Пріоритетний інноваційно-інвестиційний розвиток аграрного сектора України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пріоритетний інноваційно-інвестиційний розвиток аграрного сектора України

Батир Ю.Г., Чуйко Н.В., Храпач К.Г., Хирний О.В.

Харківська державна зооветеринарна академія

Анотація

В роботі приведено результати досліджень напрямків розвитку світової економіки, економіки України та зокрема аграрної галузі. Визначено тенденції розвитку сільського господарства України, та шляхи підвищення його ефективності.

Ключові слова: інновації, інвестиції, ефективність, валова продукція.

Актуальність досліджень. Необхідність активізації інноваційної діяльності в Україні очевидна. Перехід до інноваційного типу економічного зростання є для неї неодмінною умовою входження на рівних до ЄС. А це передбачає цілеспрямовані зусилля держави для формування сприйнятливої до інновацій економічної системи, створення механізму економічної взаємодії суб'єктів господарювання, за якого б конкурентні переваги здобувалися лише завдяки активній інноваційній діяльності і ефективним інноваційним рішенням.

Динамічний соціально-економічний розвиток кожної країни неможливий без всебічного і безперервного використання нововведень, які є каталізаторами загального розвитку. На це вказує досвід Японії, Південної Кореї, Китаю та інших азійських «тигрів», які, зробивши ставку на інтенсивні технологічні зміни, за короткий період забезпечили своє потужне економічне зростання.

Отже, інновації є основним чинником конкурентоспроможності суб'єктів господарювання. Вміння побачити нове у звичному, зрозуміти його перспективу, оперативно впровадити у практику господарювання - актуальне завдання менеджерів усіх ланок і рівнів управління організацією. Координування їх зусиль, визначення перспективних напрямів інноваційного пошуку, формування середовища, сприйнятливого до інновацій, є сутністю інноваційного менеджменту як системи управління розвитком організації. Всебічна реалізація потенціалу інновацій в масштабах усієї країни забезпечує її конкурентоспроможність на світовому ринку і соціально-економічне зростання.

Результати досліджень. Досліджуючи структурні джерела економічного розвитку, американський економіст Майкл Портер виділив серед них три основні: виробничі чинники, інвестиції, інноваційна діяльність. Він наголошував, що ефективність і конкурентоспроможність економіки визначається співвідношенням цих джерел, яке на різних етапах економічного розвитку різне. Так, в індустріальному суспільстві важлива роль у забезпеченні економічного зростання належить виробничим чинникам, що дає змогу розширювати обсяги виробництва і збуту продукції переважно на екстенсивній основі.

Ресурсно-технологічний потенціал українських підприємств не відповідає вимогам сьогодення. Низькою є також їх інноваційна активність. Частка промислових підприємств, що впроваджували інновації знижувалась: з 26,0 у 1999 р. до 13,5% 2010 р. Кількість впроваджених нових технологічних процесів зменшилась за ці роки у 3 рази, в ресурсозберігаючих - у 2,3 рази, кількість освоєних нових видів продукції - на 4 % .

Показником, що характеризує рівень взаємодії науки і бізнесу, а також швидкість впровадження наукових розробок в економіку, є «індекс інновацій». За ним світовими лідерами є США, Тайвань, Фінляндія, Швеція та Японія. Ізраїль - на 6-му місці, Німеччина - на 10-му, Велика Британія - на І4-му, Франція - на І8-му. Росія посідає 34-те місце, Україна - 38-ме. Із пострадянських держав за цим критерієм лідирує Латвія (26-те місце). Ці дані опубліковано в Есопоmіst Intelligence Unit (2012 р.) [1]..

Нині у розвинутих країнах більша частина ресурсів спрямована у сферу нарощування і передавання знань, а не традиційного капіталу. Про це свідчать зусилля провідних країн світу в «збиранні умів» і збільшення кількості вчених та інженерів, що працюють у науково-технічній сфері цих країн, а також зростання обсягів асигнувань на наукові дослідження. У 2001 р. США й Ізраїль витрачали на ці цілі по 2,1% ВВП, Швеція - 3,6%, Фінляндія - 3,4%, Ісландія - 3,1 %. 3а цим показником Японія находиться на 4-му місці, США - на 6-му, Німеччина - на 9-му, Франція - на 10-му, Росія - на 21-му, Китай на 25-му. В Україні на ці цілі витрачається протягом останніх років менше 1 % ВВП (при тому, що сам обсяг ВВП є значно меншим, ніж ВВП названих країн) [1].

