Організація захисту рослин від шкідників і хвороб в Україні (кінець ХІХ століття - початок 1930-х років)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки НААН

Організація захисту рослин від шкідників і хвороб в Україні (кінець ХІХ ст. - початок 1930-х рр.)

Мамрай Віта, старший науковий співробітник відділу документного забезпечення та збереження наукових фондів

м. Київ, Україна

Анотація

У статті досліджено передумови формування організацій по захисту рослин в Україні у 1917-1930 рр. Показано процес розмежування функцій між оперативними та науковими установами. Розкрито історію створення державної служби захисту рослин і її напрями діяльності. Проаналізовано наукові дослідження з прикладної ентомології та фітопатології, які проводилися на обласних сільськогосподарських дослідних станціях. Отримано дані видового складу шкідливих комах і паразитних мікроорганізмів - збудників хвороб основних сільськогосподарських культур та їх біологію. Охарактеризовано роль захисту рослин у розвитку сільськогосподарської справи. захист рослина оперативний державний

Пріоритетним напрямом досліджень українських ентомологів стала розробка агротехнічного методу боротьби зі шкідниками. Досягненням фітопатологів був розвиток нового етапу в науці, суть якого - перехід експериментального дослідження хворої рослини в її діалектичний взаємозв'язок зі збудником та умовами проживання. Знання діагностичних ознак захворювань, біологічних особливостей їхніх збудників дає можливість цілеспрямовано і вчасно проводити ефективні захисні заходи на культурі, суттєво підвищити урожайність і якість отриманої продукції.

Методологічною основою дослідження є загальнонаукові принципи історичної достовірності, наукової об'єктивності, системності та наступності, що забезпечують цілісне охоплення обраної проблеми.

Ключові слова: дослідна станція, наукова установа, ентомологія, фітопатологія, захист рослин, стійкість сортів, експериментальні дослідження, шкідники, хвороби рослин.

Abstract

ORGANIZATION OF PLANT PROTECTION AGAINST PESTS AND DISEASES IN UKRAINE (end of the 19th century - beginning of the 1930s)

The article examines the prerequisites for the formation of plant protection organizations in Ukraine in 1917-1930. The process of distinguishing functions between operational and scientific institutions is shown. The history of the creation of the state plant protection service and its areas of activity are revealed. Scientific studies on applied entomology and phytopathology, which were conducted at regional agricultural research stations, were analyzed. Data on the species composition of harmful insects and parasitic microorganisms - pathogens of major agricultural crops and their biology were obtained. The role of plant protection in the development of agriculture is characterized.

The priority direction of research of Ukrainian entomologists has become the development of an agrotechnical method of pest control. The achievement of phytopathologists was the development of a new stage in science, the essence of which is the transition of the experimental study of a diseased plant into its dialectical relationship with the pathogen and living conditions. Knowledge of diagnostic signs of diseases, biological features of their causative agents makes it possible to purposefully and timely carry out effective protective measures on the culture, significantly increase the yield and quality of the obtained products.

The methodological basis of the research is the general scientific principles of historical reliability, scientific objectivity, systematicity and continuity, which ensure a comprehensive coverage of the chosen problem.

Keywords: research station, scientific institution, entomology, phytopathology, plant protection, resistance of varieties, experimental studies, pests, plant diseases.

Постановка проблеми

Історично так склалося, що провідним сектором в Україні є сільське господарство. Це зумовлено фізико -географічним розташуванням держави та сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами для його ведення. Успішність подальшого розвитку агропромислового комплексу країни неможлива без залучення здобутків сільськогосподарської дослідної справи. Невід'ємним складником розвитку вітчизняної сільськогосподарської науки є дослідна справа, яка набула певних організаційних форм в Україні з другої половини ХІХ ст., спрямована на розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо підвищення врожайності сільськогосподарських культур, рентабельного функціонування агропромислового виробництва. Передусім це стосувалося зернових культур саме через їхню поширеність.

Хвороби та шкідники рослин з давніх-давен привертали увагу людей, проте до кінця ХУП ст. практично не склалося раціональних уявлень про причини їх появи. З плином часу, поряд із уявленнями про етіологію хвороб рослин, дослідники почали висловлювати досить реалістичні думки щодо характеру, здатності вражати певні види рослин та зв'язку їх поширення з огляду на природні умови.

