Історична значимість зрошення та його ефективність на Півдні України

Размещено на http://allbest.ru

Історична значимість зрошення та його ефективність на півдні України

Віталій Клубук

Херсон

Анотація

Ключові слова: зрошення, зрошувальні системи, зона Степу, посуха, зрошуване землеробство.

Загальновідомо, що Південь України - зона недостатнього зволоження, тому землеробство там є вкрай ризикованою справою за відсутності зрошення. В умовах аномальної спеки, тривалих ґрунтових і повітряних посух вирощувати високі врожаї основних сільськогосподарських культур неможливо. Пов'язано це, насамперед, із невеликою кількістю атмосферних опадів за рік, а також із нерівномірністю їх розподілу протягом вегетаційного періоду рослин. Якщо у лісостеповій зоні випадає 500-600 мм і більше опадів за рік, то в Степу їх буває 300-400 і дуже рідко більше [13, с. 15]. Найчастіше опади вегетаційного періоду бувають у вигляді зливових дощів, що значною мірою знижує ефективність вологи; це суттєво впливає на ріст і розвиток рослин [10, с. 6]. кліматичний крим землеробство зрошення

За даними Гідрометцентру впродовж ХХ ст. (1900-1999 рр.) у південних областях зафіксовано 43 посушливих роки, з них 14 - надзвичайно сухих і неврожайних [3, с. 3]. Прийнято виділяти в межах території України три природно-кліматичні зони: Полісся - надмірно зволожена і займає 25 % загальної площі сільськогосподарських угідь; Лісостеп - недостатньо зволожена, 35% площі; Степ - дуже посушлива, 40 % площі сільгоспугідь [7].

Землевласники за цих обставин значно залежать від примх погоди. Це можна простежити на кожній території в усі історичні епохи. Більшість конгломерацій завжди зосереджені головним чином поблизу великих річок, озер або інших водних джерел. Зі створенням у 1956 р. Українського науково-дослідного інституту зрошуваного землеробства значення зрошення закріпилося як один із головних факторів підвищення ефективності землеробства в посушливих районах [10, с. 4; 16].

Порівняно нещодавно, на межі ХІХ-ХХ ст. (1887-1906 рр.) середня урожайність зернових у Херсонському повіті за 20 років становила всього лише 5 центнерів зерна з гектару поля. При тому, що в цьому регіоні на 1906 р. зосереджувалося 46,3 % до загальної площі в Україні посівів пшениці ярої, 9,6 % - пшениці озимої (середня урожайність зерна 8,0 ц/га), 22 % - ячменю (8,9 ц/га), 15,6 % - жита (8,4 ц/га). У тому ж році в Єлисаветградському повіті, території якого розташовані переважно в Лісостеповій зоні, було зібрано в середньому по 16,4 ц/га зерна пшениці озимої, тобто вдвічі більше [19]. Можна стверджувати, що про рис на півдні України тоді ще не чули; картопля і кукурудза забезпечували одержання незначних продовольчих урожаїв. У зв'язку з цим тваринництво регіону потребувало пошуку кормових культур, що могли б задовольняти потребу худоби в кормах.

Посухи в ХІХ ст. вражали південний регіон доволі часто. Слід відмітити, що до відомої страшної посухи 1891 р. на території Херсонської губернії вони траплялися частіше одного разу на три роки [18]. Якщо поглянути на статистичні дані метеорологічних спостережень ХХ ст., то тут, приміром, за останню половину століття (1953-1999 рр.) - 18 років були посушливими.

Для подолання таких посушливих кліматичних умов найбільше підходить зрошення, яке використовували задовго до ХХ ст., коли почалася «епоха зрошення» в південних областях СРСР. Прийнято вважати, що окремі вогнища зрошення були закладені в Криму під час панування тут генуезців, тобто в XIII-XIV ст. Однак є припущення, що зрошення з'явилося на півдні України значно раніше, слідом за культурою винограду, який вирощували ще в грецьких колоніях кримського узбережжя - Херсонесі, Феодосії, Пантікапеї в VII-II ст. до н.е. [9]. На південному, західному і північному схилах Кримської гірської гряди розміщувалося близько 20 тис. приватновласницьких зрошуваних ділянок, переважно дрібних, площею від 0,5 до 2-3 га.

