Вплив інбридингу на живу масу та власну продуктивність свинок миргородської породи

Розведення і генетика тварин. 2018. Вип. 55 на протяжении одного поколения, а также производительность свинок с различными коэффициентами инбридинга. Установлено положительное, но не достоверное, влияние инбридинга на живую массу свинок в процессе их выращивания. Доказано, что с повышением коэффициента инбридинга с 2,34% до 11,7%, возраст достижения живой массы 100 кг свинками во время выращивания сокращался на 4,0-11,4 дней (P > 0,95), а толщина шпика, измеренная прижизненно, соответственно, на 2,3-2,7 мм, по сравнению с животными, коэффициент инбридинга которых был наименьшим (Fx = 0,78-1,56%). На основании чего сделан обобщающий вывод о возможности родственного разведения свиней миргородской породы с целью получения потомков, комплексный коэффициент инбридинга которых не выше 11,7%. Ключевые слова: инбридинг, коэффициент инбридинга, свинки, миргородская порода, живая масса, собственная продуктивность

Вступ. Загальновизнано, що інбридинг (з англійської мови - «розведення в собі») - це метод розведення особин, які мають спільних предків у родоводі. Для виміру інбридингу було запропоновано багато методів, більшість з яких не прижилася в практиці тваринництва. Найбільш раціональним методом позначення і виміру інбридинг і донині вважається метод Шапоружа-Пуша, за якого ступень інбридингу визначають за рядами родоводу, де знаходиться спільний предок. Дещо пізніше С. Райт запропонував замість ступеня інбридингу розраховувати коефіцієнт інбридингу (зростання гомозиготності) за відповідною формулою. Але такий підхід дозволяє визначити не сам інбридинг, а лише збільшення гомозиготності у порівнянні з вихідною популяцією, але який стан гомозиготності даної популяції - невідомо. Заслуговує на увагу класифікація ступенів інбридингу Д. Кисловського, де поряд із типом інбридингу вказується його відсоток [9].

Розвиток сучасної генетики та селекції внесли свої пропозиції щодо визначення інбридингу [1, 12], заперечивши попередні варіанти, але, на жаль, вони не прижилися на практиці.

Безперечно, довести, що інбридинг проявляється в стаді чи породі можна за наявності тварин з певними аномаліями за якісними та кількісними ознаками. І навіть якщо аномалії не проявляються, але тварини інбредні, для їх виявлення застосовують аналізуюче схрещування. Можливо також застосовувати сучасні цитогенетичні методи та ДНК-технології. Але генетичні методи визначення гомозиготності тварин, особливо свиней, вартісні, з урахуванням чого, навіть в третьому тисячолітті в практичній селекційній роботі ступінь чи коефіцієнт інбридингу визначаються за методом Пуша-Шапоружа, Д. Кисловського та формулою Райта.

З урахуванням цього залишається лише спостерігати та аналізувати генетичну ситуацію в породах за використання спорідненого розведення, а також визначати найбільш вдалі варіанти підбору батьківських пар, які не приводять до прояву інбредної депресії у потомків.

На думку ряду науковців, споріднене розведення, якщо його застосовувати не постійно і не стихійно, не приводить до негативних наслідків, в числі яких зниження життєздатності, інтенсивності росту, плодючості тощо [2, 3, 8, 11]. І навіть якщо не можна уникнути його систематичного використання, слід враховувати ступінь інбридингу, не допускаючи кровозмішування чи тісного інбридингу [2, 10, 11].

Але дослідженнями Дудки О. І. [6] на свинях української степової рябої породи, яка знаходиться в категорії зникаючих популяцій в Україні, доведено, що навіть в межах одного типу інбридингу: помірного, близького чи тісного, але різних ступенів, прояв ознаки відбувається по-різному. Так, свиноматки із ступенем інбридингу І--ІІ, мали багатоплідність 9 голів на опорос, а із ступенем інбридингу ІІ--ІІ, відповідно, 11 поросят за кращої збереженості поросят до відлучення у маток із найвищим ступенем інбридингу. Аналогічні дані одержані й щодо інбредних маток, які об'єднані в групу з помірним та віддаленим інбридингом. Мінімальні показники багатоплідності одержані у маток, що мали спільних предків у І--ГУ та ІІ--ГУ поколіннях. У підсумку, автор рекомендує застосовувати споріднене розведення свиней в нечисленній популяції, але при цьому враховувати ступінь інбридингу, а не лише тип.

