Концептуальні засади сталого розвитку зрошення в Україні на сучасному етапі

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 631.6

Концептуальні засади сталого розвитку зрошення в Україні на сучасному етапі

Ромащенко М.І.

д.т.н., професор, академік УААН (Інститут гідротехніки і меліорації УААН, м. Київ)

Як свідчить світовий досвід, визначальна роль у створенні передумов для сталого ведення землеробства належить зрошенню та осушенню земель, завдяки широкому застосуванню яких істотно знижується залежність сільськогосподарського виробництва від умов природного вологозабезпечення [1, 2]. Загалом сьогодні у світі зрошується понад 270 млн.га (табл.1), що складає 18% загальної площі ріллі, але на цих землях виробляється 40% всього обсягу сільськогосподарської продукції [2]. Не дивлячись на досить високу ефективність зрошення, темпи його розвитку в останні десятиріччя значно скоротились і становлять близько 0,6% у рік порівняно з 2,3…2,5% у 7080ті роки та 1% у 90ті роки минулого століття.

Таблиця 1. Площі зрошуваних земель у світі [2]

Основними причинами зниження темпів нарощування площ зрошуваних земель на сучасному етапі є наступні:

* зростання вартості іригаційного будівництва (з 8 тис. дол. США на

1 га на початку 80х років 20го сторіччя до 15 тис. дол. - у 90і роки);

* дефіцит ресурсів і, насамперед, водних ресурсів, що придатні для зрошення [3];

* збайдужіння урядів до зрошення через екологічні й соціальні проблеми, пов'язані з великомасштабним іригаційним будівництвом;

* відносно низькі рівні цін на сільськогосподарську продукцію.

Сьогодні головні зусилля у галузі іригації спрямовані на реконструкцію та модернізацію зрошувальних систем (ЗС), підвищення ефективності зрошення, заощадження водних ресурсів, охорону довкілля, тобто фактично мова йде про переведення зрошення на засади сталого розвитку [3,4,5]. У цьому контексті МКІД вважає, що подальше зростання ролі зрошення в розв'язанні продовольчої проблеми має відбуватися на основі підвищення продуктивності зрошуваних земель завдяки покращенню якості функціонування діючих ЗС, у тому числі і шляхом максимального залучення водокористувачів і землекористувачів до участі в управлінні зрошувальними системами [5].

Що стосується України, значна частина території якої розташована у зонах нестійкого та недостатнього зволоження, то найбільшу площу (2,6 млн.га) зрошувані землі займали на початок 90х років минулого століття (рис.1), що становило 8% від площі ріллі. У цей період зрошувані землі, завдяки досить високому рівню їх використання (майже на 80% площі зрошуваних земель фактична врожайність відповідала проектному її рівню, а виробництво продукції рослинництва становило до 30% валового її виробництва в Україні), виконували роль своєрідного страхового фонду у продовольчому забезпеченні держави, особливо у посушливі роки [4, 6]. 3

Але починаючи з 199192 рр. на фоні загальної економічної кризи відбувається некероване скорочення площ зрошуваних земель. Особливістю цього процесу є випереджаюче скорочення площ фактичного поливу по відношенню до наявної площі зрошення. За даними інвентаризації в Україні станом на 1 січня 2007 р. площа зрошуваних земель становила 2,17 млн.га, тобто скоротились лише на 18%, але фактично поливається не більше 600…700 тис.га, тобто лише 25…30% від наявної їх площі, або майже в 4 рази менше, ніж в кінці 80х - на початку 90х років XX століття.

Рис. 1. Динаміка площ зрошуваних земель в Україні

Крім різкого скорочення площ фактичного поливу, нинішній стан зрошення в Україні характеризується такими процесами та явищами:

* значним погіршенням технічного стану наявних ЗС, особливо їх внутрішньогосподарської частини, внаслідок практично повного призупинення робіт з реконструкції наявних та будівництва нових ЗС;

* недостатньою кількістю та слабким оновленням парку дощувальної техніки. Ситуація ускладнюється ще й через повне згортання і практичну неможливість без відповідної державної підтримки відновлення власного виробництва дощувальної техніки;

