Відносини у сфері лісового господарства: особливості визначення регулювання в умовах війни

Размещено на http://www.allbest.ru

Відносини у сфері лісового господарства: особливості визначення регулювання в умовах війни

Карпенко Наталія Миколаївна, викладач

Ніжинського агротехнічного коледжу Національного університету біоресурсів і природокористування України

Державне регулювання - це ті функції держави, пов'язані з економічною та економіко-соціальною діяльністю і покликані забезпечити умови функціонування ринкової економічної системи. В залежності від того, який сенс мають правовідносини у сфері лісового господарства, формується і відповідний арсенал державного управління, то є адміністративно-правового впливу на свідомість і поведінку їх учасників економічних умов. При цьому варто підкреслити, що історичний досвід розвитку суспільства (особливо в період новітньої історії) свідчить, що в чистому вигляді себе не виправдовують ні моделі директивної економіки, ні моделі ліберального ринку. Поняття державного регулювання аналізувався і розроблялося ще в радянські часи, тому успадкованої вітчизняній доктрині права визнається позиція, що державне регулювання - це частина управління, яка визначається як здійснюваний усією системою юридичних засобів вплив держави на суспільні відносини з метою їх впорядкування. При цьому вплив на суспільні відносини має суто юридичний характер, оскільки здійснюється за допомогою права і сукупності правових засобів.

Державне регулювання в сучасному розумінні здійснюється через проведення регуляторної політики у сфері економіки, в результаті чого формується певна система регуляторних органів - державних органів, а також органів місцевого самоврядування та недержавних організацій, що діють на основі санкціонованих державою правил, тобто тих, які здійснюють керівництво та управління окремими сферами народного господарства, зокрема у сфері природних ресурсів - лісовим господарством. Таким чином, державне регулювання у сфері лісового господарства тісно пов'язане з управлінням в цілому, але не обмежується його адміністративними параметрами, а має на меті ефективне вплив на економічні відносини. На сучасному етапі розвитку юридичної науки управління в сфері охорони природних ресурсів визначається як свідомий вплив людини на різноманітні господарські і природні об'єкти та процеси, що відбуваються в навколишньому середовищі, а також на людей, пов'язаних з ними, що здійснюється для отримання бажаних результатів [1, с. 154].

Основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Державне регулювання та управління у сфері лісових відносин здійснюється шляхом:

формування та визначення основних напрямів державної політики у сфері лісових відносин; лісовий господарство раціональний

визначення законом повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

встановлення відповідно до закону порядку і правил у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

здійснення державного контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів.

Верховна Рада України у сфері лісових відносин:

визначає основи державної політики у сфері лісових відносин;

приймає закони щодо регулювання відносин у цій сфері;

затверджує загальнодержавні програми з охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

вирішує інші питання у сфері лісових відносин відповідно до Конституції України.

Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин:

забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісових відносин;

спрямовує і координує діяльність органів виконавчої влади щодо організації охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

затверджує державні програми з охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

передає у власність, надає в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності;

приймає рішення про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ і організацій в разі порушення ними природоохоронного та лісового законодавства;

вирішує інші питання у сфері лісових відносин відповідно до Конституції України та законом.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства:

визначає пріоритетні напрями та стратегію розвитку у сфері лісових відносин;

забезпечує формування державної політики у сфері лісових відносин;

розробляє та організовує виконання державних цільових, галузевих та інших програм охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

забезпечує нормативно-правове регулювання з ведення лісового господарства;

вирішує інші питання, визначені законами України та покладені на нього актами Президента України.

Державне регулювання відносин у сфері лісового господарства в Україні на сучасному етапі має певні особливості. Як свідчать експерти Світового банку, у процесі переходу до ринкових реформ, в ході демократизації країни Центральної і Східної Європи, і Україна зокрема, позбулися своїх експлуатаційних лісів, що відбулося переважно в результаті реституції, а в деяких випадках у зв'язку з рішенням про створення мереж охоронюваних територій, тобто про відмежування користування з вилученням ресурсу [2].

Зараз на державу і його органи у сфері реалізації відносин у лісовому господарстві покладаються такі обов'язки:

здійснення заходів з поступовим зменшенням негативного впливу на природні лісові ресурси;

забезпечення екологічно обґрунтованого розміщення та подальшого розвитку продуктивних сил у сфері лісового господарства;

реалізація системи відстеження за показниками сфери лісового господарства з метою виявлення факторів негативного впливу;

створення умов для раціонального природокористування в державі, з метою забезпечення екологічної стабільності тощо.

Для реалізації цих обов'язків потрібен якісно новий рівень управління, екологізації економіки, перехід на новий рівень матеріальної культури, сумісної і збалансованою з природно -ресурсним потенціалом. Необхідно передбачити комплексні заходи охорони і захисту лісових та інших видів (земельних, водних, сировинних і т. п) ресурсів, збереження біологічної різноманітності, розвитку екологічно безпечних технологій, відповідності національного природоохоронного законодавства міжнародним правовим актам.

Список використаних джерел

Шевчук В. Я., Саталкін Ю. М., Білявський Г. О. та ін. Екологічне управління: підручник. К. : Либідь, 2004. 432 с.

Інституційні зміни в лісному секторі в перехідний період. Всесвітній банк, 2005. 79 с.

Размещено на Allbest.ru