Заліснення Степового Побужжя зусиллями громадськості та земств у ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

заліснення степового побужжя зусиллями громадськості та земств у хіх ст.

В умовах сучасних кліматичних змін на планеті, зменшення запасів води, процесу спустелювання, особливо в степовій зоні, надзвичайної уваги вимагає проблема збереження та збільшення лісових насаджень, які можуть призупинити негативні процеси, що набувають загрозливих масштабів. Багаторічний досвід успішного вирощування захисних лісових насаджень у малолісному південному районі є актуальним і сьогодні. Використання досвіду українських науковців та дослідників у цій справі допомагає розробити рекомендації щодо майбутнього використання та збільшення лісових комплексів.

Мета статті - показати багаторічний досвід спільної діяльності окремих ентузіастів лісорозведення в Степовому Побужжі та земських установ зі створення лісових насаджень у південному регіоні, звернути увагу на окремі аспекти лісівницької роботи в губернії та внесок відомих особистостей у заліснення краю. Завдання - сприяти усвідомленню необхідності об'єднання зусиль громадськості з державними підприємствами зі збереження та збільшення лісових насаджень, активізації просвітницької діяльності з лісівницьких питань серед населення краю.

Історію лісорозведення в південній Україні свого часу досліджували науковці та лісники. Так, в історичному нарисі з лісорозведення в Херсонській губернії

І. Полєтаєв розкрив становлення, основні проблеми та недоліки степового лісорозведення, відстоював ідею розведення в регіоні білої акації [1]. Практичні прийоми розведення акації, а також поради щодо висадження та догляду інших порід дерев, придатних для степу, були викладені В. Гомілевським [2]. Діяльність відомих вчених з лісорозведення висвітлив М. Срединський, звернувши увагу на внесок у цю справу відомих осіб Херсонської губернії В. Скаржинського, Д. Остан-Сакена та ін. [3].

Серед дореволюційних авторів заслуговує на увагу наукова спадщина Г. Висоцького. Він не раз бував у Ю. Лемана, відомого місцевого лісника Рацинської дачі (тепер Вознесенщина Миколаївської області). У працях Г Висоцького значна увага приділена вивченню ґрунтових і кліматичних умов для штучного лісорозведення в степу, співвідношенню головних та підгінних порід, виробленню науково обґрунтованого деревно-чагарникового типу насаджень з перевагою дуба [4]. Сучасні вчені також досліджують проблеми збереження та висадження нових лісових масивів [5 - 7].

Економічний розвиток губерній Півдня України мав свої особливості. Поряд із загальними процесами розвитку в регіоні, що були зумовлені реформами 1860-х рр., тут і надалі продовжувався розвиток, характерний колонізованим територіям. На думку відомого статистика М. Неручева, сільське господарство дуже змінилося, набувши нових характеристик. Виробництво зернового хліба стало головною галуззю сільського господарства, що призвело до поступового перетворення країни на майже суцільне орне поле, під яке почали все більше і більше розорювати сінокоси, пасовиська [8, 19].

У процесі ґрунтовних досліджень херсонськими земцями природних, кліматичних, економічних можливостей краю, увага була звернена на необхідність в регіоні лісорозведення, яке мало сприяти підвищенню природної родючості ґрунтів, їх вологості та покращенню клімату.

У Степовому Побужжі для поліпшення природних умов і підвищення врожайності сільськогосподарських культур незамінними є захисні лісові насадження. Завдяки їм, окремі місцеві господарі краю ще на початку ХІХ ст. намагалися поліпшити мікроклімат, зменшити потужність вітру, сприяти затриманню снігу та поверхневих стоків води, запобігати ерозії, покращити водний режим ґрунту та захищати його від розмивання.

Перші публікації з проблеми в регіоні з'явилися в 30-х рр. ХІХ ст. Серед них слід згадати статтю М. Ки- р'якова [9], в якій цей землевласник розкрив досвід лісорозведення у власних маєтках, за течією Південного Бугу (зараз це населенні пункти Ковалівка, Кир'яківка, Богданівка Миколаївської обл.). На той час насадження лісів у південній частині вважалось фантазією. Однак практична діяльність М. Кир'якова була настільки вдалою, що в 1836 р. він одержав за це срібну медаль Товариства сприяння лісового господарства.

