Інформація і докази в аудиті

13

Контрольна робота

з дисципліни: “Аудит”

Зміст

1. Повідомлення інформації з питань аудиту найвищому управлінському персоналу

2. Які з доказів для аудитора мають найбільше значення?

Список використаної літератури

1. Повідомлення інформації з питань аудиту найвищому управлінському персоналу

У всіх випадках обов'язкового аудиту аудиторські організації зобов'язані готувати і надавати адресату письмову інформацію (звіт) аудитора керівництву (власникам) економічного суб'єкта, що перевіряється, за результатами проведення аудиту.

Дані, які містить письмова інформація аудитора, наводяться з метою доведення до керівництва економічного суб'єкта, що перевіряється, свідчень щодо недоліків в облікових записах, бухгалтерському обліку і системі внутрішнього контролю, які можуть призвести до суттєвих помилок в бухгалтерський звітності, і в порядку внесення конструктивних пропозицій щодо удосконалення систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю економічного суб'єкта.

Аудиторська організація зобов'язана вказати в письмовій інформації аудитора всі пов'язані з фактами господарського життя економічного суб'єкта помилки і перекручення, які суттєво впливають на достовірність його бухгалтерської звітності. Може навести в письмовій інформації аудитора будь-які відомості, що стосуються проведеного аудиту і фактів господарського життя економічного суб'єкта, які буде вважати доцільними.

Письмова інформація аудитора не може розглядатись як повний звіт про всі існуючі недоліки. Вона присвячена лише тим з них, які були виявлені в процесі аудиторської перевірки.

Кожна аудиторська організація повинна розробляти, з урахуванням вимог законодавства, вимоги щодо форми підготовки письмової інформації аудитора. Такі внутрішні вимоги повинні забезпечувати акуратне і однакове оформлення даного документа для різних економічних суб'єктів, повинні бути затверджені керівником аудиторської організації і в обов'язковому порядку дотримуватися працівниками при підготовці цього документа. Аудитори, які здійснюють свою діяльність самостійно, зобов'язані розробляти (або прийняти з урахуванням кваліфікаційних рекомендацій) акуратну і однакову форму надання письмової інформації, яка в подальшому буде застосовуватися на постійній основі.

У письмовій інформації аудитора повинні міститись в обов'язковому порядку наступні свідчення:

-- реквізити аудиторської організації, а саме:

а) офіційне найменування і юридична (поштова) адреса аудиторської фірми або прізвище, ініціали і адреса аудитора, який здійснює свою діяльність самостійно;

б) номер і дата реєстраційного посвідчення;

в) номер і дата реєстрації права на здійснення аудиторської діяльності;

-- реквізити економічного суб'єкта, що перевіряється, а саме:

а) офіційне найменування і юридична (поштова) адреса клієнта або прізвище, ініціали і адреса фізичної особи - індивідуального підприємця;

б) номер і дата реєстраційного посвідчення;

в) перелік посадових осіб (прізвища, ініціали, посади), відповідальних за складання бухгалтерської звітності юридичної особи;

-- вказівка на період часу, до якого відноситься документація економічного суб'єкта, перевірена в ході аудиту, дата підписання письмової інформації аудитора;

-- виявлені в ході аудиту суттєві порушення встановленого законодавством України порядку ведення бухгалтерського обліку і складання бухгалтерської звітності, які впливають або можуть вплинути на її достовірність;

-- результати перевірки організації і ведення бухгалтерського обліку, складання відповідної звітності і функціонування системи внутрішнього контролю економічного суб'єкта.

В додаток до обов'язкових свідчень, які вказані вище, в залежності від обсягу, масштабів і специфіки аудиторської перевірки, а також розмірів і особливостей аудиторської фірми (того, чи проводиться перевірка аудитором, який працює самостійно), розмірів і особливостей економічного суб'єкта, який підлягає перевірці, слід включати у письмову інформацію аудитора наступні свідчення:

-- особливості виконання аудиторської перевірки, передбачені договором (контрактом, листом-зобов'язанням) між аудиторською організацією і економічним суб'єктом, а також особливості виконання роботи, які стали відомі в ході перевірки;

-- дані про кількісний склад працівників, які виконують бухгалтерський облік, про структуру бухгалтерії і про особливості системи бухгалтерського обліку, яка застосовується;

-- перелік основних галузей або напрямків бухгалтерського обліку, які підлягали перевірці;

