Види юридичних осіб та проблеми їх класифікації

Міністерство освіти та науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра політології та права

Реферат на тему:

"Види юридичних осіб та проблеми їх класифікації"

Виконав:

Студент 2-го курсу МЕФ

Групи ААГ-22

Гринюк Б.Ю.

Перевірив:

Островська Г.Г.

Рівне - 2006р.

Зміст

1. Суб'єкти цивільного права

2. Поняття та ознаки юридичної особи

3. Ознаки юридичної особи

4. Правоздатність юридичної особи

5. Комерційні й некомерційні юридичні особи

6. Види юридичних осіб в залежності від ступеня майнової відокремленості

7. Види юридичних осіб в залежності від участі держави

8. Утворення юридичної особи

9. Установчі документи юридичної особи

10. Філіал та представництво

11. Реорганізація та ліквідація

12. Література

1. Суб'єкти цивільного права

Суб'єктами цивільного права є фізичні та юридичні особи. Фізичною особою є кожна окрема людина. Фізична особа має індивідуальні природні властивості і громадянські характеристики. Так, визнання почерку однією з основних властивостей індивідуальності зумовило потребу підпису договорів та інших угод.

До громадських характеристик людини слід віднести її ім'я, громадянство, соціальний стан, володіння мовами тощо. Сукупність цих характеристик дає можливість називати людину громадянином.

Таким чином, можна сказати, що кожний громадянин наділений природними властивостями і громадськими характеристиками, які обумовлюють можливість його участі в цивільних правовідносинах у ролі суб'єкта цих відносин (фізичної особи).

Крім фізичних осіб до суб'єктів цивільних прав відносяться також юридичні особи. Необхідність "уособлення" організацій можна пояснити виникненням об'єднань громадян для всебічного задоволення своїх майнових та особистих немайнових інтересів.

Слід підкреслити, що назва "юридична особа" перш за все свідчить про те, що цей суб'єкт цивільних правовідносин не є громадянином (фізичною особою), а тому має деякі особливі права. Разом з тим сьогодні є пропозиції наділяти правами юридичної особи в певних випадках і фізичних осіб.

2. Поняття та ознаки юридичної особи

Суб'єктами цивільних правовідносин поряд з громадянами є також юридичні особи. Хоча юридичні особи це не громадяни, але в їх створенні та функціонуванні беруть участь фізичні особи Об'єднання фізичних осіб завжди передбачає досягнення якоїсь спільної мети. Кожна фізична особа, вступаючи до об'єднання, передає йому частину своїх прав і обов'язків, в результаті чого, об'єднання, яке бере на себе ці права і обов'язки, уособлює своїх засновників. Але однієї волі громадян для створення юридичної особи не достатньо. Потрібно, щоб новостворювана організація була належним чином зареєстрована державними органами. Цим підтверджується зацікавленість держави у створенні (виникненні) юридичних осіб. Ще активнішу участь держава бере в створенні державних юридичних осіб. Вони створюються з метою найбільш ефективного і раціонального використання державного майна. Зрозуміло, що держава, в особі її вищих органів влади і управління, не може управляти усіма належними їй цінностями. Закріплюючи майно за окремими державними підприємствами, установами та організаціями, держава, як власник, дозволяє їм управляти цим майном, розпоряджатися грошовими коштами, вступати від свого імені в різні правовідносини, тобто надає їм статус суб'єктів цивільного права.

Існує кілька тлумачень феномена юридичної особи, які зводяться до трьох головних. Це:

а) тлумачення юридичної особи як штучного утворення;

б) невизнання юридичної особи як суб'єкта цивільних прав;

в) визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта цивільних прав.

Юридична особа як штучне утворення

Прихильники тлумачення юридичної особи як штучного утворення стверджують, що суб'єктом цивільного права може бути лише фізична особа, а правосуб'єктність організацій являє собою імітацію правового статусу громадян. Автори цієї теорії не заперечують можливість виникнення юридичної особи за умови дозволу держави або закону, але, на їх думку, це є досить штучне утворення і виникає воно передусім для того, щоб відокремити майно юридичної особи від майна фізичних осіб. Ця теорія надає пріоритет незалежності людини і з певним упередженням ставиться до громадських об'єднань.

