Діяльність сільських активістів як один з факторів виникнення селянських повстань весною 1930 р

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність сільських активістів як один з факторів виникнення селянських повстань весною 1930 р.

Олена Лисенко

У статті на основі опублікованих матеріалів та виявлених архівних документів проаналізовані типи діяльності поведінки сільських активістів під час розкуркулення і суцільної колективізації сільського господарства УСРР. Доведено, що вони стали одним з факторів виникнення селянських повстань весною 1930 р.

сільський господарство розкуркулення колективізація

Ключові слова: сільські активісти, колективізація, типи поведінки, селянські повстання.

У дослідженнях вітчизняної історичної науки останнього десятиріччя все більше застосовується теоретико-методологічний підхід, який передбачає основним об'єктом дослідження людину, її історичні та етнічні типи, а не окремі історичні події та процеси. Людина, як особистість, з її думками, почуттями, мотивами поведінки, сприйняттям навколишнього світу стала центром уваги істориків-дослідників. Для таких праць властиве цілісне розуміння суспільства як єдності економічної структури, соціальної організації та культури, тобто «всієї сукупності соціальних відносин».

Мотиви поведінки людської особистості у контексті «сукупності соціальних відносин» особливо яскраво розкриваються у переломні «революційні» періоди, коли під дією внутрішніх чи зовнішніх чинників суспільство намагається різко змінити еволюційний хід розвитку. В екстремальних умовах повсякденного буття випробовуються набуті соціальні навички, вірність традиції, яскраво проявляються типи поведінки людини. Тому дослідники особливу увагу приділяли таким історичним періодам, зокрема періоду більшовицької модернізації сільського господарства кінця 1920-х - початку 1930-х рр.

Проблема реакції українського селянства на більшовицьку політику у галузі сільського господарства на початку 1930-х рр. та її наслідків активно досліджувалося у працях С. Кульчицького, С. Дровозюка, В. Васильєва, Л. Гриневич, І. Рибака та А. Матвєєва Рибак І.В., Матвєєв А.Ю. Трагічний перелом. Колективізація і розкур- кулення на Поділлі та Південно-Східній Волині. - Кам'янець-Поіль- ський: Абетка, 2001. -140 с., В. Петренка Петренко В.І. Більшовицька влада та українське селянство у 20-30-х рр.. ХХ ст.: причини, технології, наслідки Голодомору -- гено-циду (за матеріалами Поділля). - Вінниця: ДП «ДКФ», 2008. - 320 с. тощо. У фундаментальних працях з історії українського селянства Історія українського селянства. Нариси у 2-х т. - К.: Наукова думка, 2006. - Т. 2. - С. 95-222., перебігу голоду 1932-1933 рр., автори цитували значну кількість архівних матеріалів про дії сільських активістів, районних уповноважених і керівників низової ланки під час розкуркулення селян та суцільної колективізації сільського господарства республіки. Дослідники робили узагальнюючий висновок про причини масових повстань, відзначаючи загалом провокуючу роль сільських активістів як одного з факторів виникнення селянського протесту.

Метою даної статті є вивчення діяльності сільських активістів як одного з чинників виникнення стихійних селянських повстань весною 1930 р.

Запропонована Й. Сталіним «колгоспна реформа» мала на меті вирішити проблему переведення сільського господарства на «соціалістичні рейки» і водночас -- ліквідувати основного політичного опонента більшовизму -- «дрібнобуржуазного сільського власника».

В статті «Рік великого перелому» в газеті «Правда» від 7 листопада 1929 р. Й. Сталін переконано стверджував, що «селянин-середняк масово пішов до колгоспів» і тому з'явилися передумови для проведення колективізації Сталин И. Сочинения. В 13 т. - Москва, 1946-1952. - Т. 12. - С. 132.. Пленум ЦК ВКП(б), який розпочав роботу 10 листопада 1929 р., підтримав висновки Й. Сталіна про необхідність «соціалістичних змін на селі», готовність державних органів допомогти їх здійснити, бажання більшості селян до об'єднання у колективи і прийняв постанову про початок суцільної колективізації в СРСР. Селян, які не погоджувалися на колективізацію, оголосили «куркулями» і мали ліквідувати як ворожу соціальну групу -- «клас».

