Судова ветеринарна медицина

Размещено на http://www.allbest.ru/

Судова ветеринарна медицина



Предмет, визначення, мета та завдання судової ветмедицини

Поряд з патрозтином велике значення в теперішній час набуває судова ветеринарна експертиза, яка дуже ретельно допомагає вирішити і виявити значну кількість недоліків.

Судова ветеринарна медицина - це комплексна наука, інтегруюча основні правові (юридичні) та спеціальні наукові або науково-прикладні знання в області ветеринарної медицини, біології та патології тварин в цілях захисту прав людини та охорони тваринного світу.

Експертиза (expertisa від лат. expertus - дослідний) - обстеження, заключення досвідченого слідчого. Це перш за все вид лікарської експертизи для вирішення спеціальних питань з ветеринарної медицини, які виникають внаслідок судової, арбітражної та страхової практики. Питання, які можуть бути розглянуті при допомозі судової ветеринарної медицини: кримінальні та громадські справи, пов'язані з загибеллю, захворюванням та вимушеним забоєм тварин, порушенням карантинних заходів, купівлі - продажу тварин, виробництва сировини та продуктів тваринного походження, неправильним і невмілим використанням тварин з племінною метою, незаконним полюванням (браконьєрством), жорстоким ставленням до тварин.

Мета судової ветеринарної медицини - використання всього комплексу ветеринарних знань спеціальних методів дослідження в разі науково-прикладних засобів доказу для вирішення конкретних задач ветеринарної експертизи.

Задачі та завдання судової ветеринарної медицини полягають у всебічній дії правоохоронних органів, кримінального та господарського судів, страхової служби юридичним та фізичним особам, які займаються утриманням та розведенням тварин, їх закупівлею та продажем, використання сировини та продуктів тваринного походження, в об'єктивному розгляданні та науково обґрунтованому висновку з витікаючих в кримінальних справах питань, вирішення котрих визначається компетентними правоохоронними органами з залученням в необхідних випадках ветеринарних лікарів як експертів.

Судово-ветеринарний розтин має багато спільних ознак з патологічним розтином, але він має і ряд особливостей. Він суттєво відрізняється своєю метою і завданнями. Крім визначення причини смерті, судово-ветеринарний розтин уточнює умови та обставини, при яких відбулася загибель. Проводиться такий розтин в тих випадках, коли постає питання про провину тих чи інших людей в загибелі тварин, а саме: при підозрі на насильницьку смерть, смерть від нещасного випадку, раптову смерть при отруєннях, при неправильних умовах годівлі та утримання, при порушеннях правил експлуатації тварин та ін.

Судово-ветеринарний розтин проводиться лікарем ветеринарної медицини, якого слідчі органи призначають експертом. Ветлікар не може бути експертом, якщо він зацікавлений в сприятливому вирішенні справ або працює в даному господарстві. Проводиться розтин в присутності комісії, куди входять лікар - експерт, представник судових органів та не менш двох понятих. Перед експертом правові органи ставлять для вирішення ряд питань: яка була причина загибелі, час загибелі, якими іншими захворюваннями хворіла ця тварина, чи можна було врятувати тварину при своєчасному наданні ветдопомоги. Якщо тварина вбита, то визначають яким інструментом. В залежності від обставин, можуть бути поставлені і інші питання. Після закінчення судового розтину, останки трупу та вилученні органи підлягають короткочасному консервуванню на предмет наступної експертизи якщо це буде необхідно. Лікар-експерт повинен зберігати таємницю про отримання матеріалу з експертизи і передавати акт тільки тим органам, які призначили експертизу.



Огляд трупу на місці його загибелі (виявлення)

Огляд трупа повинен виконуватися з залученням представників місцевої влади, правових органів і обов'язково понятих. Судово-ветеринарне обстеження трупу починається з огляду місця, де знаходився чи знаходиться труп в момент загибелі тварини, якщо труп не переносили або він не був вивезений в спеціальне місце для розтину. Звертають увагу на положення трупу, незвичайну позу, спосіб фіксації, якщо тварина була на прив'язі, на характер виявлених пошкоджень, на наявність поблизу незвичайних виділень (рвотних мас, крові, піни та ін.), а також сторонніх предметів. Всі знайдені елементи та обставини повинні бути ретельно оглянуті та зафіксовані.

В деяких випадках, коли тварини падають, особливо великі, наприклад кінь, спостерігаються випадки повного та неповного перелому кісток кінцівок. В тому місці, де лежить труп, на землі можуть бути помітні різного роду впадини, вдавлювання, які обумовлені рухами тварин в період тривалої агонії чи в передагональний стан. Все це повинно бути враховано експертом, так як може мати місце якщо не пряме, то побічне відношення до діагностованого випадку загибелі. Положення трупу і всі особливості, а також дані поверхневого огляду відразу фіксуються в протоколі огляду. Все те, що може бути в подальшому корисним для уточнення причин і обставин смерті і те, що може бути збережено, повинно бути відмічено в протоколі і передано на збереження представникам влади чи направлено в лабораторію для додаткових досліджень. Тільки після закінчення поверхневого огляду можна приймати міри до перевезення трупу в спеціальне приміщення для подальшого обстеження.

Внутрішнє обстеження трупу (розтин) при судветекспертизі проводиться обов'язково, за виключенням тих випадків, при яких розтин і зняття шкіри з трупів тварин) заборонено. Трупи разом з шкірою спалюють при ботулізмі, брадзоті овець, сказі, злоякісному набряку, сапі, мелоідозі (несправжній сап), епізоотичному лімфангіті коней, віспі овець, кіз, свиней, ентеротоксемії овець, емкарі ВРХ, прішлих хворобах (скрепі, вісна, маеді, губчата енцефалопатія ВРХ) та ін.

При внутрішньому огляді необхідно звернути увагу на розташування внутрішніх органів та їх розриви. Слід відмітити, що у тварин з великою рухомістю кишечника (у коней) і після смерті виникають посмертні зміни в положенні кишок. Посмертні зміщення, як відомо, не супроводжуються розладом кровообігу. Під час прижиттєвих зміщень кишечника відмічають розлади кровообігу, що має визначальне значення для їх диференціальної діагностики. Всі порушення необхідно обов'язково фіксувати в протокольній частині акту розтину.

