Порівняльний аналіз локальних напівприродних фітоценозів агроландшафтів центрального лісостепу

Размещено на http://allbest.ru

12

Інститут агроекології і природокористування

Національної академії аграрних наук України

Порівняльний аналіз локальних напівприродних фітоценозів агроландшафтів центрального лісостепу

Євгенія Ткач доктор біологічних наук, старший дослідник,

заступник завідувача відділу агроекології і біобезпеки,

Альона Бунас кандидат біологічних наук, старший дослідник,

Анотація

Методологією передбачалось проведення досліджень в Лісостеповій зоні України у 5 геоботанічних районах: центральноподільському окрузі (Вінницька обл.); північному Правобережнопридніпровському окрузі (Київська обл.); центральному Правобережнопридніпровському окрузі (Черкаська обл.); Південноподільському окрузі (Одеська обл.); південному Правобережнопридніпровському окрузі (Кіровоградська обл.). Аналіз спорідненості флор напівприродних фітоценозів визначали за коефіцієнтом подібності (Жаккара, Kj).

Обрані для аналізу території характеризуються рівноцінним ступенем вивченості усіх систематичних груп рослин. Наукова новизна роботи полягала в тому, що експериментально отриманий результат подано у вигляді плеяд подібності загального видового складу фітобіоти.

Виявлено тісні кореляційні зв'язки між територіально-близько розміщеними фітоценозами та незначну кореляційну залежність між фітоценозами геоботанічних районів: південної та північної частини Лісостепу України (ПвПО ^ ПдО; ПдО ^ ЦПО) та східної і західної частини (ЦПО ^ ЦО, ПвПО ^ ЦО) досліджуваного регіону.

Ключові слова: агроландшафти, агроценози, геоботанічне районування, екофлоротопологічний комплекс, напівприродні фітоценози.

Abstract

Comparative analysis of local semi-natural phytocenoses of agrolandscapes of the central forest steppe

Yevheniia Tkach

Doctor of Biological Sciences, Senior Researcher, Deputy Head of the Department of Agroecology and Biosafety, Institute of Agroecology and Nature Management National Academy ofAgrarian Sciences of Ukraine

Alona Bunas

Candidate of Biological Sciences, Senior Researcher, Senior Researcher of the Laboratory of Ecology of Microorganisms, Institute of Agroecology and Nature Management National Academy ofAgrarian Sciences of Ukraine

The purpose of the article is to conduct a comparative analysis of local phytocenoses and identify similarities and differences in the species composition of plants of semi-natural phytocenoses. The methodology involved conducting research in the Forest-Steppe Zone of Ukraine in 5 geobotanical districts: the Central Podilsk District (Vinnytsia Region); the northern Pravoberezhnopridniprovsky district (Kyiv Region); Pravoberezhnopridniprovsk Central Committee of the District (Cherkasy O Region); South Podolsk District (Odesa Region); southern Pravoberezhnopridniprovsky district (Kirovohrad Region). The analysis of the affinity of the flora of semi-natural phytocenoses was determined by the similarity coefficient (Jaccarat, Kj). The territories chosen for analysis are characterized by an equivalent degree of study of all systematic groups ofplants. The scientific novelty of the work was that the experimentally obtained result is presented in the form of a constellation of similarities of the general species composition of the phytobiota. The chosen methodological approach made it possible to visually show the structure and the most significant connections between the compared semi-natural phytocenoses.

Conclusions. It was determined that the flora of semi-natural phytocenoses and agrocenoses of the main crops shows significant originality in terms of species and taxonomic composition and has a significant difference, which is associated with physical and geographical location, soil and climatic conditions and the degree of anthropogenic load on phytocenoses. Close correlations between territorially and closely located phytocenoses, and insignificant correlation dependence between phytocenoses of geobotanical regions: the southern and northern parts of the Forest Steppe of Ukraine (PvPO ^ PdO; PvO ^ CPO) and the eastern and western parts (CPO ^ TSO, PvPO ^ TSO) ) of the studied region.

