Стратегічні засади управління земельними ресурсами в менеджменті основної діяльності аграрних підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний біотехнологічний університет

Стратегічні засади управління земельними ресурсами в менеджменті основної діяльності аграрних підприємств

кандидат економічних наук, докторант

У статті окреслено стратегічні орієнтири управління земельними ресурсами аграрних підприємств. Обґрунтовано, що стратегічні засади використання земельних ресурсів аграрних підприємств спрямовані на досягнення цілей сталого розвитку та забезпечення конкурентних переваг у ринковому середовищі через ефективне використання його (власних чи орендованих) земельних ресурсів. Стратегічні цілі використання земельних ресурсів аграрними підприємствами повинні ґрунтуватися на двох взаємопов'язаних компонентах: суспільних потребах та внутрішньому потенціалі розвитку. При цьому основоположними для перспективного, довготривалого розвитку є суспільні потреби, які передбачають необхідність забезпечення екологічної ефективності земельних ресурсів, а з іншого боку - необхідність задоволення соціальних потреб землевласників та землекористувачів. Встановлено, що значення земельних ресурсів як екологічної, економічної та соціальної цінності при здійсненні оптимізації структури землекористування потребує поєднання відповідних напрямів оптимізації. В свою чергу, екологічна складова оптимізації землекористування полягає в усвідомленій необхідності збереження і розумного використання землі як основного природного ресурсу та базисного компоненту довкілля, економічна - у використанні земель саме в тих угіддях, де вони будуть приносити найбільший дохід, соціальна - в адекватності характеру використання земель стану суспільної свідомості і системі суспільних (громадських) потреб. Запропоновано загальну схему системи цілей та стратегічних імперативів використання земельних ресурсів аграрних підприємств. Встановлено, що економічна ефективність використання земельних ресурсів є ключовим стратегічним орієнтиром для отримання екологічних та соціальних ефектів в процесі управління діяльністю та розвитком аграрних підприємств.

Ключові слова: земельні ресурси, цілі, стратегії управління, ефективність, збалансований розвиток.

Strategic principles of land resources management in main activities of agrarian enterprises

управління земельний ресурс

Keywords: land resources, goals, management strategies, efficiency, balanced development.

Вступ

Раціональне управління ресурсами аграрних підприємств є основою забезпечення їх довготривалого, ефективного та стабільного функціонування та розвитку. При цьому основою ресурсного забезпечення аграрних підприємств та об'єднань є земельні ресурси, які визначають специфіку їх діяльності, галузеву приналежність та товарну спеціалізацію. Система організаційно-економічних та організаційно-правових відносин, які регулюють сферу обігу та використання земельних ресурсів в сільськогосподарському виробництві, характеризується наявністю складних конструкцій орендних правовідносин, які регламентують реалізацію права користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, а також недостатньо врегульованим характером обігу сільськогосподарських угідь в умовах припинення дії мораторію на їх продаж. За таких умов набуває особливого значення наукове пророблення стратегії управління земельними ресурсами аграрних підприємств, які б дозволяли їм здійснювати ефективну діяльність та поступальний розвиток.

Питання стратегічного розвитку земельних відносин и ефективного використання земельних ресурсів аграрних підприємств досліджували чимало вітчизняних науковців. Серед них: А. Андріичук, Д. Бабміндра, Г. Бережницька, Н. Бондаренко, О. Бухало, О. Гуторов, О. Єрмаков, І. Кошкалда, А. Кравченко, І. Маркіна, М. Кобченко, П. Макаренко, В. Маслєннікова, О. Микула, А. Сохнич, М. Ступень, Я. Ткаль, О. Ткач, А. Третяк, О. Ульянченко, Г. Шарии, Д. Шеленко, О. Шпичак та ін. Відзначаючи цінність одержаних результатів перелічених авторів, слід зазначити, що окремі аспекти окресленої тематики потребують подальшого вивчення. Зокрема це стосується узагальнення теоретичних положень щодо сутності и змісту стратегічних імперативів використання земельних ресурсів.

Метою статті є окреслення стратегічних орієнтирів управління земельними ресурсами аграрних підприємств.

Виклад основного матеріалу

У загальному вигляді стратегічне управління використанням земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств становить собою підсистему управління діяльністю сільськогосподарського підприємства, що реалізує конкретні управлінські рішення довгострокового характеру, які ґрунтуються на встановленні стратегічної мети та цілей, стратегічному аналізі и супроводжуються перманентним контролем досягнення цілей.

