Завдання держави в галузі ветеринарної медицини

The author discloses the content of the state tasks in the field of veterinary medicine. The author defines the concept of state problem in the field of veterinary medicine. It is argued that veterinary safety is an integral part of national security. Indicators of the state of the provision of veterinary safety in Ukraine are singled out. The concept of veterinary safety is defined.

Key words: veterinary medicine, veterinary medicine, veterinary medicine, public administration, animals.

Публічне адміністрування в галузі ветеринарної медицини здійснюється відповідними суб'єктами публічної адміністрації, які виконують свої повноваження в рамках визначених нормативно-правовими актами цілей і завдань, що держава на них покладає. Визначення завдань держави в галузі ветеринарної медицини визначає напрями реалізації державної політики в досліджуваній галузі.

Метою статті є розкриття завдань держави в галузі ветеринарної медицини.

Першочерговими завданнями державної політики, незалежно від сфери її реалізації, є утвердження конституційних прав і свобод людини та громадянина, зокрема права на сприятливе середовище проживання (навколишнє природне середовище, умови праці, побуту, харчування, продукція тваринництва), що перешкоджає виникненню й поширенню заразних хвороб, спільних для людини і тварин; права на отримання повних і достовірних відомостей про стан довкілля і здоров'я населення, епізоотичної та епідеміологічної обстановки, чинних санітарних і ветеринарних правил, про вжиті заходи щодо захисту населення від інфекційних хвороб, спільних для людей і тварин, захист від харчових отруєнь, на отримання відомостей про якість продукції, що випускається продукції тваринництва. На нашу думку, поняття "ветеринарна безпека" є елементом більш об'ємного поняття "національна безпека".

Розкриємо зміст зазначеного поняття й визначимо його місце в системі національної безпеки.

У Рішенні Міжурядової ради зі співробітництва в галузі ветеринарії про Єдині правила державного ветеринарного нагляду при міжнародних і міждержавних перевезеннях тваринницьких вантажів від 5 листопада 2003 року визначено, що безпека у ветеринарно-санітарному відношенні - це відповідність продуктів і сировини тваринного походження, кормів і кормових добавок ветеринарним правилам на всіх етапах їх виробництва, переробки, зберігання, транстартування та реалізації [1]. Отже, в цьому разі, на нашу думку, мова йде про безпечність і відповідність харчових продуктів і безпеку й відповідність кормів і кормових добавок. Ветеринарно-санітарна безпека забезпечується шляхом здійснення ветеринарно- санітарного контролю та нагляду з боку компетентних суб'єктів публічної адміністрації.

Здебільшого в науковій літературі ветеринарну безпеку прийнято характеризувати з боку ветеринарно-санітарної безпеки, що забезпечується суб'єктами публічної адміністрації шляхом організації та проведення ветеринарно-санітарного контролю й нагляду, а також на міжнародному рівні шляхом видачі міжнародних ветеринарних сертифікатів згідно з рекомендаціями та інструкціями відповідних міжнародних організацій.

На нашу думку, ветеринарна безпека є складником національної безпеки з таких підстав.

По-перше, прерогативою національних інтересів є саме забезпечення захисту суспільства від епідемій та епізоотій, тобто забезпечення населення країни їхніми конституційними правами на екологічно чисте навколишнє природне середовище, безпечні й такі, що відповідають міжнародним стандартам, показники харчових продуктів і кормів, кормових добавок, які споживають тварини, захист від епідемій, епізоотій, зоонозів тощо.

Варто відзначити, що в Законі України "Про національну безпеку" немає положень, які б стосувалися аспектів ветеринарної безпеки. Так, у ч. 4 ст. 3 даного Закону визначено, що державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямовується на забезпечення воєнної, зовнішньополітичної, державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, кібербезпеки України тощо [2, ст. 3]. Нині, відзначимо, галузь ветеринарної медицини безпосередньо належить саме до екологічної сфери та є визначальним чинником під час установлення стану тварин, безпечності та якості продуктів харчування тваринного походження й сировини, випадків виникнення та поширення епізоотій і зоонозів, що загалом впливають на стан екологічного благополуччя населення. Порушення зазначених чинників впливає на дисгармонію екосистеми й може призвести до надзвичайних ситуацій в екологічній сфері. Загрозами екологічної ситуації в Україні прийнято вважати різке погіршення екологічної ситуації; стихійні лиха й інші надзвичайні ситуації природного й техногенного характеру, в тому числі епідемії та епізоотії.

