Бавовносіяння в контексті розвитку зрошуваного землеробства на півдні України в 1930-1950-х роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Бавовносіяння в контексті розвитку зрошуваного землеробства на півдні України в 1930-1950-Х роках

Клубук В.В.

До середини 1950-х років південь України по географічній межі Мелітополь - Одеса вважався зоною бавовносіяння. В 1952 р. посівні площі бавовнику в Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Одеській, Дніпропетровській і Донецькій областях становили 475 тис. га [1]. Того ж року в Херсоні була побудована перша черга найбільшого в Європі бавовняно-паперового комбінату (БПК), ідея створення якого виникла в 19341935 рр. В 1935 р. в УРСР діяли 5 бавовноочисних заводів (в Херсоні, Миколаєві, Каховці, Скадовську і Генічеську), здатних очистити 60-65 тис. т сирцю за сезон. Завод у Херсоні вже в 1931 році (на другий рік після побудови) очистив 8800 т сирцю.

Україна була найбільш північним регіоном бавовносіяння в світі [2, с. 4]. Протягом 1928-1932 рр. в нових бавовносіючих районах СРСР було зібрано 145 тис. тонн бавовни-сирцю [3, с. 18]. Загальне виробництво бавовни в СРСР у 1932 р. дозволило позбутися необхідності її імпорту [4, с. 9]. В подальшому об'єми нарощувалися [4, с. 146-148; 5].

Подібність кліматичних умов нової території до традиційних районів його вирощування, можливість і доцільність неполивної культури бавовнику в посушливому Степу, колективізація і пов'язана з нею «примусовість» спрямування сільського господарства слугували вагомими причинами його широкого впровадження в Україні, починаючи з 1930 року [2, с. 4; 6, с. 74]. Вже в 1931 році площа посівів «білого золота» була доведена до 157 тис. га, збільшившись за рік у 8 разів, а традиційний зерновий напрям сільського господарства степової смуги України почав швидко змінюватися в бік розвитку галузі бавовництва. На кінець 1934 р. площа посівів бавовнику становила 7,8% до інших культур [4, с. 4-5]. На той час по зоні бавовносіяння було організовано 65 МТС, 1213 бавовницьких колгоспів і 3 таких радгоспи. Площа під бавовником в цих господарствах була втричі більше середнього процента по зоні, а бавовник займав 25% орних площ кожного з цих бавовницьких господарств.

Над вирішенням питань агротехніки вирощування і селекції бавовнику працювали дослідні установи півдня УРСР, серед яких були Селекційно-генетичний інститут (м. Одеса) і Херсонська зональна станція бавовництва НК землеробства СРСР, на базі якої в 1949 р. організовано Український науково-дослідний інститут бавовництва. Питання бавовництва і зрошуваного землеробства тісно перепліталися в науково-дослідній роботі цієї установи, а в 1956 р. УкрНДІ бавовництва було реорганізовано на Український НДІ зрошуваного землеробства.

Таким чином, в дослідженні історії розвитку зрошуваного землеробства на півдні України, актуальним є історико-науковий аналіз етапу бавовносіяння на даних землях в 1930-1950-х роках. Існує потреба з'ясувати причини швидкого розгортання бавовносіяння та зробити низку висновків щодо організації зрошуваного землеробства на півдні України в цей період.

Окрім зацікавленості окремих дослідників, і в першу чергу, В. Г. Ротмістрова вирощуванням бавовнику в Україні не займалися. Перший раз його висіяли в 1827 р. в с. Деміївці (80 км від Одеси) насінням, отриманим з Марселю. Сприятливі погодні умови року дозволили отримати доморозний урожай бавовни-сирцю, але вже в наступному році через дощову і холодну погоду бавовник не достиг. Посіви бавовнику, маючи більше аматорський характер, проводилися в різних районах України переважно на невеликих площах. В 1867 р. за матеріалами Паризької виставки відмічено посів бавовнику в Асканії- Нова на площі 0,25 десятини [4, с. 3]. До початку першої світової війни у Миколаївському повіті посівні площі його становили до 50 га, в Херсонському - 5 га. Врожайність бавовни-сирцю досягала 4-5 ц/га.

Систематичні дослідження за рослинами бавовнику вперше почав проводити на півдні України директор Одеського дослідного поля В. Г Ротмістров в 19041915 рр. За його даними врожайність у сприятливі роки становила 9-12 ц/га і не відрізнялася за цим показником в більшості країн світу [7].

