Типи водного режиму ґрунту

Характеристика чотирьох типів водного режиму — промивного, періодично промивного, непромивного та випітного. Поділ ґрунтової вологи за ступенем доступності рослинам. Оптимальний рівень реакції дерново-підзолистих ґрунтів і насиченість їх основами.

Рубрика Сельское, лесное хозяйство и землепользование
Вид доклад
Язык украинский
Дата добавления 28.07.2017
Размер файла 89,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Типи водного режиму ґрунту

Залежно від надходження вологи в ґрунт, її переміщення, змін фізичного стану і витрати з ґрунту Г. М. Висоцький встановив чотири типи водного режиму -- промивний, періодично промивний, непромивний та випітний. О. О. Роде, розвиваючи вчення Г. М. Висоцького, виділив шість типів водного режиму: мерзлотний, промивний, періодично промивний, непромивний, випітний, іригаційний.

Мерзлотний тип властивий для ґрунтів, сформований в умовах багаторічної мерзлоти. Вологість ґрунту, що тане, продовж більшої частини вегетаційного періоду підтримується на рівні від найменшої до повної вологоємності.

Промивний водний режим належить ґрунтам поліської зони, де річна сума опадів перевищує випаровування. У річному циклі вологообігу нисхідні переважають над висхідними. Ґрунтова товщина щорічно навесні і восени зазнає суцільного промочування до ґрунтових вод, що приводить до інтенсивного вилущування продуктів ґрунтоутворення.

Періодично промивний водний режим відповідає умовам, коли річна кількість опадів і випарування близькі між собою (опідзолені і вилуговані чорноземи лісостепу). Для даного типу водного режиму характерне чергування органічного промочування ґрунтової товщі (непромивні умови) в звичайні посушливі роки і суцільне промочування -- у вологі (один раз за 10-15 років).

Непромивний водний режим характерний для умов степу, де середня річна норма опадів менша за середньорічне випарування. Товщина ґрунту промочується найчастіше в межах 0,5-2,0 м.

У верхній частині ґрунтового профілю вологість залежить від випадаючих опадів в межах від повної вологоємності до рівня в'янення, а в нижній частині вона знаходиться між вологістю розриву капілярів і вологістю в'янення продовж усього року.

Іригаційний водний режим створюється за умов штучного зрошення. Включає багато різних категорій водного режиму залежно від типу і особливостей зрошення, глибини і сезонного коливання ґрунтових вод, наявності і особливостей штучного дренажу.

Осушувальний водний режим створюється на штучно осушених болотних та заболочених ґрунтах. Його конкретний вид також визначається характером дренажу і ступенем регулювання.

Ґрунтову вологу за ступенем доступності рослинам поділяють на категорії:

1. Недоступна для рослин волога (від максимальної гігроскопічності (МГ) -- до води, зв'язаної з кристалами мінералів). Вологість ґрунту, відповідає МГ, змінюється від 12-16% у глинистих ґрунтах до 6-12% у суглинках та до 6% і менше у легких ґрунтах.

2. Дуже важкодоступна для рослин волога. Ця частина зв'язаної (плівкової) води від максимальної гігроскопічності до вологи в'янення мало рухома, переміщується лише у вигляді пари, частково поглинається корінням з великою всмоктуючою силою.

3. Умовно важкодоступна волога знаходиться між вологістю в'янення і вологістю розриву капілярів (ВРК). Це категорія вологості, за якої підвішена волога в процесі свого випаровування втрачає здатність переміщуватись до випаровуючої поверхні. Надходить до коренів у формі пари, можливий плівчастий механізм переміщення.

4. Середньодоступна волога відповідає межам вологості розриву капілярів до найменшої (польової) вологоємності (НВ), яка являє собою найбільшу кількість вологи, яку утримує ґрунт проти сил тяжіння. Остання вимірюється від 10% у легких ґрунтах до 50% у важких. Середньодоступна волога характеризується рухомістю і надходить до коренів по капілярах і плівках.

5. Легкодоступна волога знаходиться в межах від найменшої вологоємності до повної вологоємності і являє собою найбільшу кількість, яка може міститися в ґрунті при заповненні всіх щілин. Ця категорія вологи має найбільшу рухомість, проте наявність її може бути причиною погіршення повітряного режиму ґрунту.

