Основи ґрунтознавства
Генетико морфологічна будова і властивості сірих лісових ґрунтів (СЛГ), система лісостепів України. Будова профільних СЛГ. Характеристика СЛГ лісостепової зони, природні умови, походження. Основні риси ґрунтоутворення, підтипи сірих лісових ґрунтів.
| Рубрика | Сельское, лесное хозяйство и землепользование |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.11.2017 |
| Размер файла | 136,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Контрольна робота
З дисципліни: "Ґрунтознавство"
На тему: "Основи ґрунтознавства"
План
1. Сірі лісові ґрунти лісостепової зони
2. Природні умови лісостепу
3. Походження лісостепу
4. Основні риси ґрунтоутворення
5. Класифікація сірих лісових ґрунтів. Будівля профілю
6. Основні властивості сірих лісових ґрунтів
1. Сірі лісові ґрунти лісостепової зони
Лісостепова зона знаходиться між тайгово-лісовою і степовою зонами. Загальна площа її складає близько 150 млн. кв. км, чи 3,9% усієї площі. Сірі лісові ґрунти займають приблизно 60 млн. га.
У цій перехідній смузі сприятливі умови складалися як для листяних лісів, так і для лучно-степової рослинності. Тому в пропілом ландшафт лісостепу характеризувався чергуванням лісових масивів і великих ділянок лугових степів, серед яких були розкидані острівні ліси -- гаю.
Лісостеп простирається у виді суцільний, але нерівної смуги через усю територію європейської частини, починаючи від радянсько-румунської границі до Уральських гір. На схід Уральських гір лісостеп знову з'являється в межах Західно-Сибірської низовини і простирається аж до Алтаю, що обходить з півночі. На схід лісостеп представлений окремими островами, з яких найбільш великими є Кузнецький, Мінусинский, Ачинський, Канський, Іркутський, Селенгінський і Нерчинський масиви.
Південна границя лісостепу проходить приблизно по лінії Кишинів -- Кременчук -- Полтава -- Харків -- Саратов -- Куйбишев -- Бугуруслан -- Стерлітамак. У Зауралля ця границя проходить трохи південніше Челябінська на Петропавловськ -- Омськ -- Новосибірськ -- Барнаул.
Лісостепові ландшафти також зустрічаються й у тайгово-лісовій зоні («ополья») і серед степової зони (лісостеп Донецького кряжа).
2. Природні умови лісостепу
Клімат лісостепу помітно відрізняється від клімату тайгово-лісової зони, що обумовлено більш південним її положенням. Вегетаційний період тут більш тривалий, у період вегетації рослин опадів випадає менше, ніж у тайгово-лісовій зоні, тоді як температура стає вище, збільшується випар і сухість повітря, спостерігаються суховії, особливо на сході.
У зв'язку з великою довжиною з заходу на схід клімат лісостепу неоднорідний. Середня річна температура коливається в межах від 7° на заході (Україна) до --4,5° на сході (Забайкалля). Середня липнева температура коливається близько 18--21°, середня січнева від --6° на Україні до --34° у Забайкалля. Річна амплітуда температури відповідно змінюється від 25° на заході до 53° на сході. Сума опадів за рік досягає 560 мм на заході і 300 мм на сході. Тривалість періоду із середньодобовою температурою вище 5° складає 250 днів на заході і 180 днів на сході.
Таким чином, у міру руху з заходу на схід збільшується річна амплітуда температури, зменшується кількість опадів (особливо узимку) і скорочується тривалість періоду вегетації рослин. Спостерігаються зміни клімату й у напрямку з півночі на південь убік збільшення кількості тепла і зменшення зволоження.
У лісостеповій зоні складається менш сприятливий баланс вологи, чим у тайгово-лісовій зоні. У рівнинних умовах північного лісостепу в ґрунтах панує періодично промивний режим, у південної -- непромивний. У лісостепових районах Східного Сибіру виявляється островами вічна мерзлота і виявляється тимчасова сезонна мерзлотість.
У цій зоні в середні по погодних умовах роки культурні рослини задовільно забезпечені вологою і теплом, нормально розвиваються і дають досить високі врожаї.
Рельєф і грунтоутворюючі породи в різних частинах лісостепової зони неоднакові. Лісостеп європейської частини СРСР характеризується переважно хвилястим рельєфом, сильним і глибоким розчленовуванням густою мережею рік і балок, місцями ярів. Пануючими елементами рельєфу є положисті і похилі схили з вираженим мікрорельєфом у виді западин, блюдець. Тому тут спостерігається значний поверхневий стік поталих вод і весняно-літніх дощових опадів, що викликають водяну ерозію ґрунтів, а по западинах створюються вогнища перезволоження. Наявність схилів різної експозиції розширює можливості землеробства в частині збільшення асортименту оброблюваних культур і вибору для них найбільш придатних грунтово-екологічних і мікрокліматичних умов.
Найбільш розповсюдженими грнтоутворюючими породами в лісостепу європейської частини СРСР є лісовидні суглинки і глини, а також леси. У приволзьких і заволзьких районах значне місце займають елювіальні і делювіальні утворення різних корінних порід, у більшості випадків карбонатних. Ґрунтові води, як правило, залягають глибоко і не беруть участь у ґрунтоутворенні. Західносибірський лісостеп розташований на плоскій рівнині, слабко дренірованною рідкою річковою мережею Тут багато неглибоких і невеликих западин, часто зарісши, березою й осикою, що утворять дрібнолісся, відоме за назвою колков. Для рельєфу західносибірського лісостепу характерні також гриви -- положисті і довгі, але невисокі ували, що чергуються з межгрівними зниженнями -- балками, чи займищами.
Грунтоутворююче породи в Західно-Сибірській низовині представлені переважно лісовидними суглинками і глинами, по древніх долинах рік зустрічаються супесі і піски. Наноси на невеликій глибині підстилаються соленосними глинами. Ґрунтові води на вододілах залягають неглибоко, часто бувають засоленими й активно беруть участь у ґрунтоутворенні. У зв'язку з цим лісова ;
рослинність займає місця тільки найбільш дренірованного рельєфу, де виключений розвиток у ґрунтах явищ заболочування і засолення.