Нашими дослідженнями [4] на свинях миргородської породи, яка теж відноситься до локальної не численної породи, було встановлено, що інбредні матки характеризувалися дещо вищою багатоплідністю та мали меншу кількість аварійних опоросів, порівняно з аутбредними. Одержані результати дають змогу розводити свиней в закритому стаді за мінімальної кількості тварин в породі методами спорідненого розведення, але при цьому ступінь інбридингу тварин не повинен бути вищим 10,7%.

Проте дослідженнями Хохлова А. М. та ін. [14] на свинях великої білої породи не було виявлено переваги інбредних свиней над аутбредними та кросбредними за відтворною здатністю, відгодівельними й м'ясними ознаками. Автори встановили негативний вплив інбридингу на всі господарськи корисні ознаки свиней і не рекомендували застосовувати даний метод в стадах великої білої породи.

За переконаннями Гільмана З. Т. [5], якщо в процесі відтворення необхідно використовувати інбредних свиней, то краще їх спаровувати з аутбредними тваринами, ніж з інбредними. При цьому кращими варіантами підбору є такі, коли інбредних кнурів спаровували з аутбредними матками, а не навпаки. Поєднання інбредних маток з аутбредними кнурами привело до зменшення багатоплідності на 0,9 голів та кількості поросят до відлучення на 0,8 голів, порівняно із зворотним варіантом підбору батьківських пар.

Доведена не ефективність багаторазового, в ряді поколінь, парування інбредних свиней. Встановлено, що із збільшенням коефіцієнту інбридингу з 25% до 59% в ряді поколінь (5-- 7 поколінь) відбувається зниження всіх показників відтворної здатності маток, причому в останньому поколінні практично до повного вимирання тварин. І це при тому, що ступінь їх гомозиготності ще далека до 100% [цит. по 13].

З урахуванням неоднозначності одержаних результатів щодо використання інбридингу та його впливу на продуктивність свиней, вважаємо за необхідне вивчати дане питання для свиней локальних, нечисленних вітчизняних порід.

Мета досліджень - визначити рівень зростання гомозиготності (коефіцієнт інбридингу) свиней миргородської породи за одне покоління, а також проаналізувати продуктивність інбредних свинок та встановити можливість спорідненого розведення свиней в локальній нечисленній популяції.

Матеріали та методи досліджень. Дослідження проведені на свинях миргородської породи ДП «ДГ ім. Декабристів» Інституту свинарства та АПВ НААН. Визначення коефіцієнту інбридингу (зростання гомозиготності) свинок проводили за даними родоводу тварини та формули Райта [9]. До інбредних відносили тварин, які мали спільних предків у першому - четвертому рядах родоводу. Враховуючи, що свині миргородської породи давно розводяться закритою популяцією в межах одного стада і в родоводах частини з них присутні декілька спільних предків, нами був розрахований комплексний коефіцієнт інбридингу.

Для проведення досліджень свинки були згруповані у 3 групи в залежності від коефіцієнту інбридингу: І група - коефіцієнт інбридингу Fx = 0,78 - 1,56%; ІІ група - Fx = 2,34 - 4,68% та ІІІ група - Fx = 6,24 - 11,7%. Продуктивність інбредних свинок визначали по живій масі в 45- денному віці, в 4-х, 6-ти та 9-ти місячному віці, а також за віком досягнення живої маси 100 кг та товщиною шпику на рівні 6-7 грудних хребців (прижиттєво). Визначення досліджуваних показників проводили за загальноприйнятими методиками у свинарстві.

Коефіцієнт інбридингу (зростання гомозиготності) свиней миргородської породи за одне покоління визначали за формулою Fx = 1/2Ne.

Рівень годівлі та технологія утримання тварин забезпечували прояв їх генетичного потенціалу.

Результати досліджень. Згідно біологічного закону виживання популяції в природному середовищі інбридинг в одному поколінні не повинен перевищувати 2-3%, а його верхня межа, відповідно, 1%. Безперечно, породи сільськогосподарських тварин суттєво відрізняються від диких форм, але і в них поряд із штучним відбором діє природний. Його роль особливо відчутно проявляється на етапі зменшення численності поголів'я тварин відповідної породи та мережі суб'єктів племінної справи по її розведенню, а також скорочення ліній і родин. За таких умов виникає нагальна потреба контролювати стан інбридингу в нечисленній породі, особливо його зростання за одне покоління, для чого звертаються до біологічного закону виживання тварин в природному середовищі.

Свині миргородської породи наразі відносяться саме до такої популяції, оскільки їх численність постійно скорочується, а при розведенні закритим стадом неможливо уникнути інбридингу.

