Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Кафедра геодезії, землевпорядкування та кадастру

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Управління земельними ресурсами»

на тему: «Управління земельними ресурсами населеного пункту»

Студента V курсу

Групи ГЗ-18-1м

Спеціальності: 193 «Геодезія та землеустрій»

Марченка Д.О.

м. Кременчук - 2018 рік

Зміст

Вступ

1. Оцінка та аналіз агроландшафту

1.1 Сучасні вимоги до структури агроландшафту

1.2 Оцінка сучасного стану агроландшафтів України

1.3 Суть агроландшафтної оптимізації

1.4 Загальні відомості про об'єкт дослідження

1.6 Аналіз використання земель Шполянського району

2. Економічні характеристики території

2.1 Визначення базової вартості земель

2.2 Економіко-планувальне зонування території

2.3 Грошова оцінка земель населеного пункту

2.4 Розрахунок грошової оцінки окремої земельної ділянки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Останнім часом в Україні відбулися суттєві зміни у формах власності на землю. Збільшення кількості земельних власників сприяло розширенню кола учасників земельних відносин, тому суттєвого значення набуває законодавча і нормативна база, механізми регулювання земельних відносин і управління земельними ресурсами.

Земельна реформа є складовою частиною економічної реформи, здійснюваної в Україні у зв'язку з переходом економіки держави до ринкових відносин. Завданням цієї реформи є перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

У процесі проведення земельної реформи у державі виникає потреба у розробці та впровадженні нової системи управління земельними та майновими ресурсами, розмежування власності на землю, акумулювання і витрат коштів, які надходять від земельного податку, орендної плати, продажу земельних ділянок і інших угод із землею. Останнім часом загострились питання використання і охорони земельних ресурсів, і перш за все, відповідальності за це власників і землекористувачів.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Тому розробка і запровадження раціональних засобів державного управління земельними ресурсами, гарантії прав власності на землю є одним із найактуальніших завдань.

Управління земельними ресурсами - це державна система взаємопов'язаних правових, техніко-економічних, організаційно-господарських, технологічних заходів держави, спрямованих на регулювання земельних відносин, організацію раціональної, ефективної і екологічно стабільної територіальної одиниці на відповідних рівнях. Управління земельними ресурсами ведеться згідно з діючим законодавством держави про земельні ресурси в умовах ринкових відносин та удосконалення економічного механізму господарювання, регулювання рентних відносин, кадастрової оцінки земель з різними формами власності.

Завданням курсової роботи є дослідження формування агроландшафту території Шполянського району, визначення нормативної грошової оцінки району, а також вартості земель окремої ділянки.

агроландшафт земля грошовий вартість

1. Оцінка та аналіз агроландшафту

1.1 Сучасні вимоги до структури агроландшафту

Під агроландшафтами (АЛ) за Швебсом Г.І. слід розуміти природно-господарські територіальні системи сільськогосподарського призначення, які складаються з географічної оболонки, що в свою чергу є сукупністю природних елементів із різним ступенем антропогенного навантаження, у тому числі з різною структурою сільськогосподарських угідь.

Агроландшафти формуються в результаті взаємодії природно-потенціальних комплексів (ППК) з усіма ланцюгами системи землеробства, зокрема з інфраструктурою, протиерозійними заходами постійної дії (лісосмуги, протиерозійні гідротехнічні споруди різних типів, межі полів і сівозмін, польові дороги, гідрографічна мережа). Сучасні агроландшафти -- складні системи, які створені з різних елементів агроекосистем (рілля, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження) незначних за площею ареалів лісів, чагарників, лісосмуг, природних лук, боліт, торфовищ та розташованих на їхніх територіях доріг, комунікацій і будівельних споруд.

Структурна організація агроландшафту. Кожний агроландшафт (як і природний) характеризується відносною територіальною замкненістю та наявністю у ньому зон трьох типів:

а) зон зв'язування і трансформації енергії та речовини (рілля, ліс, луки);

б) зон транзиту (схилові землі, улоговини і балкові мережі, тимчасові й постійні водні джерела, які становлять гідрографічну мережу ландшафту);

в) зон концентрації та акумуляції речовини й енергії (заплави, стаки, озера, болота).

Виділяються такі рівні структурної організації агроландшафту:

а) з одним замикаючим створом і тимчасовим водотоком (улоговинний водозбір);

б) агроландшафт, що складається з декількох улоговинних водозборів і балок з одним замикаючим створом (балковий водозбір);

в) агроландшафт, який складається з кількох балкових водозборів із наявністю постійного водостоку, боліт, озер, заплави (річковий водозбір).

Названі рівні включають такі морфологічні одиниці ландшафту, як фація, підурочище, урочище, місцевість, які можуть бути використанні при складанні агроландшафтної карти території. Для відображення ландшафтно-територіальної структури проводять агроландшафтне картографування території. В процесі складання ландшафтної карти дають всебічну характеристику території на основі комплексу карт, що розкривають ландшафтно-територіальну структуру.

Вихідними картографічними матеріалами є топографічна карта, ґрунтові карти, агрохімічна інформація, інженерно-геологічні, гідрогеологічні, геоботанічні, геоморфологічні карти, карти землекористування з розміщенням сівозмін.

Характеристика агроландшафтних систем. Для характеристики агроландшафтних систем використовують такі показники: агрокліматичні особливості, геоморфологічну характеристику рельєфу, показники родючості ґрунту, включаючи баланс гумусу, водний баланс території та загальний режим зволоження, характеристику виробничої й меліоративної інфраструктур, інтенсивність прояву водної ерозії, дефляції та інших негативних процесів, які пов'язані з господарською діяльністю, забрудненість ґрунтів важкими металами і радіонуклідами.

Організація землеробства з урахуванням особливостей природних агроландшафтів (на ландшафтній основі) передбачає чітке уявлення про природні та антропогенні ресурси території. Для відновлення родючості середньо- та сильно еродованих ґрунтів доцільно вивести їх із ріллі з подальшим використанням під природні угіддя, у тому числі водоохоронні та рекреаційні зони, розширення заповідних територій різного адміністративного підпорядкування, заліснення й залуження.