Лідерами у виробництві світової наукової продукції є США і Японія. Вважається, що приблизно 80% усіх світових інновацій створюється в США, витрати їх на науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) перевищують витрати Англії, Франції, Німеччини та Італії разом узятих і становлять понад половину витрат на НДДКР розвинутих країн. Така увага до НДДКР привела до того, що в США продається 90% нових товарів і лише 10% старих, що надійшли на ринок більше як 5 років тому [2].

Перехід української економіки до ринкових відносин супроводжується всезростаючим науково-технічним та технологічним відставанням від індустріально розвинутих країн. Причина цього - відсутність до останнього часу стабільної стратегії розвитку країни, що спричинило нестабільність і ситуативність економічних процесів. Незважаючи на те, що протягом останніх років чисельність науково-технічних працівників в Україні значно зменшилася, країна ще має потужний науковий потенціал, здатний виконувати складні фундаментальні й прикладні дослідження. Адже Україна відома у світі своїми видатними вченими, науковими колективами та наукомісткими виробництвами.

Як нині, так і в майбутньому нам варто тримати орієнтир на «Міжнародну кооперацію», яка дасть можливість використовувати різні форми міжнародного науково-технічного та виробничого співробітництва. На нашу думку, найефективнішою формою міжнародної технічної взаємодії є розвиток спільного підприємництва.

Підраховано, що кількість винаходів, які здійснено у сфері переробки продукції АПК у XX сторіччі і запроваджено в практику, в кілька разів перевищує показники, досягнуті людством протягом історичного періоду розвитку (кілька тисячоліть). Вважаємо, що така тенденція збережеться й надалі у зв'язку з бурхливим розвитком інформатики і управління науково-технічним прогресом.

Левова частка витрат у виробництві, особливо при розгортанні принципово нових напрямів, припадає на капіталовкладення та основні засоби. Ефективним методом поліпшення техніко-технологічної сфери є постійне удосконалення ланок виробництва інноваційними елементами, що забезпечує довготривале функціонування технологічних ліній без їх повного переоснащення, а, отже, - підвищення рентабельності виробництва. Лише інерція мислення гальмує широке запровадження інновацій у різних сферах техніко-технологічного підприємництва. Підсумовуючи викладене щодо техніко-технологічної сфери слід наголосити, що техніко-технологічна сфера будь-якого виробництва - найбільш пристосована ділянка для запровадження інновацій і сільськогосподарська галузь не є винятком. Враховуючи це можна стверджувати, що інноваційний принцип підприємництва в даній сфері є єдино правильним шляхом інтенсифікації сільськогосподарського виробництва'.

У більшості високорозвинутих країн сільське господарство в основному субсидується державою. Серед країн, які активно здійснюють протекціоністську політику, Норвегія, Південна Корея, Японія, США, країни ЄС. Так, у Норвегії обсяг середньорічної підтримки аграрного сектору дорівнює 2/3 вартості валової сільськогосподарської продукції, а з розрахунку на сільського жителя - більше 30 тис. дол., на 1 га сільськогосподарських угідь - близько 3 тис. дол. У країнах Європейського Союзу нині більше половини його бюджету витрачається на субсидії фермерським господарствам. У Західних країнах внутрішній сільськогосподарський ринок захищений, з одного боку, твердими закупівельними цінами, з іншого - високими тарифами (митом) на імпортну продукцію.

Аграрний сектор є важливою складовою економіки України, від функціонального стану якого в прямій залежності знаходиться продовольча безпека та незалежність держави, розвиток внутрішнього й зовнішнього ринків, а отже і рівень життя населення. За попередніми розрахунками, у 2013р. частка сільського господарства (включаючи мисливство та лісове господарство) у загальному обсязі валової доданої вартості усіх галузей економіки склала 9,1%. Обсяг валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств у фактичних цінах становив 252,8 млрд.грн. (табл. 1).

Таблиця 1. Виробництво валової продукції сільського господарства України, млрд. грн. ( у постійних цінах 2010 р.) [4]

переоснащення аграрний активізація інвестиційний

Негативні тенденції у розвитку галузі, що почалися на початку 90-х років минулого століття, відзначилися, передусім, скороченням поголів'я худоби та птиці в усіх категоріях господарств, уповільненням впливу інтенсивних чинників на темпи приросту виробництва тваринницької продукції. В цей період дестабілізуючі процеси в галузі набули обвального характеру, внаслідок чого в усіх без винятку господарствах, які займалися виробництвом тваринницької продукції, погіршилися показники їхньої господарської діяльності [1,2].