Невизнання юридичної особи як суб'єкта цивільних прав

Теорія невизнання юридичної особи як суб'єкта цивільних прав. В рамках цієї теорії вважається, що кінцеву вигоду від цивільних правовідносин у суспільстві отримують виключно фізичні особи, а тому немає підстав визнавати об'єднання громадян - юридичну особу суб'єктом цивільних прав.

Визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта

Тлумачення визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта (теорія реальності).

Теорія визнання юридичної особи ж повноцінного суб'єкта цивільних прав акцентує увагу на тому, що фізичні особи в залежності від обставин і власного волевиявлення можуть діяти як ізольовано, так і спільно. Об'єднуються вони між собою тоді, коли у них виникають спільні інтереси. Саме для реалізації таких інтересів фізичні особи і створюють різні організації. Враховуючи, що історичні досягнення є результатом розвитку кооперування людей, автори названої теорії вважають за потрібне надавати можливість об'єднанням громадян виступати суб'єктами цивільних правовідносин. Сьогодні ця теорія є домінуючою. В рамках цієї теорії існує кілька напрямів. Так, органічна теорія на перше місце ставить соціологічні дослідження об'єднань людей; організаційна теорія визначальною вважає правову охорону юридичних осіб; а теорія соціальної функції віддає перевагу дослідженням соціальних функцій юридичних осіб.

Як бачимо, теорія визнання юридичної особи побудована на врахуванні волевиявлення лише фізичних осіб щодо їх об'єднання між собою.

З позицій цієї теорії важко пояснити суть юридичної особи, що виникає з ініціативи держави. В цьому випадку можуть бути корисними теорії юридичної особи, розроблені свого часу радянськими вченими.

В ЦК України поняття та ознаки юридичної особи розкриваються в ст. 23.

Стаття 23. Відшкодування моральної шкоди

1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

2. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Юридичними особами визнаються організації, які мають у власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або в третейському суді.

3. Ознаки юридичної особи

Виходячи з цього визначення, можна виділити такі істотні ознаки юридичної особи:

а) організаційна єдність. Вона передбачає, що юридична особа залежним чином організована, виступає як єдине ціле, має організаційну структуру й органи управління. Порядок організаційної структури юридичної особи встановлюється її статутом. Про організаційну єдність свідчать також найменування юридичної особи, місце її розташування; та інші атрибути організації;

б) майнова відокремленість. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на праві власності, повного господарського відання або бути в її оперативному управлінні. Слід мати на увазі, що майнова відокремленість передбачає дійсну відокремленість майна юридичної особи чи від майна її власників, чи від майна учасників або акціонерів, чи від майна інших організацій, у тому числі й того відомства, до якого входить юридична особа. Майнова відокремленість потрібна юридичній особі не задля формальності, а для досягнення певної мети. Це може бути: вироблення продукції, культурно-освітня діяльність, досягнення творчих успіхів тощо. Мета юридичної особи повинна бути закріплена в її установчих документах (установчому договорі, статуті);

в) участь у цивільному обороті від власного імені. Кожна юридична особа має індивідуальне найменування і може діяти лише від свого імені: від свого імені вона набуває майнові і особисті немайнові права, несе обов'язки, вступає в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими суб'єктами цивільного права. Від імені юридичної особи діють її органи, інші особи можуть виступати від імені юридичної особи на підставі довіреності;

г) здатність нести відповідальність. Юридична особа як суб'єкт цивільно-правових відносин повинна відповідати за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе обов'язків або відшкодовувати заподіяну ЇЇ працівниками шкоду іншим особам. Юридична особа відповідає по своїх зобов'язаннях належним їй майном, на яке може бути звернене стягнення.

д) здатність бути позивачем або відповідачем у суді, арбітражному чи третейському суді.