Таким чином, за рахунок виведення з обробітку середньо- і сильно еродованих ґрунтів є можливість без зниження продуктивності агроекосистем, суттєво поліпшити структуру агроландшафту, посилити процеси саморегуляції та активізувати внутрішні резерви агроландшафту, що сприятиме досягненню екологічної рівноваги. Коригування структури сільськогосподарських ландшафтів у бік зменшення їхньої розораності, насамперед за рахунок сильноеродованих і деградованих земель, сприятиме не тільки зниженню інтенсивності ерозійних процесів і непродуктивних втрат азоту, фосфору та калію але й суттєвому поліпшенню водного балансу території, здешевленню ґрунтоводоохоронних заходів. Просторова організація території землекористування в умовах проведення земельної реформи, зокрема фермерських господарств, повинна здійснюватися з урахуванням збереження природних компонентів агроландшафту, в тому числі малих річок, струмків, лісонасаджень, гідротехнічних протиерозійних споруд (валів-терас різних типів), польової гідрографічної мережі, природних та штучно створених водостоків, місць відтворення дикої флори і фауни.

Принципово важливим є не лише визначення оптимального співвідношення угідь, але й мінімально необхідної площі індивідуального природного біоценозу, а також оптимальної структури їх розміщення на території агроландшафту. При оптимальному розміщенні ділянок із природною рослинністю можна при їхній загальній меншій площі досягти більшого природоохоронного ефекту, ніж при необґрунтованому розміщені таких ділянок, навіть за умови, що вони займають значно більші площі в агроландшафтах.

Отже, проблема оптимального співвідношення природних і господарських угідь включає три важливих завдання: 1) визначення оптимального співвідношення угідь; 2) встановлення мінімально необхідної площі окремої ділянки з природною рослинністю; 3) планування оптимальної екологобезпечної територіальної структури угідь.

З метою створення ґрунтоводоохороних агроландшафтів високого ступеня саморегуляції з мінімальними витратами енергії і ресурсів, необхідно здійснювати контурно-смугову організацію території кожного суб'єкта землекористування, у тому числі й при паюванні, в інтересах, насамперед, збереження природоохоронного каркасу ландшафту як основи сталого розвитку агросфери, поліпшення умов життя людини.

До екологічно стійких чинників в агроландшафтах належать:

· оптимізація водного режиму, підвищення коефіцієнта використання опадів, зарегулювання поверхневого стоку;

· захист ґрунтів від ерозії та деградації, збереження і відтворення їхніх корисних властивостей;

· створення життєвого простору для дикої флори і фауни;

· підтримання біорізноманіття, у тому числі збереженням генофонду запилювачів та ентомофагів.

До екологічно нестійких чинників належать:

· висока розораність території, особливо в умовах складного рельєфу, зокрема водозборів малих річок;

· створення на схилових площах рівнинної прямолінійної організації території;

· ерозійні процеси, що перевищують регіональні допустимі норми;

· розораність схилів, що прилягають до гідрографічної мережі, природних водостоків і зарегульованих улоговин;

· забрудненість ґрунтових і поверхневих вод продуктами ерозії та залишками агрохімікатів, іншими хімічними реагентами;

· негативний баланс органічної речовини і біогенних елементів в агроекосистемах.

1.2 Оцінка сучасного стану агроландшафтів України

Ґрунтовий покрив є важливим компонентом екологічних систем та об'єктом сільськогосподарського виробництва. Науково обґрунтоване ведення сільського господарства передбачає просторову організацію земельних ресурсів у структуровану систему аграрних ландшафтів. Земельні ресурси забезпечують продуктивність екосистем, але через інтенсивний антропогенний вплив останнім часом втрачають свої продуктивні та стабілізуючі функції.

У ландшафтознавстві ландшафт розуміється як однорідна ділянка земної поверхні, обмежена природними рубежами, у межах яких природні компоненти (літосфера, атмосфера, біосфера, ґрунти, рельєф, клімат і т.д.) знаходяться в складній взаємодії і пристосовані один до іншого. Ландшафт розуміється як геосистема з єдиним походженням, загальною історією розвитку, що формується в умовах однорідного геологічного фундаменту, одного переважаючого типу рельєфу, однакового клімату, з характерним поєднанням ґрунтів, рослинних співтовариств і геосистем локального рівня.

Зміни в ландшафті відбуваються постійно і залежать від природних і антропогенно-техногенних чинників та властивостей самого ландшафту. Природні фактори характеризуються зональними умовами, ритмічністю їхніх проявів і розмахом коливань. Під впливом господарської діяльності людини формується антропогенний ландшафт, в якому найбільшій зміні піддається ґрунт, біота, водний і тепловий режим. Антропогенний ландшафт складається з природних і змінених людиною компонентів, що взаємодіють між собою. Аграрні ландшафти належать до антропогенних ландшафтів.

Під агроланшафтом розуміють природну-сільськогосподарську геосистему регіональної розмірності або модифікований людиною природний ландшафт землеробського використання. За В. Бураковимагроландшафт - це анторопогенно-природна, інтегрована природно-виробнича система, пристосована до науково-обгрунтованого, екологічно раціонального і економічно вигідного ведення сільськогосподарського виробництва, що забезпечує збереження й розвиток його природних основ і не суперечить охороні навколишнього середовища, підтримці організованості біосфери .

У результаті значного втручання людини в агроландшафти погіршуються екологічні умови й якість компонентів ландшафту, зменшуються природні ресурси ландшафту та кількість і якість продукції. За інтенсивністю антропогенного впливу аграрні ландшафти належать до дуже змінених (порушених) ландшафтів. Причому зміни торкаються всіх компонентів (рослинність, ґрунти, води) та призводять до істотного порушення структури ландшафту. Межі аграрних ландшафтів являють собою рубежі у вигляді польових доріг, елементів гідрографічної мережі або лісосмуг .