До сходу від Обі рельєф лісостепових островів знову стає розчленованим, що виключає скупчення поверхневих і помітна участь у ґрунтоутворенні ґрунтових вод. Грунтоутворююче гірські породи представлені тут карбонатним елювієм і делювієм різноманітних корінних порід.
Рослинність лісостепу характеризувалася раніш чергуванням ділянок листяних лісів і лугових степів. До дійсного часу масиви лугових степів майже цілком розорані, значні площі лісів піддалися розкорчуванню і також освоєні під ріллю.
До складу збережених у європейській частині широколистяних лісів-дібров, крім дуба, входять ясен, липа, осика, клени й утворюючі підлісок ліщина, черемшина, горобина й ін. У лісах правобережної України і Молдавії до дуба приєднується бук і граб; до сходу (Передуралля) зростає участь липи. У Сибірському лісостепу переважне місце займає береза, дуб зникає. В Іркутському лісостепу з'являється модрина, що у Забайкальському лісостепу одержує велике поширення. У зімкнутих лісах трав'яний покрив сильно зріджений, у прояснених він розвивається краще, багатство його зростає. Мохів дуже мало.
Природна трав'яниста рослинність лучно-степових ділянок у європейській частині збереглася в далеко не всіх місцях, головним чином у заповідниках, по узліссях лісів і балкових схилів. Більш повно природна трав'яниста рослинність збереглася в лісостепу Сибіру.
3. Походження лісостепу
Про походження ландшафтів і ґрунтів лісостепу існує кілька гіпотез.
Відповідно до поглядів В. В. Докучаєва, лісостеп є древнім зональним ландшафтом, у якому під широколистяними лісами формувалися сірі лісові ґрунти, а під лучно-степовою рослинністю -- чорноземи. Надалі ідеї Докучаєва підтримувалися і розвивалися багатьма вченими -- В. Р. Вільямсом, И. В. Тюріним і ін.
Зовсім інакше пояснював походження ландшафтів і ґрунтів лісостепу С. И. Коржинський. Він виходив з положення, що степова рослинність і властиві їй чорноземи в недавнім минулому простиралися значно далі на північ, займаючи всю сучасну зону лісостепу. Надалі лісова рослинність, настаючи з півночі, поступово витісняла степову, перетворюючи степ у лісостеп. Під впливом широколистяного лісу почався процес деградації чорноземів, що перетворює їх у сірі лісові ґрунти. Гіпотеза Коржинського у свій час мала широке визнання; її розділяли такі великі вчені, як П. А. Костичев, H. M. Сибірцев, К. Д. Глинка й ін.
Припущення про насування лісу на степ викликало заперечення з боку багатьох ботаніків і ґрунтознавців. Так, на думку В. И. Талієва і П. Н. Крилова, чорноземні ґрунти лісостепу утворилися в результаті «проградації» (остепніння) підлісних ґрунтів, після того як ліс був знищений чи людиною був вилучений яким-небудь іншим шляхом.
Гіпотеза утворення ландшафтів і ґрунтів лісостепу шляхом витиснення лісу луговим степом була розроблена найбільше повно В.Р. Вільямсом. Відповідно до його представлень, у раніше післяльодниковий час на місці сучасного лісостепу панували хвойні і дрібнолисті ліси, що з потепленнями клімату, що пішли, перемінилися широколистяними лісами, а потім луговим степом. У відповідності зі зміною рослинності змінювалося і ґрунтоутворення: підзолистий процес поступово загасав, а дерновий підсилювався. Тому там, де ліс давно поступився місцем лугового степу, сформувалися чорноземи. Там же, де ліс залишався довго, у ґрунтах (сірих лісових) збереглися ще ознаки залишкової підзолистості.
Можливість проградації лісових ґрунтів підтверджена роботами багатьох учених (К. П. Горшеніна, II. И. Шавригіна, В. А. Францесона, И. В. Тюріна й ін.). 10. М. Саушкін, зіставляючи історичні і сучасні документи земельного обліку по Курській і Воронезькій областях, прийшов до висновку, що місця, де в XVI і XVII століттях були лісу, тепер зайняті чорноземами. Аналогічні докази приведені А. С. Фатьянов для півдня Горьковськой області.
Таким чином, дотепер серед учених немає єдиної думки про походження ландшафту і ґрунтів лісостепу, зокрема сірих лісних. Допускається можливість різних шляхів їхнього утворення п розвитку.
Однак необхідно враховувати, що природний хід зміни лісу чи лугом степу лісом настільки повільний, що він давно вже змінений людською діяльністю. В історичному процесі господарського освоєння зони лісостепу створювалися умови як служіння підлісних, так і залісення чорноземних ґрунтів.
4. Основні риси ґрунтоутворення
Перехідне положення лісостепу між тайговою лісовою і степовою зонами визначає складність і своєрідність її ґрунтового покриву. У північних районах лісостепу пануюче положення займають сірі лісові ґрунти й підзолисті чорноземи, у південних -- вилужені і типові чорноземи. Дерено-підзолисті ґрунти переважно легкого механічного складу зустрічаються головним чином на древніх терасах річкових долин. У лісостепу Західного Сибіру поряд із сірими лісовими і чорноземними ґрунтами значні площі займають солодій, солонці, солончаки і болотні ґрунти.
Сірі лісові ґрунти сформувалися в європейській частині під широколистяними лісами, у Сибіру -- під дрібнолистими і модриновими. Вони представляють самостійний генетичний тип ґрунтів. У їхньому профілі виявляються ознаки як підзолистого, так і дернового процесів. У ряді випадків розвиток сірих лісових ґрунтів зв'язано із сезонним надлишковим зволоженням (поверхневим і ґрунтової).