В газеті «Красная звезда» від 21 січня 1930 р. Й. Сталін, полемізуючи, заявив:

«Не можна витіснити клас куркульства, як клас, заходами податкового і всякого іншого обмеження, залишаючи в руках цього класу знаряддя виробництва з правом вільного користування землею і зберігаючи в нашій практиці закон про найманну працю на селі, закон про оренду, заборону розкуркулювання. Щоб витіснити куркульство як клас, для цього не досить політики обмеження і витіснення окремих його загонів.

Щоб витіснити куркульство, як клас, треба зломити у відкритому бою опір цього класу і позбавити його виробничих джерел існування і розвитку» Колективізація і голод на Україні, 1929-1933. Зб. док. та матер. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 131-132. Див.: Красная звезда. - 1930. - 21 января..

Отже, партійно-державне керівництво СРСР визначило економічну перспективу розвитку сільського господарства -- ліквідація одноосібного господарювання та створення колективного власника землі і колективного виробника сільськогосподарської продукції. Основу майбутніх колгоспів мало скласти майно середняцьких господарств, які були головними сільськогосподарськими товаровиробниками в Україні. Водночас, Й. Сталін та його оточення різко поглибили конфлікт між «заможними» «багатими» і «бідняками», визначили соціальну перспективу окремих груп українського селянства -- «біднота», «заможні», «куркулі», «середняки», «сільські активісти» тощо. Для розшарування/розколу сільської громади більшовики користувалися різними методами. Зокрема, застосовувалися фіскальні можливості (збільшення податкового тиску на заможні групи і звільнення від податків бідняків), формування громадської думки про «куркулів-експлуататорів», хлібозаготівлі.

У контексті поглиблення класової боротьби в українському селі проводилися розкуркулювання та депортації «куркулів». Сталінська логіка колгоспного будівництва полягала у вилученні засобів виробництва у «куркулів» і передачі їх «незаможникам», організованим у колгоспи. Однак, на практиці засоби виробництва, конфісковане майно і самі колгоспники потрапляли у залежність від сільського керівництва (члени сільради та правління колгоспу). Голова сільради та голова місцевого колгоспу, обрані, здебільшого, за рекомендацією районного осередку КП(б)У та райвиконкому уособлювали «радянську владу на селі». Основну підтримку в організації «соціалістичного сільськогосподарського виробництва» вони отримували від сільських активістів з числа бідноти, молоді та сільської інтелігенції (вчителі, працівники культурно-просвітницьких організацій, яких направили після навчання у відповідних навчальних закладах, курсах).

Саме сільські управлінці та активісти вважали конфісковане «куркульське майно» і колгоспні засоби виробництва своєю власністю Фицпатрик Ш. Сталинские крестьяне. Социальная история Совет-ской России в 30-е годы: деревня. - Москва: РОССПЭН, 2001. - С. 199.. Для хоча б приблизного уявлення кількості і переліку конфіскованого майна, яке потрапило розпорядження місцевих активістів варто звернутися до оперативного наказу ГПУ УСРР № 42167 від 7 лютого 1930 р. про організацію операції з масового виселення «куркульського елементу» з території УСРР. Наказ, серед іншого, містив конкретні вказівки щодо речей, які селяни могли взяти з собою: «[....] лише найбільш необхідні предмети домашнього вжитку, а також теплий одяг, деякі елементарні засоби виробництва у відповідності з характером їх роботи на новому місці (у зв'язку з відправкою на Північ та використанням їх на лісорозробках) вони беруть з собою сокиру, пилку, лопату та інші необхідні інструменти, які повинні вантажитися у окремому вагоні. При цьому загальна кількість речей та продовольства не повинна перевищувати 25-30 пудів. Грошові заощадження залишати на руках лише у мінімальних сумах (до 500 крб. на сім'ю), які необхідні для переїзду та облаштування на новому місці, а також зобов'язати в рахунок 25-30 пудів речей брати не менше, ніж на 2 місяці продовольства»ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20. спр. 3120, арк 2-13. Див.: Васильєв В., Віола Л. Колективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 - березень 1930 рр.). - Вінниця, 1997. - С. 147-151..