Заміна природних біоценозів штучними знижує загальну біологічну продуктивність, збіднює ґрунт. Культурні рослини щорічно виносять із ґрунту значну кількість азоту, фосфору, калію, кальцію тощо. Ґрунти з середнім вмістом мінеральних речовин за рахунок отримання урожаю можуть бути повністю виснажені за 15-50 років. Для ландшафтів характерна біологічна продуктивність, яка виражає сукупний результат природних й антропогенних впливів на екосистеми і виступає вагомим інтегральним показником оптимізації аграрних ландшафтів. Втручання людини в біологічний кругообіг геосистем знижує потенційні біологічні ресурси та родючість ґрунтів.

Сільськогосподарські ландшафти, зумовлені відмінностями в господарському використанні землі, Ф. Мільков поділяє на такі основні типи, як: польовий, садовий, змішаний садово-польовий та лучно-пасовищний. Для польового типу характерна розораність ґрунтів, яка змінює їхні властивості. При низькій агротехніці знижується вміст гумусу, втрачається міцна дрібнозерниста структура чорнозему, і навпаки, висока агротехніка підвищує або підтримує на необхідному рівні родючість ґрунтів. Для садового типу характерний низький рівень саморегуляції та необхідність високої агротехніки для отримання високих урожаїв. Садово-польові антропогенні ландшафти являють собою насадження плодових дерев, між якими вирощуються ягідні кущі, овочі, квіти. Для лучно-пасовищного типу ландшафтного комплексу характерні луки і пасовища, серед негативних впливів на них є надмірний випас худоби. Для України характерний кожний із зазначених типів аграрних ландшафтів.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, всі землі за основним цільовим призначенням поділяються на дев'ять категорій, до яких належать і землі сільськогосподарського призначення.

Згідно зі ст. 22 зазначеного закону до земель сільськогосподарського призначення належать:

· сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

· несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації, тощо).

Земельний фонд України включає 42,4 млн. га сільськогосподарських угідь або 70 % від загальної земельної площі країни, з них рілля становить більш 80 %, багаторічні насадження - 2,7 %, сіножаті - 5,1 %, пасовища - 11,4 %. Сільськогосподарські угіддя розташовані по території країни нерівномірно 37 % -гірсько-лісовому регіоні Карпат до 90 % у степових регіонах.

Одним із основних чинників зниження продуктивності земельних ресурсів є деградація агроландшафтів унаслідок тривалого застосування недостатньо екологічних систем землеробства, порушення оптимальної структурно-функціональної організації території, збалансованості основних стабілізуючих компонентів, що призводить до зниження протиерозійної стійкості агроландшафтів, погіршення їхнього екологічного стану. Складові сучасних аграрних ландшафтів визначають їхню стабільність чи нестабільність. Антропогенна діяльність в агроекосистемах, як правило, посилює ризики погіршення навколишнього природного середовища.

Інтенсивний антропогенний вплив на природні ресурси зумовив порушення екологічної стабільності ландшафтів, у тому числі й аграрних. Однією з причин дестабілізації екологічної ситуації в аграрних ландшафтах є значна розораність земель. Це негативно позначається на зниженні стійкості агроекосистем, призводить до екологічного дисбалансу співвідношень площ ріллі, луків, лісів, водойм та збіднення біологічної різноманітності. Наслідком цих процесів є різке зниження продуктивності аграрних ландшафтів.

Розораність території України в середньому становить 55,2 %, а в степових районах цей показник сягає відмітки 90 %, що виходить далеко за межі допустимих норм високої культури землеробства. Через інтенсивні ерозійні процеси, що значною проявляються на розораних землях, виникає необхідність скорочення орних площ для покрашення екологічної стабільності аграрних ландшафтів.

Рілля більшою мірою, ніж інші складові аграрних ландшафтів, дестабілізує екосистему. В процесі розорювання знищується природна рослинність, зменшується видовебіорізноманіття. При знищенні природної рослинності йде процес руйнування ґрунту внаслідок різкого збільшення прямого поглинання сонячної радіації, що призводить до «горіння» гумусу, погіршення його агрегуючої здатності. Відкритий ґрунт влітку у сонячний день на поверхні може нагрітися до 80С і навіть вище. Це означає не тільки підвищені втрати вологи на випаровування, а і загрозливе підвищення температури повітря, що не дає змоги досягти «точки роси» і відповідного формування дощів. Тобто проблема наднормативної розораності ландшафтів має не тільки суто місцевий характер, а й обумовлює погіршення мікрокліматичних характеристик. Є підстави припустити, що підвищення проявів посух і посушливості клімату в Україні та ряді інших країн обумовлюється саме цією причиною .

Проблемам і пошуку найкращих варіантів оптимізації аграрних ландшафтів за допомогою досягнення екологічно збалансованого і економічно доцільного співвідношення між різними видами сільськогосподарських угідь присвячені праці багатьох вітчизняних учених - С. Булигіна, В. Буракова, Л. Новаковського, В. Сайка, О. Тараріко, Ю. Тараріко, А. Третяка, О. Фурдичка , С. Чорного, М. Шелякіна та ін.

Формування структури аграрних ландшафтів значною мірою пов'язане з рельєфом, який зумовлює здатність земель для вирощування сільськогосподарської продукції. Найбільш науково обґрунтованою основою для формування екологічно сталих агроландшафтів визнано впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території.

Для створення сталих і збалансованих агроландшафтів із високою біологічною продуктивністю необхідне зниження темпів ерозії, що можливо через упорядкування структури агроландшафтів. Сьогодні накопичений значний обсяг наукових розробок щодо ландшафтних, екологічних і агротехнологічних систем, проте лише відносно невелика частина цих розробок реалізується на практиці. В сучасних умовах це вирішується оптимізацією складу та науково-обґрунтованим співвідношенням угідь, лісових, лучних, болотних, рекреаційних зон і водних екосистем, у вилученні зі складу ріллі деградованих та малопродуктивних земель.