Ці категорії вологи об'єднуються в дві групи: непродуктивної вологи (1-а та 2-а категорії) і продуктивної (3-5-а категорії), нижнім рівнем якої служить вологість в'янення. Оптимум вологи для рослин знаходиться вище вологості розриву капілярів до найменшої вологоємності (3-я і 4-а категорії вологи). Тобто верхня межа вологості, за якої виникає перезволоженій, знаходиться в інтервалі між повною і максимальною польовою вологоємністю і залежить від умов аерації. В піщаних і супіщаних ґрунтах значущість аерації при найменшій вологоємності дуже висока, в легкосуглинних -- оптимальна, середньо- і важкосуглинних -- крайня (6-8%). У глинистих дерново-підзолистих ґрунтах при НВ щілинність аерації дуже знижується, відповідно критична вологість, що відповідає надлишковому зволоженню, знаходиться нижче рівня НВ.

На практиці як вихідний критерій вологозабезпечення посівів використовують запаси продуктивної вологи в ґрунті. Ця оцінка має особливе значення перед початком весняних польових робіт, оскільки з нею пов'язане прогнозування урожайності коригування технології вирощування сільськогосподарських культур, а також восени для планування заходів нагромадження і збереження вологи. Перед сівбою озимих культур важливо знати не лише загальні запаси продуктивної вологи, а й зволоження верхнього шару, від якого залежить з'явлення сходів. Найбільш загальна оцінка цього критерію подана в таблиці (табл. 11).

Таблиця 11. Оцінка запасів продуктивної вологи

Шар Ґрунту, см

Запаси вологи, мм

Якісна оцінка запасів вологи

0-20

> 40

Добрі

40-20

Задовільні

20

Незадовільні

0-100

160

Дуже добрі

160-130

Добрі

130-90

Задовільні

90-60

Погані

< 60

Дуже погані

Запаси продуктивної вологи в метровому шарі ґрунту нижчі 100 і вищі 200 мм виходять за межі оптимальних для більшості польових культур. Надлишкова вологість ґрунту (понад 250 мм) і дуже мала (менше 50 мм) негативно позначається на розвитку рослин та їх урожайності.

Окисно-відновний стан ґрунту. Для кількісного обчислення цього стану використовують окисно-відновний потенціалі (ОВП). Агрономічна оцінка його значень подана в табл. 12.

Таблиця 12. Агрономічна оцінка окисно-відновних умов ґрунту

Параметри

Розподіл параметра для сільськогосподарських культур

сприятливий

несприятливий

дуже несприятливий

Можливі наділення Бп рано навесні, мВ

< 450

350200

< 200

Час розвитку весняного анаеробіозису (Бп < 320 мВ), дні

< 5

5-10

> 10

Можливі падіння Бп продовж 5 днів при зрошенні, мВ

< 450

350200

200

Середні значення цих показників різні для різних ґрунтів і культур. Межа сприятливих для життєдіяльності рослин Бп знаходиться між 550-750 мВ для дерново-підзолистих ґрунтів, 400-600 для чорноземів, 350-400 мВ для каштанових. Падіння потенціалу до 320 мВ викликає розвиток процесів денітрифікації, потенціал 200 мВ і нижче свідчить про глибокий анаеробіозис у ґрунті. Створення відновлюваних обставин в ґрунті обумовлено в основному нагромадженням в ньому продуктів анаеробного розкладу органічної речовини, а також відновних мінеральних сполук. При Бп нижче 480 мВ нітрати переважають, а при Бп < 200 мВ з'являються оксидами азоту.

У лужному середовищі відновлення відбувається за низьких значень ОВП, тому що розвиток цього процесу за рахунок іонів водно в даному випадку обмежений. Тому в лужних ґрунтах оптимум Бп знаходиться нижче, ніж у кислих.

Погіршення азотного режиму пов'язане з пригніченням процесів нітрифікації, розвитком денітрифікації. Погіршення фосфатного режиму обумовлено трансформацією розчинних сполук фосфору ґрунту і добрив у важкодоступні форми унаслідок зв'язування фосфат-іонів неселікатними півтораоксидами.

