Концентрації TGF-в та IL_10 у сироватці крові хворих на атопічний дерматит до і після лікування змінювалися неоднозначно. Так, уміст TGF_в невірогідно знижувався, тоді як уміст IL_10 знижувався вірогідно - 498,23±72,92 пкг/мл та 199,10±48,48 пкг/мл відповідно до та після лікування (р<0,001).

Крім того, у хворих на АД після лікування вірогідно знизилась активність поліморфноядерних лейкоцитів за показником НСТ_тесту - з 1,87±0,04 СЦК до 1,73±0,03 СЦК (p<0,05). Активність лізосомальних катіонних білків нейтрофілів у процесі лікування не змінилась. Ці дані свідчать про певну роль вільнорадикального окиснення в патогенезі АД та зміни його показників у процесі лікування.

Лікування, проведене дітям, хворим на АД, сприяло також зміні кореляційних взаємозв'язків між кількістю Т_хелперів і вмістом IL_10 у крові. До лікування в дітей, хворих на АД, підвищення CD4⁺ було пов'язане з пригніченням синтезу IL_10, а після лікування цей зв'язок зник (r=-0,43 і r=0,05 відповідно). Подібна тенденція в цих дітей була і щодо IgG₄: до лікування коефіцієнт кореляції між кількістю CD4⁺ і рівнем IgG₄ був r=-0,26 після лікування r=-0,05. Взаємозв'язок Т_хелперних клітин і кисень-залежної функціональної активності нейтрофілів після лікування також змінився на від'ємний (r=0,4 до лікування, r=-0,31 після лікування). Позитивний взаємозв'язок із кисень-незалежною активністю нейтрофілів після лікування в дітей, хворих на АД, розпався (r=0,34 і -0,016 відповідно).

Взаємозв'язок Т_регуляторних клітин CD4⁺CD25⁺ з іншими імунологічними показниками після лікування дітей, хворих на АД, характеризувався значним зниженням кореляційного позитивного взаємозв'язку з апоптозом Т_хелперних клітин CD4⁺AnV⁺ (r=0,70 до лікування і r=0,12 після лікування) та рівнем IgE (r=0,38 до лікування і r=0,02 після лікування). За останніми показниками взаємозв'язок Т_регуляторних клітин практично не змінювався.

Після лікування зв'язок рівня IL-10 у крові дітей, хворих на АД, змінювався таким чином: позитивні зв'язки із CD4⁺AnV⁺ і IgG₄ перетворюються на негативні (r=0,26 і r=-0,33 відповідно). Також значно зменшується антагонізм між IgG₁ і IgG₄ (r=-0,64 до лікування і r=-0,15 після лікування).

Аналіз рівня показників стану імунної системи в дітей, хворих на ДЕ, в динаміці лікування показав, що за рівнем CD4⁺ клітин у периферичній крові не було зареєстровано відмінностей до та після лікування - 39,3±2,08 та 38,39±2,08 відповідно. Так само не змінювалась кількість CD4⁺CD25⁺ клітин. Натомість отримані важливі дані щодо зміни рівня мембранної експресії фосфатидилсерину на мембрані цих клітин. Вірогідно зменшилась кількість CD4⁺AnV⁺ клітин та CD4⁺CD25⁺AnV⁺ клітин (p<0,02). Ці дані свідчили про зниження рівня апоптозу Т_хелперних клітин та їх регуляторної субпопуляції після проведеного лікування.

Після комплексного лікування у хворих на ДЕ також спостерігалося вірогідне зниження концентрації TGF_в - з 548,68±44,61 до 389,96±55,02. Ці дані принципово відрізняються від відповідних даних щодо вмісту цитокінів після проведеного лікування у хворих на АД, у яких спостерігалося вірогідне зниження рівня IL_10.

