Еволюція науково-організаційних основ органічного землеробства у Південному Степу України наприкінці XIX - на початку XXI століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН

Еволюція науково-організаційних основ органічного землеробства у Південному Степу України наприкінці XIX - на початку XXI століть

Орехівський В. Д.,

кандидат технічних наук, здобувач

Анотація

органічний землеробство посушливий степ

Встановлено особливості діяльності вчених науково-дослідних установ та їх внесок в опрацювання теоретико--методологічних та практичних основ органічного землеробства у посушливих умовах Південного Степу України. З'ясовано, що у посушливому південному Степу України важливим для вирощування екологічно чистої продукції є застосування системи дієвих природних заходів органічного землеробства: науково обґрунтованого чергування сільськогосподарських культур у сівозмінах, чорного та зайнятих парів, раціонального обробітку ґрунту, органічного удобрення, післяжнивних решток, виведення сортів культур, стійких до посух, хвороб і шкідників. Впровадження органічного землеробства сприятиме оптимальному розвитку культурних рослин та спрямоване на стримування розвитку шкідливих організмів і не потребуватиме застосування отруйних речовин.

Ключові слова: еволюція, науково-організаційні основи, органічне землеробство, природні заходи, родючість ґрунту, екологічно чиста продукція.

Annotation

Orekhivskyi V. D., Candidate of Engineering Sciences, National Scientific Agricultural Library of the National Academy of Agrarian Sciences of Ukraine

Evolution of scientifically--organizational bases of organic agriculture in South Steppe of Ukraine in the end XIX at the beginning XXI of centuries

The features of activity of scientists of research establishments and their payment are set in working of theoretical-methodological and practical bases of organic agriculture in the droughty terms of South Steppe of Ukraine. It is found out, that in droughty south Steppe of Ukraine important for growing ecologically of clean products is application of the system of effective natural measures of organic agriculture: scientifically reasonable duty of agricultural cultures in crop rotations, black and busy pairs, rational till of soil, organic fertilizer, after reaping bits and pieces, leading out of sorts of cultures, proof to the droughts, illnesses and wreckers. Introduction of organic agriculture 'will assist to optimal development of cultural plants and it is sent to inhibition of development of harmful organisms and 'will not require application of poisonous substances.

Keywords: evolution, scientifically-organizational bases, organic agriculture, natural measures, fertility of soil, ecologically clean products.

Виклад основного матеріалу

Нині природне середовище, в якому ми живемо, змінюється швидше, ніж проходить адаптація до нього людини, що негативно позначається на її здоров'ї [1, с. 10]. Оскільки наш генотип формувався упродовж тисячоліть на основі природних продуктів, то нині негативний вплив навколишнього природного середовища руйнує генотип людини, завдаючи шкоди національному генофонду [2, с. 7]. При цьому екологічно залежні захворювання неспецифічного характеру, що нерідко виникають на основі зміненого зовнішнього середовища, виступають в якості початкових для розвитку патогенетичних механізмів [3, с. 3]. У зв'язку з цим у всьому цивілізованому світі, як і в Україні, стає все більше прихильників екологічно безпечного способу життя, за якого виробництво екологічно чистої продукції є однією з основних вимог [4, с. 5]. Тому виробництво органічної продукції, яка повинна бути натуральною, забезпеченою рослинною клітковиною, розчинною, збалансованою за вмістом повноцінних рослинних і тваринних білків, жирів, вітамінів та мікроелементів, містити комплекс натуральних антиоксидантів, бути вільною від токсичних речовин на сьогодні є актуальним [5,с. 344].

Дослідженню виробництва органічної продукції присвячено праці вчених-теоретиків та практиків: П. І. Бойка (2005), П. О. Стецишин (2011), Н. П. Коваленко (2014), С. С. Антонця, В. М. Писаренка, П. В. Писаренка (2017) та ін. Але важливим для вирощування екологічно чистої продукції є застосування системи дієвих природних заходів органічного землеробства для різних Грунтово-кліматичних умов України, що сприятиме оптимальному розвитку культурних рослин та спрямоване на стримування розвитку шкідливих організмів і не потребуватиме застосування отруйних речовин. Розглянемо особливості діяльності вчених науково-дослідних установ, їх внесок в опрацювання теоретико-методологічних та практичних основ органічного землеробства в посушливих умовах Південного Степу України.