Ємність катіонного обміну ґрунту (ЄКО). З ємністю поглинення катіонів пов'язана здатність ґрунту утримувати в обмінному стані катіони, в тому числі і важливі елементи живлення (К+, КН4+, Са2+, М§2+). Нею обумовлена буферність ґрунту до зміни реакції середовища. Склад поглинених основ визначає багато фізико-хімічних і фізичних властивостей ґрунту. водний ґрунтовий підзолистий насиченість

Величина ЄКО залежить від гранулометричного, мінералогічного складу ґрунту, вмісту в ньому органічної речовини, реакції середовища. Ємність катіонного обміну речовин у ґрунті змінюється в дуже широких межах. У гумусних шарах ґрунту ЄКО більшою мірою пов'язана з органічного речовиною. Ємність органічної частини ґрунту в 10-30 разів вища ЄКО мінеральної частини.

З ємністю катіонного обміну пов'язана стійкість ґрунтів до антропогенної дії хімічного забруднення.

За висхідним ступенем стійкості до антропогенної дії ґрунти поділяють на п'ять груп: 1) ЄКО менше 10 мг-екв/100 г; 2) 10-20; 3) 21-30; 4) 31-40; 5) понад 40 мг-екв/100 г.

Кислотно-лужна характеристика ґрунтів. Реакція ґрунту обумовлена співвідношенням в ґрунтовому розчині водневих і гідроксильних іонів. Розрізняють ґрунти: дуже сильнокислі -- рНС0Л < 4,0; сильнокислі -- 4,1-5,5; нейтральні -- 5,6-7,4; слаболужні -- рНВ0Д 7,5-8,5; сильнолужні -- 8,5-10,0 та різколужні -- 10,1-12,0.

Реакція ґрунту має різнобічний вплив на властивості ґрунту й рослини. Негативний вплив підвищеної кислотності на рослини проявляється через нестачу Са2+, підвищену концентрацію токсичних для рослини іонів А13+, Мп2+, Н+, зміну доступності для рослин елементів живлення, погіршення фізичних властивостей ґрунту, зниження його біологічної активності.

У кислих ґрунтах підвищується розчинність сполук заліза, марганцю, алюмінію, бору, міді, цинку. За надлишку цих елементів продуктивність рослин знижується. Засвоєння, зокрема фосфору, максимальна при рН 6,5, в більш кислому, як і в лужному середовищі, вона знижується.

Кисле середовище пригнічує процеси амоніфікації, нітрифікації, фіксації азоту з повітря, погіршує азотний режим ґрунту. Оптимальні умови для розвитку мікрофлори, що визначає ці процеси, знаходиться в межах 6,5-8,0.

Особливо токсичний вплив в кислих ґрунтах має алюміній. При рН 4 в них міститься достатня кількість розчиненого А13+, що завдає великої шкоди більшості рослинам, в той час як поживні розчини з рН 4 дуже гострої проблеми не створюють.

На лужних ґрунтах погіршується фосфатний режим, виникає нестача деяких елементів (2п, Бе, Мп, Си). При високій лужності погіршуються фізичні властивості ґрунтів. Дуже лужна реакція несприятлива для більшості рослин.

Розрізняють актуальну і потенційну кислотність і лужність.

Актуальна кислотність ґрунту обумовлена наявністю водних іонів в ґрунтовому розчині, потенційна проявляється внаслідок взаємодії ґрунту з розчинами солей або основ.

Потенційну кислотність поділяють на обмінну і гідролітичну. Перша проявляється при взаємодії з ґрунтом розчинів нейтральних солей, друга -- при дії на ґрунт розчину гідролітичної солі сильної основи і слабкої кислоти.

Зі збільшенням частки обмінних катіонів водню і алюмінію в ГПК знижується ступінь насичення ґрунту основами. Ця важлива характеристика кислих ґрунтів вимірюється кількістю обмінних основ (зазвичай Са2+ + М§2+) у відсотках до ємності поглинання.

Активна лужність обумовлена наявністю в ґрунтовому розчині гідролітичних лужних солей, при взаємодії яких утворюється в значна кількість гідроксильний іон. При характеристиці актуальної лужності ґрунтових розчинів розрізняють загальну лужність, лужність від нормальних карбонатів та від гідрокарбонатів. Ці види лужності розрізняються граничним за значенням рН. Загальна лужність визначається титруванням по індикатору метиловому оранжевому, лужність від нормальних карбонатів -- титруванням у присутності фенолфталеїну. Потенційна лужність проявляється в ґрунті поглинанням натрію.

