Імунобіологічні препарати у ветеринарній медицині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

«Імунобіологічні препарати у ветеринарній медицині»

Львів 2009 рік

План

1. Визначення поняття «Ветеринарні імунобіологічні препарати»

2. Вакцини

3. Сироватки

4. Пробіотики

5. Бактеріофаги

6. Алергени

7. Інтерферони

8. Цитокіни

9. Джерела

1. Визначення поняття «Ветеринарні імунобіологічні препарати»

Ветеринарні імунобіологічні препарати - препарати, отримані з використанням біологічних агентів за допомогою біотехнології, терапевтична і/або діагностична дія яких спрямована на корекцію (стимуляцію, модуляцію), а також діагностику імунної системи та збудників інфекційних хвороб тварин. До них належать як біологічні (імунобіологічні) лікарські засоби: вакцини, сироватки, пробіотики, бактеріофаги, алергени, діагностики, інтерферони, цитокіни тощо.

2. Вакцини

Вакцини (лат. vacca ? корова) -- імунобіологічні препарати з бактерій, вірусів або продуктів їх життєдіяльності, які застосовуються для активної імунізації людей і тварин з метою специфічної профілактики і лікування захворювань інфекційної етіології. Термін «вакцина» поєднує різні препарати (живі, інактивовані, субодиничні, рекомбінантні, синтетичні В.) та анатоксини.

· Анатоксини - нешкідливі деривати токсинів, які втратили токсичність під впливом фізичної чи хімічної дії і зберегли у цьому разі антигенні та імуногенні властивості.

Проблему знезараження токсинів із збереженням їх імуногенності розв'язав Рамон в 1923 р. Діючи на дифтерійний токсин формаліном в умовах тривалого витримування його в термостаті при температурі 39 - 40°С, він одержав препарат із зовсім новими властивостями. Пізніше за таким методом були виготовлені Правцевий анатоксин, Ботуліновий, стафілококовий, газової гангрени, брадзоту й ентеротоксемії овець.

Механізм утворення анатоксинів до цього часу не встановлений, тому що не вивчена будова самих токсинів. Вважають, що формалін з'єднується з вільними аміногрупами білків, поліпептидів і амінокислот, які зумовлюють отруйні властивості токсинів. Зв'язок утворюється швидко у нейтральному чи слаболужному середовищі при температурі 30 - 40°С.

Вимоги до анатоксинів:

ь нешкідливість (для перевірки двом морським свинкам вводять анатоксин, протягом місяця у них не повинно бути ознак інтоксикації);

ь стабільність (витримують високу температуру заморожування, відтавання);

ь необоротність (ніякі хімічні, фізичні, біологічні впливи не повинні повернути початкову токсичність);

ь активність (визначається імуногенністю на лабораторних тваринах). Наприклад, імунізована правцевим анатоксином морська свинка повинна протистояти 200 смертельним дозам правцевого токсину.

3. Сироватки

Сировамтка -- біологічний препарат антитіл, що виробляється з крові тварин, які вже мають або яким штучно виробили імунітет до захворювання. Сироватка містить антитіла проти певних антигенів збудника, її готують з плазми крові імунізованих тварин. Найчастіше такі препарати використовують для лікування скарлатини, дифтерії, ботулізму та інших захворювань.

Головною відмінністю від вакцини є те, що сироватка містить в собі вже готові антитіла до збудника. Дія сироватки - короткочасна. Після її введення власний імунітет до збудника не виробляється, як при вакцинації.

Берінг і Кітаза-то (1890), Ру й Віланд (1893) встановили, що сироватка крові піддослідних тварин, імунізованих токсином правцю (ослабленим трихлористим йодом), має властивість нейтралізувати цей токсин. Одержана сироватка мала лікувальний ефект при введенні в організм хворої на правець тварини.

Це наукове відкриття і лежить в основі виготовлення лікувально-профілактичних сироваток, які одержують із сироватки крові тварин, гіперімунізованих бактеріальними або ж вірусними антигенами (живими чи інактивованими мікроорганізмами, анатоксинами, чи чужорідними тваринам білками).

До лікувально-профілактичних сироваток належать:

ь Сироватки реконвалесцентів (одержані від тварин, що перехворіли на інфекційні захворювання)

ь Гіперімунні сироватки, які містять значну кількість специфічних антитіл.

Гіперімунні сироватки готують шляхом гіперімунізації тварин - багаторазовим із нарощуванням кількості введенням тваринам антигену для максимального імунізаторного подразнення, яке проявляється нагромадженням у крові значної кількості специфічних антитіл.

Усі лікувально-профілактичні сироватки, що використовують у ветеринарній медицині, можна розподілити на:

ь антибактеріальні,

ь антивірусні,

ь антитоксичні.

В усіх випадках єдиним способом їх одержання є імунізація тварин. Антибактеріальні сироватки мають більш виражений лікувально-профілактичний ефект, ніж антивірусні, що пов'язано з внутрішньоклітинним типом паразитування вірусів, де вони стають недосяжними для антитіл.

