Адаптація аграрної галузі України до світового продовольчого ринку: сутність проблеми та тенденції змін

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адаптація аграрної галузі України до світового продовольчого ринку: сутність проблеми та тенденції змін

Ігнатенко М. М.,

доктор історичних наук,

професор кафедри загальної історії,

правознавства та методик навчання

Анотація

Проаналізовано спроби адаптації аграрної галузі України (після проголошення незалежності) до світового продовольчого ринку. З'ясовано, що головною проблемою було переведення економіки з командних засад господарювання до ринкових. Ринок перестав обслуговувати економіку чи навіть ії окрему локальну ділянку, а став координувати виробництво і всю економіку, управляти нею. Відповідно, і аграрний ринок почав виступати системою установ, методів і ресурсів, головним завданням яких була координація та управління агропромисловим виробництвом країни на основі обмінних процесів, з метою задоволення споживчих потреб ії громадян. Доведено, що вітчизняні продуктові ринки часто діяли спонтанно, були позбавлені зовнішнього цілеспрямованого впливу та формувались в умовах «тінізації» реальних потоків товарів та послуг. Державі проблему адаптації української аграрної галузі до світового продовольчого ринку вирішити так і не вдалося. В процесі роботи роботі використовувались загальнонаукові та спеціальні принципи: науковості, історизму, об'єктивності, системності, плюралізму.

Ключові слова: аграрна галузь, ринкова економіка, реформи, продовольчий ринок, аграрна політика, експорт, селянство, економічна криза.

Abstract

The article analyzes the attempts of adaptation ofthe Ukrainian agricultural domain (after proclamation of independence) to the world food market. It was established that the main problem was the transferfrom a command economy model to market economy model. The market stopped to serve the economy or its certain parts, the market began to coordinate the production and the whole economy. Consequently, the agricultural market started to serve as a system of institutions, methods and resources, the main task of which were the agricultural production's coordination and management on the basis of exchange processesfor the purpose ofthe satisfaction ofthe population's consumption needs. It wasfound out thatfood market? tended to 'work spontaneously, -were deprived ofexternal targeted influence and were formed in the shadows of actualflow of goods and services. The state didn't manage to solve the problem of adaptation of the Ukrainian agricultural domain to the worldfood market. In the academic paper were used such general and specific principles as scientific, historical, impartial, systemic and pluralistic approaches.

Key-words: agricultural domain, market economy, reforms, food market, agricultural policy, export, peasantry, economic crisis.

Аграрний ринок - як одне з найдавніших явищ економічного життя, а відтак людської цивілізації взагалі (першими предметами обміну були результати праці землеробських і скотарських племен), потребував відродження та формування в Україні після проголошення незалежності у 1991 році. В Україні ринок у тому розумінні, яке пропонує капіталістична економіка, перестав існувати відразу із згортанням Непу в другій половині 1920-х років і був замінений державним плановим розподілом матеріальних ресурсів. Формування ринкової аграрної економіки в Україні відбувалося в особливо відмінних від світової практики умовах, оскільки не існувало досвіду переходу від державних засад до ринкових.

Основні стратегічні напрямки аграрних реформ, що намагались проводити в Україні після проголошення незалежності та їх наслідки, аналізував в своїх роботах П. Т. Саблук [1; 2]. Дослідник робить аргументований висновок, що сталий розвиток агропромислового комплексу є запорукою надійності та стабільності держави. Особливості організації сільськогосподарського ринку в незалежній Україні вивчав Ю. С. Коваленко [3; 4]. Аграрну кризу та роль держави в контексті ринкових перетворень в економіці досліджували П. М. Макаренко [5], П. І. Гайдуцький [6], О. С. Бондар [7], Л. І. Аболкін [8]. Але аспект адаптації аграрного ринку до світового продовольчого ринку не був предметом спеціального дослідження. Мета статті: проаналізувати складності процесу пристосування аграрного сектору України до світового продовольчого ринку у 1991-2008 рр. (з моменту проголошення незалежності України і до початку світової економічної кризи). Для досягнення мети вирішувались наступні завдання : проаналізовано ситуацію в аграрному секторі, що склалась внаслідок переходу від командної до ринкової економіки; з'ясовано досягнення та прорахунки в процесі спроб адаптації сільськогосподарської галузі незалежної України до світового продовольчого ринку.