Прижиттєві розриви органів травного каналу можливі, особливо у коней, але інколи вони відбуваються і посмертно при виражених процесах розпаду. Вони супроводжуються більш чи менш вираженими крововиливами в ділянках, де відбувається розрив, краї нерівні. Якщо це шлунок чи кишечник, то слизова оболонка по краю розриву коротша, ніж м'язова та серозна . По краю прижиттєвих розривів можна виявити пропитування тканин кров'ю, незникаючі залишки травних мас (у травоїдних). Посмертні розриви не супроводжуються крововиливами в місці розриву. Краї розриву більш рівні, хоча не завжди і не скрізь, тому це ознака не є достовірною. Слизова, м'язова і серозна оболонки рівні, краї не просочені кров'ю.

Судове значення трупних змін

Для того щоб визначити час, який пройшов з моменту загибелі тварини до розтину, користуються посмертними змінами з врахуванням дії на труп навколишнього середовища, виду та вгодованості тварини, а також характер захворювання.

Влітку, крім того, можна визначити час загибелі по стадіям розвитку мух. Якщо в наявних порожнинах трупа (ротова порожнина, ніс, вуха, анус, піхва, препуцій) є тільки яйця мух, то з моменту загибелі пройшло не більше однієї доби. Дрібні личинки з'являються через 1-2 доби, великі через 2-5 доби, лялечки через 6-7 діб. Повний розвиток мух при температурі 20-22⁰С відбувається за 22 доби. Відомо, якщо зібрати лялечки, які знайшли біля загиблої тварини і спостерігати за їх перетворення у статевозрілу комаху (імаго), то віднімаючи з 22 днів, які минули з моменту збору лялечок, до перетворення їх в імаго, можна визначити, скільки днів пройшло з часу загибелі тварини.

Охолодження (algor mortis)

Охолодження трупу відбувається внаслідок припинення обміну речовин і вироблення теплової енергії до температури навколишнього середовища, а при високій швидкості руху повітря його температура може знижуватися на 2-3⁰ С нижче температури навколишнього середовища. Повне охолодження трупу коня настає через 63 години, середніх собак через - 46 годин, дрібних тварин - через 24-36 годин.

Охолодження залежить також від різниці температур трупа зразу після загибелі та навколишнього середовища; чим вона є більшою, тим швидше охолоджується труп. У великих та добре вгодованих тварин охолодження відбувається повільніше, ніж у дрібних та виснажених. Заважає швидкому охолодженню і густий волосяний покрив. У тварин, отруєних миш'яком, стрихніном, синильною кислотою, охолодження буде відбуватися повільніше, ніж у загиблих від інших причин.

Внаслідок великої кількості факторів, впливаючих на швидкість охолодження, про час загибелі тварини за цією ознакою можна казати тільки в перші 2 доби, і лише дуже приблизно.



Трупне заклякання, задубіння (rigor mortis)

Час початку заклякання коливається від 0,5 до 6 годин, в більшості випадків воно через 15-20 годин буває виражене у всіх м'язах трупа, а найбільшої інтенсивності воно досягає через 24 години, а потім м'язи стають більш м'якими внаслідок розпаду молочної кислоти.

При високій температурі заклякання трупа настає раніше, але швидко минає, а при низькій - навпаки. Сухість повітря прискорює утворення заклякання, вологість - затримує його. Трупне задубіння дуже добре виражено та довго триває у великих тварин з добре розвиненою м'язовою системою, при швидко перебігаючому захворюванні, при загибелі тварини під час напруженої роботи. У виснажених тварин задубіння настає швидше, але і швидше минає і менш інтенсивно виражене. Є така закономірність, що чим пізніше настає задубіння, тим воно довше триває і навпаки.

М'язи, які знаходились в стані дистрофії не підлягають закляканню. Після захворювання і отруєння, котрі супроводжуються судомами (ботулізм, отруєння стрихніном ), трупне заклякання настає дуже швидко, яскраво виражено і довго зберігається. Задубіння також настає дуже швидко при смерті від дії електричного струму, травми головного мозку, а також від кровотечі. При септичних захворюваннях (сибірка та інші) заклякання виявляється слабкіше або може бути зовсім відсутнім. Заклякання серцевого м'яза настає через 12 годин і триває біля 2 діб. Внаслідок заклякання та пов'язаного з ним скорочення серцевого м'яза кров з порожнин серця, особливо з лівого шлуночка, видаляється, а серце стає щільним і скороченим. Серцевий м'яз в стані дистрофії та запалення не підлягає задубінню чи воно слабше виявляється. Такий серцевий м'яз в'ялий, порожнини розширені та переповнені кров'ю.

Зняте застосуванням фізичної сили трупне задубіння знову не розвивається.



Зсідання крові ( cruor mortis)

Посмертне зсідання крові не завжди однаково виражене, воно залежить від вмісту в ній вуглекислоти. При загибелі тварин від асфіксії, септичних захворювань кров зсідається слабкіше або зовсім не зсідається. Посмертні згустки темно-червоного кольору, мають рихлу консистенцію, а при вилученні з порожнин серця або просвіту судин мають вид зліпків, які повторюють форму цих структур. Іноді зустрічаються еластичні двокольорові або так звані білі згустки. При швидкій смерті утворюється мало згустків крові, вони темно-червоні, а при повільній смерті - жовто-червоного або сіро-жовтого кольору і в великій кількості. При загибелі в стані асфіксії кров не звертається, а з часом настає трупний гемоліз еритроцитів.

Трупні плями (livoris mortis)

Судове значення трупних плям складається в тому, що по ним можна сказати, на якому боці лежала тварина в агональному стані і після смерті. Вони з'являються через 1,5 - 3 години після загибелі і бувають в двох стадіях: гіпостазів та імбібіції.

В стадії гіпостазів кров знаходиться в судинах тієї сторони трупа, на якій він лежить. При цьому плями темно-червоного кольору із синюватим відтінком, не чітко відмежовані від навколишніх тканин, при надавлюванні бліднішають, при перевертанні трупа ці плями переміщуються в нижче лежачі частини. Іноді по кольору плям можна говорити про причини смерті. Так при отруєнні СО₂ трупні плями яскраво-червоного кольору, сірководнем - майже чорні.

