Селекція м’ясної худоби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Селекція м'ясної худоби

м'ясний худоба генотип

1. Спадковість і взаємозв'язок господарсько-корисних ознак

Показники м'ясної продуктивності великої рогатої худоби мають складну полігенну зумовленість. Тому в процесі проведення племінної роботи селекціонер повинен знати про ступінь спадковості тієї або іншої ознаки. У таблиці 1 наведено узагальнені дані про спадковість різних ознак м'ясної худоби.

Таблиця 1. Коефіцієнти спадковості ознак м'ясної худоби

Як видно з таблиці 10, коефіцієнт спадковості за більшістю ознак має значний розмах коливань. Чим вища спадковість ознак, тим успішніша селекція. Так, ознаки відгодівельної і забійної продуктивності, до яких можна віднести живу масу в 15 і 18 місяців, середньодобовий приріст або масу цінних частин туші, площа „м'язового вічка” та ін., можуть бути поліпшені селекцією.

За організації племінної роботи в м'ясному скотарстві необхідно також по можливості враховувати відомі корелятивні зв'язки, що є між окремими показниками м'ясної продуктивності. За даними Коха й Кларка (1955р.), у герефордської худоби коефіцієнт кореляції маси при народженні й приросту при відлученні дорівнює 0,46, а маси при народженні та живій масі дорослих тварин - лише 0,17. Існує високий генетичний зв'язок між швидкістю росту молодняку і оплатою корму приростом. Грегорі стверджує, що при селекції по швидкості росту можна чекати змін в ефективності використання корму приблизно на 0,8 тієї величини. Для герефордського молодняку встановлена дуже висока позитивна кореляція типу тілобудови при відлученні із забійними якостями (0,96) і сортністю туші (близько 1) та негативний зв'язок типу тілобудови при відлученні з масою у річному віці (-0,37).

Результати досліджень взаємозв'язку окремих показників м'ясної продуктивності й якості м'яса молодняку в середньому і окремо з урахуванням статі дають можливість виявляти характер очікуваних змін як за рівнем продуктивності, так і рівнем продукції великої рогатої худоби (табл. 2). Ці закономірності, як і біологічні показники окремих порід, варто враховувати при організації племінної роботи з різними породами і при розробці диференційованих науково обґрунтованих інтенсивних технологій виробництва м'яса, що забезпечують максимальне використання потенційних можливостей тварин.

Таблиця 2.Деякі кореляційні зв'язки м'ясної продуктивності молодняку великої рогатої худоби

За даними американських учених коефіцієнт кореляції маси тварини та маси цінних частин туші дорівнює +0,8; середньодобовий приріст і витрати кормів на одиницю приросту - 0,9; маса тварини і витрати кормів на приріст - 0,71. Це свідчить про те, що відбір тварин за крупноплідністю і високим приростом буде супроводжуватися виходом цінних частин туші і більш ефективним використанням кормів за вирощування і відгодівлі молодняку.

У селекції м'ясної худоби велику увагу стали приділяти оцінці корів на легкі й важкі отелення. Легкі отелення сприяють зниженню втрат теляти в перші дні їхнього життя і підвищенню економічної ефективності розведення м'ясної худоби, тому що основною продукцією м'ясної корови є теля. Проблема отелень особливо зросла в зв'язку із широким використанням у м'ясному скотарстві й у схрещуванні великих порід - шароле, кіанскої, симентальської та ін., приплід яких має високу масу при народженні.

Важкі отелення бувають у тварин усіх порід, однак ступінь їхньої виразності значно коливається. Благополучні отелення характерні для худоби абердин-ангуської, герефордської і лімузинської порід, а важкі - для шаролезької і симентальської, часто супроводжуються загибеллю телят. У той же час у такої великої м'ясної породи, як кіанська, отелення проходять порівняно легко, незважаючи на високу масу телят при народженні. У корів лімузинської породи важкі отелення трапляються значно рідше, ніж у корів шаролезької і симентальської. Найбільш гостро питання важких отелень виникає стосовно первісток.

2. Оцінка худоби за фенотипом та генотипом

М'ясна продуктивність. Фенотип, що визначає м'ясну продуктивність, пов'язаний з живою масою, інтенсивністю росту, загальним розвитком, забійними якостями і т.д.

Жива маса молочної і м'ясної худоби має відмінні риси, пов'язані з типом тварини.

Інтенсивність росту тварин визначається середньодобовими приростами за періодами росту і розвитку. Важливими періодами при цьому є ріст і розвиток тварин до відлучення (6, 7, 8 місяців) і після відлучення (7, 8-15 місяців і старше).

Для визначення темпів нарощування живої маси визначають абсолютний і відносний приріст.

Абсолютним приростом називають величину приросту живої маси організму за визначений проміжок часу (декада, місяць, рік і т.д.). Його визначають як різницю між живою масою тварин наприкінці та на початку облікового періоду за формулою:

де С - середньодобовий приріст живої маси;

А - маса тварини на початку періоду;

Б - маса тварини наприкінці періоду;

М - тривалість періоду, днів.

Але за рівністю абсолютного приросту живої маси двох організмів ще не можна судити про інтенсивність їхнього росту. Менший із двох організмів з однаковою абсолютною інтенсивністю росту (однаковий добовий приріст живої маси) повинен мати більший ріст, оскільки його початкова маса була меншою.

