Режим органічної речовини ґрунту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Режим органічної речовини ґрунту

ґрунт гумус ландшафтний органічний

У процесі інтенсифікації землеробства підсилилась оцінка значення органічної речовини ґрунту, його гумусного стану. На відміну від екстенсивного періоду, коли органічна речовина ґрунту була основним джерелом живлення рослин, в сучасному землеробстві вона визначає межі інтенсифікації, зокрема виступає вирішальним фактором хімізації з точки зору забезпечення буферності ґрунтів і поглинальної здатності порівняно з добривами, переборюючи навантаження пестицидами й іншими хімічними речовинами. Забезпеченість ґрунтів органічною речовиною визначає можливості мінімізації обробітку ґрунту і відповідно зменшенням енергетичних витрат, сприяє підвищенню стійкості землеробства за несприятливих погодних умовах.

В процесі інтенсифікації землеробства, особливо застосування мінеральних добрив, втрачається прямий зв'язок вмісту гумусу з урожайністю, вона опосереднюється через перераховані складні взаємодії. Розуміння цієї взаємодії вкрай необхідне для вирішення завдань регулювання режиму органічної речовини ґрунту.

Неправильним теоретичним твердженням є тенденція до абсолютизації значення гумусу, коли до регулювання гумусного стану ґрунтів зводять інколи як основну проблему поліпшення родючості ґрунту.

Особливості зміни вмісту гумусу в ґрунтах різних зон і ландшафтів пов'язані перш за все з характером надходження в ґрунт рослинних решток, їх якісним складом і умовами перетворення.

У поліській зоні річна продукція природного фітоценозу складає близько 4 т/га сухої маси, а зернових агроценозів - близько 7 т/га. З урахуванням приблизно половини первинної продукції агроценозів з урожаєм надходження рослинної маси в ґрунт у тому й іншому фітоценозах складають близько 4 т/га. Враховуючи високу зольність трав'яної рослинності і, відповідно, більш сприятливі умови гумусоутворення, вміст гумусу в підзолистих ґрунтах зростає навіть без застосування органічних добрив. Проте, незважаючи на позитивний баланс, потрібне значне підвищення рівня гумусу в цих ґрунтах. В дерново-підзолистих ґрунтах річна продукція природного фітоценозу і зернових агроценозів є на близькому рівні - 9-10 т/га, а надходження в ґрунт рослинних решток складає відповідно 9 і 6 т/га. Незважаючи на істотну різницю, запаси гумусу на освоєних і цілинних землях є близькими. Зменшення надходження до ґрунту органічної речовини в освоєних ґрунтах компенсується більш сприятливими умовами гумусоутворення завдяки більш високому вмісту кальцію і магнію у післяжнивних рештках, що сприяє підвищенню коефіцієнта їх гуміфікації і закріпленню утвореного гумусу. Важливе значення має також надходження рослинної маси безпосередньо в ґрунт, а не на поверхню та посилення контрастності режиму вологості.

Для підвищення гумусованості дерново-підзолистих ґрунтів до стану окультурених потрібне застосування комплексу заходів з використанням високих норм органічних добрив, вапнування, обробітку ґрунту і т. ін. В міру забезпечення ресурсами це завдання може бути вирішеним, у першу чергу, для вирощування найбільш вимогливих культур на кращих землях. У гірших умовах можуть бути розміщені більш стійкі до несприятливих умов культури, що раціонально із точки зору продуктивності агроценозів і регулювання режиму органічної речовини.

Інша динаміка органічної речовини складається при освоєнні і використанні чорноземів. Річна продукція Степу знаходиться на рівні 1520 т сухої маси на 1 га, в зернових агроценозах на рівні 10-12 т.

З врожаєм зерна і соломи відчужується біля половини сухої маси. Звідси надходження рослинних решток в ґрунт в агроценозах зменшується в 3 рази, безумовно, з великими коливаннями. Природно, це не може не вплинути на втрати гумусу, які, за багатьма даними складають для орного шару 20-30%.