* розривом технологічної цілісності зрошувальних систем, яка спричинена, з одного боку, паюванням земель і, як наслідок, подрібненням та збільшенням кількості землекористувачів, а з іншого - передачею внутрішньогосподарських систем у комунальну власність та на баланс фермерських і колективних підприємств при державній власності на міжгосподарську мережу;

* порушенням технологій вирощування сільськогосподарських культур, структури посівних площ, вкрай низьким рівнем ресурсного забезпечення технологій вирощування культур, що, з одного боку призвело до їх примітивізації, з іншого - до різкого падіння врожайності сільськогосподарських культур, яка на більшості зрошуваних земель сьогодні знаходиться на рівні незрошуваних;

* ускладненням управління зрошувальними системами, земельними і водними ресурсами, через необхідність проведення заходів з охорони й підвищення родючості зрошуваних грунтів, у тому числі і через значне збільшення користувачів зрошуваними землями. Нині 2,17 млн.га зрошуваних земель належать 86 тис. користувачам, тобто в середньому на одного користувача припадає близько 26 га землі;

* незадовільним екологомеліоративним станом зрошуваних земель, особливо у таких областях як Донецька, Одеська, Херсонська, АР Крим. По Україні, за даними меліоративного кадастру, добрий екологомеліоративний стан мають лише 15…20% зрошуваних земель, 60…70% - задовільний, а 15…20% - взагалі незадовільний [7].

Отже, навіть далеко не повний перелік складових стану зрошення земель дає повне право характеризувати його як кризовий, а тенденції змін як такі, що можуть призвести до повної втрати зрошення в Україні. При цьому можна однозначно стверджувати, що роль страхового фонду у продовольчому та ресурсному забезпеченні держави зрошувані землі вже втратили. Але з іншого боку, як уже наголошувалось раніше, в силу природнокліматичних умов, а також враховуючи наявність чіткої тенденції до перетворення зрошення із допоміжного, як ще до недавнього часу вважалось, в обов'язковий, а для багатьох сільськогосподарських культур і визначальний елемент інтенсивних технологій їх вирощування, стале ведення землеробства в Україні без розвитку зрошення практично неможливе. Тому відновлення потенціалу зрошення належить до числа пріоритетних завдань розвитку аграрного сектора економіки України.

Передусім, необхідність відновлення зрошення слід розглядати як превентивний захід зниження залежності землеробства від несприятливих погодних умов, особливо з огляду на глобальні зміни клімату. За оцінками фахівців глобальне потепління сприятиме зростанню посушливості клімату в Україні та призведе до зниження рівня забезпеченості водними ресурсами, особливо південних регіонів та погіршення їх якості [8], тому в перспективі, вирішуючи завдання відновлення та подальшого розвитку зрошення необхідно цю тенденцію враховувати. Проблема забезпечення зрошення водними ресурсами, крім кількісної складової, потребує вирішення і в частині покращення їх якості, адже відомо [7], що лише близько 50% зрошуваних земель в Україні поливається водами 1 класу якості (придатні), ще 40% водами ІІ класу (обмежено придатні), а 10% взагалі водами ІІІ класу, що за ДСТУ 2834 ”Якість води для зрошення” є непридатними для зрошення. За таких умов, а також враховуючи практично повне припинення робіт з хімічної меліорації грунтів та практично повсюдне недотримання науковообгрунтованих режимів поливу, зрошення є дуже дієвим чинником впливу на грунти і веде до їх перетворення, трансформації та корекції природних ґрунтотворних процесів, причому не завжди в необхідному напрямку. Тому подальший розвиток зрошення повинен проводитись з урахуванням особливостей та закономірностей впливу зрошення на грунти. зрошення земля землеробство

Аналіз екологомеліоративного стану зрошуваних земель, основні показники якого за даними гідрогеологомеліоративної служби Держводгопу України [7] наведено в табл.2, свідчить, що до числа найпоширеніших негативних явищ (антропогенно спровокованих), які спричиняють деградаційні процеси в зрошуваних ґрунтах, відносяться, насамперед підняття рівня ґрунтових вод різного хімізму й розвиток процесів підтоплення та вторинноіригаційного гідроморфізму.