Проведено визначення концентрацій IgE, IgG₁ та IgG₄ у сироватці крові дітей, хворих на ДЕ, до і після лікування показало, що відбулися певні зміни концентрацій IgE та IgG₁, які вірогідно зростали, - з 62,98±9,89 до 314,24±72,14 та з 2,90±0,27 до 13,74±1,84 відповідно (p<0,005). При цьому зміни рівня IgE були зворотні в порівнянні з хворими на АД, зміни рівня IgG₁ були подібними.

Отже, порівняльний аналіз середніх показників імунної системи в організмі дітей, хворих на ДЕ, до і після лікування виявив, що проведене лікування викликає збільшення кількості клітин спонтанного апоптозу, підвищення концентрації в крові рівнів TGF_в, IgE і IgG₁ та зменшення кількості нейтрофілів із кисень-активуючою спроможністю.

Проведене лікування в дітей, хворих на ДЕ, сприяло також зміні кореляційних взаємозв'язків показників імунної системи. Так, після лікування в дітей, хворих на ДЕ, підвищення CD4⁺ Т_клітин припиняло супресію Т_регуляторних клітин (r=-0,25 до лікування і r=0,25 після лікування) і позитивний зв'язок із синтезом IgE (r=0,46 до лікування і r=-0,07 після лікування), які були до лікування. Виявлено позитивний кореляційний зв'язок рівня IL-10 з IgG₁ (r=0,71 до лікування і r=0,03 після лікування) зі спонтанним апоптозом Т_хелперних клітин (r=0,33 до лікування і після - r=-0,11). З іншими показниками імунної системи кореляційний зв'язок рівня IL-10 після лікування в дітей, хворих на ДЕ, суттєво не змінювався.

Після лікування в дітей, хворих на ДЕ, кореляційний зв'язок Т_регуляторних CD4⁺CD25⁺ клітин змінювався тільки відносно CD4⁺AnV⁺ клітин припиненням позитивного впливу (CD4⁺AnV⁺: r=0,33 до лікування і r=-0,04 після лікування; CD4⁺CD25⁺AnV⁺: r=0,39 і r=0,08 відповідно). Крім того, після лікування були виявлені суттєві негативні кореляційні зв'язки між IgE та IgG₄. Отримані результати свідчать про зміни взаємозв'язків між відповідними показниками в процесі лікування.

Проведений кореляційний аналіз змін показників у середині кожної групи спостереження виявив суттєві відмінності. Так, у дітей, хворих на АД, були виявлені тісні позитивні зв'язки між CD4⁺ CD25⁺ та CD4⁺AnV⁺, CD4⁺CD25⁺AnV⁺ та CD4⁺AnV⁺, а також тісні негативні зв'язки між CD4⁺ та IL_10, CD4⁺AnV⁺ та НСТ, CD4⁺AnV⁺ та ЛКБ, IgG₁ та IgG₄. Отже, у хворих на АД спостерігається негативний вплив IL_10 на вміст Т_хелперів, можливий вплив Т_регуляторних клітин на посилення апоптозу Т_хелперних клітин, та відображається функційно протилежна роль IgG₁ і IgG₄.

У дітей, хворих на ДЕ, були виявлені кореляційні зв'язки, які відображають основні тенденції, - роль Т_хелперних клітин у регуляції продукування IgЕ, участь IL_10 у регуляції продукування IgG₁.

Аналіз результатів проведених нами досліджень стану імунної системи в дітей, хворих на АД та ДЕ, дозволив обґрунтувати відсутність відмінностей у лікуванні цих нозологій. Так, у дітей обох груп кількісні показники периферичної крові, рівня активності Т_хелперної популяції та рівня цитокінів TGF_в і ІL-10 не відрізнялися. Відомо, що Т_хелперні клітини та їх регуляторні субпопуляції разом із цитокінами, що секретуються, впливають на рівень антитіл, які синтезуються В_клітинами, а також на переключення синтезу окремих субкласів імуноглобулінів, що згідно із сучасними поглядами вважається однією з основних ланок регуляції імунної відповіді.

