Перерозподіл земельної ренти на користь суспільства як критерій ефективності використання земель державної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перерозподіл земельної ренти на користь суспільства як критерій ефективності використання земель державної власності

Б.М. ЯРОВА,

аспірант кафедри землевпорядного проектування

Анотація

Ключові слова: земельна рента, земельні ресурси, ефективність, власність.

Ключевые слова: земельная рента, земельные ресурсы, эффективность, собственность.

Keywords: land rent, land resources, efficiency, property.

Постановка проблеми. Одним із важливих питань рентної політики в сільського землекористуванні є проблема урівноваження економічних інтересів між усіма суб'єктами господарювання. Ефективним елементом регулювання земельних відносин є земельна рента.

Рентна політика є ефективним механізмом регулювання економічної сфери природоексплуатуючих галузей національного господарства країни. Теоретико-методологічні основи формування рентної політики були закладені наприкінці XIX ст., проте і зараз постійно перебувають у полі зору сучасних досліджень. Адже рента - основа системи державних фінансів, доходи від якої повинні переважати в бюджетних надходженнях. Трансформація суспільно-політичних, економічних відносин стали причиною набуття гостроти і додаткових досліджень у сучасних умовах.

Держава постійно втрачає доходи від природно-ресурсної ренти, тим самим утворюючи тіньову економіку. У нашій державі приблизно 80% щорічних фінансових потоків, які формуються внаслідок використання її природно-ресурсного потенціалу, фактично не контролюються державою та не надходять до бюджетів, не будучи охопленими відповідними платежами [1 ].

Аналіз досліджень та публікацій з проблеми. Використання теорії земельної ренти з метою державного регулювання земельних відносин має давню традицію. Цими питаннями займалися В.Д. Базилевич [4], В.М. Будзяк [2], Б.М. Данилишин [1], С.І. Дорогунцов [1], А.Г. Мартин [6] та ін., проте недостатньо дослідженими залишаються питання удосконалення державної управління земельними ресурсами опираючись на теоретичні аспекти земельної ренти.

Метою статті є виявлення причин та умов формування різних форм земельної ренти та надання пропозицій щодо удосконалення принципів державної регуляторної політики у сфері земельних відносин.

Виклад основного матеріалу. З виникненням власності на землю виникає відповідно і земельна рента. Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Формування рентної політики як складової фінансового потенціалу економіки стало можливим шляхом створення системи платного природокористування, шляхом перетворення рентних платежів та екологічних податків на вагому складову доходів України, що регулюється Податковим кодексом [2].

Форми вилучення ренти в Україні різноманітні: спеціальні збори, платежі, податки (земельний, лісовий тощо), орендна плата, майнова (неподаткова) рентна плата (у разі користування природним ресурсом). Сплата може бути регулярною та одноразовою.

З рентою пов'язана ціна землі, що може визначатися як капіталізована рента, тобто грошовий капітал, що має забезпечувати його власникові той же доход. Але вже не у формі ренти, а суми відсотка на вкладення в банк.

Обмеженість земельних ресурсів робить пропозицію землі абсолютно нееластичною, а сукупна пропозиція землі не може бути змінена внаслідок індивідуальних рішень.

Вирішальним чинником земельної ренти є попит на землю. Можна виділити сільськогосподарський та несільсько- господарський (попит на землю для цілей відмінних від сільського господарства).

Цінність земель сільськогосподарського призначення визначається показниками бонітету, природно-кліматичними умовами, віддаленістю від центрів споживання. земельний рента цінність регуляторний

На цінність земель несільськогосподарського призначення, як правило, впливає місце розташування. Адже цінність

вища у містах, ніж у сільській місцевості, і набагато більша у центрі міст, ніж у спальних районах.

Криві попиту на землю є спадними, тому що при збільшенні обсягів використання земельних ресурсів доводиться залучати все менш прибуткові ділянки землі. Починає дієти закон спадної граничної продуктивності факторів виробництва (залучення до процесу виробництва все більшої додаткової кількості змінного ресурсу призводить з рештою до того, що віддача кожної наступної одиниці змінного ресурсу буде менша за віддачу попередньої одиниці цього ресурсу).

Крива сукупного ринкового попиту на землю утворюється як горизонтальна сума кривих сільськогосподарського та несільськогосподарського попиту.

Отже, земельна рента - економічна форма реалізації власності на землю.

Рента (від лат. reddo - повертати, сплачувати), деякі науковці трактують це поняття як дохід від землі, який регулярно отримують власники, але не займаються підприємницькою діяльністю.

Земельна рента складається з трьох видів (рис. 1) [3].