Агрономічна оцінка одних і тих самих показників кислотності і лужності ґрунтів неоднакова для різних культур і сортів. Вона змінюється залежно від вмісту гумусу, гранулометричного складу, забезпечення рослин мінеральними елементами живлення.

Зона оптимальних значень рН, наприклад, помітно залежить від гранулометричного складу ґрунту. Найвищий урожай жита озимого на суглинних дерново-підзолистих ґрунтах одержують у межах рН 5,6-6,5. На супіщаних оптимум рН знаходиться в межах 5,6-6,0, а на пісках оптимальні показники рН складають 5,1-5,5. Чітка зона оптимуму реакції ґрунту характерна для картоплі: рН 5,3-6,3 для суглинкових і 5,1-6,0 для супіщаних і піщаних ґрунтів. Для врожаю соломки льону характерна широка зона оптимуму -- рН 5,6-6,5. Відповідно змінюються і інші показники кислотності ґрунту залежно від гранулометричного складу (табл. 13).

Таблиця 13. Оптимальний рівень реакції дерново-підзолистих ґрунтів і насиченість їх основами

Показник рН для сівозміни:

Ґрунт

Орний шар

Підорний шар

з льоном, картоплею, люпином, житом, вівсом

суглинковий

5,5-6,0

4,5-5,5

піщані на морені

5,5-5,8

4,5-5,5

піщані на пісках

5,3-5,5

4,5-5,5

зерно-траво-просапна

з кукурудзою і коренеплодами

суглинковий

6,1-6,5

4,7-5,5

піщані на морені

5,6-6,0

4,7-5,5

піщані на пісках

5,5-5,8

4,7-5,5

зерно-бурякова,

прифермська,

овочева

суглинковий

6,5-6,7

5,0-5,5

піщані на морені

5,8-6,2

4,8-5,5

піщані на піску

5,5-5,8

4,7-5,5

Гідролітична кислотність, МГ.-ЄКВ./100 г ґрунту

суглинковий

1,0-2,0

1,6-3,0

піщані на морені

1,0-2,0

1,0-2,0

піщані на піску

0,8-1,5

0,8-1,5

Ступінь насичення основами, %

суглинковий

75-90

65-75

піщані на морені

70-85

60-70

піщані на піску

60-80

50-70

У карбонатних ґрунтах міститься підвищена кількість Са2+ і НСО-3 в ґрунтовому розчині, що визначає слабо-лужну реакцію. В цих ґрунтах швидше відбувається мінералізація органічної речовини і вивільнюється азот у мінеральній формі.

Фосфати, залізо, марганець, важкі метали доступніші, ніж на кислих ґрунтах. Наявність у ґрунтових розчинах більшої кількості кальцію внаслідок антагонізму катіонів може ускладнити засвоювання деяких елементів живлення, створюючи дефіцит їх у рослинах. Недостача засвоюваного заліза в карбонатних ґрунтах може викликати хлороз рослин.

Існує така класифікація ґрунтів за рівнем забезпечення кальцієм: рСа < 1,8 -- надлишковий; 1,8-2,0 -- високий; 2,0-2,2 -- підвищений; 2,2-2,4 -- середній; 2,4-2,6 -- низький (рСа -- від'ємний логарифм активності іонів кальцію).

До засолених ґрунтів відносять такі, що містять у своєму складі легкорозчинні солі в токсичній для сільськогосподарських рослин кількості. Вони мають прямий негативний вплив на рослини внаслідок підвищення осмотичного тиску ґрунтових розчинів і токсичної дії окремих іонів, а також побічний вплив через зміну фізико-хімічних, біологічних та інших властивостей ґрунту. Найбільший токсичний ефект виявляє сода, хлориди, бікарбонати натрію і магнію, сульфати натрію і магнію. Гіпс, як і карбонат кальцію, не шкідливий, проте його вміст у великій кількості призводить до погіршення родючості ґрунту.

Солонцюватість. Ця якість ґрунтів обумовлена підвищеним умістом обмінного натрію або наслідками його наявності в ґрунтовому вбирному комплексі. У першому випадку солонцюватість називають активною або фізико-хімічною, в другому -- фізичною або реліктовою.

Безпосереднім виразом фізико-хімічної солонцюватості є підвищений вміст воднопептизуючого мулу. Між ним і вмістом натрію в ґрунті існує залежність. Межі вмісту обмінного натрію 10, 20 і 40% від ємності обміну в загальних рисах визначають якісні стрибки в прояві фізико-хімічної солонцюватості.