За попередніми розрахунками у 2013р. у сільському господарстві отримано 13,7% приросту загального обсягу валової продукції сільського господарства. Тенденція нарощування обсягів сільськогосподарського виробництва відмічалася в усіх регіонах країни (від 1,1 до 41,3%). Загальні обсяги продукції збільшилися як у сільськогосподарських підприємствах (на 20,7%), так і в господарствах населення (на 6,4%).

У сучасних умовах господарювання сільськогосподарські товаровиробники орієнтуються на виробництво продукції рослинництва, як більш рентабельної. У 2013р. частка продукції рослинництва в усіх категоріях господарств зросла на 2,6 % і склала 69,4%. Саме досягнення значних приростів продукції у галузі рослинництва у 2013р. обумовило загальну позитивну тенденцію зростання обсягів виробництва у сільському господарстві. Проти 2012р. виробництво продукції рослинництва збільшилося на 18,1%, у т.ч. в сільськогосподарських підприємствах - на 25,2%, господарствах населення - на 9,3%. Частка аграрних підприємств склала 58,4% загального обсягу продукції рослинництва. Рівень виробництва продукції рослинництва перевищено в 23 регіонах країни (від 0,2 до 55,0%).

Розвиток економіки держави і задоволення соціально-економічних потреб населення значною мірою залежить від конкурентного розвитку агропромислового виробництва, системоутворювальну роль у забезпеченні якого відіграють організаційні та економічні важелі й інструменти. Проте, не дивлячись на це ефективність сільськогосподарського виробництва України залишається на низькому рівні, особливо галузі тваринництва (табл. 2).

Таблиця 2

Рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва, %

Дані таблиці 3 свідчать про те, що в 1990 р. сільське господасртво України було прибутковим з рівнем рентабельності 42,6 %. Після черги проведених реформ в 2000 г сільське господарство стало збитковим з рівнем рентабельності -1,0 %, причому тваринництво було найбільш збитковим( -33,8%), а рослинництво прибутковим (+30,8%). В 2013 р. сільське господасртво в цілому стало прибутковим рівнем рентабельності 11,2 %, рослинництво 11,1 %, тваринництво 11,3 %, але залишається збитковим виробництво м'яса ВРХ (-43,3 %), вовни (-72,7 %) та виробництво м'яса свиней також на рівні нульової рентабельності (0,2 %)..

Щоб витрати на модернізацію повністю і своєчасно відображалися в собівартості продукції, необхідно не тільки на їх величину збільшувати балансову вартість засобів праці, але і коректувати у бік підвищення діючу річну норму амортизації. За рахунок усіх джерел фінансування в 2014 р. в економіці України освоєно 219,4 млрд. грн., що на 39,2 % менше порівняно з попереднім роком, у сільському господарстві 18,7 млрд. грн. інвестицій, або на 4,9 % відповідно менше (табл. 3).

Таблиця 3. Інвестиції в основний капітал, млн. грн.

Власні кошти товаровиробників у структурі інвестицій в основний капітал сільського господарства займають 66 %, кредити - 23, прямі іноземні інвестиції - 3, кошти державного бюджету - 2 %, інші джерела - 6 %. Як бачимо, переважаюча частина інвестицій формувалася на рівні господарських структур, тоді як в 1991 р. визначальну роль у формуванні інвестиційних ресурсів виконувала держава.

Чистий дохід служить показником ефективності капітальних вкладень, бо нові капіталовкладення ефективніші попередніх за показниками продуктивності праці, собівартості і т.п. У міру окупності вкладень накопичується і певний резерв, призначений на розширення основних фондів шляхом нових вкладень [3,4].

Наведені дані рис. 1 засвідчують, що за останні 15 років у галузі сільського господарства темпи приросту прибутку випереджають темпи приросту інвестицій майже у два рази, в той же час у промисловості вони мають однакові темпи зросту. Так, під час фінансово-економічної кризи 2008-2009 років, коли за два роки виробництво промислової продукції в Україні знизилося на 26% зі збитками у 4,76 млрд. грн., обсяг інвестицій в основний капітал також скоротився на 43%, а виробництво сільськогосподарської продукції за цей час зросло на 15% з прибутком у 7,6 млрд. грн. Результати економічної діяльності у 2014 році також свідчили на користь сільськогосподарської галузі, так як 18,7 млрд. грн. інвестицій забезпечили 20,5 млрд. грн. прибутку, а в промисловість не дивлячись на 86,2 млрд. грн. інвестицій була збитковою у 161,4 млрд. грн.

