Отруєння тварин зеараленоном

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і

природокористування України

Факультет Кафедра ветеринарної фармакології і медицини токсикології

Курсова робота

з токсикології на тему: "Отруєння тварин зеараленоном"

Виконала: студентка 6 групи 4-го курсу

Віжевська О.В.

Київ - 2018

Зміст

Вступ

1. Загальні відомості про поняття, значення мікотоксинів та власне зеараленону

2. Фізичні та хімічні властивості

3. Умови, що сприяють отруєнню

4. Токсикокінетика

5. Токсикодинаміка

6. Клінічні симптоми отруєння тварин різних видів

7. Паталого-анатомічні зміни

8. Діагностика

9. Лікування

10. Профілактика отруєнь

11. Ветеринарно-санітарна оцінка продуктів тваринництва

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

мікотоксин отруєння тварина ветеринарний

Мікотоксикози є однією з проблем ведення тваринництва та птахівництва на даний момент. Щороку втрати господарств обумовлені отруєннями тварин сягають мільярди доларів. Навколишнє середовище населяє велика кількість мікроскопічних грибків та плісеней, які тривалий час перебувають та зберігаються як у ґрунті, на рослинах, так і в продуктах харчування і у фуражі. У процесі своєї життєдіяльності ці грибки використовують речовини заселеного ними субстрату, продукують метаболіти, у т.ч. і мікотоксини, які накопичуються та можуть тривалий час там зберігатися. При масивному ураженні зернових та зернобобових культур втрати врожайності можуть сягають від однієї третини до майже 50%.

Проте найнебезпечнішим наслідком життєдіяльності ряду пліснявих грибів слід вважати саме виділення ними токсичних продуктів - мікотоксинів. При цьому їх роль у житті самих грибів і причини їх продукції дотепер не з'ясовано.

Мікотоксини є одними з природніх компонентів кормів і цілої низки харчових продуктів - від чаю до м'яса та молока - і в наш час їх описано більше 400 різновидів. Продукуються мікотоксини близько 350 видами грибків та плісеней, які мають до 10000 штамів. Наявні аналітичні та кількісні методи аналізу дають змогу виявити тільки десяту частину з усіх відомих мікотоксинів.



1. Загальні відомості про поняття, значення мікотоксинів та власне зеараленону

Механізм дії мікотоксинів на організм обумовлений та залежить від хімічної будови токсину.

Зеараленон є одним із найбільш поширених факторів забруднення зерна і комбікормів. Історія відкриття зеараленону починається з 1927 року, коли вперше в ряді країн Європи, а також в США, Канаді, Японії, Австралії були зареєстровані спалахи захворювання свиней невідомої етіології, основним симптомом якого були вульвовагініти. Було встановлено зв'язок цього захворювання із згодовуванням кукурудзи, ураженої плісеневими грибами, зокрема F. graminearum. У 1957-58 рр. фермери штату Індіана звернули увагу на захворювання свинок, що проявлялося збільшенням зовнішніх 110 статевих органів та стимуляцією функції молочних залоз. Лише у 1962 році був виділений ізолят із запліснявілої кукурудзи, що мав виражені естрогенні та анаболічні властивості. [3]

Назва зеараленон походить від zea - кукурудза, ral - resorcilic acid lactone. Він належить до метаболітів грибів роду Fusarium лактонів резорцинової кислоти. Також і його похідні продукуються мікроскопічними грибами роду Fusarium. Захворювання тварин та птахів, що викликається мікотксином зеараленоном та його аналогом зеараленолом, які продукуються грибами із роду Fusarium це зеараленонотоксикоз.

Основними продуцентами зеараленону є Fusarium graminearum і Fusarium roseum. Зеараленон (ZEA) -- це естрогенний метаболіт кількох видів грибка Fusarium, який, за свідченнями дослідників, виникає в силосі, кукурудзі та інших зернових, таких, як соя, пшениця, ячмінь, овес, сорго, у насінні кунжуту, а також у сіні, в багатьох регіонах світу. З точки зору хімічного складу, зеараленон схожий на естрогенний гормон естрадіол, що дозволяє йому приєднатися до клітинних рецепторів, тим самим спричиняючи естрогенні ефекти, а також патологічний еструс. Відомо, що в рубці понад 90% спожитого зеараленону трансформується в б-зеараленол (який у 10 разів естрогенніший) і меншою мірою -- в в-зеараленол (менш токсичний). Крім того, в дослідах на різних лабораторних тварин було доведено тератогенну дію зеараленону, хоча він і не має гострий (летальний) токсичний ефект навіть при введенні його тваринам в дуже великих дозах (для зеараленону ЛД50 = 10 000 мг / кг (щури, перорально) ). Через наявність у зеараленоні естрогенних властивостей, він порушує у людини і тварин функції відтворення. Споживання кормів з високим вмістом зеараленону може призводити до накопичення в тканинах сільськогосподарських тварин та екскреції з молоком як зеараленону, так і його метаболітів, негативна дія яких на здоров'я людини вище, ніж у вихідного мікотоксину. У зв'язку з цим вміст зеараленону в зернових на рівні, що перевищує 1000 мк / кг, слід розглядати як потенційно небезпечне для здоров'я населення. [2]

2. Фізичні та хімічні властивості

У чистому вигляді - це біла кристалічна речовина, погано розчинна у воді та n-гексані, добре розчиняється в етиловому та метиловому спиртах, ацетоні, ацетонітрилі. Дещо гірше розчиняється у бензолі (1,13:100). Він має синьо-зелену флуоресценцію в ультрафіолетових променях. Формальдегід та оксид алюмінію здатні руйнувати зеараленон.

Зеараленон добре розчинний у спирті, ацетоні, метиленхлориді, ефірі, хлороформі, бензолі, слабко розчинний у гексані. Нерозчинний у воді, четирьохлористому вуглеці і диметилформаміді.

Максимум абсорбції зеараленона в УФ - променях: 236, 274 і 316 нм. Під лампою 365 нм на пластинках із силікагелем світиться сіро-блакитним світлом. Після обприскування пластинок розчином сірчаної кислоти і прогрівання утвориться пляма жовто-коричневого кольору. При обробці пластинок стабілізованими солями діазонія (міцний червоний і інші) утворяться плями жовтогарячого кольору або інших відтінків, видимі при денному світлі.

