40

Кафедра бухгалтерського обліку і аудиту

Курсова робота

з дисципліни: «Звітність підприємств»

Тема: „Організація підготовки та подання бухгалтерських звітів”

Зміст курсової роботи

Вступ

Розділ І. Концептуальні основи побудови бухгалтерської звітності

1.1.Економічна сутність бухгалтерської звітності, склад та вимоги до неї

1.2.Принципи підготовки бухгалтерської звітності

1.3.Організація підготовки та подання бухгалтерських звітів

Розділ II. Перспективи вдосконалення бухгалтерської звітності підприємства

2.1.Перспективи вдосконалення бухгалтерської звітності підприємств України

2.2.Вдосконалення форм бухгалтерської звітності у країнах з розвиненою економікою

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Бухгалтерський облік - це мова бізнесу. Якщо бізнес здійснюється у рамках окремо взятого підприємства, то дані бухгалтерського обліку використовуються для потреб внутрішнього менеджменту в процесі прийняття управлінських рішень. Тому неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства при вирішенні поточних та перспективних господарських проблем. Для прийняття правильних управлінських рішень навіть на рівні підприємства повинні використовуватись дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, що є зрозумілими та прийнятними для користувачів.

З цією метою підприємство повинно розробити свою облікову політику, яка підпорядковується потребам внутрішнього, менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств - конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації у рамках галузі, регіону, всієї економічної системи країни.

Економічні реформи в нашій країні закономірно призвели до необхідності реформування бухгалтерського обліку на засадах міжнародної гармонізації та стандартизації.

Запровадження національних стандартів бухгалтерського обліку передбачено Законом України "Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні". Положення (стандарти) бухгалтерського обліку в процесі впровадження можуть конкретизуватися і доповнюватися іншими нормативними актами (інструкції, методики), зокрема це стосується складення фінансової звітності, об'єднання підприємств та інші. Так, Законом передбачено що форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення встановлюється Міністерством фінансів України за погодженням із Державним комітетом статистики України. Форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення встановлюється Національним банком України за погодженням із Державним комітетом статистики України. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Саме тому ця тема курсової роботи є актуальною.

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі нормативних актів (стандартів) та літературних джерел перевірити достовірність складання річної фінансової звітності, виявляти недоліки при її складанні і внести конкретні пропозиції по дотриманню облікової політики підприємства і витяг прийнятих національних стандартів бухгалтерського обліку.

Важливим чинником успішного функціонування фондового ринку є забезпечення і дотримання правил і стандартів розкриття інформації, як емітентами цінних паперів, так і професійними учасниками ринку цінних паперів. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку у своїй діяльності орієнтується на світові принципи та стандарти.

Створення системи розкриття інформації на українському фондовому ринку життєво важливо як для пожвавлення внутрішнього інвестиційного клімату, так і для залучення іноземних інвестицій. Розкриття інформації на ринку цінних паперів було запропоновано в США на початку століття, як "ліки" для стабілізації ринку цінних паперів. Як показує досвід розвитку інших країн, у тому числі Росії, в основі всіх уявлень про введення суспільного та ринкового саморегулювання лежить концепція розкриття інформації (гласності), яка є центральною в забезпеченні суспільної та ринкової стабільності.

Існуюча сьогодні проблема полягає у невідповідності сучасної системи обліку світовим стандартам, особливо це стосується системи розкриття фінансової звітності.

Розділ І. Концептуальні основи побудови бухгалтерської звітності

1.1 Економічна сутність бухгалтерської звітності, склад та вимоги до неї

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку у своїй діяльності орієнтується на світові принципи та стандарти. Так наприкінці 1997 року Комісією було прийнято рішення № 54 "Про затвердження Концептуальних основ розкриття інформації емітентами цінних паперів".

Цей документ розроблено виходячи з Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, а саме принципу прозорості та відкритості, який передбачає надання інвесторам повної та доступної інформації, яка стосується умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб'єктів фондового ринку. Метою Концептуальних основ є:

– упорядкування процесу надання інформації в Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (далі Державну комісію) та засоби масової інформації, а також безпосередньо інвесторам;

– забезпечення захисту інформації, щоб не нанести шкоди емітенту та інвестору;

– забезпечення доступності інформації;

– встановлення відповідальності Державної комісії щодо конфіденційності при використанні інформації;

– встановлення відповідальності суб'єктів фондового ринку в частині

– повноти та достовірності при наданні інформації.

Задачами Концептуальних основ є:

– розробка нормативної документації (Положення про звітність емітентів, надання особливої та регулярної інформації; Проспект емісії) на базі міжнародних стандартів обліку та аудиту;

– створення механізму ефективного використання і надійного захисту інформації;

– створення централізованої інформаційної бази даних учасників фондового ринку.

Основні принципи створення системи розкриття інформації:

– система розкриття інформації базується на концепції доступу на відміну від концепції публікації (розповсюдження);

– система розкриття інформації орієнтована на забезпечення реалізації прав інвесторів щодо одержання достовірної і повної інформації;

– державна реєстрація інформації вступає в дію з моменту доступу до неї інвесторів, а не з моменту прийняття;

– публікація інформації не є достатньою для її розкриття. Інформація має пройти через систему розкриття;

– система розкриття інформації базується на використанні електронної програми - анкети.