Після введення в організм реципієнта дія сироватки розпочинається через 2-4 год. і продовжується 8-15 діб. При подальшому введенні сироватки тривалість її дії скорочується, особливо якщо сироватка, одержана на гетерологічних видах тварин. Це зумовлено появою у реципієнта антитіл на чужорідний білок, що може проявлятися патологічною імунною реакцією (сироваткова хвороба).

Основні вимоги до імунних сироваток:

ь високий титр специфічних антитіл, що визначає їх активність;

ь максимальне очищення одержаних сироваток від баластних речовин.

Високої активності сироватки досягають застосуванням високоімуногенних і очищених антигенів для імунізації тварин, розробленням найбільш ефективних схем і методів імунізації, підбором відповідних продуцентів.

Антигени повинні мати високу імуногенну активність при невисокій їх токсичності. Антигенна активність підвищується при більшій їх кількості на одиницю об'єму препарату, або ж маси тварин. Однак підвищення антигенної активності відбувається до відповідного рівня, який є різним для різних антигенів і продуцентів. При надмірно високій дозі антигену може виникати так званий «імуногенний параліч», тобто стан, коли організм продуцента стає ареактивним до будь-якої більшої дози антигену.

Вимоги до тварин - продуцентів сироваток:

a. велика маса (велика кількість сироватки);

b. висока реактивність (продукувати активні сироватки);

c. зручність для догляду.

Для одержання лікувально-профілактичних сироваток гіперімунізують дорослих коней, волів, ослів, овець. Використання коней для одержання сироваток економічно вигідно і зумовлене тим, що їх організм має унікальну властивість - відповідати на гіперімунізацію різними антигенами, утворенням великої кількості специфічних антитіл. Від коней при кожному кровопусканні можна взяти велику кількість крові для одержання сироватки, їх легко доглядати.

Тварин на біофабрики закупляють лише із благополучних господарств. Надалі їх витримують на карантині протягом 90 днів, досліджуючи на різні хвороби (туберкульоз, сап, бруцельоз та ін.). Тварин добре доглядають, повноцінно годують, вигулюють, чистять. Після закінчення терміну використання туші продуцентів утилізують.

4. Пробіотики

Пробіомтики, еубіотики -- живі мікроорганізми, які можуть позитивно впливати на здоров'я тварини, нормалізувати склад і функції мікрофлори шлунково-кишкового тракту (найчастіше це біфідобактерії і лактобацили, здатні проявляти антагонізм проти патогенних й умовно-патогенних мікробів). Це також речовини мікробного або немікробного походження, які при природному способі введення сприяють гомеостазу за рахунок нормалізації мікрофлори у організмі; засоби підтримки балансу кишкової мікрофлори на оптимальному рівні та її корекції.

За визначенням Р.Фуллера, пробіотики -- це живі мікробіологічні харчові добавки, які уражають шкідливі мікроорганізми, відновлюючи мікробний баланс кишківника.

Пробіотики містять потенційно корисні бактерії або дріжджі, частіше за все молочнокислі бактерії.

До основних груп пробіотиків відносять:

ь Пробіотики на основі живих мікроорганізмів;

ь Пробіотики на основі метаболітів або структурних компонентів представників нормальної мікрофлори;

ь Пробіотики на основі сполук мікробного чи іншого походження, які стимулюють ріст і активність біфідобактерій і лактобацил -- представників нормальної мікрофлори;

ь Пробіотики на основі комплексу живих мікроорганізмів, їх структурних компонентів, метаболітів у різних поєднаннях і сполуках, які стимулюють ріст представників нормальної мікрофлори;

ь Пробіотики на основі генно-інженерних штамів мікроорганізмів, їх структурних компонентів і метаболітів із заданими характеристиками;

ь Пробіотичні продукти харчування на основі живих мікроорганізмів, їх мета-болітів, інших сполук мікробного, рослинного або тваринного походження, здатних підтримувати й відновлювати здоров'я через корекцію мікробної екології організму.

Пробіотики повинні відповідати наступним вимогам:

ь позитивно впливати на організм господаря;

ь не викликати побічних ефектів при тривалому застосуванні;

ь мати колонізаційний потенціал, тобто зберігатися у травному тракті до досягнення максимального позитивного ефекту (бути стійкими до низької рН, жовчним кислотам, антимікробним субстанціям, що продукуються патогенною мікрофлорою);

ь мати стабільну клінічну ефективність

5. Бактеріофаги

Бактеріофаг (Пожирач бактерій, мікробофаг, бактеріальний вірус) - специфічний субмікроскопічний антиген, що має властивість розчиняти мікробні клітини завдяки властивостям вірусів.

Це вірус, що паразитує у бактеріях, який проникає в них та перебудовує їх метаболізм на синтез фага. В одній клітині утворюється до 50 млн. вірусних частинок, які виходять із бактерій й уражають сусідні клітини. У деяких випадках нуклеїнова кислота фага після проникнення в бактерію включається в її геном і передається за спадковістю із збереженням можливості активізації фага. Це явище називається лізогенією і може завдавати великих збитків під час виробництва бактеріальних вакцин.