Key words: agrolandscapes, agrocenoses, geobotanical zoning, ecoflorotopological complex, semi-natural phytocenoses.

Вступ

Актуальність дослідження. Сучасний стан біорізноманіття як в природних, так і в антропогенних екосистемах є однією з проблем сьогодення, яка дедалі більше приваблює дослідників. В Україні налічує понад 75 тис. видів флори, фауни та мікроорганізмів де частка флори понад 27 тис. видів. фітоценоз рослина лісостеп україна

Приблизно 8,3% судинних рослин перебувають під загрозою зникнення через антропогенне навантаження на довкілля.

Фіторізноманіття - це одна зі складових частин біорізноманіття, пропорційна кількості типологічних елементів (таксонів, синтаксонів та ін.) певної біосистеми та ступеню їхньої варіабельності [5].

Природоохоронна цінність напівприродних фітоценозів є прямо пропорційною багатству фітобіоти, зі значною присутністю рідкісних об'єктів і обернено пропорційною значного антропогенного впливу [2]. Флористичне багатство визначається кількістю таксонів у межах певного територіального виділу [5].

Найважливішим якісним показником флори вважається її систематична структура. Одним із елементів флористичного дослідження є встановлення комплексної диференціації флори в межах території дослідження.

У сучасній флористиці успішно використовується еколого-флорокомплексний підхід, який дозволяє найбільш повно дослідити всю багатогранність динамічних структур флори напівприродних фітоценозів та дати еколого-топологічне пояснення її комплексності [3; 6; 7; 13].

Екофлоротопологічний комплекс - це флористичне утворення топологічного рівня, який охоплює весь комплекс біорізноманіття, представленого сукупністю локальних популяцій, із подібними адаптивними ознаками, набутими в ході тривалої екологічної еволюції, і утворює певні еколого-ценотичні спільності на основі екологічної відповідності умовам сучасних місцезростань [7; 13].

Це найменше флористичне утворення, пов'язане з такою ж найменшою одиницею ландшафту - мікроекотопу. Мікроекотопи мають однорідні елементи рельєфу, мікроклімат, вологість, ґрунти. Сукупність екологічно детермінованих мікроекотопів з однорідною формою рельєфу, однотипним субстратом, загальною направленістю та інтенсивністю фізико-географічних процесів визначаються як екофітони.

Подібні екофітони в межах місцевості, флористичний склад яких визначається певними лімітуючими факторами макроекотопів (літологічним складом, характером зволоження, мікрокліматичними умовами, хімізмом ґрунтів та ін.), однотипних урочищ, а також ценотичними умовами та генезисом, визначаються як екоценофітони [6; 7].

Важливим чинником флороекотопологічної структури флори є встановлення ступеня подібності та відмінності флорокомплексів.

Спосіб флористичного районування є статичним [7] і ґрунтується на обліку видового складу досліджуваної флори з подальшим його порівнянням, використовуючи коефіцієнти асоціації.

При визначенні числа видів у двох порівнюваних фітоценозах і кількості спільних видів, які трапляються на обох дослідних ділянках, вираховують показники подібності або відмінності цих флор.

У практиці для обрахунку таких показників порівняльно-флористичних досліджень напівприродної флори використовують різні коефіцієнти - Жаккара, Сьоренсена-Чекановського, Екмана та ін. [11; 12; 15].

Аналіз спорідненості флор напівприродних фітоценозів можливий лише з точки зору теорії множин, для чого найбільш математично коректним є параметр, який називають коефіцієнтом Жаккара (Kj) [1]. Він показує відношення кількості видів, виявлених в обох фітоценозах одночасно, до кількості видів, виявлених лише в одному із фітоценозів. Межі цього коефіцієнта коливаються від 0 до 1. Значення Kj = 1 означає, що флористичні списки повністю збігаються.

Метою даного дослідження було проведення порівняльного аналізу локальних фітоценозів та виявлення особливостей, подібностей чи відмінностей видового складу рослин досліджуваних напівприродних фітоценозів для різних геоботанічних районів Лісостепу України.

