Становлення і розвиток наукових засад вітчизняного сортовипробування на початку XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 001.89“71”:631.526.3“19”

Становлення і розвиток наукових засад вітчизняного сортовипробування на початку XX ст.

Василюк П.

директор Українського інституту експертизи сортів рослин

Вітчизняне сортовипробування базується на наукових засадах дослідницької роботи, основи яких закладено ще наприкінці XVIII - початку XIX ст. Як показали результати дослідження, принципи триразової повторності досліду і відповідності сортів до грунтово-кліматичних умов регіону стали одними з основних при розробленні в 1923 р. методики сортовипробування та запропоно-ваного В. В. Талановим у 1928 р. сортового районування. Метою статті є висвітлення еволюції наукової думки в напрямі випробування сортів. сорт рослина науковий

У наведеному матеріалі методом історико-наукового дослідження розкрито передумови розроблення і запровадження єдиної методики сортовипробування для всіх спеціалізованих установ. З 'ясовано мотивацію початку такої роботи, висвітлено основні напрями, за якими досліджували сорти на початку XX ст., показано на які властивості й особливості рослин і сортового насіння звертали увагу при виборі кращих.

Ключові слова: сортовипробування, сортомережа, сорт, методика сор-товипробування, районування сортів, стандартизація.

Domestic variety testing based on scientific principles of research work, which laid the foundations of the late XVIII -- early XIX centuries. As the results of the research showed, the principles of triple replicate of the trial and variety accordance to the region soil and climatic conditions has become a one of a major during development in 1923 Test Guidelines and proposed varietal zoning by V.Talanov in

1928.The aim of the article is to highlight the evolution of scientific thought concerning the variety testing direction.

In presented material by historical and scientific research methods are disclosed preconditions of development and implementation of unified Test Guidelines for all specialized authorities. It was found the motivation to begin such work, highlighted the main directions on which were explored varieties in the early XX century, shown on what properties and peculiarities of plants and varietal seeds was paid attention during choosing the best ones.

Keywords: variety testing, variety network, variety, Test Guidelines, variety zoning, standardization.

Отечественное сортоиспытания базируется на научных принципах исследовательской работы, основы которых заложены еще в конце XVIII - начале XIX в. Как показали результаты исследования, принципы трехкратной повторности опыта и соответствия сортов почвенно-климатическим условиям региона стали одними из основных при разработке в 1923 г. методики сортоиспытания и предложенного В. В. Талановым в 1928 г. сортового районирования. Целью статьи является освещение эволюции научной мысли в направлении испытания сортов.

В приведенном материале методом историко-научного исследования раскрыто предпосылки разработки и внедрения единой методики сортоиспытания для всех специализированных учреждений. Выяснено мотивацию начала такой работы, освещены основные направления, по которым исследовали сорта в начале XX в., показано на какие свойства и особенности растений и сортовых семян обращали внимание при выборе лучших.

Ключевые слова: сортоиспытание, сортосеть, сорт, методика сортоиспытания, районирование сортов, стандартизация.

За визначенням вільної електронної енциклопедії “Вікіпедія”, наука - це форма інтелектуальної діяльності людей, скерована на отримання знань про природу, суспільство, мислення, на відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку. Сукупність накопичених знань, як теоретичних, так і практичних, дає можливість формувати досвід у розвитку окремих напрямів дослідження, зокрема агрономії, і як наслідок - підвищення продуктивності галузевого виробництва. Вітчизняне сортовипробування також базується на результатах наукових підходів у вивченні сортів культивованих рослин.