Порядок розгляду цивільно-правових спорів з участю юридичних осіб регулюється цивільно-процесуальним правом.

Всі перелічені ознаки юридичної особи тісно пов'язані між собою і повинні розглядатися в сукупності, взаємодії, хоча кожна з цих ознак виконує різну роль у визначенні функціональної діяльності юридичної особи.

Здійснюючи функції суб'єкта цивільних правовідносин, юридична особа повинна мати й такі властивості, як правоздатність і дієздатність.

4. Правоздатність юридичної особи

У порівнянні з правоздатністю і дієздатністю громадян правоздатність і дієздатність юридичної особи має свої особливості.

У громадян спочатку виникає правоздатність і лише через деякий час, при досягненні повноліття (або раніше, за умови укладення шлюбу), дієздатність. Для юридичних осіб розрив у часі при виникненні правоздатності і дієздатності неможливий. Правоздатна, але не дієздатна юридична особа не могла б не тільки виконувати цивільні права і обов'язки, а була б неспроможною й набувати їх. Правоздатність і дієздатність юридичних осіб виникає одночасно, що дає можливість законодавцеві ототожнити терміни правоздатність і дієздатність юридичної особи і говорити лише про правоздатність такої особи.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, - з моменту реєстрації статуту. Державна реєстрація юридичних осіб здійснюється у виконкомі місцевої ради народних депутатів чи в держадміністраціях.

Всі громадяни мають рівну правоздатність. Юридичні особи такої рівності не мають. Кожна юридична особа має правоздатність, яка визначена в ЇЇ статуті або передбачена законом. Тому інколи її називають спеціальною. У рамках своєї правоздатності юридична особа може виконувати різні види діяльності, що не суперечать меті її створення і не заборонені законодавчими актами.

Державні підприємства, наприклад, володіють, користуються і розпоряджаються майном на правах повного господарського відання, а державні установи - на правах оперативного управління.

Як і громадянин, юридична особа може бути обмежена в правах лише у випадках і порядку, передбачених законодавчими актами. Рішення про обмеження цивільних прав може бути оскаржено в суді чи арбітражному суді.

Цивільну правоздатність юридичної особи здійснюють її органи управління. Ці органи можуть бути єдиноначальними (директор, начальник) або колегіальними (правління, загальні збори). Можливі випадки поєднання єдиноначальних і колегіальних начал управління. Найчастіше це притаманно кооперативним організаціям. Вищим органом управління кооперативом є загальні збори. Голова кооперативу здійснює керівництво поточними справами і приймає рішення з питань, не віднесених до виключної компетенції загальних зборів чи зборів уповноважених.

Керівний орган юридичної особи виражає ЇЇ волю, тому його дії - це дії самої юридичної особи.

5. Комерційні й некомерційні юридичні особи

Види юридичних осіб. Порядок виникнення реорганізації, та ліквідації юридичної особи.

Поділ юридичних осіб на види може здійснюватися за різними ознаками. Аналізуючи закони України "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємство" та деякі інші можна дійти висновку, що в залежності від того, якою є мета діяльності, законодавець розрізняє комерційні й некомерційні юридичні особи.

До комерційних юридичних осіб відносяться ті, які виникають заради досягнення прибутку. Такими особами є господарські товариства, виробничі кооперативи, державні підприємства.

Некомерційними юридичними особами вважаються ті, які не мають на меті одержання прибутку. Такі юридичні особи виникають для задоволення певних потреб громадян (наприклад, у житлі, гаражах тощо) і покликані виконувати управлінські, освітянські, культурно-пропагандистські та інші невиробничі функції. До некомерційних юридичних осіб відносяться споживчі кооперативи, громадські й релігійні організації, їх об'єднання, благодійні та інші фонди. Некомерційні юридичні особи можуть займатися виробничою та торговельною діяльністю, пов'язаною з досягненням цілей, заради яких вони утворені, і яка збігається з цими цілями.