Стадія імбібіції починається через 8-18 годин після смерті або дещо пізніше і характеризується посмертним гемолізом еритроцитів в місцях гіпостазів, виходом гемолізованої крові за межі судин і просочуванням нею навколишніх тканин. Плями в цій стадії рожево-червоного кольору, також не мають чітких меж, при надавлюванні не змінюються, при зміні положення трупа не переміщуються.

По мірі лежання трупа в його порожнинах накопичується трупний транссудат спочатку блідо-рожевого, потім червоного і в кінці темно-червоного кольору. Якщо труп пролежав довгий час - скопичується 1-2 літра транссудату. За кількістю та кольором транссудату в якійсь мірі можна говорити про час настання смерті.

Часто виникає необхідність диференціювати трупні плями від деяких прижиттєвих процесів, наприклад від крововиливів. Так при крововиливах відмічають припухлість тканин, порушення цілісності судинної стінки та тканин, при розрізі знаходять згустки крові, крововиливи не пов'язані з положенням трупа.

Відмінність посмертного транссудату від геморагічного ексудату полягає в тому, що геморагічний ексудат мутний, непрозорий, серозна оболонка в області запалення шероховата, судини сильно ін'єковані, з крововиливами.

Трупне розкладання

Трупне розкладання настає внаслідок аутолізу та гниття. Цей процес залежить від вгодованості тварин, кількості протеолітичних ферментів в органах, причин загибелі, тривалості агонального періоду, умов навколишнього середовища.

Аутоліз (саморозкладання) відбувається під дією протеолітичних ферментів самого організму. Цей процес сильніше всього виражений в органах, які містять в собі велику кількість ферментів. Слизова оболонка передшлунків та шлунка в разі аутолізу відшаровується пластами і зостається на кормових залишках. В шлунку спостерігають посмертні ерозії, перфорацію його стінки. Від прижиттєвих некрозів аутоліз відрізняється відсутністю реактивного запалення. В серці, печінці, нирках аутолітичні процеси супроводжуються змінами, подібними до зернистої дистрофії (злиття структури, в'ялість тканини, сірий колір, який нагадує м'ясо, окроплене варом), але відрізняється від неї відсутністю збільшення органів та клітин.

Процеси гниття розвиваються до кінця першої доби після загибелі (при температурі 20⁰С) і зумовлені дією ферментів гнилісних мікроорганізмів. Ознаки гнилісного розкладання - утворення трупної зелені, зловонних газів (гнилісний запах і здуття трупа).

Посмертне вздуття слід відрізняти від прижиттєвих змін (тимпанія, метеоризм шлунку та кишок), котрі супроводжуються перерозподіленням крові в органах. При цьому печінка анемічна, легені гіперемійовані, права половина серця переповнена кров'ю.

Документація судово-ветеринарного розтину

Судово-ветеринарну експертизу оформляють у вигляді акту, який складається з двох частин: протоколу (оформляється відразу після розтину) та висновків експерта по сутності встановлених питань, котрі пред'являються не пізніше 24 годин після розтину. В необхідних випадках строк оформлення акту судово-ветеринарного розтину може бути подовжений, якщо це необхідно для додаткових лабораторних досліджень. Протокол в свою чергу складається з 3-х частин: ввідна чи вступна, описова та заключна.

Ввідна частина включає в себе загальні питання. В ній вказують, ким призначена експертиза, питання, які встановленні перед експертом, матеріали, які представлені для експертизи, присутність понятих, вказують порядок проведення експертизи, де, коли і ким вона виконана (анамнез, письмові матеріали, історія хвороби, довідки та інше.)

До розтину ветлікар-експерт має право потребувати, щоб йому надали додаткові матеріали, а саме чи хворіла до загибелі тварина, знаходилася під доглядом ветспеціаліста, останній повинен пред'явити експерту пояснення про всі обставини, які відносяться до загибелі тварини (в усній чи письмовій формі).

Описова (протокольна) частина має найбільш важливе значення і представляє собою детальний аналіз всіх змін, які були знайдені за ходом розтину. Вона повинна носити описовий характер. Перш за все проводиться ідентифікація, тобто порівняння з даними, які представлені в супровідній документації: вид тварини, порода, масть, вік, особливі відмітки і таке інше. Якщо були знайденні ознаки, які не співпадають з документацією, то робиться спеціальна обмовка. Після зовнішнього огляду, роблять розтин та огляд внутрішніх органів та порожнин.

Судово-ветеринарний розтин повинен бути завжди повним, тобто при цьому розтині повинні бути обов'язково обстежені всі органи і системи, які доступні огляду, в тому числі і в тих випадках, коли діагноз уже відомий з початку розтину.

Протокол підписують представник слідчих (судових) органів та поняті. Патологоанатомічний діагноз, по сутності складає і підписує, як і при діагностичному розтині, тільки лікар-експерт.

В заключній частині протоколу експерт, базуючись на результатах судово-ветеринарного розтину, визначає причину загибелі та обставини, при яких вона відбулася. На відміну від звичайного діагностичного при судовому патрозтині експерт дає обґрунтовані на розтином відповіді на питання, які були поставлені в документі слідчих органів, в якому визначаються мета та завдання даного розтину, та підписує його особисто або разом з іншими експертами.

Висновок експерта про загибель тварини робиться по наступній формі:

“... на підставі проведеного мною судово-ветеринарного розтину трупа... та даних наданих мені документів, прихожу до висновку, що причиною загибелі є (вказують основну та супутні хвороби та безпосередню причину смерті)”. Вступна та описова частина протоколу пишуться під час або відразу після розтину та підписуються всіма присутніми. Заключна частина може бути зроблена пізніше, після отримання результатів дослідження, і підписується лікарем-експертом, який проводив патрозтин.

Після закінчення розтину експерт повинен прослідкувати, щоб всі останки трупа та органи були знову покладені в порожнину трупа і передані на короткочасне консервування (на випадок повторної експертизи, якщо в цьому виникає необхідність), з наступним знищенням трупу.

ветеринарний медицина розтин судовий

Експертиза трупу тварини з короткочасною смертю

Під назвою “короткочасна смерть” розуміють ненасильницьку загибель, яка може наступити дуже швидко, а іноді раптово, без зовнішніх ознак прояву хвороби на момент видимого доброго відчуття самої тварини. Ця смерть може також залежати від зовнішніх умов, бути пов'язаною з генетично обумовленими чи вродженими захворюваннями серця.