З давніх часів землі території півдня сучасної України славилися родючістю. Племена кіммерійців (Х - середина VII ст. до н.е.), скіфів (VII - ІІІ ст. до н.е.), сарматів (ІІІ ст. до н.е.) приходили на безкрайні простори сучасного Степу в пошуках гарних пасовищ і родючих земель, де б зростав хліб і нові покоління [2]. До XVIII ст. південь сучасної України не відзначився значною заселеністю. За часів козаччини ці території називалися Великим Лугом. Однак у 1764 р. царським урядом був прийнятий «План про роздачу ... казенних земель до їх заселення», який визначав напрями аграрної політики держави, норми наділення землею. Згідно плану «всякого звання люди» могли одержувати землі у спадкове володіння при умові заселення їх за свій рахунок протягом трьох років. Визначена гранична норма володіння дорівнювала 1440 десятинам. У 1880-х рр. для поміщиків визначився новий обсяг помістя у 1,5-12 тис. десятин. «Люди всякого звання» могли одержати 26-30 десятин за умови, якщо вони погоджувалися стати військовослужбовцями або поселенцями. Згодом ці розміри збільшились до 60 десятин [1].

Багато пропозицій з обводнення посушливих степів півдня України і Криму пропонувалися в ХІХ ст. різними вченими [6]. Найбільш доцільним вважалося використання дніпровської води. В 1846 р. видатним ученим-ботаніком, директором Нікітського ботанічного саду К. Стівеном була висунута пропозиція щодо використання водних ресурсів Дніпра та будівництва каналу в Крим через таврійський степ. У 1853 р. на державному рівні було затверджене положення «Про меры по распространению осушения и орошения». В першому випадку не вистачило фінансової підтримки, у другому - завадив початок Кримської війни. Пізніше, в 1872 р., за висновками комісії з дослідження становища сільського господарства в Росії підтверджена необхідність застосування зрошення в південних регіонах імперії. У 1870-1880-х рр. проведено ряд експедицій по зрошенню Херсонської, Таврійської та Катеринославської губерній.

У 1887 р. в ботанічному парку Асканія-Нова почалося регулярне зрошення з використанням артезіанських вод. До того часу, в 1874 р., у Херсоні було створено Херсонське сільськогосподарське училище, яке готувало агрономів і зоотехніків. У 1889 р. на основі ферми цього училища було організовано Херсонське земське дослідне поле - предтечу теперішнього Інституту зрошуваного землеробства НААН. О.О. Ізмаїльський, викладач училища, автор відомих книг «Как высохла наша степь» та «Влажность почвы и грунтовая воды в связи с рельефом местности и культурным состоянием поверхности почвы» писав: «Если мы будем продолжать также беззаботно смотреть. на прогрессирующее иссушение почвы, то едва ли можно сомневаться, что в сравнительно недалеком будущем наши степи превратятся в бесплодную пустыню» [8].

Один з основоположників вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи Ф.Б. Яновчик у 1900 р. відзначав: «.накопленное за этот короткий период является все- таки сырым материалом; потребуется еще целый ряд годов прежде, чем наступит момент для передачи этого сырья в другую лабораторию - в «лабораторию мысли», где и будет сделана «вытяжка» такой-то крепости, такого-то состава и пр.» [22]. Кропітка пошукова робота стояла за словами цих дослідників, які заклали основи агрономічної науки на півдні України. Офіційну державну підтримку моделі організаційної структурованої побудови сільськогосподарської дослідної справи було дано лише Указом Миколи ІІ від 28 травня 1901 р., що затвердив «Положення про сільськогосподарські дослідні установи» [15; 12].