Широколистяні породи, як установлено роботами Н. П. Ремезова й інших авторів, втягують у біологічний круговорот великі кількості елементів зольного харчування, особливо кальцію і калію. Розкладання рослинних залишків протікає під пологом широколистяних лісів в умовах меншого сезонного перезволоження л більш слабкого вищелачування основ з опадів, чим під лісами тайгово-лісової зони. У результаті одержуючі гумусові й інші органічні кислоти нейтралізуються повніше, підзолисторозвиваюі процес виявляється обмеженим. Тому спадний струм води, що під широколистяними лісами виражений слабкіше, ніж під лісами тайгового типу, виносить з верхніх обріїв ґрунту в нижчелижачі менше продуктів вивітрювання і ґрунтоутворення; частина глинистих мінералів, мабуть, переміщається у виді незруйнованих мулистих часток.
З іншого боку, під пологом широколистяних лісів, особливо проріджених, створюються сприятливі умови для розвитку глибокоукорінених трав'янистої рослинності і нагромадження й ночвах гумусу, багатого гуміновими кислотами. Цьому сприяє великий зміст основ у рослинному опаді і породах, що грунтоутворюють, більш теплий і менш вологий клімат і розчленованість рельєфу, що виключає значне сезонне перезволоженні, утворення мохових покривів і явищ заболочування.
Разом з акумуляцією перегною в ґрунті зростає зміст азоту, фосфору, сірки, збільшується кількість обмінних лужно-земних катіонів, особливо кальцію, підвищується ступінь насиченості підставами, активна реакція наближається до нейтрального, створюються умови для синтезу глинистих мінералів. Збагачені гумусом верхні обрії ґрунту здобувають темне фарбування, зернисто-грудкуватий структуру, їхні водно-повітряні властивості поліпшуються.
Різні сполучення підзолистого і дернового процесів приводили до утворення неоднакових по властивостях сірих лісових ґрунтів. Якщо природні умови сприяли більш тривалому виростанню лісової рослинності і більш інтенсивному прояву підзолоутворення, формувалися ґрунти, у профілі яких добре виражені ознаки підзолення і менш чітко -- нагромадження гумусу, оструктурування й ін. Якщо ж трав'яниста рослинність раніш перемінила лісову, чи якщо під лісом створювалися менш сприятливі умови для прояву підзолистого процесу, формувалися ґрунти з глибоким гумусовим шаром і слабкими ознаками залишкової підзоленості.
Різночасність господарського освоєння території і різне використання сірих лісових ґрунтів у сільському господарстві приводили до аналогічних результатів. Тому в даний час спостерігається значну розмаїтість сірих лісових ґрунтів як по діагностичних ознаках, так і за рівнем потенційної родючості.
5. Класифікація сірих лісових ґрунтів. Будівля профілю
Сірі лісові ґрунти по змісту гумусу, потужності гумусового шару й ознакам підзоленості підрозділяються на підтипи з урахуванням фаціальних особливостей.
Ясно-сірі лісові ґрунти по морфологічних ознаках і властивостям близькі до дерено-підзолистого. З усіх сірих лісових ґрунтів вони мають найбільшу підзоленість, найменшу потужність гумусового шару і найменший зміст гумусу.
Профіль цілинних ясно-сірих лісових ґрунтів підрозділяється на наступні генетичні обрії.
Горизонт А0 -- лісова підстилка. Горизонт А1 ясно-сірого кольору зі слабко вираженою грудкуватою структурою. Нижче чи залягає грунт А1А2 білясті-сірі кольори, листовато-плитчатой структури, з рясною кремнеземистою присипкою, чи грунт А2В сірувато-бурий, плитчато-горіховий чи горіховийструктури, з менш рясною кремнеземистою присипкою. Цей грунт поступово переходить у ілювіальний --В, що характеризується горіхувато-призматичною і призматичною структурою, інтенсивним розвитком бурих плівок по гранях відділеності, помітної кремнеземистою присипкою у виді плям і патьоків. Ілювіальний грунт поступово переходить у породу (грунт З). Виділення карбонатів у більшості випадків виявляються на глибині близько 2 м у формі журавчиків, трубочок і прожилок.
Таблиця. Підтипи сірих лісових ґрунтів
|
Фації |
||||
|
тепла |
помірна |
холодна |
довгомерзлотна |
|
|
Ясно-сірі теплі |
Ясно-сірі |
Ясно-сірі холодні |
-- |
|
|
Сірі теплі |
Сірі |
Сірі холодні |
Сірі глибокопромерзающі і довгомерзлотні |
|
|
Темно-сірі теплі |
Темно-сірі |
Темно-сірі холодні |
Темно-сірі глибокопромерзающі і довгомерзлотні |
В орних ґрунтах виділяється шар Аmах, ясно-сірий, безструктурний чи з грудкувато-пилуватою структурою, ущільнений, різко відмежований від лежачого під ним грунтом. У залежності від глибини оранки нижче орного шару залягає грунт A1, чи А2В.
У північних районах лісостепу ясно-сірі лісові ґрунти займають всі елементи рельєфу, у південних -- вони присвячені до вододільного плато.
Сірі лісові ґрунти по морфологічних ознаках прояву підзолистого і дернового процесів, а також по властивостях займають проміжне положення між ясно-сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами. У порівнянні з ясно-сірими ґрунтами підзолистий процес у них ослаблений, а дерновий не досяг ще тієї інтенсивності, що характерна для темно-сірих ґрунтів (мал. 1).
Рис. 1. Сірий лісовий ґрунт
У цілинних сірих лісових ґрунтах. грунт AJ має рівномірне сіре фарбування і грудкувату, але неміцну структуру. Нижче залягає грунт AJ2 чи грунт АаВ. Грунт АІА, у відмінність °т аналогічного обрію ясно-сірих ґрунтів профарбований гумусом, має горіхувату структуру з помітно виражені кремнеземистою присипкою. Він поступово переходить в грунт А2В коричнево-сірі кольори з чітко вираженої горіхуваною структурою і кремнеземистою присипкою. Ілювіальний грунт У сірих лісових ґрунтів пофарбований у бурий колір, у верхній частині він має великогорівуватий структуру, що донизу переходить у призматичну. По гранях відділеностей розвиті гумусові примазки і кремнеземиста присипка, що поступово зникають до обрію породи (З). На глибині близько 150 див залягають карбонати у виді журавчиків, трубочок, міцелію.