Таблиця 2ю Екологомеліоративний стан зрошуваних земель в Україні

Це явище розвивається внаслідок взаємодії природних та антропогенних чинників. До числа найпоширеніших антропогенних чинників належить зміна водного балансу в бік зростання приходних статей, порушення поверхневого та внутрішньогрунтового стоку внаслідок перекриття природних шляхів водовідведення та дренування, зарегулювання річкового стоку та інші. Антропогенний вплив посилюється дією природних чинників, у першу чергу, безстічністю та слабкою дренованістю територій, значним (на 200…250 мм) збільшенням кількості опадів в окремі роки тощо.

Як свідчать дані гідрогеологомеліоративної служби (ГГМС) Держводгоспу України [7] для 13…15% зрошуваних земель є характерними гідроморфні і субгідроморфні умови (глибина залягання рівня поверхні грунтових вод (РПГВ) становить менше 2…3 м), для 12…15% - автоморфногідроморфні (РПВГ - 3…5 м), а для решти (більше 70%) - автоморфні і субавтоморфні умови (РПГВ більше 5 м).

На зрошуваних землях також досить широко діагностуються [9,10,11] прояви активізації галохімічних процесів на локальному, регіональному та глобальному рівнях, метаморфізація сольового складу грунтів у напрямку підвищення вмісту та активності розчинного натрію, звуження відношення натрію до кальцію. Так, за даними тієї ж ГГМС [7] площа первинно та вторинно засолених зрошуваних земель (за вмістом токсичних солей у верхньому метровому шарі) коливається в межах 7…10 % загальної площі зрошення (Донецька, Дніпропетровська, Миколаївська, Одеська, АР Крим), а площі солонцюватих земель (первинно та вторинно) складають близько

700…750 тис. га (Донецька, Одеська, Дніпропетровська, області, АР Крим). Масштаби та інтенсивність прояву найбільш поширеного на зрошуваних землях деградаційного процесу - осолонцювання, зумовлені якістю поливних вод (мінералізацією та відношенням кальцію до натрію), вихідними властивостями ґрунтів, які визначають їх протисолонцюючу буферність (вміст карбонатів кальцію, активність іонів кальцію), глибиною залягання та мінералізацією ґрунтових вод [10,11]. Встановлено, що зрошення призводить до підвищення вмісту ввібраного натрію з 0,6…1,0 до 1,5…2,0 % від суми обмінних катіонів, навіть при поливах прісними водами, а при використанні мінералізованих поливних вод це підвищення становить 3…10%.

Крім того, на зрошуваних масивах мають місце:

? трансформація мінеральної компоненти ґрунтів спостерігається при використанні прісних вод строком понад 1520 років, а мінералізованих понад 510 років. Зміни полягають у зменшенні (на 1030%) набрякаючої смектитової фракції та появі мінералів гідрослюдистомонтморилонітового типу; збільшенні (у 1,5…3,0 рази) вмісту аморфного кремнезему, що свідчить про підвищення гідрофілізації колоїдів і може спричиняти погіршення агрофізичних властивостей зрошуваних ґрунтів, цементування мікроагрегатів та посилення злитості;

? агрофізична деградація - ущільнення, знеструктурення, кіркоутворення та злитізація. Масштаби цих явищ не встановлено, тому що відсутні відповідні служби спостереження. За експертною оцінкою ці процеси отримали розвиток на площі розповсюдження солонцюватих ґрунтів;

? мікробіологічні зміни, які призводять до прискорення мінералізації органічних речовин, трансформації сполук азоту, а при зрошенні мінералізованими водами - до розвитку специфічних мікроорганізмів, токсикозу;

? забруднення земель важкими металами (ВМ) носить як локальний, так і регіональний характер і визначається вмістом їх рухомої форми у ґрунтах та залежить від рівня природного вмісту ВМ у ґрунті та їх надходження з атмосферними опадами і зрошувальною водою. У регіонах з високим рівнем вмісту ВМ (Донбас) і за локального забруднення (приміські зони, поблизу великих авто та залізничних магістралей) концентрація їх рухомої форми в орному шарі перевищує фоновий рівень у 2…15 рази, а категорія забруднення змінюється від допустимої до помірно небезпечної.