Питання збереження і накопичення вологи в ґрунті було основним у роботі однієї з перших дослідницьких установ на півдні України на початку ХХ ст. - Херсонського земського дослідного поля (створене в 1889 р.), яке з 1910 р. було перетворене на Херсонську земську сільськогосподарську дослідну станцію [14]. У 1924 р. тут був організований відділ поливних культур. Відтоді на станції почалося систематичне вивчення впливу зрошення на ріст і розвиток рослин, ґрунтові процеси, мікроклімат тощо. Цьому сприяла поява невеликих примітивних зрошувальних систем (частіше самопливного типу) й осушувальних систем з відкритими земляними каналами (на території сучасної Херсонській області до 1917 р. нараховувалося 600 га таких зрошувальних земель), а також велика зацікавленість уряду СРСР в освоєнні «пустельних земель» - і, як наслідок, у збільшенні експортного потенціалу галузі сільського господарства.

Так, у 1928 р. при Херсонському окружному земельному відділі створено самостійний підвідділ меліорації і водного господарства, робота якого дала значний результат - загальна площа зрошення у 1941 р. досягла 14,7 тис.га. Водночас у Кримревкомі Кримської АРСР 23 травня 1921 р. затверджено створення управління водного господарства «Кримводгосп». Пізніше були побудовані Альминська і Тайганська зрошувальні системи із загальною площею зрошення понад 6 тис. га, які стали першими на Європейській частині СРСР зрошувальними системами, що будувалися і експлуатувалися державними водогосподарськими організаціями.

У 1932 р. завершено будівництво Дніпрогес, водосховище якого було створене з метою регулювання стоку р. Дніпро [13, с. 8]. У 1930-х р. на півдні України побудовані: Білянський зрошуваний масив на площі 1200 га, Кам'янський зрошуваний масив - 1300 га, зрошення на острові Хортиця - 600 га. У 1939 р. в колгоспі «Кам'янка» Софіївського району Дніпропетровської обл. була введена в дію зрошувальна система на площі 500 га із застосуванням (вперше в Україні) дощувальної техніки позиційної дії. Машина на опорах пересувалася з позиції на позицію за допомогою двох тракторів. У цілому в Українській РСР і Кримській АРСР площа зрошення в 1941 р. досягла 78 тис.га.

У перші повоєнні роки в УРСР проходила відбудова старих зрошуваних масивів, а з 1950-х рр., з початком розбудови великих зрошувальних систем, зрошення стало пріоритетним шляхом підвищення продуктивності сільського господарства.

Були здійснені великомасштабні гідромеліоративні заходи з регулювання стоку Дніпра. З цією метою 21 вересня 1950 р. ЦК ВКП (б) і Радою Міністрів СРСР було прийнято Постанову про будівництво Каховської гідроелектростанції на Дніпрі, ПівденноУкраїнського і Північно-Кримського каналів для зрошення земель південних районів УРСР і Криму. Каховська гідроелектростанція була побудована в 1950-1956 рр. (рис.1) [17].

Рис. 1. Проектна схема зрошення півдня України на основі Каховського гідровузла

Із Каховського водосховища беруть початок такі канали комплексного призначення як Північно-Кримський, Каховський та Дніпро-Кривий Ріг. Водосховище є джерелом зрошення Північно-Рогачикської, Нікопольської, Верхньотарасівської зрошувальних систем, зрошувальної системи «Кам'янський под» і ряду локальних.

Упродовж 1951-1965 рр. були побудовані й введенні в експлуатацію з водозбором із Каховського водосховища такі великі зрошувальні системи, як: Кам'янський под (14 тис. га), Інгулецька (62,7 тис. га), Краснознам'янська (63 тис. га).

За статистикою 1957 р. площі зрошення в різних країнах світу складали: КНР - 31200 тис. га, Індія - 23600 тис. га, СРСР - 12374, США - 10493. В Європі наступною за СРСР була Франція - 2500 тис. га [5].

Із 1950 р. в нашій країні повсюди на всій зрошуваній території застосовувалася нова система, при якій ліквідовані дрібні карти, зменшено кількість постійних зрошувальних каналів, що заважають, при густому розташуванні, механізації.

Зрошення поєднується з широким розвитком полезахисного лісорозведення, травосіянням і впровадженням правильних сівозмін, обробітком ґрунту, застосуванням добрив, сівбою найбільш стійких сортів та іншими заходами [10, с. 4].