Ефірні і лактонні групи, наявні в складі молекул зеараленону і споріднених йому з'єднань, а також охратоксин, взаємодіють з первинними і вторинними амінами, в результаті чого утворюються аміди, що докорінно змінює властивості молекул мікотоксинів. Однак розрив лактонного кільця при впливі цих речовин відбувається лише при інкубації від півгодини до декількох годин в лужному середовищі, при температурі 100 ° С і тиску від 3 до 10 бар.

При вимочуванні протягом 7 годин в лужному 0,8% розчині гіпохлориту відбувається зниження концентрації зеараленону. В результаті обробки підвищується інтенсивність природної пігментації зерна (яскравість) і знижується почервоніння, яке, як відомо, обумовлене наявністю пігментів цвілевих грибів.

При впливі озону відбувається деградація зеараленону.Внаслідок модифікаціі озоном зеараленон втрачає естрогенну активність [13].

Крім фізичного впливу, ультразвукові хвилі запускають так звані соно-хімічні реакції, що відрізняються по термодинамічних і кінетичних характеристик від аналогічних реакцій, що протікають в нормальних умовах, тобто під час відсутності ультразвукового впливу. Зерно завантажують в контейнери, на стінках яких розташовані генератори ультразвуку, заливають реакційної сумішшю і обробляють ультразвуком з частотою 35-100 кГц протягом 2-4 годин при температурі 12-50 ° С. Даний метод дозволяє знизити концентрацію зеараленону в зерні злакових на 70-80%. [15]

Мікотоксини, що не містять полярних груп - зеараленон - адсорбуються полярними сорбентами дуже не ефективно.



3. Умови, що сприяють отруєнню

Мікотоксини є досить стабільними у хімічному відношенні речовинами, тому можуть зберігатися в забруднених кормах та продуктах і після того, як грибки вже їх більше не виділяють. Водночас, можливим є і те, що мікотоксини не присутні, оскільки відсутні специфічні умови для їх продукції. Більше того, мікотоксини можуть бути модифікованими хімічно, що є результатом взаємодії між рослинами, мікроорганізмами й грибами-продуцентами. Тоді їх практично неможливо визначити звичайними лабораторними методів аналізу. У такому випадку мова йде про замасковані мікотоксини, що можу суттєво погіршувати епідеміологічну картину отруєння мікотоксинами та розвитку мікотоксикозів. При цьому такі замасковані мікотоксини легко вивільняються у процесі травлення і стають небезпечними для тварин та людини. Це ще раз підтверджує, що результати мікологічного аналізу потрібно розглядати лише як один з індикаторів забруднення продуктів та кормів мікотоксинами.

Гриби роду Fusarium продукують близько 10 різних токсинів, зокрема Т-2-токсин, зеараленон, бутенолід, фузаренон та ін. Накопичення токсинів у кормах найбільш інтенсивно відбувається при високій їх вологості та пониженій температурі (1,5-4,0° С). Серед найбільш частих факторів забруднення зерна виділяють зеараленон. У європейських країнах зеараленон виявляли у кожному четвертому зразку кукурудзи та пшениці, а також у ячмені (19 %), вівсі (15 %) та комбікормі (12 %). Середні рівні зеараленону у кормах коливалися від 2 до 300 мкг/кг. В окремі роки рівні зеараленону у зерні були дуже високими. В Угорщині в 1980-81 рр. 8 із 11 проб кукурудзи містили зеараленон в кількостях від 700 до 7500 мкг/кг, а у Балканських раїнах у 1972-1973 рр. зеараленон виявляли у кукурудзі в кількостях від 700 до 37500 мкг/кг. У природних умовах зеараленон найчастіше і в високих концентраціях виявляється в кукурудзі, ураженої гниллю качанів. Висока також частота виявлення зеараленону в пшениці, ячмені, вівсі та інших зернових продуктах. [6]

Якість зібраного зерна пшениці може помітно погіршуватися вже після збирання врожаю. Біотичні фактори, такі як тип зерна і ступінь зрілості, в поєднанні з важливими абіотичними факторами, такими як вміст води і температура, а також концентрація консерванту, будуть впливати на безпечне зберігання та рівень забруднення мікотоксинами. Зеараленон (ZEA) - продукується у період після жнив збудниками Fusarium graminearum і Fusarium poae, Це важливо, тому що погана сушка після збору врожаю та помилки при зберіганні збіжжя можуть погіршити рівень забруднення мікотоксинами, які були вже присутні до жнив.

Серед харчових продуктів цей токсин був виявлений в кукурудзяній муці, пластівцях і кукурудзяному пиві.

Природним резервуаром для них є грунт, при цьому плісеневі гриби більш розповсюджені в грунтах північних широт. Більшість плісеневих грибів росте при температурі 00…600 С. Оптимальна температура для росту грибів роду Fusarium - 20…220 С; токсиноутворення відбувається навіть при значних коливаннях температури (від -4 до +180 С). Спори грибів життєздатні протягом декількох місяців при температурі від -20 до 200С. Оптимальна вологість повітря для їх розвитку 85-90%. [4]

Процес токсиноутворення відбувається на хлібних злаках в період їх росту, дозрівання, зберігання й транспортування. В продуктах, виготовлених в домашніх умовах, можливе накопичення мікотоксинів. При цьому інтенсивність токсиноутворення залежить від багатьох факторів. Мають значення штам грибів, кількість спор, що потрапили в харчовий субстрат, умови навколишнього середовища (температура, вологість, аерація). Потрібно зазначити, що заходів специфічної де токсикації продуктів, забруднених мікотоксинами, не існує. Більшість відомих токсичних метаболітів плісеневих грибів надзвичайно стійки до дії різних фізичних і хімічних чинників. Крім того, мікотоксини здатні зберігатися протягом тривалого часу в харчових продуктах після відмирання плісеневих грибів.