Для вирішення поставленого завдання та з'ясування категоріальних і міжкатегоріальних зв'язків флор складено списки видів кожного досліджуваного фітоценозу для кожного об'єкта геоботанічного району досліджень та обчислено для кожної пари об'єктів значення коефіцієнта подібності (Жаккара).

Матеріали та методи дослідження. Обрані для аналізу території характеризуються рівноцінним ступенем вивченості усіх систематич них груп рослин.

Оцінювання фіторізноманіття Центрального Лісостепу проводили в районах Київської, Кіровоградської, Черкаської, Вінницької, Одеської областей (рис. 1).

Рис. 1 Райони дослідження напівприродних фітоценозів Центрального Лісостепу*(*Джерело - модифіковано авторами з використанням програми Google Earth)

За фізико-географічним районуванням дослідна територія за ГІ. Танфільєва, О.М. Дроздова, О.М. Маринича, Г.О. Пархоменко [8; 10]. Належить до: Східно-Європейської рівнини, Лісостепової зони, Подільсько-Придніпровського краю.

За геоботанічним районуванням досліджувані райони належить до: Голарктичного домініону, Євразійської степової області, Лісостепової підобласті, Східноєвропейської лісостепової провінції дубових лісів, остепнених лук та лучних степів, Української лісостепової підпровінції:

1) центральноподільського округу грабово-дубових та дубових лісів та суходільних лук (Вінницька область - ЦО);

2) північного Правобережнопридніпровського округу грабово-дубових, дубових лісів, остепнених лук та лучних степів (Київська область - ПвПО);

3) центрального Правобережнопридніпровського округу грабово-дубових, дубових лісів та лучних степів (Черкаська область - ЦПО);

4) південноподільського округу дубових лісів та лучних степів (Одеська область) (ПдО);

5) південногоПравобережнопридніпровського округу дубових лісів та лучних степів (Кіровоградська область - ПдПО).

Для оцінки подібності вибірок, описів нами використано коефіцієнт асоціації, зокрема коефіцієнт Жаккара. Середнє значення коефіцієнта Жаккара [1] в матриці для оцінки інтенсивності зміни видової різноманітності визначали за формулою:

де Na+b - число спільних видів для сусідніх ділянок;

Na+Nb - число видів у кожному описі.

Під час опрацювання кількісних результатів польових досліджень для перевірки певних залежностей використано методи кореляційно-регресійного аналізу з використанням програми електронних таблиць Microsoft Excel, MS Access та Statistica 9.0.

Плеяди подібності загального видового складу фітобіоти напівприродних фітоценів складено зa методом Терентьєва [14]. Для побудови двомірної схеми - плеяди флори, що порівнюються, зображено у вигляді кола, а подібність між ними - у вигляді ліній, які їх поєднують. На ступінь подібності вказує товщина ліній. Це дозволяє виразити в плеяді структуру найбільш значущих зв'язків між порівнюваними флорами.

Основний матеріал

В результаті досліджень встановлено, що в напівприродних фітоценозах Лісостепу України поширено 1167 видів вищих судинних рослин, які відносяться до 481 роду та 106 родин. Співвідношення родин, родів і видів становить 1:2,3:11. В спектрі провідних родин у досліджуваній флорі переважає 21 родини, з них 10 мають у своєму складі від 44 до 151 видів або 78,5% від загальної кількості видів. Перевага у видовому різноманітті належить 10-12 провідним родинам, які відображають основну частину флористичного спектру. Наявність таких провідних родин характерне для флор Голарктики і, відповідно, для конкретної флори Лісостепу України.

Також досліджували, степові та лісові ділянки, лісосмуги, долини ставків і річок, сади, перелоги, чагарникові зарості, луки, балки, яри та агроценози основних сільськогосподарських культур, які розміщені в агроланд- шафті (табл. 1).

Таблиця 1

Чисельність виді досліджуваної флори в напівприродних фітоценозах Центрального Лісостепу

Чисельність спільних видів характерних для кожного типу фітоценозу, розміщенні зверху з права, як абсолютна міра подібності.