У нашому спостереженні в групі дітей, хворих на АД, був вірогідно підвищений рівень IgE - 620,20±117,86 г/л проти 62,98±9,89 г/л у групі дітей, хворих на ДЕ (p<0,0001). Натомість хворі на ДЕ мали вірогідно вищий рівень IgG₁ - 2,90±0,27 г/л проти 2,01±0,32 г/л (р<0,05) і вірогідно нижчий рівень IgG₄ - 1,18+0,19 г/л проти 1,64+0,24 г/л (р<0,05). Підвищення ІgG₄ у дітей, хворих на АД, можна пояснити тим, що крім безпосереднього переключення класів у процесах ІgM>ІgE, ймовірна двоступенева зміна класів, що призводить до синтезу ІgE (ІgM>ІgG₄, потім ІgG₄>ІgE) [М. Якобисяк, 2004].

Отже, у дітей, хворих на АД, в імунологічних реакціях бере участь IgE, тоді як у дітей, хворих на ДЕ, цю місію, вірогідно, виконує IgG₁.

У динаміці лікування дітей, хворих на АД і ДЕ, було досліджено клінічний стан та оцінена тяжкість перебігу за шкалою SCORAD на 7, 14 і 21 добу лікування, а також у більш віддалені терміни (через 12_18 міс.). Усі обстежені нами хворі діти були із середнім ступенем тяжкості перебігу АД і ДЕ, але показники індексу SCORAD до лікування коливалися в межах від 21 до 48 балів. Таким чином, виразність клінічної картини в різних хворих також дещо відрізнялась. Переважно це стосувалося розповсюдженості вогнищ шкірних уражень та площі, яку вони займали, а також інтенсивності суб'єктивних симптомів (відчуття свербежу, порушення сну), які хворі діти або їхні батьки відмічали за аналоговою шкалою. Клінічна картина проявів запального процесу в обстежених пацієнтів була досить типовою та відповідала віку хворих дітей, який коливався від 3 до 16 років. Так, у другому дитячому (8-12 років) віковому періоді переважали явища хронічного запалення шкіри: гіперемія з синюшним відтінком застійного характеру, потовщення, посилення шкірного малюнку; відмічалися папули, численні розчухи та тріщини. Місця розташування вогнищ ураження: ділянки ліктьових та підколінних згинів, задня поверхня шиї, а також згинальні поверхні гомілковостопних і променево-зап'ястних суглобів. У третій віковий період (підлітковий - 13-16 років) переважали явища інфільтрації з ліхеніфікацією. Вогнища ураження були розташовані в ділянках верхньої половини тулуба, обличчя, шиї, верхніх кінцівок. Найтяжчі прояви зі значним набряком та везикуляцією були наявні в ділянках ліктьових згинів та підколінних ямок. Явища ліхеніфікації були найінтенсивнішими на задньо-бокових поверхнях шиї, верхній третині грудей та спини, на шкірі кистей та стоп.

Лікування обстежених дітей, хворих на АД і ДЕ, які склали основну підгрупу дослідної групи (89 пацієнтів), проводили згідно із запропонованою нами комбінованою схемою терапії, яка охоплювала антигістамінний препарат нового покоління дезлоратадин, який не має седативного та кардіотоксичного ефектів, діє на обидві фази алергічної реакції та має виражену протизапальну дію (дезлоратадин призначали перорально дітям віком від 2 до 5 років по 1,25 мг (2,5 мл сиропу) 1 раз за добу незалежно від уживання їжі; віком від 6 до 11 років - по 2,5 мг; від 12 років і старшим - по 5 мг); імуномоделюючий засіб Трансфер Фактор, який складається з молозива корів, є гіпоалергенним продуктом, оскільки в ньому залишені тільки цитокінові фракції, здатний регулювати функцію Т_супресорів, Т_кілерів та макрофагів, не є видоспецифічним (Трансфер Фактор призначали перорально дітям після 12 років по 1 капсулі 3 рази за день незалежно від уживання їжі; дітям віком від 2 до 5 років - по 1 капсулі 1 раз за добу; дітям віком від 6 до 11 років - по 2 капсули 1 раз за добу) та препарат пімекролімус (крем), який селективно інгібує прозапальні цитокіни і повністю затримується у верхніх шарах епідермісу (наносили тонким шаром на уражену шкіру двічі на день і легкими рухами повністю втирали в шкіру дітей). Дітей, хворих на АД і ДЕ, з контрольної підгрупи дослідної групи (91 пацієнт), лікували за загальноприйнятою стандартною схемою терапії (лоратадин або цетиризин - внутрішньо та мазі з умістом глюкокортикостероїдів - місцево). Також усім дітям призначали гіпоалергенну дієту та корегували супутню патологію. Лікування проводили до зникнення основних клінічних проявів хвороб, курс склав від 18 до 23 діб.