В 1991-1994 рр. в Україні, з одного боку, щось робилось в напрямі лібералізації економічної діяльності, а з іншого - інституційні й організаційні нововведення та перетворення майже не проводились. Чимало ключових проблем розв'язувались із великим запізненням. Деякі експерти ці явища пояснювали економічним застоєм, що став можливим внаслідок відсутності реформ; провалом політики лібералізації; опором потужної економічної еліти; нерозуміння ринку громадянами; спробами перенести на Грунт України немодифікавану англо- американську модель капіталізму [1, с. 7]. Спрощення розуміння політиками і державними службовцями ринку, ринкових відносин і зведення його до елементарної схеми, що базувалась на вільній купівлі-продажу і виключала будь-яке державне регулювання, саме й призвело до порушення міжгалузевих відносин, різкого погіршення паритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, стійкого падіння виробництва. Перехід до ринку в Україні не базувався також на принципі поступовості - найбільш вдалому і доцільному для адаптації виробників до підприємництва. Більшість політиків і економістів вважали, що сільське господарство найбільш підготовлене до переходу до ринку, тому вводити його слід швидко, зразу і в повному обсязі [5, с. 27].

В Україні при проведенні економічних реформ використовувалась теорія мікрорегулювання, яку на Заході називали монетаризмом. Цей підхід, заснований на лібералізації економіки і саморегулюванні ринку, запереченні державного регулювання, спричинив руйнування і зубожіння населення. Світовий досвід засвідчував, що ринок, що являв собою систему відносин, заснованих на співставленні попиту і пропозиції, абсолютно вільним не може бути. Ринкові відносини підлягають науково обгрунтованому управлінню через такі важелі як ціна, податок, фінанси, кредит. Успіхи сільського господарства країн Західної Європи, США, Канади, Японії, Китаю зобов'язані не стільки розвитку ринкових відносин, скільки обмеженню ринкових механізмів саморегулювання. Йдеться про державні програми підтримки через дотації, ціни, квоти, кредитно- податкову політику. Особливо велике значення мала державна підтримка села. В кінці 1990-х - поч. 2000-х років витрати України на здійснення аграрної політики в розрахунку на душу населення становили 5 дол., тоді як у США -271, Канаді -238, ЄС-480дол. [2, с. 13].

Формування аграрного ринку в Україні просувалось повільними темпами. Перший серйозний крок у цьому плані державою було зроблено після стрімкого наростання в 1991-1994 рр. диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію. В січні 1995 р. Президент України видав Указ «Про заходи щодо реформування аграрних відносин», який, запровадивши біржову торгівлю, дозволив подвоїти ціни на зерно. В подальшому дія цього механізму призупинилася. Після лібералізації експорту зерна та втрати державного- контролю на зерновому ринку в 1999-2000 рр. Президент України вдруге змушений був втрутитися в ситуацію, видавши 6 і 29 червня 2000 р. два Укази з питань аграрного і зернового ринку. Ціни на зерно стали світовими. В 2001 р. сільське господарство одержало 1,4 млрд. прибутку [6, с. 4].

Науковці одностайні були в тому, що в Україні зберігався застарілий підхід до розуміння територіальної організації сільськогосподарської виробництва. На їхню думку, надалі воно не могло ототожнюватись ні з розміщенням окремих сільськогосподарських культур, галузей тваринництва, на за однорідністю сільгосппідприємств. Методологічно правильне уявлення - це група підприємств, що створювали територіально-економічну єдність - ринки [7, с. 133]. агропромисловий економіка україна ринковий

Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку» від 6 червня 2000 р. передбачав саме створення широкої ринкової мережі, а також забезпечення умов для максимально прозорої реалізації продукції через систему відповідальних стимулів. Вона полягала в тому, що продукція, яка ішла на переробку, чітко обліковувалась, аби не було претензій один до одного з боку продавця і покупця. Встановлювалась «цінова виделка» на продукцію, яка продавалась на ринку: від середньої встановленої тут до базової, визначеної урядом [7, с. 135].