Справа в тому, що провідні країни-експортери бавовни не розвивали особливо науково-дослідну роботу з бавовником. Великі тогочасні імперії вирощували «біле золото» здебільшого в межах своїх колоніальних володінь, і характер сільського господарства був екстенсивним, з широким залученням місцевого населення до ручних обробітків і збирання бавовни. В США - країні-лідері за виробництвом бавовни і текстильного обладнання науково-обґрунтовані аспекти вирощування бавовнику (scientific cotton breeding) почали з'являтися лише в 1898 році [8, с. 184].

Досвід В. Г. Ротмістрова у вирощуванні бавовнику міг би не знадобитися на півдні України, але на початку 1920х років в Радянському Союзі було поставлено завдання отримати текстильну незалежність від західних країн [9, с. 5]. І саме в цей час галузь бавовництва почала відчувати гостру нестачу сировини з Закавказзя і Середньої Азії - традиційних районах вирощування бавовнику в колишній Російській імперії, внаслідок громадянських війн, що тривали тут з 1917 року. В Туркестані і на Закавказзі зупинилося 89 бавовноочисних заводів [10].

Нарком землеробства СРСР визначив південь Херсонської області як район, подібний за ґрунтово- кліматичними умовами до середньоазійських. І в 1924 році бавовник почали вивчати на Херсонській сільськогосподарській дослідній станції. Восени того ж року на станції була розпочата робота з організації принципово нового науково-дослідного підрозділу - відділу поливних культур (засновано за постановою Всеукраїнської ради з дослідної справи 25-29.06.1925 р.) [11]. Саме в цьому відділі і продовжувалися дослідження бавовнику, вивчався вплив агрокліматичних факторів на нову рослину в умовах зрошення і богари.

В 1928 р. дослідна станція була включена до мережі дослідних пунктів Головного Бавовникового Комітету. За рахунок коштів цього комітету і за методикою, встановленою Туркестанською дослідною станцією, провадилась подальша науково-дослідна робота. З 1927 р. Херсонська дослідна станція почала закладати колективні досліди з бавовником в селянських господарствах свого району. У той самий час дослідну роботу з бавовником почали Брилівська дослідна зрошувальна станція і Одеська крайова сільськогосподарська дослідна станція. Протягом 1924-1929 рр., за винятком прохолодного 1928 р., середній урожай бавовни-сирцю дорівнював 8,9 ц/га, а в окремі роки сягав 16,7-19,0 ц/га, що стало ще однією нагодою для пропагування бавовносіяння [12].

Спеціальним рішенням ЦК ВКП (б) «Про бавовництво» від 18.07.1929 р. дало поштовх «принять более решительные меры по развитию хлопкодоства в новых районах (Дагестан, Сев. Кавказ) и развертыванию опытов по хлопководству (Украина, Крым, Астрахань) путем распространения соответствующих сортов скороспелых семян, страховки посевов от неурожая и других льготных мероприятий, доведя площадь хлопковых посевов в новых районах в конце пятилетки до 200 000 га» [13].

Протягом перших п'ятирічок, а потім і у післявоєнний період, з розвитком бавовництва було пов'язано і зрошення [14, с. 6]. В. Г. Ротмістров розглядав перспективу бавовнику з огляду на розробку заходів проти суховіїв [15]. І одним з результатів його досліджень був висновок про те, що для розвитку зрошення лівобережних наддніпрянських степів необхідне збільшення деревних насаджень вздовж посівів [7].

Поливних земель на півдні УРСР було обмаль. У 1917 році на Херсонщині налічувалось лише 600 га зрошуваних земель, в основному невеликі зрошувані ділянки з відкритими земляними каналами на місцевих водних джерелах [16, с. 3-4; 17].

Протягом 1920-х років розроблялися проекти обводнення території Нижнього Дніпра (землі з півночі на південь від Запоріжжя до Криму, з заходу на схід від Нікополя до Мелітополя) за проектом «Дніпробуду». План будівництва передбачав зрошення земель, на яких планувалося вирощування цінних технічних культур: арахісу, бавовнику, кенафу та ін., а також створення страхових фондів пшениці [6, с. 9]. Іригаційна система першої черги плану могла би забезпечити поливною водою 530 тис. га нижньодніпровських земель, більшість з яких відводилась під вирощування бавовнику, пшениці і люцерни [6, с. 37]. При цьому розширення площ під бавовник досягалося головним чином за рахунок скорочення площ під ячменем ярим та іншими яровими культурами, а також при ліквідації однорічних і багаторічних толок (перелогів), в деяких випадках навіть чистих парів [6, с. 55].