Мінімальна токсична доза, при якій відзначається естрогенна дію мікотоксину у корів, - 1,5 мг / кг корму (у дорослих свиней - 250 мкг / кг). Зеараленон не впливає негативно на відтворні функції курей. Високочутливі до токсину свині, можуть хворіти і інші види тварин; найбільш схильні до токсикозу свині та кнури у віці 2-5 місяців. Далі за чутливістю йдуть велика рогата худоба, вівці, курчата, індики та лабораторні тварини. На відміну від інших мікотоксинів зеараленон є малотоксичною сполукою - DL50 за внутрішнього введення становить: для мурчаків - понад 5000 мг/кг маси тіла; для щурів - понад 10000; для мишей - понад 20000; для курчат - понад 15000 мг/кг маси тіла. [5]

Географія та сезонність:

Поширений у всьому світі, особливо в північних помірних кліматах, у вологому зерні та сіні, що містять більше 22% вологи.

Виробництву зеараленону сприяє чергування теплих днів (20-25°С) прохолодними ночами (7°С) під час дозрівання кукурудзи та збору урожаю під час осені, при вологих, холодних умовах. Зераленон можна знайти, зокрема, у збереженому зерні кукурудзи та в зрілій кукурудзі після штормів, граду.

4. Токсикокінетика

В живих організмах зеараленон піддається певним перетворенням: первинними метаболітами є б-зеараленол (б-ZOL) і в-зеараленол (в-ZOL), які в подальшому трансфор муються в зеараланон (ZАN), зеранол (б-ZAL) і талеранол (в-ZAL). Велика рогата худоба серед інших видів тварин характеризується високою чутливістю до дії зеараленону.

В основі біологічної активності цього мікотоксину і його похідних лежить здатність до конкурентного зв'язування з естрогенними цитоплазматичними рецепторами у молочній залозі, матці та печінці. Рецептор-токсиновий комплекс швидко пере- носиться в ядро, де він зв'язується зі специфічними ядерними рецептора- ми і продукує естрогенні реакції за допомогою активації генів, за рахунок виробництва мРНК, що кодують відповідні білки. Показано, що зеараленон та йо- го похідні характеризуються різною здатністю до зв'язування з рецептора- ми в матці, що виглядає таким чином:

зеранол> б-зеараленол> талеранол> зеараленон> в-зеараленол. [8]

Отже, утворені метаболіти, воло- діють більшою естрогенною активністю, яка може перевищувати в 3-4 рази вихідну сполуку. Дослідниками вказується можливість різної спорідненості метаболітів зеараленолу до рецепторів у тварин різних видів. Подібно естрадіолу, зеараленон та його метаболіти пригнічують функцію гіпоталамуса та аденогіпофізу, викликаючи атрофію яєчників та сім'яників. Активність зеараленону та його сполук відносно невисока і складає близько 20% від естрадіолу. ЗЕА швидко всмоктується після перорального введення. Його поглинання оцінюється 80-85%, а мікотоксин та його похідні виявляються в крові приблизно через 30 хв після перорального введення, пов'язаного з глобулінами, як репродуктивні гормони.

Kiessling і Petterson (1978) повідомляють про два основних шляхи пе- ретворення зеараленону в печінці:

1. шляхом кон'югації з глюкуроновою кислотою під дією глукоронілтрансферази;

2. перетвореня на б-зеараленол і в-зеараленол під дією 3б (в)-гідроксистероїддегідрогенази. [9]

Інформації щодо перетворення зеараленону в організмі жуйних тварин на сьогодні бракує. Різні автори вказують на неоднозначну динаміку вмісту зеараленону та його похідних у внутрішніх органах та біологічних рідинах. Зокрема, цей мікотоксин може не виявлятися після одноразового введення в біологічному матеріалі. Проте, як правило, виявляють достатньо високі концентрації похідних зеараленону в сечі та сироватці крові. Сеча, як і фекалії, є основним шляхом виведення метаболітів зеараленону із організму тварин, переважно у вигляді глюкуронидів та в-ZOL. [17]

За даними Dдnicke et al. (2002), встановлено, що високі концентрації зеараленону та його похідних виявляються в жовчі. Зеранол раніше використовувався як гормональний стимулятор росту великої рогатої худоби на відгодівлі. Дослідження показали, що навіть без застосування його комерційних препаратів, він продовжує виявлятися в продуктах забою. Це беззаперечно свідчить про його достатньо велике ендогенне утворення, вочевидь, мікроорганізмами рубця. Наші дані свідчать, що зеараленон є достатньо поширеним мікотоксином, на що вказує його майже 100% виявлення у зразках сироватки крові та печінки від корів та телят. В сироватці крові корів окремих господарств, де було виключено інфекційні фактори виникнення абортів, вміст зеараленону перевищував фоновий рівень в 5-10 разів. Цей факт беззаперечно свідчить про його велике значення в можливому прояві абортів.

5. Токсикодинаміка

Зеараленон має слабку подразнювальну дію. У печінки зеараленон може розпадатися з утворенням різних метаболітів, які в кілька разів активніше за естрогенів дії. Естрогенну дію зеараленону, проявляється так само, як і рослинних естрогенів, що містяться в конюшині і люцерні, наприклад куместрола. Однак повністю механізм дії як рослинних естрогенів, так і зеараленону недостатньо з'ясований.

В організмі ссавців 80-90% зеараленону, що надійшов в організм перетворюється в альфа-зераленол, який має виражену эстрогенную активність, викликаючи вульвовагініти у свиней та аборти у тільних корів та тварин інших видів. Зеараленонотоксикоз у свиней проявляється у вигляді вульвовагініта, абартів, порушень статевого циклу, супроводжується мертвонародженням і пороками плодів, особливо в пізні періоди хвороби. Зеараленон володіє мутагенними властивостями, викликає вроджені пороки скелета. У курей і качок даний мікотоксин практично не викликає негативних реакцій, оскільки в організмі птахів близько 90% мікотоксина перетворюється в неестрогенний бета-зеаренол. [7]

6. Клінічні симптоми отруєння тварин різних видів

Дослідженнями, проведеними в експериментальних і у виробничих умовах, встановлено, що зеараленон (продуцент - Fusarium graminearum) може призводити до виникнення патології, особливо у бройлерів, яка є причиною вибраковки тушок птиці.