Комплексну агроекологічну оцінку стану земельних ресурсів за співвідношення основних видів угідь, рівнем антропогенного навантаження, ступенем поширення деградаційних процесів та розробку рекомендацій щодо охорони родючості та поліпшення екологічного стану ґрунтів проводили: на території Київської області - О. Ракоїд , на території Чернігівської області - Є. Москальов, на території Рівненської області - В. Долженчук, на території Полтавської області - П. Писаренко, О. Ласло.

Дослідження, проведені В. Бєлоліпським та Ю. Колесніковим в умовах Степу засвідчили, що оптимальні ерозійно-екологічні умови в агроландшафті створюються за наявності 40-60 % орної землі, 5-10 % полезахисної лісистості та 30-60 % кормових угідь. В. Трегобчук запропонували ландшафтно-екологічне районування території України, яке ґрунтується на системній оцінці природно-екологічного потенціалу різних регіонів із урахуванням інтегрального впливу на довкілля господарської діяльності людини.

Питання про оптимальну полезахисну лісистість та співвідношення угідь в ландшафтах науковцями розроблено і обґрунтовано для всіх кліматичних зон України. Сучасна лісистість Лісостепу зменшена в 4 рази і становить 12,2 %, Степу - майже у 2 рази, з 5-6 % до 3 % . Із розрахованої мінімально необхідної кількості лісових смуг (3,5 %) за реальними дослідженнями є 1,4 % (432 тис.га), причому 35 % насаджень від загальної площі лісосмуг мають незадовільний стан і меліоративні якості.

За дослідженнями В.В. Медвєдєва та ін. (1997) в Україні налічується 6,8 млн. га ріллі з дуже важкими ґрунтово-технологічними умовами, частина яких непридатна для інтенсивного використання. Крім цього вчений вважає, що проблеми агроландшафтів - замулення малих річок, зменшення біологічного різноманіття, погіршення екологічних функцій, посилення контрастності і жорсткості клімату - будуть збільшуватися та інтенсифікуватимуться.

О. Канаш, В. Леонець (2005), Л. Новаковський (2005), М. Шквир(2000), розробили наукові підходи та критерії консервації деградованих і малопродуктивних земель України, створення на них лісових насаджень і залуження; проекти землеустрою щодо впровадження ґрунтозахисних сівозмін і технологій при вирощуванні культур. Фактичне скорочення ріллі і визначення долі подальшого використання цих земель виконується лише на підставі опрацьованого проекту, де кількісно обґрунтовано не тільки питання оптимізації співвідношення земельних угідь, а й питання розміру і геометрії робочих ділянок (полів), що в кінцевому результаті визначає успіх у справі охорони ґрунтів від ерозії. Тобто, мова йде про систему заходів постійної дії: полезахисні лісосмуги, дороги, гідротехнічні споруди, інфраструктура безпечного скидання поверхневого стоку і таке інше. Це свого роду каркас (фундамент) грунтоохоронного і екологічно збалансованого агроландшафту.

Прогнозується скорочення площ орних земель з 90-80 % до 50 % у структурі сільськогосподарських угідь за рахунок значно деградованих ерозією, заболочених і засолених, з низьким вмістом гумусу, схилах більше 3° та інших, які мають низьку віддачу врожаєм. Державною програмою передбачено скорочення ріллі на 10-12 млн. га. В умовах постійного зростання цін на техногенні та енергетичні ресурси цей напрям являє собою умову економічного виживання господарств. На землях із високою родючістю ґрунтів окупність врожаю пшениці у 1,5-2 і навіть три рази вище, ніж на сильно деградованих. О. Федько розглядає питання виведення еродованих земель на консервацію, що базується на матеріалах еколого-агрохімічної паспортизації сільськогосподарських угідь.

Посилення деградаційних процесів в умовах нових організаційно-правових форм землекористування України свідчить про те, що традиційні методи контролю і спостережень за станом агросфери не відповідають сучасним інформаційним вимогам. В. Белоліпський, В. Греков, А. Покотило пропонують інтегральну модель оцінки агроландшафтів методом спектрофотометрування з урахуванням різних ґрунтоохоронних рівнів захисту, який дозволяє дати об'єктивну оцінку гумусного стану ґрунтів.

1.3 Суть агроландшафтної оптимізації

Основою збереження навколишнього природного середовища є оптимізація ландшафтів, яка полягає у створенні науково-обґрунтованого співвідношення між такими екосистемами як поля, луки, болота, водойми, ліси та ін.

Вперше проблемою оптимізації структури земель серед вітчизняних вчених почав займатися В.В. Докучаєв. Він висловив думку про необхідність певного співвідношення в землеробських регіонах між ріллею, луками, болотами, водоймами, лісом. Таке співвідношення повинно мати певні норми для кожних місцевих ґрунтово-кліматичних умов та характеру вирощуваної сільськогосподарської продукції. Докучаєв наголошував на тому, що порушення цих норм провокує деградацію ґрунтів. Основними причинами цього явища він вважав винищення лісів і западин, природного покриву луків та степів.

Природоохоронні землі почали розглядатися не тільки як засіб охорони рослин і тварин, а й як землі соціального значення для рекреаційного використання. Тому актуальною стала проблема визначення необхідної науково обґрунтованої площі рекреаційних, оздоровчих і природоохоронних земель.

В Україні питання оптимізації структур земель почали вирішувати спочатку зі встановлення нормативів оптимальної кількості лісів та лісистості територій. А.А. Молчанов запропонував наступні норми лісистості: для Степу - 5-10%, Лісостепу - 13-20%, Полісся - 20-40%. С.А. Генсирук обґрунтував дещо вищі норми: для Степу - 5-10%, Лісостепу - 16-20%, Полісся - 40% . При цьому питання оптимізації лісових насаджень слід розглядати не тільки як агроландшафтну проблему, а також з точки зору їх рекреаційного значення, важливості для очищення і відновлення повітря, отримання лісової продукції. Схожий підхід повинен стосуватися всіх без виключення екосистем.

Так склалося, що в Україні майже всі землі розглядаються крізь призму сільського господарства, тому в питанні оптимізації структури земель у більшості випадків ідеться мова про агроландшафтну оптимізацію.