Основною умовою підвищення продуктивності та стабільності зернового господарства було максимальне використання біоенергетичного потенціалу ґрунту, умов навколишнього середовища та сортів інтенсивного типу. Наукою та практикою доведено, що врожай, який відповідав би біологічним можливостям культури, можна одержати лише завдяки широкому впровадженню інтенсивних технологій, у яких значне місце займає захист рослин від шкідників та хвороб.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Перші узагальнюючі огляди розвитку захисту рослин від хвороб та шкідників належать вченим ХІХ ст., які працювали над розробленням захисних методів у сільському господарстві та зробили вагомий внесок у захист рослин як науки: А. С. Мокржецкий [5], А. Потебня [9], В. Г. Аверін [1], Т. Д. Страхов [10]. У сучасній історіографії окремі фрагменти розвитку захисту рослин знаходимо у публікаціях Ф. Пересипкіна [7], М. П. Лісового [7], С. В. Нижник [6].

Метою статті є висвітлення основних напрямів розвитку захисту рослин від хвороб та шкідників протягом 1917-1930 рр., зокрема, аналіз історичних фактів сільськогосподарської ентомології та фітопатології, а також практичних служб захисту рослин в Україні, опис розвитку мережі науково-дослідних установ, у яких проводилася дослідна робота із захисту рослин, з'ясування внеску вчених у розвиток цієї галузі науки.

Використовувалися загальнонаукові принципи об'єктивності та наступності, методи аналізу та синтезу. Дослідження здійснювалось на основі структурно-функціонального аналізу, єдності порівняльно-історичного і системного аналізу.

Виклад основного матеріалу

Захист рослин - комплекс заходів, спрямованих на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню стану сільськогосподарських культур і лісових насаджень, продукції рослинного походження, спричиненого шкідниками, хворобами та бур'янами. Основою агротехнічних заходів є науково обґрунтовані сівозміни і структури посівів площ, системи обробітку ґрунту й удобрення, строки, способи сівби й густота посівів, строки та способи збирання врожаю.

У другій половині ХІХ ст. Україна була регіоном найбільш інтенсивного землеробства. Продукцією рослинництва забезпечувався попит не тільки внутрішнього ринку. Вона також являлась предметом експорту, що обумовило проведення в Україні наукових досліджень з прикладної ентомології і фітопатології та формуванню практичної служби захисту. За ініціативою місцевих органів самоврядування - земств - були створені ентомологічні комісії: Харківська (1878 р.) й Одеська (1882 р.), які складали щорічні огляди розповсюдження шкідників, частково хвороб сільськогосподарських культур та розробляли рекомендації по боротьбі з ними. У кінці ХІХ ст. при губернських земських управах працювали ентомологічні бюро на чолі з губернським земським ентомологом Йосипом Алоізієвичем Порчинським (1848-1916), а ентомологічні комісії перестали існувати. На той час в Україні дослідження в цій сфері проводили Таврійське, Херсонське і Харківське бюро [3, с. 4].

Таврійське бюро створено у 1893 р. На посаду губернського ентомолога було запрошено Сигізмунда Олександровича Мокржецького (1865-1936), який працював у Харківському лісництві. Учений детально вивчав шкідливу ентомофауну Криму протягом 20 років (1894-1914) та щорічно видавав огляди шкідників сільського господарства, розробляв заходи боротьби з ними. Вчений видавав рекомендації по боротьбі зі шкідниками саду під назвою «Ентомологічний календар для садівників» (1906-1913). За його сприяння у 1896 р. в Сімферополі було відкрито перший земський склад, де продавали обприскувачі, джипсії, паризьку зелень, тютюновий екстракт та інші засоби боротьби зі шкідниками. Розроблені ним настанови щодо застосування паризької зелені й інших інсектицидів проти яблуневої плодожерки і яблуневої молі використовували на практиці аж до появи препаратів нового покоління. У 1920 р. С. О. Мокржецький виїхав до Польщі, де читав курс ентомології у Варшавській головній сільськогосподарській школі до самої смерті у 1936 р. [4].