Вміст гумусу найбільш інтенсивно знижується в перші 10-15 років після розорювання у зв'язку з швидким розкладанням мобільних форм органічної речовини. Надалі цей процес уповільнюється унаслідок наближення до нового рівня стабільності, що відповідає новим умовам. Так, середньорічні втрати гумусу в орному шарі південного чорнозему при використанні в зерно-парових сівозмінах без застосування добрив першого десятиріччя склали близько 1 т/га, другого - 0,5, третього - 0,4 т/га. В наступні 30 років встановилась майже однакова втрата гумусу - 0,3 т/га за рік.

Залежно від використання ґрунту втрати гумусу зростають у такому ряді: багаторічні трави - озимі зернові - просапні - пар. У парових полях вони досягають 1,5-2 т/га на рік і часто супроводжуються нагромадженням нітратів до глибини 2-5 м і у ґрунтових водах, що ускладнює екологічний стан.

Відмічені зміни гумусу орних земель характеризують його біологічні втрати внаслідок посилення мінералізації і зменшення надходження до ґрунту рослинних решток. Більші втрати гумусу в умов водної і вітрової ерозії. За даними В. І. Кірюшина, навіть у помірно ерозійних ландшафтах на схилах 2-3° втрати гумусу в орному шарі вилугуваних чорноземів від водної ерозії склали 1,8-4% за 50-130 років, що в 3-6 разів більше, ніж на рівнинах. Освоєння ґрунтозахисних систем землеробства в степових районах за останні 30 років сприяло зменшенню втрат гумусу внаслідок дефляції ґрунтів. При цьому мало змінились щорічні втрати гумусу від водної ерозії.

Зменшення запасів гумусу в ґрунті як одного з найважливіших принципів вимагає максимального повернення до нього рослинних решток, гною та інших органічних речовин. Спалювання їх, в тому числі конверсія в біогаз, повинні бути максимально обмеженими. Цей принцип відноситься і до торфу.

Вирішення завдання оптимізації гумусного стану ґрунтів і режимів органічної речовини повинно здійснюватись всіма заходами адаптивних систем землеробства - оптимізацією співвідношення сільськогосподарських угідь, структурою ріллі, сівозмін, часткою чистого пару, багаторічних трав, системою обробітку ґрунту, протиерозійною організацією території, застосуванням органічних і мінеральних добрив, пестицидів та ін.

Першочерговим завданням оптимізації режиму органічної речовини ґрунту є регулювання кількості і якості мобільної органічної речовини на нормативній основі.

Адаптивні системи землеробства повинні бути побудовані на таких принципах, щоб відновлення гумусу в ґрунтах не вимагало спеціальних витрат, а було б наслідком заходів, спрямованих на підвищення продуктивності агроценозів і захисту ґрунту від різних видів деградації. Зокрема, нарощування запасів органічної речовини в ґрунті за допомогою органічних добрив доцільно до тієї межі, за якої є можливість збільшення урожайності з урахуванням окупності витрат.

Регулювання біогенності ґрунту

Вирішення цієї проблеми пов'язане з регулюванням режиму органічної речовини ґрунту. Для планового здійснення цього завдання, тобто регулювання біологічним процесом, ще не опрацьована нормативна база природокористування в агропромисловому комплексі, агроекологічні і технологічні нормативи адаптивних систем землеробства. Проте, є достатньо широка інформація щодо оцінки впливу різних систем землеробства, їх ланок і окремих елементів на біологічне поселення ґрунтів і біологічні процеси.

Чисельність і активність різних груп ґрунтових організмів - бактерій, грибів, актиноміцетів, водоростей, лишайників, простих безхребетних комах, хребетних - по-різному змінюються залежно від угідь, культури, інтенсивності способу механічного обробітку ґрунту, застосування органічних і мінеральних добрив, меліорантів, пестицидів, забруднення важкими металами та іншими токсикантами.