В орних сірих лісових ґрунтах виділяється шар Аmах, звичайно ущільнений, з менш ясно вираженою грудкуватою структурою порівняно з обрієм А1 цілинних ґрунтів.
Сірі лісові ґрунти в північних районах лісостепу займають положисті схили, рівнинні знижені плато, у південних -- високі елементи рельєфу.
Темно-сірі лісові ґрунти по морфологічних ознаках і властивостям наближаються до опідзоленим чорноземів..
Нагромадження гумусу і поглинених основ у них явно переважає над процесом опідзолювання.
Ґрунт А1 цілинних темно-сірих лісових ґрунтів має темне фарбування, грудкувату чи комковато-горіхову структуру. Ґрунт А1А2 звичайно не виявляється. Грунт А2В інтенсивно профарбований гумусом, має грудкувату чи комковато-горіхову структуру, по гранях припудруючу кремнеземистою присипкою, що місцями утворить скупчення -- гнізда. Ілювіальний грунт У виділяється бурою чи темно-бурим фарбуванням, помітною ущільненістю і добре вираженою горіхувато-призматичною структурою. Гумусові плівки і кремнеземиста присипка в обрії В розвиті слабко, іноді зовсім не спостерігаються. На глибині 130--150 див виділяються карбонати у виді журавчиків і міцелію.
Орний шар темно-сірих лісових ґрунтів створюється за рахунок могутнього обрію А1, частина якого зберігається під орним шаром.
Темно-сірі ґрунти в північних районах лісостепу займають переважно нижні частини положистих схилів, у південних районах спостерігаються на схилах і підвищених плато утворюючих вододілах.
Основні діагностичні ознаки підтипів сірих лісових ґрунтів у зв'язку з їхнім фаціальним положенням приведені в таблиці 85.
Дані цієї таблиці ілюструють деякі ознаки і властивості ґрунтів, зв'язані з природними умовами різних районів лісостепу. Так, у напрямку з заходу на схід потужність гумусового шару ґрунтів поступово зменшується, тоді як зміст у ньому гумусу зростає, особливо значно в ґрунтах Сибіру. У тім же напрямку зменшується ненасиченість підставами, що свідчить про ослаблення оподзоленности сірих лісових ґрунтів. Глибина скипання залежить від складу почвообразующей породи, але в цілому в ґрунтах Сибіру вона вище, ніж у ґрунтах лісостепу європейської частини.
Таблиця. Деякі діагностичні ознаки підтипів сірих лісових ґрунтів але фаціям
|
Фації |
Підтипи |
Потужність гумусового шару, у см |
Зміст гумусу в орному шарі, у % |
Ненсиченість підставами, у % |
|
|
Тепла |
Світло-сірі СіріТемно-сірі |
30--3535--40до 50 |
1,5--2,02,0-2,53,0--3,5 |
20--3015--3010--20 |
|
|
Помірна |
Ясно-сіріСіріТемно-сірі |
20--2530--4040--45 |
2,0-2,52,5-4,04,0--5,0 |
20-4020--3010--20 |
|
|
Холодна |
Ясно-сіріСіріТемно-сірі |
до 2018--2025--30 |
3,0--4,04,5--6,06,0--8,0 |
10--2510--205--10 |
|
|
Довго мерзлотна |
СіріТемно-сірі |
до 25до 25 |
5,0--7,07,0--12,0 |
У підтипах виділяються наступні пологи: звичайні; залишково-карбонатні -- формуються на карбонатних породах; пестроцветні -- розвиті на корінних червонуватим по фарбуванню породах; із другим гумусовим обрієм; осолоділі -- формуються із солодій.
У межах роду виділяються види: опідзолені -- з білястою присипкою; сильно опідзолені -- із що виділяється під горизонтом AiAa; високоскипаючі -- скипають вище 100 див; глубокоскипаючі -- скипають глибше 100 див.
При підвищеному поверхневому чи ґрунтовому зволоженні формуються сірі лісові глееві ґрунту. Вони звичайно зустрічаються на плоских слабодренированні вододілах при важкому механічному складі грунтоутворюючі порід, у западинах і нижніх частинах положистих схилів. У будівлі профілю сірі лісові глееві ґрунту мають багато загального з звичайними сірими лісовими і відрізняються від останніх трохи великим змістом гумусу, більш могутнім гумусовим шаром і ознаками оглеення.
6. Основні властивості сірих лісових ґрунтів
Сірі лісові ґрунти мають різний механічний склад, але I Найбільшим поширенням користаються пилувато-суглинисті глинисті різновиди.
Дані їхнього механічного складу приведені в таблиці 86. У розподілі найбільш тонких фракцій механічних елементів (<0.001 мм) по профілі сірих лісових ґрунтів чітко просліджується визначена закономірність. Елювіальні обрії характеризуються значним виносом мулу, при цьому максимальним з верхньої частини гумусового шару. Ілювіальні обрії збагачуються мулом.