У 1897 р. розпочалася діяльність Херсонського губернського ентомолога Йосипа Конрадовича Пачоського (1864-1942). Вчений упродовж 1897-1916 рр. регулярно публікував огляди шкідників сільського господарства Херсонської губернії. Головні його роботи присвячені шкідникам зернових культур. Він є засновником агротехнічного методу боротьби зі шкідниками. У роботі «Механічне оброблення ґрунту як кращий засіб боротьби зі шкідниками хлібних злаків», опублікованій 1900 р., обґрунтовано значення таких агроприйомів, як сівозміни з паровим полем, післязбиральне лущення стерні з подальшою глибокою оранкою, культивація парового поля у процесі боротьби з хлібними жуками.

У 1908 р. Й. К. Пачоський запропонував класифікацію методів захисту рослин, у якій об'єднав їх у такі групи: екологічні, механічні, біологічні та карантинні. У 1918 р. вчений виїхав до Польщі, де певний час був директором заповідника «Біловезька пуща», а потім обійняв посаду професора Познанського університету [8].

Бюро з ентомології Харківського земства організовано в 1905 р. Його очолив І. В. Ємельянов, який закінчив агрономічний факультет Київського політехнічного інституту. За період своєї діяльності вчений регулярно публікував щорічні огляди шкідників сільського господарства Харківської губернії. У 1908 р. він побував у США, а після повернення видав працю «Сільськогосподарська ентомологія у Сполучених Штатах Північної Америки». Із 1911 р. в Бюро працював практикантом, а потім помічником губернського ентомолога Віктор Григорович Аверін (1885-1955), який здобув освіту в Харківському університеті. У 1913 р. І. В. Ємельянов почав працювати на Харківській обласній сільськогосподарській дослідній станції, а посаду губернського ентомолога обійняв В. Г. Аверін [1]. У 1917 р. в Харкові було опубліковано його працю «Короткий огляд діяльності Харківського губернського земства за 50 років його існування (1866-1917) - із боротьби зі шкідниками сільського господарства».

У щорічних звітах містилися відомості про поширення деяких хвороб рослин. Однак ці дані мали фрагментарний характер, а основного значення фітопатологічні дослідження набули в дослідних установах і на кафедрах університетів. Науковою базою для розвитку фітопатології в галузі мікології були дослідження, проведені у другій половині ХІХ ст. у Харківському, Київському та Одеському університетах. Важливі роботи виконували харківські професори Василь Матвійович Черняєв (1826-1871) та Адольф Семенович Пітра (1873-1881). Морфологію та біологічні особливості сапрофітних і паразитних грибів вивчав учень А. С. Пітри - Н. В. Сорокін. Серед видатних мікологів і мікробіологів варто згадати й Лева Семеновича Ценковського, професора Одеського університету (1865-1872). У 1872 р. Л. С. Ценковський переїхав до Харкова. Там він 15 років пропрацював у Харківському університеті, де виконував найважливіші роботи з мікології.

У Київському університеті в період 1862-1878 рр. працював професор Ілля Григорович Борщов. Після його смерті вивчення грибів продовжувалося в лабораторіях С. Г. Навашина, проте воно не отримало такого розвитку, як у Харкові.

Найвідомішим мікологом і фітопатологом кінця ХІХ - початку ХХ ст. був Андрій Олександрович Потебня. Саме він заснував такі напрями досліджень, як способи зараження рослин, тривалість збереження життєдіяльності спор і грибниць, сприйнятливість рослин і біологічні раси паразитів, паразитарні та непаразитарні захворювання. Вчений одним із перших продемонстрував важливість стійкості сортів картоплі для захисту від фітофторозу, зернових проти борошнисторосяних, іржастих і сажкових грибів. Він передбачив, що найраціональнішим методом захисту можуть бути визнані лише стійкі сорти.

На початку ХХ ст. з'явилися перші науково-дослідні установи з прикладної ентомології та фітопатології. У 1900 р. у м. Сміла Київської губернії Всеросійським товариством цукрозаводчиків організовано першу в Україні дослідну ентомологічну станцію. Її діяльність почалася з дослідів із застосування мускардинних грибів, описаних І. І. Мечниковим та І. М. Красильщиком, для боротьби з буряковим довгоносиком. З 1903 по 1914 рр. станцію очолював відомий ентомолог Євген Михайлович Васильєв. У складі станції у 1903 р. було організовано мікологічне відділення, яким керував І. Н. Тржебинський. Його наукова робота полягала у вивченні шкідників і хвороб цукрових буряків. Учений досліджував вплив на розвиток коренеїда якості насіннєвого матеріалу, глибини загортання насіння при посіві та його протруювання. У 1914 р. завідувачем відділу мікології та директором Київської станції став Гавриїл Степанович Невадовський. Робота на станції розширилася, було створено мікологічне відділення. Станції отримала нову назву - Київська станція по боротьбі зі шкідниками рослин. До шкідників зараховували також паразитні гриби [2].

