Планета Kepler-10b

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

У 1937 році звичайна зірка 16-тієї зоряної величини в сузір'ї Оріона стала стабільно збільшувати свій блиск. Вважаючи, що це нова, астрономи були здивовані, спостерігаючи, як зірка протягом лише одного року ставала все яскравішою і яскравішою. Більшість нових спалахує раптово, а потім протягом декількох тижнів вони поступово починають згасати. А ось ця зірка, блиск якої зараз вимірюється 9-ой зоряною величиною, відмовилася згасати. Ще більше спантеличило те, що астрономи виявили поруч газоподібну туманність, сяючу в променях відбитого світла, витікаючого від цієї загадкової зірки, яка тепер називається зіркою FU Оріона. Що ж вдає із себе цього нового типа зірок? З тих самих пір зірка FU Ori (FU Оріона) так і залишилася в стані високої світимості, відповідної приблизно 10-ой зоряній величині. Оскільки астрономи вперше зіткнулися з такою формою зоряної змінності, і раніше не спостерігалося прикладів аналогічної поведінки зірок, то астрономи були поставлені перед вибором: вивчати все, що лише можна, на єдиному відомому прикладі або чекати, коли станеться інший випадок, який дасть більше нових фактів. Нарешті, опісля більше 30 років, в 1970 році знов виявилася поведінка, аналогічна поведінці FU Ori, коли зірка, відома в даний час під назвою V1057 Cyg, збільшила свій блиск на 5.5 зоряної величини за 390 днів. Потім в 1974 році з'явився третій приклад, коли блиск зірки V1515 Cyg виріс з 17-ой до 12-ой зоряної величини за період тривалістю в декілька років. Використовуючи отримані дані, астрономи стали зводити їх воєдино, щоб вирішити головоломку. Зірки типа FU Оріона, як правило, звані фуорамі (Fuors), є зірками, що знаходяться на ранніх стадіях зоряної еволюції в змозі, передуванні їх переходу на-головну послідовність. Вони лише-лише сформувалися з хмар пилу і газу в міжзоряному просторі, якими рясніють області. Всі такі зірки тісно пов'язані з відбивними туманностями, які стають видимими при збільшенні блиску зірки.

Місія «Кеплер» НАСА підтвердила, що виявила свою першу кам'янисту планету, яку назвали Kepler-10b. Розміри планети в 1.4 разу перевершують розміри Землі, і ця планета є найменшою планетою з числа тих планет, які будь-коли були виявлені за межами нашої Сонячної системи. Виявлення цій так званою екзопланети - результат аналізу даних, зібраних космічною орбітальною станцією за період більше восьми місяців, з травня 2009 року до початку січня 2010. «Щоб отримати перший вагомий доказ наявності кам'янистої планети, зірки, що звертається довкола, за межами нашої Сонячної системи, були максимально задіяні і сконцентровані все наявні можливості станції Kepler» (Кеплер), - відзначила Наталі Баталья (Natalie Batalha), заст. керівника наукової групи програми Kepler в Дослідницькому центрі імені Еймса (НАСА) в Моффет-Філд, штат Каліфорнію (Moffett Field, Calif.), і головний автор доповіді про відкриття, прийнятої до друку Астрофізичним журналом (Astrophysical Journal). «Група Kepler дала обіцянку в 2010 знайти достовірні ознаки невеликих планет в отриманих даних, і вона починає виконувати його.» Надточний фотометр, встановлений на телескопі Kepler, дозволяє вимірювати навіть незначне зменшення яскравості свічення зірки, яке відбувається при проходженні планети на тлі зірки. Розміри планети можна визначити по цьому періодичному ослабінню яскравості. Відстань між планетою і зіркою розраховують, час між послідовними змінами яскравості зірки при зверненні планети довкола зірки. Kepler є першою місією НАСА, яка здатна виявляти планети з такими ж розмірами, як в Землі, усередині або поряд із зоною населеності, областю в планетній системі, де на поверхні планети може бути присутньою вода в рідкому вигляді. Проте, оскільки період звернення планети складає 0.84 земних діб, планета Kepler-10b більш ніж в 20 разів ближче до своєї зірки, чим Меркурій до нашого Сонця, і знаходиться поза зоною населеності. Kepler-10 стала першою зіркою, яку ідентифікували як зірку, яка потенційно могла б вкривати невелику транзитну планету, що послужило приводом для розміщення її у верхній частині списку кандидатів для наземних спостережень 10-метровим телескопом в обсерваторії імені Кека, Гаваї. Учені, чекаючи сигналу, який підтвердить, що Kepler-10b, - планета, не були розчаровані. Обсерваторії Кека удалося зафіксувати нікчемний зсув спектру зірки, яке носить назву доплеровського зсуву (ефект Доплера), причиною якого є помітне тягове зусилля, що створюється планетою, що звертається, по відношенню до зірки. «Відкриття планети Kepler-10b, справжнього скелястого світу, є знаковою подією в справі відшукання планет, подібних нашій», - сказав Дуглас Хаджінс (Douglas Hudgins), дослідник програми Kepler при штаб-квартирі НАСА у Вашингтоні. Він відзначив, що «Не дивлячись на те, що ця планета знаходиться не в зоні населеності, це відкриття, що хвилює, демонструє, які відкриття стали можливими завдяки місії, і обнадіює, що їх з'явиться ще більше». «Наше знання про планету, по суті, полягає лише в тому, що ми знаємо про зірку, довкола якої вона звертається», - відмітила Баталья. Оскільки Kepler-10 - одна з найяскравіших зірок, що знаходяться під прицілом телескопа Kepler, учені змогли зафіксувати високочастотні коливання яскравості зірки, що генеруються зоряними коливальними процесами, або «звездотрясеніямі».

