На сьогоднішній день космічна галузь є полем діяльності більшості розвинутих країн світу, з її яскраво вираженим глобальним характером. І хоча історія міжнародного співробітництва у космосі налічує понад сорок років, нещодавні події показали, що ця сфера діяльності може також бути використана у вигляді санкцій з боку США щодо інших країн. В першу чергу це стосується санкцій економічного характеру, які стали можливими в силу тієї обставини, що за останні два десятиліття економічна ефективність космічної галузі значно підвищилася в результаті її широкої комерціалізації.

Використовуючи російські ракети "Союз" для доставки астронавтів на Міжнародну космічну станцію (МКС), як єдиний транспортний засіб, США все ж вирішили відмовитися від нього на користь приватних американських розробок компаній Boing та Space Exploration Technologies Corporation (SpaceX) та ін. Відтак, дослідження процесу комерціалізації космічної діяльності США становить значну актуальність на сьогоднішній день.

Оскільки розмір приватних інвестицій сьогодні значно перевищує витрати уряду США [15], на цю обставину багато уваги звертають і економісти, і історики, і політологи. Однак, в наукових колах комерційна космічна тематика проаналізована поверхово. Так, американським дослідникам [9; 11] притаманна глибока спеціалізація й вони розглядають комерціалізацію космосу США як правило в окремо взятій галузі. Українська історична наука представлена лише працею Д. Прошина [3], який аналізує космічну політику Р. Рейгана загалом. Російські дослідники [4] вивчають тему комерціалізації космосу переважно у контексті її впливу на міжнародні відносини.

Сучасна журналістика, вдаючись до розгляду американського комерційного космічного ринку, досить поверхово висвітлює причини широкої комерціалізації цієї галузі у 2000-ні рр. Наприклад, А. Уткін у своїй статті "Як космос став майданчиком для приватного бізнесу" [16] не надає вичерпної інформації щодо цього питання. Він починає дослідження із німецького проекту OTRAG - перша спроба комерційного освоєння космосу, і майже відразу переходить до 2013р. у США, як року, "коли приватні космічні програми починають брати гору над великими державними проектами" [16]. І в подальшому вказується на те, що космічні дослідження для багатьох держав є тягарем, який вони прагнуть перекласти на плечі приватного бізнесу.Ю. Латиніна оцінює компанію SpaceX Елона Маска, як "фантастично успішна" [2, с.2], не вдаючись до самих причин цього "фантастичного" успіху.

Маючи потужний вплив на розвиток науково-технічного потенціалу людства, комерційна космічна діяльність у США, як лідера даної галузі, заслуговує цілеспрямованого і глибокого розгляду.

Метою даної статті є розкрити етапи процесу комерціалізації космічної діяльності у США та окреслити сучасні досягнення комерційного космічного ринку.

Ще у 1985 р. Центр космічної політики США спрогнозував потенційний комерційний річний прибуток до кінця століття (на 2000 р.) по основних категоріях космічного бізнесу. Передбачалося, що за швидким сценарієм ("high scenario") розвитку космічної галузі, на супутниковий зв'язок припадатиме 15,3 млрд. дол., на дистанційне зондування Землі - 2,5 млрд. дол., обробка матеріалів у космічному середовищі ( - 17,9 млрд. дол., послуги по запуску ракет (транспортні) - 2, 4 млрд. дол. і на космічну орбітальну інфраструктуру - 2, 8 млрд. дол. [1, с.131].

Оскільки найбільш розвинутим і на 1980-ті рр., і сьогодні найбільш зростаючим залишається супутниковий зв'язок, то ці дані доцільно порівняти саме у цьому секторі космічної економіки. З 1996 по 2002рр. дохід від супутникових послуг у США зріс з 3,34 млрд. долл. до 12, 47 млрд. долл. за рік [6, р.67]. При тому, що дохід зріс майже у чотири рази, і все ж прогнози спеціалістів 1985р. не виправдалися. Хоча слід додати, що за повільнішим сценарієм - більш песимістичним (low market scenario), вони були більш близькими у розрахунках - 8,8 млрд. долл. за рік [6, р.475].