Державною Комісією були розроблені та затверджені Рішенням № 55 "Методичні рекомендації по застосуванню міжнародних принципів обліку та звітності".

Необхідно підкреслити, що цінність інформації визначається можливістю її знаходження та доступу в регламентований час. Саме це визначає систему розкриття інформації, як орієнтовану на користувача (споживача), а не на інших суб'єктів цієї системи. А критерієм ефективності побудови системи розкриття інформації на ринку цінних паперів буде можливість для будь-якого користувача знайти інформацію і отримати до неї доступ достатньо швидко.

Саме з цією метою за участю Комісії у листопаді 1997 року створено Центр громадської інформації, в якому є можливість ознайомитись зі звітами емітентів цінних паперів. Центр громадської інформації з моменту відкриття відвідало понад 4000 осіб.

Однією з основних причин повільного припливу іноземних інвестицій в Україні є недостатність інформації яку може отримати потенційний інвестор від українського підприємства. Основою такої інформації є бухгалтерська звітність підприємств.

Як свідчить світовий досвід, іноземні інвестиції, в першу чергу, спрямовуються до тих країн, які, крім економічного потенціалу, мають політичну стабільність, законодавчу врегульованість інвестиційної діяльності, дієву систему захисту прав інвесторів, сучасну та розвинену ринкову інфраструктуру.

Державна Комісія з цінних паперів та фондового ринку проводить дуже важливу роботу у напрямі побудови ринкової інфраструктури. Однак сама інфраструктура є важливою, але недостатньою умовою подальшого розвитку ринку. Треба змінити менталітет вітчизняного емітента, його розуміння важливості співпраці з інвестором.

Основну увагу інвестори приділяють якості управління підприємствами. Портфельний інвестор не бажає самостійно управляти об'єктом інвестування, тому хоче бути впевненим, що керівництво підприємства цілком спроможне справлятися зі своїми функціями.

Оскільки головне для інвестора - це якість управління, він повинен сам побувати на підприємстві, впевнитись у ефективності обраної тактики та стратегії роботи. Таким чином, кожне підприємство, що має бажання залучити західного капіталовкладника, повинно не тільки перейти до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, а й бути цілком готовим до візиту інвестора хоча б раз на рік.

Інвестори вважають, що їх потрібно інформувати про стратегію підприємства та його завдання, про тактику дій керівництва, про результати фінансової діяльності, про фінансову політику та розміри прибутку, що очікуються, щоб уникнути неприємних сюрпризів. Особливу увагу треба приділяти квартальним та річним звітам. Причому останні мають бути детальними, розповсюджуватись серед інвесторів вчасно, повинні регулярно оновлюватись та не бути єдиним приводом протягом року для зустрічі з інвестором.

Загальні вимоги до бухгалтерської звітності

Загальні вимоги до бухгалтерської звітності викладені в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі - П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України 31.03.99 р. № 87. Дане положення встановлює:

– мету бухгалтерських звітів;

– їх склад;

– звітний період;

– якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання бухгалтерських звітів.

П(С)БО 1 повинне застосовуватися при підготовці і наданні бухгалтерських звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами (надалі - підприємствами) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут не розглядаються правила складання консолідованої бухгалтерської звітності. [19]

Основою П(С)БО 1 є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Бухгалтерська звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою таке звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень (табл.1.)

Державні органи управління тепер стали одним з цих користувачів, а не тим єдиним, що постійно диктував свої вимоги, змінюючи їх на потребу податкового законодавства. Це є визнання того факту, що врахування потреб інвестора (власника) та інших сторін, які приймають участь у підприємницькій діяльності, не менш важливе, ніж інтересів держави в отриманні податків. Адже якщо ніхто не буде вкладати свої кошти у бізнес, то й нікому буде сплачувати податки.

Таблиця 1 Інформаційні потреби основних користувачів бухгалтерських звітів

Користувачі звітності	Інформаційні потреби
Інвестори, власники	Придбання, продаж та володіння цінними паперами. Участь у капіталі підприємства Оцінка якості управління Визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу
Керівництво підприємства	Регулювання діяльності підприємств
Банки, постачальники та інші кредитори	Забезпечення зобов'язань підприємств Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання
Замовники	Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання
Працівники підприємства	Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання. Забезпечення зобов'язань підприємства перед працівниками
Органи державного управління	Формування макроекономічних показників

Для прийняття економічних рішень користувачами бухгалтерських звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад бухгалтерської звітності. За П(С)БО 1, до неї відносяться:

– баланс;

– звіт про фінансові результати;

– звіт про рух грошових коштів;

– звіт про власний капітал;

– примітки до звітів.

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва компанії, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємства, не є бухгалтерською звітністю.

Новий склад звітності повністю відповідає вимогам Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Компоненти бухгалтерської звітності відображають різні аспекти одних і тих же господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду та розкриття облікової політики та її змінах, що робить можливим ретроспективний та перспективний аналіз діяльності підприємства (додаток А).