Отже, практично все хатнє начиння (посуд, одяг), худоба, реманент, збіжжя, продовольчі запаси опинилися у розпорядженні управлінської верхівки села.

Яскраво насильницька поведінка більшості сільських активістів проявлялася, головним чином, під час виконання сільськогосподарських робіт та «господарсько-політичних кампаній», розкуркулення і депортації. Сотні оприлюднених дослідниками документів у науково-документальних збірниках та виявлених у фондах центральних, галузевих і обласних державних архівах надають можливість класифікувати типи поведінки/діяльності активістів в умовах проведення розкуркулення та колективізації зимою-весною 1930 р. Такі дії активістів підштовхнули селян до стихійних виступів.

Обурення селян викликав відвертий грабунок майна як розкуркулених селян, яких депортували за межі республіки, так і звичайних селян. Так, у записці Й. Сталіну начальника СОУ ОГПУ СРСР Є. Євдокимова Записка була датована не пізніше 7 березня 1930 р., тобто в той період, коли уже операція по виселенню куркулів фактично завер-шувалася. Органи ОГПУ СРСР та ГПУ УСРР уже встигли узагальни-ти певні матеріали про перебіг «куркульської депортації». Див.: Политбюро и крестьянство: высылка, спецпоселение. 1930-1940. В 2 кн. Кн. 1 / Отв. ред. Н. Покровский. - М.: РОССПЭН, 2005. - С. 135. акцентувалася увага на «характерних випадках перекручення» під час колективізації та розкуркулення. Зокрема, як приклади, наводилися факти діяльності сільських активістів у с. Березниговатське Херсонського округу -- розкуркулювалися без складення опису конфіскованого майна, не було обліковане конфісковане майно середняків, знімався одяг з розкуркулених та їх дітей. У Зачепилівському та Зіньковському районах Полтавського округу у куркулів було конфісковане все майно (виділено авт. -- О. Л.) Политбюро и крестьянство: высылка, спецпоселение... - С. 135.. Тобто селянам навіть не залишили дозволенного оперативним наказом ГПУ УСРР № 42167 мінімуму майна та продовольства.

Конфісковане майно відверто розкрадалося сільськими активістами. В с. Крутьки Шевченківського округу «комісія по розкуркуленню забарахолилася, попривласнювала розкуркулені речі, навіть голова комісії, член партії з райцентру Мацієвич, взяв собі 7 вироблених шкір на кожух» ЦДАВО України, ф. 27, оп. 15, спр. 507, арк. 18..

В Софійському районі голова Автодієвської сільради разом з активістами вирішили 15-19 лютого 1930 р. вирішили провести додаткове розкуркулення. В хатах середняків і навіть бідняків вони описували лише громіздке майно. Гроші, цінності, облігації вони забирали «собі в кишеню». Активісти навіть конфіскували пару взуття, яку носила батрачка Там само, ф. 539, оп. 8, спр. 1329, арк. 105.. В с. Косівка Олександрійському районі Кременчуцького округу активісти забивали конфісковану худобу, а м'ясо привласнювали Там само, ф. 27, оп. 11, спр. 87, арк. 66..

На хуторі Сергіївка Яблунівського району Чернігівської округи (нині с. Сергіївка Прилуцького району) при розкуркуленні «було з'їдене сало і були вилучені макуха та дрібні речі -- з метою привласнення». В с. Олексинці Срібнянського району Чернігівської округи у куркуля членом сільради «були забраті суконний піджак та брезентовий плащ» Державний архів Чернігівської області (далі - ДАЧО), ф. П-342, оп. 1, спр. 887, арк. 301-306..

Для активістів почасти критерієм визначення куркуля були не лише наявність худоби та реманенту, грошей, посівного зерна та мінімальних запасів продовольства. Так, голова сільради с. Черепашинець Калинівського району колишнього Вінницького округу Московка оголосив колишнього службовця Івана Мандибуру «куркулем». Причиною такого висновку стала «добра одежа» службовця, яку він придбав за часів роботи в сільськогосподарській економії. Одяг був повністю конфіскований Васильєв В., Віола Л. Колективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 - березень 1930 рр.) - С. 480..