Прояв біологічної активності ґрунту, у першу чергу, пов'язаний з мікрофлорою завдяки її великій чисельності, загальній поверхні і активності. Кількість мікроорганізмів на усіх ґрунтах зростає після розорювання.

Інтенсивність ґрунтово-біологічних процесів залежить крім вмісту гумусу і, особливо, детриту, від якісного їх стану. В степовій зоні чітко простежується збільшення чисельності бактерій і актиноміцетів від глибоких до звичайних і південних чорноземів в міру підвищення дисперсності гумусу при зниженні загального його вмісту. Після розорювання ця закономірність зростає.

За умов дефіциту вологи, що обмежує урожай рослин в степовій зоні, а відповідно, використання елементів живлення, висока інтенсивність процесів мінералізації в карбонатних і солонцюватих ґрунтах призводить до непродуктивних витрат органічної речовини та втрат мінерального азоту. Запобігання цих процесів досягають унаслідок біологічної акумуляції азоту за рахунок залишених рослинних решток та зниженні темпів мінералізації органічної речовини за умов мінімізації обробітку ґрунту. Така сучасна наукова концепція збереження органічної речовини в ґрунті.

Раніше вже розглядалось питання про значення окремих культур сівозмін, систем обробітку ґрунту на мікрофлору ґрунту і його біологічну активність. Достатньо широка інформація з цього питання наявна в усіх регіонах уможливлює використовувати ці заходи для регулювання мікробіологічних процесів у ґрунті.

Істотний вплив на ці процеси мають мінеральні добрива. Збагачуючи ґрунт елементами мінерального живлення і стимулюючи розвиток рослин, вони сприяють підвищенню біологічної активності ґрунту, збільшують чисельність і активізують діяльність ґрунтових мікроорганізмів. Цим, зокрема, пояснюється мінералізація органічної речовини. Додатково використаний рослинами азот, вивільнений з ґрунтового гумусу під впливом азотних добрив, називають екстракт-азотом. Питання про кількісну сторону цього процесу до кінця ще не з'ясоване. Існують наукові свідчення про те, що під впливом азотних добрив підсилюється мінералізація лише бідних на азот (С:К понад 40) рослинних решток.

Важливою агрономічною і екологічною проблемою є регулювання процесу нітрифікації в ґрунті. Це питання доводиться вирішувати як у напрямку інтенсифікації цього процесу, так і в протилежному, враховуючи втрати дорогих добрив і наслідки забруднення навколишнього середовища нітратами і проміжними продуктами нітрифікації.

Як відомо, нітрифікація в ґрунті може відбуватися двома шляхами. Автотрофна нітрифікація відбувається специфічними нітрифікуючи ми бактеріями. Найбільш ефективно вона проходить в ґрунтах за високої аерації, оптимальної для рослин вологості, нейтральної реакції середовища. За таких умов утворюються нітрати і нітрити з можливим проміжним утворенням газоподібних сполук азоту.

Крім агротехнічних заходів регулювання нітрифікації, яким не завжди досягається вирішення цього завдання, особливо в інтенсивних технологіях, застосовують інгібітори нітрифікації.

Застосування високих незбалансованих норм мінеральних добрив, особливо азотних, приводить до появи цілого ряду негативних для ґрунтової біоти ефектів. У кислих ґрунтах відбувається розвиток грибів і зменшення чисельності бактерій, зростає частка видів, здатних виділяти токсичні речовини, які можуть негативно впливати не лише на рослини, а й на безхребетні.

Азотні добрива виявляють різний вплив на процеси фіксації атмосферного азоту в ґрунті. У невеликій кількості (до 60-70 кг/га) вони сприяють підвищенню активності азотфіксації, а за значних - знижують як симбіотичну, так і несимбіотичну азотфіксацію.

Окремою і особливою проблемою є взаємодія біоти ґрунту з пестицидами. Вона має два моменти: вплив пестицидів на біоту і розкладання їх під впливом ґрунтової біоти. І той, і інший бік проблеми далекі від вичерпної відповіді. Часто є протиріччя, що пов'язані з великим різноманіттям пестицидів, умовами їх використання і перетворення, недостатньою інформацією.