Після виходу Указу Президента України «Про першочергові заходи щодо формування і функціонування аграрного ринку» (червень 2000 р.) активізувалась робота по створенню інфраструктури аграрного ринку. Слід зауважити, що окремі спроби стабілізувати економічну ситуацію указами Президента України та постановами уряду не давали бажаних результатів. Ще 22 вересня 1994 р. Кабінет міністрів України ухвалив постанову «Про заходи щодо стримування заростання цін на цукор, вироблений з цукросировини вітчизняного виробництва», якою передбачалося припинення стягнення акцизу та зменшення ПДВ та 10%. Внаслідок цього з'явилися давальницькі схеми переробки, бартер та натуральна оплата праці. До збуту цукру долучалися такі оператори як: сільськогосподарські підприємства, їхні працівники, постачальники, посередники. Діяли вони часто не узгоджено, мали неоднакові економічні можливості. Отже, виникала потреба періодичного «збивання» ціни, але продукт дорожчав - і ціна доходила до 50 коп. за 1 кг [4, с. 106]. Від цього програвали всі, включаючи і споживача, оскільки він змушений був купувати імпортний цукор за ціною 3 три. за 1 кг. Занепадало вітчизняне виробництво. Розуміючи це, уряд 24 травня 1997 р. прийняв постанову «Про регулювання ринку цукру», якою адміністративно встановлювалася оптово-відпускна ціна 1190 грн. за 1 т. Крім того цим документом заборонялось продавати цукор за нижчою ціною. Але через низьку виконавчу дисципліну та нормативно-правовий нігілізм рішення не працювало, і ціни зростали. 27 лютого 1998 р. Кабінет міністрів ухвалив ще одну постанову «Про нарощування обсягів виробництва цукрових буряків та цукру у 1998 та 1999 роках», якою зобов'язав обласні держадміністрації довести обсяг збору цукрових буряків до ЗО млн. т. та виробництво цукру - до 3464 тис. т [4, с. 107]. Внаслідок, спад виробництва зупинити не вдалося. Спроби уряду адміністративно регулювати розвиток галузі були шкідливими.

В Україні, таким чином, не було створено організаційно-економічних механізмів. В країні, де сільське господарство залишалось збитковим і знаходилось в глибокій кризі, система державної підтримки лише зароджувалася. На відміну від розвинутих країн, в Україні протягом досліджуваних років державна підтримка носила хаотичний характер і спрямовувалась на забезпечення функціональних можливостей господарств, ігнорувався світовий досвід організації аграрного ринку. В розвинутих країнах Європи організація та управління сільськогосподарським ринком здійснювалось на чіткій законодавчій основі. У Франції - це закон 80-502 від 4 липня 1980 р. щодо між професійних об'єднань як центрів організації та управління продуктовими ринками. В Нідерландах галузеві ринки регулюються ухваленим в 1950 р. Законом про організацію сільського господарства. У США Конгрес намагався регламентувати законами навіть дрібні деталі регулюючого механізму. В Японії існували оптові ланки ринкової інфраструктури [4, с. 106]. Отже, ринкове середовище, що формувалось, залишалось розбалансованим.

Світова практика також свідчила, що ринкові механізми не були самодостатніми і потребували організованого і синхронного регулювання як ринку, так і держави. Однак в Україні цієї тенденції не дотримувались. У доповіді Світового банку виділялося п'ять основних завдань, які повинна виконувати держава і без яких неможливий сталий економічний розвиток: утвердження основ законності; підтримка збалансованості політичної обстановки; фінансування базових соціальних послуг та інфраструктури; підтримка незахищених верств населення; охорона навколишнього середовища [8, с. 3].