Порівняння ефективності запропонованої нами комбінованої схеми лікування та загальноприйнятої схеми лікування дітей, хворих на АД та ДЕ, оцінювали згідно з регресом клінічних проявів запального процесу, а також з урахуванням подовженості терміну ремісії після завершення курсів терапії. Протягом вісімнадцяти місяців за дітьми обох підгруп проводилося катамнестичне спостереження в поліклінічному відділенні обласної дитячої клінічної лікарні.

Негативацію клінічних проявів запального процесу у хворих на АД та ДЕ в динаміці лікування оцінювали на 7, 14 та 21 добу лікування.

Аналіз динаміки негативації клінічних симптомів АД указував на певні відмінності у хворих дітей основної та контрольної груп спостереження. Так, у дітей основної групи вірогідно раніше повністю припинявся свербіж та нормалізувався сон (р<0,05). Разом з тим, повна негативація еритеми була більш прискорена в дітей контрольної групи (р<0,05). Терміни повної негативації ліхенізації у хворих дітей обох груп спостереження були практично однаковими.

На 7 добу лікування в дітей, хворих на АД із середнім ступенем тяжкості перебігу, виявляли суттєве зниження інтенсивності свербежу. Крім того, батьки цих дітей помічали покращення у хворих сну та зниження дратівливості. Спостерігалося також зменшення площі вогнищ ураження та зниження інтенсивності гіперемії, а в місцях розчухів на шкірі розпочиналась епітелізація ерозій і тріщин. Потрібно також зазначити, що внаслідок довготривалого виснажливого свербежу екскоріації зазвичай були лінійні та точкові. Папули мали блискучу поверхню, зливались у центрі вогнищ ураження, були ізольовані по периферії, дещо сплощувались, але зберігались практично у всіх місцях ураження шкіри.

Отже, динаміка показників індексу SCORAD у дітей, хворих на АД, під час лікування за розробленою нами схемою вірогідно не відрізнялася від динаміки відповідних показників при лікуванні дітей із застосуванням глюкокортикоїдів. Так, на 7 добу в дітей основної і контрольної груп було вірогідно помітніше зменшення показників індексу SCORAD відносно таких на початок лікування, але між собою вони вірогідно не відрізнялися і становили 24,13±1,44 балів проти 23,76±1,12 (р>0,05).

На 14 добу лікування інтенсивність позитивних змін була більш вираженою. Суб'єктивно в дітей практично зникало відчуття свербежу (батьки помічали його періодичну появу після випадкового порушення дієти або психоемоційного навантаження), при цьому його вираженість була значно меншою, ніж на 7 добу лікування. У хворих нормалізувався сон, суттєво знижувалась роздратованість, покращувалися настрій та загальний стан. Також зменшувалися площі вогнищ запального процесу та знижувалася його інтенсивність. Характеризуючи морфологію висипних елементів, необхідно зазначити, що навіть у дітей із більш вираженим ступенем тяжкості клінічних проявів вогнищ уражень на тлі незначної еритеми та посилення шкірного малюнку були наявні тільки поодинокі папули, які не зливалися між собою. Повністю зникли набряк, інфільтрація та везикуляція. На місцях епітелізованих ерозій та глибоких тріщин утворилася гіперпігментація. Середній показник індексу SCORAD у дітей основної групи на 14 добу становив 15,29±0,92 балів, а у хворих контрольної групи - 14,54±1,06 балів (р>0,05), що було вдвічі меншим у порівнянні з відповідними показниками до лікування хворих у обох групах (р<0,05).