Будівництво другої черги проекту «Дніпробуд» створювало ще 725 тис. га зрошуваних земель [6, с. 42]. Обводнення Криму повинно було б створити 540 тис. га зрошуваних земель, 60 тис. га з яких відводилося під бавовник (11%) [6, с. 55].

Слід також відмітити, що активне нарощування площ посівів бавовнику викликало і збільшення площі розораних земель в цілому в регіоні. Вже в 1931 р. Д. Т. Зузик відмічає, що незайнятої ріллі в районі Нижнього Дніпра залишилося лише 10%. У той же час протягом 1888-1930 рр. в Дніпровському повіті Таврійської губернії траплялися переважно неврожаї і лише зрідка задовільні врожаї зернових культур (7-8 і більше центнерів зерна) (табл. 2) [6, с. 57], тому вирішення проблеми зрошення було першочерговим заходом у завданні збільшення виробництва зерна, а разом з тим і забезпечення необхідних обсягів текстильної сировини.

Хоча вирощування бавовнику на півдні України планувалося в неполивних умовах, враховуючи посухостійкість і витривалість нової культури. Але з проектуванням великого розмаху зрошення на початку 1930-х років поливний бавовник мав би стати в один ряд за значимістю з зерновими культурами і кормовими травами. Про це йшлося у постанові РНК УРСР від 1 серпня 1932 р.: «Признать правильной принятую Гипроводом установку на специализацию сельского хозяйства орошаемого массива и в частности на получение ценнейших зерновых и технических культур (пшеница, хлопок и т.п.)» [6, с. 4].

За результатами перших досліджень з поливом бавовнику були зроблені висновки, що зрошення взагалі не може бути корисним у нових районах, оскільки призводить до запізнення дозрівання [18, с. 427]. Тому «Географическое сочетание поливного и богарного хлопчатника в новых районах представляют собой... важную проблему ирригационного хозяйства. Во всяком случае не подлежит сомнению, что введение в севооборот в поливном клину на Нижнем Днепре хлопчатника, клещевины, лубяных и др. технических культур не состоит ни в каком противоречии с разрешением таких задач, как создание достаточного гарантийного фонда пшеницы и организация устойчивой кормовой базы для животноводства» [6, с. 4].

В 1931 році за вказівками радянської влади була створена мережа дослідних установ, що працювали над науковим вирішенням питань, пов'язаних з освоєнням нових районів СРСР під бавовник і підвищенням його врожайності. Установи об'єднувалися Інститутом бавовництва нових районів (рос. - НОВНИХИ) [19, с. 4].

До 1930 року Херсонською сільськогосподарською дослідною станцією НК землеробства УРСР було відібрано сорти бавовнику 1306 (Шредера), 169 (дехкан), 182 (Ак- Джура), які потім були поширені в нових районах. В 1931 році станція була реорганізована в Херсонську зональну станцію бавовництва НК землеробства СРСР, яка вже через п'ять років отримала статус Української дослідної бавовникової станції ГУ науково-дослідних установ НК землеробства СРСР (постанова РНК СРСР №175 від 1.02.1935 р.) [20, с. 26-27]. Таким чином в Херсоні почала діяти центральна науково-дослідна установа УРСР з питань культури бавовнику. В підпорядкуванні станції було Скадовське дослідне поле й експериментальне господарство в м. Херсоні. До завдань роботи станції входило виведення нових ранньостиглих сортів, конче необхідних для заміни «невизріваючого» бавовнику, що мав низький коефіцієнт розмноження насіння (2,5-2, а в окремі роки і нижче) [4, с. 41].

