Короткий нарис історії вивчення шкідників плодових культур на теренах України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Короткий нарис історії вивчення шкідників плодових культур на теренах України

У статті розкрито короткий нарис історії вивчення шкідників плодових культур на теренах України кінець ХІХ -- початок ХХ ст. Методологічні засади базуються на загальнонаукових принципах історизму, об'єктивності, наступності, діалектичного розуміння історичного процесу, що передбачають цілісний всебічний підхід до вивчення порушеної теми. Важливими шляхами розв'язання проблеми даного дослідження є застосування загальнонаукових (систематизація, класифікація), міждисциплінарних (структурно-системний та біографічний методи), власне історичних (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, описовий) методи дослідження, а також методи джерелознавчого та історіографічного аналізу та синтезу

Неоціненна заслуга Й. К. Пачоського, С. О. Мокржецького, В. П. Поспєлова та інших ентомологів, в систематичних дослідженнях природи на території України в кінці ХІХ -- початок ХХ ст., на основі яких здійснювалися практичні заходи по боротьбі з різними шкідниками сільського господарства, зокрема і плодових культур -- комахами, гризунами, паразитичними грибами тощо.

Постановка проблеми. Шкідники сільськогосподарських культур - це тварини, які ушкоджують культурні рослини або викликають їхню загибель. Проблема масових розмножень шкідників та їх дослідження є однією з актуальних проблем екології та захисту плодово-ягідних культур.

В Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) зароджуються прикладні ентомологічні дисципліни, і в першу чергу сільськогосподарська ентомологія, що вивчає комах-шкідників сільськогосподарських культур, реакцію рослин на пошкодження й заходи боротьби з ними. Центрами цієї наукової галузі були в той час не лише університети, а й сільськогосподарські дослідні станції, а також земські установи, в яких вперше в нашій країні почали роботу губернські й обласні ентомологи С.О. Мокржецький, Й.К. Пачоський, І.І. Мечников, В.П. Поспєлов та інші. Такі установи по захисту рослин були організовані у Києві, Харкові, Полтаві, Сімферополі, Херсоні та деяких інших містах [4, с. 8].

Метою дослідження є короткий нарис історії вивчення шкідників плодово-ягідних культур на теренах України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) в її антропологічних вимірах.

Виклад основного матеріалу. Обов'язковим елементом сучасного садівництва є інтегрований захист рослин від шкідників, захворювань, що полягає в управлінні динамікою популяцій шкідливих і корисних організмів на основі фітосанітарних прогнозів.

Велика когорта українських учених здійснювали наукові пошуки в складні часи соціально-економічних і політичних змін ХІХ - початку ХХ ст., зокрема і в ентомологічних дослідженнях. Масове розмноження комах-шкідників, поширення хвороб і бур'янів, змінюючи при цьому сформовані в біоценозах відносини й зв'язки організмів, завдають значної шкоди й людині.

Одними із перших видатних діячів у кінці ХІХ ст. в галузі ентомології і захисту рослин на Україні були: С. О. Мокржецький, Й. К. Пачоський, М. В. Бобрецьким, В. П. Поспєлов та інші.

Сигізмунд Олексійович поклав початок вивченню у нашій країні місцевої шкідливої фауни плодових культур. Упродовж 20-ти років (1893-1914) вивчав шкідливих комах і хвороби рослин Таврійської губернії. Багато цінного матеріалу містять його звіти, як губернського ентомолога, які регулярно друкувалися у періодичних виданнях «Записки...», газета «Юг» та ін. (1896-1912). Всього дослідник опубліковав понад 235 друкованих праць з ентомології та захисту рослин [7, с. 11]. Діяльність С. Мокржецького сприяла створення у Криму перших вітчизняних заводів інсектицидів і обприскувачів, він першим опрацював метод позакореневого живлення для рослин, які не піддаються лікуванню за допомогою обприскування. Водночас, досягнув високих результатів при введенні поживних солей у стовбури дерев хлорозних, хворих та постражда- лих від морозу [7, с. 14].

Досить вагомий внесок у вивчення шкідників на території України (даного періоду) зробив Йосип Пачоський. Одним з головних аспектів його діяльності стали наукові праці ентомологічного спрямування, у яких відображені постійні й ретельні дослідження. Й.К. Пачоський, як ентомолог, вивчав шкідників зернових та плодових культур, розробив агротехнічні (називав їх - екологічні) методи захисту рослин, на основі чого написав понад 9 брошур та настанов щодо вживання заходів боротьби із шкідниками. При вивченні шкідників плодово-ягідних культур Йосип Конрадович дослідив, що плодові культурі в Херсонській губернії масово знищує бруньковий довгоносик або слоник ^єгНєіш sphaeroides). Саме він вивчив особливості його будови і підтвердив точну його назву [8].