Аналіз передумов розвитку наукових основ вітчиз-няного сортовипробування дозволив з'ясувати, що перші спроби запровадження робіт з вивчення сортів були ще у другій половині XVIII ст. Тоді сортовипробування проводили з метою виявлення кращих зразків за якістю і врожайністю, що відігравало значну роль з економічної точки зору для комерційних фірм [1]. У першій половині XIX ст. вже визначали доцільності вирощування тих чи інших сортів у місцевих умовах [2]. Таким чином, ще тоді було визначено фактори, що стали основним критерієм районування сортів, проведеного вже в середині XX ст., підбір сортів відповідно до ґрунтово- кліматичних властивостей території. У цей час також закладено перші наукові основи сортовипробування: відсутність строкатості ґрунтів під дослід, використання селекційного матеріалу, триразова повторність досліду, однакова густота посіву, відсутність на ділянці бур'янів, застосування спільних методів і засобів збору врожаю, його очистки та сортування, визначення основних на той час показників якості зерна (абсолютна вага, кількість зерен у п' яти золотниках, склоподібність, плівчастість та ін.), застосування математичного методу оцінки похибок спостережень. Наприкінці XIX ст. досліди з випробування сортів розширилися завдяки дослідженням біології і фізіології рослин. З цього часу також було запроваджено колективне сортовипробування.

Важливою подією в історії принципу організації сортовипробування стало прийняття в 1911 р. запропо-нованої П. В. Будріним резолюції щодо організації при обласних селекційних станціях мережі сортовипробува-льних ділянок та виділення цього напряму в окремий розділ наукової програми установ [3].

Період 20-х років минулого століття увійшов в історію розвитку аграрної науки і дослідної справи етапом “ренесансу”, що характеризувався створенням низки галузевих дослідних установ і освітніх закладів. Особливого піднесення також набули дослідження наукових підходів проведення сортовипробування. В цьому напрямі слід відмітити діяльність Сорто-насіннєвого управління Цукротресту (СНУ) та Всеукраїнського товариства насінництва (ВУТН). Перша організація у 1923 р. у власній мережі з проведення колективних досліджень запровадила єдину систему колективного сортовипробування, розробивши спеціальну методику, а друга створила особливу мережу сортовипробувальних пунктів ? Українську сортомережу.

Дослідні установи СНУ Цукротресту сортовипробу-вання проводили з цукровими буряками, озимою пше-ницею, озимим житом, ярими культурами та бобовими, прагнучи до одноманітності на всіх шляхах випробування, використання отриманих даних як результату колективного, тобто множинного за єдиною програмою і методикою досліду [4].

Управління на другому засіданні свого дорадчого органу Наукової ради (27 грудня 1922 р.) затвердило організацію випробування сортів, що включала сорто-випробування супереліти, маточного насіння та завод-ського насіння першої репродукції від маточного [5]. Програма роботи пунктів включала польові дослідження з питань удобрення, обробітку ґрунту і механічних прийомів вирощування буряку та сортовипробування [6].

В мережі ВУТН було визначено напрями дослідження сортів: біологічне - з метою виявлення стійкості до умов зростання; господарське з метою визначення їхньої продуктивності й ступеня стійкості врожаю в різних природно-історичних районах; технічна оцінка сортів; морфологічне за господарськими та біологічними властивостями; географічне з метою виявлення ареалу їхнього поширення та відповідного картографування [7]. Діяльність обох мереж було узгоджено і на основі наукових напрацювань галузевих дослідних станцій розроблено єдину методику сортовипробування.

Після неврожаю 1921 р. та його наслідків особливу благочинну діяльність на території РРФСР розгорнула американська організація American Join Distribution Committee (Джойнт). В 1922-1924 рр. нею, а також Бюро створення і розмноження нових сортів польових культур завідував відомий засновник системи державного дослідження сортів сільськогосподарських культур В. В. Таланов. У 1924 р. Бюро почало ініціювати заснування Державної мережі сортовипробування на території колишньої РРФСР і на кошти Джойнта це вдалося реалізувати. Працівниками Держсортомережі під керів-ництвом В. В. Таланова запроваджено методику прове-дення сортовипробування для різних культур, основи апробації й усесторонньої оцінки сортів. В основу роботи було покладено розроблений вченим принцип “бага-тобічності експериментів” [8].