Він часто залучений до репродуктивних розладів сільськогосподарських тварин, а іноді до гіперестрогенних синдромів у людей.

У свинок клінічні ознаки токсикозу розвиваються за наявності 3-5 мг зеараленону у 1 кг корму. Першою ознакою, що вказують на схожість забруднення кормів токсичними дозами мікотоксинів, є зниження апетиту у свиней і пов'язане з цим зменшене споживання корму, а також зменшення приростів м.т. Може бути діарея, почервоніння і свербіж шкіри, а в крайніх випадках повна втрата апетиту і порушення в статевому розмноженні. Характерними клінічними ознаками отруєнь є поліурія і гальмування приростів маси тіла. Хворі тварини п'ють воду у великих кількостях. У разі гострого отруєння може бути порушена координація руху.

Типовими ознаками отруєння зеараленоном у ремонтних свинок і свиноматок є симптоми тічки, в тому числі набряк і почервоніння вульви, в крайніх випадках випадання піхви і анального отвору. Навіть низька концентрація цього токсину в кормі призводять до порушень в розмноженні, і, перш за все до більш пізнього прояву першої тічки, в поросності, ранніх викиднів, народження нечисленних виводків, народженню мертвих або слабких поросят, а також до народження поросят з ознаками вродженої недорозвиненості м'язів (splayleg), а також агалактії свиноматок. [12].

Дуже часто у поросят, народжених свиноматками, яких годували в останній фазі вагітності кормом, ураженим зеараленоном, спостерігається помітний набряк і почервоніння вульви і некроз хвоста. Народжені живими поросята розвиваються значно повільніше, причиною цього є що знаходиться в молоці свиноматки токсин, в зв'язку з чим реєструють підвищений відсоток загибелі поросят. Пов'язаний з інтоксикацією зеараленона набряк зовнішніх статевих органів самки може стати серйозною причиною труднощів за доглядом свиноматок. У свиноматок, яких годували кормом, забрудненим зеараленоном, спостерігається тенденція до подовження періоду між відлученням поросят і настанням у свиноматок тічки. Виявлено супресійний вплив зеараленону на функціонування імунної системи свиней, в кормі яких були ці токсини.

Найбільш виразно вульвовагініти протікають у свиней 3-5-місячного віку і проявляються підвищеною збудливістю, шкірним свербінням, зниженням апетиту, почервонінням і набуханням зовнішніх статевих губ у свинок, набряком препуціального мішка і набуханням молочних залоз у кабанчиків. Випадання прямої кишки в окремих випадках спостерігають і у чоловічих особин.

Нерідко відзначають канібалізм, вигризання хвостів, піхв, що випали і прямої кишки. У свиноматок порушується статевий цикл; значна кількість їх не запліднюється при першому заплідненні. Серед супоросних свиноматок часто реєструють аборти, скорочення термінів повторного приходу в охоту (до 30 днів). 'При опоросах буває значна кількість мертвонароджених, муміфікованих і мацерованих плодів в кожному посліді [4].

Були повідомлення про випадки абортів у великої рогатої худоби, овець і тварин інших видів при попаданні в корми зеараленону в кількості, що перевищує 2 мг / кг корму.

У великої рогатої худоби та овець інтоксикація зеараленоном може бути причиною абортів та безпліддя.

У птахів токсикоз проявляється при вмісті зеараленону близько 300 мкг/кг корму. Він характеризується інтенсивним розвитком вторинних ознак статевого дозрівання. У курочок та півників збільшується розмір гребінців та борідок, у півників - розмір сім'яників. У птиці також спостерігають випадки випадіння прямої кишки, збільшення розмірів яєчників та яйцепроводів за рахунок проліферативних процесів. [14]

В експериментах встановлено, що зеараленон у концентрації 25-100 мкг/кг корму стимулює ріст півників-бройлерів, а затримка росту спостерігалася за його концентрації 800-1600 мкг/кг. За концентрації зеараленону 50 мкг/кг корму спостерігається стимулюючий вплив на відтворювальну здатність курей. У концентрації 400 мкг/кг корму зеараленон негативно впливає на яєчну продуктивність курей, запліднюваність та виводимість курчат. [14]

7. Паталого-анатомічні зміни

Патолого-анатомічні зміни та їх вираженість залежать від дози і тривалості надходження в організм мікотоксину, а також від виду, віку і статі тварини. Найсуттєвіші зміни виявляють у статевих органах свинок і кнурців віком 2--5 місяців. У свинок дуже характерні різко виражені гіперемія і набряк вульви, що в окремих випадках супроводжується випадінням вагіни або матки, а також прямої кишки. У статевозрілих свинок відмічають передчасне збільшення матки і молочних залоз, але яєчники недорозвинуті, без зрілих фолікулів. У старших свинок матка може значно збільшуватися і стінка її на розрізі досягає 2 см і більше, а в яєчниках багато персистентних жовтих тіл. У кнурців -- орхіт, набряк молочних залоз і препуцію. У дорослих свиноматок, в яких хвороба протікає хронічно, спостерігають аборти, розсмоктування або муміфікацію плодів, народження виродків або мертвих плодів. Дія зеараленона на птицю слабше виражена ніж на свиней. Естрогенний ефект морфологічно проявляється збільшенням маси гребінця, яєчника, сім'яників, а також набряком клоаки й утворенням кіст в яйцепроводах; відносна маса фабрицієвої бурси при малих концентраціях мікотоксину збільшується, а при високих концентраціях зменшується. [12]

Окрім ознак, притаманних якомусь певному токсикозу, існують загальні ознаки для токсичної дистрофії. Так, у плодів з затримкою росту реєструють патологічні зміни, пов'язані з нестачею вітамінів групи В. Доволі часто спостерігаються патологічні зміни у печінці - її недорозвинення, збільшення, переродження, виродлива форма . Нирки також недорозвинені або збільшені, темного кольору. Залишковий жовточний мішок темно-зелений. Недорозвинений і ШКТ, нерідко спостерігається кутикуліт м'язового шлунка, як у 18-20-добових зародків, так і у виведеного молодняку
Ознаки токсикозу дуже різноманітні, вони можуть виникати у різні періоди інкубації. У передплідний період спостерігається загибель яйцеклітини через порушення співвідношення рН білка і жовтка (окислювальний стрес). При підвищеній кислотності жовтка порушується формування «нової плазми», процес «старіння» бластодиска прискорюється. Тому яйця з такими зародками відносять до категорії незапліднених, хоча запліднення і відбулося (хибно незапліднені яйця). [16]

У подальшому більшість зародків з таких яєць недорозвинені, з невикористаним білком і жовтком, спостерігається недостатній розвиток плідних оболонок. Токсини, що містяться у високих концентраціях у підзародковій плазмі, вибірково впливають на генетичний потенціал зародка, викликаючи ембріональні виродження різного ступеня.