6. Види юридичних осіб в залежності від ступеня майнової відокремленості

В залежності від ступеня майнової відокремленості можна виділити такі види юридичних осіб:

· юридичні особи які знаходяться у зобов'язальних відносинах з їх засновником (власником), (господарські товариства, виробничі і споживчі кооперативи, орендні підприємства, колективні підприємства, господарські об'єднання юридичних осіб тощо);

· юридичні особи, які перебувають в речових відносинах з їх засновниками (власниками), державні та інші підприємства, засновані на праві повного господарського відання, казенні підприємства, засновані на праві оперативного управління;

· юридичні особи, які вступають в немайнові відносини з їх засновниками (громадські організації, релігійні організації, благодійні та інші фонди).

7. Види юридичних осіб в залежності від участі держави

В залежності від участі держави в створенні юридичних осіб можна виділити державні і недержавні юридичні особи.

В свою чергу, державні юридичні особи можна класифікувати в залежності від джерел фінансування:

· юридичні особи, що перебувають на господарському розрахунку, мають закріплені за ними основні й оборотні засоби та самостійний баланс (державні підприємства та державні організації);

· юридичні особи, що перебувають на державному бюджеті і мають самостійний кошторис, керівники яких користуються правами розпорядників кредитів (установи та інші державні організації);

· юридичні особи, що фінансуються за рахунок інших джерел і мають самостійний кошторис і самостійний баланс.

Звичайно, можливі й інші варіанти поділу юридичних осіб.

8. Утворення юридичної особи

Для утворення юридичної особи передусім потрібні засновники. Засновниками можуть бути: власники майна або уповноважені власником майна органи, а у передбачених законодавчими актами випадках - не власники, а інші особи.

У залежності від того, хто є засновником юридичної особи, встановлені такі способи їх утворення: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний, договірний.

Розпорядчий порядок утворення юридичної особи

Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає в тому, що компетентний орган державної влади або управління приймає рішення (розпорядження) про створення організації - юридичної особи - і затверджує ЇЇ статут чи положення про неї.

У розпорядчому порядку створюються державні юридичні особи.

Нормативно-явочний порядок утворення юридичної особи

Нормативно-явочний порядок полягає В тому, що умови створення юридичної особи зафіксовані в законодавчому акті у вигляді загального дозволу держави. Для утворення конкретної юридичної особи потрібна відповідна ініціатива її засновників і реєстрація її у відповідному органі. У такому порядку виникають недержавні юридичні особи.

При реєстрації цих юридичних осіб перевіряється дотримання їх засновниками чинного законодавства. Якщо буде виявлено невідповідність установчих документів чинному законодавству, то в реєстрації цих юридичних осіб може бути відмовлено. Відмову в реєстрації юридичної особи можна оскаржити в судовому порядку.

Дозвільний порядок утворення юридичної особи

Дозвільний порядок утворення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного органу чи підприємства. Наприклад, підприємство може бути створене в результаті відділення із складу діючого підприємства. Дозвільний порядок застосовується при створенні юридичних осіб, діяльність яких пов'язана з грошово-кредитним обігом, здоров'ям громадян, одержанням ними освіти, і в інших, передбачених законодавством, випадках.

Договірний порядок утворення юридичної особи

Договірний порядок утворення юридичної особи застосовується тоді, коли громадянин або юридичні особи добровільно об'єднуються для досягнення певної мети. Свідченням такого об'єднання є належним чином оформлений установчий договір. У такому порядку виникають різноманітні господарські асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств.

9. Установчі документи юридичної особи

Незалежно від порядку утворення юридичної особи, всі вони повинні мати установчі документи - правову основу своєї діяльності. Установчими документами юридичної особи є: розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо.

Установчий договір юридичної особи укладається між її засновниками. У випадках, передбачених законодавчими актами, юридична особа може діяти на основі положення про організації відповідного виду.

В установчих документах повинні значитися найменування юридичної особи, місце її знаходження, цілі і предмет діяльності, склад і компетенція органів, а також міститися інші відомості, передбачені законодавчими актами про юридичні особи відповідного виду.