По-друге, ветеринарна безпека забезпечується шляхом здійснення постійного об'єктового ветеринарного контролю та нагляду. Об'єктами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду є:

1) товари тварини, продукти тваринного походження, репродуктивний матеріал, біологічні продукти, патологічний матеріал, ветеринарні препарати, субстанції, кормові добавки, премікси й корми [3];

2) потужності (об'єкти) - будь-які споруда, комплекс споруд, приміщення, будівля або територія, включаючи обладнання, що використовується для розведення племінних тварин, вирощування, тренування, змагання, утримання, виставок (огляду), конкурсу, продажу, забою або вилову тварин; для виробництва й обігу неїстівних продуктів тваринного походження, ветеринарних препаратів, кормових добавок, преміксів, кормів, репродуктивного матеріалу тощо; для знищення туш або інших частин тварин [3];

3) засоби ветеринарної медицини - матеріали, обладнання, інструменти, спеціальні автомобілі й інші механізми і пристосування, призначені для використання у ветеринарній медицині [3];

4) засоби догляду за тваринами засоби, призначені для вирощування тварин і догляду за ними, що не мають лікувальної й профілактичної дії [3];

5) супутні об'єкти об'єкти, що можуть переносити або передавати хвороби тварин іншим тваринам або людям, включаючи солому, сіно, упряж та інші предмети, що супроводжують тварин або використовуються для самих тварин [3].

Отже, об'єктами цього виду контролю та нагляду є не лише тварини, а й конкретні об'єкти, що їх оточують; як продукти (добавки) тваринного походження, так і продукція, яка використовується для їх вирощування; засоби, які використовуються для вирощування, лікування, гігієни, перевезення тварин.

По-третє, порівнюючи поняття "ветеринарна безпека", "продовольча безпека, "екологічна безпека", можна констатувати, що це взаємопов'язані та взаємозумовлені поняття. Ці правові категорії об'єднує декілька характерних ознак: 1) об'єктом кожного із зазначених видів безпек є людина, її життя та здоров'я; 2) їх забезпечення спрямовано на забезпечення національної безпеки, тобто загалом національних інтересів нашої країни. однак варто констатувати, що кожен із зазначених видів безпеки є самостійною категорією, які відрізняються самостійними цілями, завданнями, змістом, умовами й особливостями реалізації.

По-четверте, реалізація концепції економічного розвитку будь-якої країни полягає в забезпеченні продовольчої безпеки, яка, у свою чергу, включає гарантування стабільного виробництва, що забезпечує продовольчу незалежність держави й позиціонування як самостійного сильного міжнародного партнера в галузі ветеринарної медицини.

По-п'яте, систему забезпечення ветеринарної безпеки становлять Верховна Рада України; Президент України; ветеринарна адміністрація; інші центральні органи виконавчої влади, які здійснюють окремі повноваження в галузі ветеринарної медицини, підприємства, установи й організації, а також фізичні особи щодо запобігання спалахам масових хвороб тварин та отруєнням і їх ліквідації.

По-шосте, в рамках забезпечення ветеринарної безпеки вирішуються питання, що стосуються збереження тварин (диких і свійських), які є об'єктами навколишнього природного середовища, й біоріз- номаніття нашої країни. здійснення ветеринарних заходів, що спрямовані на охорону території України й недопущення поширення різноманітних хвороб, які є спільними для людини і тварин загалом, спрямовано на вирішення питань продовольчої безпеки, де акцент робиться не лише на наявності продовольчих ресурсів, а й на якості продуктів тваринного походження.

Отже, вважаємо, що поняття "ветеринарна безпека" є специфічною характерною рисою, яка характеризує рівень національної безпеки, з екологічного та продовольчого її боків. Пропонуємо під поняттям ветеринарна безпека розуміти стан обґрунтованої впевненості у відсутності неприпустимого ризику, пов'язаного із заподіянням шкоди життю або здоров'ю людей, майну фізичних чи юридичних осіб, державному або муніципальному майну, навколишньому природному середовищу, життю чи здоров'ю тварин унаслідок виникнення хвороб тварин або зоонозів, а також виробництва й обігу продукції, що не відповідає встановленим ветеринарним вимогам підконтрольної продукції.