В результаті досліджень нами встановлено, що діапазон варіювання коефіцієнта Жаккара в матрицях становить від 0,17 < Kj > 0,91, середнє значення коефіцієнта Kj ср.=45, що свідчить про значний рівень схожості досліджуваних фітоценозів.

Таблиця 2

Матриця подібності флори напівприродних фітоценозів Лісостепу в агроландшафті

В таблиці 2 подано кореляційні матриці подібності досліджуваних напівприродних фітоценозів, які характерні для Центрального Лісостепу. Для візуалізації кореляційних зв'язків між дослідженими параметрами, що наведені у таблиці, на рисунку показано графічне відображення цієї матриці.

За допомогою методу метод кореляційних плеяд побудовали моделі подібності флор, між якими існують істотні кореляційні взаємні залежності (рис. 2-6).

У результаті вивчення подібності і відмінності флор степових ділянок, з'ясувалося, що максимальна подібність за видовим складом фітобіоти становить K = 0,68 та К = 0,62 між фітоценозами ПдО ^ ПдПО ^ ЦО областей (табл. 2, рис. 2).

Причому цей коефіцієнт є значно нижчим між подібністю флор степових ділянок ЦО ^ ПдО геоботанічних районів (K = 0,48). Найменший зв'язок фіторізнома- ніття фіксували між степовими ділянками ПвПО, ЦО, ПдО та ПдПО геоботанічних районів, K = 0,28 - 0,33 ^j

Ймовірно, це є наслідком формування видового різноманіття степових фітоценозів у зміні кліматичних умов. Оскільки територія дослідження геоботанічного району ПвПО розміщена в північній частині Центрального Лісостепу, а ПдО і ПдПО - в Південній, зміна видового складу та структури фітобіоти має значні розбіжності.

В лісових напівприродних фітоценозах про- слідковується максимальна подібність загального видового складу між геоботанічними районами, а саме ПдО та ПдПО, К = 0,59 та ПдПО і ЦО, К = 0,55, тобто тенденція подібності зберігається, але значення подібності знижується (рис. 2 Б, 2 Г).Умови лісових екосистем, які досліджувалися, були наближено ідентичними, тому такий високий коефіцієнт подібності.

Подібні тенденції характерні ще для одного фітоценозу, який є найбільш наближеним до природнього - луках (рис. 2 В). Саме в структурі видового різноманіття даного фітоценозу найменше видів сегетально-рудеральної рослинності, де значна частина флори сформована злаково-бобовими багаторічниками.

Серед рослинних видів набуває поширення цінні регіонально-рідкісні види: Stipa dasyphylla (Czern. ex Lindem.) Trautv., Stipa ucrainica P.Smirn., Stipa tirsa Steven, Arenaria leptoclados(Rchb.) Guss., Arenaria serpyllifolia L., Valeriana exaltata J.C.Mikan, Rumex ucrainicus Fisch. ех Spreng, Inula helenium L., Centaurea ruthenica Lam., Allium paczoskianum Tuzson, Salvia betonicaefolia L. та ін. Відмічали максимальний коефіцієнт K = 0,62 та K = 0,59 між ПдО, ПдПО та ЦО геоботанічними районами. При цьому найменший коефіцієнт подібності фіксували між ПдО та ПвПО і ПдО та ЦПО, відповідно K = 0,28 та K = 0,32 (рис. 2 В).

Структура видового різноманіття фітоценозу лісосмуг дещо відрізнялася від вище описаних. Коефіцієнти подібності встановлено лише між ЦО ~ ПдО (К=0,6); ПдО ~ ПдПО (K = 0,48) та ПвПО ^ ЦПО (K = 0,46) геоботанічними районами. Коефіцієнт найменшої кореляції відмічено між наступними геоботанічними районами ПвПО ^ ПдО (Kj=0,18), ПвПО ^ ПдПО (K = 0,2) ПвПО ~ ЦО (K = 0,3) ( рис. 2 Г).