Оптимізація землекористування повинна спиратись на ряд принципів, які є основою для його раціоналізації, зокрема:

- економічна ефективність повинна бути максимальною, природні втрати - мінімальними;

- необхідність розроблення системи економічних стимулів та покарань для землекористувачів за дотримання або порушення принципів раціонального землекористування;

- необхідність враховувати всі можливі природні фактори разом із виробничою діяльністю людини;

- створення умов для раціонального природокористування, у тому числі застосування прогресивних методів землекористування та охорони земель;

- встановлення норм антропогенного навантаження на земельні ресурси та контроль за їх дотриманням;

- екологічний моніторинг земельних ресурсів, що залучені у господарське використання;

- підвищення ефективності використання природних ресурсів і умов одночасно із нормуванням негативного впливу на довкілля.

Досягнення екологічної рівноваги в природних ландшафтах є необхідним на всіх рівнях: планетарному, державному, регіональному і місцевому, спираючись на природно-економічні, кліматичні, історичні та географічні особливості кожної з територій. При цьому агроландшафт повинен розглядятися як самоорганізована система, антропогенне втручання в яку не призволить до порушення її функціонування. Вважається, що рілля є дестабілізуючим, а сінокоси, пасовища, ліси - стабілізуючими факторами агроландшафту.

На зазначеній основі вітчизняними вченими розроблено рекомендації щодо параметрів оптимізації структури земельних угідь для всіх природних зон України (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 - Оптимальне співвідношення угідь агроландшафтів України

Природні зони і підзони	Частка угідь, %
	Рілля*	Природні кормові угіддя1	Ліси, всього2	Полезахисні лісосмуги3
Полісся	40-50	45-50	36-37	0,5-1,0
Лісостеп	45-55	40-45	17-18	2,0-2,5
Північний і центральний Степ	55-60	36-40	10-11	2,5-3,0
Південний Степ	60-65	30-36	8-9	6,0-7,0

Примітки: 1 - до площі сільгоспугідь; 2 - до всієї земельної території; 3 - до площі ріллі.

У таблиці 2.1 наведено оптимальне співвідношення угідь агроландшафтів України, так як Шполянський район знаходиться у Лісостепу ми обрали рекомендовані спвівдношення угідь. Для того, щоб провести агроландшафтну оптимізацію необхідно спочаку проаналізувати структуру ландшафтів обраного нами району, які угіддя і яка площа цих угідь.

Для встановлення співвідношення угідь на території Шполянського району нами виконано аналіз у розділі 2.3 структури земель для розробки в подальших розділах агроландшафтної оптимізації району.

1.4 Загальні відомості про об'єкт дослідження

Шполянський район розташований в північній частині Черкаської області і межує на заході з Катеринопільським і Звенигородським, на півночі - з Городищенським, на північному сході - зі Смілянським районами Черкаської області, на півдні і південному сході - з Новомиргородським районом Кіровоградської області.

Шполянський район розташований у лісостеповій фізико-географічній зоні.

Адміністративний центр району м. Шпола розташований в 70 км від обласного центра, яке перетинає автотраса Умань - Черкаси. Основними дорогами району, крім згаданої, являється дорога обласного значення Шпола - Городище, районного значення Лозуватка - Товста, Шпола - Юрківка, Шпола - Капітанівка, Шпола - Мокра Калигірка, Кримки - Ярошівка, Шпола - Новомиргород. Загальна протяжність доріг з твердим покриттям - 274,2 км.

Район с північного сходу на захід пересікає залізна дорога Христинівка - Цвіткове.

В економіці ведуча роль належить сільському господарству, яке займає 5,3% території області, район виготовляє 6,4% її валової сільськогосподарської продукції.

Промисловість зв'язана з переробкою сільськогосподарської продукції. Основними промисловими підприємствами являється завод продтоварів, меблева фабрика і др.

Природно - кліматичні умови району

Клімат. Шполянський район розташований в центральній лісостепової зони і по природних умовах являється типовою для цієї частини лісостепу.

Клімат помірно-континентальний, про що свідчить багаторічні спостереження метеорологічної станції.

Тривалість періоду з середньодобовою температурою вище 10° - 164 дня. Сума ефективних температур (+10° і вище) за вегетаційний період складає 2600-2900° і повністю задовольняє навіть такі теплолюбові культури, як цукровий буряк і кукурудза (ГТК=1,0-1,2). Без морозний період триває 160-170 днів. Перша осіння заморозка спостерігається в першій декаді жовтня, самі пізні осінні - в кінці квітня - початок травня.

Таблиця 2.2 - Кліматичні умови регіону дослідження

Місяці	Середня багаторічна температура повітря, С°	Середня багаторічна сума осадів, мм	Абсолютний мінімум температури, С°	Абсолютний максимум температури, С°	Абсолютна вологість повітря, м-б	Відносна вологість повітря, %
Січень	-5,8	19	-37	11	3,9	80
Лютий	-5,1	27	-35	11	4	78
Березень	-0,1	24	-30	20	5,5	74
Квітень	7,5	29	-12	29	7,3	54
Травень	15,1	50	-4	32	10,7	46
Червень	17,9	68	0	35	13,9	50
Липень	20,2	62	3	39	15,5	48
Серпень	19	51	-2	37	14	45
Вересень	14	39	-3	33	10,8	49
Жовтень	8	40	-18	30	8,4	61
Листопад	1,4	24	-22	23	6,3	77
Грудень	-3,2	24	-28	13	4,4	82
За рік	7,4	457	-37	39	8,7	62

За період з температурою вище 10° випадає 280 - 320 мм осадків. Із загальної річної кількості осадків 70% приходить на вегетаційний період. Така кількість осадів задовольняє потребу сільськогосподарських культур.

Стійкий сніжний покрив створюється, як правило, в другій і в началі третьої декади грудня, а в інші зими і раніше. Максимальна глибина промерзання ґрунту 133 см, мінімальна - 28 см.

Рельєф. Район розташований на придніпровській височині і являє кореве плато, порізане тлінними річками, балок і ярів.