До початку 1966 р. площа зрошуваних земель в Україні досягла 540 тис. га, осушених - 1376 тис. га. За 1966-1978 рр. площа зрошуваних земель збільшилася в 3,4 рази, а осушених майже вдвічі [13, с. 8]. У 1978 р. на меліорованих землях виробництво зерна складало 7,1%, овочів - 58 і кормів - 22% від загального їх виробництва в колгоспах і радгоспах УРСР.

Вартість всієї продукції сільського господарства, отриманої на меліорованих землях, складала 17,3% загальної вартості, проти 6,5% у 1965 р. За даними УкрНДІ економіки й організації сільського господарства ім. А.Г. Шліхтера, за 19661975 рр. вартість валової продукції рослинництва і тваринництва в розрахунку на 1 га ріллі (у зіставних цінах 1973 р.) в Степу України на зрошенні складала 974,8 крб., а на незрошуваному гектарі - 296,3 крб. Продуктивність зрошуваних земель в 3,3 рази була вищою, ніж незрошуваних [13, с. 11].

У зв'язку з будівництвом Північно-Кримського каналу і використанням стоку Дунаю на півдні УРСР була відроджена галузь рисівництва. Максимальна площа рисових зрошувальних систем у 70-80 рр. ХХ ст. сягнула 65 тис.га, з яких під посіви рису відводилось до 35 тис.га у трьох районах Херсонської області, двох - Одеської та п'яти - Кримської області. При середній урожайності 5,0-5,5 т/га валовий збір становив 170190 тис. т рису-сирцю. Але з початку 1990-х рр. простежується тенденція до зменшення посівних площ (до 18-21 тис.га) та врожайності (до 4,0-4,5 т/га). У період інтенсивного розвитку зрошення на півдні України активно впроваджувалися нова техніка і технології зрошення, багато з яких пізніше використовувалися і в інших районах зрошення СРСР.

На кінець 1980-х рр. використання всієї площі зрошуваних земель у південному регіоні забезпечувало виробництво 29% зерна, плодоовочевої продукції - 87, технічних - 26, кормових культур - 63, рису - 100% до загального обсягу виробництва, а продуктивність зрошуваного гектара була в 2-2,5 рази вищою порівняно з неполивним [20-21].

За експериментальними даними ІЗЗ НААН приріст урожаю за рахунок зрошення становить: пшениці озимої - 3-4 т/га; кукурудзи - 6-8, сої - 3-3,5, томатів - 60-65 та кормових культур - 70-80 т/га. Як в Україні, так і країнах з розвиненим зрошенням встановлено, що 40-50% коштів від реалізації рослинницької продукції товаровиробники отримують за рахунок зростання виробництва продукції завдяки зрошенню, не зважаючи на те, що зрошувані землі займають 2-16,5% площі ріллі [11, с. 12; 22].

Так було раніше. Нині ж із наявних в 1990 р. 2287,1 тис. га зрошуваних земель залишилося лише 604,2 тис. га, тобто майже в 4 рази менше (табл. 1). Крім того, сучасний стан зрошуваних систем багато в чому вже не відповідає нормам, за якими велися розрахунки потреби в поливних землях за часів СРСР.

Основною причиною цього є як фізичне зношення, так і ліквідація великотоварних сільськогосподарських підприємств та розпаювання земельних ресурсів [4, с. 4].

Таблиця 1

Площі зрошуваних земель в Україні, тис. га та в % до загальної площі ріллі (за даними Державного агентства водних ресурсів України, 2012 р.)

В Одеській області за даними Державного агентства водних ресурсів України площі зрошуваних земель скоротилися у понад 5 разів. Унаслідок демонтажу магістральних трубопроводів зрошувані землі використовуються лише в 9 районах, 6 із яких - Придунайський регіон на площі 68,1 тис. га, або 3,3% до загальної площі орних земель Одещини.