Сформований в Україні аграрний ринок не виконував основних функцій: в організації оптової і роздрібної торгівлі було чимало прорахунків; не забезпечувались умови для конкуренції; не досягався ефективний контроль за якістю, транспортуванням і зберіганням продукції; лише зароджувалась інформаційне і консалтингове обслуговування. Аграрний ринок, що діяв, контролювався посередницькими структурами, які мали на меті якомога менше заплатити сільгоспвиробнику за вирощену продукцію і найдорожче продати споживачеві. Зубожілі перші і другі. Крім того, створювалось враження штучного перевиробництва продукції, та нібито сприятливих умов для її експорту. При цьому втрачався саморегульований сенс ринку. Процес спеціалізації виробництва та розподіл виробництва між природно- економічними зонами і в їх середині надзвичайно актуалізувався по мірі входження у світове ринкове річище. В США тривалий час назад сформувались і функціонували великомасштабні спеціалізовані зони товарного виробництва зерна, кукурудзи, сої, молока, інших видів сільгосппродукції [9, с. 5].

Україна постала перед завданням переходу не лише до ринкової економіки, а й до нового технологічного виробництва, до інформаційного суспільного розвитку. Ринкові відносини показали, що вони несли не лише позитиви, а й свої негативи, зокрема циклічний розвиток виробництва, який супроводжувався економічними банкрутствами, кризами, безробіттям, значним майновим та соціальним розшаруванням населення, розвитком монополістичних процесів. Аналогічні зміни стали властивими і для України. Так, у 1993 р. ціни на продукцію сільського господарства проти 1990 р. зростали в 9,1 рази повільніше, ніж на продукцію харчової промисловості й у 3,2 рази, ніж на матеріально- технічні ресурси [10, с. 9].

Отже, в Україні на кінець досліджуваних років не було створено законодавчу і нормативну основу для функціонування ринку. Система організації управління ринковою інфраструктурою, галузеві і міжгалузеві об'єднання виробників, продуктові ринки часто діяли спонтанно, тобто були позбавлені зовнішнього цілеспрямованого впливу і розвивались за ліберальними принципами. Аграрний ринок формувався в умовах «тінізації» реальних потоків товарів і послуг. Процеси протікали так, що інколи не могли фіксувати органи офіційної статистики. Приміром статистичний бюлетень «Реалізація продукції сільськогосподарськими підприємствами за січень - листопад 2003 року» вказував, що за «іншими каналами» (прямими угодами між покупцем і продавцем) було реалізовано 59% зерна, 74% насіння соняшнику, 61% картоплі, 68% птиці, 60% яєць та цукру, 46% овочів і навіть 12% молока та 23% цукрових буряків [3, с. 23]. Слід зазначити, що умови, які б забезпечили швидкий успіх перетворень, у повному і регламентованому в часі обсязі не були виконані. Досвід розвинутих країн світу свідчив, що запорукою їх успіху стало комплексне і одночасне виконання наступного набору завдань: впровадження приватної власності на засоби виробництва, розвиток конкуренції, що базувалось на співвідношенні попиту і пропозиції та вільної ринкової ініціативи; використання робочої сили як товару; введення державного регулювання там, де ринок не забезпечував потрібних суспільству результатів. Крім того, країни, що здійснювали перетворення, визначали пріоритети і починали їх із радикальних змін у сільському господарстві. Тобто дотримувались об'єктивних економічних законів. Це робилося з метою посилення соціального сприйняття перетворень, оскільки продовольчий додаток формував позитивний емоційний настрій громадян, адекватне сприйняття ними політичних рішень. В Україні було обрано модель перетворень, яка передбачала швидку переструктуризацію ресурсів і засобів виробництва. Практично мало, що робилось у плані створення ефективної системи виробничих відносин, зміни старого (консервативного) менталітету селян. Як результат, прискорення нав'язування змін непідготовленій селянській свідомості часто викликало несприйняття, а то і відторгнення пропонованих змін. Часто перехід до ринку видавався як самоціль, а не засіб створення соціально орієнтованої економіки.

Список використаних джерел

1. Саблук П. Т. Основні напрями підвищення ролі аграрної науки в умовах трансформації агропромислового виробництва до ринкових відносин / П. Т. Саблук // Економіка АПК. - 2005. - №9. -С.3-9.