Для поліпшення роботи Херсонської зональної станції бавовництва в 1933 р. з Таманської дослідної станції до Херсону на посаду заступника директора було запрошено М. М. Горянського - відомого в майбутньому вченого, автора «Методичних вказівок з проведення польових дослідів на зрошуваних землях» (1965, 1970), що тривалий час (до 1986 р.) були єдиним методичним посібником для дослідної роботи в Україні і в зрошуваній зоні Росії [21, с. 13-14]. зрошуваний землеробство бавовносіяння

На Українській зональній станції бавовництва свої перші кроки на дослідницькій ниві здійснював С. Д. Лисогоров - основоположник наукової школи зрошуваного землеробства. Багато експериментальних даних для написання докторської дисертаційної роботи з теми: «Особливості розвитку бавовнику і головні питання його культури в нових районах СРСР» вченим одержано саме тут. Так, ним разом з директором станції бавовництва, професором П. І. Підгорним в 1931-1933 рр. для умов Херсону було встановлено орієнтовний показник початку сівби бавовнику: середня температура ґрунту на глибині 50 см в 12°С [19, с. 9].

Питання агротехніки бавовнику в новому районі мали надзвичайне значення. Надто ранні терміни сівби, глибока заробка насіння в ґрунт та інші недосліджені питання часто не дозволяли отримати навіть сходи культури. Так, в 1930 р. в Україні внаслідок зазначених причин на площі 510 га сходи бавовнику не з'явилися [19, с. 90]. Ранні або розтягнуті до 10 днів строки сівби спричиняли десятикратне зниження урожайності бавовни-сирцю.

З метою стимулювання вирощування бавовнику колгоспам виплачували щедрі винагороди за понадпланові обсяги. Взірцеві господарства ставали мільйонерами, а кращі ланкові заготівельних артілей, «стаханівці» - Героями Радянського Союзу. В 1935 році виплата колгоспам за тонну бавовни-сирцю першого сорту збільшилася порівняно з 1934 роком втричі, і могла становити до 1500 крб. [4]. Таким чином, при найкращих умовах, зібравши зі 100 га посіву бавовну-сирець урожайністю 10 ц/га, господарство могло отримати 150 тис. крб. В Запорізькій області, в Якимівському районі грошовий прибуток колгоспу «День Паризької комуни» від здачі бавовни-сирцю в 1938 р. становив 1,35 млн. крб. Прибуток з одного гектара посіву бавовнику становив 2645 крб. Колгосп «Рух до комуни» Голоспристанського району теперішньої Херсонської області в тому ж таки році отримав 1,38 млн. крб. [2, с. 4-5].

Проте в умовах примусової колективізації, за відсутності механізації праці, це були винятки, взірцеві господарства. В Херсонській області в середньому за 6 років (1937-1940, 1950, 1951) було зібрано 4,5 ц/га бавовни-сирцю. В УкрНДІ бавовництва в середньому за 31 рік на неполивних землях врожай бавовни становив 9,0 ц/га з коливаннями від 0,8 до 14,5 ц/га. В середньому за 20 років в умовах монокультури було одержано урожай бавовни в умовах зрошення 17,4 ц/га, в тому числі доморозного сирцю 12,1 ц/га, при врожаї без зрошення відповідно 10,6 і 8,0 ц/га [22, с. 8].

Протягом 1941-1945 рр. бавовництву було завдано великого удару. Багато цінних дослідних зразків і даних наукових досліджень було втрачено. Водночас частина поливних земель, зайнятих бавовником раніше, під час війни були засіяні продовольчими культурами, що в подальшому зіграло важливу роль у поверненні сільському господарству півдня УРСР зернової спеціалізації.

В першу післявоєнну п'ятирічку протягом 1947-1948 рр. розроблялася комплексна програма по запобіганню посух, піщаних і пилових бур в південних районах СРСР, серед яких була і Україна, шляхом побудови водоймищ, посадки лісозахисних смуг і впровадження травопільних сівозмін В ці та послідуючі роки було прийнято ряд важливих постанов щодо розбудови і модернізації зрошуваних систем. Якщо раніше бавовник вважався неполивною культурою, то починаючи з того часу, його вирощування нерозривно було пов'язане зі зрошенням.

В постанові Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) від 20.10.1948 р. «О плане полезащитных лесонасаждений, внедрения травопольных севооборотов, строительства прудов и водоёмов для обеспечения высоких устойчивых урожаев в степных и лесостепных районах Европейской части СССР» вказувалося на те, що з 1951 року завданням колгоспів і радгоспів Херсонської, Запорізької, Миколаївської, Дніпропетровської областей і північних районів Криму є збільшення посівних площ та врожайно сті бавовнику, пшениці й інших сільгоспкультур у зв'язку з переходом на нову систему зрошення та розвитком м'ясо- молочного скотарства й ін. Обов'язковими були вимоги, щоб в районах бавовносіяння на зрошуваних землях розмір поливних ділянок був 20-40 і більше гектарів [23].

