3

Курсова робота

Аудит розрахунків з покупцями і замовниками

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Економічна сутність, мета і завдання аудиту розрахунків з покупцями і постачальниками
• 1.1 Класифікація розрахунків з покупцями і замовниками
• 1.2 Сутність аудиту розрахунків з покупцями і замовниками
• 1.3 Особливості нормативної бази предмету аудиту
• Розділ 2. Підготовчий етап аудиту на підприємстві
• 2.1 Узгодження з клієнтом та укладання договору на проведення аудиту
• 2.2 План та програма перевірки
• 2.3 Встановлення ступеню ризиків, підготовка аудиторських доказів
• Розділ 3. Аудит розрахунків з покупцями і замовниками на ТзОВ «Клімат-Сервіс»
• 3.1 Характеристика підприємства та методика проведення аудиту
• 3.2 Характеристика робочих документів аудитора. Етапи перевірки розрахунків з покупцями і замовниками підприємства
• 3.3 Аудиторський звіт та висновок
• Висновки
• Перелік використаної літератури
• Додаток 1
• Додаток 2
• Додаток 3
• Додаток 4
• Додаток 5
• Додаток 6
• Вступ
• В умовах ринкової економіки бухгалтерський облік є особливо важливою функцією ефективного управління виробничими і комерційними структурами, знаряддям контролю за раціональним і економічним використанням ресурсів з метою досягнення комерційного успіху і виконання фінансових обов'язків перед державою.
• Опанування знаннями бухгалтерського обліку, контролю і аналізу господарської діяльності з метою виявлення слабких місць у роботі підприємств і знаходження шляхів подальшого покращення їх роботи є головною метою керівника підприємства, бухгалтера, економіста, менеджера.
• Виникненню нових підходів до бухгалтерського обліку на державних, приватних, спільних підприємствах, у міжнародних об'єднаннях сприяє ринкова економіка.
• Чітка побудова бухгалтерського обліку підвищує роль його як основного засобу за додержанням режиму економії і комерційного успіху в усіх підприємствах.
• В умовах приведення національної економічної системи у відповідність з вимогами ринкової економіки і міжнародними стандартами виникає багато проблем, які потребують обґрунтованого розгляду й розв'язання. Однією з таких проблем є удосконалення розрахунків між контрагентами. Від успішного розв'язання цієї проблеми значною мірою залежить ефективність функціонування економіки в цілому і кожного окремого підприємства.
• В Україні процес створення нормальних умов для проходження господарських розрахунків стримується недосконалим законодавством і прорахунками в його практичному застосуванні. Так, вітчизняний виробник, який у відповідності з договором відвантажив товар споживачам, не має жодних гарантій на своєчасне одержання грошей через невизначений правовий статус боргів. Через це з обороту виводяться величезні грошові масиви, що породжує дефіцит грошей, який паралізує діяльність підприємства.
• Постійно зростаюче переливання оборотних засобів у запаси - це безумовно суттєва причина росту кредиторської заборгованості. В цих запасах прихована збитковість підприємств України. На збільшення запасів також впливають інфляційні очікування.
• Можна сказати, що в значній мірі, причиною економічної кризи в нашій країні являється криза платежів, яка проявляється у тому, що підприємства не здійснюють платежі одне одному за товари, роботи і послуги. Цей процес супроводжується ростом дебіторсько-кредиторської заборгованості при розрахунках між суб'єктами підприємницької діяльності.
• У країнах з розвинутою ринковою економікою підприємства (виробники) не залежать від своєчасного перерахування грошей покупцями їх продукції. Вони мають змогу безперешкодно перетворювати грошові вимоги на гроші, під заставу грошових вимог (векселів) одержувати кредит, здійснювати їх дисконт. До того ж, вони можуть шляхом проведення факторингових операцій відразу після відвантаження товарів покупцям продати комерційним банкам чи спеціальним конторам борги останніх, передоручивши їм ще й ведення своїх рахунків. Для таких посередницьких функцій й виникли спеціальні установи - комерційні банки.
• Українські ж банки, поки що, не стали посередниками у розрахунках і опорою підприємств в нових умовах господарювання. Вітчизняні підприємства не можуть розраховувати на регулярне, стабільне, надійне і безперешкодне користування не на «здирницьких» умовах банківськими кредитами, будувати на взаємному співробітництві свою діяльність, своєчасно отримувати кредитні ресурси. Давно назріла потреба переорієнтації банківської діяльності з грошової спекуляції на роботу з платіжними вимогами і зобов'язаннями; відродження комерційного кредиту та надання боргам майнового статусу; створення умов для безперешкодного перетворення грошових вимог і зобов'язань на гроші, їх взаємного погашення і переуступання. Таким чином, доки в Україні не організоване ефективне грошово-кредитне обслуговування підприємств-виробників, проблема неплатежів вирішена не буде.
• Актуальність теми дослідження визначається важливістю удосконалення організації розрахунків, зокрема безготівкових, у розв'язанні глобальних економічних проблем України, і необхідністю трансформації бухгалтерського обліку та аудиту розрахунків відповідно до економічних відносин ринкового спрямування.
• Саме ефективна організація розрахунків повинна активно сприяти зміцненню договірної дисципліни; підвищенню відповідальності підприємств за своєчасне і в повному обсязі здійснення платежів за всіма зобов'язаннями; прискоренню обороту оборотних коштів; зменшенню видатків обігу; ефективному використанню тимчасово вільних коштів та ін.
• Метою роботи є обґрунтування теоретичних і дослідження методологічних положень з обліку розрахунків з покупцями і замовниками, а також розробка практичних рекомендацій по удосконаленню організації обліку розрахунків з покупцями і замовниками та їх аудиту.
• У відповідності з метою була поставлена сукупність наступних завдань:
• · вивчення методологічних аспектів обліку розрахунків з покупцями і замовниками;
• · проведення аудиту розрахунків за даними базового підприємства;
• · проведення аналізу дебіторської та кредиторської заборгованості на за даними базового підприємства;
• · визначення фінансового стану базового підприємства;
• · формування рекомендацій щодо покращення організації обліку розрахунків, налагоджування кредитної та розрахункової дисципліни на базовому підприємстві. (На прикладі ТзОВ «Клімат-Сервіс»).
• Об'єктом дослідження є облік розрахунків з дебіторами. Відповідно до об'єкту, предметом дослідження є облік розрахунків з покупцями та замовниками. Важливість управління дебіторською заборгованістю цілком зрозуміла. Дебіторська політика підприємства повинна бути побудована таким чином, щоб не допустити випадків несплати заборгованостями покупцями з одного боку, а з іншого - залучити нових покупців. Залучення нових покупців можливе шляхом впровадження знижок, збільшення строків сплати тощо. Будь-яке підприємство залежить від своїх дебіторів. Вони в значній мірі впливають на результати господарської діяльності підприємства.
• Позикові кошти, безумовно, підвищують ринкову вартість підприємства, але вони повинні бути в такому розмірі, який не шкодить фінансовому стану, а навпаки підвищує його ліквідність та платоспроможність.