На 21 добу лікування, практично у всіх дітей, хворих на АД, зокрема, у 64 з 65, які були зараховані в основну групу, а також у 63 з 65 пацієнтів контрольної групи, була досягнута клінічна ремісія. Тільки у 1 хворого основної групи та у 2 хворих контрольної групи, з важчим вихідним рівнем, що мали дуже виразні клінічні прояви до проведеного лікування, а також важку супутню атопічну патологію (бронхіальна астма), продовжували зберігатись незначна інфільтрація та зберігалася гіперпігментація на місцях вогнищ уражень. У всіх інших 127 обстежених дітей в місцях попередніх вогнищ ураження відмічалось незначне потовщення шкіри (шкірний малюнок згладився), гіперемія була відсутня.

У всіх хворих дітей основної та контрольної груп було досягнуто повної негативації відчуття свербежу, нормалізацію сну, підвищення толерантності до психоемоційного навантаження. Середній показник індексу SCORAD у дітей основної групи на 21 добу лікування становив 7,83±0,70 бали, у дітей контрольної групи - 8,05±1,21 бали (р>0,05).

У подальшому спостереженні за дітьми, хворими на АД, було встановлено, що в більшості пацієнтів після проведення запропонованого нами курсу комбінованої терапії подовжилися терміни клінічної ремісії дерматозу, тривалість якої в минулому, після проведення стандартних схем лікування, не перевищувала 4 - 6 міс.

Середній показник індексу SCORAD у дітей основної групи через 12 - 18 міс. після проведення запропонованої нами комбінованої схеми лікування без застосування глюкокортикостероїдних препаратів становив 27,33±1,33 балів, а в дітей контрольної групи - 29,08±1,42 балів.

Отже, запропонована нами комбінована терапія шляхом застосування Трансфер Фактора, дезлоратадину і пімекролімусу дозволила досягти прискореної негативації основних суб'єктивних та об'єктивних клінічних симптомів, притаманних перебігу АД і подовжити клінічну ремісію хвороби на 10 - 12 міс.

У дітей, хворих на ДЕ, показники індексу SCORAD до лікування коливалися в межах від 28 до 52 балів. Динаміка негативації основних суб'єктивних та об'єктивних симптомів запального процесу практично не відрізнялась у порівнянні з дітьми, хворими на АД. У дітей, хворих на ДЕ, більш прискорено відбувалися негативація свербежу та порушення сну. Натомість у дітей, хворих на ДЕ, з основної групи спостерігалась дещо уповільнена негативація еритеми і ліхенізації в порівнянні з хворими контрольної групи, в лікуванні яких застосовували глюкокортикостероїдні мазі.

Аналіз середніх показників індексу SCORAD у дітей основної групи, хворих на ДЕ, вказував, що середні показники в цих дітей практично не відрізнялися від відповідних показників у дітей контрольної групи, в лікуванні яких застосовували глюкокортикоїдні препарати. Так, на 7 добу лікування середній показник індексу SCORAD у дітей основної групи, хворих на ДЕ, становив 25,75±1,53 балів, а в дітей контрольної групи - 24,67±0,98 балів (р<0,05).

Середні показники індексу SCORAD у дітей, хворих на ДЕ (основна та контрольна групи спостереження), на 14 добу лікування були майже вдвічі меншими, ніж відповідні показники до лікування. На 21 добу лікування у всіх обстежених дітей, хворих на ДЕ, було досягнуто повної клінічної ремісії.

Крім оцінки показника індексу SCORAD у дітей, хворих на ДЕ, були оцінені середні показники індексу розробленої нами шкали - ЧКС. Показники індексу ЧКС у дітей, хворих на ДЕ (основна група), в динаміці лікування у віддалені терміни спостереження достовірно не відрізнялись від відповідних показників у хворих контрольної групи, лікування яких передбачало застосування глюкокортикоїдних препаратів.