Серед багатьох різноманітних причин короткочасної загибелі перше місце займають хвороби серця, які пов'язані з блокадою провідникової системи серця та загальним паралічем центральної нервової системи.

Розрізняють наступні види причин раптової смерті тварин:

1) Міокардіодистрофія, міокардити.

2) Фіброз та склероз серцевого м'яза, які розвинулися внаслідок раніше перенесених гострих міокардозів та міокардитів.

3) Гострий міокардит як результат прихованого або явно перебігаючого інфекційного захворювання, наприклад ящуру великої рогатої худоби, ІНАН коней, а також і як наслідок раніше перенесених інфекцій, септичних процесів, гострих та хронічних отруєнь та інших захворювань.

4) Хвороби судин серця - тромбози, артеріосклеротичні зміни, аневризми артерій та ін. Пороки клапанного апарату серця.

5) Розширення серцевих порожнин, що виникли по різним причинам, в том числі і при хронічній емфіземі легень у робочих тварин.

6) Розрив аорти, великих кровоносних судин та серця з послідуючим крововиливом в порожнину перикарду (“тампонада серця”), природні порожнини організму або в тканини внутрішніх органів.

7) Шок (травматичний, опіковий, трансфузійний) із загальним паралічем центральної нервової системи і серця.

8) Стрес (транспортний, експлуатаційний, тепловий, холодовий, емоційний та інше.)

9) Природжені імунодефіцитні синдроми.

10) Природжені пороки нейроендокринної системи.

Також ветлікар-експерт повинен завжди пам'ятати, що кожен випадок загибелі тварини може бути визваний приховано перебігаючими інфекціями або хворобами серця, які виникли внаслідок перенесених інфекційних захворювань. Зустрічаються випадки, коли смерть настає у зв'язку з внутрішніми крововиливами, які виникають при розриві капсули печінки, селезінки, рідше нирок. Причиною короткочасної загибелі тварин може бути розвиток стресу чи шокового стану у зв'язку з наркозом.

Проводячи експертизу короткочасної загибелі тварини, експерт повинен проявляти максимальну обережність у визначені причини, всебічно оцінювати умови виникнення смерті та характер використання тварин.

Експертиза трупа тварин при утопленні

Під утопленням розуміють один із видів обтураційної асфіксії внаслідок закриття дихальних отворів рідиною з подальшим проникненням її в альвеоли, порушенням дихання, кровообігу і функції центральної нервової системи. Коли відбувається утоплення, сильніше ніж при інших причинах асфіксії виражене явище і довше триває предасфіктичний період, так як вплив води на шкіру рефлекторно гальмує дихання. Рідина яка потрапляє в легені, досягає альвеол, розтягуючи їх, потім проходить в щілини між клітинами альвеолярного епітелію і проникає в лімфатичні шляхи та кров легеневих капілярів, а звідти в ліву частину серця і далі в велике коло кровообігу. Разом з водою потрапляють інші сторонні тіла (пил, глина, фіто- та зоопланктони). При сильному тиску інспірійованої рідини стінки альвеол можуть розриватися і сторонні тіла в такому випадку проникають в міжклітинну тканину легень. Тривалість всіх фаз утоплення від моменту занурення до смерті тварини складає приблизно 5 хвилин.

При судово-ветеринарному розтині звертають увагу на давність перебування трупа у воді за набряканням та розрихленням шкіри, випадінням волосся, поступовим збільшенням газоутворення та здуттям трупа, його підійманням на поверхню води. Звертають також увагу на наявність великої кількості рідини та дрібнопухирцевої піни в верхніх дихальних шляхах та в придаткових порожнинах, гостру альвеолярну емфізему легень з наявністю на їх поверхні відтисків ребер (в результаті збільшення об'єму), а також на значне накопичення рідини в шлунку внаслідок заковтування її в агональному періоді. Внутрішні органи в стані гострої венозної гіперемії та гідремії. Відмічають плямисті крововиливи під плеврою та епікардом, наявність збільшеної кількості транссудату в плевральній та абдомінальній порожнинах. Вирішальне значення для діагностики утоплення мають лабораторні дослідження по виявленню фіто- - та зоопланктону в дихальних шляхах, крові і внутрішніх органах (легені, серце, нирки, печінка, селезінка).

У всіх випадках лікар-експерт при утоплені тварин повинен виключити можливість раптової смерті у воді внаслідок інших патологічних процесів.

Експертиза смерті тварини від ураження електрострумом

Найбільш частою причиною загибелі від електроструму є обрив проводу освітлювальної мережі. Якщо тварина наступає на один полюс, а до іншого доторкається будь-якою частиною тулуба, або якщо вона встає зразу на 2 проводи може настати раптова смерть. При цьому має значення шлях проходження електроструму в тілі тварини: якщо на шляху струму лежать серце і головний мозок, то ефект дії значно вираженіший і смерть настає швидше.

Причиною враження тварини електрострумом також може бути блискавка, яка багата своїми різновидами. Враження блискавкою у людини іноді залишає сліди опіків. Вони мають вигляд древовидного розгалуження, але ця ознака не завжди буває вираженою, а після загибелі зникає. У тварин із-за особливостей будови шкіри таку ознаку визначити практично не можна. В рідких випадках можуть бути знайдені свіжі сліди обгорілої шерсті у вигляді короткої смужки або невеличкого отвору в шкірі, знайдених зі сторони підшкірної клітковини. При відсутності анамнезу, якщо труп знаходиться на місці ураження, слід звертати увагу на місце, де воно лежить. Іноді бувають помітні ямки, заглиблення в землі, куди пішов електророзряд, розбиті або обвуглені дерева поблизу трупа.

Встановлено, що при проходженні через організм струм суттєво порушує діяльність більшості органів, особливо нервової системи, серця і легень. Дія струму перш за все проявляється на м'язах, настає болюче, з судомами скорочення м'язів. Скорочення дихальних м'язів перешкоджає диханню. Діяльність серця різко порушується, його скоротлива здатність стає аритмічною, з'являється “миготливість” шлуночків і передсердь. Як правило на місці входу та виходу струму шкіра нагрівається до глибоких опіків, навіть до обвуглення (електричні мітки), на навколишніх тканинах від опіку розвиваються крововиливи, кров іноді гемолізується.