Розділ 1. Економічна сутність, мета і завдання аудиту розрахунків з покупцями і постачальниками

1.1 Класифікація розрахунків з покупцями і замовниками

У процесі фінансово-господарської діяльності у підприємства постійно виникає потреба в проведенні розрахунків зі своїми контрагентами. Відвантажуючи виготовлену продукцію, підприємство, як правило, не отримує оплату одразу, тобто відбувається кредитування покупця. Таким чином, протягом періоду від моменту відвантаження продукції до моменту надходження платежу засоби підприємства знаходяться у вигляді дебіторської заборгованості.

Методологію обліку, основні поняття та порядок розкриття інформації про дебіторську заборгованість у фінансовій звітності визначає П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість».

Згідно П(С)БО 10 «дебіторська заборгованість» визначається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод і її сума може бути достовірно визначена.»

Відповідно до П(С)БО 10 дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову і поточну. Дебіторська заборгованість у бухгалтерському обліку класифікується в залежності від: термінів її погашення, ймовірності її погашення, оцінки відображення її в балансі.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визначається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю. У разі відстрочення платежу за продукцію, товари, роботи, послуги з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів та /або їх еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, роботи, послуги, така різниця визначається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) у періоді її нарахування (Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мінфіну №304 від 30.11.2000).

Довгострокова дебіторська заборгованість це сума, не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу [20, 219].

Дебіторська заборгованість поділяється на:

· безнадійну

· сумнівну

· дійсну.

Залежно від виникнення дебіторська заборгованість поділяється на:

· дебіторську заборгованість за роботи, товари, послуги;

· векселі отримані;

· дебіторську заборгованість за розрахунками;

· іншу поточну дебіторську заборгованість.

Таким чином, облік дебіторської заборгованості в Україні регулюється чітко визначеним нормативом - П(С)БО 10. Відповідно дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову і поточну в свою дебіторська заборгованість у бухгалтерському обліку класифікується в залежності від: термінів її погашення, ймовірності її погашення, оцінки відображення її в балансі.

Розрахунки з покупцями і замовниками відносяться до поточної дебіторської заборгованості. Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає під час нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

У балансі поточна дебіторська заборгованість поділяється на заборгованість покупців і замовників та іншу поточну дебіторську заборгованість [20, 224].

Поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг і оцінюється за первісною вартістю. У випадку відстрочення платежу з виникненням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів, що підлягають отриманню за товари, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (відсотками) в період її нарахування.

Дебіторська заборгованість як складова елементу фінансової звітності активу має визнаватися і відображатися у звітності в сумі, яка визначається з урахуванням оцінки дебіторської заборгованості в поточному обліку.

Порядок оцінки дебіторської заборгованості наведено на мал. 1.1.1

Мал. 1.1.1 Оцінка дебіторської заборгованості

Для обліку поточної дебіторської заборгованості Планом рахунків передбачені рахунки: 34 «Короткострокові векселі одержані»; 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»; 37 «Розрахунки з різними дебіторами».

Поточна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом (окрім заборгованості, призначеної для продажу) включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю.

Поточна дебіторська заборгованість класифікується за трьома напрямками:

1. Дебіторська заборгованість, за якою існує впевненість у погашенні її боржником;

2. Дебіторська заборгованість, за якою існує невпевненість у погашенні її боржником;

3. Дебіторська заборгованість, за якою немає впевненості у погашенні її боржником або закінчився строк позовної давності.

Поточна дебіторська заборгованість буває товарна і нетоварна (неопераційна).

П(С)БО 10 передбачені два варіанти визначення величини сумнівних боргів:

· перший -- виходячи з платоспроможності окремих дебіторів;

· другий -- на підставі класифікації дебіторської заборгованості за періодами її виникнення з врахуванням досвіду минулих років щодо платоспроможності дебіторів.