Станом на 01.01.2018 року свині миргородської породи розводяться лише в одному племінному господарстві Полтавської області за наявності в стаді 10 голів основних кнурів та 150 голів основних свиноматок. Лише за один рік (2017 рік) кількість основних кнурів скоротилася на 10 голів, що ускладнює застосування аутбридингу та приведе до значного зменшення гетерозиготних тварин у стаді.

Для визначення зростання гомозиготності чи втрати гетерозиготності за одне покоління нами був розрахований коефіцієнт інбридингу (Fx), за формулою Fx = 1/2Ne. Для його визначення врахували активну частину породи - 10 кнурів та 150 свиноматок. За такої кількості тварин основного стада або тих, які використовуються для відтворення стада та добору тварин для наступного покоління, коефіцієнт інбридингу за одне покоління становить 1,3%. Це ще не критична межа для локальної породи, але її подальше скорочення може привести до незворотних наслідків та виродження популяції. З урахуванням чого слід збільшити кількість кнурів та маток в стаді, а також максимально уникати спорідненого розведення. В стаді поки що половина свиноматок аутбредна, причому в кожній родині є матки, одержані без спорідненого підбору, тому контролювати зростання гомозиготності не складно.

Знаючи, що в стаді племінного заводу по розведенню свиней миргородської породи ДП «ДГ ім. Декабристів» Полтавської області частина свиноматок інбредна, нами була поставлена мета вивчити їх продуктивність у залежності від ступеня інбридингу, а точніше - комплексного коефіцієнту інбридингу (зростання гомозиготності).

Нашими дослідженнями встановлено, що свинки миргородської породи різного коефіцієнту інбридингу (Fx) в процесі вирощування від відлучення в 45-денному віці до досягнення віку дев'яти місяців дещо різнилися за живою масою, але ця різниця була не достовірною. Найбільш відчутно вплив інбридингу проявився по живій масі свинок під час відлучення, причому тварини з вищим коефіцієнтом інбридингу мали меншу живу масу, порівняно із особинами першої групи, коефіцієнт інбридингу яких був на рівні Fx = 0,78 - 1,56% (табл. 1). В чотирьохмісячному віці інбредні свинки мали практично однакову живу масу, тобто вплив спорідненого розведення на розвиток даної ознаки був практично відсутнім. Але починаючи з 6- місячного віку інбредні свинки різниться за живою масою, причому чим вищий коефіцієнт інбридингу, тим жива маса тварин вища. Так, свинки І групи (Fx = 0,78 - 1,56%), в віці 6 місяців мали живу масу 73,8 кг, ІІ групи (Fx = 2,34 - 4,68%) - 74,1 кг і ІІІ групи (Fx = 6,24 - 11,7%) - 75,8 кг. Різниця за живою масою між тваринами першої і другої та третьої груп в цей віковий період, відповідно, становила 0,3 кг і 2 кг, щоправда за недостовірної різниці. В 9-місячному віці збереглася аналогічна тенденція більшої живої маси у свинок з вищим коефіцієнтом ін-бридингу, але теж без достовірної різниці між групами.

За період вирощування від відлучення до 9-місячного віку найвищий абсолютний приріст живої маси зафіксовано у тварин ІІ групи (Fx = 2,34 - 4,68%) за найменшого показнику у особин І групи (Fx = 0,78 - 1,56%). Тобто, навіть за недостовірної різниці між групами, можна зробити висновок про побічний позитивний вплив інбридингу на живу масу свинок миргородської породи. Причому, споріднене розведення було більш результативним за умови збільшення коефіцієнту інбридингу.

Оцінка інбредних свинок за показниками їх власної продуктивності, а саме: за віком досягнення живої маси 100 кг під час вирощування та товщиною шпику на рівні 6-7 грудних хребців, виміряної прижиттєво, дозволила зробити висновок, що інбридинг не чинить негативного впливу на досліджувані ознаки. Встановлено, що із підвищенням коефіцієнту інбридингу з 2,34% до 11,7%, вік досягнення тваринами живої маси 100 кг під час вирощування зменшився на 11,4 днів (P > 0,95), а товщина шпику, виміряна прижиттєво, відповідно, на 2,7 мм. Свинки І групи на 4 дні пізніше досягали живої маси 100 кг порівняно з тваринами ІІ групи (Fx = 2,34 - 4,68) та мали більшу на 2,3 мм товщину шпику. Свинки ІІ групи поступалися представницям третьої групи за вищевказаними показниками, відповідно, на 7,4 днів та 0,4 мм.