У випадку з планетою Kepler-10b, картина, яка вимальовувалася, змальовує кам'яну планету з масою, в 4.6 разу Землі, що перевищує масу, і середньою щільністю 8.8 грам на кубічний сантиметр - що дуже нагадує залізну гантель. «Дана планета, однозначно, скеляста, на поверхні якої ви могли б стояти», - замітив учасник дослідницької групи Дімітар Сасселов (Dimitar Sasselov) з Гарвард-Смітсоновського центру астрофізики в Кембриджі і дослідник програми Kepler. «Всі можливості телескопа Kepler були максимально сконцентровані і направлені на це відкриття», - сказала Баталья (Batalha), - «що привело до здобуття першого вагомого доказу існування кам'янистої планети, зірки, що обертається довкола, яка не є нашим Сонцем.» Дослідницький центр імені Еймса контролює роботи по розробці наземних систем Кеплера, організацію польоту і аналіз наукових даних. Лабораторія реактивних двигунів НАСА в Пасадене, Каліфорнія, займалася конструкторсько-технічним забезпеченням місії Kepler.

Учені-дослідники, що використовують космічний гамма-телескоп Fermi (НАСА), виявили потоки антиматерії, що виникають над грозовими хмарами над Землею, явище, яке раніше ніколи не доводилося спостерігати. Учені вважають, що частки антиматерії утворилися в гамма-сплесках земного походження (TGF), що є короткочасними спалахами, що відбуваються усередині грозових хмар, і як доведено, пов'язані з блискавками. По оцінках дослідників, щодня у всьому світі відбувається порядку 500 гамма-сплесків (TGF), але велика їх частина проходить непоміченою. «Ці сигнали - перший прямий доказ того, що грози породжують потоки часток антиматерії», - сказав Майкл Бріггс (Michael Briggs), учасник дослідницької групи, що займається спостереженнями гамма, - сплесків за допомогою приладу для реєстрації гамма-сплесків Fermi''s Gamma-ray Burst Monitor (GBM) в Університеті штату Алабама в Хантсвілле (UAH). Він представив отримані дані в понеділок під час брифінгу на конференції Американського астрономічного суспільства в Сієтлі (Seattle). Космічний гамма-телескоп НАСА Fermi зареєстрував потоки антиматерії, які вилітали з грозових хмар. По аналогії з величезними прискорювачами часток, під час грози можуть виникати гамма-сплески, що отримали назву Tgfs, а також електрони високої енергії і позитрони. Тепер вчені вважають, що більшість Tgfs генерують потоки часток і антиматерію. Телескоп Fermi (Фермі) призначений для реєстрації гамма-випромінювання (гамма-променів), самого високоенергетичного вигляду випромінювання. Коли антиречовина, що досягає поверхні телескопа Fermi, стикається з часткою звичайної матерії, вони негайно анігілюють з випусканням гамма-випромінювання. Монітор (прилад для реєстрації гамма-сплесків) GBM зареєстрував гамма-випромінювання з енергією порядку 511,000 електрон-вольт, сигнал, вказуючи на те, що електрон зустрівся зі своїм «антиелектроном» - античасткою, яка носить назву позитрон. Хоча монітор GBM телескопа Fermi розроблений для спостережень за високоенергетичними подіями, що мають місце в космосі, він також дає неоціниму можливість проникнути в глибинну суть незвичайного явища. GBM постійно відстежує всю небесну сферу, що знаходиться над ним, і простір внизу, яке тягнеться до Землі. Група дослідників, що працює з приладом GBM, ідентифікувала 130 гамма-сплесків (Tgfs) з моменту запуску телескопа Fermi в 2008 році. Провівши на орбіті менше трьох років, місія Fermi довела, що є прекрасним інструментом для зондування Всесвіту. Тепер ми знаємо, що вона може відкривати таємниці набагато ближче до нашого «будинку»,» - заявила Ілана Гаррус (Ilana Harrus), науковий співробітник програми Fermi при штаб-квартирі НАСА у Вашингтоні. Прилад для реєстрації гамма - сплесків, встановлений на телескопі Fermi (Gamma-ray Burst Monitor), зареєстрував 130 сплесків гамма - випромінювання (Tgfs) з серпня 2008 року до кінця 2010 року. Завдяки незначним змінам, проведеним в апаратурі, група змогла збільшити швидкість виявлення до декількох гамма-сплесків (Tgfs) в тиждень. Космічний апарат з телескопом негайно пеленгував область над грозою в більшості спостережуваних випадків гамма - сплесків, проте, в чотирьох випадках грозові явища відбувалися далеко від телескопа Fermi. До того ж, радіосигнали, що генеруються блискавками, детектуються глобальною мережею станцій спостереження (моніторингу), визначили єдину блискавку в той період часу, яка була на відстані сотень або більше миль. Під час одного із сплесків (TGF), який мав місце 14 грудня 2009 року, Fermi знаходився над Єгиптом. А епіцентр грози був в Замбії, приблизно в 2,800 милях на південь. Віддалена гроза була нижча за видимий горизонт для приладів Fermi, тому, яке б то не було гамма - випромінювання, що породжується нею, просто не могло бути зареєстроване. «Хоча Fermi і не міг «бачити» грозу, космічний апарат все ж був пов'язаний з нею магнітним зв'язком», - стверджує Джозеф Двайер (Joseph Dwyer) з технологічного інституту Флоріди в Мельбурні, штат Флоріда. «Гамма-сплеск (TGF) генерував швидкі електрони і позитрони, які потім відхилялися магнітним полем Землі і вдарялись з поверхнею космічного апарату.» Пучок проходив повз телескопа Fermi, досягав крапки, званою «дзеркальною» крапкою, в якій різко міняв напрям руху на зворотне, а потім ударявся об поверхню космічного апарату другий раз, всього лише 23 мілісекунди опісля. Всякий раз при зіткненні з поверхнею космічного апарату відбувалося зіткнення позитронів пучка з електронами апарату. Частки анігілювали, випускаючи гамма-випромінювання, яке реєструвалося приладом для реєстрації гамма-сплесків (GBM) встановленим на телескопі Fermi. Учені давно підозрювали, що джерелом гамма - сплесків (Tgfs) є сильні електричні поля, сконцентровані у верхній частині грозових хмар. Говорять, що за певних умов поле стає досить сильним, щоб розганяти рухому вгору лавину електронів. Досягаючи швидкостей, близьких до швидкості світла, швидкі (високоенергетичні) електрони, змінюють напрям, стикаючись з молекулами повітря, і випускають гамма-промені. Зазвичай, ці гамма-промені, реєструються як гамма-сплески (TGF). Проте каскади електронів створюють таку безліч гамма-променів, що вони з силою викидають електрони і позитрони з атмосфери. Це відбувається, коли енергія гамма-випромінювання трансформується в пару часток: електрон і позитрон. Якраз ці частки і досягають орбіти телескопа Fermi. Реєстрація позитронів демонструє безліч високоенергетичних (швидких) часток, що викидаються з атмосфери. Насправді, учені тепер вважають, що всі гамма - сплески (Tgfs) супроводяться випусканням електрон/позитронних пучків. Стаття про отримані дані прийнята до публікації в Geophysical Research Letters (Листи про геофізичні дослідження). «Дані, отримані за допомогою телескопа Fermi, ставлять нас на один крок ближче до розуміння того, як працюють Tgfs», - відмітив Стівен Камер (Steven Cummer) з Університету Дюка. «Нам ще належить з'ясувати, що ж таке особливе відбувається в цих грозових явищах і яка дійсна роль блискавок в цьому процесі.» Космічний гамма-телескоп Fermi (НАСА) є зразком співпраці астрофізики і фізики елементарних часток. Телескопом управляє Центр космічних польотів Годдарда, НАСА, в Грінбелте, штат Меріленд. Телескоп розроблений в співпраці з Міністерством енергетики США, важливий вклад зроблений науковими установами і партнерами з Франції, Німеччини, Італії, Японії, Швеції і Сполучених Штатів.