2. Саблук П. Т. Стабільні економічні умови як фактор послідовного підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва / П. Т. Саблук П Економіка АПК. - 2003. -№1,- С.12-17.

3. Коваленко Ю. С. Наукові засади та основні тенденції формування аграрного ринку в Україні / Ю. С. Коваленко // Економіка АПК. - 2004. -№3,- С.19-29.

4. Коваленко Ю. С. Концептуальні основи організації сільськогосподарського ринку в Україні / Ю. С. Коваленко // Економіка АПК. -1999.-№1.-С.105-108.

5. Макаренко П. М. Причини аграрної кризи і недооцінка ролі держави в умовах ринкових перетворень / П. М. Макаренко // Економіка АПК. - 2002. - №4. - С.22-29.

6. Гайдуцький П. І. Аграрний ринок: уроки і завдання / П. І. Гайдуцький П Економіка АПК. - 2002. - №5. - С.3-9.

7. Бондар О. С. Економічні умови функціонування регіонального аграрного ринку / О. С. Бондар // Економіка АПК. - 2003. - №8. - С.133-137.

8. Аболкин Л. И. Роль государства и борьба с экономическими догмами / Л. И. Аболкин II Экономист. - 1998. - №9. -С.3-4.

9. Крисальний О. В. Теоретико-методологічні засади розвитку спеціалізації і сільськогосподарської кооперації в постреформо- ваному аграрному виробництві / О. В. Крисальний // Економіка АПК. - 2007. - №6. - С.3-10.

10. Крисальний О. В. Формування системи державної підтримки розвитку агропромислового виробництва в Україні /O.В. Крисальний П Економіка АПК. - 1998. - №7. - С.8-14.

References

1. Sabluk Р. Т. Osnovni naprjamy pidvyshhennja roli agramoi' nauky v umovah transformacii' agropromyslovogo vyrobnyctva do rynkovyh vidnosyn I P. T. Sabluk H Ekonomika APK. - 2005. - №9. -S.3-9.

2. SablukP.T. Stabil'niekonomichniumovyjakfaktorposlidovnogo pidvyshhennja efektyvnosti sil's'kogospodars'kogo vyrobnyctva /P.T. Sabluk H Ekonomika APK. - 2003. -№1.- S.12-17.

3. Kovalenko Ju. S. Naukovi zasady ta osnovni tendencii' formuvannja agramogo rynku v Ukrai'ni / Ju. S. Kovalenko // Ekonomika APK. - 2004. - №3. - S.19-29.

4. Kovalenko Ju. S. Konceptual'ni osnovy organizacii' sil's'kogospodars'kogo rynku v Ukrai'ni / Ju. S. Kovalenko і і Ekonomika APK. -1999.-№1.-S.105-108.

5. Makarenko P. M. Prychyny agramoi' kryzy і nedoocinka roli derzhavy v umovah rynkovyh peretvoren' / P. M. Makarenko // Ekonomika APK. - 2002. - №4. - S.22-29.

6. Gajduc'kyj P. I. Agramyj rynok: uroky і zavdannja / P. I. Gajduc'kyj H Ekonomika APK. - 2002. - №5. - S.3-9.

7. Bondar O. S. Ekonomichni umovy funkcionuvannja regional'nogo agrarnogo rynku / O. S. Bondar // Ekonomika APK. - 2003. - №8. - S.133-137.

8. Abolkin L. I. Rol' gosudarstva і bor'ba s jekonomicheskimi dogmami IL. I. Abolkin ll Jekonomist. - 1998. - №9. - S.3-4.

9. Krysal'nyj О. V. Teoretyko-metodologichni zasady rozvytku specializacii' і sil's'kogospodars'koi' kooperacii' v postreformovanomu agramomu vyrobnyctvi / О. V. Krysal'nyj // Ekonomika APK. - 2007. -№6.-S.3-10.

10. Krysal'nyj О. V. Formuvannja systemy derzhavnoi' pidtrymky rozvytku agropromyslovogo vyrobnyctva v Ukrai'ni / О. V. Krysal'nyj // Ekonomika APK. - 1998. - №7. - S.8-14.