Хоча першим серед землевласників Херсонської губернії, який розумів значення лісів та займався їх насадженням майже півстоліття, був В. Скаржинський. Його досвід і неабиякі успіхи були визнані багатьма науковцями того часу, зокрема Д. Менделєєвим, В. Доку- чаєвим та ін. Сучасники гідно оцінили прогресивну діяльність В. Скаржинського, назвавши його піонером та головою новоросійських лісоводів. Він був нагороджений великою золотою медаллю Вільного економічного товариства та обраний почесним членом товариства сільського господарства південної Росії, а після смерті, в Одесі, з ініціативи Товариства, йому був поставлений пам'ятник [10]. Зрештою, і сьогодні важливе значення мають залишені нащадкам в степу зелені оази Скаржинського: Рацинська дача, Василева пасіка, Маріїн гай, Лабіринт та наукові праці з цієї проблеми. Так, і окремі висновки, зроблені ним за результатами десятилітньої практичної діяльності, не втратили свого значення дотепер. На думку лісовода, більшість ґрунтів степу придатні для лісорозведення. Глибока оранка є необхідною умовою успішності справи лісорозведення. Важливе значення має правильний підбір порід дерев для висадження, з наданням переваги тим породам, що ростуть швидко [11]. Сконструйований лісоводом спеціальний плуг для оранки ґрунтів під висадження дерев слугував не одне десятиліття лісникам краю [12]. Сказані, більше як півтора століття тому, слова свідчать, що В. Скаржинський був справжнім громадянином свого краю: «Лесоразведение в нашем крае, по моему мнению, есть дело совести и дело любви к общественной пользе, и того нельзя назвать истиным гражданином степей юга России, кто не заботится о водворении лесной растительности» [13, 783]. Про досвід В. Скаржинського не раз сповіщалося на сторінках видань Імператорського Товариства сільського господарства південної Росії [14] та інших виданнях того часу [15].

З появою на місцях виборних органів самоврядування - земств, лісорозведення в степу стало одним із напрямів діяльності, яким вони почали опікуватися. На засіданнях земських управ, під час зборів земських гласних, обговорювалися можливості та проблеми розведення лісу в губернії, вироблялися різні проекти оліснення. Аналіз опублікованих у губернії земських матеріалів з цього питання за період другої половини 1860 - 80-х рр., дозволяє зауважити, що цією проблемою переймалися відомі земські діячі краю, науковці, службовці земських повітових управ. Серед них помітними були такі діячі, як барон М. Корф [16], губернський лісник І. Полєтаєв [17], дослідник А. Краузе [18] та інші.

У Збірнику Херсонського земства є чимало матеріалів, що свідчать про увагу земських управ різного рівня до проблем лісорозведення в регіоні. В лісництвах губернії практикували різні методи розведення лісу, експериментували з вибором найкращих порід дерев та кущів, придатних для степу, обраховували витрати та економічну доцільність такої справи, шукали шляхи її здешевлення. Розповідаючи про Володимирське лісництво Херсонського повіту, К. Тархов звернув увагу, що протягом 1880-х рр. у лісництві більше уваги почали приділяти таким породам дерев, як берест, в'яз, карагач, дуб, ясень та різним сортам клену. З точки зору прогресивного розвитку сільського господарства, в лісництві довели, що більш доцільним було розведення лісових насаджень на підвищених відкритих місцях, на зразок узлісь навколо полів, що сприяло зменшенню потужності вітру, та випарюванню вологи з ґрунтів [19, 120 - 121].

Аналізуючи причини неврожаїв, від яких потерпала Херсонська губернія в останній третині ХІХ ст., земські агрономи, статистики, окремі землевласники розуміли, що лісові насадження належать до могутніх засобів, що впливають на розподіл опадів і на врожайність. На думку відомого метеоролога краю Г. Близніна, ліс є надійним засобом для боротьби з посухами, оскільки лісові ґрунти набагато вологіші, а ліс сприяє більш рівномірному розподіленню опадів [20, 34].

Отже, оліснення степу в великих розмірах мало сприяти покращенню кліматичних умов і створенню сприятливих умов для ведення сільського господарства. Найбільш залісненими повітами губернії на початку 1890-х рр. були: Ананьївський - 3,5 %, Олександрійський - 3,3 %, Тираспільський - 3,0 %. Аналіз врожайності зернових по губернії за 1891 р. показав, що саме в Олександрійському та Ананьївському повітах збір зернових був значно більшим, порівняно з південними повітами (Одеським і Херсонським), де лісових насаджень було обмаль.