Дослідження наукових поглядів щодо сутності стратегічного управління відображає пріоритетність у його складі власне стратегії. При цьому стратегію у загальному розумінні розглядають як «мистецтво управління, загальний план ведення цієї роботи, виходячи із дійсності, яка склалася на даному етапі розвитку» [2, с. 175]. Як елемент стратегічного управління стратегію підприємства досить часто розглядають як «різновид довгострокового розвитку організації, орієнтованого на перспективи його відносин з зовнішнім середовищем з урахуванням реальних і потенційних можливостей організації» [3, с. 303].

Серед сукупностей стратегії в діяльності сільськогосподарських підприємств М.Г. Могилат виокремлює стратегію використання земельних ресурсів як «елемент стратегічного управління, що дає змогу досягти підприємству цілей сталого розвитку та забезпечити конкурентні переваги у ринковому середовищі, тобто допомогти підприємству зайняти таку конкуренту позицію, при якій воно могло б успішно функціонувати та успішно забезпечувати відтворення головного засобу виробництва - земельних угідь» [10, с. 201].

Зважаючи на те, що загальна стратегія розвитку сільськогосподарських підприємств ґрунтується на сукупності функціональних і ресурсних стратегій, є зрозумілим виокремлення стратегії використання земельних ресурсів. Проте вважаємо, що в сучасних умовах використання земельних ресурсів розглядається як складова ресурсного забезпечення підприємства. Тому досягнення ефективного використання земельних ресурсів аграрних підприємств доцільно розглядати як дієву складову реалізації ресурсної стратегії загалом. Отже, для теоретичного обґрунтування специфічних особливостеи використання земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств у довготриваліи перспективі, враховуючи цілеспрямованість загального розвитку підприємства, доцільно виокремлювати стратегічні засади задіяння останніх.

Стратегічні засади використання земельних ресурсів аграрних підприємств спрямовані на досягнення цілеи сталого розвитку та забезпечення конкурентних переваг у ринковому середовищі через ефективне використання иого (власних чи орендованих) земельних ресурсів. При цьому такі стратегічні засади доцільно розглядати як сукупність правил, якими керуються підприємства для прииняття управлінських рішень стратегічного характеру щодо використання земельних ресурсів. При цьому стратегічні імперативи використання земельних ресурсів можна розглядати як комплекснии план задіяння земельних ресурсів, призначении для забезпечення ефективного використання землі як основного ресурсу діяльності аграрних підприємств. У загальному вигляді стратегічні засади як складові загальної (функціональної, ресурсної) стратегії охоплюють такі елементи: мета як бажаниИ «вектор» розвитку; взаємозалежні та конкретизуючі мету цілі; стратегічні імперативи досягнення цілєИ; дослідження факторів зовнішнього середовища підприємства та аналіз потенціалу розвитку; ситуаціині плани, які враховують імовірність зміни зовнішнього середовища та характеризують відповідні варіанти, реакцію на них; стратегічні альтернативи досягнення цілєИ; процес контролю за ходом реалізації стратегії.

Важливу роль у стратегії діяльності (розвитку) підприємства відіграють стратегічні імперативи. Використання поняття «стратегічнии імператив» в економічніи науці є відмінним від юридичної теорії та практики стратегічного менеджменту. Аналіз досліджень показав, що існують схожі визначення категорії «стратегічнии імператив» як ініціативи або ключового проєкту, які є засобами досягнення стратегічних цілеи підприємства; плану діи, програми, яка є суттєвою для досягнення ідентифікації підприємства, наприклад, програма досліджень і розробок нових продуктів, програма взаємовідносин зі споживачами, модель ідентичності бренду тощо; пріоритетів та об'єктів вдосконалення, які наближають підприємство до иого візії, цінностеи і призначення; ключової цілі бізнесу, яка за її досягнення створює значну конкурентну перевагу, тобто точки фокусування в процесі трансформації підприємства. Вважається, що стратегічними імперативами підприємства є домінуючі пріоритети на певнии проміжок часу, яким підпорядковані стратегічні цілі підприємства [7]. Враховуючи специфіку предмету дослідження та викладені загальнотеоретичні положення, вважаємо, що під стратегічними імперативами використання земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств доцільно розглядати домінуючі пріоритети управління використанням земельних ресурсів, спрямовані на досягнення конкретної стратегічної цілі.