При цьому ступінь патологоанатомічних змін при ембріотоксикозі залежить від кількості токсину. Для хронічного токсикозу симптоматичним є накопичення у прямій кишці рідкого посліду, забарвленого у зелений колір жовчними пігментами. У виведеного молодняку виділяється яскраво-зелений послід, який забарвлює шкаралупу яєць, що близько розташовані, у зелений колір. Це найбільш характерна ознака при токсикозі наприкінці ембріогенезу. Виведений молодняк нежиттєздатний, у нього відсутній рефлекс клювання, приймання води, шлунок та кишечник недорозвинені. У кишечнику незначна кількість жовтка, забарвленого у зелений колір. Часто через антиперистальтичні скорочення дванадцятиперстної кишки у шлунок потрапляє жовч і забарвлює кутикулу у чорний колір - відбувається ерозія кутикули.

8. Діагностика

Враховують характерні клінічні ознаки (естрогенний синдром), епізоотичні дані, результати мікологічних досліджень кормів (виявлення грибів Fusarium graminearum) та мікотоксикологічних досліджень (виявлення у кормах зеараленону та його похідних). Токсикоз слід диференціювати від естрогенного синдрому, який може виникати у тварин після згодовування конюшини та люцерни. Перші ознаки хвороби спостерігаються у фазі молочно-воскової стиглості насіння. На качанах з'являється наліт грибниці. Грибниця щільно пронизує обгортки уражених качанів, спричиняючи прилипання їх одна до одної та до качана і надаючи їм характерного червонуватого забарвлення, завдяки чому хвороба легко діагностується.

Уражене насіння набуває червоно-цегляного кольору, стає крихким, з пустотами, які заповнені сплетінням грибниці. На поверхні такого насіння при підвищеній вологості утворюється яскраво-рожевий наліт спороношення гриба. Уражене зерно з неушкодженим зародком може давати проростки, але вони чорніють між первинними та вторинними корінцями і незабаром гинуть.

Ознаки ураження можуть виявлятися також на стеблах рослин. Нижнє міжвузля розм'якшується і стає спочатку рудувато-коричневим, потім темно-коричневим. Всередині стебел уражені тканини набувають рожевого чи червоного кольору, серцевина стебел розмочалюється.

Збудник - Fusarium graminearum, має добре розвинену грибницю, на якій формується конідіальне спороношення. Спори (макроконідії) веретеновидні, серповидні, злегка зігнуті, в масі білувато-рожевого, охряно-рожевого, золотисто-жовтого кольору, з 3-5, а іноді і з більшою кількістю перегородок. Мікроконідії у цього виду фузаріїв не утворюються. Міцелій гриба при старінні набуває яскраво-червоного кольору. [23]

Характерним для збудника є утворення плодових тіл статевої стадії розмноження: дрібних, кулястих, блакитно-чорних перитеціїв, що добре помітні неозброєним оком, як дрібні темні крапки на поверхні уражених стебел. В перитеціях розвиваються сумки, в кожній з яких знаходиться по 8 аскоспор, розташованих похило в один ряд. Аскоспори гіалінові, з трьома перегородками, вигнуті, звужені на кінцях.

Для мікотоксикологічних досліджень використовують такі методи:

1. Рідинна хроматографія

2. Тонкошарова хроматографія

3. Непрямий конкурентний ІФА

4. Високоефективна рідинна хроматографія з імуноафінною очищення

5. Посилена рідинна екстракція та інші.

За допомогою твердофазної екстракції екстрагували зеараленон з грунту. Для цієї мети використовували колонки, наповнені сорбентом С8. Попередньо обробляли зразки з грунту протягом 30 хв сумішшю метанол - вода (9: 1), що містить аскорбінову кислоту (1,7%), з наступною нейтралізацією вмісту виправними його в потоці азоту та розчиненням в фосфорної кислоти. Таким способом вдається екстрагувати 93,4% зеараленону.

Для екстрагування зеараленону з зерен пшениці і крупи була успішно застосована техніка мікрохвильової екстракції.

Інший підхід для елюювання загального зеараленону і його б-похідного з зерна пшениці заснований на використанні посиленої рідинної екстракції, що поєднували з подальшою імуноафінною хроматографією для підготовки зразків пшениці, жита, ячменю та вівса перед визначенням в них зеараленону. Також можна визначити за допомогою рідинної хроматографії високого тиску з флуоресцентної реєстрацією. Таким способом вдається екстрагувати не менше 78% зеараленону. [21]

Дослідженням здатності рослин продукувати зеараленон встановлено, що оптимальним середовищем для накопичення зеараленону виявився сусло-агар із глутаміновою кислотою (10 г/л) та агар Чапека, а режим культивування - 8 діб за 24 °С та 4 доби за 4 °С. Шість культур фузаріїв (4 F. graminearum та по одній F. culmorum і F. sporotrichiella v. poae), які вирощували в пробірках на сусло-агарі з глютаміновою кислотою, показали повний збіг результатів під час дослідження класичним і розробленим методами. [18]

9. Лікування

Специфічних методів лікування немає. Необхідно виключити з раціону свиней, великої рогатої худоби, овець зернові корми, насамперед кукурудзу, уражену цвіллю. При нестачі кормів таке зерно в обмежених кількостях може бути використано в раціонах курей.