За високого вмісту гумусу пептизуючий вплив обмінного натрію знижується. Водночас за невисокого рівня гумусованості ґрунтів, високої дисперсності гумусових речовин, наявності розчинних гумітів і фульфатів натрію і магнію процес пептизації досить активно проходить при малому вмісті обмінного натрію.

Розвитку солонцюватості ґрунтів сприяє наявність в ГПК підвищеної кількості обмінного магнію (понад 30-40%). Причому безпосередня пептизуюча дія магнію як обмінного катіону невелика. Більше вона проявляється упосередкованим стабілізуючим впливом гумітів і фульфатів магнію порівняно до ґрунтових колоїдів.

Пептизуючий ефект обмінного натрію обумовлює несприятливі фізико-хімічні і фізичні властивості солонцюватих ґрунтів: високе набухання і липкість при зволоженні, низьку фільтраційну здатність, брилуватість та високу твердість при висиханні.

При заміщенні обмінного натрію кальцієм в ході природної трансформації солонців або під впливом меліорантів властивості солонців покращуються, проте щільне розташування частинок в агрегатах і морфологічні ознаки солонцюватості зберігаються досить довго, особливо в природних умовах.

Поряд з солонцями широке розповсюдження в лісостеповій і степовій зонах мають солонцюваті ґрунти (чорноземи, каштанові, лучні та ін.). Вони характеризуються наявністю ілювіальних шарів різної інтенсивності і засоленням з тієї чи іншої глибини.

Розподіл цих ґрунтів за ступенем солонцюватості проводять з врахуванням гумусності: високогумусні (чорноземи, лучні -- чорноземи та ін.) і малогумусні (малогумусні чорноземи, каштанові, бурі ґрунти).

Для ґрунтів першої групи встановлено такий поділ: не солонцюваті -- до 5% обмінного натрію від ємності поглинання, слабосолонцюваті -- 15-20%; для ґрунтів другої групи: не солонцюваті -- до 3% обмінного натрію, слабосолонцюваті -- 3-5, середньосолонцюваті -- 10-15%.

Забезпечення ґрунтів елементами живлення. Агрохімічна характеристика ґрунтів, тобто оцінка їх складу, властивостей і режимів з точки зору умов живлення рослин, застосування добрив і їх перетворення в ґрунті подана в чисельних наукових виданнях.

Забезпечення ґрунтів елементами живлення та їх доступність рослинам залежить від багатьох умов: гранулометричного і мінералогічного складу, гумусного стану, мікробіологічного режиму, реакції ґрунту, ємності поглинання та складу обмінних катіонів, наявності токсичних речовин і сполук, що зв'язують поживні елементи у важкодоступні для рослин форми, будови і структурного стану ґрунту, умов зволоження і температурного режиму.

Оцінка ґрунтів щодо забезпечення рухомими елементами живлення наведена в таблицях (табл. 14-16).

Таблиця 14. Забезпечення ґрунту легкогідролізуючим азотом, мг n на 100 г ґрунту

Таблиця 15. Забезпечення ґрунту рухомими фосфатами (за кірсановим)

Забезпечення рухомими фосфатами

Вміст Р205, мг на 100 г Ґрунту

зернові і зернобобові

картопля, коренеплоди

технічні культури, овочеві

Дуже низьке

< 3

< 8

< 15

Низьке

< 8

< 15

< 20

Середнє

8-15

15-20

20-30

Високе

> 15

> 20

> 30

Таблиця 16. Групування ґрунтів за вмістом обмінного калію, мг/100 г ґрунту

Вміст обмінного калію

за Кірсановим

за Чіріковим

за Мачигіним

Дуже низький

0-4

0-2

0-5

Низький

4-8

2-4

5-10

Середній

8-12

4-8

10-20

Підвищений

12-17

8-12

20-30

Високий

17-20

12-18

30-40

Дуже високий

> 20

> 18

> 40

Потенційне забезпечення рослин азом визначають умістом його легкогідролізуючих форм та за нітрифікаційною здатністю ґрунту. Фактичне забезпечення встановлюють за наявністю в ґрунті запасів нітратного, нітрітного і амонійного азоту. Забезпечення посівів азотом розраховують на основні цих даних, а також відомостей про нагромадження азоту унаслідок поточної мінералізації та надходження з добривами.