Такі компоненти бухгалтерської звітності, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів, складаються з статей, які об'єднуються у відповідні розділи.

Форми, перелік статей бухгалтерських звітів та їх зміст встановлений П(С)БО 2-5. Але підприємство заносить інформацію до тієї чи іншої статті відповідного бухгалтерського звіту тільки тоді, коли:

– існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигід, пов'язаних з цією статтею;

– оцінка статті може бути достовірно визначена.

Під час складання бухгалтерської звітності повинен також завжди враховуватись фактор ймовірності надходження чи втрати економічних вигід. Адже ситуація на ринку стрімко змінюється і на дату балансу вона може оцінюватися іншим чином, ніж на момент здійснення господарської операції.

1.2 Принципи підготовки бухгалтерської звітності

Бухгалтерська звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та зіставну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу.

Для досягнення дохідливості інформації припускається, що користувачі мають певний рівень знань і прагнуть уважно вивчити надану інформацію. Проте можлива складність розуміння інформації, яка необхідна для прийняття економічних рішень користувачами (наприклад, про фінансові інструменти), не може вважатися підставою для виключення такої інформації зі складу бухгалтерських звітів.

Для того, щоб бухгалтерська звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1 вимагає наявність у ній даних про:

– підприємство;

– дату звітності та звітний період;

– валюту звітності та одиницю її виміру;

– відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди;

– облікову політику підприємства та її зміни;

– аналітичну інформацію щодо статей бухгалтерських звітів;

– консолідацію бухгалтерських звітів;

– припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

– обмеження щодо володіння активами;

– участь у спільних підприємствах;

– виявлені помилки та пов'язані з ними коригування;

– переоцінку статей бухгалтерських звітів;

– іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П(С)БО.

Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень користувачами та своєчасністю.

На прийняття рішень користувачами впливає лише суттєва інформація. Суттєвість - це точка відсікання інформації, яка потрапляє до бухгалтерської звітності, або рівень точності такої інформації. Ця точка може бути визначена на підставі як кількісних, так і якісних факторів. Найпростішим прикладом застосування кількісного обмеження суттєвості є складання бухгалтерської звітності у тис. грн. з одним знаком після коми. У цьому випадку суми, які становлять тисячі гривень, у ній відображені не будуть. [26]

Суттєвість також розглядається в контексті групування статей бухгалтерських звітів: кожна суттєва стаття розкривається окремо, а несуттєві можуть бути об'єднані, виходячи з їх економічного змісту чи функції. Тут перевага надається якісним факторам.

Бухгалтерська звітність повинна бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки під час надання звітної інформації вона може втратити свою доречність. За МСБО 1 термін подання бухгалтерських звітів не повинен перевищувати шести місяців з дати балансу (останнього дня звітного року - календарного). [8]

Дані бухгалтерської звітності є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, але й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового стану, результатів діяльності, спроможності підприємства вчасно виконати свої зобов'язання, сплатити дивіденди, тощо. Аналітичні потреби користувачів задовольняються завдяки відповідній структурі бухгалтерських звітів, наданні зіставної інформації за звітний та попередні періоди.

Корисною для користувачів може бути лише достовірна інформація. Достовірність досягається за відсутності суттєвих помилок та необ'єктивних (упереджених) суджень. Як правило, керівництво підприємства намагається так надати інформацію, щоб результати діяльності виглядали найпривабливіше для інвестора або кредитора. З цією метою може бути завищений фінансовий результат або вартість активів тощо. Ступінь достовірності бухгалтерської звітності оцінюється з допомогою аудиту.

Метою П(С)БО 1 є також забезпечення зіставності бухгалтерської інформації, як наданої одним підприємством за різні звітні періоди, так і різними підприємствами. Застосування вимог П(С)БО до структури бухгалтерської звітності, визнання, оцінки та розкриття допоможе досягти цієї мети.

За П(С)БО 1 зіставна інформація попередніх звітних періодів має бути розкрита в бухгалтерській звітності як в описовому, так і в цифровому вигляді, якщо вона необхідна для розуміння бухгалтерських звітів за поточний період. Для досягнення якісних характеристик інформації, яка міститься в бухгалтерській звітності, під час її формування дотримуються ряду принципів. [19]

Під час підготовки бухгалтерської звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників - фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у бухгалтерської звітності підприємства. Тому у бухгалтерській звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов'язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип отримав назву принципу автономності підприємства.

Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кошти у банк з метою збільшення статутного капіталу даного підприємства, то ця операція буде відображена у бухгалтерській звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків за депозитним вкладом, який здійснений його власними коштами, та їх використання на свої потреби, то така господарська операція не вплине на показники бухгалтерської звітності.

Бухгалтерські звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишатиметься таким у подальшому (принаймні протягом наступного звітного періоду).

За протилежних обставин якщо події після дати балансу свідчать про наміри підприємства припинити свою діяльність або про неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО як основу для підготовки своїх бухгалтерських звітів (п.18 П(С)БО 6). Тоді поділ його активів і зобов'язань на необоротні та оборотні (довгострокові і короткострокові) втрачає доречність: адже підприємство повинне у процесі ліквідації покрити усі свої зобов'язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками), тому всі активи стають оборотними, а зобов'язання -короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за історичною собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінити за ринковою вартістю. Фактично втрачає сенс застосування майже всіх принципів формування бухгалтерської звітності безперервно діючого підприємства.