-- свідчення щодо методики аудиторської перевірки, підтвердження того, що аудиторська організація слідувала в роботі правилам (стандартам) аудиторської діяльності, вказівки на те, які розділи бухгалтерської документації були перевірені суцільним способом, а які вибірковим порядком і на основі яких принципів здійснювалася аудиторська вибірка;

-- перелік зауважень, вказівок на недоліки і рекомендації як такі;

-- оцінку (при наявності такої можливості) кількісних розходжень звітних і (або) податкових показників за даними економічного суб'єкта і таких, що прогнозуються за результатами перевірки аудиторської організації;

-- у випадку перевірки великих економічних суб'єктів зі складною організаційною структурою - свідчення про здійснення перевірок філій, підрозділів і дочірніх фірм такого економічного суб'єкта, викладення загальних результатів таких перевірок і аналіз впливу цих приватних результатів на підсумки аудиторської перевірки всього економічного суб'єкта в цілому;

-- при наступних аудиторських перевірках - оцінку і аналіз виконання або виправлення економічним суб'єктом зауважень, які є в попередній письмовій інформації аудитора;

-- у випадку відхилення від вимог правил (стандартів) аудиторської діяльності (при проведенні аудиту, який не передбачає підготовку за його результатами офіційного аудиторського висновку, а також при наданні супутніх аудиту послуг) - сам факт і причини такого відхилення. Свідчення, які містяться в письмовій інформації аудитора, повинні бути чіткими, змістовними. В необхідних випадках у письмовій інформації аудитора повинні бути обґрунтування кількісних розрахунків і оцінок, посилань на документи чинного законодавства.

У письмовій інформації аудитора в обов'язковому порядку повинно бути вказано, які із зроблених зауважень є суттєвими, а які ні, чи впливають або не впливають (чи можуть впливати) перераховані зауваження та недоліки на висновки, зроблені аудитором. У випадку підготовки аудиторською організацією умовно-позитивного висновку, негативного висновку або відмови від висловлення думки в письмовій інформації (звіті) аудитора повинна міститись розгорнута аргументація причин, які призвели до такої думки аудитора.

Письмова інформація аудитора може бути передана таким особам:

а) особі, яка підписала договір (контракт, лист-зобов'язання) на надання аудиторських послуг;

б) особі, яка прямо вказана в якості отримувача письмової інформації аудитора в договорі (контракті, листі-зобов'язанні) на надання аудиторських послуг;

в) будь-якій іншій особі - у випадку письмової вказівки на те в адресу аудиторської організації, підписаної особою, яка засвідчила договір (контракт, лист-зобов'язання) на надання аудиторських послуг.

Завданням повідомлення інформації є інформування учасників контрольно-аудиторського процесу про стан підконтрольних об'єктів, функціонування їх і відповідності нормативно-правовим актам та законодавству у господарському механізмі підприємств. Необхідно зазначити, що не всі групи користувачів мають однаковий доступ до інформації: тільки адміністрація і власники можуть аналізувати всі дані управлінського і фінансового обліку, фінансової та іншої звітності. Більшість користувачів обмежені даними публічної фінансової звітності, незважаючи на те, що вони зацікавлені у фінансових результатах діяльності підприємства, які пов'язані з їх власним фінансовим благополуччям.

Інформаційне забезпечення господарського механізму ускладнюється відповідно до зростання суспільного виробництва в умовах ринкових відносин та прискорення науково-технічного прогресу. Передусім збільшуються обсяги економічної інформації про діяльність підприємств, концернів, корпорацій, спільних підприємств, яка містить дані для дослідження ревізією й аудитом. Зростання обсягів інформації ускладнює організацію і методику проведення ревізії й аудиту фінансово-господарської діяльності. Розподіл інформаційної ємності банку даних цієї діяльності за рівнями управління галуззю можна подати у вигляді піраміди, з якої видно, що у загальному обсязі економічної інформації, використовуваної в господарському механізмі галузі, обліково-економічна інформація на першому рівні становить 65 % (рис. 1).

До вершини піраміди, тобто на більш високому рівні ієрархії управління, потреба у первинній обліково-економічній інформації зменшується, оскільки є можливість використовувати інформацію нижчих рівнів управління.