За Постановою Ради Міністрів СРСР № 400 від 20.09.1950 р. «Про будівництво Каховської гідроелектростанції на Дніпрі, Південно-Українського каналу, Північно-Кримського каналу і про зрошення земель південних районів України і Північного Криму» передбачалося зрошення 1,5 млн. га земель. Під бавовник в нових районах бавовносіяння відводилося більше 600 тис. га кращих зрошуваних земель [24, с. 138]. Виконання проектно-вишукувальних робіт для будівництва великих зрошувальних і обводнювальних систем у південних областях України та Північному Криму було покладено на інститут «Укрдніпроводбавовна». У червні 1953 р. цю установу перейменовано в Український державний інститут «Укрдніпроводгосп» (Постанова Ради Міністрів СРСР від 27.05.1953 р.). Саме за проектами «Укрдніпроводгоспу» в Україні протягом 1953-1959 рр. було побудовано зрошувальні системи на загальній площі 99,8 тис. га, а також осушувальні системи на загальній площі 139,2 тис. га [25].

В нових умовах до основних завдань створеного в 1949 р. УкрНДІ бавовництва (з 1956 р. - УкрНДІЗЗ) входила розробка системи зрошення Південного Степу, тим самим простежувались майбутні обриси діяльності нинішнього Інституту зрошуваного землеробства НААН.

Збільшення зрошуваних земель цілком логічно призводило до того, що все частіше проривалося в друкованих виданнях, що неполивний бавовник є маловрожайним в умовах звичайного колгоспу, і його потрібно переводити на поливні умови вирощування. В 1951 р. в підручнику для навчання масових колгоспних кадрів «Бавовник» М. М. Горянський доводить до відома тих самих кадрів: «при правильному зрошенні розвиток бавовнику не затримується, майже не затримується і розкриття коробочок. Із застосуванням прийомів, що прискорюють розвиток бавовнику, ефективність зрошення буде зростати». До цих прийомів відносили всі відомі тоді агротехнічні заходи з догляду за посівами, а також впровадження скоростиглих сортів. Автор на основі досліджень Українського НДІ бавовництва рекомендує: «за період вегетації... давати в помірно вологі роки 2-3 поливи, а в посушливі роки 3-4 поливи» [24, с. 137-139], хоча ледь не в кожному виданні середини 1930-х років можна знайти цілі абзаци проти застосування зрошення, що воно затримує дозрівання культури, і що пропагувати зрошення бавовнику можуть лише «контрреволюційні елементи».

Слід розглянути причини припинення бавовносіяння в УРСР. За постановою Ради Міністрів СРСР №1114 від 19.03.1949 р. «Про заходи по розвитку бавовництва в неполивних районах» і Наказу Міністерства сільського господарства СРСР №242 від 25.03.1949 р. Українську дослідну станцію бавовництва реорганізовано в

Український науково-дослідний інститут бавовництва з підпорядкуванням ГУ технічних культур Міністерства сільського господарства СРСР (в 1950 р. - Міністерству бавовництва СРСР), і вже в 1956 р. на його базі створюють Український науково-дослідний інститут зрошуваного землеробства з підпорядкуванням Українській академії сільськогосподарських наук (постанова Ради Міністрів СРСР №253 від 19.02.1956 р.), а з 11 квітня 1962 р. - Міністерству сільського господарства УРСР. Пріоритетним напрямом роботи науково-дослідної установи стає дослідження зрошуваного землеробства півдня Української РСР. Починається розробка режимів зрошення під зернові і технічні сільськогосподарські культури, а бавовник втрачає чільне місце серед них. Площі його посівів збільшують в основних районах бавовносіяння СРСР, натомість в Україні вони зменшуються і з другої половини 1950-х років окрім Генічеського району Херсонщини знайти бавовник будь- де в іншому місці було важко.

Відміна бавовносіяння в нових районах була швидкою, якщо не сказати майже миттєвою. Існує кілька основних причин такій швидкій переорієнтації сільського господарства.