Установчі документи можуть містити й інші реквізити, які не суперечать законодавству.

В установчому договорі засновники зобов'язуються утворити юридичну особу, визначають порядок сумісної діяльності по її утворенню, умови передачі в її володіння, користування, розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договором визначаються також умови і порядок розподілу між засновниками прибутку і збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу.

Установчий договір заключається його учасниками, а статут затверджується.

Стадію розробки і затвердження установчих документів можна назвати підготовчою стадією утворення юридичної особи. Після неї наступає реєстраційна стадія.

Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи. Органами, що реєструють юридичні особи, є виконкоми районних (міських) Рад народних депутатів, а також Міністерство юстиції України чи його органів на місцях, яке реєструє новостворені громадські організації як юридичні особи.

У випадках, передбачених законодавчими актами, досить однієї стадії - реєстраційної. Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації.

Від юридичної особи слід відрізняти її філіали і представництва.

10. Філіал та представництво

Філіалом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження і здійснює всі або частину її функцій.

Представництво - це відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза місцем її знаходження. Він здійснює захист і представництво інтересів юридичної особи. Філіали і представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичною особою, яка їх створила, і діють на основі затвердженого нею положення.

Керівники філіалів і представництв призначаються юридичною особою і діють на основі виданої їм довіреності.

Від філіалів і представництв слід відрізняти дочірні організації (підприємства). Дочірньою організацією може визнаватися така організація, яка створена як юридична особа іншою організацією шляхом передачі їй частини свого майна у повне господарське відання або оперативне управління для досягнення цілей, визначених засновником.

Вона не відповідає по боргах своєї основної організації, а ця остання - по боргах дочірньої організації.

Припинення існування юридичної особи відбувається шляхом реорганізації або ліквідації.

11. Реорганізація та ліквідація

При реорганізації відбувається припинення існування юридичної особи, за винятком реорганізації шляхом виділення, з переходом ЇЇ прав і обов'язків до іншої юридичної особи у порядку загального правонаступництва.

Підставами реорганізації може бути рішення засновників або органу юридичної особи, уповноваженого на те установчими документами. Реорганізація може відбуватися примусово у випадках і порядку, передбачених законодавчими актами. Законодавством можуть бути встановлені й інші підстави реорганізації.

Реорганізація може здійснюватися в різних формах: шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення.

При злитті юридичних осіб майно і немайнові права й обов'язки кожної з них переходять до новоствореної юридичної особи.

При приєднанні одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, при цьому де останньої переходить майно приєднаної особи. Таким чином, одна юридична особа припиняє свою діяльність, а інша продовжує існувати, але вже в розширеному складі.

При поділі юридичної особи її майно переходить до нововиниклих на ЇЇ базі юридичних осіб у відповідних частинах. Поділ призводить до виникнення двох або більше нових юридичних осіб.

При виділенні юридична особа не припиняє своєї діяльності, але з ЇЇ складу виділяється нова юридична особа. Якщо при приєднанні існуюча юридична особа збільшується, то при виділенні реорганізована юридична особа зменшується.

При перетворенні юридичної особи з одного виду в інший до нововиниклої юридичної особи переходить майно попередньої юридичної особи.

Майно переходить до свого правонаступника в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Засновники юридичної особи або орган, який прийняв рішення про її реорганізацію , зобов'язані письмово повідомити про це кредиторів тієї юридичної особи, що реорганізовується.

При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи не переходить до інших суб'єктів як цілісний комплекс.

Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і примусовою.

Підставами добровільної ліквідації юридичної особи можуть бути:

· рішення вищих або уповноважених ними органів (на цій підставі ліквідуються корпорації, об єднання громадян, профспілкові, релігійні та інші громадські організації);

· рішення органів або осіб, які створили юридичну особу (на цій підставі ліквідуються установи);

· закінчення строку, на який створено юридичну особу, або досягнення цілей, заради яких вона створена (на цій підставі можуть ліквідуватися споживчі кооперативи).