Найбільшу загрозу для тварин становить технічний електрострум (трьохфазний) з напругою від 220 до 1500 Вольт (а часто і вище) і силою струму в 100 мкА. Слід пам'ятати, що сила струму, який використовується для освітлення приміщень, являє собою загрозу для життя людей і тварин. Безпосередньою причиною смерті при вражені електрострумом вважають асфіксію, яка розвинулась від паралічу дихального центру в видовженому мозку та паралічу дихальних м'язів. При враженні блискавкою загибель тварин буває масовою, якщо вони знаходились на пасовищах. Загиблі тварини розташовані головою всі в одному напрямку (в дощ стають каудально до вітру). Згідно правил ветекспертизи тіло тварин, які загинули від пожежі, блискавки, замерзання, втоплення - використовувати в їжу заборонено.

Експертиза смерті тварини від асфіксії

Під асфіксією розуміють порушення процесів газообміну в організмі внаслідок затримки або припинення надходження кисню і затримки видалення вуглекислоти. Ці процеси затримують клітинне дихання, що веде до порушення функцій клітин з послідуючим їх некрозом.

Асфіксію розрізняють насильницьку і ненасильницьку. При судово-ветеринарній експертизі особливого значення набуває насильницька асфіксія (ненасильницька виникає у випадках різних захворювань, наприклад: при пороках серця, великих ураженнях легень, анемії мозку, метеоризмі, тимпанії, токсичній диспепсії, сепсисі...).

Клінічні ознаки асфіксії: розлади та зупинка дихання, порушення діяльності серцево-судинної системи, ослаблення м'язової роботи, розлади нервової системи.

На початку процесу зупинки дихання не відмічається, а відбувається тільки накопичення вуглекислоти - предасфіктичний період. Потім розвивається стадія короткочасної зупинки дихання, яка триває 30-50 сек., після чого у зв'язку з накопиченням вуглекислоти та подразненням нервової системи дихання посилюється, стає більш глибоким та частим, при цьому вдихи сильніші ніж видихи - інспіратора віддишка. Через хвилину видихи стають сильнішими, ніж вдихи - експіраторна віддишка. Стадія термінальних (кінцевих) дихальних рухів характеризуються короткими глибокими вдихами та паузами, кров'яний тиск максимально знижується. Ця стадія триває від 1 до 5 - 7 хвилин. Потім настає безпосередньо стадія асфіксії, при якій дихання припиняється, а слабкі скорочення серця можуть бути ще декілька хвилин. Однак, якщо дихання не поновлюється, то робота серця припиняється - настає клінічна (внаслідок виснаження та паралічу центральної нервової системи), а через 5-6 хвилин і біологічна смерть.

Для судветекспертизи важливими є випадки, коли у працюючих тварин, особливо у коней, бугаїв, собак виникають асфіктичні явища в наслідок перенавантаження та відсутності адаптації організму до навантаження. Тварини без достатнього тренування доходять до запамороченого стану та деякий час знаходяться в повній прострації, а іноді можуть гинути.

Основні патоморфологічні ознаки асфіксії. Перш за все звертають увагу на цианотичність слизових оболонок ротової порожнини та носа, язика, губ, кон'юнктиви, зіниці розширені. Трупні плями добре виражені, обширні, темно-червоні з синюшним відтінком, особливо на передній частині тулуба, яремні вени дуже переповнені кров'ю, інколи з'являються крововиливи на кон'юнктиві та легеневій плеврі. Кров не зсілася, темно-червона, швидко червоніє на повітрі. Права половина серця розширена, переповнена кров'ю. Легені повнокровні, іноді з ознаками емфіземи, розширені, в деяких випадках набряклі. Супроводжується асфіксія дрібними крововиливами під епікардом та на поверхні легень.

Розрізняють механічну асфіксію, яка поділяється на странгуляційну та компресійну, та обтураційну.

При странгуляційній асфіксії (при задушенні тварин прив'язом) може виникати странгуляційна борозда (знекровлений жолоб в місці здавлювання), однак у тварин, у яких густа шерсть, цю борозду можна спостерігати тільки в підшкірній клітковині, де вона набуває синьо-червоного кольору. Інколи за ходом цієї борозди виступають дрібні густо розташовані крововиливи, вище странгуляційної борозди спостерігають венозний застій та набряк сполучної тканини (в області голови).

Компресійна асфіксія спостерігається від стискання грудної клітки та живота, при скупченому утриманню тварин та неспівпаданні їх за віком, при транспортуванні тварин. Після розтину у таких трупів спостерігають відбитки від здавлювання у вигляді смужки на шкірі грудей та живота, переломи ребер, розриви паренхіматозних органів, набряк легень, крововиливи в підшкірній клітковині та на слизових оболонках отворів голови, під плеврою, епікардом.

Обтураційна асфіксія виникає внаслідок закупорки дихальних шляхів великими сторонніми тілами, кормовими масами при блюванні, аспіраційною рідиною та ексудатом при ринітах, фарингітах, ларингітах, трахеїтах, бронхітах, бронхопневмонії. Етіологічні фактори (кормові маси, лікарські препарати та ін.) потрапляло в гортань, трахею і досягають розгалужень бронхів, в результаті чого розвивається септична бронхопневмонія.

Експертиза захворювань та загибелі тварин від неправильної експлуатації

До причин, які зумовлюють розвиток цих хвороб тварин відносять надмірне навантаження або неправильну експлуатацію продуктивних, робочих та спортивних тварин.

При експертизі таких справ необхідно всебічно проаналізувати анамнестичні дані, умови утримання та годівлі, клінічні ознаки (асфіксія, емфізема, серцева недостатність), а також важливу роль у встановленні діагнозу грає історія хвороби та дані судово-ветеринарного розтину, оформлені у вигляді протоколу з послідуючим експертним висновком ветеринарного лікаря-експерта.

Патоморфологія. При даній патології спостерігають емфізему легень із значним збільшенням їх об'єму. Такі легені менш еластичні, пухкі ( нагадують подушку наповнену повітрям), блідо зафарбовані із-за зменшення їх кровонаповнення. Інколи на поверхні легень можна бачити відбитки ребер - реберні смужки, які найбільш виражені в задніх долях легень. Вершина куполу діафрагми дещо відтиснута в бік черевної порожнини. Краї легень закругленні, під плеврою можна побачити неозброєним оком окремі легеневі альвеоли і порівняно великі порожнини, наповнені повітрям (в результаті розривів міжальвеолярних перегородок і злиття альвеол). При розрізі або при надавлюванні відчувається тріскучий шум (крепітація легень). Іноді поряд зі змінами в легенях можна спостерігати і зміни в серці - гіпертрофію правого шлуночка або, рідше, витончення його стінки (гостре розширення) з явищами загального венозного застою.