Для боротьби з бруньковим довгоносиком, Й.К. Пачоський запропонував метод «накладання липких кілець». Суть методу: приготовити суміш: (на 1 фунт конопляного масла, 5 золотніков каніфолі в меленому виді розмішати з густим варенням, до густоти сиропу). Готовою сумішшю ранньою весною змазувати нижню частину стовбура, яка не тільки застерігає попадання жучка на бруньки, але і сама мазь попадаючи на кінець хоботка, губить комаху [8, с. 31 - 38].

Дослідником проведено порівняльний аналіз яблуневого пильщика з яблуневою плодожеркою. За результатами досліджень, пошкодження яблуневого пильщика схожі на пошкодження, які завдає яблунева плодожерка, але є й відміни, а саме: плодожерка виїдає частину насіння, а пильщик виїдає все насіння і повністю руйнує насінну камеру [3, с. 28]. Вихідні отвори в плодах пошкоджених яблуневою плодожеркою, звичайно сухі й закриті сухими екскрементами, скріпленими павутиною. Отвори, зроблені личинкою яблуневого пильщика, залишаються відкритими і з них часто витікає коричнева рідина. Пильщиків можна також легко відрізнити від плодожерок за запахом: потурбована личинка пильщика виділяє неприємний запах клопа. Крім того, строки пошкоджень цими двома шкідниками не збігаються. До початку пошкоджень плодів яблуневою плодожеркою майже всі плоди, пошкоджені пильщиком, обпадають. При значному поширенні яблуневий пильщик знищує 60-70% зав'язей і більше [6, с. 8].

Для захисту яблуневих дерев від шкідників, ентомолог радив проводити культивацію грунту (перед завершенням живлення личинок) в міжряддях і пристовбурних кругах на глибину 9-11см. для того, щоб основна маса шкідника зосередилась на цій глибині [5].

Вивчаючи шкідників плодових культур, Йосип Конрадович описав досліджені ним грибкові захворюання виноградників і заходи боротьби з ними у книзі «Виноградные болезни: Мильдиу и Пепелица». Дослідник, як ентомолог спільно з інструктором по боротьбі з шкідниками сільського гоподарства Одеського повіту С. К. Бруном, вивчали причини грибкових захворюваннь західної частини Одеського повіту [8].

На поч. ХХ ст. майже всі виноградні кущі й листя на них (за винятком самих молодих, які тільки починали розвиватися) були уражені білим войлоком мільдіу. «Пепелица» та «Мильдиу» були поширеною хворобою винограду, заподіювані розвитку паразитичного грибка Oldium Tuckeri [8]. При цьому захворюванні, на листях винограду, вже з весни появлялись білуваті, потім сірувато-мучні нальоти, під якими утворювались чорно-бурі плями, також призупинявся розвиток пагонів і вони засихали, що є актуальним і у теперішній час. Для застереження культур при грибкових захворюань, що поширювалось на листях винограду ентомологом запропоновано метод скроплення рослин парижською зеленню в нашатирному спирту (2,5 гр. зелені, 2,5 гр. гашеного вапна на 1 л. води), та бордоською рідиною (вода, мідний купорос, гашене вапно) [2]. Й. К. Пачоський вважав найкращими засобами проти грибкових захворювань - сірчаний порошок одержаний при перегоні її парів [5]. Посипання сірчаним порошком, потрібно застосовувати три рази в перебігу вегетаційного періоду: перший раз приблизно на початку травня (до цвітіння); другий раз - під час цвітіння, яке досить сприятливо відгукувалося на заплідненні зав'язей (це посипання вважалось найбільш важливе); третій раз - через місяць після другого разу [8].

У 1904 р. В. П. Поспєлов у Києві організував першу в Україні установу по боротьбі з шкідниками сільського господарства - ентомологічну станцію (Київську станцію по боротьбі з шкідниками). Вона стала важливим центром розвитку ентомологічної науки і відіграла значну роль у справі організації боротьби з шкідливими комахами [4, с. 129]. Займався вивченням шкідників дерев, для застереження від златки, які масово пшкоджували стовбури дерев, дослідник радив змащувати стовбури розчином із глини, вапна і коров'ячого навозу (2:1:1). Щоб запобігти масовому розмноженню златки, ентомолог рекомендував ближче до літа (кінець весни), підставити ловчі дерева. Для цього на вибраних стовбурах (добре освітлені сонцем) на висоті 90-100 см, зняти кору кільцем в 3-4 вершки. Таким чином жуки-златки сконцентрують свою увагу на вибрані дерева. Потім, перш ніж личинки залялькуються, ловчі дерева зрубати і спалити. Цей спосіб В. Поспєлов з великим успіхом застосовував на практиці Ентомологічної станці, а також під його керівництвом видавалися три перші російські журнали з сільськогосподарської ентомології (з 1912 р. «Энтомологический вестник» і майже одночасно реферативний «Вестник русской прикладной энтомологии»), у яких він був і редактором [1, с. 7].