За двома способами величина резерву сумнівних боргів визначається як добуток суми дебіторської заборгованості за продукцію та коефіцієнта сумнівності. Різниця у способах полягає лише в тому, які суми дебіторської заборгованості беруть участь у розрахунку, і як визначається коефіцієнт сумнівності.

У П(С)БО 10 зазначається, що коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством, виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію за попередні звітні періоди [20, 229].

Виключення безнадійної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. У разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги списується з активів на інші операційні витрати.

Поточна дебіторська заборгованість, що не пов'язана з реалізацією продукції, товарів, робот, послуг (дебіторська заборгованість по розрахунках та інша дебіторська заборгованість) і визнана безнадійною, списується з балансу з відображенням витрат в складі інших операційних витрат. По такій заборгованості резерв сумнівних боргів не створюється.

Безнадійна дебіторська заборгованість також відноситься до поточної дебіторської заборгованості, це заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності [21, 93].

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і оцінюється за первісною вартістю.

Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів (Пункт 7 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мінфіну №363 від 23.05.2003).

Величина сумнівних боргів визначається, виходячи з платоспроможності окремих дебіторів, питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг на умовах наступної оплати або на основі класифікації дебіторської заборгованості.

Класифікація дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги здійснюється групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством, виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги за попередні звітні періоди. Отже, облік розрахунків з дебіторами регламентується П(С)БО «Дебіторська заборгованість». Відповідно до П(С)БО 10 дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову та поточну. П(С)БО 10 визначає методи оцінки дебіторської заборгованості при зарахуванні її на баланс, на дату складання звітності та при списанні з балансу як безнадійної. Аналітичний облік довгострокової дебіторської заборгованості ведеться за кожним дебітором, за видами заборгованості, термінами її виникнення й погашення. Регістром аналітичного обліку розрахунків з дебіторами є реєстр дебіторів, а синтетичного - журнал-ордер 3. Сальдо по цьому рахунку відображається у розділі II активу балансу.

1.2 Сутність аудиту розрахунків з покупцями і замовниками

В умовах формування ринкових відносин та різноманітності форм власності виникла необхідність удосконалення функцій управління процесом виробництва, що викликало потребу створення госпрозрахункових органів фінансового контролю, тобто аудиту.

Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою підтвердження її достовірності для державних податкових органів і власників. Іншими словами, аудит - це надання практичної допомоги керівництву й економічним службам підприємства щодо ведення справ і управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дає змогу дати оцінку майна під час приватизації і при акціонуванні підприємств різних форм власності.

Аудит, крім того, охоплює такими основними питаннями: перевірка комерційної і господарсько-фінансової діяльності суб'єктів господарювання, фінансової звітності з погляду правильності складання і реальності оголошення оподаткованого прибутку, а також дотримання ними чинного законодавства.

Предметом аудиту є процес розширеного відтворення суспільне необхідного продукту, достовірність відображення його в системі бухгалтерського обліку і звітності, а також дослідження ефективності ділової активності з дотриманням чинного законодавства.

Предмет аудиту має багато спільного з предметом економічного аналізу, ревізії і судово-бухгалтерської експертизи.

Аудит покликаний надавати допомогу представникам страхових компаній, бірж, акціонерних товариств, спільних підприємств, комерційних банків, різних іноземних фірм.

Мета аудиту - сприяння ефективності роботи, раціональному використанню матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у підприємницькій діяльності для отримання максимального прибутку [23, 281].

Основними завданнями аудиту є:

· перевірка фінансової звітності, розрахунків, декларацій та інших документів для встановлення їх достовірності й відповідності здійснених господарських і фінансових операцій чинному законодавству;

· виявлення і попередження (профілактика) порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств;

· реальність визначення фінансових результатів;

· оцінка ефективності внутрішнього контролю;

· надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, права, менеджменту, маркетингу, фінансів тощо.

Об'єкти аудиту. Предмет аудиту конкретизується його об'єктами. Об'єктами аудиту є юридичні й фізичні особи, при цьому перевірці підлягають окремі господарські засоби і процеси, сукупність яких характеризує виробничу і фінансово-господарську діяльність підприємств і окремих посадових осіб за відповідний період, що складає поняття об'єктів контролю. До об'єктів можна віднести й економічні процеси, матеріально-технічне постачання, виробництво, збут продукції, продуктивність праці, собівартість, прибуток тощо.

Реальність балансу може бути забезпечена тільки в результаті ретельної перевірки (інвентаризації) всіх його статей. Тому аудитору доцільно починати перевірку стану розрахунків з аналізу матеріалів інвентаризації розрахунків. Інвентаризація розрахунків полягає у виявленні фактичних залишків сум на рахунках. В акті результатів інвентаризації розрахунків слід вказати назви проінвентаризованих рахунків, записати суми непогодженої і простроченої дебіторської заборгованості та безнадійних боргів. За названими видами заборгованості до акта інвентаризації розрахунків має прикладатися довідка із зазначенням суми заборгованості, за що та числиться, з якого часу і на підставі яких документів.

Таким чином, аналіз матеріалів інвентаризації розрахунків дає можливість аудитору зосередити увагу на більш ретельній перевірці розрахунків, за якими встановлено різні розходження.

Аудит розрахункових операцій слід починати з аналізу правильності оплати за відвантажені матеріальні цінності, а також повноти списання відвантажених цінностей [23, 251].