Реакція мікробіоценозу вважається зворотною, якщо мікробіологічна діяльність (кількісний і видовий склад) відновлюється продовж 60 діб після впливу, і незворотною, якщо інгібування окремих форм мікроорганізмів більше, ніж 50%, зберігається до кінця вегетаційного періоду.

Порушення циклу розвитку окремих груп мікроорганізмів продовж 30 днів за кожної стресової ситуації вважається нормальним, природним явищем.

З цієї точки зору впливу на ґрунтові мікробіоценози інтенсивних технологій вирощування польових культур з довгим (5-8 років) і систематичним застосуванням сучасних пестицидів можна стверджувати, що зміни чисельності і активності основних груп мікроорганізмів є в межах гомеостазу, рідше - виходять в зону стресу. Проте існує й інша точка зору, згідно з якою наслідки застосування пестицидів характеризуються випаданням чутливих видів.

Небезпечні порушення рівноваги мікробних ценозів виникають унаслідок використання самих концентрацій пестицидів. Найбільш чутливі до пестицидів мікроводорості, нітрофікатори, азотфіксатори, руйнівники целюлози. Ці організми розглядають як ідентифікатори.

Здатність до трансформування і детоксикації пестицидів встановлена для багатьох форм мікроорганізмів. Найбільше значення тут належить бактеріям, потім актиноміцетам і грибам. З усіх груп пестицидів найбільш легко розкладаються гербіциди, а з найменшою швидкістю - фунгіциди.

Для розкладання пестицидів у ґрунті потрібне поєднання певних екологічних умов - аерації, температури, реакції середовища, наявності органічних речовин і т.ін. Інколи виникає потреба активного втручання людини в природні процеси очищення ґрунту. Цього досягають в основному створенням оптимальних умов для мікроорганізмів-деструкторів. В особливих умовах можливе зараження ґрунту деякими їх видами.

Великий і різнобічний вплив на розвиток мікробіоценозів можуть мати важкі метали. Мала їх кількість часто активізує життєдіяльність ґрунтових мікроорганізмів і інтенсивність біологічних процесів, а високі - гнітять. Під впливом забруднення важкими металами змінюється структура угруповань мікроорганізмів і, зокрема, збільшуються різні гриби, підвищується значення видів з виявленою фітотоксичною дією на проростання насіння і розвиток рослин. Ці зміни найбільш помітні в малогумусних малобуферних ґрунтах.

З інших груп ґрунтових організмів, що впливають на формування родючості ґрунту, на особливу увагу заслуговують дощові черв'яки. За умов достатнього зволоження їх внесок у ґрунтоутворення прирівнюється до діяльності мікрофлори. У гумідних районах до Лісостепу включно 30-90% зоомаси складають дощові черв'яки. Чисельність їх в межах від декількох десятків до декількох сотень на 1 м². Вони, як відомо, живуть 3-5 років, а деякі види - до 10 років. За високої активності вони мігрують глибше, ніж інші ґрунтові тварини, деякі види проникають на глибину 1,5-2 м. Дощові черв'яки перемішують шари ґрунту, прокладають багато ходів діаметром 3-7 мм, сприяють аерації ґрунту, проникненню вологи та коренів.

Пропускаючи через свій кишковий тракт велику кількість ґрунту, що вимірюються сотнями тонн на 1 га, дощові черв'яки прискорюють розкладання органічної речовини, сприяють розмноженню мікроорганізмів, збільшенню кількості ферментів, рухомих поживних речовин.

Внаслідок значної роботи цих живих організмів істотно підвищується урожайність сільськогосподарських культур.

Інтенсивний обробіток ґрунту, повторне вирощування зернових, внесення пестицидів збіднюють мезофауну ґрунту. Порушуються або повністю випадають ланки нормальних поживних ланцюгів і біохімічних циклів. Тому, наприклад, в ріллі біомаса дощових черв'яків знаходиться в межах 50-500 кг/га, в той час коли на луках вони складають 1 -4 т/га.