На жаль, варто констатувати, що сучасний стан епізоотичного благополуччя нашої країни перебуває не на найвищому рівні. Головними причинами цієї негативної тенденції, на нашу думку, є таке:

- невиконання в повному обсязі планових діагностичних і карантинних заходів;

- наявність об'єктивних причин зоонозних інфекцій - особливостей клімату території України й міграції диких тварин, а також суб'єктивних причин - недотримання власниками тварин ветеринарних норм, а також неналежне оформлення довідок про здоров'я худоби ветеринарними лікарями;

- відсутність повного циклу контролю від вирощування до використання в якості сировини для виробництва харчових продуктів тваринного походження;

- відсутність контролю за джерелом походження й умовами зберігання кормів, кормових добавок, преміксів;

- недостатність сучасного діагностичного обладнання;

- недбалість і безконтрольність ветеринарних фахівців, які здійснюють контроль над об'єктами ветеринарного контролю;

- відсутність фінансування та програм залучення державних і приватних коштів на розроблення наукових програм, проектів, проведення наукових досліджень у галузі ветеринарії;

- недостатні знання у ветеринарних фахівців, які обслуговують тварин. Ставлення ветеринарного фахівця до своїх обов'язків оцінюється не тільки його теоретичними знаннями, практичними навичками, а й сумлінним виконанням інструкцій, якими передбачені дії з діагностики та ліквідації інфекційних захворювань;

- відсутність інформування місцевих ветеринарних служб про придбання тварин, отриманий приплід, забої, реалізацію, випадки падежу й захворюваннях тварин, при цьому варто констатувати факт украй негативних умов утримання домашніх тварин;

- небажання власників ферм і власного господарства утилізовувати та знищувати в повному об'ємі інфіковане поголів'я тварин;

- недобросовісність продавців, які продають тварин, котрі завідомо для них є інфікованими одиницями.

Отже, пасивна поведінка суб'єктів, які беруть участь у різних операціях, пов'язаних із вирощуванням, перевезенням тварин, забезпеченням умов їх перебування, виробництвом, переробкою та збутом харчової продукції тваринного походження, проявляється в бездіяльності зазначених суб'єктів, що спричиняє збільшення випадків зоонозів, хвороб тварин і зниження рівня ветеринарно-санітарного й епізоотичного благополуччя населення загалом.

Водночас уважаємо, що індикаторами стану забезпечення ветеринарної безпеки в Україні є:

1) можливість простеження окремих етапів вирощування, забою, збуту, переробки харчових продуктів тваринного походження;

2) ветеринарна документація, що підтверджує вимоги якості кормів і кормових добавок, які використовуються як сировина для вирощування тварин;

3) наявність ветеринарної документації на тваринних фермах, приватних господарствах та інших одиноких господарствах, які спеціалізуються на вирощуванні тварин;

4) ведення офіційної статистики щодо осередку зараження тварин, випадків виявлення інфекційних заражень тварин і людей зоонозами;

5) наявність системи ветеринарних заходів, які спрямовані на захист життя і здоров'я людей і тварин;

6) рівень ветеринарно-санітарного статусу країни.

Стан ветеринарної безпеки в державі більшою мірою залежить від обсягу та якості виконання завдань, які ставить держава перед суб'єктами публічної адміністрації й кожним конкретним громадянином, зокрема, в галузі ветеринарної медицини. На нашу думку, ветеринарна безпека є системоутворювальним елементом, який визначає мету, цілі, завдання та, відповідно, напрями реалізації державної політики в галузі ветеринарної медицини.

