Досвід полезахисного лісорозведення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Екологічна катастрофа яка в наслідок хижацького розорювання земель охопила північно-причорноморські степи в кінці XIX - на початку XX століть та викликані нею пилові бурі, посухи та неврожаї сприяли активізації пошуку шляхів її подолання та забезпечення сталого високого рівня урожаю. Однак ще у XIX ст. цілий ряд дослідників та практиків лісорозведення почали активно займатись цим питанням. Більшість з них сходилось на думці, що для ефективної боротьби з посухою та ерозійними процесами, які були характерними півдню України потрібно проводити заліснення цих територій.

Ідея захисту полів, садів та садиб лісонасадженнями виникла у землеробів посушливої степової зони після поселення їх у цих районах. Здавна було підмічено, що в посушливі роки хліб і трави Степу та Лісостепу краще родили поблизу лісів та близько від них. Ці спостереження й наштовхували окремих землевласників висаджувати ліс на полях смугами для захисту землі від ерозії та одержання високих та стабільних урожаїв сільськогосподарських культур.

У цьому контексті відзначився миргородський поміщик В.Я. Ломиковський - нащадок козацької старшини, дослідник української старини, етнограф та агроном, який займався вивченням агротехнічних та інших заходів, спрямованих на послаблення шкідливої дії посух. З 1809 р. він створив на своїх полях систему полезахисних смуг або впровадив, як тоді говорили, «древопольну систему землеробства». По межах своїх володінь Ломиковський посадив високостовбурні дерева, а на ділянках, непридатних для вирощування сільськогосподарських культур, ліси та сади. Всі дороги та греблі також були обсаджені різними деревами, насамперед - плодовими породами. лісорозведення степовий посуха ломиковський

Серед піонерів захисного лісорозведення особливе місце належить поміщику В.П. Скаржинському (1787-1861 рр.), який на крутосхилах, балках та інших непридатних для сільського господарства землях починаючи з 1814 р. біля села Трикрати (Вознесенський район, Миколаївської області) посадив 437 гектарів лісу, побудував 36 ставків, застосував зрошення лучних угідь, заклав помологічний сад (221 сорт), дендрарій (281 вид), плантацію шовковиці (150 га) і плодовий сад та виноградники (104 га). Він одним з перших організував у своєму маєтку лісорозсадники, які забезпечували садовим матеріалом майже увесь південь України, а також окліматизував чимало видів деревних та чагарникових порід з Північної Америки та Західної Європи.

Без спеціальної лісівничої чи агрономічної освіти В.П. Скаржинський опрацював технологію створення лісів і вирощування нового матеріалу на посадку у несприятливих умовах степової зони. Лісорозведення в степу - необхідна умова підвищення родючості ґрунтів, їхньої вологості, підвищення урожайності полів і поліпшення клімату. Для цього, як вважав В.П. Скаржинський, доцільно створити систему взаємно перпендикулярних лісових смуг і посадити ліс на крутосхилах і балках, у заплавах річок.

Одним із найдавніших осередків степового лісорозведення в Україні був Старобердянський лісовий масив, закладений у 1846 р. Він розташований у по сушливій частині Причорноморської низовини на висоті 5-25 метрів над рівнем моря. Тут у надлуговій частині тераси річки Молочної ґрунти супіщані, суглинисто-супіщані, зрідка піщані і на плато-суглинисто-темно-каштанові. Початок лісопосадок на Мелітопольщині пов'язаний з німецьким колоністом І.І. Корнісом (1789-1848), який з 1830 до 1844 р. посадив 12 гектарів лісу. У 1844 р. царський уряд запропонував І.І. Корнісу організувати державну лісову плантацію, яка почала діяти у 1846 р., і стала осередком державного степового лісорозведення. Головна мета створення плантації полягала у залісенні відкритих степових просторів.

У другій половині ХІХ ст. все частіше друкувалися матеріали про позитивний вплив лісонасаджень, і деякі прогресивні поміщики почали займатись лісорозведенням. Однак навіть наприкінці ХІХ ст. роботи по створенню лісосмуг проводили лише окремі ентузіасти.

У 1882 р. приступив до створення лісосмуг в своєму маєтку А. де Каррієр (с. Кам'яноватка на Миколаївщині). Розбивши поля на квадрати з довжиною сторін 240 сажнів, він саджав по межах кожного з них 4-рядні лісосмуги. За кілька років в його маєтку лісосмугами, площа яких становила 87 га, було захищено 1090 га полів. У 1877 р.

Карієр на невгіддях по схилах балок і по берегах річки Мертвовод почав сіяти жолуді дуба. Досвід створення захисних лісонасаджень Каррієра був виданий у Москві у 1895 р., захисні лісонасадження у його маєтку навіть обстежив відомий вчений агроном А. Бичіхін і встановив їх позитивний вплив на мікроклімат та врожайність сільськогосподарських культур. В. В. Докучаєв, опрацьовуючи план боротьби з посухами та ерозією, також використав досвід А.А. де Каррієра по лісовирощуванню.

Всі ці здобутки підготували справжній прорив у розвитку агролісомеліоративної науки, який здійснили роботи Докучаєвської експедиції, що стала своєрідним першим методичним і організуючим центром наукових лісомеліоративних досліджень як в Україні, так і в цілому в Росії.