Оптимізація сівозмін, мінімізація обробітку ґрунту, використання рослинної мульчі, органічних добрив, зрошення уможливлюють значно збільшити чисельність і активність цих організмів. їх оптимальний стан у ґрунті певною мірою розцінюється як ознака екологічної безпеки.

Оптимізація системи захисту рослин

До недавнього часу стратегія боротьби з шкодочинними організмами була зорієнтована на знищення небажаних популяцій з переважним використанням для цього хімічних засобів, чисельність застосування і норми внесення яких неухильно зростали. Проте, незважаючи на це, стійкість (резистентність) шкідливих видів до пестицидів підвищувалась.

Встановлено, що застосування пестицидів викликає непередбачені зміни в екосистемах в силу біоценотичних зв'язків і виходить за межі агроценозів. Це може мати як позитивні, так і негативні наслідки для практики і довкілля.

Руйнування зооценозів хижаків і паразитів пестицидами може викликати швидкий розвиток популяцій шкідливих комах, що потребують знищення. Причина цього явища полягає в тому, що чисельність комах-паразитів зменшується і, таким чином, шкідники, що споживають рослини (в нормальних умовах рівень смертності шкідників досить високий), розмножуються безперешкодно.

Рослини і ґрунтові організми здатні різною мірою концентрувати пестициди, які є в ґрунті, що в подальшому впливає на поживні ланцюги. Розуміння таких біоценотичних зв'язків в агросистемах призвело до необхідності переоцінки методології захисту рослин. Принципово новою теоретичною базою її стає уявлення про польові рослинні спільноти і, зокрема, про взаємовідношення між культурною рослиною і шкідливими організмами в агроландшафтах. З цих саме тверджень необхідно формувати систему інтегрованого захисту рослин як складову частину адаптивних систем землеробства. Такий захист повинен будуватись на принципі регулювання чисельності шкідливих організмів, тобто підтримання їх популяцій на рівні, який не завдає екологічної шкоди. Якщо шкідливий організм характеризується високим потенціалом розмноження або відноситься до карантинних, діють з урахуванням порогу шкодочинності. В адаптивних системах землеробства безпосередні величини порогів шкодочинності визначають для кожного агроландшафту на підставі даних про втрати врожаю, чисельності шкідливих організмів і факторів, що впливають на їх динаміку.

В системі захисту рослин визначальна роль належить агротехнічним заходам: вибору стійких сортів, оптимізації сівозмін, обробітку ґрунту, системі удобрення, регулюванню строків сівби, густоти насадження рослин та стеблостою, своєчасності збирання врожаю і т.ін. Ці заходи повинні доповнюватись, у першу чергу, біологічними методами регулювання чисельності шкідливих організмів на рівні порогу шкодочинності методами інтерференції.

Значення хімічного методу підсилюється в разі виникнення можливості значних втрат врожаю, коли він стає єдиним способом швидкого придушення популяції шкідливого організму. При цьому важливо застосовувати пестициди з іншими захисними заходами в технологічному комплексі.

Значення пестицидів зростає з посиленням спеціалізації виробництва і підвищення рівня інтенсифікації. Відмова від їх використання або різне обмеження в сучасному землеробстві призведе до помітного зменшення віддачі від добрив, меліоративних та інших заходів, зробить неможливим застосування сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур.

За сучасних умов від уявлень безпестицидне землеробство на найближчу перспективу необхідно відмовитись. Підвищення професіонального рівня застосування хімічного захисту рослин зробить цей метод ефективним і малошкідливим для людини і довкілля.

Меліорація в системі адаптивного землеробства

За методами здійснення меліорації ділять на: гідротехнічні, агротехнічні, лісотехнічні, культурно-технічні; за зміною функціональних властивостей ландшафтів - водні, хімічні, біологічні, рекультиваційні; за об'єктами - меліорації болотних і заболочених, пустельних і напівпустельних ландшафтів, ярусно-балкових систем, зсувів схилів і т.ін.