Причинами утворення диференціальної земельної ренти є монополія на землю як об'єкт господарювання, що здійснюється землевласником чи землекористувачем та може вилучатися тільки ними без залучення інших суб'єктів економічних відносин.

Виникнення даного виду ренти пов'язано з обмеженістю природних ресурсів, різною родючістю та місцезнаходженням та особливостями дії законів вартості і ціноутворення у сільському господарстві.

Джерелом формування диференціальної ренти є надлишок додаткового продукті, який утворився на кращих природних землях або в результаті продуктивніших додаткових капіталовкладень.

Формою вилучення є рентні платежі, плата за землю у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, зональні ціни.

Обмеженість земельних ресурсів спонукає використовувати земельні ділянки з різною родючістю та показниками. Гіршими земельними ділянки прийнято вважати не тільки ті, які мають гірші якісні показники, а й такі, що розміщені на великих відстанях від пунктів споживання, переробки, реалізації сільськогосподарської продукції. За таких умов прибуток від реалізації отриманий на кращих та середніх землях буде більший, що і становить диференціальну земельну ренту, яка на гірших не утворюється.

Розрізняють дві форми диференціальної ренти - диференціальну ренту І та диференціальну ренту ІІ.

Диференціальна рента І - додатковий чистий дохід, який отримано у результаті продуктивнішої праці на кращих за природною родючістю і місцезнаходженням землях.

Диференціальна рента ІІ - формується у результаті штучного підвищення продуктивності землі завдяки використанню додаткових капіталовкладень у землю.

Між цими видами диференціальної ренти існує залежність, яка полягає у використанні родючості. Так, у першому випадку родючість природна, а в другому - економічна (штучна).

Завжди підвищення прибутковості земельної ділянки викликає бажання вилучити частину прибутку через земельний податок або орендну плату, проте потрібно дотримувати відповідного балансу між інтересами держави та власниками земельних ділянок.

Зменшення диференціальної ренти ІІ викликає загрозу збільшення деградації землі. Адже орендарі у погоні за прибутками використовують ресурси з найгіршими властивостями та порушують діючі норми законодавства. Так, наприклад, Законом «Про охорону земель» від 19.06.2003 за №962-IV забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо. Встановлено обмеження щодо розорювання пасовищ та сіножатей тощо. Проте, як показує практика, випадки порушення законодавства стали вже системними.

Також в Україні набула популярності короткострокова оренда землі, яку орендарі використовують для отримання максимальних прибутків при мінімальних, а іноді і нульових затратах, вирощуючи високорентабельні культури (соняшник, ріпак, кукурудзу тощо), не відновлюючи родючість ґрунтів та не дотримуючись науково обґрунтованого чергування культур.

Наступним видом ренти є монопольна, яка утворюється на землях особливої якості або в особливих кліматичних умовах, адже тільки за таких умов можливе вирощування певних сільськогосподарських культур (виноград, лікарські рослини, чай тощо).

Монопольна рента виникає у зв'язку з великим попитом на цю продукції та неможливістю залучення додатково земель. Рівень цін на такі продукти встановлюється не витратами виробника, а попитом і платоспроможністю покупців.

Величина монопольної ренти рівна різниці між монопольно високою ціною такого продукту і вартістю.

Джерело монопольної ренти перебуває поза межами сільського господарства, і вона не є результатом додаткових капіталовкладень у землю чи трудові ресурси. Як правило, це частина прибутку, що створена в інших галузях виробництва, яку власник землі отримує через монопольні ціни, тобто внаслідок перерозподілу доходів покупців.

Формами вилучення є вища орендна плата, земельний податок.

На всіх землях, які використовуються, утворюється абсолютна рента як надлишок суспільної вартості сільськогосподарської продукції над ціною виробництва (затрати виробництва + середній прибуток). Причиною утворення цього виду ренти є монополія приватної власності на землю, що закріплює високу норму прибутку в сільському господарстві (понад середню норму).

Виникнення її відбувається тоді, коли монополія приватної власності на землю не дозволяє вільному переливанню капіталу з промисловості у сільське господарство, чим і пояснюється технічне відставання сільського господарства.

У зв'язку з монополією приватної власності на землю, що заважає вільному застосуванню капіталу в землеробстві, продукція продається не за цінами виробництва, а за своєю вартістю, що містить у собі і абсолютну ренту (надлишок над середнім прибутком).

Формами вилучення абсолютної ренти є орендна плата та податок на землю.

