Досвід інноваційно-інвестиційного удосконалення матеріально-технічної бази хмелегосподарств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Досвід інноваційно-інвестиційного удосконалення матеріально-технічної бази хмелегосподарств

Постановка проблеми. Головною умовою переходу вітчизняної економіки на шлях інноваційно-інвестиційного розвитку, заснованого на максимальному освоєнні та використанні наявного науково-технічного потенціалу, є цілеспрямоване формування в АПК України ефективно діючої інноваційно-інвестиційної системи. Суть її можна охарактеризувати як цілісну сукупність взаємодіючих соціальних інститутів і організацій, які здійснюють перетворення наукових знань в нові види конкурентоспроможної продукції та послуг з метою забезпечення соціально-економічного зростання.

Ринок інновацій в АПК повинен являти собою чітку, динамічну та постійно вдосконалюється систему економічних, фінансових, обмінно-торгових і правових відносин між виробниками і споживачами певного виду продукції, метою якої є забезпечення збалансованого попиту і пропозиції на основі формування і розвитку посередницької впровадницької сфери та встановлення специфічної системи ціноутворення на наукову продукцію.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичною та методологічною основою дослідження виробництва та організації інноваційно-інвестиційного розвитку матеріально-технічної бази хмелярських підприємств є основні положення, викладені у роботах вітчизняних та зарубіжних фахівців, зокрема: М.І. Герун, Я. Дворнікєвич, М.П. Дідківський, О.В. Захарчук, Я. Змія, М.М. Ільчук, В.Б. Ковальов, Р.І. Рудик, М.М. Могилова, А.В. Проценко, Т.Ю. Приймачук, З. Самон, Ю.І. Савченко та ін.

Мета статті - дослідження основних існуючих тенденцій виробництва та організації хмелярських господарств в Україні та Польщі на основі використання передових технологій та інвестицій.

Виклад основних результатів дослідження. Формування системи матеріально-технічного забезпечення в умовах інноваційної економіки є багатоаспектною проблемою, пов'язаною з розвитком інноваційних процесів в аграрній економіці, технологічним розвитком, технічним оновленням, кон'юнктурою ринка сільськогосподарської техніки та інших ресурсів, фінансово-економічним механізмом, використанням сучасних підходів до управління.

Вирішення цих питань повинно бути взаємопов'язано як по вертикалі: на рівні держави, регіонів, так і по горизонталі на рівні сільськогосподарських підприємств і елементів інфраструктури. Держава при цьому виступає ключовим елементом організаційно-економічного механізму системи матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва, за допомогою заходів підтримки воно повинно стимулювати процеси технічного переоснащення, освоєння сучасних технологій або використання нових елементів при побудові технологічних процесів. Якщо вкладення держави в сільське господарство та інші галузі АПК, аграрну науку, сільськогосподарське машинобудування незначні, то можна очікувати інноваційного прориву в створенні техніки і розробці технологій, в підвищенні ефективності агропромислового виробництва і доведення його до середньоєвропейського рівня.

Важливими складовими формування організаційно економічного механізму матеріально-технічного забезпечення є і сучасні вимоги ринкової економіки до технологій виробництва продукції в АПК і сільськогосподарської техніки. Вони повинні забезпечити прибутковість всіх ланок товаропровідної системи: виробника техніки - посередника (дилера, матеріальн6о-технічної станції, системи обслуговування та ін.) - сільського товаровиробника. Забезпечити умови розширеного відтворення промислової і сільськогосподарської продукції; пріоритетність вимог замовника; різноваріантність продукції; різноманітність послуг; можливість широкого вибору продукції з пропонованого асортименту за вартістю, призначенням, масі, розмірам, надійності та ін. [3].

Ще одними з важливих інноваційних напрямків розвитку сільського господарства є освоєння ресурсозберігаючих технологій і точного землеробства в рослинництві та тваринництві, їх машинно-технологічна модернізація, що також має враховуватися в процесі вдосконалення системи матеріально-технічного забезпечення.