Загальна тенденція перетворення сполук фосфору в ґрунті пов'язана з переходом їх в більш стійкі важкорозчинні форми -- трьохзаміщеного фосфату кальцію Са3(Р04)2 та фосфатів заліза і алюмінію. В процесі біологічного кругообігу фосфору і зміни його режимів залежно від різних умов в ґрунті присутні в тій або іншій мірі розчинні його сполуки: кислі фосфати кальцію, заліза, алюмінію, різних основ та інші сполуки, сорбовані на поверхні глинистих мінералів, оксидів та гідрооксидів заліза й алюмінію з різного силою зв'язків. Рухомість цих сполук залежить від реакції середовища та вмісту гумусу. Вона суттєво змінюється залежно від гранулометричного складу ґрунту.

Ґрунтовий калій ділять на необмінний, обмінний та той, що знаходиться в ґрунтовому розчині. Загальний вміст К20 складає 2% і більше. Частка обмінного калію порівняно до загального запасу переважно складає менше 5%, а в ґрунтовому розчині знаходиться лише 1% обмінного калію. Між цими формами існує рівновага. При зниженні вмісту обмінного калію необмінний калій переходить в обмінний стан. З іншого боку, калій добрив може необмінно закріплюватися в ґрунті. Цей процес підсилюється після вапнування.

Інтенсифікація землеробства,збільшення врожайності сільськогосподарських культур визначають зростаючу потребу мікродобрив, ефективне застосування яких може бути досягнено тільки при обліку вмісту в ґрунті рухомих форм мікроелементів.

Оцінка біологічної активності ґрунту. Показники біологічної активності ґрунту необхідні для його характеристики як біологічної системи і оцінки ступеня її зміни під антропогенним впливом. Внаслідок біологічних перетворень у ґрунті відбуваються важливі процеси детоксикації ксенобіотиків, його самоочищення. Вирішальне значення в цих процесах відіграють асоціації ґрунтових мікроорганізмів, що діють як єдине ціле завдяки взаємозв'язаним метаболічним реакціям. Стерилізуюча дія різних забруднювачів призводить до випадання чутливих видів, розкладання мікробних ценозів, зниження біохімічної активності ґрунту і деградації екосистем.

Відомо багато показників, які характеризують різний біологічний стан ґрунту. Для контролю за біологічним станом ґрунту відбирають найбільш інтегровані показники, що піддаються виміру і відносяться до процесів з гомеостатичними механізмами. Під гомеостазом системи розуміють механізм регулювання, що упорядковує в час змін властивостей в напрямку стійкості основних характеристик системи. Прояв гомеостазу є певною межею значень рН, ОВП, вмісту і складу органічної речовини, характерних для поточного типу ґрунту.

Вирішальне значення для підтримання гомеостатичного стану ґрунту мають елементарні ґрунтово-біологічні процеси: розкладання рослинних решток, утворення гумусових речовин, розкладання гумусу, деструкція мінералів ґрунтотворної породи, мінералоутворення, глеєутворення і т. ін. Безперечно, що сутність основних ґрунтово-біологічних процесів в ґрунті зводиться до перетворення органічних речовин. Для оцінки інтенсивності цих процесів часто використовують ферментативну активність ґрунту.

На основі узагальнень запропонована система оцінки біологічної активності ґрунту, що вимагає поряд з оцінкою дихання ґрунту з виділенням вуглекислоти показники ферментативної активності ґрунту в циклі вуглецю (целюлоза), азоту (уреаза, нітрат-нітритредуктаза), фосфору (фосфатоза) й загальну каталітичну активність ґрунту.

Також як інтегрований показник біологічної активності ґрунту розглядають загальну активність біомаси мікроорганізмів, яку визначають респірометричним методом та за розкладанням лляної тканини в ґрунті.

Під окультуренням ґрунту розуміють перетворення його властивостей відповідно до агроекологічних вимог конкретної культури або групи культур. Окультурення пов'язане з створенням якісно нового біологічного кругообігу речовин з більшою ємністю й інтенсивністю. У першу чергу це поширюється на ґрунти, властивості яких істотно відрізняються від оптимальних значень в цьому розумінні. До таких ґрунтів відносяться дерново-підзолисті, щодо яких розроблено діагностичні ознаки окультурення і класифікація. їх поділяють на дві групи:

1) розвинені на глинистих і суглинкових материнських породах;

2) розвинені на піщаних і супіщаних породах.