Історія створення науково-дослідних установ сільськогосподарського напряму у Південній Україні пов'язана з багатьма тогочасними політичними та економічними подіями. Саме у Південній Україні у другій половині XIX ст. почало стрімко розвиватися землеробство. Виробництво розширювалось за рахунок освоєння нових земель і більш інтенсивного їх використання. Але землеробство у Південному Степу було ризиковане через часті спустошливі посухи, хвороби рослин та напади шкідників [5, с. 72-73]. Через це недобори урожайності були навіть частіші, ніж урожайні роки, чому не міг зарадити навіть багаторічний землеробський досвід. Стало зрозумілим, що прогрес у вирощуванні сільськогосподарських культур можливий лише з розвитком галузевої дослідницької справи на дослідних полях і у відділах землеробства дослідних станцій [6, с. 62].

У 1885 р. за пропозицією Імператорського Вільного економічного товариства Імператорське товариство сільського господарства південної Росії звернулося до вчених Імператорського Новоросійського університету (нині - Одеський національний університет ім. 1.1. Мечникова) з проханням виступити з ініціативою організації в Одесі дослідної станції. За відсутності фінансових коштів це завдання дебатувалось понад три роки і лише у 1888 р. було організовано спеціальну комісію з підготовки матеріалів щодо її створення. Але через брак фінансових коштів дослідну станцію так і не було сформовано. З цієї причини довелося обмежитися створенням у 1894 р. Одеського дослідного поля (нині - Інститут сільського господарства Причорномор'я НААН), яке почало функціонувати у 1895 р. [5, с. 94]. Основними чинниками для організації Одеського дослідного поля стало те, що Одеса територіально знаходилась у зоні інтенсивного землеробства; в Одесі, як в університетському місті було зосереджено багато представників передової науки; Одеса представляла собою порт, через який експортувалася продукція землеробства, що було дуже важливо для розвитку економіки Російської імперії.

Під дослідне поле Імператорське товариство сільського господарства південної Росії виділило ферму з 20 десятинами вільної земельної площі та 75 десятинами городу. Першим директором Одеського дослідного поля було обрано професора В. Г. Ротмістрова, який разом із П. Ф. Бараковим, С. В. Щусєвим започаткував дослідження вирощування озимих і ярих культур у трипільній сівозміні у дворазовому повторенні. Для нагромадження та збереження вологи досліджували обробіток Грунту на різну глибину.

Як організатор та методолог польових досліджень професор В. Г. Ротмістров (у подальшому - академік ВАСГНІЛ) вперше із врахуванням вмісту вологи у Грунті встановив наукові основи чергування сільськогосподарських культур у сівозмінах, які мали різну кореневу систему [7, с. 2]. Великим його здобутком стало розроблення наукових основ теорії коренезміни, тобто такого чергування культур, яке полягало у диференціації сільськогосподарських культур за властивостями їх кореневих систем [8, с. 25]. Він встановив ефективність чергування зернових культур з бобовими та кормовими культурами, обов'язковою була наявність у сівозміні поля чорного пару. Вже у 1911 р. на Одеському дослідному полі крім традиційних зернових колосових культур у сівозмінах вирощували: картоплю, квасолю, гарбузи, льон, сорго, сою, бавовну, рижій, мак, вику, кормові буряки і багаторічні бобові трави: еспарцет, тимофіївку, люцерну та ін. [9, с. 48].

Професор В. Г. Ротмістров розробив методику польового досліду, яку опубліковано у книзі «Методика полевого опыта» (1904), що отримала широке поширення; методику дослідження Грунтової вологи у зв'язку із загальними проблемами забезпечення водного режиму в посушливих умовах Степу, яку наведено у праці «О передвижении воды в почве Одесского опытного ПОЛЯ» (1907); методику дослідження кореневої системи, яку викладено у книзі «Корневая система у однолетних культурных растений» (1910). Учнями професора В. Г. Ротмістрова виконано комплексні дослідження, у результаті яких розроблено нові методичні підходи до встановлення ефективної дії органічних та мінеральних добрив, обробітку Грунту та інших агротехнічних заходів на ріст і розвиток зернових культур, цукрових буряків та багаторічних трав у сівозмінах для посушливих умов Південного Степу України [10, с. 2-3].