Напрямки машинно-технологічної модернізації визначено в Указі Президента України „Про Стратегію сталого розвитку "Україна - 2020”, Законі України “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу” та проекті Закону України „Про сільське господарства”. Ці напрямки пов'язані з формуванням машинно-тракторного парку, ефективним його використанням, стійким підтриманням машин у працездатному стані та побудовою ефективної системи послуг.

Вітчизняна сільськогосподарська техніка характеризується великою матеріало-, енерго- і вагомісткістю, низькою продуктивністю, технічною недосконалістю, низькою економічною ефективністю і надто високою ціною. В умовах, що склалися, вона стала недоступною для сільськогосподарських підприємств, які вже не в змозі закупити весь набір машин для комплексної механізації виробничих процесів. Через це багато господарств скорочує виробництво трудомістких галузей, застосовує ручну працю і переспеціалізовує своє виробництво на зовсім інші види продукції. Машинно-технологічний комплекс сільського господарства, виступаючи в якості інноваційної бази аграрного виробництва, в той же час є найважливішою соціально орієнтованої виробничої системою, завдання якої полягають у регулюванні обсягів, кількості і економічних характеристик кінцевої сільськогосподарської продукції.

Технічні та технологічні інновації забезпечують підвищення техніко-технологічного потенціалу галузей АПК за рахунок використання енергозберігаючої техніки, застосування наукоємних технологій, що сприяють значному зростанню продуктивності праці та ефективності роботи сільськогосподарських підприємств [4].

Такої ж думки дотримується і Алтухов А.І. [5]. Він вказує, що інновації технічного характеру, що забезпечують вдосконалення матеріально-технічної бази сільського господарства на основі застосування ресурсозберігаючих технологій, дозволяють істотно підвищити економічну ефективність виробничої діяльності та конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників.

Для визначення нижньої та верхньої граничної ціни на хміль обраховуємо нормативну собівартість, яка відображає рівень витрат на виріб та визначається діючими на певну дату технічними нормами та нормативами використання засобів виробництва і робочого часу. У табл.. 1 приведена планова та фактична собівартість вирощеного хмелю.

Приймаючи норму прибутку 15 % (Н_п=15%), за формулою можна визначити орієнтовну нижню та верхню межу цін на гранульований хміль:

хмелепідприємство матеріальний технічний новітній

Таблиця 1. Фактична та нормативна собівартість вирощеного хмелю В Україні [8]

На практиці нижню межу ціни (PMIN) планують як суму планової собівартості одиниці продукції та нормативного прибутку. Нормативну собівартість хмелю за кошторисами у 2015.2016 рр. визначено на рівні 160 тис. грн/т. Із врахуванням вартості гранулювання повна собівартість становитиме близько 180 тис. грн/т. У такому разі, перетворюючи вищенаведену формулу, отримаємо:

Звідси, нижня планова цінова межа має становити:

180000+27000=207000 грн/т, або $8000 за курсом 2016 р.

Верхня цінова межа визначається платоспроможним попитом. Лише за умов збалансованості витрат на виробництво хмелю та ціни його реалізації стане можливим забезпечення прибутку та необхідного рівня рентабельності виробництва. При визначенні затрат праці та коштів, згідно з технологією виробництва, деякі допоміжні операції не вдається повністю врахувати (перевезення людей до місця роботи і назад, інші надзвичайні події, як правило одноразового характеру), тому доцільно у процесі розрахунків виділяти «непередбачені витрати» в розмірі 5% як при використанні застарілих машин і знарядь, так і при використанні найбільш ефективних засобів механізації від суми всіх затрат.

Кількість робочих днів і строки виконання окремих робіт встановлюються залежно від можливостей кожного окремого господарства (наявності техніки, робочої сили, обсягу робіт тощо). При цьому слід мати на увазі недопустимість відтягування виконання деяких операцій (садіння, обрізування маток, рамування, заведення хмелю, обробка проти хвороб і шкідників та ін.) і необхідність проведення їх в оптимальні агротехнічні строки, передбачені технологією виробництва.