До завдань Держсортомережі входило вивчення сортів сільськогосподарських культур за: 1) урожайністю; 2) стійкістю врожаю, зумовленою толерантністю проти несприятливих біотичних факторів, хвороб, шкідників та ін.; 3) якістю врожаю в умовах певного регіону (грунтово-кліматичних умов, агротехніки вирощування, сівозмін). На базі такого вивчення проводили вибір для району найкращих сортів [9, с. 278-293]. Зерно врожаю сортоділянок досліджували за такими ознаками: 1) аб-солютна вага; 2) натура; 3) крупність; вирівненість; 4) морфологічні й фізичні ознаки (форма, колір зерна, ха-рактер борозенки, виповненість, ушкодження шкідни-ками); 5) скловидність; 6) хімічний склад; 7) вихід і якість муки; 8) хлібопекарські властивості [10].

Важливою в розвитку вітчизняного сортовипробу-вання стала II Всесоюзна науково-агрономічна нарада Цукротресту, яка проходила 5-14 березня 1927 р. у Києві. Беручи до уваги результати її обговорень,відділ сортовипробування Всесоюзного інституту прикладної ботаніки та нових культур (створеного в 1924 р.) склав перспективний план розвитку дослідної справи і, зокрема, сортовипробування на 1927-1931 рр., який головним чином базувався на вдосконаленні методики ви-пробування сортів і поглибленні роботи минулих років. Робота ВІПБ, насамперед, полягала у таких напрямах:

- проведенні конкурсного випробування найкращих сортів хлібних, бобових, кормових і технічних культур у державному масштабі в різних природно-історичних районах Союзу (Державна мережа випробування).

-усесторонньому вивченні якості урожаю різних сортів, а також вивченні стійкості сортів проти посухи, вимерзання, вивчення імунітету сортів до енто- і фіто шкідників, порівняльній оцінці сортів на базі вивчення якісної та кількісної сторони урожаю, - їхньої стандар-тизації та районування.

-виборі й ґрунтовному вивченні (сортовивчення) нових, урожайніших, стійких чи кращих за якістю сортів досліджуваних культур як інтродукованих, так і з числа створених селекційними установами Союзу та виділених відділами Інституту із світової колекції, і подальшому розмноженні найкращих із них відповідно до укладених домовленостей з місцевими насіннєвими організаціями на власних опорних пунктах.

-кінцевому випробуванні в умовах селянського гос-подарства, а також популяризації та поширенні відповідно з погодженням із дослідними станціями і земельними органами серед широких мас селянського населення тих сортів, які виявилися найкращими за даними сортовипробування (мережа другого порядку й мережі селянських пробних посівів нових сортів).

На цій же нараді було прийнято низку резолюцій, серед яких зазначалися найважливіші досягнення про-ведених робіт: сортовипробування цукрових буряків дали підстави надати перевагу сортам урожайно- цукристого напряму таких станцій як Уладівська, Іва- нівська, Білоцерківська, Теткинська, Рамонська, Ілліне- цька; беручи до уваги універсальність сорту Українка 0246, нарада рекомендувала цей сорт для більшості районів району цукрової промисловості, із безостих увагу заслужили № 11 Березотоцької станції і № 676 Харківської станції; на перше місце з вівса вийшли німецькі сорти Лохова, Лейтевицький, Гернінга, а також сорт Верхняцької станції 053; щодо гороху, найвищу оцінку отримали сорти Вікторія рання Мандорф- ська, Вікторія Гейне та Аляска, ячменю - Грушевський, Катеринославський, Тайа, Лайа, Цайа, озимого жита - Таращанське Верхняцької станції та Петкуцького типу Верхняцький сорт [11].

З метою перевірки значення найкращих сортів у ре-альних умовах селянського господарства Відділом сор-товипробування ВІПБ організовувалися районні мережі селянських перевірочних посівів, а також проводилося сортовипробування у міжнародному масштабі. Керів-ництво такого сортовипробування здійснював Агроно-мічний інститут у Римі в особі професора Отторіо Му- нераті. Участь у ньому (крім СРСР) також брали Німеч-чина, Франція, Італія, Англія, Бельгія, Голландія, Чехо- словаччина, Польща й США [12].