На початку 20-х років ХХ століття в науково- дослідних установах України створюються підрозділи з ентомології, відділ захисту рослин, який очолював В. Г. Аверін та станція захисту рослин на чолі з О.О. Мігуліним. У 1925 р. під керівництвом В.Г. Аверіна і О.О. Мігуліна вперше в Україні у Ба- лакліївському районі Харківської області було проведено виробниче випробування і впровадження у сільськогосподарське виробництво авіаційного засобу боротьби з італійською сараною, якої налічувалося 250 екземплярів на 1 м2. Було оброблено 1,5 тис. десятин, або 70 % заселеної площі [1, с.43 ].

У 1926 р. під керівництвом О. О. Мігуліна вперше в Україні створено службу сигналізації і прогнозів появи та поширення шкідників, методи якої були згодом розповсюджені на території колишньої країни, а у 1927 р. під його керівництвом було виконано суцільне обстеження виноградників України, складено карту поширення філоксери в республіці, на основі чого було розроблено систему заходів захисту виноградників від цього шкідника [3, с.138 ].

Багато років присвятив докладному вивченню комах - шкідників плодових культур О.О. Гросгейм під час роботи на Мліївській садово-городній дослідній станції. У 1930 р. він опублікував свою оригінальну теоретичну працю «О массовых размножениях вредителей». Ця праця дістала високу оцінку відомих ентомологів: професорів О.Г. Лебедєва, Ф.О. Зайцева, В. П. Поспєлова і М. М. Троїцького. Питання про динаміку популяцій комах у просторі й часі О. О. Гросгейм розглядав як одну з центральних проблем планетарного життя біосфери (згідно з В. І. Вернадським). Оригінальні дослідження з екології комах на початку 30-х років було виконано у відділі екології наземних тварин Інституту зоології АН України під керівництвом професора О. Г. Лебедєва. У своїй праці «О значении прогнозов в отношении вредных насекомых», опублікованій у 1930 р., він порушив питання про виникнення ритмічних коливань чисельності комах, їх залежності від космічних чинників або лише метеорологічних впливів, які діють, однак, по-різному в різних місцях [6, с. 38].

Першим етапом дослідження комах і шкідників було збирання ентомологічних колекцій. Найбільші музейні фонди наприкінці XIX ст. мали університет в Одесі та Херсонський природознавчий музей. На основі їхньої базі Г. Яцентковський створив огляд жуків Херсонської губернії. Цінні колекції комах зібрані також у Харківському університеті та університеті св. Володимира в Києві [6, с. 27].

На поч. XX ст. у Києві існувало ентомологічне товариство, очолюване Л. Круликовським. У цей період засновані перші журнали з сільськогосподарської етимології -- «Энтомологический вестник», «Вестник русской энтомологии», «Журнал прикладной энтомологии». У Києві 1913 відбувся перший Всеросійський з'їзд діячів -- ентомологів [5].

На початку XX ст. губернські земські ентомологічні товариства припинили діяльність, а натомість роботу в цьому напрямі продовжили Київський, Харківський та Новоросійський університети та сільськогосподарські дослідні станції (Полтавська, Харківська, Миронівська, Одесська, Білоцерківська та ін.). Центром з вивчення шкідників садівництва стала Мліївська садово - городня дослідна станція, заснована 1920, згодом діяльність у цій галузі продовжили науковці створивши 1930 року Інститут плодівництва і ягідих культур.

Дослідження ентомофауни набули широкого розвитку в Київському університеті під керівництвом О. Кришталя, у Харківському університеті (на його базі створено першу в Україні окрему кафедру ентомоголії) під керівництвом С. Медведєва і Д. Шапіро, Ужгородському університеті під керівництвом К. Фасулаті [4, с. 13].

Важлива роль у розвитку екологічних досліджень комах належить професору Київського національного університету О.Ф. Кришталю. Він відомий широкій науковій громадськості як талановитий організатор і голова організаційного комітету чотирьох Всесоюзних екологічних конференцій, які відбувалися в Києві [1, с. 12].