В умовах господарств було виявлено позитивний вплив на стійкість організму тварин при зеараленонтоксикозах цеоліту “Шатрашаніт”, який рекомендують використовувати з розрахунку 1 % молодняку, 2-3 % - дорослим тваринам, 5 % - курам та алюмосилікатів 0,5-1 % для сільськогосподарських тварин і 1-5 % для птиці від сухої маси корму. [10]

Серед мінеральних сорбентів часто рекомендують застосовувати вермикуліт. Це природний мінерал з групи алюмосилікатів, що має здатність при підігріванні до температури 800-900 ?С у декілька разів збільшувати свій об'єм та утворювати пористі гранули, які у 10 разів легші від води. Цей препарат має високу сорбційну ємність щодо зеараленону.

Особливістю мананових сорбентів є їх висока ефективність за невисокої дози (0,05-0,2 % від маси корму). Доведені сорбуючі властивості мікосорбу та мікотоксу щодо зеараленону.

Специфічної терапії не розроблено. Тому видалення отрути із шлунка та кишечника дають послаблюючі, промивають шлунок, дають клізми. Для розслаблення м'язів підшкірно вводять 25 % розчин магнезії (2-3 рази). Для зв'язування отрути у кишечнику назначають 0,2 % розчин таніну. Але результат від терапії можна отримати лише при виключенні із раціону свиней ураженого зерна, з обов'язковим додаванням у комбікорм адсорбентів із вмістом гепатопротекторів.

Отже, слід негайно скасувати згодовування ураженого грибом корму, швидко вивести з організму токсини, запобігти їх всмоктування. З цією метою шлунок промивають розчином таніну, розчином перманганату калію, 10-15%-вою суспензією активованого вугілля.:

Rp.: Sol. Tannini 0,5% 1000 ml

D. S.: внутрішньо, для промивання шлунку

Rp.: Carbonis activati 30,0

Aq. destill. 200 ml

M. f. suspension

D. S.: внутрішньо, для промивання шлунку

Rp.: Kalii permaganatis 1,0

Aq. destill. 1000 ml

M. f. solution

D. S.: внутрішньо, для промивання шлунку

Застосовують блювотні та проносні речовини, глибокі клізми, обволікаючі відвари льняного насіння або вівсяної крупи. При атонії передшлунків рекомендують настої білої чемериці, внутрішньовенне введення розчину хлориду натрію.

Rp.: Magnii sulfatis 20,0

D. S.: внутрішньо з великою к-стю води, як сольовий проносний

Rp.: Natrii sulfatis 300,0

Aq. destill. 3000 ml

M. f. solution

D. S.: внутрішньо, як сольовий проносний

Rp.: Apomorfini hydrochloridi 0,01

Aq. destill. 1 ml

M. f. solutio sterilizata!

D. S.: п/ш на 1 ін'єкцію як блювотний засіб

Rp.: Seminis lini 50,0

Aq. destill. 1500 ml

D. S.: всередину після настоювання протягом 30 хв.

Для підтримки діяльності серцево-судинної системи використовують 20-30% -й розчин глюкози, камфорна олія, кофеїн. Проводять симптоматичне лікування, згодовують дієтичний корм. Для профілактики секундарних бактеріальних інфекцій застосовують антибіотики широкого спектру дії.

При підозрі на хворобу тварин витримують на добової голодній дієті, потім призначають легкозасвоювані корми, особливо бовтанки з вівсяної муки, висівок і т.д.

Важливою ланкою профілактики є строгий облік наявності на полях неприбраних зернових культур і їх спалювання, а також мікотоксикологічних дослідження всіх підозрілих партій кормів.

Rp: Solutionis Camphorae oleosae 20% - 2 ml.

D. S.: п/к на 1 ін'єкцію

Rp.: Coffeini-natrii benzoatis 20% 2 ml

D. S.: п/ш на 1 ін'єкцію



10. Профілактика отруєнь

Профілактика зеараленонтоксикозів полягає в створенні умов, які перешкоджають розвитку грибів і утворення мікотоксинів в кормах при їх заготівлі і зберіганні. При заготівлі корму ретельно очищають від ґрунту, висушують до вологості, при якій гриби не розвиваються. Якщо ж кліматичні або інші умови не дають можливості добре висушити корм, його консервують. У випадках розвитку на вегетуючих рослинах грибів, здатних після заготівлі корму продукувати в ньому мікотоксини, такий корм консервують або згодовують тваринам, не піддаючи його тривалого зберігання.

Кращим консервантом, що зберігає якість корму і перешкоджає виробленню грибами мікотоксинів, є пропіонова кислота. Обробляють корм пропионовой кислотою в спеціальних змішувачах. З підвищенням вологості корму для досягнення консервуючого ефекту дозу пропіонової кислоти збільшують. Як консервант можна застосовувати оцтову кислоту, суміш пропіонової і оцтової кислот. [11]

Для недопущення розвитку грибів і мікотоксинів в консервованих кормах необхідно систематично контролювати температуру і вологість їх при зберіганні.

В процесі розвитку гриби розкладають крохмаль корми до води і вуглекислого газу. При цьому виділяється теплова енергія. Процес лежить в основі самозігрівання кормів. Тому підвищення температури корму (при зберіганні) в глибинних шарах насипу є першим сигналом, що вказує на початок розвитку в кормі процесів самозігрівання. Для ліквідації самозігрівання корм необхідно охолодити, перемістити його з одного місця на інше, видаливши при цьому ділянки корми, рясно уражені грибами. Вимірювання температури в глибинних шарах насипу корми проводять за допомогою штангових термометрів або спеціального пристрою. На один бунт досить чотири-п'ять термоштанга.

Як зазначалося вище, в процесі розвитку гриби, розкладаючи крохмаль корми, виділяють вологу, т. Е. Підвищується відносна вологість повітря в просторах між частками корму, а також зволожується і сам корм. Це сприяє подальшому розвитку гри в на кормі. Найчастіше такі явища зустрічаються при зберіганні зернофуражу в бунтах. Для запобігання їх в бунти необхідно закладати дерев'яні короби або азбоцементні труби, що мають в стінках по всій довжині отвору. Труби встановлюють у вертикальному І горизонтальному напрямках. З їх допомогою досягається вентилювання глибинних шарів бунту і виведення з них надлишку вологи. У разі відсутності труб зернофураж необхідно періодично переміщати з одного місця на інше в межах одного і того ж приміщення. При цьому з корми видаляється надлишок вологи.