Наступним зібранням спеціалістів-селекціонерів і насіннєзнавців став Всесоюзний з'їзд з генетики, селекції, насінництва та племінного тваринництва, організований у січні 1929 р. До програми пленарного засідання було включено доповіді В. В. Таланова “Государственное сортоиспытание и еговыводы в применении к селекции и семеноводству” та В. Г. Батиренка “Задачи и основные принципы организации государственного со-ртоиспытания” [13].

З доповіді В. Г. Батиренка стало зрозумілим, що вагоме значення сорту, як фактору урожайності серед інших чинників, постійно зростало, відповідно зацікавленість до питань сортовипробування, як зі сторони господарів, так і дослідної агрономії також зростала. Для максимального використання ролі сорту в піднятті продуктивності сільського господарства та покращанні якості його продукції, необхідна була належна науково обґрунтована організація роботи з вивчення сортів, їх оцінки, районування, стандартизації, реєстрації та репродукції. Продуктивність в окремих природно - історичних районах відповідно до ступеня варіювання урожайності по роках визначали методом польового конкурсного випробування, технічну оцінку сортів ? лабораторними й іншими експериментальними методами. Велике значення відігравали провокаційні методи, тобто штучне відтворення природних несприятливих умов з метою виявлення реакції досліджуваних сортів на ці умови. Враховуючи наявність великої кількості ліній і відібраних номерів для випробування, було організовано, одночасно з основним конкурсним випробуванням, попереднє вивчення сортів. Такі дослідження проводили в головних природно-історичних районах країни з охопленням різноманітності ґрунтово- кліматичних умов. Роботу з вивчення сортів, їх оцінки і районування проводили в централізованому порядку під керівництвом Відділу сортовипробування Всесоюзного інституту прикладної ботаніки (його окремими мережами), а в Україні - Української сортомережі (Відділу сортівництва Українського інституту генетики і селекції). В практиці Української сортомережі для введення кращих сортів до програми основного сортовипробування оригінатор (селекційна станція) подавав матеріали, що засвідчували оригінальність сорту, характеристику пропонованого сорту за його біологічними та морфологічними ознаками (вказувалися такі спадково- морфологічні ознаки, за якими цей сорт можна було б легко відрізнити від інших, схожих до нього сортів) і відомості про врожайність сорту та якість урожаю за період, не менший ніж 3 роки випробування на станції [14].

Резолюції Всесоюзного з'їзду з генетики, селекції, насінництва та племінного тваринництва щодо районування та стандартизації сортів було подано у вигляді таких постанов:

а)в роботі необхідно враховувати не лише порівняльну врожайність сортів, але й їхню відносну стійкість проти шкідників, хвороб і метеорологічних умов, а також технічні й господарські якості, властиві сортам у різних ґрунтово-кліматичних районах. При оцінці сортів зважати на вимоги до якості зерна, представленого виробником, організаціями, які проводили заготовку і експорт продукції.

б)проводячи стандартизацію у всесоюзному масштабі й на базі даних Держмережі та заплановане райо-нування в областях і республіках, рекомендовані сорти необхідно розподіляти на “стандартні”, “рекомендовані” і “допустимі”;

в)рекомендовані сорти заносити до Всесоюзної державної племінної книги з повним описом всіх наявних про них відомостей на базі даних Держмереж та оригінаторів. Книгу вести при Всесоюзному інституті прикладної ботаніки.

У той період сортоділянки здебільшого працювали на базі дослідних і селекційних станцій. Сортовипробування проводили на стометрових ділянках, при 46 кратному повторенні в шаховому їх розміщенні.

В результаті обговорення організаційних питань сортовипробування створено постійний Всесоюзний науково-технічний комітет з сорто-насіннєвої справи та його Бюро. Основними завданнями Комітету стали: розгляд і погодження стандартних і допустимих сортів, затвердження їхнього районування, контроль ведення племінної книги та інші питання науково-технічного планування сорто-насіннєвої справи в союзному масштабі [і5].