Отже, вивчаючи інформаційний аспект фінансово-господарського контролю, можна зробити висновок, що обліково-економічна інформація формується в основі піраміди і є базою інформаційного банку даних для прийняття рішень на різних рівнях управління галуззю. Тому її необхідно використовувати насамперед при здійсненні контролю в галузі.

Для раціонального використання банку даних йому необхідно надати певну структуру. Створення структури інформації в банку даних потребує розв'язання щонайменше трьох проблем методичного характеру. Перша полягає в тому, щоб встановити інформаційні потреби фінансово-господарського контролю за рівнями управління, виявити, які з потенційно можливих інформаційних сукупностей дійсно необхідні для проведення комплексної ревізії та аудиту підприємства. Друга проблема полягає у визначенні обсягу даних, призначення їх, де вони зберігаються і як їх одержати ревізорам, аудиторам. Третя проблема -- це встановлення взаємовідносин між елементами інформаційного банку даних. Наприклад, інформація про сировинні ресурси у номенклатурі може бути елементом банку даних, який використовується під час контролю забезпечення плану виробництва сировиною, задоволення купівельного попиту, виконання плану товарообороту, насиченості товарами ринку тощо. Отже, та сама інформація може бути пов'язана з багатьма масивами банку даних, тобто з різними методичними прийомами використання економічної інформації у фінансово-господарському контролі і аудиті.

Рисунок 1 - Інформаційне забезпечення фінансово-господарського контролю й аудиту

Адміністрація підприємства, як найвищий управлінський персонал, несе відповідальність за складання фінансової звітності належної форми і достовірного змісту. Аудитори несуть відповідальність за свою думку щодо достовірності фінансової звітності, висловлену в аудиторському висновку. Підставою для вибору виду аудиторського висновку має бути достатній обсяг підтвердної компетентної інформації.

Теоретичні постулати передбачають виконання аудиту у відповідний термін з прийнятними затратами. Ці часові та фінансові обмеження відіграють певну роль в процесі перевірки, але при складанні аудиторського висновку вони є другорядними. Аудиторський висновок повинен складатись на базі достатнього обсягу переконливої інформації (кількість і якість інформації оцінюється абсолютно незалежно від часу і коштів, витрачених на її одержання). Якщо ж на момент складання аудиторського висновку не було зібрано достатньо інформації, то аудитор не може підтвердити достовірність фінансової інформації і повинен відмолитись від видачі висновку.

Залежно від рівня достовірності фінансової звітності розрізняють різні види аудиторських висновків. Найбільш тверді гарантії щодо достовірності дає безумовно позитивний аудиторський висновок (стандартний аудиторський висновок). Різні зміни у формі стандартного позитивного висновку свідчать про менш тверді гарантії. Такі зміни в аудиторських стандартах називаються обмеженнями, модифікаціями і доповненнями. Відсутність гарантій -- це відмова від видачі висновку. У цьому випадку аудитор стверджує, що в нього не склалась думка у зв'язку з відсутністю необхідної переконливої інформації, і він не зробив висновку щодо фінансової звітності.

За даними аудиту менеджери, які несуть відповідальність за ведення справ і за виконання поставлених підприємству завдань, повинні постійно розв'язувати проблеми, що робити, яким чином і чи будуть результати відповідати початковим планам; визначати правильність прийнятих інвестиційних рішень і ефективність структури капіталу; вибирати основні напрями політики дивідендів; складати прогнозні форми звітності й здійснювати попередні розрахунки фінансових показників майбутніх періодів; оцінювати можливість злиття з іншим підприємством чи його придбання структурною одиницею. Успіх у цій нелегкій діяльності будь-якого менеджера, як правило, залежить від того, наскільки правильно і своєчасно він прийняв те чи інше рішення, в тому числі по результатам проведеного аудиту.

2. Які з доказів для аудитора мають найбільше значення?

Джерелами аудиторських доказів можуть бути: облікова система, підтверджуюча документація, матеріальні активи, адміністрація і персонал підприємства, клієнти, постачальники, а також треті особи.

Ступінь достовірності аудиторських доказів залежить передусім від джерела їх отримання. Враховуючи це, у всіх випадках при оцінці достовірності аудиторських доказів слід керуватися наступними твердженнями:

- зовнішній доказ (наприклад, отримане підтвердження від третьої сторони) є більш достовірним, ніж внутрішній;

- внутрішній доказ є більш достовірним, коли супутній вид
внутрішнього контролю задовільний;

- доказ, отриманий самим аудитором, є більш достовірним, ніж
отриманий від підприємства;

- доказ, отриманий у формі документів і письмових свідчень є
більш достовірним, ніж усні свідчення.