Мікотоксини видів грибів Fusarium є грибковими вторинними метаболітами, токсичними для хребетних тварин. Забруднення харчових продуктів і кормів для тварин мікотоксинами є проблемою в усьому світі. До головних напрямів зниження шкодочинності мікотосинів для хребетних тварин належать впровадження резистентних сортів/гібридів культурних рослин, шляхи інгібування систезу мікотоксинів у рослинах, використання хімічних та біологічних агентів для контролю збудників грибкових захворювань, контрольовані системи збирання та зберігання збіжжя, поліпшення умов сушки збіжжя, використання хімічних речовин (у т.ч. й природних) для зниження токсичності мікотоксинів, опромінення збіжжя для інгібування розвитку збудників грибкових захворювань.. Набагато менше інформації доступно для інших небезпечних мікотоксинів, таких як зераленон. Крім того, в останні роки запропоновано численні фізичні, хімічні та біологічні методи детоксикації, що використовуються для запобігання впливу токсичних і канцерогенних ефектів мікотоксинів.

І, нарешті, дієтичні стратегії, які є одними з останніх підходів для протидії токсичності мікотоксинів та досягнення високих рівнів у ефективності зниження токсичної дії мікотоксинів за використання декількох зв'язуючих агентів (активоване вугілля, гідратований алюмосилікат кальцію, натрію, бентоніт, цеоліти та молочнокислі бактерії). Передбачає контроль якості кормів, зокрема зерна, на наявність грибів-продуцентів та зеараленону. Не допускається згодовування кормів, із вмістом зеараленону, що перевищує максимально допустимі рівні. Слід враховувати найбільшу небезпеку зеараленону для свиней та птиці, що обумовлюється концентратним типом їх годівлі. Зерно, у якому виявлені гриби-продуценти зеараленону за відсутності токсину, висушують до кондиційної вологи та згодовують малоцінним тваринам, що знаходяться на відгодівлі. [22]

Низькі законодавчо регламентовані рівні вмісту в зерні, що уражено хворобами, та накопичення мікотоксинів у рослинницькій продукції вимагають впровадження високотехнологічних систем вирощування основних сільськогосподарських культур.

Використання нанотехнологій для розвитку нанобіосенсорів є альтернативою у створенні високочутливих методів для експрес-виявлення мікотоксинів. Наноматеріали застосовуються для волокноподібних нанобіосенсорів, зокрема вуглецеві нанотрубки, нанопроволоки, наночастинки, квантові точки, нанострижні й нановолокна. Автори розглядають особливості застосування та відмінності у селективності нанобіосенсорів щодо різних мікотоксинів.

11. Ветеринарно-санітарна оцінка продуктів тваринництва

Зеараленон, як і інші мікотоксини, порівняно швидко руйнується в організмі тварин. Його не вдається виявити в тканинах через 5 діб після одноразового введення всередину в дозах 40-50 мг / кг маси тварини. Для ветеринарно-санітарної експертизи і санітарної оцінки м'яса й інших продуктів забою тварин, що піддалися отруєнню, має значення характер отруєння..

М'ясо і субпродукти тварин, що піддалися отруєнню і вимушено убитих у стані агонії, у всіх випадках визнають непридатними до використання на харчові цілі. Таке м'ясо і усі внутрішні органи підлягають технічній утилізації або з урахуванням ступеня отруєння їх можна використовувати на корм звірам, але тільки після бактеріологічного дослідження і постановки біопроби шляхом згодовування спочатку невеликій групі звірів. Так само роблять, якщо м'ясо має невластивий йому колір і запах, а біохімічні показники вказують на те, що тварина убита в важкому патологічному стані.

При виявленні в м'язовій тканині вимушено убитих тварин отрут, що послужили причиною отруєнь, у межах максимально припустимих залишкових кількостей, установлених Міністерством охорони здоров'я м'ясо випускають тільки після проварки, а усі внутрішні органи, у тому числі шлунково-кишковий тракт, а також вим'я і мозок направляють на утилізацію.

При отруєннях тварин зеараленоном та одержанні негативних результатів бактеріологічного дослідження м'ясо підлягає проварюванню за загальним режимом, передбаченим для знешкодження умовно-придатного м'яса, ВЕРХ та ІФА. При забої тварин в період розвитку клінічних ознак (вульвовагиніти) статеві органи утилізують. Тушу і субпродукти випускають відповідно до Правил огляду забійних тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м'яса та м'ясних продуктів. [20]

Вивчення штамів Fusarium graminearum, що були ізольовані у різні роки з пшениці, ячменю, кукурудзи, вівса, показало, що половина з них здатна викликати синдром погіршення якості яєць та зниження яйценосності. Причиною такого явища є вплив пігменту, що продукує окремі штами F. graminearum. При згодовуванні курчатам з першого дня життя культури F. graminearum в кількості 5 % до маси корму та перепілкам із вмістом 880 мг/кг зеараленону були встановлені симптоми раніше невідомого синдрому, який характеризувався коричневим відтінком жовтка (100 % випадків), крапчатістю жовтка з кров'яними включеннями, зеленуватим відтінком білка, зменшенням діаметра і збільшенням висоти жовтка та білка, зменшенням середньої товщини шкаралупи, погіршенням виводимості та якості молодняку. [19]



Висновки

1. Присутність мікотоксинів у кормах може тяжко позначитись на діяльності геть усіх сфер ведення господарств. Результатом використання зернових з високим умістом мікотоксинів у кормах для тварин може стати зниження продуктивності, а в деяких випадках і втрата кінцевого продукту виробництва.

2. Проаналізувавши результати завданої шкоди тваринам від грибів роду Fusarium перед ветеринарними і зоотехнічними працівниками постає важлива задача по організації профілактичних заходів по отруєнню тварин грибами та їх токсинами на вищому рівні, а також контролю за попередженням забруднення кормів водойм для напування тварин і сирих твариних продуктів грибами, а також пестицидами що застосовуються в рослинництві і тваринництві.