Річка Шполка - лівий приток Гнилого Тікича, впадаючого в більш повно водну Синюху, ділячи територію району на дві частини, відрізняючись характером рельєфу, рослинності і ґрунтового покриву.

Південна частина району більш розчленована з вираженою ерозійною ярово-болотною сіткою. В південній частині району уклони добре виражені, рівнини, в основному пологі, місцями круті, є діючі яри і промоїни. Тут найбільше розвинені процеси ерозії ґрунтів. Балки південного направлення більш глибокі, з добре вираженим дном. Балки північного направлення мають меншу глибину і більш пологі схили.

Вододіли між балками, особливо південного напряму, як правило, вузькі і мають гребневидний характер, що зумовлює дуже бистрий стік поверхневих вод.

Північна, менша частина району, за умовами рельєфу відрізняється від південного. Балок значно менше, крім того вони мають довгий пологий схил. Рельєф північної частини району хвилястий. Широкі водороздільні ділянки інколи являються рівниною з елементами мікрорельєфу у вигляді невеликих впадин. Абсолютні відмітки коливаються від 100 м на дні балок і долин рік до 250 м на вододілі.

Геологічна будова. В геоструктурному відношенні територія району розташована в зоні поширення кристалічних порід Азовсько-Подольського кристалічного щита. Кристалічний фундамент, в основному, перекритий більш пізніми породами.

Верхні покривні породи представлені переважно четвертинними покладами (ліси, сучасні і древні алювіальні поклади) і значно рідше третичними покладами (глинами), оголеними по схилам балок і долин рік.

Гідрогеологія. Згідно гідрологічних даним підземні води на території району розташовані в зоні тріщинуватих докембрийских порід. Напір незначний - 5- 15 м, ріже 25-40 м.

Дебети свердловин від від 1,2 до 3,6 л/сек., якість води добра.

Водоносні горизонти Харьківського і Полтавського ярусів мають незначну водозабезпеченість, горизонт четвертинних покладів більш забезпечений водою тільки в долинах рік.

Підземні води застосовуються в промисловості, сільському господарстві і в побуті.

Корисні копалини. В районі широко представлені нерудні корисні копалини: граніт, глина, пісок, які використовуються в народному господарстві в якості будівельних матеріалах.

Південні села Маслове, в районі сіл Капустино, Товмач, Ярославка, на схилах балок маються виходи каоліну і бетонової глини. Біля села Капустино, Іскрене і Васильків маються поклади торфу.

Рослинність. Ландшафтні прості району в минулому були районами суцільного розміщення крупних широколистих лісів, які лише в деяких місцях були порізані притоками Дніпра і Південного Бугу, теперішнім в середніх і відносно неглибоких долинах.

В теперішній час остались найбільші островки на самих високих ділянках водорозділів, і також на схилах балок.

Ліси сільськогосподарських підприємств займають площу 3028 га або 22,4 % загальної площі лісового фонду району, і віднесені до лісів І групи, маючи поле - полезахисне значення.

В лісах переважають дубові молодняки І і ІІ класу віку ІІІ бонітету і вище. Середній вік - 30 років. Крім дуба ліс представлений такими основними породами: граб, ясень, липа, сосна та кущі.

Основними видами рубок в лісах являються рубки уходу і санітарні рубки. Випасання худоби в лісах заборонено.

Ліси, виростають на території району, по власному цільовому призначенню грають різну роль в народному господарстві. Особливе місце займає використання корисних функцій лісу: поле - полезахисних, водоохоронних, санітарно-гігіеничних. На окраїнах лісів, в запливах рік і балок збереглась трав'яниста рослинність.

1.5 Аналіз використання земель Шполянського району

За даними державного обліку земель (форма 6-зем) площа земель у межах Шполянського району становить 110,533 тис. га.

За результатами досліджень було встановлено, що відповідно до цільового призначення на території Шполянського району землі розподіляються на наступні категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту та зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Площа сільськогосподарських угідь району становить 87,86 тис. га, відношення площі ріллі і площі природних кормових угідь до площі сільськогосподарських угідь відповідно дорівнює - 92,27 % (81,07 тис. га) і 5,69 % (5,0 тис. га). Відношення площі лісів (14,03 тис. га) до площі всієї території (110,533 тис. га) - 12,69 %. Відношення площі полезахисних лісосмуг (0,46 тис. га) до площі ріллі (87,86 тис. га) - 0,52 %.

Таблиця 2.3 - Земельний фонд Шполянського району

Склад земель	Плоша земель, тис. га	%
Всього земель	110,53	100
Сільськогосподарські землі (всього) з них:	89,96	81,39
С.г.угідь	87,86	79,48
з них:
рілля	81,07
перелоги
багаторічні насадження	1,77
сінокоси	2,72
пасовища	2,28
Ліси та інші лісовкриті плоші	14,03	12,69
з них:
ліси	13,57
полезахисні смуги	0,46
Забудовані землі	3,29	2,98
Відкриті заболочені землі	1,56	1,41
Під водою	1,47	1,33
Землі природоохоронного призначення	0,35	0,32
Землі історико-культурного призначення	0,88	0,79

Шполянський район розташований у Лісостеповій зоні України. У таблиці 2.4 наведено порівняння оптимального співвідношення угідь агроландшафтів для Лісостепу і Шполянського району.

Таблиця 2.4 - Співвідношення угідь агроландшафтів району (по природній зоні)

Природна зона	Частка угідь, %
	Рілля1	Природні кормові угіддя1	Ліси, всього2	Полезахисні лісосмуги3
Лісостеп	45-55	40-45	17-18	2,0-2,5
Шполянський район	92,27	5,69	12,69	0,52

Примітки: 1 - до площі сільгоспугідь; 2 - до всієї земельної території; 3 - до площі ріллі.

З наведеної порівняльной таблиці видно, що в Шполянському районі рівень сільськогосподарської освоєності складає 81,39 %, а рівень розораності складає 92,27 %, що перевищує максимальне співвідношення угідь 1,7 рази. Відсосток розорюваності для більшості районів Черкаскої області коливається від 62% до 85%.

