Організація галузей рослинництва і тваринництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організація галузей рослинництва і тваринництва

План

1. Система, землеробства як організаційно-технологічна основа рослинництва

2. Система тваринництва та її організаційно-економічна оцінка

3. Система ведення обслуговуючих і підсобних промислових виробництв

1. Система землеробства як організаційно-технологічна основа рослинництва

n Систему ведення сільського господарства розглядають на різних рівнях - для кожного підприємства і для групи однотипних господарств. Важливими складовими елементами системи ведення господарства є системи ведення рослинництва і землеробства.

n Система рослинництва - це сукупність технічних, технологічних, організаційних та економічних заходів щодо ведення його галузей. Як загальне поняття вона охоплює всі галузі рослинництва і раціональні способи ведення їх за природно-економічними зонами і складається з різних галузевих систем:

n рільництва,

n овочівництва,

n садівництва,

n лукопасовищного господарства і лісівництва.

n Система землеробства - це комплекс агротехнічних, економічних та організаційних заходів, спрямованих на відновлення та підвищення родючості ґрунту, збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з одиниці земельної площі при мінімальних затратах праці і коштів. Звідси, система землеробства є організаційно-технологічною основою рослинництва.

Система землеробства як комплексне поняття складається з великої кількості пов'язаних між собою елементів (ланок), основними з яких є:

n 1) раціональна структура посівних площ;

n 2) система обробітку ґрунту;

n 3) система боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин;

n 4) система полезахисного лісорозведення;

n 5) систе-ма удобрення;

n 6) система насінництва;

n 7) система меліорації земель;

n 8) система заходів підвищення продуктивності при-родних кормових угідь;

n 9) система комплексної механізації виробництва;

n 10) раціональна організація території аграрних формувань;

n 11) заходи з охорони ґрунтів від водної і вітрової ерозії;

n 12) підвищення якості продукції, поліпшення її зберігання та ефективної переробки, раціонального використання праці і засобів виробництва.

Основні системи землеробства: заліжна , перелогова, підсічно-вогнева, парова, травопільна, плодозмінна і паропросапна.

n Заліжна, перелогова і підсічно-вогнева системи землеробства характерні для першого періоду розвитку землеробства. Родючість ґрунтів відновлювалась за рахунок природних процесів, без втручання людини. Землі протягом 3-5 років найчастіше засівались зерновими. Низький вміст гумусу, відсутність засобів боротьби з шкідниками, хворобами і бур'янами змушували землероба залишати їх на 20-30 років і освоювати нові землі. Заліжна і перелогова системи розвивались в степових і лісостепових районах, а підсічно-вогнева в лісовій зоні, де короткочасно використовувалась родючість звільнених від лісу ґрунтів, удобрених золою спалених дерев.

n Парова система землеробства характерна для феодального суспільства. Вона виникла на основі перелогової системи внаслідок скорочення періоду перелогу до одного року та обробітку його для боротьби з бур'янами. Оброблений переліг називається паром, а система землеробства, відповідно, паровою. Це була трипільна зернова система з таким чергуванням культур: пар, озимій, ярі. Порівняно з перелоговою вона була більш інтенсивною. Заліжна, перелогова і парова - це екстенсивні системи землеробства. В цих системах тільки частина землі (50-66%) використовується під посіви.

n Травопільна система землеробства виникла на основі парової з введенням посівів багаторічних трав для відновлення і підвищення родючості ґрунту та створення кормової бази для тваринництва. Найбільш повно травопільна система землеробства була опрацьована В.Р.Вільямсом. Вона включала правильну систему сівозмін (з 1-2 полями багаторічних трав), обробітку ґрунту, насінництва, меліоративних заходів, зокрема захисне лісорозведення. Відновлення і підвищення родючості ґрунту при цьому досягають завдяки посіву багаторічних трав, зокрема бобових, а також внесенню під окремі культури органічних і мінеральних добрив. Ця система відноситься до перехідних, а під посівами знаходиться 75-90% ріллі.

n Плодозмінна система - одна з найбільш інтенсивних. Вона характеризується тим, що під посіви використовують всю площу ріллі, не залишаючи парового поля, тобто здійснюють постійну зміну культур - плодозміну. Відновленню і підвищенню родючості ґрунту при цій системі сприяють висока культура землеробства і, насамперед, внесення органічних і мінеральних добрив під усі вирощувані культури.

n Просапна система землеробства характерна для південних районів недостатнього зволоження. При цій системі посіви зернових і просапних культур мають високу питому масу в загальній земельній площі. Вона має декілька різновидів: власне просапна система, зернопросапна, зернопаропросапна. Комплекс агрохімічних заходів просапної системи включає раціональне внесення і використання добрив, боротьбу з ерозією ґрунту, розробку і впровадження в практику системи зрошуваного землеробства. Ця система створює умови для впровадження повторних і пожнивних посівів.