Гостро реагували селяни на приниження людської гідності. Зокрема, архівні документи зафіксували цілий арсенал методів:

а) фізичний вплив (побиття з використанням предметів -- невеликі мішечки з піском, гирьки, прикладами гвинтівок, виривання волосся, борід). В результати селяни отримували тілесні ушкодження та каліцтва (вибиття зубів, різного роду переломи, струси). У с. М. Загорівка Борзнянського району Чернігівської округи голова сільради, викликаючи селян на допит, бив їх та одягав на голову мішки ДАЧО, ф. П-1029, оп. 1, спр. 40, арк. 1-3.. Іноді активісти, зв'язавши селянина, клали його під ліжко чи дошки і потім стрибали, намагаючись власною вагою придушити селяни. В інший спосіб -- зачиняли людину в тісний ящик чи скриню Политбюро и крестьянство: высылка, спецпоселение... - С. 136.. Людина обмежена у просторі та диханні впадала в паніку. Фіксувалися випадки смерті від завданих тілесних ушкоджень;

б) тортури (пекли вогнем, кололи голками, затисли пальці дверима, виламували руки, обмеження води та їжі, підвішування, придушування за горло, тривале марширування, обмеження свободи в холодних приміщеннях, стояння на морозі без одягу та взуття тощо)Дровозюк С.І. Поведінка сільських активістів під час суцільної ко-лективізації та голодомору українського народу (1932-1933 рр.). - С. 76; Политбюро и крестьянство: высылка, спецпоселение... - С. 136.. Так, за виїзд на посів буряка без борін (яких в нього не було. -- О. Л.) голова виробничого товариства посадив селянина до погребу ДАЧО, ф. П-1029, оп. 1, спр. 40, арк. 1-3..

в) типовим явищем, за визнанням співробітників органів держбезпеки СРСР та УРСР, партійно-радянських працівників, було ґвалтування. Так в Зинов'євському окрузі в с. Тимонівка член бригади направив середнячку (40 років), яка відмовилися здавати хліб, в штаб із запискою: «Поведіть її в темний куток і там зґвалтуйте». Цією ж бригадою було зґвалтовано 2 «жінок-куркульок» Политбюро и крестьянство: высылка, спецпоселение... - С. 136.. Також як варіації збиткування використовувалося різні ступені публічного роздягання.

Наруга над жінкою вважалася однією з найбільших образ у селянській традиції. Водночас, це один із засобів психологічного тиску на родину чи оточуючих людей. Зґвалтування ще з біблейських часів здійснювалася для демонстрації сили над супротивником, пригноблення і виховання його покірливості;

г) для посилення емоційного та психологічного тиску на селян сільські активісти застосовували різні публічні «театральні» і «карнавальні» дійства. Одним з перших із дослідників на подібну поведінку звернув доктор історичних наук С. Дровозюк Див.: Дровозюк С.І. Поведінка сільських активістів... - С. 73.. Аналізуючи архівні документи, він відзначив типові дійства як «марширування» та «процесії». Характерними атрибутами були різного роду «знамена» з рогожі, гасла на кшталт «Я -- ворог», «Злостный несдатчик хлеба», черепахи (як символ відставання), карикатури, причеплені на спину чи груди. Часто груди куркулям активісти навішували дощечки з образливими написами. Іноді подібні публічні дійства супроводжувалися дитячими піонерськими групами, які викрикували слова: «Він ворог соціалізму» Там само.. Розпропаговані селяни подекуди плювали в обличчя новоявленим «ворогам колективізації».

Також активісти застосовували метод «марширування» -- змушували людину марширувати по селу, обліпивши її карикатурами чи написами. В с. Ново-Олексіївка Зінов'євського округу 65-річну особу, яка відмовилася здавати посівний матеріал змусили 30 хвилин марширувати по кімнаті, а потім знесиленого діда кидали по кімнаті Политбюро и крестьянство: высылка, спецпоселение... - С. 136..