Юридичні особи можуть бути добровільно ліквідовані й на інших, передбачених законом, підставах.

Підставами примусової ліквідації можуть бути: рішення арбітражного суду про визнання юридичної особи банкрутом; рішення суду про визнання недійсними установчих документів про створення юридичної особи; рішення суду про заборону діяльності юридичної особи як такої, що систематично порушує умови, передбачені законодавчими актами, або суперечить цілям діяльності юридичної особи, або діяльності, забороненої законом.

Банкрутство є однією з найбільш поширених підстав примусової ліквідації юридичної особи.

Засновники юридичної особи або органи, що прийняли рішення про ліквідацію юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, який проводить державну реєстрацію юридичних осіб. Цей орган вносить в Єдиний державний реєстр юридичних осіб відомості про те, що юридична особа перебуває в процесі ліквідації.

Для здійснення рішення про ліквідацію юридичної особи створюється ліквідаційна комісія. її створює орган, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, або інший уповноважений орган.

З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами юридичної особи.

Ліквідаційна комісія встановлює порядок і строки ліквідації юридичної особи, а також строк для заявлення претензій кредиторів, який не може бути меншим двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію. Повідомлення про це дається в офіційній пресі за, місцем знаходження юридичної особи. Ліквідаційна комісія вживає заходів по стягненню дебіторської заборгованості юридичної особи, по виявленню претензій кредиторів (сповіщає їх письмово про ліквідацію юридичної особи), оцінює наявне майно юридичної особи, яка ліквідується, розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його органові, що прийняв рішення про ліквідацію.

Деякі особливості ліквідації юридичної особи як банкрута встановлені Законом України "Про банкрутство" (в редакції від ЗО червня 1999 p.).

ЛІКВІДАЦІЙНА ПРОЦЕДУРА

Стаття 22. Постанова про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури

1. У випадках, передбачених цим Законом, арбітражний суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

2. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Арбітражний суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено цим Законом.

Стаття 23. Наслідки визнання боржника банкрутом

1. З дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом;

скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

2. З дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури Припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

3. Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

4. Не дозволяється опублікування або розголошення іншим чином відомостей про визнання боржника банкрутом до дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом.

5. Відомості про визнання боржника банкрутом і про відкриття ліквідаційної процедури повинні містити:

найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом;

найменування арбітражного суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство;

дату прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію).

Стаття 24. Функції арбітражного суду у ліквідаційній процедурі

1. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією.

Арбітражний суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого санацією боржника.

2. За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, арбітражний суд призначає членів ліквідаційної комісії. У разі ліквідації державного підприємства або підприємства, у статутному фонді якого державна частка складає більш ніж двадцять п'ять відсотків, арбітражний суд призначає членами ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства та при необхідності - органу місцевого самоврядування.

3. Ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконують свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури в порядку, встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

4. У ліквідаційній процедурі арбітражний суд:

розглядає скарги на дії учасників ліквідаційної процедури;

здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Стаття 26. Ліквідаційна маса

1. Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

2. Речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування, включаються до складу ліквідаційної маси.

Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

3. Індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності і повного господарського відання, не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси.

4. За наявності у складі майна банкрута майна, виключеного з обороту, ліквідатор зобов'язаний передати його іншим особам в установленому порядку.

5. Ліквідатор, виявивши частку, яка належить банкруту в спільному майні, з метою задоволення вимог кредиторів в установленому порядку порушує питання про виділення цієї частки.

Стаття 32. Звіт ліквідатора

1. Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до арбітражного суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації);

відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу;

копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна;

реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;

документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Арбітражний суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури.

2. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи - банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу, уповноваженому управляти майном), органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.

3. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише у разі, якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством.

4. У разі якщо арбітражний суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нового ліквідатора. Новий ліквідатор очолює ліквідаційну комісію і діє згідно з вимогами цього Закону.

5. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати арбітражному суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.