В Україні, як відомо, правила підготовки звітності однакові для усіх підприємств. Такий підхід був доцільним за умов державної власності. В умовах ринкової економіки його застосування економічно необгрунтоване.

Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання бухгалтерської звітності. За П(С)БО 1 звітний період для складання річної бухгалтерської звітності складає календарний рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може відрізнятись від 12 місяців.

Передбачається також складання проміжної звітності (квартальної та місячної) наростаючим підсумком з початку року. Під час визначення вартості оцінки активів у балансі пріоритет надається їх історичній собівартості, яка складається з витрат на їх виробництво або придбання. Наприклад, до собівартості придбаного обладнання будуть включені ціна постачальника, витрати на його доставку та монтаж.

Слід зауважити також на відмінностях у складі фактичної собівартості, яка зараз застосовується до оцінки статей балансу в Україні, та історичної собівартості як основної оцінки статей балансу за П(С)БО 1.

Розглянемо їх на прикладі собівартості готової продукції (рис. 1.)

40

Рис. 1. Узагальнене порівняння складу фактичної та історичної

Таким чином, тепер будь-які активи, виготовлені на підприємстві (незавершене виробництво, готова продукція, основні засоби, нематеріальні активи тощо), будуть оцінюватися за виробничою собівартістю у складі прямих та виробничих накладних витрат.

До собівартості придбаних активів включатимуться:

– ціна придбання;

– податки, мито, збори (крім тих, що повертаються згодом підприємству);

– витрати на їх доставку, вантажно-розвантажувальні роботи;

– витрати доведення активів до стану, придатного для використання (реалізації);

– інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням цих активів. Будь-які торговельні та інші знижки вираховуються при визначенні витрат на придбання.

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та в бухгалтерських звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, але й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є собівартості готової продукції

П(С)БО 1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватися одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визнаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

Щоб бути достовірною, інформація у бухгалтерських звітах повинна бути також повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інформації. Тому бухгалтерська звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів, але містить примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів бухгалтерської звітності події, які відбулися після дати балансу, наприклад, оголошення дивідендів за акціями.

У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств передбачена форма № 2 "Звіт про фінансові результати". Проте інформація, яка в них наводиться, лише в незначній мірі покриває потреби користувачів для здійснення ретроспективного та перспективного аналізу діяльності підприємства з метою прийняття економічних рішень.

Що ж стосується непередбачених подій та подій після дати балансу, то вони взагалі не впливали на показники звітів. Тепер, за П(С)БО 6, такі події поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності або розкриваються у примітках (Рис. 2.)

40

Рис.2. Розподіл подій після дати балансу

Щоб скласти бухгалтерську звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансове положення і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно при складанні бухгалтерських звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники бухгалтерських звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою зіставності бухгалтерських звітів, адже користувачі отримують можливість визначати відмінні риси різних політик бухгалтерського обліку щодо схожих операцій та інших подій, які використовуються одним і тим же підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів.

Українські підприємства мали дуже обмежені можливості щодо формування облікової політики, які визначались п.1 Вказівок щодо організації бухгалтерського обліку в Україні, затверджених наказом Мінфіну України від 07.05.93 № 25, з наступними змінами і доповненнями.

За П(С)БО 1 підприємство буде висвітлювати свою облікову політику у примітках, описуючи принципи оцінки та методи обліку щодо окремих статей звітності. Тепер підприємство буде мати право вибору, прийматиме ці рішення самостійно.

Що ж стосується змін облікової політики, то в П(С)БО 6 визначено:

– коли можливі такі зміни;

– що не вважається зміною облікової політики;

– як впливають зміни облікової політики на показники бухгалтерських звітів;

– які примітки слід надавати у випадку змін облікової політики.

Цілий ряд господарських операцій, таких як погашення сумнівної дебіторської заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, супроводжуються певною невизначеністю та потребують професійного судження. Тому при складанні бухгалтерських звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати - занижені. Наприклад, запаси підприємства на момент їх отримання відображаються в обліку за історичною собівартістю, тобто застосовується принцип історичної собівартості. Проте під час складання балансу вони переоцінюються за нижчою з оцінок - історичною собівартістю або чистою вартістю реалізації. Тут перевага надається іншому принципу - принципу обачності.

Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні таким чином, що подальше використання майбутніх економічних вигод, втілених у цьому активі, залишиться за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їх юридичною формою. Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його бухгалтерській звітності.

Під час складання бухгалтерської звітності необхідно намагатися збалансувати усі перелічені принципи, щоб досягти якісних характеристик бухгалтерської звітності.

1.3 Організація підготовки та подання бухгалтерських звітів

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" метою складання бухгалтерської звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Під час підготовки до складання та подання бухгалтерської звітності підприємство повинне дотримуватися вимог П(С)БО, а також Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів

України від 28.02.2000 p. № 419. Він визначає суб'єктів подання звітності, звітний період, який вона охоплює, і відповідно до цього склад та терміни її подання (додаток Б). Відповідальність за складання та надання бухгалтерської звітності несе керівництво підприємства.