Найвищий коефіцієнт подібності флори в фітоценозах балок та ярів відмічали між ПдО, ПдПО, ЦО геоботанічних районів (рис. 3). Лише фіторізноманіття балок ЦПО геоботанічного округу мав найменший коефіцієнт подібності між такими ж фітоценозами в інших областях.

Розглядаючи подібність рослинного покриву річкових екосистем (рис. 4), слід відмітити, що рослинність долин річок має найбільшу спорідненість лише між ПвПО геоботанічним районом та ПдО (K = 0,24); ПвПО та ПдПО (Kj = 0,31) та між ЦПО і ПдО (K = 0,42).

Порівнюючи фітоценози долини річки та ставуміж ПдПО та ЦО геоботанічних районів, бачимо, що К змінюється від 0,62 (фітоценоз річки) до 0,44 (фітоценоз ставу).

Це свідчить, що видовий склад рослинного покриву річкових екосистем у досліджуваних геоботанічних районах має значні відмінності.

Аналізуючи подібність флор фітоценозів, саду, чагарників та перелогів, слід відмітити, що тенденція подібності фітоценозів ПдПО, ЦО та ПдО геоботанічних районів зберігалася лише варіюювали показники коефіцієнтів (рис. 5).

Подібність флор чагарників та перелогів (рис. 5 В-Г), основною частиною фіторізноманіття яких є сегетально-рудеральна рослинність, що характеризується найвищими показниками подібності між геоботанічними районами K. = 0,5 - 0,7 у фітоценозах чагарників та K = 0,58 - 0,79.

В старих садах, які нами досліджувалися, фіторізноманіття сформоване протягом 20-30 років і більше. В структурі видової різноманітності переважають злаки та айстрові. Тоді як на перелогах та чагарниках, які не використовуються десь близько 10 років, ще присутні види адвентивної та рудеральної рослинності.

Розглядаючи подібність агроценозів основних сільськогосподарських культур (рис. 6), які поширені в досліджуваних агроландшафтах, слід відмітити високий коефіцієнт подібності був у всіх агроценозах.

Для агроценозів ячменю ярого фіксували найнижчий коефіцієнт подібності між геоботанічними районами ПвПО та ПдПО (K = 0,42); в агроценозах ячменю озимого та соняшнику - для геоботанічних районів ПвПО і ПдО, K = 0,39 та K = 0,35, відповідно. Агроценоз сої (рис. 6 З) характеризувався найбільшою подібністю флори, всі кореляційні зв'язки мали високий рівень подібністю ^K. > 0,45.

Високий рівень подібності флори агроценозів сільськогосподарських культур можна пояснити наявністю типових представників сегетальної фітобіоти в посівах, недотриманням технологічних заходів як механізації, так і захисту посівів від шкідників, збудників хвороб та бур'янів. Крім того, подібністю або однаковістю технологій вирощування культур (рис. 6).

Таким чином, флора усіх досліджуваних напівприродних фітоценозів та агроценозів основних сільськогосподарських культур проявляє значну своєрідність за видовим та таксономічним складом і має значну відмінність. Це пов'язано перш за все з фізико-географічним розміщенням та з грунтово-кліматичними умовами, а також зі ступенем антропогенного навантаження на фітоценози, які розміщені між агроценозами.

У результаті досліджень встановлені суттєві кореляційні взаємні залежності між флорами однотипних напівприродних фітоценозів агроланшшафтів. Виявлено тісні кореляційні зв'язки між територіально-близько розміщеними фітоценозами та незначну кореляційну залежність між фітоценозами геоботанічних районів: південної та північної частини Лісостепу України (ПвПО ^ ПдО; ПдО ^ ЦПО) та східної і західної частини (ЦПО ЦО, ПвПО ^ ЦО) досліджуваного регіону.