На Всесоюзному з'їзді з селекції, генетики, насінництва і племінного тваринництва було ухвалено запро-понований В. В. Талановим Перший проект сортового районування зернових культур, зокрема озимої та ярої пшениці, вівса, ячменю і кукурудзи, дослідження яких проводили одночасно за різними напрямами [16]:

-Визначення порівняльної урожайності сортів - проводили на кожній сортоділянці зазвичай у чотирикратній повторності з фактичним урахуванням урожаю відповідних ділянок окремо і виведенням середнього статистичного. Відносно особливостей сортів, пов' язаних із їхньою пристосованістю до механізованого збирання (осипання, вилягання у злаків, висоти прикріплення початків у кукурудзи, бобів у сої і т. д.), на деяких ділянках, починаючи з 1929 р. організовували спеціальні дослідження й здійснювали облік, що вносило відповідні корективи при оцінці та підборі сортів при районуванні. Зокрема проводили:

-Фенологічні спостереження - з метою визначення відносної скоростиглості сортів, фаз кущіння, колосіння, дозрівання. З'ясували зв'язок метеорологічних умов різних районів та років із вищою чи нижчою врожайністю, стійкістю та якістю урожаю різних сортів.

-Встановлення стійкості сортів проти несприятливих умов середовища - з' ясували відносну зимостійкість сортів озимої пшениці, стійкість селекційних сортів ярої пшениці та ячменю проти шведської, гессенської мухи та грибних хвороб.

-Проведення оцінки сортів для стандартизації та районування - визначали порівняльну врожайність, стійкість і здатність до механізованого збирання, якість продукції [17].

Аналізуючи вищесказане, можна зробити висновки, що методика вітчизняного сортовипробування базується на багаторічних наукових дослідженнях, основи яких було закладено ще у першій половині XIX ст. Зокрема це стосується районування сортів відповідно до ґрунтово-кліматичних регіонів та багаторазової повторності дослідження. Майже сторічний досвід роботи окремими господарствами призвів до необхідності розроблення єдиних наукових основ сортовипробування в 20-х роках минулого століття для всіх установ сортівничого напряму, що починають створюватися з кінця XIX ст. Як наслідок, на території України, вперше в СРСР, у 1923 р. було організовано Українську сортомережу, як відповідальний за проведення сортовипробування управлінський орган.

Список використаних джерел

1.Балашев Л. Л. Государственное сортоиспытание зерновых культур в СССР (краткий обзор развития сортоиспытания) / Л. Л. Балашев // Информационный бюллетень / Государственная комиссия по сортоиспытанию зерновых культур при Министерстве сельского хозяйства СССР. - 1947. - № 11 (128). - С. 12.

2.Маринич П. Е. Государственное сортоиспытание в СССР

/ П. Е. Маринич // Селекция и семеноводство.-1967. - № 6 (нояб.-декаб.). - С. 20-27.

3.Ожерельєва В. М. Підготовка й проведення Першого з'їзду діячів з селекції, насінництва й розповсюдження насіннєвого ма-теріалу в 1911 р. [Електронний ресурс] / В. М. Ожерельєва // Історія науки і біографістика. - 2010. - № 4. - Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/inb/2010-4/10_ozhereleva.pdf.

4.Соляков П. Сорта озимых пшениц: из работ ССУ Сахарот- реста / П. Соляков // Бюллетень Сахаротреста. - 1925. - № 6 (26) июнь. - С. 110-113.

5.Бюлетень Сортівничо-насінньового управління Цукротрес- ту. - К. : Киев Печать, 1923. - Ч. 3 (січень 1923 р.). - 69 с.

6.Нестеров А. Ф. Сеть опытных полей в сельхозах Сахарот- реста / А. Ф. Нестеров // Бюллетень Сахаротреста. - 1925. - № 10 (30) октябрь. - С. 61-66.

7.Батыренко В. Г. Сортоизучение в сети Всеукраинского Общества Семеноводства: программа работ / В. Г. Батыренко ; Все- укр. Т-во Насінництва. - Х., 1926. - Бюл. 20. - 17 с.