Таблиця. Механічний склад сірих лісових ґрунтів
|
Ґрунту і місцезнаходження, автор |
Генетичний горизонт |
Глибина взяття образця, в см |
Розмір механічних елементів, в мм, і їх зміст в % |
||||||
|
1-0,2; |
0,25-0,05 |
0,05-0,01 |
0,01-0,005 |
0,005-0,001 |
<0,001 |
||||
|
Ясно-сіра лісова на лісовидному суглинку; Горьковська область (А. С. Фатьянов) |
Аmах |
0-18 |
0,3 |
21 2 |
53,4 |
6,9 |
5,3 |
12,9 |
|
|
А2В |
19-31 |
0,4 |
14,3 |
57,9 |
6,4 |
6,6 |
14,4 |
||
|
В1 |
33-51 |
0,2 |
15,1 |
52,1 |
5 , 1 |
5,3 |
22 2 |
||
|
В2 |
60-80 |
0,1 |
13,8 |
45,6 |
4,7 |
7,2 |
28,5 |
||
|
С |
150-170 |
0,7 |
14,3 |
47,0 |
5,1 |
6,3 |
26,5 |
||
|
Сіра лісна на лісі Курська область (Б. П. Ахтирцев) |
Аmах |
3-20 |
0,3 |
3,5 |
66 , 1 |
6,8 |
5,4 |
15,8 |
|
|
А2В |
22-37 |
1,7 |
4,0 |
64,9 |
7 ,5 |
5 , 1 |
16,6 |
||
|
В1 |
40-60 |
0,1 |
2,9 |
62,1 |
5,7 |
5,6 |
23,4 |
||
|
В2 |
90-100 |
0,1 |
0,5 |
62,9 |
7,0 |
4,5 |
'=24,8 |
||
|
С |
185-205 |
0,4 |
2,6 |
59,7 |
6,7 |
7,5 |
22,8 |
||
|
Темно-сіра па глині; Башкирська АРСР (М. М. Туровцев) |
Аmах |
3-15 |
0,2 |
0,5 |
37,0 |
9,0 |
22,0 |
31,2 |
|
|
А2В |
26-36 |
0,6 |
3,3 |
27,0 |
8,0 |
19,6 |
41,3 |
||
|
В1 |
40-48 |
0,7 |
3,0 |
26,0 |
8,5 |
15,5 |
46,2 |
||
|
С |
135-150 |
0,4 |
5,7 |
26,4 |
7,8 |
27,1 |
38,5 |
Найбільший винос мулу і на велику глибину виявляється в ясно-сірих ґрунтах, а найменший -- у темно-сірих. Розподіл мулистої фракції, що спостерігається, по генетичних обріях сірих лісових ґрунтів зв'язано з проявом опідзолиста і ліссіважа, а також, мабуть, і з розвитком процесу оглинення. У мулистій фракції виявляються гідрослюди, мінерали групи монтмориллонита й аморфні з'єднання кремнезему і полуторних окислів.
* Нерівномірний зміст мулу в різних генетичних обріях профілю сірих лісових ґрунтів впливає на їх агрофізичні і фізико-хімічні властивості.
Переміщення мулу відбиває і перетворення валового хімічного складу генетичних обріїв сірих лісових ґрунтів (табл. ).
У порівнянні з породою елювіальні обрії характеризуються нагромадженням S1О2. При цьому найбільше відносне нагромадження S1O2 виявляється в елювіальних обріях світло-сірих ґрунтів, воно зменшується в сірих і найменшим стає в темно-сірих ґрунтах.
Протилежний відзначеному характер розподілу мають окисли алюмінію і заліза. Елювіальні обрії сірих лісових ґрунтів збіднені А1203 і Fe.>03. Нагромадження їх спостерігається в ілювіальних обріях і знову зменшується в породі. Таким образом. розподіл полуторних окислів, так само як і кремнекислоті»!, відбиває розходження в оподзоленности сірих ґрунтів.
ґрунт лісостеп сірий
Таблиця. Валовий хімічний склад сірих лісових ґрунтів (у % на прожарене навішення)
|
Ґрунти і місцезнаходження, автор |
Глибина узяття зразка, у см |
Утрата при прожарюванні |
SiO2 |
Al2O3 |
Fe2O3 |
Ca |
MgO |
К2О |
Р2О5 |
SО3 |
|
Світло-сіра лісова; Горьковськаобласть (А. С. Фатьянов) |
0--15 30--45 60--70 160--175 |
5,824,735,063,69 |
78,96 76,31 74,92 72,48 |
9,25 10,53 11,35 11,84 |
4,826,687,477,29 |
0,690,840,911,13 |
0,540,931,161,29 |
2,132,242,312,23 |
0,070,100,090,08 |
Не опр.»»» |
|
|
Сіра лісова; Кемеровська область (С. С. Трофімов) |
0--24 25--30 35--45 67--75 125--135 |
8,847,154,004,275,22 |
74,00 73,20 69,80 69,80 68,80 |
15,04 16,11 16,30 17,06 14,34 |
4,895,065,406,324,72 |
1,641,431,441,333,90 |
1,551,852,001,931,60 |
Не опр.»»»» |
0,230,220,180,170,15 |
»»»»» |
|
|
Темно-сіра лісова; Башкирська АРСР (С. Н. Тайчинов) |
0--20 32--42 60--70 100--110 |
20,62 15,25 13,22 14,91 |
69.40 68,93 68,03 68,01 |
13,05 13,72 13,94 13,28 |
5,425,946,256,25 |
2,372,492,284,68 |
1,942,472,542,36 |
»»»» |
0,330,140,100,06 |
0,220,260,080,05 |
Рис. 2. Хімічна характеристика ясно-сірого лісового ґрунту: І -- ґрунтовий профіль; ІІ -- гумус і СО2, в %; ІІІ-- поглинуті катіони, у мг-екв. на 100 грунту; ,ІV -- іл, у % . 1 -- гумус; 2 -- З, (карбонатів); 3 -- поглинений Са"; 4 -- поглинений Mg"; s -- поглинений Н'.
Детальне вивчення валового хімічного складу сірих лісових ґрунтів дозволило установити, що деяка частина щелочноземельних металів, що входили до складу алюмосилікатних мінералів винесена з усіх генетичних обріїв; ДО20 також переміщається, закріплюючи в невеликих кількостях у иллювиальных обріях. Але завдяки біологічній акумуляції в гумусовому шар сірих лісових ґрунтів, особливо темно-сірих, збільшився зміст Р2О5, SО3 і 'почасти був компенсований винос СаО і MgО нагромадженням останніх у поглиненій формі.