У більшості випадків абсолютна рента у вигляді орендної плати повністю залишається у руках власника земельної ділянки. Проте зараз у ході еволюції відносин власності на землю власник має дотримуватися певних застережень, які встановлені державою. Так, відповідно до ст. 288 Податкового кодексу розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

- не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки;

- не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Та, незважаючи на наявні обмеження, головним суб'єктом формування її розміру є землевласник. Як правило, обмеження або зменшення розміру орендної плати з боку держави сприймається суспільством позитивно, адже це може призвести до зменшення вартості цін на продукцію та надані послуги.

Проте для нашої держави є характерною інша ситуації. Так, у ході проведення земельної реформи було передано у приватну власність близько 27 млн. га землі, у середньому власники стали володіти 4 га. Проте нові власники не мають бажання або можливості (наявності відповідної матеріально-технічної бази, коштів, здоров'я, освіти тощо) обробляти власну землю та змушені передавати її в оренду. Але розмір орендної плати диктує орендар, який встановлюю мінімальний розмір. За офіційними даними Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, середній розмір орендної плати по Україні у 2014 році становить 663,8 грн. у рік з 1 га земель.

Промисловий капітал орендарів у декілька разів перевищує земельний капітал власників земельних ділянок, отже, між ними виникає нееквівалентність економічних відносин, що дозволяє орендарям встановлювати гранично мінімальний розмір орендної плати за землю. Тому всупереч економічній логіки в українському суспільстві позитивно сприймається підвищення орендної плати, а отже абсолютної ренти. Це дає можливість зробити висновок, що сутність і значення абсолютної ренти змінюється у відповідності до економічних умов. Для великих власників земельних ділянок абсолютна рента є спекулятивним капіталом, а для власників земельних ділянок малих площ - це часткова компенсація втрати прибутку, що спричинена тим, що орендатор не має можливості запустити землю у господарський оборот.

Законом України від 18.01.2001 «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» тимчасово заборонено власникам земельних часток (паїв) укладати угоди щодо ку- півлі-продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати зазначені частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при викупі земельних ділянок для державних і громадських потреб. Мораторій на продаж земель діє і на даний час, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається [5]:

а)купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б)купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам

- учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Обмеження щодо продажу таких земельних ділянок обмежує конституційні права власників, сприяє збільшенню корупційних схем, спричиняє втрату великих коштів державою тощо. Нами пропонується відмінити мораторій на продаж таких земельних ділянок з метою запровадження сталого землекористування, залучення інвестицій у сільське господарство, проведення консолідації земель, надання ліквідності «підмораторним» землям.

Існування мораторію на продаж деяких земель сільськогосподарського призначення зумовлює нерегульованість цінових параметрів платності землекористування, що стає причиною неефективного перерозподілу земельної ренти, а також втрати її значної частини. Удосконалення управління земельними ресурсами доцільно розглядати не лише з позиції використання землі як аграрного ресурсу, а також економічну, екологічну та соціальну складову розвитку земельних відносин в Україні.

Висновки

Нами пропонується удосконалити контролінг за використанням та охороною земель, збільшити відповідальність за порушення землеохоронного законодавства та відкрити ринок «підмораторних» земель.

Список використаних джерел

1. Актуальні проблеми формування рентної політики в сучасних умовах: матеріали Міжн. наук.-практ. конференції, (Київ, 17 трав. 2007 р.) / РВПС України НАН України. - К.: РВПС України НАН України, 2007. - 256 с.

2. Будзяк В.М. Основні сценарії розвитку рентної політики в Україні / В.М. Будзяк // Земельні відносини і просторовий розвиток в Україні: міжнар. наук.-прак. конф., 13-14 квіт. 2006 р. - К, 2006.

- Ч. 2. - С. 96-97.

3. Данилишин Б.М. Формування політики рентних відносин і рентного регулювання / Б.М. Данилишин // Актуальні проблеми формування рентної політики в сучасних умовах: міжнар. наук.-практ. конф., 17 трав. 2007 р.: тези доп. - К., 2007. - С. 5-14.

4. Економічна теорія: Політекономія [Базилевич В.Д., Попов В.М., Базилевич К.С. та ін.]; за ред. В.Д. Базилевича. - [7-ме вид.]. - К.: Знання-Прес, 2008. - 719 с.

5. Земельний кодекс України: за станом на 11 трав. 20015 р. / Верховна Рада України. - [Електрон. ресурс]. Режим доступу: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/2768-14/conv/print142 8603015100019

6.

7. Мартин А.Г. Регулювання ринку земель в Україні: [монографія] / А.Г. Мартин. - К.: Аграр Медіа Груп, 2011. - С. 254.

8. Податковий кодекс України: за станом на 20 лип. 20015 р. / Верховна Рада України. - [Електрон. ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/print14286 03015100019

Размещено на Allbest.ru