Рис. 1. Динаміка інвестицій та прибутковості виробничих галузей України

Таким чином, аграрний сектор дав змогу частково згладити наслідки фінансово-економічної кризи в країні. Проте його «допомога» у відновленні економічного зростання в національному господарстві була б значно відчутнішою, якби держава виділяла достатню фінансову підтримку на розвиток сільськогосподарського виробництва.

Висновки

Тому, незважаючи на складне фінансове становище, Україні необхідно збільшити допомогу аграріям, принаймні до суми, яка дозволяється зобов'язаннями, що наша країна взяла на себе при вступі до СОТ. Надходження інвестицій в основний капітал сільського господарства за рахунок усіх джерел фінансування у 2015 р. повинні складати 8 млрд. грн., у 2020 р. - відповідно 45 млрд. грн. Також слід довести індикатор відповідності загальних обсягів інвестицій в основний капітал сільського господарства за рік їх прогнозним значенням (у порівнянних цінах) у 2015 році до 100 відсотків проти 48 % у 2010 р. і 63% у 2011р. При цьому додаткові витрати з державного бюджету будуть компенсовані збільшенням виробництва сільськогосподарської продукції й створенням нових робочих місць у суміжних галузях [1].

Однак обмеження правилами СОТ прямої підтримки галузі на рівні 3 млрд. грн. та незначні можливості бюджету України спонукають Міністерство аграрної політики та продовольства і НААН до пошуку нових форм фінансування розвитку. Аграрною наукою опрацьовано ідею додаткового запровадження цільового фонду розвитку галузі, що міг би формуватись за рахунок 1% збору від продажу товарів (послуг) або акумулюватись з частини ПДВ, що сплачується з переробки та торгівлі харчових продуктів. Розробка окремого законопроекту “Про створення фонду підтримки українського села” допоможе щороку додатково залучати в аграрний сектор близько 20 млрд. грн.[2].

Інноваційна модель розвитку АПК України є гарантією економічного добробуту в майбутньому, а інноваційне підприємництво в техніко-технологічній сфері - це вимога часу. Тому інноваційна політика держави мусить мати на меті об'єднання науково-технічної та інноваційної політики.

Як тепер, так і в майбутньому інноваційна політика має бути комплексом економічних, організаційно-політичних та інших заходів держави, спрямованих на запровадження результатів НТП у виробництво, стимулювання і підтримку інноваційних процесів в економіці. На майбутнє, однією з умов успішного науково-технічного й інноваційного розвитку країни є створення та державна підтримка різних форм кооперації наукових, виробничих і фінансових організацій та структур.

В аграрному виробництві основними формами організації в інноваційній діяльності мають бути агротехнопарки, бізнес-інкубатори й інші венчурні підприємства. Агротехнопарки слід створювати поблизу аграрних вузів і науково-технічних агрооб'єднань, сортовипробувальних та інших дослідних структур.

Основою розв'язання цих проблем є створення та ефективне використання такого механізму залучення інвестицій у сільськогосподарське виробництво, який дав би змогу реалізувати завдання окремих галузей і виробництв зі здійснення перспективних проектів та забезпечення подальшого стратегічного розвитку. В зв'язку з цим постає питання здатності традиційних сільгосппідприємств забезпечувати внутрішній попит та виконувати експортні зобов'язання держави на основі інноваційного розвитку.

Активізація інвестиційної діяльності в сучасних умовах пов'язана з розширенням інтеграційних взаємодій у межах АПК й за участю непрофільних галузей та створенням умов для своєчасного переоснащення підприємств аграрно-промислового виробництва, підвищення фондоозброєності праці працівників, збільшення капіталізації підприємств й одержання соціального ефекту.

Використана література

1. Стадник В.В., Йохна М.А. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. - К.: Академвидав, 2006. - 464 с. (с. 29-38)

2. Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент: Навчальний посібник. - К.: МАУП, 2006. - 312с.

3. Месель-Веселяк В.Я. Розвиток сільського господарства України // Економіка АПК. - К.: 2011, № 7. - с. 42-55.

4. Азізов С.П. Деякі питання організації та підвищення ефек-тивності тваринництва//Економіка АПК.- К.: 2011, № 4.- с. 12-15.

5. Власенко Н.С.. Сільське господарство України у 2013 році / Звіт Державної служби статистики, 2014. - № 06.2-07.- С. 1-11.

6. Статистичний збірник: Сільське господарство України за 2013 рік / За ред. Власенко Н.С. - К.: Госкомстат Украины, 2014. - 402 с.

7. Статистичний щорічник : Сільське господарство України за 2014 рік / Відп. за вип. Прокопенко О.М. - К.: Держстат України, 2015. - 386с.

Размещено на Allbest.ru