За ступенем окультурення ґрунти першої групи поділяють на три категорії: освоєні, окультурені, культурні.

До освоєних належать групи, які включені до активного сільськогосподарського використання при низькому рівні агротехніки, малих доз органічних і мінеральних добрив, недостатньому вапнуванні або без нього.

Рілля, як правило, має неоднорідну плямисту поверхню, часто утворюється кірка. Глибина орного шару 15-20 см. Вміст гумусу в межах 1,52,5%, відношення С г.к: С ф.к 0,5-0,7.

Глибше орного шару вміст гумусу різко знижується. Ємність поглинання катіонів в межах 10-12 мг-екв/100 г.

Реакція кисла (рНС0Л 4,3-4,7), рідше слабокисла, гідролітична кислотність понад 5 мг екв/100 г, насиченість основами в межах 30-60%. Вміст легкогідролізованого азоту 2-4 мг/100 г ґрунту. Забезпечення рухомим фосфором низьке (3-10 мг/100 г), обмінним калієм низьке і середнє (10-20 мг/100 г), нітрифікаційна здатність 2-3 мг N -- 1Ч03 на 100 г ґрунту. Щільність орного шару 1,3-1,4 г/см3, загальна щілинність менше 45%.

Окультурені дерново-підзолисті ґрунти формуються в умовах високої культури землеробства (дотримання сівозмін, постійне внесення органічних і мінеральних добрив, вапнування). Досить чітко зберігаються ознаки підзолистого типу ґрунтоутворення з неявними рисами дернового процесу.

Глибина орного шару 20-25 см. Вміст гумусу в ньому 2-3,5%, інколи більше. В складі гумусу помітно зростає частка гумінових кислот, відношення С г.к: С ф.к в межах 0,6-0,8. Ємність поглинання катіонів 12-18 мг-екв/100 г, рНС0]1 5,0-5,5, гідролітична кислотність 3,5 мг-екв/100 г ґрунту, ступінь насичення основами 60-80%. Забезпечення рухомим фосфором 1025 мг/100 г ґрунту, рухомим калієм 10-22 мг/100 г ґрунту. Вміст легкогідролізованого азоту 4-6 мг/100 г ґрунту, нітрифікаційна здатність 3--4 мг N -- N0^ на 100 г ґрунту. Щільність орного шару 1,2-1,3 г/см3, загальна щілинність 45-50%.

Дерново-підзолисті культурні ґрунти формуються за умов продовженого і інтенсивного окультурення. При постійному внесенні великої кількості гною і систематичному вапнуванні ґрунту, як правило, втрачаються морфологічні ознаки підзолистого типу. Ці ґрунти характеризуються достатньо глибоким орним шаром (25-30 см) з вмістом гумусу 3-5%, підвищеною часткою гумінових кислот в його складі (С г.к : С ф.к 1,1-1,3). Ємність поглинання катіонів 20-25 мг.-екв./100 г ґрунту, рНС0Л. 5,5-6,5, гідролітична кислотність 1,5-2,0 мг.-екв./100 г, ступінь насичення основами понад 80%. Забезпечення рухомим фосфором і калієм відповідно 25-30 і 22-25 мг/100 г ґрунту. Вміст легкогідролізованого азоту 6-10 мг/100 г, нітріфікаційна здатність 4-5 мг N -Ж)3 на 100 г ґрунту. Щільність орного шару 1,1-1,2 г/см3, загальна щілинність 50-55%.

Освоєні ґрунти характеризуються малопотужним орним шаром -- 15-20 см. Кількість гумусу в межах 0,3-2%. При цьому різкі зміни вмісту гумусу, що виявлено на незначній відстані, характерні для піщаних ґрунтів, у супіщаних освоєних ґрунтах він знаходиться в межах 1,3-2%. У груповому складі гумусу переважають фульвокислоти (відношення Є г.к : Сф.к 0,4-0,5). Ємність поглинання катіонів і сума обмінних основ піщаних ґрунтів дуже низька -- відповідно 3-7 і 0,8-4 мг.-екв./100 г. У супіщаних ґрунтах ємність поглинання зростає до 4-10 мг.-екв./100 г, а величина суми обмінних основ набуває значної стабільності, досягаючи 2-4 мг.-екв./100 г.