Така оцінка результатів комерціалізації космосу, вочевидь була викликана тим, що спеціалісти космічної галузі 1980-х рр. високо оцінювали економічну ефективність та потенційні вигоди, які можна отримати в результаті подальшої комерціалізації космічної діяльності. Саме 1980-ті рр. в США позначилися першими активними спробами уряду залучати приватні компанії до комерційного використання космосу вже не як підрядників космічних програм, а - безпосередніх учасників ринку. Однак, криза середини 1980-х рр. американської космонавтики, викликана катастрофою шаттлу "Челленджер" та неготовність бізнесу взяти на себе великі ризики, пояснюють відсутність практичних досягнень на цьому поприщі наприкінці 1980-х рр. Проект "Спейс шаттлів" також не виправдав сподівань і в деякі моменти навіть поглибив кризу американської космонавтики [3, с.84].

1990-ті рр. позначилися більш активним зростанням телекомунікаційного супутникового бізнесу та пов'язаного з ним ринку запусків одноразових ракет-носіїв. Від початку заснування і до 1990-х рр., всі американські компанії тісно залежали від держави і замовлень уряду. Однак, часто, виступаючи як підрядники державних космічних проектів (наприклад Lockheed Corporation була підрядником у проекті висадки людини на Місяць""Аполлон"), ці корпорації отримували неоціненний досвід виробництва та експлуатації космічного обладнання.

В цей період активізується процес концентрації капіталів ракетно-космічної індустрії. Адже Lockheed Martin, і Boing далеко не нові американські компанії на ринку космічних послуг і товарів. Будучи гігантом американської космонавтики корпорація і Lockheed Martin була створена шляхом злиття у 1995 р. двох не менш відомих у військово-промисловій галузі компаній Lockheed Corporation та Martin Marietta. Boing була організована, як авіаційно-будівна компанія ще у 1916 р.

комерціалізація космічна діяльність америка

Ще однією відмітною рисою 1990-х рр. стало активне введення в експлуатацію системи GPS-навігації. На прикладі сегменту GPS-послуг та технологій ми можемо прослідкувати як із чисто військового проекту за доволі невеликий період часу, у порівнянні із іншими сегментами космічної індустрії, глобальна система позиціонування перетворилася у один із найуспішніших ринків використання космічної діяльності. Звісно, у період "холодної війни" всі космічні проекти мали в першу чергу військово-оборонне призначення. З часом і бізнес, і уряд зрозуміли, що використовувати досягнення космонавтики економічно доцільно і у цивільній сфері.

У 1993 р. на навколоземну орбіту було виведено 24 супутник, останній із необхідних для функціонування системи GPS, і оголошено про початок її використання. Будучи дуже важливим проектом для військової сфери, Пентагон намагався не допустити у цей напрямок космічної діяльності цивільних компаній. Як засіб балансу між інтересами національної безпеки і бажанням комерціалізувати GPS-галузь було створено програму навмисного внесення похибок до системи позиціонування - Selective Availability (СА) (дослівний переклад - вибіркова доступність). СА передбачала що для цивільних приймачів сигнал GPS матиме похибку у точності до 50 метрів по горизонталі і до 100 метрів по вертикалі [8, р.103].

У 1996 році, визнаючи важливість GPS для військових користувачів, а також цивільних користувачів, президент США Б. Клінтон, тогочасний президент США, видав директиву "Про політику США щодо Глобальної системи позиціонування" [17], оголосивши GPS системою "подвійного призначення".1 травня 2000 р.Б. Клінтон ліквідував СА, що дозволило цивільним і комерційним компаніям і провайдерам отримувати неспотворений сигнал. Сьогодні навігаційні супутники виробляє компанія Boing, а запуск їх відбувається завдяки компанії United Launch Alliance, яка є спільним підприємством Boing та Lockheed Martin.