Наслідком 1941-1945 рр. став занепад сільського господарства. Продовольчий дефіцит і зайнятість частини поливних земель, які раніше засівались бавовником, під історично традиційними зерновими культурами на фоні втрати цінних результатів наукових досліджень з бавовництва не могли не вплинути на подальший перегляд рішень щодо необхідності бавовносіяння в Україні. Але це сталося й не одразу, і, скоріше за все, як наслідок початку «десталінізації».

Місце бавовнику вже до кінця 1950-х років зайняла «цариця полів» кукурудза. Але її вирощування в умовах Степу, принаймні, диктувалося історично сформованою спеціалізацією степового господарства.

Економічно ж ефективне бавовництво на півдні було неможливим внаслідок як біологічних, так і виробничих факторів. Пізньостиглість сортів, низький коефіцієнт розмноження насіння бавовнику та низька урожайність сирцю при недотриманні, а часто й незнанні правильної агротехніки вирощування не додавали цій культурі схвальних відгуків. Однак цього і не треба було. Політика прославлення партійних рішень і замовчування «неправильних» даних призвела до того, що важливість культури бавовнику на півдні України була переоцінена і лише постійно нав'язувалася «вольовими рішеннями партії». Висока частка ручної праці при проривці, чеканці, а надто при збиранні бавовнику робили його культуру надзвичайно витратною. Не зважаючи на розвиток механізації вирощування бавовнику, необхідна матеріально-технічна база по-справжньому так і не була створена. В господарствах часто, окрім ручної робочої сили, зовсім не було чим обробляти посіви.

В кращих районах неполивного бавовництва середній урожай бавовни-сирцю 5 ц/га вважався добрим, 10 ц/га і більше отримували лише передові господарства. В той час, як на поливних землях Середньої Азії і Закавказзя бавовник давав 25-30 ц/га, а в передових господарствах - 45-50 ц/га [26, с. 11]. І при цьому в традиційних районах його вирощування були відновленні зрошувальні системи, що дозволило повністю змінити рішення щодо доцільності вирощування «білого золота» в Україні [22, с. 8].

Висновки. За умов «десталінізації» десятикратний контраст низької врожайності безполивного бавовнику в УРСР і високої при зрошенні в Середній Азії вказував на значні недоліки неполивної культури бавовнику. Водночас зростання темпів розбудови зрошення цілком логічно потребувало переведення сільського господарства півдня України на зрошуване землеробство, з поверненням зернової спеціалізації. Тим паче, в цей час активно розвивалося тваринництво і почали збільшуватися посівні площі насамперед під кукурудзу, але також і під інші зернові культури та багаторічні кормові трави. Кормову ж базу для тваринництва бавовник забезпечити не міг жодним чином.

За таких обставин стає зрозумілим, що без гарячкуватого просування «згори» бавовник би в Україні довго не затримався, натомість маємо щонайменше тридцять років бавовносіяння, а тому протягом другої половини 1920-х і середини 1950-х років підведення і побудову інфраструктури сільського господарства південного регіону у відповідність до цього. Зрошення не розвивалося безпосередньо для бавовнику, але запроектовані під нього та під інші зернові культури зрошувані системи з подальшими вдосконаленнями й уточненнями залишаються дієвими і до сьогодні.

Науково-дослідна робота створеного в 1956 році на базі УкрНДІ бавовництва УкрНДІ зрошуваного землеробства зосередилася на дослідженні і вирішенні питань та проблем зрошуваного землеробства півдня УРСР. Дослідження з поливом сільськогосподарських культур проводилися в цій установі починаючи з 1924 року. В 1971 році, після 15 років плідної наукової роботи УкрНДІ зрошуваного землеробства за розробку прогресивних способів поливу основних сільськогосподарських культур та впровадження їх у виробництво був нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапору, і це була багато в чому заслуга колективу вчених, які працювали в Інституті протягом часів бавовносіяння.

Сьогодні Інститут зрошуваного землеробства НААН залишається єдиною науково-дослідною установою України, яка займається дослідженням питань зрошуваного землеробства - основи гарантованого отримання високих і сталих урожаїв сільськогосподарських культур в умовах півдня України.