За результатами аналізу впливу зрошення на грунти, а також при припиненні поливів, встановлено, що зрошення спричиняє зміни напряму та інтенсивності еволюції ґрунтового покриву, які можуть мати оборотний, частково оборотний і необоротний характер. Від швидкості і напряму антропогенної еволюції зрошуваних ґрунтів залежить їхня здатність повною мірою виконувати біосферні та соціальні функції, і, що є найголовнішим, зрошення, за умови ведення його на науковообгрунтованих засадах, не тільки не погіршує цю здатність, а навпаки є дуже ефективним фактором підсилення продуктивної здатності грунтів при одночасному збереженні, а в багатьох випадках і покращенні їх екологічного стану.

Отже, розвиток зрошення в Україні необхідний не тільки для нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та зменшення залежності землеробства від несприятливих погодних умов, а і з огляду його впливу на відновлення продуктивних та екологічних функцій грунтів, як важливої складової сталого розвитку [12].

Виходячи з цього, розвиток зрошення в Україні на сучасному етапі має ставити за мету високоефективне, екологобезпечне використання зрошуваних земель шляхом розробки та реалізації комплексу заходів з управління родючістю зрошуваних земель, поліпшення їх агроекологічного стану та рівня використання. Цей комплекс повинен постійно адаптуватися до мінливості природних та антропогенних факторів з метою одержання максимально можливого прибутку при дотриманні вимог збереження ресурсів, охорони ґрунтів і підтримання рівноваги природних процесів як у межах агромеліоративних ландшафтів, так і в біосфері в цілому.

Що стосується технічної складової цього комплексу, то, як уже наголошувалось, відновлення зрошення має здійснюватись переважно на основі проведення реконструкції та модернізації існуючих зрошувальних систем. В основу виконання цих робіт має бути покладений принцип формування не окремих меліоративних систем, а меліоративних ландшафтів, які відповідають вимогам соціальної та екологічної стійкості й відрізняються екологічно обґрунтованою стабільністю і достатньо високою продуктивністю. Тому новому будівництву й реконструкції функціонуючих ЗС повинні передувати ґрунтовомеліоративні вишукування з оцінкою придатності території для зрошення, аналізуванням усіх властивостей і факторів ґрунтоутворення, їх змін, тобто грунтовоекологічне обґрунтування проектів будівництва та реконструкції ЗС.

Потреба у зрошенні як в цілому по Україні, так і для окремих її регіонів залежить від різних сценаріїв розвитку агропромислового комплексу України. Для забезпечення продовольчої та зернової безпеки держави, особливо в роки з несприятливими погодними умовами, як це було, наприклад, у 2003 р., мінімально необхідна площа зрошуваних земель в Україні має становити 1,5…1,7 млн.га [13]. За такої площі на зрошуваних землях гарантовано, незалежно від погодних умов, буде вирощуватись 3,5…4,0 млн.тонн зерна, близько 5,0 млн.тонн овочів, 3…3,5 млн.тонн фруктів, ягід та винограду, тобто така кількість продукції рослинництва, яка буде достатньою для забезпечення населення України продуктами харчування і буде гарантуватись продовольча безпека держави.

Щодо обсягів застосування різних способів поливу - дощування, краплинного зрошення, поверхневого способу поливу, то, як це було і у попередні роки, найбільші площі будуть поливатись за допомогою дощування. Але його частина з майже 98% зменшиться до 8085% за рахунок значного зростання обсягів застосування краплинного зрошення та мікродощування і поступового повернення до застосування поверхневого способу поливу. При цьому дощування широкозахватними дощувальними машинами фронтального та кругового типу буде застосовуватись для поливу зернових та ряду технічних культур, дощування шлангобарабанними дощувачами - переважно для поливу овочевих та технічних культур, а краплинне зрошення - для поливу овочевих і ряду цінних технічних культур, а також садів, ягідників та виноградників. І, зрештою, поверхневий спосіб поливу може знайти застосування для зрошення овочевих, технічних, плодоягідних культур та винограду, але лише за умови наявності відповідних грунтових умов та переходу на поливи з імпульсним режимом водоподачі.