Характеризуючи розвиток науково-організаційних основ органічного землеробства на початку 1920-х років потрібно відмітити, що у цей період майже вся сільськогосподарська дослідна справа зосереджувалась на дослідних станціях. У 1922 р. дослідні станції різнились за крайовим принципом і розміщувались у різних Грунтово-кліматичних умовах Степу, Лісостепу та Полісся. Відповідно до такого розподілу дослідження у землеробстві виконували на крайових сільськогосподарських дослідних станціях та районних дослідних станціях і полях. У 1922 р. в умовах посушливого Південного Степу УСРР організовано Одеську крайову сільськогосподарську дослідну станцію під керівництвом О. О. Бичихіна [11, с. 36]. На Одеській крайовій сільськогосподарській дослідній станції вченими розроблено наукові та практичні основи ефективної структури посівних площ та сівозмін з вирощуванням пшениці, жита, ячменю, кукурудзи, соняшника, картоплі, цукрових буряків, зернобобових і баштанних культур, багаторічних бобових трав для посушливих умов Одеської області [12, арк. 9]. Водночас, як показала практика, крайові станції себе не виправдали через організаційні, кадрові та методологічні проблеми у своїй діяльності. Одним із недоліків стало перевантаження зайвою кількістю відділів, які потребували значних коштів, а виконували ті ж завдання, що і районні станції та поля з меншими витратами. Не було відмічено чіткого розподілу тих чи інших регіонів, які вони мали обслуговувати. Крім того, привілейоване становище робітників крайових дослідних станцій викликало невдоволення з боку всіх інших дослідників, вимушених або зовсім припинити роботу, або виконувати її в неналежних умовах і обмеженому масштабі.

У 1956 р. на реорганізованій Одеській державній сільськогосподарській дослідній станції науковці під керівництвом Л. П. Максимчука працювали над проблемами: «Розробити і впровадити у виробництво ефективні системи сівозмін» [13, с. 9-11]; «Встановити продуктивність сівозмін залежно від способів обробітку Грунту та удобрення» [14, арк. 57]. У другій половині XX ст. вченими розроблено та впроваджено науково обгрунтовані сівозміни з вирощуванням зернових, зернобобових, кормових, овочевих культур та багаторічних бобових трав; доведено доцільність застосування чорного пару, внесення післяжнивних та післяукісних решток. Встановлено ефективний обробіток Грунту під різні сільськогосподарські культури, з'ясовано оптимальне поєднання органічного та мінерального удобрення.

Нині Інститут сільського господарства Причорномор'я НААН є центром наукового забезпечення Південної України. Ним нагромаджено досвід і знання багатьох поколінь вчених-аграріїв у напрямі розроблення систем землеробства у посушливих умовах Південного Степу України. Основними напрямами його діяльності є: селекція та первинне насінництво високопродуктивних сортів овочевих, зернових і кормових культур, впровадження їх у сільськогосподарське виробництво; розроблення органічного землеробства на основі біологізації технологій вирощування сільськогосподарських культур; удосконалення системи кормовиробництва на основі вирощування продуктивних кормових культур; визначення ефективних екологічних заходів підвищення родючості Грунту на основі впровадження науково обгрунтованого чергування сільськогосподарських культур та сидеральних парів у сівозмінах, оптимізації способів обробітку Грунту.

На початку XX ст. не дивлячись на значні досягнення Одеського дослідного поля з агротехніки, урожайність сільськогосподарських культур залишалась низькою. Однією з причин були сорти, що не могли протистояти посухам, несприятливим умовам перезимівлі та ураження хворобами. Тому в Імператорському товаристві сільського господарства південної Росії актуалізувалась ідея необхідності започаткування селекційної роботи з виведення сортів, пристосованих до посушливих умов Півдня Російської імперії. У зв'язку з цим у 1912 р. на Одеському дослідному полі започаткували перші селекційні посіви, а у 1913 р. у його складі був офіційно затверджений відділ селекції зернових колосових культур, який очолив доцент Новоросійського університету А. О. Сапєгін (у подальшому - академік АН УРСР, віце- президент АН УРСР, Заслужений діяч науки УРСР) [5, с. 98]. Результати селекційних досліджень позитивно вплинули на підвищення урожайності зернових колосових культур і переконливо засвідчили доцільність їх подальшого розширення. У 1918 р. на основі відділу селекції зернових колосових культур Одеського дослідного поля і Розсадника кормових культур створено Одеську селекційну станцію, у 1928 р. - Український генетико-селекційний інститут. Один із напрямів, що отримав широкий розвиток у землеробстві, сформував академік АН УРСР А. О. Сапєгін, який розробив наукові та методичні основи організації та удосконалення польових дослідів: започаткував напрями практичного застосування методів математичної статистики та теорії ймовірностей і розробив методику аналізу результатів та оцінки точності дослідів, які сформулював у практичному посібнику для дослідників «Вариационная статистика» (1922).