Під час перевірки необхідно встановити, чи правильно відображені за статтями балансу відповідні залишки заборгованості. Для цього порівнюють залишки за кожним видом розрахунків на одну і ту саму дату за даними аналітичного обліку із залишками за синтетичним рахунком 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками", Головною книгою і балансом. За наявності розходжень слід перевірити реальність і документальну обґрунтованість заборгованості за кожним покупцем чи замовником. Такі розходження - наслідок занедбаності обліку розрахункових операцій або результат зловживань.

Кожна сума дебіторської заборгованості на окремих рахунках розглядається з погляду виникнення боргу, причини і давності створення заборгованості, реальності її одержання. Під час аудиту дебіторської заборгованості розрізняють такі її категорії: поточну (або нормальну); неоплачену в строк; заборгованість за строком давності, що минув; спірну; безнадійну.

Під час перевірки розрахунків із покупцями встановлюють, чи укладені договори поставки продукції, чи правильно вираховуються суми, належні підприємству за прийняту покупцем продукцію. Перевіряють повноту і своєчасність розрахунків покупців за прийняту ними продукцію. З цією метою проводять інвентаризацію розрахунків, висилають копії картки аналітичного обліку розрахунків (контокорентні виписки) при розрахунках з іногородніми покупцями (організації-кредитори висилають організаціям-дебіторам). Підприємство-дебітор повертає картку протягом 10 днів із дня одержання. З покупцями з цього самого міста складається акт взаємозвірки.

1.3 Особливості нормативної бази предмету аудиту

Законами України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" та "Про аудиторську діяльність" визначено, що і бухгалтерський облік, і аудит забезпечують надання користувачам фінансової звітності для прийняття відповідних рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, власний капітал, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» регламентується на законодавчому рівні.

Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності.

Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ).

Це Положення (стандарт) застосовується з урахуванням особливостей оцінки та розкриття інформації щодо дебіторської заборгованості, встановлених іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

1. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про аудиторську діяльність» (Відомості Верховної Ради України(ВРУ), 2006, №44,ст432).[2]

2. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99рю № 996-ХІУ.[3]

3. Плани рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій.

4. Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджених відповідними наказами Мінфіну України:

· П (С) БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»;

· П (С) БО 2 «Баланс»;

· П (С) БО 3 «Звіт про фінансові результати»;

· П (С) БО 4 «Звіт про рух грошей»;

· П (С) БО 10 «Дебіторська заборгованість»;

· П(С) БО 15 «Дохід»;

· П(С) БО 16 «Витрати».

У ринкових умовах зростає необхідність у забезпеченні інформаційної потреби користувачів відносно оцінки пошуку рішень стосовно управління підприємством, а також участі підприємства в капіталі. В економічному відношенні власники відділені від своїх часток власності, що перебувають у різних господарюючих суб'єктах. Адже саме їм потрібна інформація про фінансовий стан підприємства, його потенціал і стабільність у майбутньому. З цією метою потрібно проводити аудиторську перевірку бухгалтерської фінансової звітності, первинних документів та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність підприємства [24, 113].

Аудит слід проводити згідно таких законодавчих та нормативних актів:

5. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України» від 16.07.99 р. № 996-ХІУ.

6. Закон України «Про власність» від 07.02.91 р. № 697-ХІІ.

7. Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу» від 04.04.93 р.

8. Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22.04.93 р. №3125-ХІІ.[1]

9. Закон України «Про внесення змін і доповнень до статті 10 Закону України «Про аудиторську діяльність».

10. Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР.

11. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.

12. Наказ ДПАУ від 25.06.97 р. № 197 «Про порядок проведення повної інвентаризації товарних залишків станом на 1 жовтня 1997 р. на підприємствах, що здійснюють торгово-посередницьку, оптово-збутову та роздрібну торгову діяльність і норми подання ними даних про товарні залишки, визначені у результаті проведення інвентаризації».

13. Норми відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордон: Постанова КМУ від 15.01.98 р. № 10.

14. Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України: Постанова НБУ від 26.03.98 р. № 119.

15. Про результати суцільної інвентаризації дебіторської та кредиторської заборгованості і заходи щодо її скорочення: Постанова КМУ від 29.04.99 р. № 750.

16. Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон: Постанова КМУ від 23.04.99 р. № 663 (зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 6.09.2000 р. № 1398).

17. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку: затв. Мінфіном України від 24.05.95 р. № 88.

18. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід»: затв. Мінфіном України від 08.10.99 р. № 237.

19. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість»: затв. Мінфіном України від 08.10.99 р. № 237.[28]

20. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»: затв. Мінфіном України від 31.12.99 р. № 318.

21. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання»: затв. Мінфіном України від 31.01.2000 р. № 20.

22. Інструкція про службові відрядження у межах України та за кордон: затв. Мінфіном України від 13.03.98 р. № 59.

23. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій: затв. Мінфіном України від 30.11.99 р. №291.

24. Про затвердження Інструкції про застосування Порядку викупу кредиторської і погашення дебіторської заборгованості держави з використанням казначейських векселів: Інструкція Мінфіну України від 16.06.99 р. № 151.

25. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій: затв. Мінфіном від 30.11.99 р. № 291.

26. Про затвердження форми посвідчення про відрядження: наказ ДПАУ від 28.07.97 р. № 260.