Метою стратегічного управління, а, отже, и формування стратегічних засад задіяння земельних ресурсів сільськогосподарського підприємства є забезпечення ефективно го використання останніх. При цьому цілі, які допомагають досягти такої мети, деталізуються залежно від обраної методології визначення ефективності, особливостеи функціонування сільськогосподарського підприємства, його організаціино-правової форми функціонування та спеціалізації. Тобто залежно від ситуації, в якіи перебуває сільськогосподарське підприємство, формуються стратегічні цілі досягнення стратегічної мети. Стратегічні імперативи при цьому конкретизують шляхи (методи, способи, дії) досягнення кожної стратегічної цілі. Візуальне представлення взаємозалежності стратегічних імперативів, стратегічних цілеи і стратегічної мети в межах стратегічних засад використання земельних ресурсів сільськогосподарського підприємства наведено на рис. 1.

Рис. 1. Загальний вигляд системи цілей та стратегічних імперативів використання земельних ресурсів аграрних підприємств

Стратегічні імперативи конкретизують досягнення цілеи будь-якого рівня, коли стратегічні цілі доцільно формулювати деталізовано, із встановленням ієрархії, так званого дерева цілеи. Стратегічні імперативи характеризують напрям, програму діи та показників, виконан- ня/досягнення яких допомагає досягти цілеи. Стратегічних імперативів у межах кожної стратегії (функціональної, ресурсної, продуктової, тощо) повинна бути необхідна (оптимальна) кількість. Важливо при формулюванні стратегічних імперативів уникнути дроблення цілеи та в їх межах визначення необгрунтовано великої кількості програм (імперативів) їхнього досягнення. Проте укрупнення стратегічних імперативів може призвести до ускладнення досягнення цілі.

Стратегічні засади використання земельних ресурсів аграрними підприємствами повинні ґрунтуватися на двох взаємопов'язаних компонентах: суспільних потребах та внутрішньому потенціалі розвитку. При цьому основоположними для перспективного довготривалого розвитку є суспільні потреби, які передбачають необхідність забезпечення екологічної ефективності земельних ресурсів, а з іншого боку - необхідність задоволення соціальних потреб землевласників та землекористувачів. Зважаючи на те, що потреби можна задовольнити лише в межах ресурсного потенціалу аграрних підприємств, визначаються основні стратегічні імперативи ефективного використання земельних ресурсів: економічні, екологічні та соціальні.

Практика господарювання вітчизняних аграрних підприємств відображає переважне ситуативне управління зі встановленими плановими орієнтирами та короткостроковими прогнозами. Зважаючи на специфіку здійснєння господарської діяльності аграрними підприємствами, особливо використання земельних ресурсів, вважаємо за доцільне стратегічне управління формувати та реалізовувати на основі стратегічних засад. При цьому доцільно в рамках стратегічного управління такі стратегічні засади обґрунтовувати на основі ситуаційного підходу до діяльності підприємства, що сприятиме вирішенню проблем ефективного використання Його земельних ресурсів. Тобто стратегічні засади використання земельних ресурсів аграрних підприємств належить розробляти не у встановлені планові періоди, а за потреби - у разі появи потенційних загроз зниження родючості землі чи якості ґрунтового покриву, або якості продукції, перегляду умов землекористування.

Враховуючи значення земельних ресурсів як екологічної, економічної та соціальної цінності, при здійсненні оптимізації структури землекористування необхідно поєднувати відповідні напрями оптимізації. Екологічна складова оптимізації землекористування полягає в усвідомленій необхідності збереження і розумного використання землі як основного природного ресурсу та базисного компоненту довкілля, економічна - у використанні земель саме в тих угіддях, де вони будуть приносити найбільший дохід, соціальна - в адекватності характеру використання земель стану суспільної свідомості і системі суспільних (громадських) потреб. Водночас необхідність зазначеної комплексності оптимізації структури землекористування зумовлює відносну складність її здійснення. Дослідження в галузі землевпорядкування, економіки та сільського господарства пропонують вирішувати завдання оптимізації землекористування на засадах теорії організації, теорії нечітких множин, математичного програмування, моделювання. Юридична наука може забезпечувати оптимізацію структури землекористування через розробку теоретичних засад правових механізмів, впровадження та дія яких уможливлює здійснення необхідних для такої оптимізації заходів. Щодо нормативного програмування оптимізації землекористування, то здійснення оптимізації (раціоналізації) землекористування є очікуваним результатом виконання Концепції Державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 року, що, зокрема, дасть змогу досягти сталого розвитку землекористування. У даному випадку термін оптимізація (раціоналізація) землекористування означає заходи, здатні зробити реальними таку форму, і відповідні до неї методи використання земель, що забезпечують оптимальні параметри екологічних і соціально- економічних функцій територій [8].