Зміст гумусу в орному шарі сірих лісових ґрунтів (табл. 88) коливається в широких межах (від 1,5 до 12%) і, як було відзначено раніше, зростає в напрямку від західних районів лісостепу до східних, а також з обваженням механічного складу. Характер розподілу гумусу по профілі сірих лісових ґрунтів неоднаковий (мал. 32--34). У ясно-сірому і деякому сірому ґрунтах він зосереджується у верхній частині гумусового шару і донизу убуває досить швидко. Підорні обрії цих ґрунтів (AjAo чи А2В) звичайно бувають слабогумусировими. У темно-сірих ґрунтах гумус у глибину розподіляється більш рівномірно, і, як правило, їхній підорний грунт містить ще достатні кількості гумусу.
У складі гумусу сірих лісових (орних) ґрунтів також виявляються деякі відмінності. У гумусі ясно-сірих і сірих ґрунтів відношення більш вузьке (0,9--1,3) порівняно з темно-сірими ґрунтами (1,2--1,9). Гумус темно-сірих ґрунтів характеризується великим змістом азоту і гумінових кислот, зв'язаних з кальцієм, меншою рухливістю, кращою коагуляцією. По якості гумусу темно-сірі ґрунти наближаються до чорноземів, тоді як світло-сірі і сірі -- до дерено-підзолистих ґрунтів. Але варто мати на увазі, що зміст гумусу і його склад в орних сірих лісових ґрунтах багато в чому залежать від окультуреності ґрунтів, застосовуваної агротехніки і системи добрив, складу культур у сівозміні, тривалості перебування в ріллі й ін.
У складі поглинених катіонів сірих лісових ґрунтів міститься обмінний Н+ , але переважають Са2+ і Mg2 + .
Дані таблиці 88 і малюнки 32--34 ілюструють загальні закономірності агрохімічних властивостей сірих лісових ґрунтів.
Таблиця. Агрохімічні показники сірих лісових ґрунтів
|
Ґрунти і місцезнаходження |
Глибина узяття зразка, у см |
Гумус |
N |
Гідролітична кислотність, в мг-екв. на 100 г грунту |
Сума поглинутих основаній, вмг-екв. на 100 г грнуту |
Степінь насиченості ованням, в % |
||
|
у процентах |
рнсол |
|||||||
|
Ясно-сіра, суглинна; Горъковська область |
0--16 24--30 70--80 150--160 |
2,88 1,12 0,50 |
0,16 |
5,55,04,55,0 |
3,06 4,49 5,41 4,07 |
8,38 7,43 8,09 16,76 |
73,1 62,3 59,9 80,4 |
|
|
Ясно-сіра, суглиниста; Татарська республіка |
0--10 20--28 28--41 50--60 |
3,45 1,20 0,80 0,40 |
-- |
6,05,85,75,0 |
3,35 2,61 4,18 4,51 |
17,40 14,13 18,36 20,58 |
83,80 84,9 81,4 82,0 |
|
|
Сіра лісова, суглинна; Татарська республіка |
0--10 21--31 40--50 55--60 92--102 |
5,11,20,5 |
0,25 0,08 0,04 |
6,36,25,85,55,0 |
2,01,61,92,32,6 |
27,4 22,4 21,5 20,5 20,4 |
92,2 93,1 91,7 90,4 88,4 |
|
|
Темно-сіра, суглинна; Горъковська область |
0--1616-24 27--54 155--170 |
5,70 3,12 1,17 |
0,20 |
6,56,06,06,5 |
3,50 2,50 2,34 1,33 |
27,80 24,09 20,28 22,47 |
88,8 90,6 89,6 94,4 |
|
|
Темно-сіра, суглинна; Уляновська область |
0--10 20--30 |
5,95,2 |
5,25,3 |
4,23,9 |
33,6 32,5 |
89,0 93,0 |
Рис. 3. Хімічна характеристика сірого лісового ґрунту: І- грунтовий профіль; ІІ -- гумус і З2, у %; ІІІ- поглонення катіони, у мг-акв. на 100 м ґрунти; IV -- іл, у%. 1 -- гумус;2 -- З2 (карбонатів); 3 -- поглинений Са"; 4--поглинений Mg"; 5 -- поглинений Н'.
Реакція (pHсол) орного шару сірих лісових ґрунтів коливається в межах слабо-кислого інтервалу, рідше -- середньо-кислого; із глибиною величина p знижується, досягаючи мінімального значення в горизонті B1 чи В2, і далі підвищується знову з наближенням до горизонту С. Відповідно даним pHсол змінюються показання pН водяного.
Реакція ґрунтового розчину орного шару і нижче-лежачих "обріїв залежить від застосовуваної агротехніки, добрив і ін., тому не завжди ясно-сірі ґрунти виявляються кисліше темно-сірих. Для культурних рослин, оброблюваних у лісостепу, слабо-кисла реакція сірих лісових ґрунтів цілком сприятлива, крім люцерни, цукрового буряка і пшениці, для яких оптимальної є нейтральна і навіть слабо-щелочна реакція. Разом з тим слабо-кисла реакція забезпечує досить високу біологічну активність сірих ґрунтів, рухливість і приступність для рослин живильних речовин.
Гідролітична кислотність в орному шарі коливається в широких межах, досягаючи 7 мг-екв., а в окремих випадках -- більше. Кислотність орного шару сірих лісових ґрунтів забезпечує розкладання фосфоритного борошна і звільнення Р20М) у доступній для рослин формі.
Сума обмінних основ у верхніх горизонтах світло-сірих і сірих суглинних ґрунтів коливається від 12 до 30 мг-екв. Униз по профілі вона зростає, досягаючи максимуму в горизонтах В2, В3, чи С. І тільки в горизонтах A1В чи А2В сильно-підзолених ґрунтів спостерігається деяке її зниження. В орному шарі темно-сірих суглинних і глинистих по механічному складі ґрунтів кількість поглинених основ максимальне, вона досягає 25--40 мг-екв.; униз по профілі зміст поглинених основ поступово зменшується.