Психологічний тиск, погрози стали також типовим явищем при проведенні суцільної колективізації. Типовими були погрози «Ви всі куркулі, вас треба вислати на Соловки (варіації -- «Північ», «Там, де білі ведмеді їдять людей». -- О. Л.) або взяти під «радянський прес», «Тим, хто не схоче вступати до колективів -- могила», «Раніше, чим проводити з вами зібрання, треба запросити ДПУ», «Вибудете у нас шовкові, а якщо не підете до СОЗу, тоді до вас прийдуть у зелених та червоних шапках (ДПУ, міліція) і змусять йти до СОЗів», «Всіх настроєних проти колективізації, не довго здумавши, поставимо до стінки», «Хто не вступить до колгоспу оголосити бойкот» та ін. Державний архів Вінницької області, ф. П-29, оп. 1, спр. 577, арк. 141-148 зв. Див. також: Васильєв В., Віола Л. Колективізація і селянський опір на Україні... - С. 223-225. Отже, ключові моменти у всіх типових погрозах -- це загроза смерті, вислання на Соловки (завдяки радянській пропаганді більшість селян були добре ознайомлені про Соловецький табір особливого призначення як «місце перековки у радянську людину»), застосування збройної сили (міліції та військ ДПУ) та формування негативної громадської думки (одне із впливових факторів у селянській традиції, яке фактично означало відлучення від неформальної сільської громади).

Доповідні записки вищого партійно-державного керівництва СРСР та УСРР, ДПУ УСРР відзначали також відверте обдурювання та ошуканство активістами селян під час суцільної колективізації. Як типові факти ошуканства генеральний секретар ЦК КП(б)У С. Косіор зазначив у листі до окружкомів і райкомів КП(б)У від 20 березня 1930 р. Зокрема, «Голосувати проти колективізації -- це все одно голосувати проти комуністичної партії та радянської влади». Для селянина така інтерпретація означала його персональний виступ проти влади, яка у традиційних уявленнях «вважалася від бога» тобто поза межами ідеологічного світогляду. Через, начебто, збирання підписів на кіно, радіо, «статистичну інформацію» сільські активісти домагалися необхідної кількості заяв для створення колективного господарства ДАВО, ф. П-29, оп. 1, спр. 577. арк. 141-148 зв..

Наруга сільських активістів над релігійними віруваннями селянства зачіпала як внутрішній психологічний стан селянина (віра в бога, потойбічний світ як перспективу «вічного радісного життя», уявлення про справедливу побудову «світу на основі божих заповідей»), так і символи (ікони, хрести, церковні будівлі, священні могили). С. Косіор у вище згаданому листі визначив «перекручення» сільських активістів та місцевих партійно-радянських керівників у антирелігійній політиці як «бридкість». Він акцентував увагу на спробі місцевих керівників, користуючись репресивною складовою суцільної колективізації, заодно максимально швидко вирішити проблему антирелігійної боротьби. Зокрема, він цитував директиву Шепетівського окружкому КП(б)У розіслану на місця:

«Треба підтягти антирелігійний фронт, максимально підсилити антирелігійну роботу, спрямовуючи її в бік повної ліквідації релігійних забобонів, повного витіснення релігійних свят і ліквідації церкві» Державний архів Вінницької області, ф. П-29, оп. 1, спр. 577. арк. 141-148 зв. Див. також; Васильєв В., Віола Л. Колективізація і селянський опір на Україні... - С. 229..

Серед згаданих методів боротьби з релігійними віруваннями -- закриття адміністративним порядком церков. Тільки у Любарському районі Бердичівського округу за другу половину лютого 1930 р. було зачинено 27 церков. Протестуючих людей розганяли водою з пожежного шлангу. У с. Чорно- рудка Вчорашенського району активісти під музику скинули з церкви хреста і дзвони. Почепили червоний прапор і влаштували у церкві танці. Подібна ситуація відбувалася у с. Кишевці Маньківського району Уманської округу.