Докази в аудиті можна класифікувати відповідно до правил подачі інформації, передбачених чинним законодавством, на прямі та непрямі.

Прямі - це докази, які підтверджуються первинними документами та обліковими регістрами. Наприклад, факт нестачі матеріалів, підтверджений інвентаризаційними описами.

Непрямі - це свідчення, що не мають безпосереднього відношення до фактів з даного питання. Наприклад, надійність системи внутрішнього контролю може виступати непрямим доказом відсутності значних помилок у фінансовій звітності.

В залежності від джерела одержання інформації аудиторські докази можуть бути внутрішніми, зовнішніми та змішаними (комбінованими).

Внутрішні - інформація одержана від клієнта; зовнішні - інформація одержана від третіх осіб; змішані (комбіновані) - це докази, отримані від клієнта і підтверджені зовнішніми джерелами.

Аудитор, маючи відповідну інформацію, повинен бути повністю переконаний у тому, що його думка абсолютно правильна і справедлива. Для цього він повинен вирішити, чи є його докази достатньо переконливими та релевантними.

Релевантні - це докази, які мають цінність для вирішення поставленої проблеми. Наприклад, доказ того, що на підприємстві перекручена звітність із собівартості продукції, не є цінним при вирішенні питання щодо підтвердження наявності основних засобів.

На переконливість впливають три основні фактори: достовірність, достатність та своєчасність.

Достовірність характеризує докази з боку довіри до них та правдивості. Достовірність операції визначається повнотою і правильністю її оформлення у відповідності до діючих правил ведення бухгалтерського обліку. Під достовірністю операції можна розуміти ступінь адекватного відображення нею об'єктивно здійснених явищ, подій чи процесів. При наявності в операції неточностей, які перекручують дійсні факти (показники), або при відсутності тих чи інших фактів (показників) інформацію називають недостовірною.

Основним зобов'язанням аудитора, як відомо, є отримання достатньо обґрунтованих аудиторських доказів щодо реальності статей балансу, які характеризують наявність матеріально-виробничих запасів і стан розрахунків на підприємстві, що перевіряється. Для успішного вирішення такої задачі потрібно проаналізувати матеріали проведених інвентаризацій з точки зору їх законності і реальності, правильності відображення результатів інвентаризацій (недостач і надлишків) у бухгалтерському обліку. В процесі такої перевірки аудитор повинен вирішити для себе, чи можна прийняти як достатні докази матеріали інвентаризацій, проведених самим підприємством. У випадку негативної відповіді, тобто коли аудитор не вважає внутрішні інвентаризації достатнім доказом реальності статей балансу, він повинен приступити до безпосереднього проведення інвентаризації господарських засобів і розрахунків.

Список використаної літератури

1. Ватуля, І. Д. Аудит [Текст] : практикум / І. Д. Ватуля, Н. А. Канцедал, О. Г. Пономаренко ; Мін-во освіти і науки України, Полтавська держ. аграрна академія. - К. : ЦУЛ, 2007. - 304 с.

2. Гончарук, Я.А. Аудит [Текст] : навчальний посібник / Я. А. Гончарук, В. С. Рудницький. - 3-те вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2007. - 443 с.

3. Дорош, Н.І. Аудит: теорія і практика [Текст] : навчальний посібник / Н. І. Дорош. - К. : Знання, 2006. - 495 с.

4. Немченко, В.В. Практичний курс внутрішнього аудиту [Текст] : підручник / В. В. Немченко, В. П. Хомутенко, А. В. Хомутенко ; Одеська нац. академія харчових технологій, Одеський держ. економ. ун-т. - К. : ЦУЛ, 2008. - 240 с.

5. Про внесення змін до Закону України "Про аудиторську діяльність" [Текст] : закон України / Україна. Закон. - [Б. м. : б. и.], 2006. - Б. ц.

6. Пшенична, А.Ж. Аудит [Текст] : навчальний посібник / А. Ж. Пшенична ; Мін-во освіти і науки України, Полтавський ун-т споживчої кооперації України. - К. : ЦУЛ, 2008. - 320 с.

7. Савченко, В. Я. Аудит [Текст] : навчальний посібник / В. Я. Савченко ; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - К. : КНЕУ, 2005. - 322 с.