З 80-х рр. ХІХ ст. у губернії розпочався новий етап оліснення. Його головною метою було створення сприятливих умов для сільськогосподарських культур шляхом розведення лісу, висаджуючи дерева смугами. Серед тих, хто першими почали втілювати цей задум, був А. де Каррієр. Так, упродовж 1882 - 1896 рр. в його маєтку були висаджені захисні смуги на площі 800 десятин. Для цього землевласник вибрав найвищі та найбільш відкриті землі свого маєтку, які особливо потребували захисту. Більшість лісосмуг мали напрям з півночі на південь та захищали сільськогосподарські угіддя від сухих та холодних північно-східних та східних вітрів. Лише п'ята частина висаджених лісосмуг мала напрям зі сходу на захід. Отже, утворювались клітки у вигляді квадрата, зі стороною в 240 сажнів. Спочатку А. де Каррієр насаджував лісосмуги в чотири ряди дерев, а згодом - в 15 та 35. Відстань між узліссями не мала бути більшою, ніж 100 сажнів. Ширина лісосмуг великого значення не мала, важливо було, щоб вони не пропускали вітри як вгорі, так і знизу. Тому зовнішні ряди лісосмуг пропонували обсаджувати кущами, які щільно розросталися. Наприкінці ХІХ ст. всі сільськогосподарські угіддя землевласника були обсаджені лісосмугами. В результаті вивчення досвіду А. де Каррієра було визнано, що підвищення врожайності озимої пшениці з десятини за один - два роки відшкодовує витрати на висадження однієї десятини лісу. Всі витрати господарства покривалися дохідністю озимих посівів, а ярові давали чистий прибуток.

Великим поштовхом щодо полезахисного лісонасадження на початку 90-х рр. ХІХ ст. стала знаменита «докучаєвська» експедиція, організована Лісним Департаментом. Головним її завданням було розроблення заходів щодо боротьби із засухами у степу. Найбільшою ж катастрофою степового землеробства на цьому етапі була засуха 1891 р.

Завдяки експедиції В. Докучаєва, було визнано недооцінювання протягом тривалого часу природних особливостей степової зони, а також необхідності відновлення природи степу, що в свою чергу передбачало свідоме створення степового ландшафту, який би забезпечував збереження та відновлення найголовнішого багатства степу - чорнозему. Науковцем була запропонована обґрунтована модель організації сільськогосподарської території степу, основою якої є прямокутне нарізання полів та розташування лісосмуг за їх периметром [21]. Під час експедиції в різних кінцях імперії були висаджені лісосмуги шириною 60 метрів, у тому числі на території Херсонської губернії (в межах сучасної Миколаївської області в Доманівському та Казанківському районах). Більше того, думка видатного науковця, що напрям землеробства повинен бути відновлювальним, а критерієм господарської діяльності є тільки реальні результати землеробів на місцях, актуальна й сьогодні.

Отже, врахування наукових досліджень минулого і сьогодення щодо степового лісорозведення у Степовому Побужжі може багато в чому прислужитися сучасним лісоводам.

заліснення степовий побужжя насадження

Література

1. Вакулюк П.Г Нариси з історії лісів України. -- Фастів, 2000.

2. Генсірук С.А., Фурдичко О.І., Бондар В.С. Історія лісівництва в Україні. -- Львів, 1995.

3. Фурдичко О.І., Бондаренко В.Д. Першопостаті українського лісівництва (Нарис до лісової історії). -- Львів, 2000.

4. Неручев М.В. Государственный земельный фонд Таврической губернии. -- Симферополь, 1907.

5. Кирьяков М.М. Взгляд на лесоводство и садоводство Херсонской губернии // Сборник статей о сельском хозяйстве юга России. -- Одесса, 1868.

6. Речи при открытии памятника В.П. Скаржинскому // Одесский вестник. -- 1872. -- № 134.

7. Скаржинский В.П. Отчего мы мало разводим леса? // Сборник статей о сельском хозяйстве юга России...

8. Скаржинский В.П. Плуг для обработки земли под. леса в Новороссийском крае // Труды Вольного Экономического общества. --1852. -- Т. 4. -- № 11.

9. Скаржинский В.П. Первые и последние задушевные мечты Новороссийского старожила // Сборник статей о сельском хозяйстве юга России...

10. Хрусталев П. Трикратский сад //Записки общества сельского хозяйства южной России. -- Одесса, 1845. -- № 1; Палимпсестов М. Древесные питомники г. Скаржинс- кого в 1852 г. // Записки общества сельского хозяйства южной России. -- Одесса, 1853. -- № 10.

11. Струков Д. О лесных насаждениях и о запрудах херсонского помещика Скаржинского//ЖурналМинистерства государственных имуществ. -- 1853. -- Ч. 47. -- № 2.

12. Корф Н. Различные проекты облесения степей с точки зрения земств // Сельское хозяйство и лесоводство. -- СПб., 1866. -- № 5.

13. Полетаев И. Заметки о степном лесоразведении. -- СПб., 1879.

14. Краузе А. Направление и организация лесного опитного дела. -- Одесса, 1874.

15. Тархов К. Приемы степного лесоразведения во Владимирском лесничестве // Сборник Херсонского земства. -- Херсон, 1887. -- № 4.

16. Насаждение защитных опушек в имении «Ново- Петровка» Херсонской губернии. -- Одесса, 1897.

17. Докучаев В. В. Наши степи прежде и теперь. -- СПб., 1892.

Размещено на Allbest.ru