Загальний напрямок науково-дослідних робіт з питань, пов'язаних з облісенням степів, було визначено дуже ясно і широко в працях експедиції, організованої В.В. Докучаєвим у 1891 р. Ця експедиція не тільки багато зробила для пізнання природи наших степів, не тільки виробила новий науковий метод обґрунтування господарських заходів з боротьби з посухою, але і намітила конкретні шляхи боротьби з цим стихійним лихом.

Однією з перших успішних спроб вирощування полезахисних лісових смуг у степу стало створення п'яти лісосмуг на території Маловиськівського району сучасної Кіровоградської області. Вони висаджувались у 1901-1902 рр. та розміщувались з півночі на південь. Керував роботами лісничий Оникіївського казенного лісництва Меронвіль де Сентклер. Ці лісові смуги були унікальними лісомеліоративними об'єктами, їх вивчали вчені С. Т. Мусієнко, М.Ф. Галюк, Є.С. Чеботарьов і встановили їх велику екологічну цінність.

У період з 1899 по 1910 р. були висаджені Володимирівські полезахисні лісосмуги (Казанківський район Миколаївської області) шириною 40 - 60 м. У ті ж роки у Вознесенському повіті посадили 53,3 га лісосмуг від 30 до 100 м шириною. А у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. на Одещині посадили 83,4 га 9 лісомуг шириною 30 - 50 м. Всього до 1917 р. на території 9 українських губерній посадили 1,5 тис. га полезахисних лісосмуг, і всі вони мали значну ширину та щільну конструкцію. У період Першої світової та громадянської воєн роботи по створенню лісосмуг припинилися.

Загалом система лісонасаджень Маріупольської дільниці та Великоандольського лісництва, створених у 1893-1907 рр. включала 54 дослідних об'єкти, у тому числі 37 полезахисних лісових смуг, 11 масивних лісонасаджень, 4 улоговинно-балкових лісонасаджень і 2 об'єкти на схилах. Тривалий час створювали лісосмуги шириною 40 - 60 м. Вважалося, що в лісосмугах такої ширини буде мати місце лісове середовище. Широкі лісосмуги займали значну частину орних земель. Вони були щільними, і в них і поряд з ними накопичувались вали зі снігу, що весною на тривалий час затримувало проведення сільськогосподарських робіт. На Деркульській і Маріупольській дільницях захисні лісонасадження створювали на багатих звичайних чорноземах. Ці лісонасадження збереглися до наших днів і знаходяться у відмінному стані.

На жаль, байдужість царського уряду, Перша світова війна та національно-визвольні змаганнями які розгорілись на території колишньої Російської імперії перешкодили реалізувати в життя запропоновані ідеї.

Після приходу до влади більшовиків перед ними постала проблема продовольчого забезпечення країни. Окрім відновлення сільського господарства країни, зруйнованого бойовими діями, радянською владою було взято курс на його модернізацію та зменшення залежності рівня урожаю від природних умов.

У 1920-х рр. були розпочаті роботи по закріпленню ярів, сипучих пісків, залісненню вирубок у посушливих районах країни. 29 квітня 1921 р. було прийнято постанову про боротьбу з посухою, проте в Україні з 1921 по 1927 рр. було посаджено лише 2 тис. га полезахисних лісосмуг. Лише 1929 р. Наркомзем УРСР провів широку нараду з питань створення системи полезахисних смуг. З основними доповідями на нараді виступали провідні вчені Г.М. Висоцький і В.Я. Гурський. На цій нараді особлива увага зверталася на обґрунтування породного складу, ширини міжрядь і конструкції полезахисних лісових смуг, відстані між повздовжніми полезахисними лісосмугами.

Саме в цей період почалась справжня реалізація Докучаєвського плану. У 1931 р. було прийнято постанову Ради народних комісарів і ЦК ВКП(б) про створення широких полезахисних насаджень на незрошуваних та зрошуваних територіях. Тій же проблемі партія та уряд приділяли в другій та третій п'ятирічці особливу увагу, що знайшло своє відображення в постанові Ради народних комісарів СРСР і ЦК ВКП(б) від 26 жовтня 1938 р. «Про заходи забезпечення стійкого урожаю в посушливих районах СРСР» та ряді наступних постанов та наказів керівних органів.

До того ж завдяки інтенсивній і продуктивній діяльності вже вище згаданих дослідницьких установ було остаточно доведено величезне значення степового лісорозведення для боротьби з посухою і отриманням високих і стійких урожаїв та допомогла розробить нові структури і типи полезахисних насаджень, правила їх розподілення та агротехнічні прийоми їх створення.

Загалом протягом 1930-х рр. і до 1941 р. було висаджено 43,5 тис. га полезахисних лісових смуг, проте, як показало обстеження комісії УкрНДІЛГА, значна частина їх загинула (45%) або знаходилась в незадовільному стані (36%). Це свідчило про низьку якість лісокультурних робіт. Отже, як бачимо, досвід полезахисного лісорозведення в Україні почав формуватися з кінця XVIII ст. та особливо активно почав впроваджуватися на практиці в період 20-30-х років XX століття.

Размещено на Allbest.ru