На початку 70-х років ХХ ст. О.В. Заговора, Є. М. Білецький, Б. М. Литвинов, М. О. Білик виконали широкомасштабні дослідження біології та екології яйцевих паразитів з метою сезонної колонізації їх проти шкідливої черепашки та яблуневої плодожерки. Однак цей метод у сучасних умовах себе не виправдав.

Серед сучасних ентомологів в околицях Житомирської області значну увагу вивченню шкідників приділив М. М. Ключевич - кандидат сільськогосподарських наук, у 1993 працював у КСП „Іскра” Любарського району Житомирської області. У своїй діяльності займається вивченням агроекологічних основ системи захисту пшениці від септоріозу в умовах Полісся і Північного Лісостепу України [3, с. 8].

У 2016 р. М. М. Ключевич шляхом конкурсного відбору МОН України був обраний членом науково-методичної комісії 11 з аграрних наук та ветеринарії підкомісії 202 „Захист і карантин рослин” сектору вищої освіти Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України. За значні наукові досягнення, професіоналізм та особистий внесок у підготовку висококваліфікованих спеціалістів для аграрного сектора України нагороджений почесними грамотами і подяками: Житомирської обласної державної адміністрації (2001р. і 2015р.), Житомирського національного агроекологічного університету (2011р., 2012 р., 2016 р.). Здобувач наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук [2].

Отже, ми бачимо, що в галузі розвитку прикладної ентомології друга половина ХІХ та початок ХХ ст. на Україні працювало не багато ентомологів, в основному: С. О. Мокржецький, Й. К. Пачоський, В. П. Поспєлов, І. І.Мечников, О. О. Мігулін та ін., які розробляли методи боротьби з комахами- шкідниками та створювали ентомологічні станції, де вивчали морфологію і систематику цілого ряду груп комах, приділяючи особливу увагу шкідникам сільського і лісового господарства, опрацьовували загальні проблеми ентомології і екології. Учени- ми-ентомологами розроблено методи боротьби з комахами-шкідниками (агротехнічний, хімічний та біологічний). Праці видатних ентомологів, сприяли формуванню правильного уявлення про процес становлення даної науки, відтворення особливостей її розвитку, виникнення найбільш значущих відкриттів і створення провідних теорій [3, с. 24].

Сучасний етап розвитку агропромислового комплексу характеризується зростаючим впливом господарської діяльності на агробіоценози й на біосферу загалом, при цьому особливої гостроти набувають масових розмножень, обґрунтування екологічно орієнтованих, природоохоронних і ресурсозберігаючих технологій захисту рослин. Переважну більшість цих питань успішно вирішують наукові установи та навчальні заклади України.

Висновки

сільський рослина шкідник

На основі аналізу літературних та періодичних видань вивченням шкідників плодово-ягідних культур на теренах України в кінці ХІХ - поч. ХХ ст, займалися когорта видатних учених-ентомологів: С. О. Мокржецький, Й. К. Пачоський, В. П. Поспєлов, І. І.Мечников, О. О. Мігулін та ін., які впродовж своєї діяльності розробили методи боротьби з комахами-шкідниками, створили ентомологічні станції, де вивчали морфологію і систематику цілого ряду груп комах, приділяючи особливу увагу шкідникам сільського господарства, опрацьовували загальні проблеми екології комах.

Список використаних джерел

1.Верещагин Л.Н. Вредители и болезни плодовых и ягодных культур: навч. посібник. Київ: Юнивест Маркетинг, 2003. 272 с.

2.Власова О. Кліщі - небезпечні шкідники плодових культур. Пропозиція. 2012. №9. С. 17-18.

3.Гадзало Я.М Інтегрований захист ягідних насаджень від шкідників у північно - західному Лісостепу і Поліссі України: навч. посібник. Львів: Світ, 1999. 184с.

4.Дементьева М.І. Шкідники плодів, овочів і картоплі при зберіганні: навч. посіб. Москва: Агропромвидат, 1988. 242 с.

5.Євтушенко М. Д. Шкідники плодів сливи та аличі у садах Харківського району Харківської області. Вісник ХНАУ. Сер. «Фітопатологія та ентомологія». 2015. № 1-2. С. 38 - 42.

6.Мазурмович Б. М. Вклад вітчизняних учених у зоологічну науку: навчальний посібник. Київ: Вища школа, 1952. 234 с.

7.Мокржецкий С. А. Опытные станции для исследования вредных насекомых в Западной Европе и в России: навч. посібник. Одесса: Тип. «Славянская», 1900. 36 с.

8.Пачоский И. К. Наставление к употреблению ядовитых составов для уничтожения вредных насекомых и грибков // Сб. Херсонского земства. 1903. № 3. C. 21-45.

Размещено на Allbest.ru