У 1911-1914 рр. наукові дослідження з прикладної ентомології та фітопатології розгорнулися на сільськогосподарських дослідних станціях. На Полтавській дослідній станції ентомологічний відділ було організовано в 1911 р., посаду завідувача відділу обійняв Микола Васильович Курдюмов (1885- 1917) - випускник агрономічного факультету Київського політехнічного інституту. За короткий термін наукової діяльності М. В. Курдюмов провів важливі дослідження з обґрунтування агротехнічного методу боротьби зі шкідниками пшениці.

Слідом за Полтавською станцією у 1913 р. фітопатологічний та ентомологічний відділи організувала Харківська обласна сільськогосподарська дослідна станція. Ентомологічний відділ очолив І. Є. Ємельянов щойно повернувшись з поїздки до США, де він ознайомився з постановкою роботи з прикладної ентомології, та про що їм було опубліковано кілька статей.

І. Є. Ємельянов разом із М. В Курдюмовим брали активну участь у розробці положень та програм роботи ентомологічних відділів.

На півдні України наукова робота з прикладної ентомології та фітопатології не отримала такого розвитку порівняно з лісостеповим регіоном. На Одеській виноробній станції працювала мікологічна лабораторія, якою завідував Іван Львович Сербінов. Напрямами його наукових досліджень були мікологія, фітопатологія, мікробіологія. У Криму в 1913 р. С. А. Мокржецький організував Салгирську помологічну станцію поблизу Сімферополя, де проводили ентомологічні дослідження і розробляли заходи боротьби зі шкідниками та хворобами плодових культур.

Характеризуючи в загальних рисах захист рослин в Україні до 1917 р., варто відзначити, що в ті часи було накопичено велику кількість інформації про видовий склад і біологію шкідливих комах і паразитних грибів. Визначено зональну диференціацію наукових досліджень: у Київському центрі - шкідники та хвороби цукрових буряків, дослідження з хімічного та механічного методів боротьби з ними; у Полтавському - шкідники зернових культур і розроблення агротехнічного методу боротьби, шкідники люцерни; у Харкові найбільш важливою проблемою були хвороби зернових культур, вивчали також шкідників цих культур; на півдні - шкідники і хвороби плодових культур і винограду, а також пшениці.

У сфері розроблення заходів боротьби зі шкідниками українським вченим належить пріоритет в обґрунтуванні агротехнічного методу, вивченні ентомопатогенних грибів і паразитичних комах. Були випробувані та широко застосовувалися хімічні засоби боротьби зі шкідниками та хворобами в садах і виноградниках. До пріоритетних досліджень українських мікологів належить початок формування нового напряму - сільськогосподарської фітопатології. Предметом її вивчення стали хвора рослина, а також взаємодія між рослинним організмом і паразитним грибом, що є першим кроком до вирішення проблеми виведення стійких сортів.

Варто відзначити, що більшість ентомологів і фітопатологів, які працювали у відділах дослідних установ, здобули освіту у вищих навчальних закладах України, переважно в Київському та Харківському університетах. Визнання науковою громадськістю істотних успіхів, досягнутих українськими вченими, знаходить підтвердження в тому, що місцем проведення Першого (1913) і Другого (1915) Всеросійських з'їздів діячів з прикладної ентомології було обрано Київ [3, с. 15-16].

Після 1917 р. в Україні наукова робота тривала на Київській станції по боротьбі зі шкідниками, яка отримала статус Станції захисту рослин від шкідників, та на сільськогосподарських дослідних станціях - Полтавській, Харківській, Миронівській.