Таким чином, і по характері розподілу поглинених основ ясно-сірі і сірі ґрунти наближаються до дерено-підзолистих, а темно-сірі -- до чорноземів.
З приведених даних випливає, що величина поглинальної здатності сірих ґрунтів помітно змінюється, знаходячись відповідно до їх механічного складу і гумусностыо. Але в цілому вона помітно v ' вище порівняно з дерено-підзолистими ґрунтами. Це вказує на здатність сірих лісових ґрунтів утримувати від вимивання значні кількості живильних для рослин катіонів.
Ступінь насиченості підставами сірих лісових ґрунтів коливається в широких межах, залишаючись найменшої в ясно-сірих (60--80%) і найбільшої -- у темно-сірих (80--95%). Показателі pHсол і ступінь насиченості підставами свідчать про не обходимості вапнування невеликими дозами СаСО3 світло-сірі і навіть сірих ґрунтів.
Рис. 4. Хімічна характеристика темно-сірого лісового ґрунту: l -- ґрунтовий профіль; II-- гумус про З2-у %', Ш -- поглинені катіони в мг-екв. на 100 м ґрунти; IV-- іл. у %. 1 -- гумус; 2 -- З2 (карбонатів); 3 -- поглинений Са"; 4 -- поглинений Mg"; S -- поглинений H'.
Зміст рухливої фосфорної кислоти в орному шарі сірих лісових ґрунтів коливається від недостатньої до високої забезпеченості. Кількість доступного калію звичайно наближається до середньої забезпеченості. Зміст доступних рослинам фосфору і калію в сірих лісових ґрунтах обумовлюється їх генетичним! особливостями і складом грунтоутворюючих порід, але головне -- станом окультуренності і систематичним внесенням органічних і мінеральних добрив. По змісту рухливість мікроелементів (Си, Zn, Co, Мо й ін.) також відзначаються значні коливання. Однак у всіх випадках темно-сірі ґрунти обезпечені мікроелементами краще, ніж сірі і ясно-сірі ґрунти.
Фізичні властивості сірих лісових ґрунтів залежать від механічного складу, гумусності і структури.
Зміст найбільш сприятливих з агрономічній ТОЧЦІ зору відділеності у світло-сірих і частини сірих ґрунтів не перевищуємо по вазі 40%. У підорному шарі (А3В) кількість структурні елементів зростає, збільшується їхній розмір. Водоскійкісні структури орного шару невелика, сума агрегатів крупніше 0,25 мм не перевищує звичайно 15--20%, але в обрії А2В и в обрії В їхню кількість помітно зростає і досягає максимуму. Унаслідок малої водостійкості структури в орному шарі світло-сірі і сірі ґрунти запливають, після дощів ущільнюються, що утвориться кірка утрудняє надходження в них води і повітря, але підсилює випар вологи.
Орний шар темно-сірих ґрунтів оструктурен трохи краще, кількість водостічних агрегатів, що сприятливо впливають на водно-повітряні властивості, досягає в ньому 25--30%, а в підорному (AJ3) -- 60--70%. Проте темно-сірі ґрунти також ущільнюються і після дощів утворять кірку, але ці негативні властивості виражені в них слабкіше в порівнянні із сірими і світлішай сірими ґрунтами.
Недостатня оструктуреність і слабка водостійкість структури повідомляють орному шару сірих лісових ґрунтів легку підлягає ерозії. У таблиці 89 приведені дані, що характеризують агрофізичні властивості сірих лісових суглинних ґрунтів.
Загальні закономірності зміни фізичних властивостей по профілю сірих ґрунтів наступні. Питома вага донизу збільшується; деякі коливання його зв'язані зі змінами мінералогічного! складу. Найменша об'ємна вага має орний шар. У підорному обрії (Аіа,, А.,У) об'ємну вагу помітно зростає, а далі з глибиною збільшується поступово. Загальна пористості найбільша в орному шарі, донизу вона зменшується, але нерідко мінімальні значення її відповідають ілювіальним горизонтом.
Таблиця. Агрофізичні властивості сірих лісових ґрунтів
|
Ґрунту, місцезнаходження |
Глибина узяття зразка, у див |
Питома вага |
Об'ємна вага |
Загальна пористість, у % |
Польова вологостійкість, у % НВ |
Максимальна гігроскопічність, у % |
Продуктивна волога при НВ, у % |
|
|
Сіра лісова; Татарська АРСР |
0-2222-38 35-45 55-65 85-95 115-125 140-150 60- 170 |
2,56 2,60 2,61 2,64 2,65 2,58 2,57 2,58 |
1,12 1,36 1,38 1,38 1,35 1,33 1,38 1,32 |
56,2 47,7 47,3 47,7 49,1 48,5 36,3 48,8 |
36,9 27,3 27,7 27,1 29,2 29,7 25,8 31,5 |
6,30 6,64 9,60 13,08 12,75 11,59 9,91 11,20 |
28,48 18,83 14,80 9,60 12,15 14,20 12,50 16,50 |
|
|
Сіра лісова; Новосибірська область |
0-1010-20 20-30 40-50 50-60 60-70 70-80 80-90 |
2,55 2,61 2,65 2,70Не опр.» 2,70 2,71 |
1,08 1,24 1,45 1,52 1,53 1,55 1,56 1,54 |
57,7 52,5 45,3 43,7 43,3 42,6 42,2 43,1 |
30,5 33,4 38,1 38,0 36,4 36,9 37,1 36,8 |
7,10 7,87 11,81 12,94 Не опр. » » 12,50 |
18,90 15,90 10,90 8,20 Не опр. » » 9,60 |
|
|
Темно-сіра; Горьківська область |
0-10 20-30 40-50 60-70 80-190 |
2,64 2,68 2 ,71 2,72 2,72 |
1,26 1,42 1,45 1,40 1,44 |
48,7 47,2 46,1 45,4 45,2 |
34,6 33,8 32.2 33,3 32,0 |
6,90 9,10 10,40 10,60 10,70 |
24,25 20,15 16,60 17,40 16,00 |
Найменша вологоємність (НВ) орного шару сірих лісових ґрунтів досить велика, униз по профілі вона зменшується відповідно до зміни пористості.