Обґрунтування системи оплати праці при вирощуванні хмелю, як і при вирощуванні інших культур, є обов'язковим. Диференційовані нормативи затрат праці та коштів у розрахованих технологічних картах є середніми для прийнятого рівня організації виробництва при ручних та механізованих операціях, складу і структури технічних засобів, урожайності хмелю. Вони розраховані стосовно до існуючої, найбільш розповсюдженої технології виробництва. При цьому слід відмітити, що в окремих господарствах технологія може відрізнятися. Вона може змінюватися у зв'язку з підвищенням технічної оснащеності господарств новою технікою. Відповідно, трудові й грошово-матеріальні затрати на вирощування й збирання хмелю у різних господарствах також будуть неоднакові через відмінності у рівнях механізації окремих технологічних операцій [1].

Застосування зазначених технологій робіт, диференційованих нормативів затрат праці та норм виробітку допоможе спеціалістам господарств, які вирощують хміль, правильно планувати виробничі процеси, дозволить зменшити коливання в затратах праці та коштах на виробництво продукції хмелярства при однаковому рівні механізації. Форми і системи оплати праці, норми виробітку, тарифні розряди, відрядні розцінки, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших стимулюючих факторів підприємство встановлює самостійно, виходячи з норм чинного законодавства та галузевої угоди, укладеною між Міністерством аграрної політики та продовольства України, галузевими об'єднаннями підприємств та профспілкою працівників агропромислового комплексу України, пов'язуючи оплату з кінцевими результатами роботи працівника, підприємства в цілому та фінансовими можливостями підприємства. При розрахунках затрат праці на виконання окремих операцій використано норми продуктивності машин, працівників, витрат пального на механізовані й ручні роботи, розроблені НДІ «Украгропромпродуктивність» на основі фотохронометричних спостережень і апробовані в господарствах Житомирської області (затверджені Міністерством аграрної політики та продовольства України) [2].

Для підвищення матеріальної зацікавленості працівників і збільшення виробництва хмелю, покращення його якості та зниження собівартості, поряд з основною заробітною платою в кошторисах витрат доцільно враховувати надбавки у розмірі до 50 %. Відповідно до змін і доповнень до галузевої угоди та з метою підвищення матеріальної зацікавленості працівників сільгосппідприємств у своєчасному і якісному проведенні комплексу весняно-польових робіт, Управління агропромислового розвитку облдержадміністрації рекомендує проводити оплату праці по відрядних розцінках, підвищених на період оптимальних календарних строків. До розрахунку можна включати доплату за інтенсивність в розмірі 12 % тарифної ставки. Одним із способів підняття продуктивності праці також є створення належних умов роботи.

Проблеми хмельоводів України стали проявлятися в останні декілька років у зв'язку з відсталістю матеріально-технічної бази. Виробництво хмелю є досить трудомістким і в даний час у країнах ЄС, наприклад Польщі, в залежності від ступеня залучення нових технологічних рішень, раціонального використання виробничого процесу, це вимагає витрат праці близько 1200 люд-годин на гектар, в тому числі біля 110 механізованих, [7]. Розрахунковий показник рентабельності (прибутковості) можна визначити, якщо правильно обладнана ферма, що спеціалізується на виробництві хмелю в області близько 3 га. Для розрахунку необхідно врахувати, що відповідно до діючих тарифів ж вирощування хмелю буде коштувати близько 90000 злотих за гектар (в тому числі вартість спеціальних будівель та споруд - 42000 злотих, будівництво опор - 25000 злотих та інші витрати (обробка матеріалів, робота команди спеціалістів, саджанці тощо).

За польськими оцінками в розрахунку середньорічної вартості виробництва, понесені витрати складають в залежності від масштабів виробництва, ступеня механізації та розміру врожаю близько 32 000-34 000 злотих на гектар (понад 200 тис грн.). Аналіз структури витрат показує, що найбільша частка прямих витрат на виробництві хмелю - це технічне обслуговування і амортизація спеціалізованої техніки та обладнання (30%), витрати на електроенергію та ПММ (22%), вартість найманої праці (19%) та гербіцидів (16%), мінеральні добрива та провідний дріт складають 6 та 7% витрат відповідно.