Розділ 2. Підготовчий етап аудиту на підприємстві

2.1 Узгодження з клієнтом та укладання договору на проведення аудиту

Фінансово-господарський контроль і аудит в усіх ланках народного господарства, насамперед у його основній ланці - підприємстві, здійснюється проведенням ревізій тематичних, вибіркових, суцільних, аудиту та інших контрольних перевірок за допомогою певних прийомів. Сукупність організаційних, методичних і технічних прийомів, здійснюється за допомогою певних аудиторських процедур, становить контрольно-аудиторський процес. В цьому процесі виділять такі стадії: організаційна, дослідницька, узагальнення та реалізації результатів контролю і заключна. Організовують і безпосередньо здійснюють цей процес контрольно-аудиторські підрозділи, які є в структурі органів управління, на які покладено контрольні функції управління. Принципову схему змісту контрольно-аудиторського процесу подано на мал..2.1.1

Мал. 2.1.1 Зміст контрольно-аудиторського процесу

Законом України “Про аудиторську діяльність” визначено, що аудит проводиться на підставі угоди між аудиторською фірмою (аудитором) і замовником. Незалежність на цьому етапі виявляється у виборі замовника. Проте в міжнародних стандартах обов`язково вказується на необхідність оцінки усіх аспектів незалежності під час укладання такої угоди, тому що аудиторська фірма буде нести відповідальність за порушення вимог до незалежності і результати аудиту визнаються недійсними [26, 336].

Розподіл відповідальності за оцінку звітності між аудитором та замовником ґрунтується на Положенні про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні та статті 11 Закону України “Про аудиторську діяльність”. Закон також передбачає право аудитора (аудиторських фірм) на залучення до участі у перевірці на договірних засадах фахівців різного профілю. Проте питання відповідальності за роботу інших аудиторів та експертів залишилось невирішеним ні чинним законодавством, ні затвердженими нормативами. Як правило, на це обов`язково звертають увагу в аудиторському висновку, а в Нормативі №13 такі ситуації не розглядаються.

Взаємодія організації-клієнта з аудиторською фірмою повинна починатися з направлення на її адресу листа-пропозиції, у якому викладаються мета аудиторської перевірки і перелік бажаних аудиторських послуг. До укладання договору необхідно мати максимально повну інформацію про клієнта і його економічну діяльність. Цьому сприяє одержання відповідей на питання, перераховані в інформаційній анкеті. Після ухвалення рішення про укладання договору аудиторська фірма направляє на адресу клієнта лист-зобов'язання аудиторської організації про згоду на проведення аудита. Додатком до договору є перелік супутніх аудиту послуг.

Перш ніж розпочати перевірку аудиторові необхідно виконати кілька попередніх дій. Насамперед необхідно установити контакт із потенційним клієнтом. Перед тим як прийняти нового клієнта, між ним та аудитором має відбутися зустріч, на якій необхідно визначити сутність майбутнього проекту та відповідальність кожної зі сторін. Коли йдеться про перший аудит даного клієнта, то треба поінформувати про проблеми, пов'язані з «аудитом першого року». Клієнта необхідно поінформувати про сутність аудиторської перевірки. Сторони повинні визначити, яку відповідальність братиме на себе аудитор.

Потрібно також домовитися про час проведення перевірки, її оформлення (звіти, висновки, лист з рекомендаціями керівництва тощо) та суму і порядок оплати.

Слід зауважити, що через характер перевірки та інші неминучі обмеження системи внутрішнього контролю існує ризик того, що навіть деякі суттєві викривлення даних можуть залишитися невиявленими.

Під час проведення аудиту має бути забезпечений доступ до будь-яких документів, записів та іншої інформації.

В українській практиці замість листа-згоди укладається договір (чи угода) щодо надання аудиторських послуг [Додаток 2].

Нормативом 4 в «Угоді на здійснення аудиторських послуг», ухваленій рішенням Аудиторської палати України № 73 від 18.12.1998 р., визначено порядок укладання договору, його зміст та структуру. Згідно з п. 1 нормативу «Угода на здійснення аудиторських послуг» чи відповідний договір є основним документом, який засвідчує факт досягнення домовленості між замовником та виконавцем про проведення аудиторської перевірки», а п. 2 наголошує: «Угода документально стверджує, що сторони дійшли згоди з усіх моментів, обумовлених у договорі. Для того, щоб уникнути неправильного розуміння сторонами своїх обов'язків, умов виконання зобов'язань та прийнятого ступеня відповідальності, необхідно максимально ясно обумовити в договорі усі суттєві аспекти взаємовідносин, які виникають у зв'язку з укладенням договору». Зокрема, це стосується ціни на аудиторські послуги. Це особливо важливо у зв'язку з особливостями аудиту, крім того, аудиторські послуги дуже складно, якщо взагалі можливо, оцінити. Тому, укладаючи договір, треба бути дуже уважним та намагатися передбачити всі можливі випадки і наслідки тих чи інших обставин та дії сторін.

Дуже важливо, щоб укладений договір мав юридичну силу і міг бути визнаним судовими органами. Для цього він повинен відповідати чинному законодавству України та бути підписаним уповноваженими на це посадовими особами. Уповноваженими на укладання договору вважаються особи, на яких покладені такі обов'язки статутом підприємства, при цьому слід враховувати обмеження, наприклад, суми, на яку мають право укладати договори ці особи.

Підписи представників сторін за договором мають бути проставлені власноруч тими особами, які вказані у вступній частині договору. Крім того, договір має бути завірений круглими печатками Сторін за договором (за винятком випадків, коли представник сторони за договором діє на підставі одноразового доручення, прикладеного до договору).

Пунктом 3 нормативу № 4 вказано, що укладенню договору на проведення аудиту має передувати обмін листами між аудитором та клієнтом. Після проведення аудиту складається Акт приймання-передавання виконаних аудиторських послуг [26, 312].