Економічну оцінку систем землеробства здійснюють у двох напрямках: за рівнем інтенсивності та економічної ефективності.

Рівень інтенсивності системи землеробства визначають за такими показниками:

n 1) розміром матеріальних, трудових ресурсів та коштів в розрахунку на одиницю земельної площі;

n 2) кількість добрив в діючій речовині, внесених на одиницю зе-мельної площі;

n 3) рівень розораності земель;

n 4) питома маса площі посіву у площі ріллі;

n 5) склад культур і структура посівних площ;

n 6) обсяг механізованих робіт в умовних еталонних гектарах на гектар сівозмінної площі;

n 7) питома маса просапних культур у структурі посівних площ.

Економічну ефективність системи землеробства визначають за такими показниками:

n 1) вихід валової і товарної продукції на гектар сівозмінної площі, одиницю вартості виробничих фондів і виробничих затрат, людино-годину;

n 2) розмір прибутку на одиницю земельної площі;

n 3) урожайність сільськогосподарських культур;

n 4) продуктивність праці на виробництві окремих видів продукції і у господарстві в цілому;

n 5) собівартість одиниці продукції;

n 6) рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва, його галузей і окремих культур.

n Найбільш ефективною вважається така система землеробства, яка забезпечує виробництво максимальної кількості продукції при найменших затратах праці і коштів на її виробництво, що адекватно максимуму прибутку на одиницю земельної площі.

2. Система тваринництва та її організаційно-економічна оцінка

Тваринництво - важлива галузь сільського господарства, яка забезпечує населення продуктами харчування (молоко, м'ясо, яйця та ін.), виступає джерелом сировини для харчової промисловості, забезпечує відповідною сировиною легку, хімічну і фармацевтичну промисловості (вовна, шкіра, хутрова сировина, шовк-сирець, пух-перо, віск, жири тощо). Із відходів переробки продуктів тваринництва одержують кісткове борошно, перегін та інші корми тваринного походження.

Звідси, тваринництво є комплексною галуззю сільського господарства, в склад якої входить:

n скотарство,

n свинарство,

n вівчарство,

n птахівництво,

n конярство,

n бджільництво,

n звірівництво та інші галузі,

які між собою суттєво відрізняються технологією виробництва, засобами праці, організацією виробництва і виробленою продукцією.

n Основними завданнями на сучасному етапі розвитку галузей тваринництва є:

1) впровадження в практику виробництва ресурсоощадних технологій виробництва продукції кожної галузі тваринництва;

2) широке використання різних форм господарювання на базі приватної власності;

3) підвищення якості продукції завдяки використанню породної худоби і птиці, підвищення рівня селекційно-племінної роботи;

4) скорочення затрат праці і коштів за рахунок механізації виробничих процесів, в тому числі і засобів малої механізації в умовах дрібнотоварного виробництва;

5) зміцнення кормової бази, підвищення якості кормів;

6) розвиток переробних формувань і сервісного обслуговування основних виробників;

7) вдосконалення економічних взаємовідносин виробників продукції тваринництва з підприємствами переробки і агросервісного обслуговування.

В цілому, загальні завдання, які слід вирішувати при розвитку усіх галузей тваринництва полягають в тому, щоб забезпечити підвищення продуктивності тварин і збільшення до раціональних розмірів поголів'я худоби і птиці, і на цій основі збільшити обсяги виробництва високоякісної продукції при найменших затратах праці і коштів.

Під системою тваринництва слід розуміти склад і співвідношення галузей тваринництва в сільськогосподарському формуванні, а також комплекс технічних, технологічних, організаційно-економічних заходів (елементів) щодо їх раціонального ведення.

n Технічні заходи (елементи) - це відповідні типи приміщень для утримання тварин і птиці, система машин для виконання робочих процесів із обслуговування тварин, обладнання ферм та інші засоби виробництва.

n Технологічні заходи (елементи) - це система відтворення поголів'я, поліпшення породних і племінних якостей худоби, типи її годівлі, спосіб утримання тварин, а також заходи із проведення дезінфекції, профілактики і боротьби із хворобами тварин.

n Організаційно-економічні заходи (елементи) - це структура і виробничий напрям галузей тваринництва, щільність поголів'я худоби на одиницю земельної площі відповідно до конкретних умов виробництва і спеціалізації господарства.

n До організаційно-економічних елементів системи тваринництва відносяться також рівень спеціалізації, розміри і розміщення ферм, організація праці, прогнозування і облік, внутрішньогосподарські і міжгосподарські зв'язки між окремими групами тварин і галузями.