У 1925 р. Станцію захисту рослин як самостійну установу було ліквідовано. Вона увійшла до складу Київської крайової сільськогосподарської станції, де на її базі створено ентомологічний і фітопатологічний відділи. Ентомологічним відділом керував Є. В. Звєрозомб-Зубовський (1890-1967). Хоча основними об'єктами досліджень залишалися шкідники цукрових буряків, вивчалися також шкідники й інших культур: зернових, овочевих, садів. У відділі працювали ентомологи Б. І. Бєльський, І. С. Любомудров, С. П. Іванов, К. Л. ТТТиттткін. Б. І. Бєльський склав перший в Україні список шкідників лікарських трав за спостереженнями в околицях Києва. Підсумки своєї багаторічної роботи Є. В. Звєрозомб-Зубовський виклав у праці «Комахи, що шкодять цукровому буряку», виданій у 1928 р.

У фітопатологічному відділі працювали М. А. Целле, Б. П. Мацулевич, П. І. Савинський, Я. Куда. Програма робіт передбачала вивчення шкодочинності хвороб рослин, розроблення агротехнічних та інших заходів боротьби з ними. Об'єктами досліджень слугували хвороби цукрових буряків, картоплі, сажка хлібних злаків, розроблялася також методика обліку розвитку хвороб для спостережних пунктів.

Цукрова промисловість завжди посідала важливе місце в економіці України. Забезпечення бурякового виробництва високоякісним насінням покладалося на Сортознавчо-насіннєве управління (СНУ), організоване Головцукром у Києві 1922 р. У його відання було передано всі селекційно- насінницькі станції в зоні бурякосіяння, а для розроблення методичних питань щодо створення нових сортів, за рішенням Раднаркому України в Києві, створено Науковий інститут селекції. У 1925 р. в його структурі було започатковано Ентомофітопатологічне бюро, яке очолив Є. В. Звєрозомб- Зубовський, а на посаді фітопатолога працював С. А. Смирнов.

На Білоцерківській станції (Київська обл.) ентомологічною лабораторією завідував науковий співробітник Йосип Йосипович Кораб. Він вивчав біологічні особливості розвитку та розповсюдження шкідників сільськогосподарських культур, зокрема цукрових буряків, розробляв хімічні методи боротьби з ними. Уперше в Україні виявив бурякову нематоду.

Фітопатологічною лабораторією керував Василь Миколайович Шевченко, якому належить заслуга вивчення церкоспорозу й опису нової для України хвороби - червоної гнилі коренів (ризоктоніоз).

На Іванівській станції (Сумська обл.) з 1925 р. працювали ентомолог Ф. І. Марков і фітопатолог Л. І. Шевченко. Метою їхніх робіт було обґрунтування агротехнічних заходів боротьби з буряковим довгоносиком та вивчення хвороб коренів цукрових буряків. Крім того, Л. І. Шевченко описав плямистість листя буряка - аскохітоз.

У 1924 р. у відання СНУ було передано Миронівську сільськогосподарську дослідну станцію, засновником ентомологічних робіт на якій був І. В. Ліндеман. У 1923-1929 рр. він опублікував низку статей і брошур з біології бурякового довгоносика та заходів боротьби з ним. У 1924 р. на станції організували фітопатологічний відділ. На посаду завідувача запросили Володимира Павловича Муравйова, який до цього працював в Уманському середньому училищі садівництва та землеробства. Також було запрошено фітопатологів С. Є. Грушеву та Л. С. Сливу, об'єктами вивчення яких були коренеїд цукрових буряків і кагатна гниль коренів. У результаті розроблено інструкцію зі зберігання буряків на цукрових заводах. Підсумки вивчення хвороб цукрових буряків опубліковано В. П. Муравйовим у праці «Хвороби та аномалії цукрових буряків», виданій у 1926 р.

На Полтавській сільськогосподарській дослідній станції ентомологічні дослідження проводилися під керівництвом А. В. Знам'янського, основні роботи якого полягали у вивченні шкідників зернових культур і розробленні агротехнічного методу боротьби з ними. У 1926 р. вчений опублікував фундаментальну працю «Шкідники хлібних злаків», науково цінну й дотепер. Хвороби пшениці вивчав Н. Я. Трохимович.

Найважливіші фітопатологічні дослідження у 1919- 1930 рр. проводили на Харківській обласній сільськогосподарській дослідній станції. Після смерті А. О. Потебні відділом фітопатології керував Тимофій Данилович Страхов. За його словами, відділ був новатором у розвитку нового напряму фітопатології.