2.2 План та програма перевірки

Вибір об'єкта аудиту полягає у встановленні першочерговості об'єкта перевірки, яке в плані проведення аудиту повинно підлягати комплексному аудиту або контрольній перевірці. Виходячи з характеру діяльності підприємства, змісту контролю визначають потребу в спеціалістах, яких слід залучити з апарату підприємства при внутрішньому аудиті для виконання контрольно-аудиторського процесу. Після цього видається організаційно-розпорядчий документ - наказ, розпорядження керівника організації. У цьому документі вказують найменування підприємства, яке контролюють, вид аудиту, період за який перевіряють його діяльність; прізвище, ім'я та по батькові, посаду кожного члена аудиторської перевірки, призначають її керівника, строк проведення аудиту.

Організаційно-методична підготовка аудиту починається з вивчення стану економіки об'єкта аудиту. Бригада аудиторів до виїзду на об'єкт контролю вивчає плани виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства та виконання їх за підконтрольний період. Для цього як джерела інформації використовують виробничо-фінансовий план економічного і соціального розвитку, річну і періодичну бухгалтерську і статистичну звітність, акт попередньої перевірки та рішення по ній, документи тематичних перевірок, обстежень, різних службових розслідувань і прийнятих за ними рішень. Аналізують фінансовий стан підприємства, збереження його власності, розрахунково-кредитні відносини, платоспроможність, рішення вищого органу управління за поданнями органів державного контролю, зауваження установ банків, податкових органів із питань їхньої компетенції. Вивчають і аналізують також інформацію про діяльність підприємства за підконтрольний період [23, 115].

На підставі вивчення економіки підприємства, яке перевіряється, керівник бригади аудиторів розробляє програму аудиту, яку затверджує керівник організації, що призначає аудит. У ній зазначають об'єкт контролю, його зміст і послідовність перевірки, періоди для суцільного і вибіркового контролю тощо. Потім вибирають методику аудиту - визначають методичні прийоми і контрольно-аудиторські процедури, застосування їх при перевірці різних об'єктів контролю, використання засобів обчислювальної техніки. Конкретизують ці питання при розробці плану-графіка аудиту, який передбачає встановлення строку перевірки кожного об'єкта (розділу, теми) і виконавців, виходячи із загального строку проведення аудиту. Якщо проводиться аудит великого підприємства, концерну, акціонерного товариства, то затрати часу доцільно розрахувати за допомогою сітьового графіка, яким передбачити паралельне виконання різних контрольно-аудиторських процедур, із тим, щоб завершити увесь контрольно-аудиторський процес у запланований строк.

На цьому етапі узгоджується із замовником програма перевірки, обсяг робіт, термін аудиту, форма представлення результатів аудиту, рівні відповідальності аудиторської фірми, вартість аудиторських послуг; закріплюються всі ці домовленості між аудиторською фірмою і замовником договором. Після цього готується нормативно-правова база аудиторської перевірки.

Завершується організаційно-методична підготовка аудиту до виїзду на підконтрольне підприємство складанням робочого плану аудитора, де кожний виконавець за виділеним йому керівником бригади об'єктом і строком завершення контролю встановлює проміжні інтервали часу і елементи викуваних робіт.

Такі організаційні процедури виконуються при внутрішньому аудиті, який провадиться на підприємствах вищим органом управління за підпорядковістю.

Організаційні принципи зовнішнього аудиту, які проводять незалежні аудиторські фірми, аналогічні, обмежуються колом питань, поставлених замовником на його вирішення, часом проведення тощо.

Дослідницька стадія контрольно-аудиторського процесу здійснюється аудиторами безпосередньо на об'єкті аудиту - підприємстві. При цьому забезпечується додержання принципу раптовості аудиту. Складається ця стадія з двох етапів: переддослівного і дослівного.

Переддослідній етап включає низку процедур організаційно характеру, спрямований на створення необхідних умов для якісного проведення аудиту в установлені строки [23, 131].

Дослідній етап - це виконання аудиторських процедур із перевірки виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства за допомогою найпростіших засобів обчислювальної техніки, а також діалогового спілкування з ЕОМ.

Під час дослідницької стадії вивчаються:

Особливості підприємства;

Перспективи розвитку;

Вивчається система обліково-аналітичного і контрольного процесу;

Виділяються проблемні напрямки аудиту;

Оцінюється ступінь ризику

Стадія узагальнення та реалізації результатів контролю включає в себе узагальнення і реалізацію результатів контрольно-аудиторського процесу.

Узагальнення результатів контролю - це систематизація недоліків у діяльності підконтрольного підприємства. При цьому виявлені недоліки групують, оформлюють результати проміжного контролю, складають аналітичні таблиці, слідчо-юридичне обґрунтування, узагальнюють і відображають результати аудиту в акті ( висновку).

Реалізація результатів контролю є завершальним етапом у контрольно-аудиторському процесі. Бригада контролерів разом з керівництвом підприємства, де було проведено аудит, обговорюють результати контролю, доповідаючи про них на зборах акціонерів, засновників. Обговорення результатів аудиту оформляють спеціальним протоколом. оформляють спеціальним протоколом. Надання гласності результатам контролю, зміцнення його демократичних принципів дає змогу об'єктивно визначити причини недоліків у діяльності підприємства і розробити проект профілактичних заходів щодо запобігання недолікам у подальшій роботі підприємства.

При проведенні зовнішнього аудиту обговорення результатів контролю у колективі та розробка запобіжних заходів можуть відбуватись без участі аудиторів.