За звітним періодом бухгалтерські звіти поділяються на річні та квартальні (рис.3.).

40

Рис.3. Тривалість звітного періоду за П(С)БО 1

Звітним періодом для складання річної бухгалтерської звітності є календарний рік. Перший звітний період новоствореного підприємства може бути меншим 12 місяців, але не може бути більшим 15 місяців. Звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період з початку року до моменту ліквідації. [15]

Квартальна звітність складається наростаючим підсумком з початку звітного року. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду. [20]

Склад річної звітності різний для окремої юридичної особи (крім малого підприємства), малого підприємства та материнського підприємства. Звіти малого підприємства та консолідовані бухгалтерські звіти відрізняються не лише складом форм, але і змістом.

Квартальна звітність подається лише у складі двох форм -- Балансу та Звіту про фінансові результати.

Датою подання бухгалтерської звітності (крім консолідованої) вважається день її фактичної передачі за належністю, а у разі надсилання поштою -- дата одержання адресатом, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата. У разі коли дата подання звітності припадає на неробочий день, термін подання переноситься на перший після вихідного робочий день.

Процес підготовки до складання та безпосереднього складання бухгалтерських звітів може бути поділений на кілька етапів. Зміст деяких з них залежить від особливостей організації облікового процесу на підприємстві, зокрема класами рахунків для обліку витрат, формою обліку тощо (додаток Д). Проте основними для всіх підприємств є:

– закриття рахунків доходів і витрат;

– визначення чистого фінансового результату звітного періоду;

– інвентаризація залишків на рахунках активів та зобов'язань;

– внесення коригувань за наслідками інвентаризації (у разі виявлення відхилень даних обліку від даних інвентаризації);

– складання Звіту про фінансові результати Балансу та інших форм бухгалтерської звітності;

– коригування показників звітності або підготовка Приміток щодо подій після дати балансу.

Етапи 3, 4, 7 - 10 необхідні лише при підготовці річної бухгалтерської звітності. Перевірка узгодженості показників звітів (у межах одного звіту чи різних звітів) може відбуватися одночасно з їх складанням.

Для складання бухгалтерської звітності у відповідності до діючих нормативних актів та надання її користувачам керівництво підприємства формує облікову політику: обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність показників бухгалтерських звітів.

Визначення терміну "облікова політика" дається в ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" і в п.3 П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності": "облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності".

Тобто, під-обліковою політикою слід розуміти сукупність способів ведення бухгалтерського обліку прийняту підприємством - первинного спостереження, вартісного виміру, поточного групування та узагальнення фактів господарського життя.

Облікова політика підприємства згідно з п.п. 25.1 П(С)БО 1 розкривається у примітках до бухгалтерської звітності, де підприємство висвітлює обрану облікову політику шляхом опису:

а) принципів оцінки статей звітності;

б) методів обліку за окремими статтями звітності.

Вона розробляється на багато років і може змінюватись лише в тому, випадку, якщо: змінюються статутні вимоги; змінюються вимоги органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку; зміни забезпечать більш достовірне відображення подій або операцій у бухгалтерській звітності підприємства.

Не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для:

а) подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;

б) подій або операцій, які раніше не відбувалися.

Облікова політика застосовується щодо подій і операцій з моменту їх виникнення. Якщо, наприклад, суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року неможливо визначити достовірно, то облікова політика поширюється лише на події та операції, що відбуваються після дати зміни облікової політики.

У разі зміни облікової політики у примітках до бухгалтерської звітності слід розкривати причини і сутність зміни, суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року або обгрунтування неможливості її достовірного визначення.

У ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" і п.18 П(С)БО 1 наводяться десять основних факторів, якими слід керуватися при визначенні облікової політики:

– форма власності та організаційно-правова форма (ТзОВ, AT, СП, ДП тощо);

– вид діяльності чи галузеве підпорядкування (комерційна діяльність,

– будівництво, промисловість тощо);

– обсяги виробництва, середньоспискова чисельність працівників тощо;

– відносини із системою оподаткування (звільнення від різного виду податків, надання пільг по оподаткуванню);

– можливість самостійних дій з питань ціноутворення;

– стратегія фінансово-господарського розвитку (мета і завдання економічного розвитку підприємства на довгострокову перспективу,

– напрями інвестицій, які будуть надані, тактичні підходи до вирішення перспективних завдань);

– наявність технічного оснащення функцій управління (забезпечення ЕОМ, засобами оргтехніки, програмними засобами);

– наявність ефективної системи інформаційного забезпечення підприємства (за всіма необхідними для підприємства напрямками);

– рівень кваліфікації бухгалтерських кадрів, економічної сміливості та ініціативи керівників підприємства;

– система матеріального заохочення ефективності роботи працівників за коло обов'язків, що виконуються.

Іноді нормативні документи взагалі не містять конкретних рекомендацій щодо правил обліку окремих фактів господарського життя.

Якщо система не встановлює спосіб ведення бухгалтерського обліку з конкретного питання, то при формуванні облікової політики підприємство самостійно розробляє відповідний спосіб, виходячи з діючих положень.