У другій половині XX ст. з метою визначення стійкості рослин до морозу, посухи та інших несприятливих чинників довкілля створено лабораторію фізіології, з якої пізніше виділились підрозділи, близькі за змістом роботи та характером досліджень. Лабораторію фізіології очолював В. І. Бабенко, лабораторію формування врожаю - С. В. Бірюков, лабораторію стійкості - Ю. П. Шалін, В. Н. Мусіч, А. К. Ляшок, відділ стійкості до абіотичних чинників - П. О. Феоктістов. Кожен з цих підрозділів виконував дослідження, які сприяли уточненню напрямів і методики селекції. Продовжувачем дослідницьких традицій у зазначеному напрямі є сучасна селекційна установа - Селекційно-генетичний інститут - Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення НААН.

Поширенню наукової думки про органічне землеробство у посушливому Південному Степу України сприяло створення у 1918 р. Одеського сільськогосподарського інституту (нині - Одеський державний аграрний університет). На кафедрі загального землеробства під керівництвом професора О. О. Бичихіна (1918-1931 рр.) науково-дослідну роботу спрямовано на встановлення теоретичних і методологічних аспектів ефективного полезахисного лісорозведення та використання зрошуваних земель, розроблення заходів боротьби з посухами за допомогою ефективного застосування чорного пару і вирощування різних груп культур у сівозмінах [15, с. 9]. Професором Г. О. Танішевим вперше розроблено ефективні заходи боротьби з бур'янами із використанням післяжнивних посівів (кукурудза, просо, сорго, соняшник), науково обґрунтовано чергування сільськогосподарських культур у польових сівозмінах, адаптованих до посушливих умов Південного Степу України [15, с. 10]. На кафедрі рослинництва під керівництвом професора Г. О. Боровікова науковими співробітниками М. Блажком, І. Шумаковим визначено фізіологічні основи посухостійкості культур, вплив попередників на урожайність сільськогосподарських культур, ефективність вирощування кормових культур у сівозмінах з внесенням органічних добрив та ін.

У другій половині XX ст. удосконалення наукових основ органічного землеробства із врахуванням Грунтово-кліматичних умов виконували під керівництвом Д. П. Білика за темою: «Встановити ефективність зайнятих парів у просапних сівозмінах Південного Степу УРСР»; «Визначити ефективність різноротаційних сівозмін з різним насиченням зерновими та зернобобовими культурами, соняшником і чорним паром за різних рівнів інтенсифікації та біологізації для умов Степу» [16, арк. 2].

Вченими приділено значну увагу розробленню теоретичних і методологічних основ боротьби з посухою шляхом обґрунтування наукових та практичних аспектів ефективних агротехнічних заходів при вирощуванні сільськогосподарських культур у посушливому Південному Степу України. Зокрема, ефективність застосування обробітку Грунту, удобрення, внесення післяжнивних решток у сівозмінах при вирощуванні зернових культур (Г. О. Боровіков, П. М. Катречко); кормових (М. Блажко); кормових трав (Є. Н. Кіркопуло); коренеплідних та овочевих культур (Д. П. Білик, Б. М. Кречун) [13, с. 9-11]. Вченими встановлено агробіологічні основи вирощування сільськогосподарських культур у спеціалізованих сівозмінах: озимої пшениці (К. О. Федосеев); озимої вики на насіння (Є. С. Доброва); нуту (Р. Г. Ведишева), соняшника (Н. А. Спєшилова), люцерни (В. С. Кравець), рису (С. Я. Розін); застосування чорного пару (М. П. Кудінов, В. Я. Щербаков).

Пріоритетними напрямами досліджень професора Я. Я. Вербіна та його учнів стало відтворення родючості південних чорноземів із збереженням вологи шляхом встановлення ефективного чергування культур, способів основного обробітку Грунту та захисту від бур'янів, шкідників і хвороб у посушливому Південному Степу України. Основними здобутками професорів В. Ю. Казакова, А. В. Тихонова стало визначення ефективності удобрення соломою сільськогосподарських культур у зерно-паро-просапних сівозмінах, як біологічного заходу для отримання якісної екологічно чистої сільськогосподарської продукції. За ініціативи професора Д. П. Білика вперше з'ясовано агробіологічні та господарські основи застосування зайнятих парів (широкорядних посівів кукурудзи та гороху) для підвищення урожаїв озимої пшениці у просапних сівозмінах посушливого Південного Степу України [16, арк. 2-7].