Виділяючи заключна стадію у контрольно-аудиторському процесі, як окрему, необхідно сказати, що ця стадія майже збігається зі змістом стадії реалізації результатів контролю; але в них є деякі відмінності. А саме, під час цього етапу обговорюється якась додаткова документація, для того, щоб більш детально і змістовно розглянути питання по, яким у аудиторів виникли проблеми. Розглянувши цю інформацію аудитори відсилають її замовнику для того, щоб не було претензій до написаного негативного висновку. А закінчується ця стадія передачею аудиторського висновку замовнику.

2.3 Встановлення ступеню ризиків, підготовка аудиторських доказів

Аудиторські докази - це інформація, отримана аудитором для вироблення думок, на яких ґрунтується підготовка аудиторського висновку і звіту. Аудитор повинен отримати таку кількість аудиторських доказів, яка б дала можливість зробити необхідні висновки, при використанні яких буде підготовлено аудиторський висновок.

Аудиторські докази одержують шляхом належного поєднання тестів систем контролю та процедур перевірки на суттєвість. Вони складаються з первинних документів та облікових записів, покладених в основу фінансової звітності, а також підтверджувальної інформації з інших джерел.
Критерії достатності та належності взаємопов'язані й стосуються аудиторських доказів, отриманих як при тестуванні систем контролю, так і під час здійснення процедур перевірки на суттєвість. Достатність є виміром кількості аудиторських доказів, належність є виміром їхньої якості й надійності та їх відповідності конкретному твердженню.

Аудитор спирається на аудиторські докази, які мають не тільки достатній, а й переконливий характер. Крім того, аудитор вишукує аудиторські докази в різних джерелах інформації і різного характеру для підтвердження одного і того ж твердження.

Формулюючи аудиторський висновок, аудитор звичайно не досліджує всієї інформації, наявної в його розпорядженні, й не здійснює суцільної перевірки її, а визначає тільки основні елементи, які в цілому характеризують стан суб'єкта підприємницької діяльності.

· На достатність аудиторських доказів впливає ряд факторів:
оцінка аудитором характеру та величини ризику, притаманних як на рівні фінансової звітності, так і на рівні залишків на рахунку чи за класом операцій;

· характер систем обліку та внутрішнього контролю й оцінка ризиків контролю;

· досвід, набутий у процесі попередніх аудиторських перевірок;

· результати аудиторських процедур із можливими виявленими фактами помилок чи шахрайства;

· джерело та надійність наявної інформації.

Для отримання аудиторських доказів щодо відповідності структури й ефективності функціонування систем обліку та внутрішнього контролю виконують тести систем контролю. Крім того, використовуються процедури перевірки на суттєвість для отримання аудиторських доказів із метою виявлення суттєвих перекручень у фінансовій звітності. Такі процедури бувають двох типів: у вигляді перевірок операцій та залишків за рахунками й проведених аналітичних процедур.

Під час отримання аудиторських доказів за допомогою тестів систем контролю аудитору слід розглянути достатність та належність аудиторських доказів для обґрунтування оцінки розміру ризику невідповідності внутрішнього контролю.

При отриманні аудиторських доказів процедурами перевірки на суттєвість аудитор повинен оцінити розмір достатності та належності аудиторських доказів, одержаних шляхом таких процедур, разом із будь-якими даними, одержаними в результаті тестів систем контролю для обґрунтування тверджень фінансової звітності.

Аудиторські докази одержують стосовно кожного суттєвого твердження фінансової звітності. Аудиторські докази стосовно якогось одного твердження, наприклад, наявності запасів, не можуть служити підставою для неодержання аудиторських доказів стосовно інших тверджень, наприклад, тверджень правильності їх оцінки. Характер, термін проведення та обсяг процедур перевірки на суттєвість залежать від конкретних тверджень. У результаті проведення тестів можна отримати аудиторські докази стосовно декількох тверджень, наприклад, інформація про суми дебіторської заборгованості може бути джерелом аудиторських доказів стосовно як наявності їх, так і правильності оцінки [26, 237].

Аудитор одержує аудиторські докази шляхом застосування однієї або декількох із зазначених нижче процедур: перевірки, спостереження, опитування і підтвердження, підрахунку та аналітичних процедур. Термін проведення таких процедур частково залежатиме від часу, протягом якого потрібні аудиторські докази не вичерпано.

Перевірка складається з вивчення бухгалтерських регістрів, документів або матеріальних активів. Перевірка бухгалтерських регістрів та документів надає аудиторські докази різного рівня надійності, залежно від їхнього характеру і джерела отримання та ефективності засобів внутрішнього контролю підприємства. До трьох основних категорій документальних аудиторських доказів, що мають для аудитора різний рівень надійності, належать: документальні аудиторські докази, які створені третіми особами і зберігаються на підприємстві; документальні аудиторські докази, які створені й зберігаються у третіх осіб; документальні аудиторські докази, які створені й зберігаються на підприємстві.

Проведення аудиту завжди супроводжується відповідним ризиком. Аудитор повинен чітко собі уяснити, в чому полягає аудиторський ризик, його суть, складові частини, як його визначити і його максимально допустимий рівень. Від нього залежить рішення в погоджені аудитора на проведення перевірки фінансової звітності або відмову від неї, складання плану перевірки, терміни, вибір напрямів, підходів методів і прийомів аудиторської перевірки. Для того, щоб усвідомити і оцінити значення визначення аудиторського ризику для виконання ним своїх професійних обов'язків з найменшою вірогідністю допущення помилок або неточностей в роботі, забезпечення найбільшої ефективності перевірки. Аудиторський ризик включає:

· власний ризик;

· ризик контролю;

· ризик виявлення.