Способи ведення бухгалтерського обліку, обрані підприємством при формуванні облікової політики, застосовуються з 1-го січня нового року всіма структурними підрозділами (включаючи виділені в окремий баланс) не залежно від місця їх розташування.

Розкриття інформації про облікову політику та її зміни у бухгалтерській звітності є передумовою зіставленості бухгалтерських звітів одного підприємства за різні періоди, а також фінансових звітів різних підприємств. Тобто, користувачі набувають можливості оцінити, наскільки зіставлюваними є дані окремих статей бухгалтерської звітності того чи іншого звітного періоду, того чи іншого підприємства.

Розділ II. Перспективи вдосконалення бухгалтерської звітності підприємства в країні

2.1 Перспективи вдосконалення бухгалтерської звітності підприємств України

На сучасному етапі функціонування суспільства в Україні відбуваються істотні зрушення, що призводять до змін у веденні бухгалтерського обліку. Це насамперед пов'язано з намаганням наблизити облік до міжнародних стандартів і нестабільною законодавчою базою.

На протязі дев'яностих років проводилась безперервна робота по вдосконаленню бухгалтерського обліку на Україні з застосуванням міжнародних стандартів прийнятих в міжнародному суспільстві бухгалтерської звітності. Почали з розробки введення методики бухгалтерського обліку для спільних підприємств, що з'явились наприкінці восьмидесятих років. [16]

У 1992 році було запропоновано і прийнятий новий план рахунків бухгалтерського обліку. Спеціалісти пропонують перейти на європейську структуру планів рахунків; що складаються з десяти класів з трьохзначною нумерацією кодів синтетичних рахунків; двома-трьома резервними класами рахунків для організації управлінського, в тому числі калькуляційного обліку. Неприйнятна умова такого переходу повна зміна кодування тих синтетичних рахунків що використовуються, це призведе до необхідності перебудови комп'ютерних програм бухгалтерського обліку, дезорганізує роботу бухгалтерів, аудиторів, податкових інспекторів і інших зацікавлених осіб.

Робота над проектом Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" показала, що жорстке регламентування методології і організації бухгалтерського обліку неприйнятне. Необхідно переходити до нових регламентуючих документів і стандартів бухгалтерського обліку. Першим був затверджений стандарт про облікову політику підприємства, що містив загальні правила бухгалтерського обліку, що застосовуються в міжнародній практиці фінансового обліку і звітності.

Ще одним необхідним елементом вдосконалення звітності я вважаю може бути прийняття стандарту бухгалтерського обліку «Бухгалтерська звітність підприємства», який максимально наблизить її структуру і зміст до міжнародних правил, що застосовуються в Об'єднаній Європі та інших країнах. В цьому стандарті визначено, що достовірною вважається бухгалтерська звітність, заснована на системному бухгалтерському обліку, інформація якого формується виходячи з принципів і правил, викладених в документах системи нормативного регулювання бухгалтерського обліку в Україні. Цей стандарт дасть поштовх для розвитку спільних підприємств.

В умовах нестабільності економічної ситуації більш гостро стоїть питання про стан бухгалтерського обліку на підприємстві, так як багато підприємств виходять на міжнародний ринок, і це потребує скорішого вдосконалення нормативної бази бухгалтерського обліку і податкового законодавства.

Інструкцією «Про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту підприємства» зі змінами і доповненнями від 19 лютого 1998 року №37 дещо полегшено порядок заповнення балансу підприємства. Так внесеними змінами відмінено абзац, що був присвячений переходу до нової національної валюти. Інструкція в новій редакції враховує зміни, що відбулися в бухгалтерському обліку основних засобів з вступом в силу Інструкції по бухгалтерському обліку балансової вартості груп основних фондів від 20 липня 1997 року №159. В минулому варіанті балансова вартість ототожнюється з початковою, хоча в валюту балансу не попадала, а була лише точкою підрахунку для визначення остаточної вартості. Відмінено також вказівка на необхідність щомісячного відображення в інвентарних картках і на аналітичних регістрах суми нарахованого за місяць зносу основних фондів. Раніше по статті «Нематеріальні активи» відображались також права власності підприємства на окремі квартири в житлових будинках, що їм належать. Внесена стаття «Розрахунки та інші короткострокові пасиви» - конкретизація в адресовані суми кредиторської заборгованості до 2 або 3 розділу пасиву в залежності від терміну її погашення призвана скоротити свободу вибору, що дозволяла варіювати підсумкові значення того чи іншого розділу при розрахунку окремих узагальнених показників фінансового стану підприємства. Однією з важливих проблем обліку є те, що бухгалтерський облік розбігається з податковим, що ускладнює роботу бухгалтерів.

Сучасний рівень розвитку наукових технологій змушує підприємства незалежно від форм власності застосовувати прикладні пакети бухгалтерських програм. Однією з негативних рис сучасного ринку бухгалтерських програм є те, що продавці не адаптують їх під конкретне підприємство, тому виникають певні труднощі при роботі з цими продуктами, і підприємства змушені залучати до роботи інженерів-програмістів для подальшої доробки і адаптації програми.