В Ізмаїльському районі практично повністю ліквідовано зрошувальні системи на полях Суворівської, Першотравневої, Лощинівської, Каланчацької і Каменської сільських рад. Ледь не єдиним виходом із такого жалюгідного становища є повернення решток зрошувальних систем під юрисдикцію Державного агентства водних ресурсів України та чіткий план їх подальшого відновлення і експлуатації [4, с. 9].

Сьогодні ці кроки можуть зупинити халатну бездіяльність правоохоронних органів і державних апаратів часів перших років незалежності України.

Вперше про сучасний стан меліорованих зрошуваних земель зазначено в Указі Президента від 1998 р. за № 670/98 «Про заходи щодо державної підтримки водогосподарсько-меліоративного комплексу» та в постанові Кабінету Міністрів 2000 р. «Про Комплексну програму розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь на період до 2010 року».

Кожен рік виходить ряд нових законів та поправок на зразок зазначених, але станом на сьогодні ситуація зі зрошенням все більше нагадує самісінький початок ХХ століття.

Усвідомлення необхідності поливів в умовах жорсткого дефіциту вологи на півдні України є, а фінансування і технічне оснащення залишаються десь на перспективу.

Попри матеріальні та бюрократично-організаційні труднощі, на базі Інституту зрошуваного землеробства НААН України з 2013 р., із метою подальшого удосконалення технологій вирощування сільськогосподарських культур, розпочато дослідження зі встановлення ефективності краплинного зрошення.

Крім того, визначено основні напрямки співпраці різних наукових установ, у тому числі вітчизняних та іноземних розробників технологій вирощування сільськогосподарських культур на системах мікрозрошення [4, с. 6].

Сучасна робота водогосподарсько-меліоративного комплексу півдня України в цілому характеризується такими особливостями: значним скороченням поливних площ і обсягів водокористування; недостатнім бюджетним фінансуванням на експлуатацію меліоративних систем і водогосподарських об'єктів; зношеністю матеріально-технічної бази експлуатаційних водогосподарських організацій; поступовим впровадженням нових технологій поливу та обліку зрошувальної води, в тому числі краплинного зрошення; впровадженням платного водокористування в зрошуваному землеробстві; погіршенням еколого-меліоративного стану зрошуваних земель; значним збільшенням кількості водокористувачів у результаті реформування сільськогосподарських підприємств у зоні зрошення.

Таким чином, зі зменшенням площ зрошувальних систем ми ризикуємо повернутися до часів звичайного землеробства. Подальше хаотичне використання того, що залишилося від «епохи зрошення», призведе до того, що збільшення валових зборів зерна досягатиметься лише за рахунок збільшення площ ріллі. Це є великим кроком назад, якщо взагалі не безвихіддю для сільського господарства півдня України. Для уникнення цього потрібна стабілізація функціонування зрошувальних систем і зростання ефективності використання зрошуваних земель. Необхідно відродити престиж меліорації, сформувати на державному рівні розуміння того, що вона є гарантом сталого виробництва у Степовій зоні, одним із важливих елементів фінансової та матеріальної стабільності південного регіону [11, с. 15].

Отже, відродження зрошення в Україні є історичною потребою землеробства цього регіону, яке доцільно здійснювати на основі реконструкції та модернізації існуючих меліоративних систем. Розвиток останніх повинен бути адаптованим до мінливості природних та антропогенних факторів сьогодення.

Джерела та література

1. http://otherreferats.allbest.ru/history/00108407_0.html .

2. Борисенко В.Й. Курс української історії: 3 найдавніших часів до XX століття: Навч. посібник / В.Й. Борисенко. - [2-ге вид.]. - К: Либідь, 1998. - 616 с.

3. Вожегова Р.А. Зрошення в Україні: реалії сьогодення та перспективи відродження / Р.А. Вожегова, С.П. Голобородько, Л.М. Грановська, Г.В. Сахно // Зрошуване землеробство. Міжвідом. темат. наук. зб. - Херсон, 2014. - № 60. - С. 3-11.

4. Вожегова Р.А. Сучасний стан та перспективи розвитку зрошення на півдні України / [Р.А. Вожегова, Ю.О. Лавриненко, С.В. Коковіхін та ін.] // Зрошуване землеробство. Міжвідом. темат. наук. зб. - Херсон, 2013. - № 59. - С. 3.