Завдання держави в галузі ветеринарної медицини визначено в ст. 3 Закону України "Про ветеринарну медицину". До основних із них зараховано:

1) зменшення або усунення ризиків виникнення зоонозів і захворювання населення;

2) охорона території України від проникнення хвороб тварин з території інших держав або карантинних зон;

3) захист тварин і населення від збудників і хвороб тварин шляхом здійснення профілактичних, діагностичних і лікувальних заходів;

4) здійснення заходів унеможливлення перенесення хвороб тварин через товари, засоби догляду за тваринами й супутні об'єкти;

5) установлення ефективних і дієвих засобів виявлення, локалізації, контролю й за можливості ліквідацію ендемічних хвороб тварин і ліквідацію екзотичних хвороб тварин, занесених на територію України;

6) забезпечення надійних та ефективних заходів ліквідації спалахів хвороб тварин з метою зменшення втрат тварин, а в разі зоонозів зменшення ризику для людей;

7) моніторинг кормів і води для забезпечення їх придатності для вживання та неможливості перенесення хвороб тварин;

8) забезпечення правильного, належного, ефективного й безпечного застосування ветеринарних препаратів;

9) захист навколишнього природного середовища від негативних наслідків, що пов'язані з вирощуванням та обігом тварин;

10) захист благополуччя тварин шляхом забезпечення гуманного ставлення до них протягом усього їхнього життя;

П)здійснення передзабійного клінічного огляду тварин і проведення ветеринарно-санітарної експертизи продуктів тваринного походження, у тому числі тварин, забитих на полюванні, включаючи бактеріологічні, радіологічні, паразитологічні й токсикологічні лабораторні дослідження;

12) здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду в процесі виробництва й обігу продуктів тваринного, а на агропродовольчих ринках і рослинного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій, кормових добавок, преміксів, кормів, штамів мікроорганізмів, репродуктивного та патологічного матеріалу і здійснення державного ветеринарно- санітарного нагляду під час обігу засобів ветеринарної медицини й засобів догляду за тваринами;

13) здійснення моніторингу залишкових кількостей ветеринарних препаратів та інших забруднюючих речовин у тваринах, продуктах тваринного походження й кормах;

14) здійснення стандартного прикордонного ветеринарно-санітарного контролю та/або розширеного ветеринарно-санітарного контролю за об'єктами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду;

15) контроль за переміщенням об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду в межах України;

16) сприяння впровадженню системи ідентифікації тварин;

17) сприяння постійному навчанню й підвищенню кваліфікації спеціалістів ветеринарної медицини;

18) сприяння впровадженню в практику та широкому застосуванню досягнень наукової й практичної ветеринарної медицини;

19) розроблення, впровадження та застосування ветеринарно-санітарних заходів [3, ст. 3].

Аналіз вищезазначених завдань дає можливість стверджувати, що всі вони спрямовані на досягнення єдиної мети державної політики в галузі ветеринарної медицини - це забезпечення ветеринарної безпеки.

Утім, проаналізувавши законодавчо визначені завдання в галузі ветеринарної медицини, вважаємо, що вони визначені не в повному обсязі та не зачіпають окремі напрями цієї галузі. Так, поза увагою залишилися завдання держави в галузі ветеринарної медицини щодо необхідності розвитку системи навчальних закладів, які спеціалізуються на провадженні освітньої діяльності в галузі ветеринарної; розроблення на держаному рівні програм міжнародного стажування спеціалістів у системі спеціалістів ветеринарної медицини, сприяння в обміні міжнародним досвідом адміністрування в галузі ветеринарної медицини; в Законі України "Про ветеринарну медицину" не визначено завдання держави здійснювати пропаганду та інформаційну політику щодо значення розвитку стану ветеринарної медицини в сучасних умовах; розроблення перспективних проектів, програм щодо здійснення міжнародної співпраці щодо розроблення наукових досліджень, медичних препаратів галузі ветеринарії, розроблення та виготовлення експериментальних моделей наукового обладнання провадження наукових досліджень з проблемних питань у галузі ветеринарної медицини; розроблення й реалізація програм взаємодії органів ветеринарної медицини з іншими суб'єктами публічної адміністрації.

Отже, завданням державної політики в галузі ветеринарної медицини є система правових, соціально- економічних, організаційно-управлінських, політичних, захисних, комунікативних, науково-технічних, ветеринарно-санітарних обов'язкових до виконання настанов і вказівок, які визначаються компетентними суб'єктами публічної адміністрації та спрямовані на забезпечення ветеринарної безпеки й розвитку галузі ветеринарної безпеки.

Список використаних джерел