Невидимий компаньйон Молочного Шляху робить вплив на рух останньої матерії в нашому зоряному острові. Знахідка дозволила вченим передбачити, що такі об'єкти-невидимок в околицях Галактики є немало і в інших галактик вони теж мають бути. Тепер на питання «де ж ховається горезвісна темна матерія?» можна відповісти ясніше. Суканія Чакрабарті (Sukanya Chakrabarti) і її колеги з Каліфорнійського університету в Берклі (UC Berkeley) вирахували, що в Молочного Шляху є темна галактика-супутник масою близько 10 мільярдів Сонць. Новий об'єкт отримав найменування «галактика ікс» (Galaxy X). Розташований він приблизно в 260-300 тисячах світлових роках від центру нашої рідної Галактики. А на піднебінні цей таємничий об'єкт знаходиться десь в Циркулі (точніше доки визначити складно). «Галактику X» неможливо розгледіти в телескопи, хоча незабаром буде зроблена спроба зловити хоч що-небудь від неї в інфрачервоному діапазоні. Причини такої невловимості прості. По-перше, як вважають астрономи, ця галактика складається головним чином з таємничої темної матерії (чим би та не була), а проявляє вона себе лише через гравітацію. По-друге, зараз цей супутник розташований майже на протилежному від нас краю Молочного Шляху і спостерігати за ним заважає галактичний диск з газу і пилу. «Одна з невирішених проблем в космології - брак карликових галактик-супутників», - пояснює Чакрабарті. Виявлена Galaxy X непрямим дорогою. Її рух викликає зміни в потоках газоподібного водню, що знаходяться на краю Молочного Шляху. Отже новачка можна представити у вигляді корабля-невидимки, спійманого по титанічному сліду кільватера. Фахівці вважають, що це відкриття допоможе вирішити давню загадку. По всіх розрахунках в Молочного Шляху має бути набагато більше карликових галактики-супутників, чим ми спостерігаємо. Зараз (разом з «підозрюваними») таких об'єктів є порядку 80, а повинно бути - тисячі, якщо вважати зовсім дрібні. Недостача може пояснюватися якраз невидимими галактиками-крихітками, що складаються з темної матерії. Подібне картографування повинне допомогти астрономам зв'язати між собою суперечливі дані про рух зоряних островів в цілому, а не лише нашого. Проте тут є перешкода. Якщо на великих масштабах теорія про темну матерію і спостереження за об'єктами узгоджуються непогано, в масштабі однієї галактики і її ближнього оточення теоретикам ще важко зводити кінці з кінцями. Саме тому Чакрабарті з товариші придумали спосіб виявлення малих (по галактичних мірках) об'єктів з темної матерії через аналіз поведінки міжзоряного водню. За допомогою радіотелескопів можна виявляти дуже тонкі нерівномірності в газовому диску, який тягнеться довкола будь-якої галактики набагато далі, ніж видимий диск із зірок. Даний метод автори назвали «приливним аналізом» (Tidal Analysis). Учені вважають, що ця технологія працюватиме навіть для невидимих об'єктів масою в одну тисячну від ваги Галактики. А та ж Galaxy X показує на вагах 1% від маси Молочного Шляху. Щоб показати, що метод коректний, Суканія і її соратники з Берклі і канадського інституту теоретичної астрофізики (CITA) застосували «приливний аналіз» для розрахунку динаміки газу в двох відомих парах галактика-супутник. Це галактика «Вир» (M51) і її напарник NGC 5195, втричі меншої маси, а також галактика NGC 1512 зі своїм супутником NGC 1510, що важить менше основного компаньйона в сто разів. Учені уявили, що не бачать карликові галактики-супутники, і спробували заново «відкрити» їх лише по обуреннях у водневих дисках основних галактик. У обох випадках комп'ютерне моделювання дозволило вельми точно передбачити масу, видалення і азимут фактично спостережуваних супутників, показавши, що придуманий в Берклі інструмент має право на життя. Про свою нову роботу Чакрабарті розповіла 13 січня на конференції Американського астрономічного суспільства (217th AAS meeting).