5. Гулати Н.Д. Орошение в разных странах мира / Н.Д. Гулати. - М.: Сельхозгиз, 1957. - 125 с.

6. Зузик Д.Т. Ирригационные проблемы СССР. Проблема Нижнего Днепра / Д.Т. Зузик; под ред. и с предисл. проф. В.М. Штейна. - М.: Ленинград, 1932. - С. 3-4.

7. Иванов Н.Н. Показатель биологической эффективности климата / Н.Н. Иванов // Известия Всесоюзного географического общества. - 1962. - Т 94. - Вып. 1. - С. 65-70.

8. История мелиорации в России // Б.С. Маслов, А.В. Колганов, Г.Г. Гулюк, Е.П. Гусёнков. - М.: ФГНУ «Росинформагротех», 2002. - Т 1. - С. 379.

9. Історія міст і сіл Української РСР в 26 томах. Херсонська область. - Київ: Інститут історії Академії наук УРСР. - 1972. - С. 23.

10. Лисогоров С.Д. Зрошуване землеробство (на укр. мові). Підручн. для вищих с.-г. учбових закладів / С.Д. Лисогоров. - К.: Держ. в-во сільськогосподарської літератури УРСР, 1961. - С. 4-6.

11. Малярчук М.П. Сучасні проблеми та напрями підвищення ефективності використання зрошуваних земель / М.П. Малярчук, В.О. Найдьонова // Вісник аграрної науки. [Спеціальний випуск] / Науково-теоретичний журнал НААН України. - К.: «Аграрна наука», 2014. - № 14. - С. 12-15.

12. Матеріали Міжнародного науково-практичного семінару, присвяченого 130-річчю виходу книги професора В.В. Докучаева «Російський чорнозем», і появі сільськогосподарської дослідної справи як галузі знань. - К.: 10 груд. 2013 р. / НААН, ННСГБ, ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського НААН», Посольство Російської Федерації в Україні; редкол:

B. А. Вергунов, С.А. Балюк, Х.М. Піпан [та ін.]. - К.: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2013. - 456 с.

13. Мелиорация на Украине / Под ред. министра мелиорации и водного хазяйства УССР Гаркуши Н.А. - К.: «Урожай», 1979. - С. 8-15.

14. Подгорный П.И. Херсонская с.-х. опытная станция. Очерк развития и деятельности Херсонской с.-х. опытной станции / Херсон. с.-х. опытная станция; Отдел применения Одосхос. - Херсон: Гостип. им. В.И. Ленина, 1924. - С. 8.

15. Положення про сільськогосподарські дослідні установи // Известия Министерства земледелия и государственных имуществ. - 1901. - № 29 (22 июня). - С. 546-547.

16. Ромащенко М.І. Зрошення земель в Україні. Стан та шляхи поліпшення / М.І. Ромащенко,

C. А. Балюк. - К.: В-во «Світ», 2000. - 114 с.

17. Сельскохозяйственные мелиорации / ред. П.В. Маркова, Г.В. Даниловой, И.А. Алексеевой. - М.: Госиздат с.-х. литературы, 1956. - 511 с.

18. Средний сбор хлебов и картофеля за десятилетие 1883-1892 гг. в 60 губерниях Европейской России по отношению к народному продовольствию. - СПб.: Изд. ЦСК МВД, 1894. - Т 34. - С. 19-20.

19. Статистико-экономический обзор Херсонской губернии за 1906 год / Изд. Херсонской Губернской Земской Управы. - Херсон, 1909. - С. 40-43.

20. Сучасний стан, основні проблеми водних меліорацій та шляхи їх вирішення / П.І. Коваленко, О.О. Собко, В.А. Писаренко та ін. - К.: Аграр. наука, 2001. - 274 с.

21. Ушкаренко В.О. Школа зрошуваного землеробства - шлях від простих до складних експериментів, шлях до програмування врожаїв / В.О. Ушкаренко // Таврійський наук. вісн. - 2003. - Вип. 27. - С. 6-11.