Бактеріофаги можна використовувати з

· лікувальною,

· профілактичною

· діагностичною метою.

Фаготерапію й фагопрофілактику проводять (у комплексі з іншими методами) при сальмонельозі та колібактеріозі телят, поросят, пулорозі-тифі птиці. З метою фагодіагностики використовують явище паразитування фага лише на певному виді бактерії чи навіть серотипі. Ідентифікують за допомогою фагів лише чисті культури бактерій, що виділені бактеріологічними методами.

ветеринарний медицина вакцина сироватка

6. Алергени

Алергемн -- продукти життєдіяльності відповідних мікробів або їх переробки різними методами (гідролізом, екстракцією чи ін.). В досліджуваний організм алергени вводять внутрішньошкірно, на слизову ока, рідше підшкірно й дуже рідко внутрішньовенно.

У практиці ветеринарної медицини алергени використовують для діагностики:

· туберкульозу - туберкуліни (ППД для ссавців і птиці, комплексний алерген з атипових мікобактерій (КАМ));

· бруцельозу - бруцелін;

· сапу - малеїн;

· паратуберкульозу - туберкулін (ППД).

Туберкулін ППД (Протеїн пурифієд дериват), на відміну від альттуберкуліну, являє собою осаджені й очищені білки фільтрату культури мікобактерій бичачого або пташиного типів, вирощених на штучному безбілковому середовищі. Для виділення специфічних білків фільтрат осаджують, центрифугують, проводять діаліз і ліофілізацію.

7. Інтерферони

Інтерферони (лат. interferona < лат. inter -- між + ferens -- переносник) -- клас індуктивних низькомолекулярних глікопротеї­нів хребетних, що володіють противірусною, анти­бластомною, імуномодулювальною та інши­ми видами активності в межах того виду, до якого належить продуцент І.

Існує три види інтерферону:

· альфа,

· бета

· гамма (імунний, синтезується він у відповідь на дію природних (віруси, ендотоксини, внутрішньоклітинні паразити) і синтетичних (високо - і низькомолекулярні) індукторів)

Ними можуть бути також РНК, у тому числі синтетичні. Найактивнішими продуцентами інтерферону вважаються лімфоцити та макрофаги, а індукторами серед вірусів - вірус Нюкаслської хвороби, віруси Сендай, чуми свиней.

У даний час інтерферон одержують двома методами:

1. Виділення із крові й розмноження в поживному середовищі лейкоцитів, фібробластів, клітин селезінки, які оброблені індукторами протягом 20 год. У цьому разі активізуються гени, що кодують інтерферон. Потім індуктор забирають і вносять свіже поживне середовище Ігла. У це середовище клітини виділяють інтерферон. Одержану суспензію центрифугують для відокремлення клітин і фільтрують. Перевіряють на стерильність, активність, нешкідливість. Активність одержаного лейкоцитарного та фібробластного інтерферону близько 1000 ОД/мл.

2. Ширше використання при одержанні інтерферону має метод генної інженерії. Називають його реафероном (рекомбінатним інтерфероном). Суть цього методу полягає у тому, що за допомогою плазмідного вектора ділянка геному лімфоцита, яка відповідає за синтез інтерферону, переноситься у геном кишкової палички.

8. Цитокіни

Цитокіни -- клас невеликих пептидів та білків (8-30 кДа), що регулюють міжклітинні і міжсистемні взаємодії в організмі, включаючи виживання клітин, стимуляцію або пригнічення їх росту, диференціацію, функціональну активність і апоптоз, а також забезпечують узгодженість дії імунної, ендокринної і нервової систем в нормальних умовах і у відповідь на патологічні дії.

Термін «цитокіни» був запропонований С. Коеном в 1974 році

Всі цитокіни, а їх відомо більше 30, по структурних особливостях і біологічній дії діляться на декілька самостійних груп.

Групування цитокінів по механізму дії дозволяє розділити цитокіни на такі групи:

· прозапальні, що забезпечують мобілізацію запальної відповіді;

· протизапальні, такі, що обмежують розвиток запалення;

· регулятори клітинного і гуморального імунітету -- природного або специфічного, що мають власні еффекторні функції (противірусні, цитотоксичні).

9. Джерела

1. Літ.: Сергеев В.А. Вирусные вакци.

2. Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология. 3-е изд., доп. К.: ООО "Полиграф плюс", 2006. 482 с.: ил. ISBN 966-8977-00-9 (стор. 462)

3. Літ.: Справочник по антисептике / Под ред. А.П. Красильникова. Минск, 1995; Дисбактериоз: современный взгляд на проблему // Новые мед. технологии. 2002. № 2; Шлегель Г. Общая микробиология. М., 1987.

4. http://veterinarua.ru/.

5. http://www.pharmencyclopedia.com.ua/.

Размещено на Allbest.ru