8.Гончаров Н. П. Организатор системы государственного сортоиспытания и выдающийся селекционер (130 лет со дня рожде-ния В. В. Таланова) / Н. П. Гончаров // Вавиловский журнал селекции и генетики. - 2002. - № 20. - С. 37-49.

9.Общая селекция и семеноводство полевых культур / [В. Я. Юрьев, П. В. Кучумов, Г. Н. Линник и др.] ; под ред. В. Я. Юрьева. - М. : Сельхозгиз, 1940.

10.Фирсова М. К. Итоги работы контрольно-семенной лаборатории / М. К. Фирсова // Информационный бюллетень / Государственная комиссия по сортоиспытанию зерновых культур при Министерстве сельского хозяйства СССР. - 1947. - № 12 (129). - С. 39-44.

11.Перспективный план работ Всесоюзного института прикладной ботаники и новых культур на пятилетие 1927/281931/32 гг.: проект. - Л. : Печатня, 1928. - 215 с.

12.Паншин Б. Питання районового викохування сортів цукрового буряка / Борис Паншин // Вісник с.-г. науки. - Х., 1927. - Т. IV. - № 2-3. - С. 52-55.

13.Программа Занятий съезда: Всесоюзный съезд по генетике, селекции, семеноводству и племенному животноводству. - Л. : Изд. орг. бюро, 1929. - 27 с.

14.Батыренко В. Г. Задачи и основные принципы организации государственного сортоиспытания / В. Г. Батыренко // Труды по прикладной ботанике и селекции / Всесоюз. НИИ прикл. ботаники и новых культур, Гос. ин-т опытной агрономии. - Ленинград, 1930. - Т. 5. Семеноводство и сортоизучение. - С. 5-12.

15.Труды Всесоюзного съезда по генетике, селекции, семеноводству и племенному животноводству в Ленинграде 1016 января 1929 г. - Л. : Изд. ред. коллегии съезда, 1930. - Т. 1. Состав, работа и постановление Съезда. - 177 с.

16.Присяжнюк М. В. Передумови становлення та науково- організаційні засади функціонування вітчизняного сортовипробу-вання у 20-х роках XX ст. / М. В. Присяжнюк // Селекція і насінництво: міжвідомчий тематичний науковий збірник. - Х., 2011. - № 99. - С. 192-199.

17.Сорта зерновых культур и районы их распространения / Всесоюз. ин-т растениеводства НКЗ СССР, отд. сортоиспытания ; под ред. В. В. Таланова. - М.; Л. : Сельколхозгиз, 1932. - Вып. 1. - 491 с.

References

1.Balashev L. L. Hosudarstvennoe sortoyspytanye zernovykh kul'tur v SSSR (kratkyy obzor razvytyya sortoyspytanyya) / L. L. Balashev // Ynformatsyonnyy byulleten' / Hosudarstvennaya komyssyya po sortoyspytanyyu zernovykh kul'tur pry Mynysterstves el'skoho khozyaystva SSSR. - 1947. - № 11 (128). - S. 12.

2.Marynych P. E. Hosudarstvennoe sortoyspytanye v SSSR

/ P. E. Marynych // Selektsyya y semenovodstvo. -1967. -

№ 6 (noyab.-dekab.). - S. 20-27.

3.Ozherel'yevaV.M. Pidhotovka y provedennya Pershoho z

“yizdudiyachiv z selektsiyi, nasinnytstva y rozpovsyudzhennya nasinnyevoho materialu v 1911 r. [Elektronnyyresurs] / V. M. Ozherel'yeva // Istoriyanauky i biohrafistyka. - 2010. - № 4. - Rezhymdostupu:http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/inb/2010-

4/10_ozhereleva.pdf.

4.Solyakov P. Sorta ozymykh pshenyts: yz rabot SSU Sakharotresta / P. Solyakov // Byulleten' Sakharotresta. - 1925. - № 6 (26) yyun'. - S. 110-113.