Подальше спостереження за дітьми, хворими на ДЕ (основна група), вказувало на суттєве подовження терміну клінічної ремісії. Це вказує на послаблення патогенетичного впливу провокуючих факторів і супутньої патології (в першу чергу хвороб ШКТ) на виникнення загострень. Середній показник індексу SCORAD у дітей цієї групи у віддалені терміни спостереження становив 27,33±1,09 балів, що на 18,54% менше від рівня відповідного показника до лікування. Середній показник індексу ЧКС становив 3,96±0,18 балів. Результати цих досліджень указують на досить високу ефективність запропонованого нами комплексу лікування хворих на ДЕ без застосування глюкокортикоїдів.

При аналізі трансформації клінічних форм захворювання в дітей, хворих на ДЕ, в динаміці лікування була виявлена позитивна трансформація, що характеризувалася підвищенням відсотка ліхеноїдних клінічних проявів.

Катамнестичне спостереження за дітьми, хворими на АД і ДЕ, дозволило провести аналіз термінів виникнення чергових загострень дерматозів, в залежності від тактики лікування. При цьому було встановлено, що у дітей, які отримували розроблену нами комплексну терапію, інтервали між загостреннями вірогідно збільшувались. Зокрема, у хворих на АД і ДЕ, у терміни від 3 до 6 місяців, кількість загострень у основній та контрольній групах практично не відрізнялась і становила від 6,15% до 9,23% у дітей, хворих на АД та від 8,33% до 11,54% у дітей, хворих на ДЕ відповідно (р>0,05). Разом з тим, у терміни від 6 до 12 місяців у дітей основної групи, хворих на АД, кількість загострень була значно меншою і становила 26,15%, а у дітей, контрольної групи хворих на АД - 43,07%, (р<0,05). У дітей, хворих на ДЕ, у терміни спостереження від 6 до 12 місяців після лікування частота загострень захворювання не відрізнялась і становила 20,83% у пацієнтів основної групи та 23,08% у пацієнтів контрольної групи (р>0,05). У терміни від 12 до 18 місяців спостереження клінічних загострень захворювання було більше у пацієнтів контрольних груп, лікування яких передбачало застосування глюкокортикоїдних засобів (р<0,05). Зокрема, у терміни спостереження від 12 до 18 місяців після лікування загострення АД було зареєстровано у 29,23% пацієнтів основної групи та у 43,07% дітей контрольної групи, а загострення ДЕ - у 41,66% проти 65,38% відповідно (р<0,05).

Аналіз терапевтичної ефективності, розробленої нами комбінованої терапії дітей, хворих на АД та ДЕ, яка передбачала застосування антигістамінного препарату дезлоратадину та імуносупресивного препарату пімекролімусу, а також імуномодулюючого засобу Трансфер Фактора, показав достатньо високу терапевтичну ефективність, що характеризувалось прискоренням негативації суб'єктивних відчуттів і регресу клінічних проявів та сприяло суттєвому подовженню клінічної ремісії. Підтвердженням ефективності запропонованої нами терапії хворим на АД та ДЕ є зменшення ступеня важкості перебігу цих алергодерматозів, визначеного за шкалою SCORAD, а також, згідно розробленої нами методики чотирикрапкової системи.

Отже, розроблений нами оригінальний, патогенетично обґрунтований метод комбінованої терапії АД та ДЕ дозволяє підвищити ефективність лікування цих алергодерматозів у дітей без застосування глюкокортикостероїдних препаратів і рекомендується для широкого впровадження в практику роботи лікарів-дерматовенерологів, алергологів та педіатрів.

Висновки

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове розв'язання наукової проблеми щодо підвищення ефективності діагностики, лікування і подовження терміну ремісії атопічного дерматиту й екземи в дітей з урахуванням установлених додаткових чинників і механізмів патогенезу, а також особливостей клінічної картини та характеру перебігу цих алергодерматозів.