Висновки

Визначено, що флора напівприродних фітоценозів та агроценозів основних культур проявляє значну своєрідність за видовим та таксономічним складом і має значну відмінність, що пов'язано з фізико-географічним розміщенням, ґрунтово-кліматичними умовами та ступенем антропогенного навантаження на фітоценози. Виявлено тісні кореляційні зв'язки між територіально-близько розміщеними фітоценозами та незначну кореляційну залежність між фітоценозами геоботанічних районів: південної та північної частини Лісостепу України (ПвПО ^ ПдО; ПдО ЦПО) та східної і західної частини (ЦПО ^ ЦО, ПвПО ^ ЦО) досліджуваного регіону. Проведений аналіз спорідненості флор напівприродних фітоценозів агроландшафтів для кожного об'єкту геоботанічного району досліджень свідчить, що найменший зв'язок фіторізноманіття фіксується між степовими ділянками ПвПО, ЦО, ПдО та ПдПО K = 0,28 - 0,33. В лісових напівприродних фітоценозах прослідковується максимальна подібність загального видового складу між ПдО ^ ПдПО (K = 0,59) та ПдПО ~ ЦО (K = 0,55), тобто тенденція подібності зберігається, але значення подібності знижується. Умови лісових екосистем, які досліджувалися, були наближено ідентичними, тому такий високий коефіцієнт подібності. Відмічено найвищий коефіцієнт подібності флори в фітоценозах балок та ярів для ПдО ПдПО і ЦО геобатанічних районів. Лише фіторізноманіття балок ЦПО має найменший коефіцієнт подібності між такими ж фітоценозами інших геоботанічних районів. Подібність флор чагарників та перелогів характеризується найвищими показниками подібності Kj = 0,5-0,7 та К = 0,58-79, відповідно. Досліджувані агроценози мали високий коефіцієнт подібності між геоботанічними районами (різнилися величиною коефіцієнта подібності) та не залежали від виду вирощуваної сільськогосподарської культури.

Література

1. Jaccard P. Distribution de la flore alpine dans le Bassin des Dranses et dans quelques regions voisines. Bull. Soc. Vaudoise sci. Natur. 1901. Vol. 37. P. 241-272.

2. Андрієнко Т.Л. Рідкісні рослинні угруповання. Розбудова екомережі України. 1999. С. 61-64.

3. Аркушина Г.Ф., Гулай О.В. Особливості степового флорокомплексу урбанофлори Кіровограда. Вісник Запорізького національного університету. 2010. № 1. С. 5-11.

4. Бокач В.В. Роль заповідних територій як природніх лабораторій моніторингових спостережень. 2016. С. 1-19. URL: https://dspace.uzhnu.edu.Ua/jspui/bitstream/lib/16463/1/Bokoch_2016.pdf.

5. Гончаренко І.В. Аналіз рослинного покриву Північно-Східного Лісостепу України: укр. фітоцен. зб. 2003. Сер. А, Вип. 1(19). 203 с.

6. Ильминских Н.Г. Экотонный эффект и феномен урбанистической флористической аномалии. Материалы совещания: Проблемы изучения флор антропогенных ландшафтов. Москва, 1986. С. 233-243.

7. Кагало О.О. Деякі аспекти екотопологічної диференціації елементарних флор (на прикладі флори Вороняків, північно-західне Поділля). Український ботанічний журнал. 1996. Т. 53, № 1/2. С. 125-129.

8. Карти геоботанічного районування України (2022). URL: https://geomap.land.kiev.ua/zoning-5.html.

9. Малышев Л.И. Основы флористического районирования. Ботанический журнал. 1999. № 1. С. 3-14.

10. Маринич О.М., Пархоменко Г.О., Петренко О.М. Удосконалена схема фізикогеографічного районування України. Укр. геогр. журнал. 2003. № 2. С. 16-20.

11. Одум Ю. Экология в 2-х томах. Т 1. Москва : Мир, 1986. 328 с.

12. Одум Ю. Экология в 2-х томах. Т 2. Москва : Мир, 1986. 376 с.

13. Рибак М.П., Лук'янова В.В., Покиньчереда В.Ф. Еколого-рекреаційна діяльність карпатського біосферного заповідника як складник сталого розвитку. Науково-практичний журнал. Екологічні науки. 2019. № 3(26). С. 88-92. URL: https://doi.org/10.32846/2306-9716-2019-3-26-17/.