Щоправда, оцінити економічний ефект від здійснення супутникової навігації набагато важче. Едвард Морріс, колишній виконавчий директор американського Управління із комерціалізації космічної діяльності Міністерства торгівлі, зазначав: "Економічні наслідки GPS для нашої національної могутності оцінити доволі важко, тому що вона настільки широко розповсюджена та інтегрована у суспільство. Прості підрахунки загальної кількості користувачів GPS у світі є проблемою, оскільки ці технології часто входять до складу продуктів, таких як стільникові телефони. За даними АВІ Research, світовий об'єм продаж GPS-обладнання для користувача, перевищує 20 мрлд. долл. на рік і продовжуватиме зростати в найближчому майбутньому" [11, р.4].

GPS використовується повсюдно: від систем стільникового зв'язку і надання фермерам інформації щодо максимально вдалого часу для висадки їх аграрних культур до навігації кораблів та літаків, а також маршруту проїзду до найближчого ресторану. Некомерційна організація "Спейс Фундейшн" у 2009 р. оцінила дохід від GPS-обладнання у 56 млрд. долл. на рік [7, р.5].

Тісно пов'язаний із GPS і сегмент ДЗЗ, оскільки супутникові знімки найбільш користі у поєднанні із GPS-обладнанням, що дає змогу створювати електронні карти місцевості. Дистанційне зондування Землі на комерційній основі перетворюється (за важливістю та обсягом) у другу після супутникових засобів зв'язку сферу діяльності в космосі. Основні сегменти ринку космічних послуг: отримання, обробка та надання даних природно-ресурсного та екологічного моніторингу Землі, включаючи метеодані, постачання космічних апаратів, платформ, наземного устаткування [14].

Комерціалізація цього сегменту космічного ринку проходила менш успішно, ніж GPS. Перша компанія, яка здійснила спробу комерціалізації галузі ДЗЗ - "ЕОСАТ", у 1992 р. припинила обробку даних супутників "Лендсат"-4, - 5. Відновила вона свою діяльність на цьому поприщі через два роки. У 1992 р. було прийнято закон "Про дистанційне зондування землі" [10], який дозволив приватним компаніям займатися комерційною діяльністю, пов'язаною із супутниковою фотозйомкою Землі. У цьому ж році було створено приватну компанію Ворлдвью Імейджінг Корпорейшн. Її засновником став доктор Вальтер Скотт, який брав участь у величезних оборонних проектах, зокрема такому як "Стратегічна оборонна ініціатива" за часів президентства Р. Рейгана. У 1993р. компанія отримала ліцензію від уряду на діяльність у сфері ДЗЗ.

У комерційному сегменті ДЗЗ в США у 1990-ті, 2000-ні рр. працювали дві провідні компанії - Geo Eye і Digital Globe. Перша виникла в результаті злиття компаній Orbimage та Space Imaging створили Lockheed Martin і Raytheon). Digital Globe у 2001р утворилася із вищезгаданої Ворлдвью Імейджінг Корпорейшн. Digital. Залишаючись на 2006р. все ще провідною комерційною компанією-оператором супутників ДЗЗ, Digital Globe створила комерційний супутник ДЗЗ з найвищим просторовою роздільною здатністю - QuickBird [18].1 лютого 2013 р. компанії Діджітал Глоубі Geo Eye об'єдналися в одну компанію, яка зберегла назву Діджітал Глоуб і має монополію на комерційну зйомку ДЗЗ у США. Сьогодні більшість знімків на порталі Гугл Мепс надаються саме цією компанією.

З початком 2000-х рр. урядовий курс на комерціалізацію космічної діяльності утверджується остаточно. Широка ініціатива з боку космічного бізнесу і підтримка американськими адміністраціями забезпечили поширення комерціалізації на транспортні космічні послуги, які на сьогоднішній день є однією із найбільш привабливих для бізнесу напрямком комерціалізації космічної діяльності. Не вдаючись до глибокої оцінки можливості в майбутньому розвивати космічний туризм, слід зауважити, що попит на багаторазові космічні транспортні човни, тобто таких, які б могли повертатися на Землю і використовуватися знову, постійно зростає.

У секторі супутникового зв'язку найбільш динамічним залишається ринок запусків космічних ракет, де попит постійно збільшується. Особливо це стосується одноразових ракет-носіїв. Відмовившись у 2011 р. від проекту багаторазових космічних носіїв "Спейс шаттл", США та інші країни світу здійснюють запуски у космос корисних навантажень за допомогою одноразових ракет-носіїв.