1. На підставі аналізу даних статистичної звітності встановлено, що протягом 2004-2008 рр. відстежувалася тенденція зростання рівня захворюваності на АД та ДЕ серед дитячого населення в Україні та в Полтавській області зокрема. При цьому в Полтавській області зареєстровано підвищення рівня захворюваності на відповідні алергодерматози серед дітей у сільській місцевості в порівнянні з рівнем захворюваності в дітей, які проживають у містах. Виявлено також збільшення кількості дітей, хворих на АД та ДЕ, із середньо-тяжким і тяжким клінічним перебігом цих дерматозів.

2. Комплексному клініко-лабораторному обстеженню підлягали 180 хворих дітей, серед яких у 130 встановлено діагноз АД, а в 50 - ДЕ. Вік обстежених хворих на АД і ДЕ коливався від 3 до 16 років. У групу порівняння було залучено 30 практично здорових дітей віком від 3 до 15 років.

2.1. На основі вивчення анте- і постнатального онтогенезу у дітей, хворих на АД і ДЕ, встановлено, що у матерів цих дітей вірогідно частіше був ускладнений перебіг вагітності (р<0,001), пов'язаний з анемією (р<0,001). У обстежених хворих дітей на першому році життя вірогідно частіше у порівнянні з практично здоровими дітьми ( група порівняння) зустрічалася фонова патологія (анемія, дисбіоз, рахіт), зокрема у 82,8 % та у 20% відповідно (р<0,001). На першому році життя у обстежених хворих була також вірогідно вищою захворюваність на ГРВІ та бронхіти (р<0,001), лікування яких проводилось із застосуванням антибіотиків,зокрема у 81,6% у дітей основних груп проти 21,2% у пацієнтів контрольних груп (р<0,001). Діти дослідних груп, значно частіше і в більш ранньому віці, отримували штучне вигодовування. Серед замінників жіночого молока для вигодовування дітей основної групи широко використовувались напівадаптовані молочні суміші і коров'яче молоко (р<0,001).

2.2. У дітей, хворих на АД, із супутніх хвороб спостерігались патологія верхніх та нижніх дихальних шляхів: бронхіальна астма та алергічний риніт у 25,4% випадків, хронічний бронхіт - у 16,9%, поліноз - у 8,4%, тоді як у дітей, хворих на ДЕ, ці хвороби не зустрічались узагалі. У дітей, хворих на ДЕ, домінувала патологія ШКТ. Так, хвороби жовчовивідних шляхів спостерігались у 62% випадків проти 37,7% у дітей з АД (р<0,001), хронічний дуоденіт - у 32% проти 8,4% відповідно (р<0,001).

3. Доведено, що хворі діти дослідної групи мали суттєві відмінності за спадковим атопічним анамнезом, або схильністю до атопії: у дітей, хворих на АД, вона становила 100 % випадків, тоді як у групі хворих на ДЕ відносна кількість таких дітей становила 45,8%. Усі діти, хворі на АД, мали підвищений рівень IgE у сироватці крові, натомість хворі на ДЕ -вірогідно вищий рівень IgG₁. При проведенні алергологічного обстеження в дітей, хворих на АД, спостерігалася висока частота сенсибілізації до побутових алергенів (домашній пил, пір'я подушки, бібліотечний пил) - від 34,8% до 47,8% проти від 16% до 32% у хворих на ДЕ. Найвища частота сенсибілізації до харчових алергенів спостерігалась у дітей, хворих на АД, до м'яса курки - 95,4%, яєць - 75,4% та молока - 78,5% проти 48%, 24%, 14% у дітей, хворих на ДЕ, відповідно (р<0,001).

4. Аналіз кореляційних зв'язків показав, що збільшення кількості СD4⁺ Т_клітин у крові дітей обох груп пов'язане зі зменшенням кількості Т-регуляторних клітин у крові (при АД r=-0,37, при ДЕ r=-0,25), збільшенням кількості нейтрофілів та підвищенням їхньої кисень-активуючої здатності (r=0,40 при АД і r=0,33 при ДЕ). У дітей, хворих на АД, значно підвищувався рівень IgЕ (r=0,46) і відбувалося позитивне зростання рівня IgG₄. У дітей, хворих на ДЕ, кореляційного взаємозв'язку між рівнями СD4⁺ та IgЕ в периферичній крові не спостерігалось (r=0,11).