Зникла з поля зору культура з'явилася на полях Херсонщини лише в 1990-х роках, з відновленням в Українському НДІ зрошуваного землеробства роботи зі створення ранньостиглих середньо волокнистих сортів бавовнику при співробітництві з науково-дослідними установами Болгарії. В 2005 та 2007 рр. було створено два сорти бавовнику: Підозерський 4, Дніпровський 5. Сьогодні у відділі селекції проводяться роботи лише по збереженню єдиної в Україні колекції ранньостиглих сортів бавовнику.

Список використаних джерел

1. Горянський М. М. Як одержати високий урожай бавовнику. - К., 1949.

2. Сніговий В. С. Відродження бавовництва на Україні: Монографія. - Херсон: Айлант. - 2003.

3. Горянський М. М. Бавовник на Україні / М. М. Горянський, У. А. Лобко. - Харків, 1935.

4. Зузик Д. Проблема Нижнего Днепра. - М.: Гипровод, 1932.

5. Коваленко М. М. Внесок професора В. Г. Ротмістрова (18661941) у розробку технології вирощування бавовнику в Україні // Гілея: наук. вісник: зб. наук. праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К.: «Гілея», 2014. - Вип.89 (10). - С.154-157.

6. Harry Bates Brown. Cotton; History, Species, Varieties, Morphology, Breeding, Culture, Diseases, Marketing, and Uses // Second edition. Fifth impression. - McGraw-Hill Book Company, Inc., New-York and London, 1938. - P.184-544.

7. Підгорний П. І. Звіт про діяльність сільськогосподарської дослідної станції за 1926-27 та 1927-28 с.-г роки. - Херсон, 1930.

8. Абалдов А. Н., Васильева Т. В. Исторический опыт возрождения хлопководства на юге России // Вестник ОрелГАУ - 2008. - №3. - С.4-10.

9. Ротмистров В. Г. Сущность засухи по данным Одесского опытного поля / В. Г. Ротмистров. - Одесса: Тип. С. Н. Скарлато, 1911. - 66 с.

10. Экономическая эффективность орошения. Под ред. С. Д. Лысогорова. - К.: Урожай, 1969.

11. Лысогоров С. Д. Особенности развития хлопчатника и основные вопросы его культуры в новых районах СССР / С. Д. Лисогоров // Дисс. ... доктора с.-х. наук. - Херсон, 1948. - Ч.2.

12. Лысогоров С. Д. Сроки посева хлопчатника в новых районах. - Пятигорск, 1938.

13. Лысогоров С. Д. Особенности развития хлопчатника и основные вопросы его культуры в новых районах СССР / С. Д. Лисогоров // Дисс. ... доктора с.-х. наук. - Херсон, 1948. - Ч.1.

14. Мы выстояли и победили. 1945-1995 гг. / Ред. Г. П. Найденов. - Херсон, УкрНИИОЗ, 1996.

15. Горянский М. М. Хлопчатник / Учебник для второго года обучения массовых колхозных кадров на трехлетних агротехнических курсах без отрыва от производства. - Харьков, 1951.

16. Марков П. В. Сельскохозяйственные мелиорации / [П. В. Марков, Г. В. Данилова, И. А. Алексеев и др.]. - М., 1956.

Анотація

Мета дослідження: встановлення причин та наслідків бавовносіяння на півдні України в 1930-1950--х роках, його значення для сільського господарства цього регіону та ролі в процесі розбудови перших зрошуваних систем.

Методи дослідження: метод періодизації, хронологічний, історико-- науковий.

Висновки: вирощування бавовнику в Україні інтенсивно нав'язувалося новоствореним колгоспам і радгоспам попри історично сформовану зернову специфікацію Степового господарства. Проте бавовносіяння в УРСР налічує понад 30 років активного пропагування і впровадження протягом другої половини 1920--х і середини 1950-х років. Під бавовник відводилася відповідна інфраструктура сільського господарства півдня України. Зрошення, хоча і не розвивалося безпосередньо для бавовнику, але запроектовані під нього та під інші зернові культури зрошувані системи з подальшими вдосконаленнями й уточненнями залишаються діючими і до сьогодні. А одна з провідних науково- дослідних установ України, що займається вирішенням питань зрошуваного землеробства -- Інститут зрошуваного землеробства НААН, понад 30 років в своїй історії проводила дослідження з бавовником і мала статус головної науково-дослідної установи України з питань його вирощування.

Ключові слова: бавовник, бавовносіяння, зрошення, зрошувальні системи, зрошуване землеробство, південь України.

Размещено на Allbest.ru