Утворення Землі і Сонячної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство науки, молоді, освіти України

Харківський національний аграрний університет України ім. В.В. Докучаєва

Кафедра ґрунтознавства

Реферат

Утворення Землі і Сонячної системи

Виконав:

Студент 1курсу 1групи

Факультету агрохімії та ґрунтознавства

Аболмасов Євгеній

Харків-2012Зміст

Вступ

1. Гіпотеза Канта і Лапласа

2. Гіпотеза Шмідта

3. Гіпотеза Фесенкова

4. Гіпотеза великого вибуху

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Земля -- унікальна планета Сонячної системи, й унікальність її полягає перш за все в тому, що на ній існує життя. Поки що ні на знімках інших планет, що передали наші космічні станції, ні в пробах місячного чи марсіанського ґрунту жодних ознак органічного життя не виявлено.

Вчені й досі сперечаються на тему того, як виник цей світ. Існує безліч версій про походження Сонячної системи та нашої планети Землі. В цій роботі представлені найбільш поширеніші гіпотези щодо народження Сонячної системи та Землі.

1. Гіпотеза Канта Лапласа

Широкого визнання набули гіпотези, що базувалися на еволюції газово-пилової матерії. Перша спроба пояснити походження Сонячної системи була зроблена німецьким географом і філософом І. Кантом (1724--1804). В 1755 р. він видав книгу "Загальна природна історія і теорія неба", в якій виклав свої погляди на походження Всесвіту і планет Сонячної системи. На думку І. Канта, Всесвіт утворився з первинної розсіяної матерії, яка заповнювала світовий простір. Частки, з яких складалася матерія, були неоднакові щодо густини та сили тяжіння, вони були перемішані і утворили нерухомий хаос. Поступово сили взаємного притягання, що виникли між частинами, привели кам'яний хаос в рух. Результатом зіштовхування і злипання часток було утворення згустків, спочатку дрібних, потім крупніших. Зіштовхування згустків викликало її обертання. Зрештою з центрального згустку утворилося Сонце, а з великих бокових згущень, які притягнули до себе речовину екваторіальної туманності, -- планети. Первинний стан планет і Сонця І. Кант вважав гарячим. З часом планети остигли, стали холодними. Те саме, на думку І. Канта, має статися в далекому майбутньому і з Сонцем.

В 1796 р. вийшла книга французького математика та астронома П. Лапласа "Виклад системи світу", в якій була опублікована його космогонічна гіпотеза. Вона виявилася багато в чому схожою з гіпотезою І. Канта, хоча П. Лаплас не знав про її існування. Він припускав, що колись існувала величезна гаряча розріджена туманність. По мірі її охолодження і стиснення в центрі утворилося згущене ядро -- зародок нинішнього Сонця. Внаслідок його обертання навколо осі розвинулася відцентрова сила, яка відштовхнула в екваторіальній площині частину речовини від вісі обертання. Кількість газових кілець, що відділилася від центрального згустку матерії, відповідала числу планет Сонячної системи. Кільця були нестійкими. Речовина в них під впливом охолодження поступово згущувалася. Подібним же чином П. Лаплас пояснює і утворення супутників планет.

Гіпотези Канта і Лапласа стали свого роду революційним переворотом у поглядах людей на походження оточуючого їх світу. Ці гіпотези вперше дали наукове пояснення утворенню Сонячної системи з газово-пилової матерії і корінним чином змінили метафізичне уявлення щодо вічності і незмінності

Всесвіту, яке тоді існувало. Але з точки зору сучасної науки виявилося, що ці гіпотези мають серйозні недоліки. Сучасна фізика не вважає можливим тривале існування в природі стійких газових кілець.