Ефективність робіт з відновлення зрошення буде залежати не тільки від підвищення технічного рівня зрошувальних систем, а і від одночасного проведення заходів агротехнологічного спрямування, до числа яких мають бути віднесені [14]:

* переведення зрошуваного землеробства на адаптивноландшафтні екологічно безпечні (компенсаційні) системи землеробства, що максимально враховують особливості природних ландшафтів, екологомеліоративний стан зрошуваних земель, спрямованість ґрунтових процесів і режимів. Цей принцип може бути реалізований тільки на підставі детального ґрунтовоекологічного районування та агроекологічної класифікації земель. При цьому технологічною основою цих заходів має стати точне землеробство - диференціація агротехніки в межах поля за компонентами структури ґрунтового покриву та екологомеліоративного стану зрошуваних земель [15];

* створення (конструювання) високопродуктивних екологічно стійких та естетично повноцінних агроекосистем і агроландшафтів на основі формування оптимальної структури земельних угідь, запровадження науковообґрунтованого співвідношення сільськогосподарських угідь, зрошуваних і незрошуваних земель, консервації деградованих і техногенно забруднених земель, балансу економічних та екологічних проблем;

* запровадження раціональної структури посівних площ і сівозмін, орієнтованих на ринкові умови господарювання, з обов'язковим включенням у сівозміни багаторічних бобових трав. Залежно від спеціалізації господарств, оптимальна структура посівних площ на зрошуваних землях має включати 35…40 % зернових, не менше 30 % кормових, у т.ч. люцерну -

15…20 %, 10…15 % технічних і 10…15 % овочебаштанних. Підбір культур має відповідати ґрунтовомеліоративним умовам і поливній техніці;

* відновлення робіт з хімічної меліорації зрошуваних земель і поливних вод на принципово нових засадах [16], що базуються на сучасному діагностуванні ступеня солонцюватості, ресурсозбереженні, використанні в якості хімічних меліорантів місцевих кальцієвих сполук з екологотоксикологічною їх оцінкою, вирощування соле та солонцестійких культур;

* розширене використання внутрішньоґрунтових запасів кальцієвих солей (самомеліорація ґрунтів) шляхом проведення меліоративної плантажної оранки на площі близько 400…500 тис. га;

* розробка та здійснення комплексу інженерних, агромеліоративних та профілактичних заходів проти підтоплення земель, склад яких для кожного регіону повинен враховувати причини виникнення та особливості розвитку процесів підтоплення;

* поповнення ґрунту органічною речовиною за рахунок рослинних решток, органічних добрив, застосування сівозмін з багаторічними бобовими травами;

* ефективне застосування мінеральних добрив. На сучасному етапі завдяки застосуванню нових ефективних агротехнологій досягається зниження доз мінеральних добрив та підвищення їх окупності в 1,5…2 рази за рахунок оптимізації строків і способів внесення [17]. При цьому фертигація і хемігація є найбільш ефективними шляхами заощадження енергетичних і матеріальних ресурсів, підвищення врожайності і поліпшення якості врожаю сільськогосподарських культур, а також охорони зрошуваних ґрунтів від деградації;

* заходи з детоксикації зрошуваних земель, забруднених ВМ, що включають промивки ґрунтів від ВМ, внесення адсорбентів, фітомеліорацію, введення в сівозміни відповідних, інертних до ВМ сільськогосподарських культур. Ці прийоми дозволяють зменшити надходження ВМ у рослини на величину від 10…30 до 50…70 %;

* застосування високих агротехнологій за комплексного використання й оптимізації ресурсів, які дозволяють підвищити врожайність на фоні одночасного зменшення зрошувальних й поливних норм, доз добрив тощо.

Особливо перспективним у цьому плані є переведення зрошення на засади точного землеробства [15]:

* переведення зрошення на нормоване водокористування, компенсаційні та адаптивні принципи планування поливів з застосуванням водозберігаючих та ґрунтозахисних екологічно безпечних режимів зрошення і інформаційнодорадчих систем планування зрошення;

* удосконалення системи інформаційного забезпечення зрошення шляхом розробки та впровадження відповідних програмноінформаційних комплексів, що базуються на використанні інформації системи моніторингу довкілля на єдиній картографічній основі з застосуванням геоінформаційних технологій та розширенням мережі інформаційнодорадчих служб;

* удосконалення системи управління зрошенням на основі використання сучасних моделей, підвищення ролі земле і водокористувачів у керуванні зрошенням, залучення приватної ініціативи тощо. Аналіз закордонних літературних джерел показує, що трансформація управління зрошенням відбувається в усьому світі. Головна тенденція - зростання ролі землевласників та землекористувачів в управлінні зрошенням і залучення приватного сектора до надання різних видів послуг та інвестицій, спрямованих на покращення експлуатації і модернізацію ЗС. Роль держави при цьому обмежується розробкою та проведенням технічної політики і управлінням міжгосподарською мережею зрошувальних систем, а управління внутрішньогосподарською мережею мають здійснювати об'єднання, асоціації, спілки земле та водокористувачів;