2.2 Вдосконалення форм бухгалтерської звітності у країнах з розвинутою економікою

До складу бухгалтерської звітності підприємств у країнах з розвинутою ринковою економікою включають:

1. Бухгалтерський баланс.

2. Звіт про фінансові результати.

3. Звіт про рух грошових коштів.

4. Примітки до звітів.

Річний звіт супроводжується пояснювальною запискою до бухгалтерського звіту.

У більшості країн світу застосовують типові форми бухгалтерської звітності, які розробляються і затверджуються в національному масштабі. Так, для країн Європейського Союзу (ЄС) форми і звіт річного бухгалтерського звіту компаній регулюється Четвертою Директивою ЄС, прийнятою 1978 році. Кожна країна - учасниця ЄС, може уточнювати форми і зміст звітності залежно від своїх національних особливостей, зберігаючи загальні принципи їх побудови.

Проте в деяких країнах типові форми бухгалтерської звітності в національному масштабі не розробляються і не затверджуються (США, Великобританія, Канада, тощо). Компанії (фірми) самостійно обирають форму подання звітів (більш чи менш деталізовану) відповідно до національних вимог щодо їх змісту та принципів формування. [5]

У багатьох країнах світу для малих підприємств, які мають невеликий господарський оборот, передбачено складання і подання так званих спрощених звітів.

Суть спрощених бухгалтерських звітів полягає в тому, що вони складаються за формами з меншою деталізацією, з більш узагальненими статтями балансу чи позиціями доходів і витрат звіту про прибутки.

Підприємства, які належать до такої категорії, визначаються законодавче. В країнах ЄС при цьому беруться до уваги три критерії:

- сума (валюта) балансу;

- доход від реалізації;

- чисельність персоналу підприємства.

Якщо підприємство вкладається в два з цих критеріїв, то воно відноситься до категорії малих (невеликих). У національній валюті Франції, наприклад, ці показники сягають таких рівнів:

- сума (валюта) балансу - до 1.5 млн. франків.

- доход від реалізації - до 3.0 млн. франків.

- чисельність персоналу - до 10 чол.

При цьому за суму балансу береться сума активів підприємства за принципом нетто (чистого) стану. Величина доходу від реалізації визначається сумою реалізації продукції, робіт та послуг основної діяльності мінус надані клієнтам знижки і мінус податок на додану вартість та інші подібні податки. Чисельність персоналу розраховується, як середнє арифметичне від кількості постійного персоналу на кінець кожного кварталу року.

У більшості країн бухгалтерська звітність складається і подається для зовнішніх користувачів з річним інтервалом, тобто після закінчення календарного (або так званого фінансового) року. Але для внутрішніх потреб вона складається, здебільшого, з коротшим інтервалом (помісячне або поквартальне).

Обов'язкова адреса, куди підприємства повинні подавати звітність, регулюється кожною державою.

У різних країнах є певні особливі групування статей балансу. В більшості західноєвропейських країн статті активу балансу групуються і розміщуються згори донизу в міру зростання ліквідності господарських засобів (активів). Під ліквідністю засобів при цьому слід розуміти їх спроможність перетворитись, трансформуватись у грошові кошти (готівку) за якийсь певний час.

Статті пасиву балансу групуються і розміщуються згори до низу за ознакою зменшення часу, необхідного для повернення боргів.

В США, Англії, Канаді та деяких інших країнах статті балансу групуються у зворотному до нашого порядку.

Щодо форми подання балансу, то в міжнародній практиці є дві найважливіші форми:

1. двостороння форма, за якою активи підприємства розміщуються ліворуч (актив балансу), а зобов'язання і власний капітал - праворуч (пасив балансу).

2. одностороння або послідовна форма, за якою послідовно, згори до низу, розміщуються актив і пасив балансу.

Важливо розрізняти за суттю та змістом основні розділи балансу: оборотні активи, необоротні активи, короткострокові зобов'язання, довгострокові зобов'язання, власний капітал.

Звіт про фінансові результати є обов'язковою формою бухгалтерського звіту підприємства. Основна його мета - надати інформацію користувачам про формування фінансового результату підприємства.

Зміст звіту про фінансові результати визначається міжнародним стандартом № 5 "Інформація, яка підлягає розкриттю у фінансових звітах".

Як відомо, у фінансовому обліку фінансовий результат діяльності підприємства визначається порівнянням доходів та витрат звітного періоду. При цьому звіт про прибутки та збитки може мати одноступеневий і багатоступеневий формат. Звіт за одноступеневим форматом складається з двох розділів. Перший розділ - це перелік усіх доходів, одержаних підприємством за звітний період. Другий розділ - це перелік усіх витрат підприємства за звітний період. Різниця між загальною сумою доходів та загальною сумою витрат покаже фінансовий результат (прибутки чи збитки).

Звіт за багатоступеневим форматом містить інформацію, котра показує послідовний процес формування кінцевого фінансового результату. Крім чистого прибутку, такий звіт містить проміжні показники фінансових результатів: валовий доход (прибуток), прибуток основної діяльності (операційний прибуток), результат фінансових та надзвичайних операцій, прибуток до оподаткування, чистий прибуток.