Експертиза мертвонародженості тварин

Мертвонародженим називають плід, у котрого після народження не відмічають ні одного акту дихання та не вдається викликати його штучним шляхом. У такого плода не реєструють серцебиття, так як воно припиняється відразу після народження. Загибель ембріону або плоду може відбуватися на різних стадіях розвитку. В таких випадках відбувається аборт чи викидень, а якщо аборту не реєструють відразу після загибелі плоду, то настає його мацерація або муміфікація.

Етіологія: загибель може виникати в разі неповноцінного годування, механічних пошкоджень або великого навантаження на організм матерів. Крім того причиною загибелі плоду може бути асфіксія, яка виникла в результаті внутрішньоутробних порушень кровопостачання плоду киснем, наприклад при гіпоксії у матері на фоні токсикозу та порушень маточного і плацентарного кровопостачання або кровотока в пуповині.

Патологоанатомічні зміни: головною ознакою мертвонародженості тварини є вроджений тотальний ателектаз легень. Легені м'ясисті, темно-червоні або синьо-червоного кольору, не заповнюють всю грудну клітину, не виправлені (безповітряні), тонуть у воді.

Реєструють ознаки асфіксії, яка може бути синьою (хронічна внутрішньоутробна асфіксія з мацерацією плоду) та білою (гострий судинний шок). Патологоанатомічні зміни при цих видах асфіксії приведені нижче (Асфіксія новонароджених). Діагноз ставлять при застосуванні легеневої та шлунково-кишкової проби.

Легенева проба: легені у плода, який не зробив перший вдих, не містять повітря, тому тонуть у воді (необхідно виключити посмертну емфізему).

Шлунково-кишкова проба: шлунок та кишечник, як і при легеневій пробі, не містять в собі повітря. У живих плодів воно потрапляє в ці органи зразу після легень.

Проведення лабораторних досліджень дає змогу експерту виключити інфекційні (бруцельоз корів, інфекційний аборт коней, вірусний аборт овець та ін.) інвазійні (трихомоноз, вібріоз та ін.) хвороби, токсикози, хвороби недостатності різної етіології та ін.

Асфіксія новонароджених

Під асфіксією розуміють порушення процесів газообміну в організмі внаслідок затримки або припинення доступу кисню і затримки видалення вуглекислоти. У новонароджених киснева недостатність відмічається в інтранатальний, постнатальний або неонатальний періоди, коли порушується внутрішньоутробне дихання.

Патологоанатомічні зміни. При синій асфіксії в разі застою крові розвивається ціаноз слизових оболонок, внутрішні органи та головний мозок переповнені темно-червоною кров'ю, котра на повітрі стає світло-червоною. Порожнини серця, особливо правої половини, переповнені кров'ю, в легенях відмічають застій крові, набряк та вогнищеву емфізему, ателектаз, точкові або дрібноплямисті крововиливи під плеврою, епікардом, в середостінні та навколо великих судин.

При білій асфіксії відмічають пістряве забарвлення органів внаслідок їх нерівномірного кровонаповнення, більш виражені набряки та крововиливи, слизові оболонки ротової порожнини та очей бліді, судини пуповини кровоточать. Характерною ознакою інтранатальної асфіксії є наявність в дихальних шляхах новонародженого аспіраційного слизу, навколоплідної рідини, вмісту родових шляхів.

Діагноз ставлять шляхом проведення легеневої та шлунково-кишкової проб, вони негативні. Наявність повітря в легенях та відсутність в шлунку говорить про короткотривале життя тварини. Крім того в дихальних шляхах знаходять амніотичну рідину, аспіраційний слиз.

При диференційній діагностиці необхідно виключати родову травму, інфекційні та інвазійні хвороби.

Експертиза ексгумованого трупу або окремих органів

Ексгумація (лат. ex- із, humus - земля)-вилучення із землі трупа, органів загиблої тварини для судово-ветеринарної експертизи, криміналістичної експертизи, первинного або повторного патоморфологічного дослідження.

Ексгумацію проводить за постановою судових та слідчих органів слідчий або судветексперт в присутності понятих. До ексгумації трупа експерт вивчає обставини та питання , які належать вирішенню, уточнює дату та місце захоронення трупу та патматеріалу, визначає порядок проведення та методи дослідження.

Обставини, які виникають і можуть бути підставою для ексгумації трупів тварин:

1) Уточнення суперечливих питань про загибель тварини насильницькою смертю, захороненої без патологоанатомічного дослідження;

2) Наявність в слідчій або судовій справі невирішених питань, пов'язаних з встановленням діагнозу захворювання і ветсаноцінки продуктів забою тваринного походження;

3) перевірка достовірності виниклих в ході розслідування нових обставин, які вимагають повторного розтину трупу тварин та його останків.

Судово - ветеринарне дослідження ексгумованого трупу тварин здійснюється експертом з великою ретельністю і в обов'язковому порядку ведеться протокол з послідуючим складенням експертного висновку.

Експерт повинен пам'ятати, що після загибелі тварини в трупі починають розвиватись посмертні та гнилісні процеси, які заважають визначенню прижиттєвих патпроцесів. В глибоких та піщаних шарах землі і при низьких температурах, особливо взимку, трупи зберігаються довше, ніж на поверхні або в поверхневому шарі землі і при більш високій температурі влітку.

Особливо швидко посмертному розкладанню підлягають специфічні тканини паренхіматозних органів. У зв'язку з цим в них дуже важко або зовсім неможливо визначити дистрофічні процеси і структури еритроцитів. На загнилій шкірі можливо встановити її пошкодження (рани, садно, крововиливи, синці і ін.) після обробки оцтово-спиртовим розчином.

Набагато триваліший час (роки та навіть десятки років) можуть зберігатися в землі волосся, хрящі і, особливо, кісткова тканина, в тому числі з наявністю механічних пошкоджень (переломів, травм) або кісткової патології (остеодистрофії, рахіту, артрозів , артритів та ін.). В таких випадках можливо визначити не тільки їх пошкодження, але і характер, ступінь, механізм утворення патпроцесів, їх наслідки.