Поряд із поняттям оптимізації землекористування часто спостерігається поняття оптимізації структури землекористування. Землекористування є системою, тобто якісною сукупністю компонентів, необхідно зв'язаних у єдине ціле. Головна особливість системи полягає в її внутрішній упорядкованості. Для встановлення характеру внутрішньої організації об'єкта користуються філософською категорією структури. Структура - це будова і внутрішня форма організації системи, що виступає як єдність стійких взаємозв'язків між її компонентами. Тобто структурою вважається взаєморозміщення та взаємозв'язок складових частин цілого. Враховуючи це, структура землекористування може, зокрема, визначатися через: розмір та/або конфігурацію земельних ділянок у межах певної території; види цільового призначення земельних ділянок у межах певної території; види, розмір та взаєморозташування земельних угідь у межах певної території тощо. У спеціальній літературі доведено, що приведення системи землекористування до заданого (умовно оптимального) стану означає процес корекції структури системи. У розділі 1 Концепції збалансованого розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 року оптимізація структури сільськогосподарських ландшафтів розглядається як складова процесу створення умов для сталого розвитку агроекосистем. А відповідно до Державної цільової програми розвитку українського села державна політика спрямовується, зокрема, на оптимізацію структури посівних площ і сівозміни з метою підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь, запобігання ерозіиним процесам та відтворення родючості ґрунтового покриву [8].

Очевидно, що трансформаційні процеси досягнення оптимального землекористування, що забезпечує високии рівень ефективності сільськогосподарського підприємства, повинні здіиснюватися системно на основі відповідного чіткого механізму.

Земельні ресурси як складова природно-ресурсного потенціалу країни є унікальним об'єктом, на якии спрямовані інтереси всіх членів суспільства, оскільки земля є універсальним фактором суспільного життєзабезпечення. Рівень їх використання та відтворення визначається характером впливу на них суб'єктів господарювання. Актуальність зазначеної проблеми для вітчизняного аграрного сектору, якии усе ще перебуває на етапі фундаментальних трансформаціиних змін, беззаперечна. Реалії вказують на наявність низки проблем, вирішення яких потребує додаткової розробки теоретико-методологічних засад удосконалення організаціиних та економічних взаємозв'язаних складових, які при певніи досконалості та гармонізації створюють відповіднии механізм із наибільш сприятливими умовами для ефективного розвитку агропромислового виробництва. Ускладнюють вирішення стратегічних завдань специфічні умови розвитку вітчизняного аграрного сектору, а саме: незавершеність формування ринкової економіки; неадекватність ставлення учасників ринку та державних органів управління до ринкових засад; недореформування земельних відносин; недосконалість системи управління, невідповідність її вимогам побудови сучасного аграрного ринку.

Зазначене визначає сутність обґрунтованих концептуальних засад організації управління використанням земельних ресурсів аграрних підприємств, в основу яких покладене досягнення пропорціиності економічних, агроекологічних та соціальних результатів сільськогосподарського землекористування через використання засобів стратегічного планування. При цьому встановлено, що економічна ефективність використання земельних ресурсів є ключовим стратегічним орієнтиром для отримання екологічних та соціальних ефектів у процесі управління діяльністю та розвитком аграрних підприємств.

Висновки та перспективи подальших розвідок

Таким чином, було здійснено опрацювання стратегічних орієнтирів та формалізації стратегічних альтернатив при плануванні використання земельних ресурсів аграрних підприємств в процесі управління ними в контурах зрушень у структурі власності на землі сільськогосподарського призначення та повноцінної їх участі в економічному обігу. Встановлено, що основними критеріями ефективного землекористування аграрних підприємств є отримання достатніх для розширеного відтворення авансованого капіталу виробничих результатів у вигляді вироблених обсягів сільськогосподарської продукції за умови покращання або, принаймні, не погіршення агроекологічного стану сільськогосподарських угідь та досягнення належного рівня доходів землевласників. При цьому суттєвий вплив на досягнення економічної та інших видів ефективності використання земельних ресурсів впливають зміни в правовому регулюванні економічного обігу сільськогосподарських угідь, адже зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення суттєво вплине на вартість бізнесу суб'єктів аграрної сфери, амортизаційну політику, а також інвестиційну привабливість аграрних підприємств. Як критерії економічної ефективності використання земельних ресурсів слід застосовувати такі показники: сума надходження земельних платежів до бюджетів (земельний податок, орендна плата), ціна на землю, галузеві показники, що характеризують кінцеві результати використання земель (валова продукція сільського господарств, приплив інвестицій) тощо.

Список літератури