Провести кардинальну реформу традиційного ділення небесної сфери і ввести додатковий і 13-й по рахунку знак зодіаку зажадала впливова міжнародна група астрономів, повідомляє британська мовна корпорація ВПС. Знак вже отримав назву Змієносця - по однойменному сузір'ю, відзначає ІТАР-ТАРС. «Нинішня структура зодіакальних знаків, що складається з 12-і сузір'їв, ґрунтується на системі, виробленій ще в Древньому Вавілоні», - відзначив американський учений Парку Канкл. «Один з її основних принципів полягав в тому, що Сонце повинне знаходитися в сузір'ї в день народження кожної людини, яка належить до даного знаку. Проте унаслідок зміни протягом століть орбіти руху Землі, це це положення зараз порушене», - відмітив Канкл. В результаті, на думку групи астрономів, виникла необхідність відновити прадавній принцип розділу небесної сфери залежно від місця розташування Сонця і додати 13-й знак зодіаку - Змієносця. Під новий знак потрапляють ті, хто народився між 30 листопада і 17 грудня. Одночасно скоротиться кількість днів в інших знаках, а частина людей буде вимушена поміняти своїх небесних заступників. Слід зазначити, що деякі астрологи вже працюють з новим знаком і вважають його особливими, здійснюючими зв'язок між тлінним і небесним світами. Не маючи офіційного статусу, він вважається на сьогоднішній день «невидимим зодіакальним знаком». Проте це його положення може найближчим часом змінитися і Змієносця включать в нове ділення небесної сфери між Скорпіоном і Стрільцем. До речі, раніше вважалося, що Сонце затримується в Змієносцеві лише на 5 днів, з 16-го по 21 листопада. Але Канкл подарував «змієносцям» аж півмісяця. Астрологи вважають, що Змієносці - це люди з неймовірною долею, здатні зруйнувати своє життя і побудувати його заново, вижити в будь-якій ситуації, що нерідка володіють здібностями екстрасенсів і цілителів, повідомляє Newsru Israel. Більшість астрологів вважають, що «відкриття» Канкла не містить в собі нічого нового, оскільки попередники сучасних астрологів, що жили багато століть назад, в своїх розрахунків враховували коливання земної осі. «На майбутнє вказують не сузір'я, а планети.

кеплер планета небесний зодіак

Размещено на Allbest.ru