Реакція кисла (рН 4-5), ступінь насичення основами 20-50%. Вміст рухомих форм фосфору і калію 5-15 мг/100 г.

Окультурені ґрунти цієї групи характеризуються більш глибоким орним шаром (20-25 см і більше). Кількість гумусу порівняно з його вмістом у освоєних ґрунтах зростає і вирівнюється: в піщаних ґрунтах 1,5-2%, а в супіщаних збільшується до 2,5-3%. У груповому складі гумусу переважають фульвокислоти, але значно менше, ніж в освоєних (відношення Є ч.к : Є ф.к 0,6-0,9). Ємність поглинання складає 6-12мг.-екв./100 г, рНС0Л 5,5-6,0. Сума обмінних основ не нижче 3--4 мг.-екв./100 г. Ступінь насичення основами 50-70%. Забезпечення рухомим фосфором зростає до 2030 мг/100 г, рухомим калієм -- до 10-15 мг/100 г.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Загальні відомості про господарство та ґрунтово-кліматичні умови. Номенклатурний список ґрунтів господарства, їх гранулометричний склад. Гумусовий стан ґрунтів та розрахунок балансу гумусу в ланці сівозміни. Поліпшення повітряного режиму ґрунтів.

    курсовая работа [725,9 K], добавлен 11.09.2014

  • Морфологія дерново-карбонатних та темно-сірих опідзолених ґрунтів. Щільність будови та твердої фази ґрунту, шпаруватість ґрунтів. Мікроморфологічний метод дослідження ґрунтів. Загальні фізичні властивості дерново-карбонатних ґрунтів Львівського Розточчя.

    отчет по практике [3,5 M], добавлен 20.12.2015

  • Збереження природних популяцій корисних організмів. Регулювання водного, температурного, поживного режиму ґрунту за допомогою сидератів. Різноманітність сидеральних культур. Використання сидератів у ПП "Агроекологія" Шишацького району Полтавської області.

    курсовая работа [2,5 M], добавлен 09.01.2014

  • Хімічний склад ґрунту і його практичне значення. Генетико-морфологічна будова і властивості дерново-підзолитистих ґрунтів Українського Полісся. Кислотна деградація (декальцинація) ґрунтів: причини та масштаби. Агрофізична деградація ґрунтів, її види.

    контрольная работа [26,4 K], добавлен 16.01.2008

  • Основні чинники, що впливають на стан ґрунтової родючості. Добрива, їх вплив на родючість ґрунту. Зміни показників родючості ґрунтів за останні роки в Миколаївській області. Система обробітку ґрунту. Методи аналізу вмісту гумусу за методом Тюріна.

    курсовая работа [595,5 K], добавлен 12.02.2016

  • Особливості використання краплинного способу поливу водами різної якості, його вплив на динаміку і напрямок змін агрофізичних, фізико-хімічних властивостей, сольового, водного, температурного режиму чорнозему опідзоленого та урожайність овочевих культур.

    реферат [173,8 K], добавлен 23.11.2010

  • Визначення поняття "родючість ґрунту" та її класифікація. Причини погіршення та моделі родючості ґрунту. Підвищення родючості та окультурювання ґрунтів. Закон "спадаючої родючості ґрунтів", його критика. Антропогенна зміна різних ґрунтових режимів.

    курсовая работа [1,0 M], добавлен 20.12.2013

  • Значення культури. Історія і поширення культури. Біологічні особливості. Вимоги до температури, вологи, ґрунту. Технологія вирощуваня: попередники, обробіток ґрунту, удобрення, підготовка насіння, сорти. Сівба та збирання.

    реферат [716,1 K], добавлен 29.08.2007

  • Загальні відомості про ДПДГ "Сонячне". Характеристика основних типів ґрунтів сільськогосподарського підприємства. Агровиробниче групування ґрунтів і рекомендації щодо підвищення родючості ґрунтів господарства та сільськогосподарського використання.

    курсовая работа [2,5 M], добавлен 18.05.2014

  • Заготовка сена. Интенсивная технология возделывания кукурузы на зерно. Кормовая характеристика бобовых на лугах и пастбищах. Технологический процесс заготовки силоса. Коренное улучшение кормовых угодий. Улучшение водного режима на сенокосах и пастбищах.

    контрольная работа [61,0 K], добавлен 20.05.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.