Загальними принципами проектування меліоративних систем є: комплексність, послідовність і безперервність. Лише за таких умов можливе виправлення чисельних перекосів в меліорації земель і перехід до комплексного розв'язання.

Гідротехнічна меліорація

У цій галузі склався найбільш протиріч-ний стан - негативні економічні і екологічні наслідки при вагомих капітальних вкладах в меліорацію земель (у 2,5 рази менше від нормативних). Перш за все було надто обмежене виконання робіт з поліпшення родючості осушуваних та зрошуваних земель, більша частина яких вимагає вапнування, гіпсування, культурно-технічних, протиерозійних та інших заходів. При цьому допускалась низька якість проектування і будівництва меліоративних споруд, розпилення капітальних вкладів у чисельні будови та недостатня спроможність служб експлуатації зрошуваних та осушних земель. Допущені значні екологічні прорахунки у гідробудівництві. Проте, у більшості випадків іригація здійснювалась з високим ефектом.

Необхідний новий економічний механізм, який поряд з ефективним науковим забезпеченням дозволить створити передумови для розвитку меліорації в системі природокористування як одного із засобів формування екологічно збалансованих агроландшафтів, що забезпечують стійкість агропромислового виробництва.

При цьому оптимальне рішення необхідно приймати після розгляду усіх можливих альтернатив. Порівняно до зрошення першою альтернативою є повне використання потенціалу богарного землеробства. Чим повніше буде використання природних опадів за рахунок удосконалення агротехніки, тим менше буде необхідності перекачувати воду для зрошення.

Проблема оптимізації меліоративних систем має визначену зональну особливість.

Протиерозійні меліорації

Агролісомеліорація

Вапнування кислих ґрунтів

Хімічна меліорація солонців

Для покращання солонців розроблено технології їх хімічної меліорації та самомеліорації залученням до орного шару з більш глибоких горизонтів запасів солей кальцію. Основний напрямок меліорації солонців - гіпсування. За середньої норми приріст гіпсу близько 10 т/га врожаю зернових складає біля 0,5 т/ га продовж 7-8 років після одноразового внесення гіпсу.

В степовій зоні доцільно, у першу чергу, гіпсувати плями солонців, де їх може бути до 30% від територій. Основний напрямок меліорації солонцюватих ґрунтів цієї зони - обробіток плантажними триярусними і іншими меліоративними плугами. Цей захід за одноразового застосування забезпечує стійке зростання урожайності зернових на 0,4-0,6 т/га і сіна на 0,7-0,8 т/га.

Пристосувальні заходи освоєння природних кормових угідь

Під цією категорією поліпшення природних кормових угідь розуміють заходи, які, не вирішуючи завдань корінної меліорації, дозволяють в той же час значно підвищити їх продуктивність. До таких заходів належать безполицевий обробіток розпушувачами РС - 1,5, РСН - 2,9, стійки на глибину 3035 см з попередньою розробкою дернини. Цей захід не знижує родючість ґрунтів, що мають на невеликій глибині сольові, солонцеві, оглеєні шари, оскільки їх у процесі цього обробітку не вивертають на поверхню.

Безполицевий обробіток дає відчутний ефект у відносно сприятливих щодо зволоження умовах на солонцевих ґрунтах Лісостепу, на лучно-степових солонцях степової зони. Проте, цей захід не є головним у меліорації цих типів ґрунтів.

Фітомеліорація

Принципи формування технологій вирощування сільськогосподарських культур

Адаптивні системи землеробства реалізуються на практиці через організацію території з відповідним розміщенням культур, сівозмін і технології вирощування сільськогосподарських культур.

Сутність нової технологічної політики, що випливає з адаптивного землеробства, полягає в тому, щоб сприяти товаровиробнику в прийнятті самостійного господарського рішення. Воно може бути здійснене на основі переданих йому пакетів технологій і набору технічних засобів з орієнтацією на перевагу у використанні новітніх досягнень науково-технічного прогресу в системі державного стимулювання.