Закон чітко визначає коло осіб, які можуть звернутися із заявою до арбітражного суду про визнання юридичної особи банкрутом.

Такими особами можуть бути: кредитори юридичної особи; сама юридична особа; прокурор.

До згаданих вище кредиторів відносяться громадяни та .юридичні особи, які мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені.

Кредиторами, у розумінні Закону "Про банкрутство", можуть бути також податкові інспекції, державні інспекції контролю за цінами, установи Державного фонду сприяння зайнятості населення, установи Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, Української державної страхової комерційної організації, профспілкові організації працівників агропромислового комплексу та працівників рибного господарства тощо.

Боржник має право звернутися з заявою про визнання себе банкрутом до арбітражного суду з власної ініціативи у разі своєї фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності, тобто коли він не здатний задовольнити вимоги кредиторів через брак активів у ліквідній формі (грошові кошти, цінні папери тощо).

Прокурор може звернутися із заявою до арбітражного суду про визнання юридичної особи банкрутом (ст. ст. 2, 5 та ін. АПК України), якщо йому стане відомо про навмисне або фіктивне банкрутство юридичної особи.

Навмисне банкрутство можна визначити як навмисні дії керівника або власника комерційної юридичної особи, спрямовані на створення або збільшення неплатоспроможності підпорядкованого йому підприємства з метою одержання особистої вигоди або вигоди для інших осіб.

До навмисного банкрутства прирівнюються завідомо некомпетентні дії по веденню справ юридичної особи.

Фіктивне банкрутство означає завідомо неправдиве повідомлення юридичної особи про свою майнову неспроможність з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки або розстрочки належних платежів або знижки боргів.

Суб'єктами банкрутства можуть бути лише юридичні особи, що зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності.

Послідовність розрахунків з кредиторами ліквідованої юридичної особи залежить від того, в якому порядку ця особа ліквідовується.

При ліквідації юридичної особи в добровільному порядку, а також на інших підставах, крім, банкрутства, законодавець не встановив черговості задоволення претензій кредиторів. Так, при ліквідації колективного сільськогосподарського підприємства в першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетом, установами банку і компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому завдано шкоди ліквідованим підприємством. Майно, що залишилося після задоволення претензій цих кредиторів, розподіляється між членами підприємства (ст. 33 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство). При ліквідації спілки споживчих товариств, перед тим, як майно розподілити між членами спілки, потрібно провести розрахунки по оплаті праці, виконанню зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами (ст. 18 Закону України "Про споживчу кооперацию").

Якщо ж юридична особа ліквідується як банкрут, то в Законі "Про банкрутство" встановлена чітка черговість задоволення претензій кредиторів (ст. 31).

Стаття 31. Черговість задоволення вимог кредиторів

1. Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цією статтею:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

витрати на оплату державного мита;

витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням арбітражного суду за рахунок їх коштів;

витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому статтею 27 цього Закону.

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

2. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

3. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

4. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

5. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

6. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

7. У разі якщо арбітражним судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна спрямовуються до Державного бюджету України.

У першу чергу покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, функціонуванням розпорядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою, та деякі інші вимоги.

У другу чергу виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства).

У третю чергу задовольняються вимоги по державних і місцевих податках та неподаткових платежах до бюджету і вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.

У четверту чергу забезпечуються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.

У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства та виплат по акціях членів трудового колективу.

У шосту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Законом встановлено, що вимоги кожної наступної черги задовольняються після задоволення вимог попередньої.

У разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належної кожному кредиторові суми.

Вимоги, що надходять після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються, і відповідні борги вважаються погашеними.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Література

1. Правознавство. Навчальний посібник. За ред. Копєйчикова В.В.-Київ,1999р.

2. Тлумачний словник. Гончаренко В.Г.Андрушко П.П.-Київ, 2003

3. Загальна теорія держави та права. Підручник/Кельман М.С., Мурашин О.Г./,Львів, 2005 р.

4. Конституція України.

5. Цивільний кодекс України