Слід зазначити, що проміжні показники фінансових результатів визначаються групуванням і порівнянням відповідних доходів та витрат. Так, порівняння доходу від реалізації (чистого продажу) з собівартістю реалізованої продукції, визначається валовий доход (прибуток). При цьому стаття "чистий продаж" включає доход від реалізації мінус повернення товарів покупцями та мінус суми наданих покупцям знижок ціни. Собівартість реалізованої продукції включає так званні продуктивні витрати: прямі матеріальні витрати, прямі трудові витрати та загально виробничі витрати (непрямі витрати на рівні цехів).

Торгові підприємства у цій статті відображають фактичну купівельну вартість реалізованих товарів.

Окремо відображаються у звіті операційні витрати, які ще називаються витратами періоду. До них належать витрати на збут продукції, адміністративно-господарські витрати, витрати на амортизацію основних засобів загальногосподарського призначення.

Різниця між валовим прибутком і сумою реалізаційних витрат - це операційний прибуток або прибуток основної діяльності.

У звіті про фінансові результати окремо відображаються доходи від фінансових операцій (одержані відсотки з облігацій, дивіденди з акцій, тощо) та витрати від них, а також результат фінансових операцій, доходи, витрати і результат надзвичайних (позареалізаційних) операцій.

В результаті прибуток до оподаткування визначається алгебраїчною сумою проміжних результатів: операційного прибутку та результатів від фінансових та надзвичайних операцій. Чистий прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства - це різниця між прибутком до оподаткування та сумою податку на прибуток.

Схему звіту про фінансові результати країн ЄС наведено у додатку 3. У ній чітко виділяються три сфери діяльності: основна діяльність, фінансова діяльність та позареалізаційна діяльність.

В країнах членах ЄС форма звіту про фінансові результати затверджується в національному масштабі і є єдиною для всіх підприємств. В таких країнах як США, Англія, Канада та деяких інших форма звіту довільна щодо переліку доходів, витрат, їх деталізація та групування.

В останні роки звіт про рух грошових коштів є обов'язковим у складі бухгалтерської звітності підприємств розвинених зарубіжних країн. Його зміст і методика складання регулюється міжнародним стандартом бухгалтерського обліку № 7 "Звіт про рух грошових коштів".

Головне призначення звіту про рух грошових коштів - надати користувачам інформацію про те, з яких джерел надходили гроші на підприємство, по яких напрямках і на які цілі витрачались гроші, як змінився залишок грошових коштів за звітний період.

При цьому рух грошових коштів відображається у звіті по трьох видах діяльності: поточна (основна) діяльність, інвестиційна діяльність, фінасова діяльність. Це дає можливість оцінити раціональність використання коштів, напрямки діяльності підприємства, платоспроможність, скласти прогноз подальшого розвитку (табл.2).

Таблиця 2 Види діяльності підприємства.

НАДХОДЖЕННЯ ГРОШЕЙ	ДІЯЛЬНІСТЬ	СПЛАТА ГРОШЕЙ
Від продажу товарів і послуг Проценти по виданих позичках і придбаних цінних паперах	Поточна діяльність	Виплата зарплати Оплата постачальникам Оплата інших витрат Сплата податків Сплата процентів
Надходження від продажу майна, цінних паперів і погашення наданих позичок	Інвестиційна діяльність	Придбання майна Придбання цінних паперів Надання позичок
Від випуску акцій та облігацій Отримання позичок	Фінансова діяльність	Погашення облігацій та інших боргів Виплата дивідендів Викуп власних акцій

Найдостовірнішу інформацію для складання цього звіту можна одержати даними бухгалтерського обліку, належним чином організувавши облік надходження та витрачання грошей по трьом видам діяльності. Проте такий шлях занадто трудомісткий. У зарубіжних країнах звіт про рух грошових коштів (щодо основної діяльності) складається шляхом коригування, іншими словами трансформування звіту про фінансові результати. Відповідно до міжнародних стандартів облік доходів і витрат ведеться за методом їх нарахування, що знаходить відображення у звіті про фінансові результати. А тому можлива ситуація, коли підприємство має прибутки, але не має реальних грошових коштів.

Є два методи коригування звіту про фінансові результати: прямий і не прямий. Прямий метод передбачає коригування кожної статті звіту про фінансові результати, тобто включення не грошових доходів і не грошових витрат, додаток В.

Непрямий метод передбачає трансформування кожної статті звіту про фінансові результати. За цим методом коригування зазнає сума чистого прибутку - вона коригується в суму грошових коштів від поточної діяльності.

Крім основних форм бухгалтерської звітності, передбачається також додатки до звітності. Вони потрібні, щоб надати користувачам детальнішу аналітичну інформацію стосовно окремих статей звітності, а також додаткову інформацію для поглибленого розкриття фінансової і господарської політики підприємства. Питання змісту додатків до звітності здебільшого вирішується національним законодавством та національними стандартами обліку. Проте багато позицій може вирішуватися в міжнародному масштабі.

Перелік додатків до бухгалтерської звітності, що передбачені Четвертою Директивою для країн ЄС:

1. методи оцінки різних статей річних звітів і методи підрахунку вартісних виправлень