14. Терентьев П.В. Метод корреляционных плеяд. Вестник Ленинградского ун-та. 1959. № 9. С. 137-143.

15. Юрцев Б.А. О количественной оценке «веса» видов при флористическом районировании. Ботанический журнал. 1983. Т 68, № 9. С. 1145-1151.

References

1. Jaccard P. (1901). Distribution de la flore alpine dans le Bassin des Dranses et dans quelques regions voisines. Bull. Soc. Vaudoise sci. Natur. Vol. 37. P. 241-272. [in English].

2. Andrknko T.L. (1999). Rid^m roslinrn ugrupovannya. Rozbudova ekomerezhl Ukraini. S. 61-64. [in Ukranian].

3. Arkushina G.F., Gulay O.V (2010). Osoblivosti stepovogo florokompleksu urbanoflori Khovograda. V^nik Zaporlzkogo natsіonalnogo unrversitetu. № 1. S. 5-11. [in Ukranian].

4. Bokach V.V (2016). Rol zapovMnikh teritorіy yak prirodrnkh laboratorіy monltoringovikh sposterezhen. S. 1-19. https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/16463/1/Bokoch_2016.pd [in Ukranian].

5. Goncharenko I.V (2003). Analіz roslinnogo pokrivu Pіvnіchno-Skhіdnogo Lіsostepu Ukraini: ukr. fitotsen. zb. Ser. A, Vip. 1(19). 203 s. [in Ukranian].

6. Ilminskikh N.G. (1986). Ekotonnyy effekt i fenomen urbanisticheskoy floristicheskoy anomalii. Materialy soveshchaniya: Problemy izucheniya flor antropogennykh landshaftov. Moskva. S. 233-243. [in Russian].

7. Kagalo O.O. (1996). Deyak aspekti ekotopologіchnoї diferentsmtsu elementarnikh flor (na prikladі flori Voronyaktv, pіvnіchno-zakhіdne Podіllya). Ukrainskiy botamchniy zhurnal. T. 53, № 1/2. S. 125-129. [in Ukranian].

8. Karti geobotamchnogo rayonuvannya Ukraini (2022). Yelektronniy resurs: https://geomap.land.kiev.ua/zoning-5. html [in Ukranian].

9. Malyshev L.I. (1999). Osnovy floristicheskogo rayonirovaniya. Botanicheskiy zhurnal. 1999. № 1. S. 3-14. [in Russian].

10. Marinich O.M., Parkhomenko G.O., Petrenko O.M., Shishchenko P.G. (2003) Udoskonalena skhema fіzikogeografіchnogo rayonuvannya Ukraini. Ukr. geogr. zhurnal. № 2. S. 16-20. [in Ukranian].

11. Odum Yu. (1986). Ekologiya v 2-kh tomakh. T.1. M.: Mir. 328 s. [in Russian].

12. Odum Yu. (1986). Ekologiya v 2-kh tomakh. T.2. M.: Mir. 376 s. [in Russian].

13. Ribak M.P., Luk'yanova VV, Pokinchereda V.F., Yonash I.D. (2019). Yekologo-rekreatstyna dіyalnіst karpatskogo bіosfernogo zapovіdnika yak skladnik stalogo rozvitku. Naukovo-praktichniy zhurnal. Ye^^g^h^ nauki № 3(26). S. 88-92. DOI https://doi.org/10.32846/2306-9716-2019-3-26-17. [in Ukranian].

14. Terentev P.V (1959). Metod korrelyatsionnykh pleyad. Vestnik Leningradskogo un-ta. № 9., S. 137-143. [in Russian].

15. Yurtsev B.A. (1983) O kolichestvennoy otsenke “vesa” vidov pri floristicheskom rayonirovanii. Botanicheskiy zhurnal. 1983. T. 68, № 9. S.1145-1151. [in Ukranian].

Размещено на Allbest.ru