Головним об'єктом досліджень стали сажкові хвороби хлібних злаків [10, с. 235240].

Перший спеціальний журнал «Захист рослин» видавали в Харкові у 19231928 рр. за редакцією В. Г. Аверіна. Всього вийшло 7 номерів. На високу оцінку заслуговують роботи із захисту рослин, особливо з фітопатології, які проводили на Східно-Степовій дослідній станції Дніпропетровської області. Тут розпочав наукову діяльність відомий вчений-фітопатолог Олександр Іванович Борггардт (1880-1937). Основоположним фактором він вважав функціональні відхилення організму в поєднанні з несприятливими ґрунтовими та метеорологічними умовами, що спричинює зараження паразитами. З огляду на це вчений першорядного значення в боротьбі з хворобами надавав агротехнічному методу. Він уперше запропонував систему протисажкових заходів [3, с. 22].

Науковим центром з фітопатології на півдні України на той час став Одеський сільськогосподарський інститут, де протягом 1918-1925 рр. працював професор І. Л. Сербінов.

Висновки

Отже, у напрямку захисту рослин в Україні у 1917-1930 рр. відбулося розмежування функцій між оперативними та науковими установами. Створено Державну службу захисту рослин, представлену відділом у Наркоматі землеробства України в місті Харків. Наукові дослідження з прикладної ентомології та фітопатології проводилися на обласних сільськогосподарських дослідних станціях. Отримано дані щодо видового складу шкідливих комах і паразитних мікроорганізмів - збудників хвороб основних сільськогосподарських культур - та їхньої біології. Пріоритетним напрямом досліджень українських ентомологів стало розроблення агротехнічного методу боротьби зі шкідниками. Досягненням фітопатологів став перехід до нового наукового етапу: розуміння процесу захворювання рослин. Опубліковано фундаментальні монографічні праці, присвячені шкідникам зернових культур. Обгрунтовано систему заходів боротьби з сажковими хворобами хлібних злаків. Вирішено низку важливих завдань, сформовано наукові колективи ентомологів і фітопатологів у всіх галузевих науково-дослідних інститутах, сільськогосподарських дослідних і дослідно-селекційних станціях, що дало змогу досліджувати усі продовольчі, фуражні й технічні культури, вирощувані в Україні. Отримано нові знання про види шкідливих комах і збудників хвороб рослин. Розроблено системи заходів для захисту рослин культур, механізовано найбільш трудомісткі способи механічного методу знищення шкідників і хвороб. Удосконалено агротехнічний метод боротьби зі шкідниками й хворобами. Оптимізовано хімічний метод захисту рослин. Організовано служби обліку шкідників, які складали щорічний огляд їх поширення та очікуваної появи наступного року, що дало наукову основу для планування заходів із захисту сільськогосподарських культур.

Список використаних джерел та літератури

1. Аверин В. Г. Краткий обзор вредных и полезных млекопитающих Харьковской губернии. Харьков: Т-во «Печатня С. П. Яковлева», 1915. 22 с.

2. Васильев Е. М. Отчет о деятельности энтомологического отделения мико-энтомологической опытной станции Всероссийскаго общества сахарозаводчиков в г. Смеле Киевской губернии за 1915 год. Киев: Тип. Р. К. Лубковского, 1916. 49 с.

3. Васильев В. П., Лесовой М. П. История защиты растений от вредителей и болезней в Украине. Киев: Аграрная наука, 1996. 131 с.

4. Мокржецкий С. А. Отчет по энтомологическому кабинету Таврического Губернского земства. Год 1-й. Симферополь: Тип. Спиро, 1896. 8 с.

5. Мокржецкий С. А. Вредные насекомые и болезни растений, наблюдавшиеся в Таврической губернии в течение 1910 года. / Отчет о деятельности Губернского энтомолога Таврического земства за 1910 год. Симферополь: Тип. Таврического Губернского Земства, 1911. 45 с.

6. Нижник С. В. Нарис життя та творчої діяльності академіка УААН В. Ф. Пересипкіна (1914-2004): монографія. Умань: Сочінський М. М., 2016. 176 с.

7. Пересипкін В. Ф., Лісовий М. П. Результати вивчення імунітету рослин проти хвороб в Українському науково-дослідному інституті захисту рослин. Захист рослин. Київ: Урожай, 1971. Вип. 14. С. 102-113.