Для території району доцільно провести дослідження, щодо виявлення земель, які мають низький рівень врожайності і ці землі в майбутньому необхідно перевести під сіножаті, пасовища та полезахисні лісосмуги, площа яких значно меньша у Шполянському районі у порівнянні зі співвідношенням угідь агроландшафтів району.

Згідно наведеної оптимізації структури зазначених в таблиці земель, повинно бути вилучено 37% ріллі (від існуючих 81,07 тис.га). Це дозволить зменьшити розореність району до 55 %, площу пасовищ і сінокосів збільшити на 40 % і довести загальну лісистість до 18% та полезахисну - до 2,5 %.

Недоліком рекомендацій щодо параметрів оптимізації структури земельних угідь є те, що вони не охоплюють всіх категорій земель і стосуються оптимізації лише користування сільськогосподарськими землями. Зважаючи на те, що кожен регіон та місцевість мають власні природні умови і особливості, надані рекомендації повинні коригуватись згідно з особливостями кожної території.

Вважається, що ці зміни створять фундамент для ведення повноцінного та оптимального грунтоводоохоронного землеробства в Україні, суттєво підвищивши його продуктивність.

Крім того для природних зон були розраховані оптимальні співвідношення інтенсивно експлуатованих і екстенсивно використовуваних територій, а також територій, що особливо охороняються (табл. 2.5). Дотримання цих співвідношень повинно забезпечити екологічну рівновагу.

Таблиця 2.5 - Співвідношення площ екосистем району

Назва природної зони	Частка (%) площі екосистем у природній зоні
	Перетворені екосистеми (рілля, населені пункти, дороги та ін.)	Природні та природно-антропогенні екосистеми
Лісостеп	60-65	35-40
Шполянський район	78,01	21,99

У таблиці 2.5 наведено порівняння оптимального співвідношення площ екосистем для Лісостепової зони і Шполянського району.

З отриманих результатів можна зробити висновок про те, що кількість угідь агроландшафту Шполянського району не відповідають диференційованим нормам відповідно до агрокліматичних зон території країни та її сільськогосподарських провінцій.

Це дає нам змогу зробити висновок про те, що структура землекористування Шполянського району дає можливість досягти максимального еколого-соціально-економічного ефекту, який досягається орієнтовно при 40% освоєної території і 60% площ природних екосистем. Це можливе лише за умови штучного створення природно-антропогенних екосистем, а саме висаджувати ліси, створювати водойми і болота (та осушувати їх), залужувати території та ін.

2. Економічні характеристики території

2.1 Визначення базової вартості земель

Нормативно-методичну базу грошової оцінки земель населених пунктів започатковує Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995р № 213.

В населених пунктах рентний доход виникає перш за все, завдяки інфраструктурному облаштуванню території та перевагам місця розташування відносно ринків сировини, збуту та робочої сили.

На розмір рентного доходу впливають наступні фактори:

1. Місцеположення населеного пункту у територіальних системах виробництва і розселення та особливостей місцерозташування земельної ділянки в його межах.

2. Рівень інженерно-транспортного облаштування, природно-кліматичні та інженерно-геологічні умови, архітектурно - ландшафтна та історико-культурна цінність, екологічний стан території населеного пункту.

3. Характер функціонального використання земельної ділянки.

За Методикою грошова оцінка земель населених пунктів визначається за формулою:

(3.1)

де: Ц_н - грошова оцінка 1 кв. м земельної ділянки (у гривнях);

В - норматив втрат на освоєння та облаштування території в розрахунку на 1 кв. м (у гривнях);

Н_п - норма прибутку (6%);

Н_к - норма капіталізації (3%);

Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості тощо);

К_м - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки.

Коефіцієнт місцерозташування окремої земельної ділянки Км відображає її відносну цінність (вартість) в межах території міста та є добутком трьох коефіцієнтів:

(3.2)

де - коефіцієнт, який характеризує залежність рентного доходу відповідно від місцерозташування населеного пункту у загальнодержавній, регіональній і місцевій системах виробництва та розселення;

- коефіцієнт, який враховує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко-планувальної зони);

- коефіцієнт, який враховує місце розташування земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони.

На першому етапі визначається базова-середня для даного міста вартість одного квадратного метра земель, яка залежить від місцерозташування населеного пункту в загальнодержавній, регіональній та місцевій системах виробництва та рівня освоєння та облаштування території (Цнм).

На другому етапі базова вартість диференціюється в межах населеного пункту по економіко-планувальних зонах, які встановлюються в залежності від неоднорідності функціонально-планувальних якостей території, що впливають на розмір рентного доходу: різниця в доступності, в рівні інженерного забезпечення та благоустрою території, розвитку сфери обслуговування населення, в екологічній якості території та привабливості середовища(Цнз).

На третьому етапі визначається вартість одного квадратного метра земельної ділянки певного функціонального використання з урахуванням територіально-планувальних, інженерно-геологічних, історико-культурних, природно-ландшафтних, санітарно-гігієнічних та інженерно-інфраструктурних особливостей її місцеположення (локальних факторів).

Витрати на освоєння та облаштування території міста необхідні для визначення середньої вартості земель. До цих витрат включається вартість лише елементів інженерно-транспортної та природоохоронної інфраструктури, які не виконують суто технологічних функцій на виробничих підприємствах та не включаються показники витрат на спорудження соціальної та виробничої інфраструктури, оскільки саме рівень розвитку комунальної інженерно-транспортної та комунальної інфраструктури найбільше впливає на формування інфраструктурної складової земельної ренти. Витрати на освоєння та облаштування території визначаються за кожним конкретним населеним пунктом. Інформаційною базою для визначення витрат на освоєння та облаштування м.Шпола стали дані замовника та експлуатаційних установ про натуральні та вартісні показники. Більшість показників відновної вартості елементів інфраструктури (вулично-дорожня мережа, санітарна очистка, теплопостачання, озеленення, газопостачання тощо) та інженерної підготовки обраховані за натуральними показниками на дату оцінки 01.01.2012 року з використанням укрупнених показників. Приймаючи до уваги, що повна відновна вартість - це балансова вартість об'єкту на момент його приймання в експлуатацію, яка дорівнює повній кошторисній вартості його будівництва, визначення повної відновної вартості через повну кошторисну вартість будівництва об'єкту в об'ємі на момент оцінки є правомірним.