На початку XXI ст. професор Є. О. Юркевич вперше розробив, удосконалив та обґрунтував агробіологічні основи різноротаційних сівозмін з чорним та зайнятими парами залежно від системи обробітку Грунту та удобрення. Ним вперше на основі агробіологічних особливостей культур і удобрення, встановлено кращі попередники і з урахуванням нормативів чергування розроблено сівозміни з науково обґрунтованим насиченням, співвідношенням та розміщенням зернових (озима пшениця та ячмінь, горох, кукурудза на зерно, як кулісна культура), олійних (соняшник і озимий ріпак), чорного та зайнятих парів кормовими культурами (вико- вівсяна сумішка, кукурудза на зерно з розширеними міжряддями) [5, с. 272]. Вчений обґрунтував ефективність вирощування культур у різноротаційних сівозмінах; визначив їх дію на формування рівня родючості Грунту, його агрофізичні і агрохімічні показники, активність біохімічних процесів, забур'яненість посівів, ураження хворобами, шкідниками, урожайність, якість та продуктивність. Здійснив економічне та енергетичне оцінювання, обґрунтував і рекомендував різноротаційні сівозміни з внесенням післяжнивних решток для господарств різних напрямів спеціалізації в умовах посушливого Південного Степу України.

Учнями професора Є. О. Юркевича для посушливих умов Південного Степу України вперше встановлено: ефективність короткоротаційних польових сівозмін з різним насиченням сільськогосподарськими культурами, застосуванням чорного пару та післяжнивних решток; оптимізацію розміщення зернових культур та озимого ріпаку в ланках сівозмін; дію систем основного обробітку Грунту і удобрення в короткоротаційних сівозмінах на урожайність ячменю озимого.

На сьогодні основну діяльність вчених Одеського державного аграрного університету з обґрунтування наукових основ дієвих природних заходів органічного землеробства у посушливому Південному Степу України спрямовано на удосконалення: технологій вирощування сільськогосподарських культур у різноротаційних сівозмінах з елементами біологізації; систем обробітку Грунту, органо-мінерального удобрення та контролювання забур'яненості різноротаційних сівозмін з різним насиченням сільськогосподарськими культурами; технологій вирощування овочевих культур відкритого Грунту у спеціалізованих сівозмінах.

Отже, вагомий багаторічний досвід та глибокі знання вчених з удосконалення наукових основ органічного землеробства для посушливого Південного Степу України є актуальними і мають велике значення для покращання природного навколишнього середовища, підвищення родючості Грунту та отримання якісної екологічно чистої продукції.

Список використаних джерел

1. Бойко П. І., Бородань В. О., Коваленко Н. П. Екологічно збалансовані сівозміни - основа біологічного землеробства П Вісник аграрної науки. 2005. №2. С. 9-13.

2. Стецишин П. О., Пиндус В. В., Рекуненко В. В. Основи органічного виробництва. Вінниця: Нова книга, 2011. 552 с.

3. Писаренко В. М., Писаренко П. В., Пономаренко С. В. Органічне землеробство для приватного сектора. Полтава, 2017. 140 с.

4. Писаренко В. М., Антонець А. С., Писаренко П. В. Система органічного землеробства агроеколога Семена Антонця. Полтава, 2017. 124 с.

5. Коваленко Н. П. Становлення та розвиток науково-організаційних основ застосування вітчизняних сівозмін у системах землеробства (друга половина XIX - початок XXI ст.): монографія.Київ: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2014. 490 с.

6. Коваленко Н. П. Наукові основи становлення та розвитку землеробства в Україні // Вісник аграрної науки. 2017. Спеціальний випуск (травень). С.60-66.

7. Ротмистров В. Г. Сущность засухи по данным Одесского опытного поля. Одесса, 1913. 28 с.

8. Ротмистров В. Г. Корневая система. Харьков: Книжное издательство, 1927. 64 с.

9. Ротмистров В. Г. Одесское опытное поле Императорского общества сельского хозяйства южной России в 1911 году: краткий отчет. Одесса: С. Н. Скарлато, 1913. 98 с.

10. Ротмистров В. Г. О глубине порыхления черноземов // Земледельческая газета. 1914.№1(3). С. 2-3.

11. Достижения сельскохозяйственных опытных станций Украины. Под ред. В. И. Румянцева. Харьков: Радянський селянин, 1928. 375 с.

12. ЦДАВО України. Ф.27. Оп.6. Спр.296. 49 арк.

13. Коваленко Н. П. Науково-організаційна діяльність Координаційно-методичної ради УАСГН, МСГ УРСР, ПВ ВАСГНІЛ та УААН з проблем сівозмін у системах землеробства України (1956-2010 рр.). Київ: ФОП Корзун Д. Ю., 2011, 90 с.

14. ЦДАВО України. Ф.Р-2. Оп.13. Спр.313. 204 арк.

15. Одесский сельскохозяйственный институт. Краткий очерк (1918-1968). Одесса, 1968. 7І С.

16. ЦДАВО України. Ф.Р-27. Оп.20. Спр.206. 274 арк.

Размещено на Allbest.ru