* законодавче і нормативне забезпечення управління охороною ґрунтів, їх родючістю. Перш за все - це перегляд або прийняття пакета нових законів, що встановлюють правовий статус ґрунтів, регулюють їх родючість, актуалізація нормативної бази, гармонізація національних нормативних документів з міжнародними. У сучасних умовах, що характеризуються проведенням земельної реформи, постає питання про добровільну, а в перспективі і обов'язкову сертифікацію ґрунтів земельних ділянок сільськогосподарського призначення [18]. Сертифікації підлягають також агрохімікати й пестициди, що використовуються на зрошуваних землях. При цьому система сертифікації потенційно може об'єднати аспекти землеустрою, охорони ґрунтів і господарського їх використання та сприяти залученню для цього коштів приватних землевласників;

* переведення зрошення на дозвільний принцип його ведення, як основи високоефективного та екологічно безпечного використання водних та земельних ресурсів, введення ліцензування діяльності з агрохімічного та меліоративного обслуговування зрошуваних земель, введення нормативів плати за воду з урахуванням її якості;

* запровадження екологічного нормування антропогенних навантажень на ґрунтовий покрив, як основи досягнення сталого розвитку, тобто установлення обов'язкових нормативів, правил, регламентів, вимог щодо використання й охорони земель, мінімізації негативного впливу зрошення на ґрунти. Йдеться про науково обгрунтоване дозування меліоративних заходів та їхнього впливу на природні об'єкти;

* розробка методології та наукових основ оцінки й управління ризиками впливу антропогенної діяльності, в т.ч. зрошення на стан навколишнього середовища і здоров'я населення, що дозволить застосовувати більш обґрунтовані управлінські рішення;

Серед заходів з відновлення зрошення окремо необхідно виділити питання про виведення земель зі зрошення [14]. Сьогодні цей процес відбувається спонтанно, без дотримання будьяких правил та принципів. Більше того, дуже часто зрошення продовжується там де воно обов'язково має бути припиненим, і навпаки, поливи не проводяться тільки тому, що відсутні технічні засоби для їх проведення. Зважаючи ж на те, що у найближчій перспективі площі поливу, навіть за умови швидкого розгортання робіт з реконструкції та модернізації ЗС, будуть значно менші за наявну площу зрошуваних земель, виведення земель зі зрошення має здійснюватися з дотриманням певних вимог, що наведені на рис.2.

Рис. 2. Принцип вилучення земель зі зрошення

Наведений вище перелік напрямів та заходів, запровадження яких буде сприяти відродженню зрошення в Україні, звичайно ж не є вичерпним. Технічні та агротехнічні заходи дадуть належний ефект за умови обов'язкової розробки та запровадження механізму державної підтримки зрошення, основними складовими якого мають стати:

* довгострокове, пільгове, з частковим або повним погашенням відсоткових ставок на рахунок коштів державного бюджету, кредитування заходів з будівництва нових, реконструкції та модернізації наявних зрошувальних систем, придбання технічних засобів поливу;

* механізм стимулювання товаровиробників за ефективне використання зрошуваних земель, збереження родючості грунтів та довкілля за рахунок прямих дотацій з державного бюджету. Проведені розрахунки показали, що дотації на рівні 200250 грн./га при досягненні проектних рівнів врожайності роблять вирощування практично всіх видів сільськогосподарських культур на зрошуваних землях прибутковим;

* запровадження механізму компенсації сільськогосподарським виробникам вартості зрошувальної та поливної техніки, запровадження механізму її поставки в лізинг;

* звільнення від сплати ПДВ операцій з передачі у комунальну власність внутрішньогосподарських меліоративних систем.

І, нарешті, відродженню зрошення земель в Україні сприятиме розробка та проведення заходів щодо формування корпоративних прав і відносин у сфері меліорації земель в цілому і, зрошення зокрема, у тому числі і шляхом утворення вертикально та горизонтально інтегрованих державних акціонерних компаній, холдингів, корпорацій тощо [19]. Основою цього процесу можуть стати заходи з реструктуризації державної власності шляхом поступового роздержавлення зрошувальних систем з передачею частки державної власності на них в управління, а потім і у власність суб'єктів господарювання на зрошуваних землях.