В даний час виробництво супутників і ракет-носіїв у США зосереджено в чотирьох компаніях Lockheed Martin, Boing, Space Systems, Loral і Orbital Sciences Corporation. Поруч із новою гучною компанією SpaceX, ці корпорації є основними флагманами космічного бізнесу. Так, Lockheed Martin випускає і експлуатує сімейство ракет "Атлас", які вважаються одними із найбільш надійних одноразових ракет-носіїв у світі (їх надійність 91%) [5, с.299]. У 1980-ті рр. за можливість здійснення комерційних запусків у космос ракети-носія типу "Атлас" боролася інша американська компанія - General Dynamics, яка тривалий період випускала і запускала ракети цього типу.

Boing же випускають сімейство ракет "Дельта". Ракета "Дельта-3", перша з яких була запущена у 1998 р., стала найпотужнішою американською ракетою, створеною на приватні кошти на початок 2000-х років [5, с.403].

Однак, ці результати не можна назвати "фантастичним успіхом". Шлях до успіху у створенні конкурентного космічного ринку - це роки досвіду і цілеспрямованої праці бізнес-структур у поєднанні із підтримкою уряду. Сьогоднішня космічна політика президента Б. Обами є цьому підтвердженням.

Із припиненням випуску та експлуатації "Спейс шаттлів", через високу вартість такого проекту, у 2006р. була анонсована програма "Комерційного орбітального транспортування" (СОТ8). Вона створювалася для координації доставки вантажів, а згодом і екіпажу на Міжнародну космічну станцію за допомогою приватних компаній [12, р.4]. З цього розпочалася розробка, а згодом і комерційна експлуатація багаторазових транспортних човнів "Dragon". У 2012р. відбулося два польоти цього човна і сьогодні це єдиний транспортний човен, який здатен повертатися на Землю.

На сьогоднішній день Елон Маск, засновник компанії SpaceX, представив пасажирську версію космічного корабля "Dragon", названу "Dragon V2". До МКС також із 2014р. перевозить вантаж інший приватний човен "Сігнус", американської компанії Orbital Sciences Corporation. Таким чином, на початку ХХІ століття США вступили в еру комерційного космічного транспорту.

На фоні корпорацій Lockheed Martin, Boing, General Dynamics компанія Елона Маска дійсно виглядає вражаюче. Створена лише у 2002р., сьогодні SpaceX стала провідним центром інновацій космічного транспорту. Незважаючи на перші три невдалі запуски ракети-носія "Falcon", SpaceX все ж набуває популярності і отримує замовлення від НАСА.

Відтак, комерціалізація космосу відбувалася поетапно. Започаткована Р. Рейганом у 1980-ті рр., вона перетворилася на цілеспрямований урядовий курс. США і сьогодні послідовно і постійно поширюють сферу комерційної складової комерціалізації космосу та її результатів, створюючи законодавчу базу, інституційні основи, формуючи економічні стимули, забезпечуючи адміністративну підтримку, виступаючи важливим замовником комерційних послуг і надаючи можливість отримання даних від НАСА приватним суб'єктам господарювання для комерційних цілей [4, с.76].

Бажання держави скоротити витрати на космічну галузь з однієї сторони й прагнення приватних компаній отримувати прибуток від результатів використання космосу - з іншого, обумовило те, що на сьогоднішній день у США сформувався один із найпотужніших ринків комерційних космічних товарів та послуг. Приблизно половина навколоземних супутників належить США (половина з них також комерційна). При цьому комерційні структури все більш активні: приміром компанія International Telecom Satellite Organization вивела на орбіту вже 60 супутників, більше, ніж Німеччина і Франція разом узяті. Приватні інвестиції в космічні програми у 2001 році становили приблизно 100 млрд. дол. і мають тенденцію до зростання щорічно на 20% [13].

Намагання комерціалізації космічної діяльності є результатом складного балансу ринкової економіки та державного стимулювання і контролю. Усвідомлюючи це, ми можемо глибоко і всебічно вивчати досвід комерціалізації космічної діяльності США і використовувати його для українських реалій.

Джерела та література