На відміну від традиційної орієнтації агропромислового виробництва на стандартні технологічні схеми і стандарти набору машин державна технологічна політика в нових умовах, на нашу думку, повинна базуватись на таких принципах:

* екологізація технологій вирощування сільськогосподарських культур, диференціація їх відповідно до конкретних категорій агроландшафтів у системах адаптивного землеробства;

* адаптування технологій до різного рівня інтенсифікації агропромислового виробництва, виробничо-ресурсного потенціалу товаровиробника;

* адаптування технологій до багатоукладності господарювання, різних форм організації праці (особистих, сімейних, колективних);

* альтернативність, можливість вибору варіантів пакетів технологій, побудованих за принципом послідовного подолання природних факторів, що лімітують вирощування сільськогосподарських культур.

Порівняно не всі технології вирощування польових культур мають пряме експериментальне обґрунтування і побудовані з урахуванням системних зв'язків. Більша їх частина склалась через різні комбінування, наприклад, нові заходи на традиційну агротехніку. Останні обставини нерідко ставали причиною економічних втрат і екологічних протиріч, коли сучасні засоби інтенсифікації, особливо хімізації, застосовувались на фоні традиційних способів обробітку ґрунту, сівби та догляду за посівами.

Використовуючи набутий досвід, необхідно поглиблювати розроблення технологій щодо різних категорій ландшафтів, так і виробничих відношень, враховуючи, зокрема, що виробничо-ресурсний потенціал товаровиробника і рівень його кваліфікації змінюються в значних межах.

Адаптація технологій до природних умов

Адаптація технологій до різних рівнів інтенсифікації виробництва

Розроблення технологій вирощування сільськогосподарських культур повинна здійснюватись в системі багатофакторних дослідів у блоках взаємодії: сівозміни - удобрення - пестициди; строки сівби - норми висіву насіння - удобрення, пестициди та ін. Потім з урахуванням цих досліджень доцільно закладати інтегральні багатофакторні досліди з вивчення взаємодії відібраних сівозмін і систем обробітку ґрунту за різних рівнів інтенсифікації, у тому числі таких, за яких забезпечується максимальна урожайність, тобто виявлення потенціалу агроценозів, максимальний прибуток і окупність вкладів. Методологія такої побудови технологій розроблена, створені відповідні моделі та апробовано у виробничих умовах.

На жаль, високий ступінь інтеграції досліджень в сільськогосподарській науці досягають дуже рідко. Більша частина наукової інформації в землеробстві розпорошена по окремих елементах, ланках, у кращому випадку блоками взаємодії. Тут важливо знайти найлегші способи синтезу фрагментарної інформації для побудови моделей технологій у першому наближенні.

Адаптування технологій до різних форм господарювання

В багатоукладній економіці виникає необхідність диференціації технологій вирощування сільськогосподарських культур до різних форм організації праці, особливо малочисельних колективів. Особливості їх технологічного забезпечення - вузька спеціалізація сівозмін, набір культур з подовженими строками сівби і збирання для зменшення напруження польових робіт, суміщення технологічних операцій з передпосівного обробітку ґрунту, внесення добрив, пестицидів, сівби і т.ін.

Набір технологій розробляють для різних агроекологічних груп земель і різних рівнів інтенсифікації виробництва та категорій товаровиробників на основі нормативів.

Ідентифікація зональної належності об'єкта відбувається відповідно до схеми природного господарського районування земельного фонду. Критерієм підбору або розроблення технологічних операцій виступають природні, економічні фактори і екологічні обмеження.

Підхід технологічного забезпечення землеробства відрізняється від традиційного відмовою від жорстких технологічних схем, багатоваріантністю вибору рішень з урахуванням змін обставин. В межах кожного набору технології вирощування певної культури відрізняються сукупністю заходів з переборювання природних факторів, лімітуючи її продуктивність. Такі моделі повинні бути типовими для окремих ґрунтово-кліматичних зон та регіонів.

Размещено на Allbest.ru