Велике значення для судветекспертизи має наявність в трупному матеріалі різних хімічних сполук, особливо ксенобіонтів. Мінеральні отрути (миш'як, фтор, ртуть, радіоактивний стронцій) зберігаються в трупі довгі роки, похідні оксиду вуглецю і барбітурової кислоти - на протязі декількох місяців, алкалоїди - до декількох років.

З метою виявлення в трупному матеріалі різних хімічних сполук, які могли стати причиною загибелі тварини від отруєння, для судветекспертизи вилучають труп повністю, його органи або їх останки, в тому числі розкладені, а також проби землі (до 500г) із-під трупа та з його поверхні.



Експертиза тварин при отруєні токсичними речовинами

Отруєнням або інтоксикацією - називають любі розлади загального стану тварин, хворобу або смерть, викликані дією отрути.

Тварини отруюються частіше рослинними та мінеральними отрутами (застосовуються в сільському господарстві для боротьби з шкідниками та як пестициди: фосфорорганічні сполуки (ФОС), хлорорганічні сполуки (ХОС), сполуки ртуті, миш'яку та ін.). При отруєні всі тварини захворюють раптово, практично з однаковими клінічними ознаками. Коли є підозра на отруєння, обов'язково виявляють джерело його виникнення: якщо отруєння відбулося на пасовищі, дуже ретельно досліджують це пасовище на наявність отруйних рослин; якщо отруєння зареєстровано при стійловому утриманні, обстежують місцерозташування хворих або загиблих тварин, застосувавши міри для збереження залишків корму в годівницях та застилки на підлозі.

Всі дії та дослідження такого роду дуже відповідальні, тому судово-ветеринарному експерту необхідно дотримуватися деяких принципів та правил своєї поведінки, а саме :

1. Судовий експерт ніколи не повинен давати виключення при отруєні тварин за результатами тільки клінічного дослідження хворої тварини, або тільки судового розтину. Давати висновок про отруєння потрібно тільки після проведення певного комплексу досліджень та після ознайомлення з обставинами справи.

2. Необхідно прийняти всі міри до найбільш повного дослідження та відбору всіх необхідних матеріалів.

3. В кожному випадку отруєння експерт повинен направляти матеріал для хіміко-токсикологічного та гістологічного досліджень.

При проведенні патоморфологічних досліджень поряд з визначенням характеру змін слід звернути увагу на їх локалізацію, поширеність та ступінь виявлення. Характер та завершення отруєння залежать від умов розвитку, дози, шляхів потрапляння та тривалості надходження отруйних речовин в організм тварини, фізико-хімічних властивостей цих отрут, які обумовлюють їх токсичність.

За характером перебігу розрізняють наступні види отруєння :

Гострі, які викликаються одночасним потраплянням в організм великих доз отруйних речовин і супроводжуються клінічним проявом та тяжким загальним станом тварини.

Хронічні - виникають при багаторазовому введені в організм малих доз отрути і супроводжуються нечіткими клінічними ознаками. Такі отруєння властиві отрутам, які володіють матеріальною та функціональною кумуляцією.

Розтин трупів тварин, загиблих від отруєння, проводять не тільки з діагностичною метою, але і для відбору патматеріалу для хіміко-токсикологічного та гістологічного досліджень.

Лікарі ветеринарної медицини, які роблять розтин та прибирання трупів, повинні одягати протигаз або захисну маску, на голову - ковпак з водонепроникливої тканини, цільний комбінезон, гумові рукавички та чоботи, а розтин проводити доцільно в добре провітреному приміщенні або на відкритому повітрі. Після розтину місце розташування та розтину трупу, а також інструменти та інвентар оброблюють та дезінфікують 4% розчином каустичної соди.

У всіх випадках при підозрі на отруєння необхідне ретельне дослідження слизових оболонок ротової порожнини, стравоходу, шлунку тонкого та товстого кишечника. Деякі отрути володіють опіковою дією та кумулюються в більшій мірі в ротовій порожнині із-за тривалого перебування в ній кормових мас.

При розтині трупів тварин необхідно врахувати локалізацію змін. Майже всі отрути, які застосовуються в сільському господарстві, всмоктуються слизовою оболонкою шлунково-кишкового тракту, а деякі отрути, розчинні в ліпідах (ціаніди) - в ротовій порожнині. На отруєння також можуть вказувати кристали та крупинки нерозчинених порошкоподібних речовин, які містяться в передшлунках, шлунку або на їх стінці, запах їх вмісту може нагадувати запах гіркого мигдалю (отруєння миш'яком), може бути неприємно задушливим (отруєння технічними зразками ФОС), може мати запах застосованих лікарських речовин та ін. Деякі отруєння можна диференціювати за кольором вмісту шлунково-кишкового тракту та тканин: жовтий - при отруєнні азотного пікриновою кислотами, солями хрому, синій і зелений - при отруєнні солями міді та ін.

Характерними ознаками, які знайденні в трупі при отруєннях, є: в легенях - застійна гіперемія та набряк, в серці - дистрофічні зміни. При отруєнні люпином, сполуками важких металів розвивається є венозна гіперемія та токсична дистрофія печінки, в органах видалення (нирки, сечостатеві шляхи) - застійні явища та дистрофічні зміни і т.д.

Для додаткових досліджень в практиці ветеринарної медицини має значення проба Гопне-Зейлера на наявність карбоксігемоглобіну при отруєнні чадним газом. На білу тарілку капають 2 краплі крові, до однієї з них додають краплю 10%-го розчину Na OH або KOH. При наявності карбоксігемоглобіну кров майже не змінює свій колір (червоний), при відсутності його - реєструють її буре забарвлення, тому що при цьому утворюється лужний гематин.

Патоморфологічні зміни у тварин при деяких отруєннях

1) Отруєння фосфорорганічними сполуками

Застійна гіперемія внутрішніх органів, судин брижі та головного мозку. Легені набряклі. Мікроскопічно: наявність судинних явищ (діапедез, гіперемія - в слизовій оболонці шлунку, тонкого відділу кишечника), дистрофічних та некробіотичних процесів в тканинах мозку і паренхіматозних органах: серце, печінка, нирки. Діагноз: визначають прижиттєву активність холінестерази крові та органів, проводять хіміко-токсикологічне дослідження вмісту шлунково-кишкового тракту, кормів, органів і тканин. Діагностичним тестом є гістохімічне дослідження активності холінестерази в тканинах головного мозку, м'язах та паренхіматозних органах, яка незворотньо пригнічується пестицидами цієї групи.