5.Byuleten' Sortivnycho-nasinn'ovoho upravlinnya Tsukrotrestu. - K. : Kyev Pechat', 1923. - Ch. 3 (sichen' 1923 r.). - 69 s.

6.Nesterov A. F. Set' opytnykh poley v sel'khozakh Sakharotresta / A. F. Nesterov // Byulleten' Sakharotresta. - 1925. - № 10 (30) okryabr'. - S. 61-66.

7.Batyrenko V. H. Sortoyzuchenye v sety Vseukraynskoho Obshchestva Semenovodstva: prohramma rabot / V. H. Batyrenko ; Vseukr. T-vo Nasinnytstva. - Kh., 1926. - Byul. 20. - 17 s.

8.Honcharov N. P. Orhanyzator systemy hosudarstvennoho sortoyspytanyya y vydayushchyysya selektsyoner (130 let so dnya rozhdenyya V. V. Talanova) / N. P. Honcharov // Vavylovskyy zhurnal selektsyy y henetyky. - 2002. - № 20. - S. 37-49.

9.Obshchaya selektsyya y semenovodstvo polevykh kul'tur / [V. Ya. Yur'ev, P. V. Kuchumov, H. N. Lynnyk y dr.] ; podred. V. Ya. Yur'eva. - M. : Sel'khozhyz, 1940.

10.Fyrsova M. K. Ytohy raboty kontrol'no-semennoy laboratoryy / M. K. Fyrsova // Ynformatsyonnyy byulleten' / Hosudarstvennaya komyssyya po sortoyspytanyyu zernovykh kul'tur pry Mynysterstve sel'skoho khozyaystva SSSR. - 1947. - № 12 (129). - S. 39-44.

11.Perspektyvnyy plan rabot Vsesoyuznoho ynstytuta pry kladnoy botanyky y novykh kul'tur na pyatyletye 1927/28-1931/32 hh.: proekt. - L. : Pechatnya, 1928. - 215 s.

12.Panshyn B. Pytannya rayonovoho vykokhuvannya sortiv tsukrovoho buryaka / Borys Panshyn // Visnyk s.-h. nauky. - Kh. -

1927.- T. IV. - № 2-3. - S. 52-55.

13.Prohramma Zanyatyy sezda: Vsesoyuznyy sezd po henetyke, selektsyy, semenovodstvu y plemennomu zhyvotnovodstvu. - L. : Yzd. orh. byuro, 1929. - 27 s.

14.Batyrenko V. H. Zadachy y osnovnye pryntsypy orhanyzatsyy hosudarstvennoho sortoyspytanyya / V. H. Batyrenko // Trudy po prykladnoy botanyke y selektsyy / Vsesoyuz. NYY prykl. botanyky y novykh kul'tur, Hos. yn-t opytnoy ahronomyy. - Lenynhrad, 1930. - T. 5. Semenovodstvo y sortoyzuchenye. - S. 5-12.

15.Trudy Vsesyuznoho sezda po henetyke, selektsyy, semenovodstvu y plemennomu zhyvotnovodstvu v Lenynhrade 1016 yanvarya 1929 h. - L. : Yzd. red. Kollehyy sezda, 1930. - T. 1. Sostav, rabota y postanovlenye Sezda. - 177 s.

16.Prysyazhnyuk M. V. Peredumovy stanovlennya ta naukovo- orhanizatsiyni zasady funktsionuvannya vitchyznyanoho sortovyprobuvannya u 20-kh rokakh XX st. / M. V. Prysyazhnyuk // Selektsiya i nasinnytstvo: mizhvidomchyy tematychnyy naukovyy zbirnyk. - Kh., 2011. - № 99. - S. 192-199.

17.Sorta zernovykh kul'tur y rayony ykh rasprostranenyya / Vsesoyuz. yn-t rastenyevodstva NKZ SSSR, otd. sortoyspytanyya ; podred. V. V. Talanova. - M.; L. : Sel'kolkhozhyz, 1932. - Vyp. 1. - 491 s.

Размещено на Allbest.ru