Активісти глумилися над такими релігійними символами як «молитва», «таїнством сповіді». У містечку Тульчині комуністи і комсомольці одяглися у ризи, взяті із закритих церков і влаштували «хресний хід» по вулицях містечка, вимагаючи у перехожих селян та робітників здійснювати молитви та сповідь Державний архів Вінницької області, ф. П-29, оп. 1, спр. 577. арк. 141-148 зв. Див. також: Васильєв В., Віола Л. Колективізація і селянський опір на Україні... - С. 226-227..

Подібні методи антирелігійної політики у контексті операції по розкуркулюванню ще більше загострили конфлікт між українськими селянами та представниками місцевого партійно-радянського апарату. Голова ГПУ УСРР В. Балицький у доповідній записці секретарю ЦК КП(б)У Л. Картвелішвіли як типову вимогу посталих селян відзначив гасло «Не трогайте церквей» ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 3184, арк. 20..

Розкуркулення та депортація односельців надала можливість сільським активістам нав'язати сільській громаді власне лідерство. Нехай це було формальне лідерство, але прояв беззаперечної сили і адміністративних можливостей змушували селян певний час коритися таким формальним «лідерам». Адміністративні можливості керівників села та сільських активістів давали їм шанс звести особисті рахунки. Зокрема, на цьому вказував увагу начальник Прилуцького окрвідділу ГПУ УСРР у звіті від 11 березня 1930 р. Так, в с. Поди ще Прилуцького району був розкуркулений бідняк Крикуновський, який був також виселений із своєї хати. Він був розкуркулений за ініціативою голови сільради, з яким мав погані міжособистісні стосунки ДАЧО, ф. П-342, оп. 1, спр. 887, арк. 301-306..

Звичайно, це не всі типи діяльності/поведінки сільських активістів. Розширення архівно-документальної бази тільки збільшить варіації класифікації.

Отже, явища насильства були масовими і демонстрували цілий спектр збочень людської психіки. Навіть лідер ВКП(б)

Й. Сталін змушений був констатувати, що «місцеві діячі втратили ясність розуму і тверезість погляду» Сталін Й. Запаморочення від успіху // Питання ленінізму. - К., 1947. - С. 257..

На мою думку, одним із мотивів такої поведінки став сам факт розкуркулення та конфіскації майна, акцентування більшовицьких лідерів на терміні «ліквідація як класу». Подібні дії були не лише поза межами традиційного правового поля, а й «радянського законодавства», декларованого в СРСР. Тому у середовищі сільських активістів і місцевих партійно-радянських працівників склалася думка, що куркулі -- це «не радянські люди». Тому вони, як особистості, їх майно знаходяться поза правовим полем. Вони своєрідні «іграшки» і за їх «поламання» покарання не відбудеться. Інтерпретація місцевим партійно-державним керівництвом та активістами рішень вищого партійно-державного керівництва СРСР щодо розкуркулення, депортації та суцільної колективізації як «безкарність за діяння» стала одним з тих чинників, які спровокували селян на масові стихійні виступи. Тільки протягом 1930 р. ГПУ УСРР зафіксувало 4098 виступів із загальною кількістю 95 6587 осіб Васильєв В., Віола Л. Колективізація і селянський опір на Україні... - С. 66. Див. також: Ивницкий Н.А. Репрессивная политика советской власти в деревне (1928-1933 гг.) / РАН. Ин-т рос. истории, Универ-ситет г. Торонто (Канада). - Москва, 2000. - 350 с..

Таким чином, досліджуючи причини, перебіг та наслідки селянських повстань, вчені лише відзначали загалом провокуючу роль сільських активістів як одного з факторів виникнення селянського протесту.

Аналізуючи опубліковані документи, слід виділити певні типи поведінки/діяльності сільських активістів, які змусили українських селян піднятися на повстання. Це, зокрема, фізичний вплив, грабунок майна селян, наруга над жінкою, зведення особистих рахунків, психологічний тиск та погрози, відверте обдурювання та ошуканство, наруга над релігійними віруваннями тощо.

Одним із мотивів подібної поведінки сільських активістів стали рішення вищого партійно-державного керівництва щодо модернізації сільського господарства СРСР, які поставили окремі соціальні групи селян поза правовим полем.

Размещено на Allbest.ur