У цілому ґрунту можуть утримувати велика кількість вологи, але висока максимальна гидроскопічність у ілювіальних горизоонтах свідчить про знижену водовіддачу в них. Однак зволоження ґрунтів до величини найменшої, чи польовий, вологостійкість спостерігається тільки в період весняного сніготанення. Велику частину вегетаційного періоду ґрунти залишаються недонасиченими платою.
Надходження вологи в товщу ґрунту цілком залежить від стану її верхнього обрію. При невеликий оструктуреності і слабкої водостійкості структурних елементів водопроникність орного шару суглинних і глинистих по механічному складі сірих лісових ґрунтів знижена. Тому при сильних дощах волога але/кет швидко накопичуватися на поверхні ґрунту і випаровуватися "чи стікати по ухилі, змиваючи і розмиваючи ґрунт.
Повітряні властивості сірих лісових ґрунтів цілком сприятливі Для культурних рослин і мікроорганізмів. При щільності розораного шару 1,3 -- 1,25 г/см3 шпаруватість аерації складає 16 -- 20% обсягу ґрунту. При великому ущільненні (1,45--1,50 г/см3) і одночасному зволоженні в орному шарі можуть створюватися несприятливі умови для біологічних процесів і приводити до небажаних результатів, як, наприклад, вимокання озимих.
Теплові властивості сірих ґрунтів у лісостепу європейської частини сприятливі для культурної рослинності. До початку польових робіт ґрунту тут цілком відтають і тривалий час мають позитивну температуру. Але періодичне відтавання, що спостерігається в окремі зими, і замерзання верхнього шару ґрунту негативно впливають на стан озимої пшениці і конюшини. В Сибіру, особливо до сходу від Єнісею, в умовах різко континентального клімату з тривалою холодною зимою сірі лісові ґрунти промерзають до горизонту тривалої мерзлоти. Навесні ґрунти повільно відтають, і до початку польових робіт їхні нижні горизонти ще зберігають негативну температуру. Слабке прогрівання ґрунтів затримує розвиток коренів рослин і мікробіологічні процеси, зокрема нітрифікацію. Тут часто і спостерігаються пізні весняні і ранньоосінні заморозки.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Хімічний склад ґрунту і його практичне значення. Генетико-морфологічна будова і властивості дерново-підзолитистих ґрунтів Українського Полісся. Кислотна деградація (декальцинація) ґрунтів: причини та масштаби. Агрофізична деградація ґрунтів, її види.
контрольная работа [26,4 K], добавлен 16.01.2008Природні умови степу як ґрунтово-кліматичної зони: клімат, рельєф, рослинність, процес ґрунтоутворення. Генетико-морфологічна будова чорнозему звичайного, його гранулометричний склад та фізико-хімічні властивості. Методи підвищення родючості ґрунту.
курсовая работа [35,9 K], добавлен 28.05.2014Морфологія дерново-карбонатних та темно-сірих опідзолених ґрунтів. Щільність будови та твердої фази ґрунту, шпаруватість ґрунтів. Мікроморфологічний метод дослідження ґрунтів. Загальні фізичні властивості дерново-карбонатних ґрунтів Львівського Розточчя.
отчет по практике [3,5 M], добавлен 20.12.2015Географічне, адміністративне розташування, природні умови ґрунтоутворення господарства. Визначення потреби ґрунту у вапнуванні. Гуміфікація післяжнивних залишків. Статті витрат гумусу. Розробка системи заходів по збереженню, підвищенню родючості ґрунтів.
курсовая работа [39,5 K], добавлен 06.08.2013Розробка сучасної концепції ресурсозберігаючих і екологічно безпечних способів хімічної меліорації кислих і солонцевих ґрунтів. Окультурення солонцевих ґрунтів України, дослідження шляхів підвищення їх родючості. Аерогенна еволюції солонцевих ґрунтів.
научная работа [160,3 K], добавлен 08.10.2009Характер лісовпорядних робіт. Лісорослинна зона і клімат. Характеристика шляхів транспорту. Охорона праці в лісовому господарстві. Схеми змішування порід при створенні лісових насаджень. Сучасний стан і захисні властивості полезахисних лісових смуг.
дипломная работа [66,7 K], добавлен 06.11.2013Принципи систематики й класифікації ґрунтів. Вивчення природних факторів ґрунтоутворення: генезису, фізичних, фізико-хімічних та хімічних властивостей типових для степової зони ґрунтів на прикладі ґрунтового покриву сільськогосподарського підприємства.
курсовая работа [460,5 K], добавлен 24.05.2014Природні умови ґрунтоутворення: клімат, рельєф, рослинність, грунтоутворюючі та підстилаючі породи. Характеристика ознак, складу і властивостей ґрунтів, їх бонітування. Розрахунок балансу гумусу в грунтах господарства, методики підвищення родючості.
курсовая работа [437,0 K], добавлен 28.09.2010Загальна характеристика сучасного стану лісового фонду України Особливості правового регулювання охорони та використання лісових ресурсів в Україні. Рекомендації щодо поліпшення використання лісових ресурсів та аналіз наслідків впровадження їх у життя.
реферат [24,1 K], добавлен 04.10.2010Характеристика степу як великої рівнини. Фактори та умови утворення ґрунтів на території Кіровограда, її рельєф і гідрографія, рослинний та тваринний світ. Особливості грунтового покриву степової зони. Ерозія та забруднення ґрунтів, засоби боротьби.
курсовая работа [98,6 K], добавлен 31.03.2011