2. Гіпотеза Шмідта

Оригінальною і відомою стала опублікована в 1943 р. праця "Метеоритна теорія походження Землі та планет", автором якої є О.Ю. Шмідт (1892--1956). Це була неординарна особа в науці. Шмідт намагався математично обґрунтувати ідею про походження планет з холодної пилової й метеоритної матерії, яку захопило Сонце на одному з відрізків шляху по Галактиці. Такий підхід дозволив пояснити непропорційний розподіл мас і моменту кількості руху планет і Сонця. Речовина газово-пилової туманності під тиском сонячного вітру сортувалася ще в допланетну стадію: легкі елементи були відкинуті на край Сонячної системи, а ближче до Сонця утримувалися порівняно важкі елементи. Далі під впливом сил тяжіння куски матерії зіштовхувалися, злипались і планети росли. Проте сучасні дослідження довели неспроможність подібного механічного захвату туманності, до того ж відсутність пояснень щодо утворення самого Сонця не могли задовольнити науку.

3. Гіпотеза Фесенкова

У п'ятдесятих роках стала популярною гіпотеза харківського астронома В.Г. Фесенкова, який опрацював найповніший її варіант гіпотези Канта і Лапласа, що був опублікований у 1960 році. Вченим було виділено кілька етапів утворення зірок і планет:

§ утворення туманності за рахунок викиду газу з нової або ж наднової зірки; сонячна система великий вибух гіпотеза

§ утворення в туманності неоднорідностей («ниток» та «волокнин») --самоутворення структурних відмінностей;

§ виникнення згущень у складі «ниток» і «волокнин» й подальше перетворення їх на небесні тіла -- планети;

§ довільне зростання густини в найбільших за масою небесних тілах з виділенням теплової енергії від стискання речовини, що призводить до критичних температур та ядерних реакцій. Кінцевим добутком яки є утворення гелію та вивільнення величезної кількості енергії у вигляді потоків б-частинок -- складових «сонячного вітру» та г-випромінення.

4. Гіпотеза великого вибуху (А. Пензіасом, Р. Вільсоном, Е. Хаббла)

Сучасні уявлення про утворення Сонця і планет з газопилоподібної туманності є загальновизнаними. Вчені одержали нові вагомі докази еволюції Всесвіту. Великої популярності у світі набула теорія про "Великий вибух" -- так коротко називають сукупність процесів, що відбувалися майже двадцять мільярдів років тому, на самому початку формування Всесвіту. Гадають, що колись вся космічна матерія була зосереджена в порівняно невеликому за розмірами згустку, який являв собою дуже гарячу (мільярди градусів) надщільну речовину. Внаслідок надпотужного вибуху матерія розлетілася в різні боки космічного простору, щільність стала падати, а температура знижуватися. Ця гіпотеза була підтверджена відкриттям у 1964 р. американськими дослідниками А. Пензіасом і Р. Вільсоном теплового фонового випромінювання Всесвіту. Випромінювання названо реліктовим, бо воно є залишком тепла від тієї первісної гарячої матерії. "Розбігання" галактик, яке є наслідком Великого вибуху, продовжується і донині: такий висновок підкріплюється спостереженнями Е. Хаббла, який виявив зміщення ліній спектра галактик у бік довгохвильового червоного кінця. Визнано, що таке зміщення відображає фактичні особливості руху галактик, неперервне зростання відстаней між ними. Це означає, що галактики віддаляються від нас (й одна від одної) в усі боки й тим швидше, чим далі вони від нас. Цей процес охоплює всю спостережувану частину Всесвіту, а можливо і весь Всесвіт.

Висновок

На даний момент Сонячна система вважається єдиною планетною системою, яка детально досліджена. Проте, навіть сьогодні залишається чимало невідомого про неї. Таким чином, в міру вдосконалення методів дослідження Всесвіту і нагромадження нових даних про будову різних небесних тіл вчені все глибше проникають у таємниці їх походження. Створення єдиної теорії розвитку Землі та інших планет Сонячної системи -- одна з найскладніших проблем сучасної науки.

Список використаної літератури

1. Климишин І.А., Крячко І.П. Астрономія: підручник для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів. - К.: Знання України, 2003. - 192с.

2. Костюк А. Уроки астрономії в 11 класі. Посібник для вчителя. - Тернопіль: підручники і посібники, 2003.- 112 с.

3. Астрономічний енциклопедичний словник / За загальною редакцією І.А.Климишина та А.О.Корсунь .- Львів, 2003.- 548 с

Размещено на Allbest.ru