8. Пачосский И. К. Наставление к употреблению ядовитых составов для защиты растений. Херсон: Типо-литог. насл. О. Д. Ходушиной, 1910. 90 с.

9. Потебня А. А. Фитопатологический отдел, его организация, задачи и деятельность. Харьков: ХОСХОС, 1918. 52с.

10. Страхов Т. Д. Об организации и деятельности отдела фитопатологии Харьковской сельскохозяйственной опытной станции (1913-1930). Труды УкрНИИрастениеводства - селекции и генетики. Харьков, 1960. С. 235-240.

11. Яната А. А. Материалы по сорной флоре Мелитопольского и Днепровского уездов Таврической губернии. Симферополь: Тип. Таврического губернского земства, 1912. 91 с.

References

1. Averin, V. G. (1915). Kratkii obzor vrednikh i poleznikh mlekopitayushchikh Kharkovskoi gubernii [A brief overview of harmful and useful mammals of Kharkiv province]. Kharkov [In Russian].

2. Vasilev, Ye. M. (1916). Otchet o deyatelnosti entomologicheskogo otdeleniya miko-entomologicheskoi opitnoi stantsii Vserossiiskago obshchestva sakharozavodchikov v g. Smele Kievskoi gubernii za 1915 god [Report on the activities of the entomological department of the myco-entomological experimental station of the All-Russian Society of Sugar Factories in the town of Smela, Kyiv province for 1915]. Kiev [In Russian].

3. Vasilev, V. P., & Lesovoi, M. P. (1996). Istoriya zashchiti rastenii ot vreditelei i boleznei v Ukraine [History of plant protection from pests and diseases in Ukraine]. Kiev [In Russian].

4. Mokrzhetskii, S. A. (1896). Otchet po entomologicheskomu kabinetu Tavricheskogo Gubernskogo zemstva [Report on the entomological office of the Tauride Provincial Zemstvo]. Simferopol [In Russian].

5. Mokrzhetskii, S. A. (1911). Vrednie nasekomie i bolezni rastenii, nablyudavshiesya v Tavricheskoi gubernii v techenie 1910 goda [Harmful insects and plant diseases observed in the Tauride province during 1910]. Simferopol [In Russian].

6. Nyzhnyk, S. V. (2016). Narys zhyttia ta tvorchoi diialnosti akademika UAAN V. F. Peresypkina (1914-2004): monohrafiia [An essay on the life and creative activity of academician of the Ukrainian Academy of Sciences V. F. Peresypkin (19142004)]. Uman [In Ukrainian].

7. Peresypkin, V. F., & Lisovyi, M. P. (1971). Rezultaty vyvchennia imunitetu roslyn proty khvorob v Ukrainskomu naukovo-doslidnomu instytuti zakhystu roslyn [Results of the study of plant immunity against diseases at the Ukrainian Research Institute of Plant Protection]. Zakhyst Roslyn - Protection of plants. Kyiv, issue 14, pp. 102-113 [In Ukrainian].

8. Pachosskii, I. K. (1910). Nastavlenie k upotrebleniyu yadovitikh sostavov dlya zashchiti rastenii. [Instructions for the use of poisonous compounds for plant protection]. Kherson [In Russian].

9. Potebnya, A. A. (1918). Fitopatologicheskii otdel, yego organizatsiya, zadachi i deyatelnost [Phytopathological department, its organization, tasks and activity]. Kharkov [In Russian].

10. Strakhov, T. D. (1960). Ob organizatsii i deyatelnosti otdela fitopatologii Kharkovskoi selskokhozyaistvennoi opitnoi stantsii (1913-1930) [About the organization and activity of the Department of Phytopathology of the Kharkiv Agricultural Experimental Station (1913-1930)]. Trudi UkrNII rastenievodstva - selektsii i genetiki - Proceedings of the UkrNIY plant breeding - selection and genetics. Kharkiv, pp. 235-240 [In Russian].

11. Yanata, A. A. (1912). Materiali po sornoi flore Melitopolskogo i Dneprovskogo uezdov Tavricheskoi gubernii [Materials on the weed flora of the Melitopol and Dnieper districts of the Tauride province]. Simferopol [In Russian].

Размещено на Allbest.ru