22. Яновчик Ф.Б. Земское опытное поле в Херсоне / Отчет за 1899-1900 с.-х. г. - Херсон: 1902. - Вып. ІХ. - [2] л. прил., табл. - С. 3.

References

1. http://otherreferats.allbest.ru/history/00108407_0.html .

2. Borysenko V.I. Kurs ukrainskoi istorii: 3 naidavnishykh chasiv do XX stolittia: Navch. posibnyk / V.I. Borysenko. - [2-he vyd.]. - K: Lybid, 1998. - 616 s.

3. Vozhehova R.A. Zroshennia v Ukraini: realii sohodennia ta perspektyvy vidrodzhennia / R.A. Vozhehova, S.P. Holoborodko, L.M. Hranovska, H.V. Sakhno // Zroshuvane zemlerobstvo. Mizhvidom. temat. nauk. zb. - Kherson, 2014. - № 60. - S. 3-11.

4. Vozhehova R.A. Suchasnyi stan ta perspektyvy rozvytku zroshennia na pivdni Ukrainy / [R.A. Vozhehova, lu.O. Lavrynenko, S.V. Kokovikhin ta in.] // Zroshuvane zemlerobstvo. Mizhvidom. temat. nauk. zb. - Kherson, 2013. - № 59. - S. 3.

5. Hulaty N.D. Oroshenye v raznukh stranakh myra. / N.D. Hulaty. - M.: Selkhozghyz, 1957. - 125 s.

6. Zuzyk D.T. Yrryhatsyonnue problemu SSSR. Problema Nyzhneho Dnepra / D.T. Zuzyk; pod red. y s predysl. prof. V.M. Shteina. - M.: Lenynhrad, 1932. - S. 3-4.

7. Ivanov N.N. Pokazatel biologicheskoy effektivnosti klimata / N.N. Ivanov // Izvestiya Vsesoyuznogo geograficheskogo obshchestva. - 1962. - T. 94. - Vyp. 1. - S. 65-70.

8. Istoriya melioratsii v Rossii // B.S. Maslov, A.V Kolganov, G.G. Gulyuk, E.P. Gusenkov. - M.: FGNU «Rosinformagrotekh», 2002. - T. 1. - S. 379.

9. Istoriia mist i sil Ukrainskoi RSR v 26 tomakh. Khersonska oblast. - Kyiv: Instytut istorii Akademii nauk URSR. - 1972. - S. 23.

10. Lysohorov S.D. Zroshuvane zemlerobstvo (na ukr. movi). Pidruchn. dlia vyshchykh s.-h. uchbovykh zakladiv / S.D. Lysohorov. - K.: Derzh. v-vo silskohospodarskoi literatury URSR, 1961. - S. 4-6.

11. Maliarchuk M.P. Suchasni problemy ta napriamy pidvyshchennia efektyvnosti vykorystannia zroshuvanykh zemel / M.P. Maliarchuk, V.O. Naidonova // Visnyk ahrarnoi nauky. [Spetsialnyi vypusk] / Naukovo-teoretychnyi zhurnal NAAN Ukrainy. - K.: «Ahrarna nauka», 2014. - № 14. - S. 12-15.

12. Materialy Mizhnarodnoho naukovo-praktychnoho seminaru, prysviachenoho 130-richchiu vykhodu knyhy profesora V.V. Dokuchaieva «Rosiiskyi chornozem», i poiavi silskohospodarskoi doslidnoi spravy yak haluzi znan. - K.: 10 hrud. 2013 r. / NAAN, NNSHB, NNTs «Instytut gruntoznavstva ta ahrokhimii imeni O.N. Sokolovskoho NAAN», Posolstvo Rosiiskoi Federatsii v Ukraini; redkol: V.A. Verhunov, S.A. Baliuk, Kh.M. Pipan [ta in.]. - K.: TOV «Nilan-LTD», 2013. - 456 s.

13. Melyoratsyia na Ukrayne / Pod red. mynystra melyoratsyy y vodnoho khaziaistva USSR Harkushy N.A. - K.: «Urozhai», 1979. - S. 8-15.