2) Отруєння хлорорганічними сполуками

Подразнення слизових оболонок та почервоніння шкіри. На розтині знаходять різке наповнення кров'ю внутрішніх органів, краплинні крововиливи під плеврою легень, на перикарді, серозній та слизовій оболонках шлунково-кишкового тракту, набряк речовини мозку. При гістологічному дослідженні виявляють катарально - геморагічне запалення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, зернисту і жирову дистрофію та крововиливи в паренхіматозних органах.

3) Отруєння похідними хлорфеноксіоцтовою та хлорфеноксімасляною кислотами

В трупах знаходять загальний венозний застій, набряк легень, катаральний гастроентерит, паренхіматозну дистрофію печінки та нирок, проліферацію плоского епітелію стравоходу та шлунку, виразки в шлунково-кишковому тракті та жирову дистрофію печінки.

4) Отруєння цинком.

У тварин сполуки цинку викликають загальні зміни в шлунку та кишечнику, іноді виразкові процеси. При хронічному отруєнні у свиней спостерігаються артрити плечового суглобу. В суглобовому хрящі голівки плечової кістки розвиваються дистрофічні процеси і він відстає від поверхні, з явищами остеопорозу. Також відмічають дистрофічні зміни в нирках.

5) Отруєння сполуками свинцю.

Розчинні сполуки свинцю діють на слизові оболонки опіково. Всмоктуючись, вони викликають різноманітні зміни, діють на нервову систему, кровоносні судини, на клітини паренхіматозних органів. В передшлунках - ущільнення травних мас, гостре катаральне запалення сичуга та кишечника, крововиливи під плеврою, дистрофічні зміни в печінці та нирках, застійна гіперемія оболонок мозку. При хронічному отруєні на слизової оболонці ясен у тварин спостерігають свинцеву кайму чорного кольору. У ягнят спостерігають остеопороз.

6) Отруєння сполуками фтору.

Сполуки фтору викликають місцеву опікову та подразнюючу дію, а резорбцюючись, порушують ферментні системи організму тварин та викликають тяжкі розлади обміну речовин.

Для гострої інтоксикації характерні наступні зміни: геморагічне запалення слизових оболонок шлунку та кишечника, різкий застій крові у внутрішніх органах, а в печінці та нирках - діапедезні крововиливи. Спинка язика почорніла. На розтині відмічають жовтяницю, геморагічний та дифтеритичний гастроентерит, дно виразок на слизовій сичуга чорного кольору. При хронічному перебігові відмічають зміни зубів та кісток. На зубах виявляючись краплинні крейдовидні матові ділянки, котрі відносно легко здираються, а на їх місці утворюються ямки. Кістки стають більш білими, легко ламаються, на ребрах, кістках нижньої щелепи, а часто і інших кістках з'являються бугорчаті або плоскі пухкі розростання. Їх необхідно враховувати при діагностиці токсикозу поряд з результатами хіміко-токсикологічних досліджень органів, кісткової тканини, кормів та води.

7) Отруєння солями міді.

Місцево впливають опіково, а при всмоктуванні токсично діють на центральну нервову систему та паренхіматозні органи. Знаходять жовтяницю, не пігментовані ділянки шкіри, підшкірної клітковини та внутрішні органи зафарбовуються в брудно-бурий колір, печінка збільшена і має колір від жовтого до плямистого і брудно-бурого. Збільшуються та пігментуються портальні лімфовузли. Нирки збільшені, їх поверхня має колір від темно-бурого до чорного, з металевим блиском. Селезінка збільшена та повнокровна, пульпа її темно-бурого кольору. Сеча в сечовому міхурі має темно-бурий колір.

8) Отруєння похідними оксикумарина та зоокумарина.

Клінічно проявляється адинамією, парезом тазових кінцівок, наявністю підшкірних крововиливів на кінцівках, у самців - в області мошонки. На голові та спині виявляють виразковість шкіри, реєструють кровотечі з носа, вух, очей, анального отвору. В області шиї, підгрудку та кінцівок - гематоми. На вражених ділянках - анемічність тканин, численні крововиливи в паренхіматозних органах та різного розміру гематоми, які знаходяться під шкірою, між листками брижі, на серозних оболонках, в окремих м'язах, а також на серозних покривах грудної та черевної порожнин. В гематомах кров не звернута, відсутні згустки.

9) Отруєння ціаністими сполуками.

В період розвитку клінічних ознак реєструють утруднення дихання, занепокоєння, тварина приймає позу “сидячої собаки”. Потім захворювання супроводжується швидким розвитком судом, падінням тварин на землю та зупинкою дихання. При розтині відмічають наступні зміни: кров зсідається погано, колір її коричнево-чорний, легені збільшені, яскраво-червоні, в просвіті трахеї та бронхів скопичується піниста рожево-червона рідина. При потраплянні цих сполук до шлунку (рубця), при дослідженні його вмісту буде відчуватися запах гіркого мигдалю. В шлунково-кишковому тракті та паренхіматозних органах відмічають краплинні та смугасті крововиливи.

10) Отруєння сполуками миш'яку.

В шлунку, особливо у фундальній частині, спостерігають почервоніння та виразки, а також некрози (опіки). У вмісту шлунку (рубця) відмічають погано розчинені у воді білі шматочки миш'яку. При отруєнні шматковим миш'яковистим ангідридом на місці його контакту зі слизовою оболонкою утворюються глибокі виразки, прободіння рубця, шлунка, а також катарально-геморагічне запалення з наявністю фібрину та некрозів в дванадцятипалій, порожній та прямій кишках. Вміст шлунку має запах часнику. При хронічних отруєннях зміни відбуваються в суглобах, де відмічають накопичення рідини під хрящем і його розм'якшення. У птахів слизова оболонка зоба суха, пергаментоподібна, в м'язовому шлунку - кератиновий шар пухкий, легко знімається, місцями він кулевидно піднятий над слизовою оболонкою, на якій знаходять драглистий серозно-фібринозний ексудат, краплинні та смугасті крововиливи, струповидні накладання.

Размещено на Allbest.ru