3. Успіх в організації цих заходів в значному ступені залежить від рівня підготовки ветеринарних спеціалістів у відповідних навчальних закладах по питаннях токсикології мікотоксикозів і токсикології пестицидів включаючи методи діагностики, профілактики і антидотного лікування, а також розробці нових методів визначення вмісту токсинів в кормах, воді, органах і тканинах тварин і інших об'єктах ветеринарного нагляду.



Список використаної літератури

1. Mycotoxins in food. Detection and control. // Magan N., Olsen M. (ed.). Woodhead Publishing Limited, 2000.

2. Мікотоксини плісеневих грибів: гепатотоксична, нефротоксична, канцерогенна, мутагенна та ембріотоксична дія (огляд і аналіз літератури, обгрунтування доцільності проведення подальших досліджень) Коляденко В.Г., Степаненко В.І., Кравченко А.В. 2000.

3. Кузнецов А. Если корма заражены микотоксинами / А. Кузнецов, И. Кузнецова // Животноводство России. - 2001. - № 3. -С. 5-6.

4. D'Mello J.P.F. Fusarium mycotoxins: a revies of global implications for animal health, welfare and productivity / J.P.F. D'Mello,C.M. Placinta, A.M.C. Macdonald // Animal Feed Science and Technology - 2001. - Vol. 80(3-4). - P. 183-205.

5. Малинин О.А. Ветеринарная токсикология / Малинин О.А.,Хмельницкий Г.А., Куцан А.Т. - Корсунь-Шевченковский : Ирена,2002.

6. Nedelnik Jan. Damage to corn by fungi of the genus Fusarium and the presence of fusariotoxins / Jan Nedelnik // Plant Prot. Sci. - 2002. - Vol. 38(38). - P. 46-54.

7. Evaluation of certain mycotoxins in food : fifty-sixth report of the Joint FAO/WHO Expert Committee on Food Additives (WHO technical report series ; 908). - Geneva, 2002. - 62 p.

8. Левитин М.М. Микотоксины фитопатогенных грибов и микотоксикозы человека / М.М. Левитин // Успехи медицинской микологии. - 2003

9. Хмельницький Г.О., Повхан М.Ф. Фармацевтична хімія. - К.: Видавничий центр НАУ, 2003. - 255 с.

10. Тремасов М.Я. Особенности лечебных мероприятий при микотоксикозах животных / М.Я. Тремасов, А.И. Сергейчев // Успехи медицинской микологии. - 2003. - Т. 1. - С. 177-178.

11. Хмельницький Г. Засоби профілактики та лікування мікотоксикозів тварин / Г. Хмельницький, В. Духницький // Ветеринарна медицина України. - 2004. - № 9. - С. 33-34.

12. Devegowda, G. Mycotoxins: their effects in poultry and some practical solutions / Devegowda, G. and Murthy, T.N.K. // In: D.E. Diaz (ed.) The mycotoxin blue book. Nottingham University Press, Nottingham, UK, 2005. - P. 25-56.

13. Токсикологическая химия /Под. ред. Т.В. Плетеневой. - М.: ГЭОТАР- Медиа, 2005. - 512 с.

14. Система контролю якості кормів та продукції тваринництва за показниками вмісту мікотоксинів : науково-методичні рекомендації Хмельницький Г.О., Духницький В.Б., Бойко Г.В., Іщенко В.Д. ; затверджені науково-методичною радою Державного департаменту ветеринарної медицини Мін. АП України, протокол № 3 від 23 грудня 2005 р. - К. : Видавничий центр НАУ, 2006.

15. Захарова Л.П. Изучение содержания микотоксинов в продовольственном зерне урожаев 2006-2007 / Захарова Л.П., Седова И.Б., Аксёнов И.В. - М.: Национальная академия микологии, 2008. -Т.2. - С. 201. 2. Иванов А.В. Актуальные проблемы профилактики микотоксикозов / А.В. Иванов, М.Я. Тремасов, Г.М. Нуртдинов // Ветеринарный врач. - 2008. - № 2. - С. 2-3. 2. Микотоксикозы животных / [Иванов А.В., Тремасов М.Я., Папуниди К.Х. и др.] под ред. проф. А.В. Иванова. - М.: Колос, 2008

16. Toxicity screening of fungal samples resulte of sentince health investigations related to indoor Stachybotrys (сhartarum) exposure / E. Johanning, M. Gareis, E.-L., 2008.

17. Mycotoxins in fruits and vegetables // R. Barkai-Golan, N. Paster (ed.). Elsevier Inc., 2008.

18. Експрес-метод визначення здатності грибів роду Fusarium продукувати зеараленон (F-2 токсин). Методичні рекомендації / В.В. Рухляда, А.В. Андрійчук, А.В. Білан, Ю.М. Новожицька та ін . - К., ДНДІЛДВСЕ, 2010.

19. Жуленко В.Н., Рабинович М.И., Таланов Г.А… Ветеринарная токсикология, 2011

20. Визначення зеараленону в зерні та продуктах його переробки методом ВЕРХ з використанням імуноафінної хроматографії / Ю.М. Новожицька, О.В. Пріщенко, Ю.В. Фесенко. - К., ДНДІЛДВСЕ, 2011.

21. Marczuk J. Zearalenone and deoxynivalenol mycotoxicosis in dairy cattle herds / J. Marczuk , K. Obremski, K. Lutnicki [et al.] //Polish Journal of Veterinary Sciences. - 2012. - Vol.

22. Єфімов В.Г. Діагностика та профілактика мікотоксикозів тварин: сучасний погляд / В.Г. Єфімов, Д.М. Софонова, Д. М. Масюк // Корми і факти. - 2016. - №9 (73). - С. 30-33.

23. Жуленко В.Н., Рабинович М.И., Таланов Г.А.. Ветеринарная токсикология, 2011



Додатки

Рис.1 Типові ознаки ураження зерна

Рис. 2 Чашки Петрі з грибами на поживному середовищі



Рис. 3 Запалення яєчників внаслідок отруєння зеараленоном

Рис.4 Почервоніння сосків внаслідок отруєння зеараленоном

Рис. 5 Поросята з признаками некрозу вух



Рис. 6 Поросята з випадінням вульви

Размещено на Allbest.ru