Аудиторський ризик - це ризик хибного висновку після завершення усіх аудиторських процедур [26, 244].

Власний ризик - представляє собою всі можливі ризики, пов'язані з функціонуванням підприємства, тобто всі помилки, неточності, які можуть бути допущені в результаті діяльності підприємства.

Ризик виникнення таких помилок пов'язаний з дією різних факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх, що безпосередньо прямо не пов'язані з підприємством-клієнтом (інформація, конкуренція, безробіття), а також наступних обставин:

· ринком збуту продукції;

· загальною організацією і структурою підприємства;

· політикою управління і господарювання;

· кадровою, політикою і штатами;

· кваліфікацією робітників і виконання ними своїх обов'язків.

Цей ризик оцінюється аудитором ще на початковій підготовчій стадії аудиту, коли він знайомиться з діяльністю підприємства, умовами його роботи, структурою і організацією управління і іншими питаннями.

Ризик контролю представляє собою побоювання того, що недостовірна інформація, яка може виникнути і бути суттєвою окремо або разом з іншою недостовірною інформацією, не буде виявлена або своєчасно попереджена системою внутрішнього контролю, існує ризик, що помилки не вдасться попередити своєчасно і вони все таки будуть допущені, або не будуть виявлені після виникнення. Аудитор мало що може зробити, щоб виправити таку ситуацію в короткий термін, але він повинен її оцінити, щоб правильно спланувати аудиторську перевірку. Тому аудитори при визначенні величини ризику контролю оцінюють надійність, ефективність і дієвість системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю підприємства-клієнта.

Ризик системи бухгалтерського обліку полягає в тому, що можливо будуть допущені помилки і обман в результаті документування господарських операцій, неправильного відображення їх в регістрах бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності (зміна законодавства, інструкцій, положень).

Ризик виявлення означає, що суттєві помилки можуть залишатися не виявленими в ході аудиторської перевірки. Іншими словами ризик виявлення - це та доля похибок в проведенні аудиторської перевірки, яку аудитор може собі дозволити при діючій на підприємстві клієнта системі обліку і внутрішнього контролю при дотриманні умов якості проведення робіт і відповідності їх встановленим аудитором нормативам. На відміну від попередніх даний ризик є результатом проведення аудиту тому за нього аудитор несе відповідальність, тобто ризик виявлення визначає ступінь якості, рівня його діяльності. Таким чином аудитор повинен зробити все можливе, щоб звести цей ризик до мінімуму (велика кількість аудиторських процедур, правильний вибір способу одержання аудиторських свідчень.

Отже, аудитор повинен документально підтвердити визначення аудиторського ризику. Часто власний ризик і ризик контролю оцінюється комбіновано, в сукупності. Для цього аудитору необхідно проаналізувати можливі типові помилки і порушення, які можуть виникнути; встановити наявність і відсутність процедур контролю за веденням бухгалтерського обліку і звітності, оцінити вплив недоліків управління підприємством-клієнтом та ризик виявлення, а також об'єм і терміни аудиту [24, 403].

Ризик виявлення складається із ризику аналітичного огляду і ризику тестового контролю.

Розділ 3. Аудит розрахунків з покупцями і замовниками на ТзОВ «Клімат-Сервіс»

3.1 Характеристика підприємства та методика проведення аудиту

ТзОВ «Клімат-Сервіс» працює на ринку Закарпаття більше семи років і є постачальником сучасних високоякісних систем кондиціонування, вентиляції, опалювання і холодильного устаткування, що лідирує.

Підприємство використовує техніку провідних світових виробників у поєднанні з кваліфікацією і досвідом фахівців. Підприємство займається створенням мікроклімату в офісах та просто встановленням кондиціонерів у будь-яких приміщеннях. Офіс ТзОВ «Клімат-Сервіс» знаходиться у місті Ужгороді за адресою: вул.. Тімірязєва, 18. Підприємство реалізує побутові кондиціонери, мобільні та напільні кондиціонери, а також промислові та напівпромислові кондиціонери.

В процесі фінансово-господарської діяльності у підприємства постійно виникає потреба в проведенні розрахунків зі своїми контрагентами, бюджетом, податковими органами. Відвантажуючи продукцію, воно, як правило, не отримує оплату одразу, тобто, відбувається кредитування покупця. Тому протягом періоду від моменту відвантаження до моменту надходження платежу засоби підприємства знаходяться у вигляді дебіторської заборгованості.

Поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги визначається активом одночасно з визначенням доходу від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послух і оцінюється за первинною вартістю. У разі відстрочення платежу з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів (їх еквівалентів), що підлягають отриманню за товари, така різниця визначається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) в період її нарахування.

У балансі поточна дебіторська заборгованість поділяється на заборгованість покупців і замовників та іншу поточну дебіторську заборгованість. Покупці - це фізичні або юридичні особи, які купують товари (роботи, послуги). Замовники - це учасники договору, на підставі замовлення яких виготовляється конкретна продукція, надаються послуги, виконуються роботи іншим учасником договору.

Порядок і форми розрахунків між постачальником і покупцем визначаються у господарських договорах. Бухгалтер повинен звернути увагу на відповідальність істотних умов договору вимогам чинного законодавства.

Основними джерелами інформації для контролю розрахункових відносин з покупцями і замовниками слугують первинні документи з обліку розрахунків. Перелік первинних документів з обліку розрахунків наведено в таблиці 3.1.1