14. Podhornui P.Y. Khersonskaia s.-kh. oputnaia stantsyia. Ocherk razvytyia y deiatelnosty Khersonskoi s.-kh. oputnoi stantsyy / Kherson. s.-kh. oputnaia stantsyia; Otdel prymenenyia Odoskhos. - Kherson: Hostyp. ym. V.Y. Lenyna, 1924. - S. 8.

15. Polozhennia pro silskohospodarski doslidni ustanovy // Yzvestyia Mynysterstva zemledelyia y hosudarstvennukh ymushchestv. - 1901. - № 29 (22 yiunia). - S. 546-547.

16. Romashchenko M.I. Zroshennia zemel v Ukraini. Stan ta shliakhy polipshennia / M.I. Romashchenko, S.A. Baliuk. - K.: V-vo «Svit», 2000. - 114 s.

17. Selskokhoziaistvennue melyoratsyy / red. P.V. Markova, H.V. Danylovoi, Y.A. Alekseevoi. - M.: Hosyzdat s.-kh. lyteraturu, 1956. - 511 s.

18. Srednyi sbor khlebov y kartofelia za desiatyletye 1883-1892 hh. v 60 hubernyiakh Evropeiskoi Rossyy po otnoshenyiu k narodnomu prodovolstvyiu. - SPb.: Yzd. TsSK MVD, 1894. - T 34. - S. 19-20.

19. Statistiko-ekonomicheskiy obzor Khersonskoy gubernii za 1906 god / Izd. Khersonskoy Gubernskoy Zemskoy Upravy. - Kherson, 1909. - S. 40-43.

20. Suchasnyi stan, osnovni problemy vodnykh melioratsii ta shliakhy yikh vyrishennia / P.I. Kovalenko, O.O. Sobko, V.A. Pysarenko ta in. - K.: Ahrar. nauka, 2001. - 274 s.

21. Ushkarenko V.O. Shkola zroshuvanoho zemlerobstva - shliakh vid prostykh do skladnykh eksperymentiv, shliakh do prohramuvannia vrozhaiv / V.O. Ushkarenko // Tavriiskyi nauk. visn. - 2003. - Vyp. 27. - S. 6-11.

22. Ianovchyk F.B. Zemskoe oputnoe pole v Khersone / Otchet za 1899-1900 s.-kh. h. - Kherson: 1902. - Vup. IKh. - [2] l. pryl., tabl. - S. 3.

Аннотация

Историческая значимость орошения и его эффективность на юге Украины.

Клубук В.

Целью статьи есть освещение значимости развития оросительных систем на юге Украины, исключительное значение орошения для региона с учётом жестких климатических условий, характерных для зоны Степи.

Для написания статьи использованы методы периодизации, хронологический, ретроспективный, общенаучные методы исторического исследования.

С позиций поиска путей преодоления естественных препятствий для эффективного сельскохозяйственного производства в статье раскрыто историческую необходимость создания крупных оросительных систем на юге СССР в ХХ в., поднята проблема негативных последствий разгосударствления и демонтажа систем во времена первых лет независимости, приведены пути выхода из сложного положения в последние десятилетия в сфере орошения на юге Украины.

Ключевые слова: орошение, оросительные системы, зона Степи, засуха, орошаемое земледелие.

Abstract

The historical significance of irrigation and its effectiveness in the south of Ukraine.

Klubuk B.

The purpose of our study is to highlight the importance of the development of irrigation systems in southern Ukraine, exceptional importance of irrigation for the region given the harsh climatic conditions typical of the steppe zone.

For writing this article, we used the following methods: a method of per iodization, chronological retrospective, scientific methods of historical research.

From the standpoint of the search for ways to overcome the natural obstacles to the efficient agricultural production revealed the historical necessity of the creation of large-scale irrigation systems in the south of the Soviet Union in the twentieth century. The article raises the problem of the negative effects of privatization and the dismantling of the system during the first years of independence. Presents a way out of the difficult situation in the past decade with irrigation in southern Ukraine.

Keywords: irrigation, irrigation systems, steppe zone, drought, irrigated agriculture.

Размещено на Allbest.ru