Отже, в кожній системі тваринництва у певному співвідношенні взаємодіють матеріально-технічні, технологічні та організаційно-економічні елементи, які і забезпечують найбільш доцільне використання тварин, підвищення продуктивності, збільшення поголів'я і поліпшення його якості з метою збільшення виробництва високоякісної продукції при найменших затратах праці та матеріально-грошових засобів.

n Значення окремих елементів системи тваринництва неоднакове для різних природних та економічних умов діяльності аграрних формувань. В зв'язку з цим, розрізняють зональні системи кормовиробництва, способи утримання тварин, типи годівлі тварин і т.д.

n Ефективна система тваринництва - це система, яка забезпечує найбільш інтенсивне використання тварин, ріст їх продуктивності і поголів'я з метою збільшення виробництва високоякісної продукції при найменших трудових і матеріально-грошових затратах.

n В різних природних та економічних зонах країни історично розвинулись відповідні системи ведення тваринництва: пасовищна; стійлово-пасовищна; стійлова (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Схема класифікації систем тваринництва

Ефективність системи тваринництва необхідно обґрунтовувати за рядом показників:

n вихід продукції,

n затрати на фізичну або умовну голову,

n вихід валової продукції тваринництва на одиницю затрат.

Крім того, використовують допоміжні показники:

n вихід продукції, валового доходу і прибутку

- на одну людино-годину,

- на гектар землі,

- на одиницю вартості фондів виробництва;

n продуктивність тварин,

n собівартість продукції,

n прибуток і рівень рентабельності окремих видів продукції і галузі в цілому.

рослинництво тваринництво аграрний

3. Система ведення обслуговуючих і підсобних промислових виробництв

n В аграрних формуваннях усіх форм власності виникає необхідність організації діяльності обслуговуючих і підсобних промислових виробництв, які доповнюють основну діяльність підприємства.

n Організація обслуговуючих і підсобних промислових виробництв сприяє ефективному розвитку галузей сільськогосподарського виробництва, зменшенню сезонності використання робочої сили, зокрема більш повному і рівномірному використанню її протягом року, особливо в пізньоосінній , зимовий та ранньовесняний періоди.

n Діяльність обслуговуючих і підсобних промислових виробництв дає можливість запобігти втратам сільськогосподарської продукції, забезпечити її власну переробку та зберігання. Обслуговуючі та підсобні промислові виробництва дають також певні додаткові доходи сільськогосподарським підприємствам за рахунок реалізації продукції переробки, будівельних матеріалів, предметів побуту, надання послуг та інше.

n За видами діяльності обслуговуючі та підсобні промислові підприємства поділяються на:

1) з переробки сільськогосподарської продукції (консервні заводи і цехи, млини, комбікормові заводи, олійні цехи та інші);

2) із зберігання сільськогосподарської продукції (овочеві фруктосховища, картоплесховища, холодильне обладнання);

3) із виробництва будівельних матеріалів (цегельні та черепичні заводи, лісопилки, кам'яні кар'єри);

4) з виготовлення керамічних і скляних виробів, тари, предметів побуту (меблів, столярних виробів, кошиків, віників та інше);

5) надання послуг (розпиловування дерево сировини, подрібнення зерна, технічне і сервісне обслуговування, ветобслуговування тощо).

Допоміжні виробництва аграрних підприємств - це:

n ремонтні майстерні,

n вантажний автотранспорт,

n жива тяглова сила,

n електро - і водозабезпечення,

n газове господарство тощо.

Розміри допоміжних виробництв визначають залежно від потреби в них підприємства і послуг населення.

В умовах формування ринкових відносин, реформування аграрного сектору економіки спостерігається тенденція розвитку дрібнотоварних господарств і особистих селянських господарств з відносно невеликими земельними ділянками. Тому розвиток обслуговуючих і підсобних промислових підприємств в крупних підприємствах повинен орієнтуватись на співпрацю і надання послуг цим господарствам. Звичайно, за потребами господарства, завданнями розвитку його галузей та соціальної сфери організують роботу інших допоміжних та обслуговуючих виробництв.

Размещено на Allbest.ru