Для обчислення витрат на освоєння та облаштування з розрахунку на 1 кв. м приймається оціночна територія, яка дорівнює площі забудованої території міста у встановлених межах.

При виконанні нормативної грошової оцінки м.Шпола до оціночної території для визначення витрат на освоєння та облаштування території були включені забудовані землі та землі, які надані для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель, землі промисловості (окрім земель, зайнятих відкритими розробками, породними відвалами), землі транспорту, землі технічної інфраструктури, землі комерційного використання, землі громадського призначення, землі насаджень загального користування, землі відпочинку, вулиці, кладовища, присадибні ділянки, землі сільськогосподарського використання, що не відносяться до сільськогосподарських угідь (під господарськими будівлями і дворами).

До території, що не приймається до розрахунку при визначенні витрат на освоєння та облаштування, віднесені: сільськогосподарські угіддя (окрім присадибних ділянок), землі лісів та інших лісовкритих площ, відкриті землі (заболочені і без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом), площі акваторій.

Структура земель міста для розрахунку середньої вартості одного квадратного метра земель визначається за даними форми 6-зем та довідок міської ради.

3.2 Економіко-планувальне зонування території

Процес рентоутворення в межах населеного міста відбувається на достатньо великій та внутрішньо неоднорідній території, яка характеризується складним поєднанням природних і антропогенних ландшафтів, різницею в функціонально-планувальних якостях, різним рівнем прибутковості від використання земель, що призводить до неоднорідності прояву рентоутворюючих факторів. Це обумовлює необхідність її землеоціночної структуризації. Головним в земельнооціночній структуризації є встановлення відносної однорідності території за рентоутворюючими факторами, що впливають на потенційну прибутковість та інші соціально-економічні переваги від використання земель населених пунктів. Додержання цього принципу гарантує врахування рентоутворюючої природи окремих елементів території на різних ієрархічних рівнях: від населеного міста в цілому до земельної ділянки.

Для проведення пофакторної оцінки якості земель міста здійснюється земельно- оціночна структуризація території: виділення земельно-оціночних одиниць (оціночних районів), функціонально однорідних одиниць, в межах яких у подальшому здійснено збір, обробку та розрахунок окремих коефіцієнтів цінності території. Земельно-оціночний район в контексті даної роботи виступає в якості основної робочої одиниці. Площа окремого оціночного району є порівняльною з мікрорайоном багатоповерхової забудови, кварталом (групою кварталів) індивідуальної забудови.

Площа м. Золотоноша, що взята до розрахунку становить 1453,2913 га. Відповідно складена експлікація про склад земель в межах міста з врахуванням всіх змін.

Всього на території м. Шпола виділено 48 оціночних районів. Переважна функція використання означена в анкетах експертної оцінки міста та на картосхемі функціонального використання земель.

Економіко-планувальні зони та значення зональних коефіцієнтів Км2 не є наперед заданими параметрами, а результатом пофакторної оцінки території населеного пункту.

Виділені земельно-оціночні одиниці розділяються магістралями загальноміського значення та найважливішими вулицями, смугою відведення залізниці, межами ділянок виробничих підприємств, природними утвореннями (балки, улоговини).

При виконанні розрахунків для визначення економіко-планувальних зон м.Золотоноші враховувалися фактори, важливі для функціонування селища та сільських населених пунктів і відображають особливості умов будівництва:

1. неоднорідність функціонально-планувальних якостей території населеного пункту;

2. доступність до місць прикладання праці, центрів обслуговування, місць відпочинку, центру селища; об'єктів зовнішнього транспорту

3. рівень інженерного забезпечення та благоустрою території;

4. рівень розвитку сфери обслуговування;

5. екологічна якість території;

6. сприятливість інженерногеологічних умов для будівництва;

7. інженерно - геологічна якість та родючість грунтів для сільського господарства;

8. естетика забудови та середовища;

9. престиж для проживання.

Розрахунок зонального коефіцієнту Км2 та методи оцінки окремих факторів, що впливають на його величину, базуються на методах кваліметрії (науки, предметом якої є оцінка якості). Для кожного фактору або групи факторів розраховується відповідний індекс впливу на цінність території населеного пункту.

При розрахунках індексів виконуються такі умови:

1) значення індексів розраховується від середнього значення відповідних факторів для оціночних районів;

2) зважування окремих факторів та їх груп базується на методах багатомірної статистики або експертних оцінок вагових коефіцієнтів для кожного фактора в групі та кожної групи в комплексній оцінці;

3) екстремальні значення коефіцієнту Км2 повинні вкладатися в діапазон значень таблиці 1.6 "Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів".

Одним із важливих факторів, які впливають на цінність того чи іншого оціночного району населеного пункту, є його соціальна привабливість (престижність), котра відтворює задоволеність жителів архітектурно-естетичними, соціально-інфраструктурними, транспортними умовами проживання, розмаїттям місць прикладання праці, рівнем озеленення мікрорайонів, наявністю умов для розвитку дітей, загальним культурним рівнем оточення.

Для оцінки соціально-містобудівної привабливості території оціночних районів міста була застосована експертна оцінка за такими показниками: забезпеченість магазинами продовольчих та промислових товарів; забезпеченість закладами культурно-побутового обслуговування та спортивними закладами; забезпеченість дитячими садками; естетика середовища; престижність району для проживання.

Зважувальні коефіцієнти для кожного з індексів визначались експертним шляхом з урахуванням переважної функції оціночного району.

В м. Шпола були виділені наступні основні функції:

1) житлово-обслуговуюча (Ж);

2) виробнича (В);

3) рекреаційна (Р).

Вагові коефіцієнти для кожного з індексів в залежності від переважної функції оціночних районів міста Золотоноші наведені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 - Вагові коефіцієнти у розрізі функцій за групами факторів м. Золотоноша