У табл. 2 нами порівняно коефіцієнт здатності відтворення капіталу для умов вирощування хмелю в Україні та Польщі. Розрахунки на підставі основних економічних показників дають підстави стверджувати, що навіть така культура як хміль не дає змоги конкурувати щодо можливості придбання основних виробничих засобів порівняно з польськими фермерами. Здатність відтворення капіталу на Україні маже на 75 відсоткових пунктів нижче, ніж у Польщі при рівних умовах амортизаційних відрахувань.

Таблиця 2.Відтворення основного капіталу на прикладі вирощування 1 га хмелю при врожайності 15 ц, 2015 р.

* - амортизація прийнята для розрахунку на рівні калькуляції витрат фермерів Польщі

В першу чергу, більша прибутковість вирощування хмелю в Польщі досягається за рахунок державної підтримки хмелярства доплатами за використання садивного матеріалу та так званої „безпосередньої доплати”.

Очевидно, що в умовах зниження цін на сировину в останні роки - виробники хмелю повинні розпочати всі можливі резерви мінімізації витрат на виробництво через підвищення урожайності хмелю на основі родючості грунтів, захисту рослин від шкідливих організмів, раціонального управління енергією, особливо для сушіння. З іншого боку, слід забезпечити розмір і якість урожаю, що дає прибуткову величину врожаю хмелю. Потрібно усунути всі чинники, що залежать від самого фермера, та впливають на урожайність сортів хмелю. У найближчому майбутньому слід очікувати подальше збільшення виробничих витрат (матеріалів і послуг), а з іншого боку, пропозиція (приплив) іноземної конкурентоспроможної сировини за цінами набагато вижчими, ніж очікувалися, задовольняє польських фермерів працювати на внутрішньому ринку.

Висновки

Необхідною умовою інноваційно-інвестиційного розвитку матеріально-технічної бази хмелярських підприємств є оновлення обладнання та впровадження інноваційних хмелярських знарядь, що сприятиме їх переходу на вищий техніко-технологічний рівень розвитку, забезпечить проведення робіт на відповідному технологічному та регламентному рівнях, дасть можливість скоротити трудовитрати по догляду за молодими та продуктивними хмеленасадженнями, підвищить продуктивність праці та допоможе зменшити втрати врожаю на етапі збирання та переробки.

Список використаних джерел

1. Основи ефективного ведення виробничої діяльності в галузі хмелярства України : наук.-метод. рекомендації / [М. П. Дідківський, Р. І. Рудик, Т. Ю. Приймачук та ін.]. - Житомир : Рута, 2013. - 60 с.

2. Пивна та хмелева галузі України: кон'юнктура та інтеграція : [монографія] / Р. І. Рудик, Т. Ю. Приймачук, Т. Ю. Сітнікова [та ін.] ; за ред. Ю. І. Савченка. - Житомир : ФОП Мальцева О.Ю., 2014. - 96 с.

3. Жалкин З.В. Стратегия перспективного развития механизации уборки зерновых культур / З.В. Жалкин // Тракторы и сельскохозяйственные машины. - 2004. - №9 - С. 23.26.

4. Ушачев И.Г. Устойчивое развитие агропродовольственного сектора: основные направления и проблемы //АПК: экономика, управление. 2006. - №4. - С.5.10

5. Алтухов А.И. Инновационный путь развития сельского хозяйства как основа повышения его конкурентоспособности / А.И. Алтухов // Вестник Орел ГАУ. - 2008. - С. 4.6.

6. Ежевский А.А. Стратегия, эффективность и опыт производственно-технического обеспечения сельского хозяйства во второй половине XX века / А.А. Ежевский, В.Ф. Федоренко, З.Л. Аронов. - М.: ФГНУ «Росинфор-магротех». - 2004. - 340 с.

Размещено на Allbest.ru