Для одержання порівняльних уявлень про ступінь напруженості росту різних організмів прийнято приріст їхньої живої маси виражати у відсотках від її загальної величини, тобто визначати відносний приріст живої маси. Для цього використовують формулу:

де К - відносний приріст живої маси;

А - маса тварини на початку періоду;

Б - маса тварини наприкінці періоду.

Жива маса при народженні визначає можливість організму до інтенсивного росту особливо в перший період постембріонального розвитку. Більш висока жива маса при народженні (30-40 кг) визначає гарні стартові умови організму для інтенсивного зростання. Однак і тут є обмеження. Так, у тварин породи шароле за дуже великої маси телят при народженні (45 кг і більше) у корів проходять важко отелення (до 80% випадків). Тому в селекції, особливо в м'ясному скотарстві, обов'язково враховують легкість отелень у корів.

Ріст і розвиток телят до відлучення, коли вони на підсисі, проходить інтенсивно. У великих порід до кінця цього періоду жива маса може бути 300 кг і вище.

Приріст після відлучення молодняку на відгодівлі залишається високим за оптимальних умов, що в подальшому корелює з кінцевою масою і забійним виходом, масою туші й оплатою корму, що оцінюється в будь-які періоди росту і розвитку.

Детально можуть бути оцінені при доборі забійна маса, забійний вихід, співвідношення тканин у туші, якість м'яса.

Оцінка плідників м'ясних порід за якістю нащадків. Існують різні методичні підходи до оцінки м'ясних порід. Суть їх полягає в тому, щоб комплексно оцінити м'ясні якості тварин.

Племінних бугаїв оцінюють: за живою масою в 15-місячному віці, за інтенсивністю росту приплоду при вирощуванні і відгодівлі після відлучення (у віці від 8-ти до 15-ти місяців), за витратами кормів на 1 кг приросту, за забійним виходом, за повном'ясністю і вмістом жиру. Для високої оцінки середньодобові прирости у бугайців після відлучення мають бути більше 1000 г.

3. Відбір і підбір у м'ясному скотарстві

Мета відбору і підбору в м'ясному скотарстві - розмноження тварин з високими показниками продуктивності, які стійко передають свої племінні й продуктивні якості потомству. Відбір і підбір здійснюють за тими ознаками або властивостями, що дозволяють одержувати великий вихід м'яса на одиницю спожитого корму з одночасним підвищенням його якості.

За відбору тварин на плем'я звертають увагу на їхні індивідуальні якості, продуктивність, родовід, вік і стан здоров'я.

Ступінь генетичного вдосконалення тварин здебільшого залежить від селекційного диференціала, що практикується в господарствах, тобто від того, наскільки продуктивність використовуваних тварин на плем'я, особливо плідників, перевершує середні величини стада.

Бугай-плідник за своїми якостями повинен набагато перевершувати середні якості корів. Тільки при цьому можна розраховувати, що його використання дозволить поліпшити стадо в цілому. За відбору бугаїв м'ясних порід особливу увагу звертають на розвиток задньої третини тулуба, оскільки порівняно часто серед плідників калмицької, казахської білоголової порід і санта-гертруда трапляються тварини з погано розвиненим, вузьким задом і слабовираженим окостом, але добре розвитою грудною частиною.

В останні роки істотно змінився погляд на бажаний тип тілобудови племінних тварин у м'ясному скотарстві. Але в племінній роботі з м'ясними породами варто чітко визначити загальний напрямок відбору і підбору та встановити, до якого бажаного типу варто прагнути в селекції.

У м'ясних породах при зовнішньому огляді можна виділити два крайніх типи тварин за тілобудовою - це високорослий великий і компактний дрібний. Зустрічається і проміжний, середній тип.

Тип великих, гармонійного складу тварин у межах породи більше перспективний, ніж дрібний компактний. Від бугайців і корів великого типу народжуються більші телята і до відлучення мають більшу живу масу, кращу енергію росту і оплату корму приростом.

Так, у племзаводі „Анкатинський” Уральської області повновікові корови казахської білоголової породи високорослого типу мали живу масу 588 кг із коливанням від 560 до 652 кг, корови компактного типу - 504 кг із коливанням від 481 до 538 кг.

У племзаводі імені Паризької комуни Волгоградської області середня жива маса абердин-ангуських корів трьох отелень і старше великого типу становить 523 кг, корів дрібного типу - 457 кг. Істотні розходження визначаються за живою масою, висотою в холці та іншими промірами і в бугаїв різних типів тілобудови.

Аналіз характеру розвитку тварин казахської білоголової і абердин-ангуської порід великого й дрібного типів показав, що за середнього рівня годівлі до 1,5-2-х років жива маса тварин обох типів буває практично однакова, але після 3-х років корови великого типу перевершують корів дрібного. Це свідчить про те, що дрібний тип порівняно з великим характеризується більш коротким періодом росту і тварини раніше закінчують формування. За високого рівня годівлі генетичні особливості тварин дрібного й великого типів проявляються значно раніше.

У м'ясному скотарстві застосовується груповий підбір. Різновидностями групового підбору є: лінійно-груповий - закріплення за маточним поголів'ям кожні два роки нового плідника з іншої, неспорідненої лінії; класний підбір - до маток підбирають плідників вищого або однакового з ними класу.

Размещено на Allbest.ru