Таким чином, запровадження викладених вище засад ведення зрошення на сучасному етапі сприятиме відновленню його ролі в сталому продовольчому та ресурсному забезпеченні держави.

Джерела

1. Зайдельман Ф.Р. Мелиорация почв. М.: Изд.во Московского ун.та, 2003. - 448 с.

2. Балюк С.А., Ромащенко М.І. Проблеми зрошення в Україні в контексті зарубіжного досвіду // Вісник ХДАУ. - 2000. № 1. - С. 2735.

3. Гулюк Г.Г., Чуелов М.Г. Роль орошения в производстве продовольствия: к итогам ХУШ конгресса МКИД. Мелиорация и водное хазяйство. № 6. - 2002. - С. 4345.

4. Книга: Сучасний стан, основні проблеми водних меліорацій та шляхи їх вирішення (За редакцією акад. УААН П.І. Коваленка). К.: Аграрна наука, 2001. - 214 с.

5. Передача служб управления ирригационным системам. Руководство. Доклад FAO по ирригации и дренажу. № 58.

6. Ромащенко М.І., Балюк С.А. Зрошення земель в Україні. Стан та шляхи поліпшення. К.: Світ, 2000. 112 с.

7. Показники по оцінці та обліку меліоративного стану зрошуваних (осушених) земель за станом на 1.01.2001 р., 2002 р., 2003 р. Держводгосп України. - К., 2001, 2002, 2003.

8. Ромащенко М.І., Собко О.О., Савчук Д.П., Кульбіда М. Про деякі завдання аграрної науки у зв'язку зі змінами клімату: Наукова доповідьінформація. - Київ, 2003. - 46 с.

9. ВНД 335.51102 Інструкція з проведення ґрунтовосольової зйомки на зрошуваних землях України: Держводгосп України. К. 2002. - 39 с.

10. ДСТУ 386699 Ґрунти. Класифікація ґрунтів за ступенем вторинної солонцюватості (Введено в дію з 1.01.2000 р.). - 8с.

11. Порядок оцінки солонцюватості ґрунтів у зонах впливу зрошувальних систем. Посібник до ВНД 335.51102 “Інструкція з проведення ґрунтовосольової зйомки на зрошуваних землях України”. - К., 2002. - 20 с.

12. Ромащенко М.І. Сталий розвиток меліорації земель - основа стабільності сільськогосподарського виробництва в умовах посухи / В кн.: Наукові основи землеробства в умовах недостатнього зволоження. К., 2001. - С. 7175.

13. Ромащенко М.І., Сніговий В.С., Шевченко О.В., Балюк С.А. Технікотехнологічні засади відновлення зрошення в Україні // Меліорація і водне господарство. - 2006. - Вип. 9394. - С. 2133.

14. Балюк С.А., Ромащенко М.І. Наукові аспекти сталого розвитку зрошення земель в Україні. Пленарна доповідь на VІІ з'їзді ґрунтознавців і агрохіміків України 25 липня 2006 р. К., 2006. 32 с.

15. Ромащенко М.І., Драчинська Е.С., Шевченко О.М. Інформаційне забезпечення зрошуваного землеробства. К.: Аграрна наука, 2005. - 194 с.

16. Ресурсозберігаючі технології хімічної меліорації ґрунтів в умовах земельної реформи: Наукововиробниче видання / За ред. Р.С. Трускавецького, С.А. Балюка. - К., 2000. - 70 с.

17. Лісовий М.В. Системи удобрення сільськогосподарських культур. Наукові основи агропромислового виробництва в зоні Степу України / Редкол.: М.В. Зубець (голова редакційної комісії) та ін. - К.: Лотос, 2004. - С 58.

18. ГСТУ 46.0752004. Якість ґрунтів. Сертифікація земель (ґрунтів) сільськогосподарського призначення. Основні положення. - К.: Мінагрополітики України, 2004. - 13 с.

19. Коваленко П.І., Михайлов Ю.В. Управління меліорацією земель в Україні // Вісник аграрної науки. - Спецвипуск. - 2005. - С. 68.

Размещено на Allbest.ru