4.1. У дітей, хворих на АД, підвищення рівня IL_10 має кореляційну залежність із пригніченням синтезу IgG₁ (r=-0,26), а в дітей, хворих на ДЕ, спостерігалося значне підвищення синтезу цього імуноглобуліну (r=0,71). Напротивагу дітям, хворим на ДЕ, підвищення рівня IL_10 у дітей, хворих на АД, співпадало з підвищенням синтезу IgG₄ (r=0,36). При ДЕ відбувалася супресія синтезу цього імуноглобуліну (r=-0,51). Підвищений рівень IL_10 негативно впливав на кисень-активуючу здатність нейтрофілів у дітей, хворих на АД (r=-0,49), і не мав відповідного впливу при ДЕ (r=-0,05). Щодо кисень-незалежної активності нейтрофілів підвищення IL_10 є стимулюючим фактором для хворих на АД (r=0,32) і супресивним - для хворих на ДЕ (r=-0,18).

4.2. У дітей, хворих на АД, у динаміці лікування спостерігалося зниження вмісту IL_10, IgЕ, IgG₄, та зростання рівня IgG₁ у периферичній крові. Кореляційний аналіз показав зменшення кількості вірогідних зв'язків після лікування, що свідчило про втручання компонентів комплексного лікування в патологічний процес. У дітей, хворих на ДЕ, після лікування спостерігали зниження рівня апоптозу Т_хелперних та Т_регуляторних клітин, рівня TGF_в, зростання рівнів IgЕ та IgG₁. Кореляційний аналіз виявив сильні негативні зв'язки між IgЕ та IgG₄, IL_10 та IgG₄, IgG₄ та ЛКБ.

5. Показано, що в пацієнтів, хворих на АД, CD4⁺ CD25⁺ Т_регуляторні клітини відповідали підвищенням рівня апоптозу у відповідь на дію стафілококового ентеротоксину В (в умовах in vitro). Т_регуляторні клітини хворих на ДЕ не мали таких особливостей.

5.1. У дітей, хворих на АД, спостерігалося пригнічення апоптозу Т_хелперів і Т_регуляторних клітин (r=-0,32 і -0,21 відповідно), тоді як у дітей, хворих на ДЕ, взаємозв'язок між рівнями СD4⁺ Т_клітин і апоптозу Т-хелперів і Т_регуляторних клітин був відсутній. Підвищення рівня CD4⁺ CD25⁺ Т-регуляторних клітин у крові дітей з АД та ДЕ, має пряму кореляцію з рівнем апоптозу і зниженням як кисень-залежної, так і кисень-незалежної фагоцитарної активності нейтрофілів та підвищенням синтезу IgЕ. У дітей, хворих на ДЕ, підвищення рівня Т-регуляторних клітин має кореляційну залежність зі зниженням синтезу IgЕ (r=0,38 і r=-0,29 відповідно).

6. Вивчення відомих класифікацій показало, що терміни “дерматит” та “екзема” згідно з МКХ-10 є синонімами, тому пропонується для використання поняття «синдром атопічної екземи/дерматиту» (САЕД), розробленого Європейською академією алергології та клінічної імунології, і розділення його на неалергічний та алергічний, останній відповідно слід поділити на IgE - асоційований та на IgE - неасоційований.

6.1. Проведений дискримінантний аналіз показав, що для проведення диференційного діагнозу АД та ДЕ можливо використовувати 2 основних показника - концентрацію IgЕ та IL_10 з точністю розпізнавання до 86%. На основі факторного аналізу встановлено, що розвиток патологічного процесу в імунній системі дітей обох груп спостереження характеризується рівнем IgЕ та Т_регуляторних клітин, рівнем Т_хелперних клітин та станом кисень-активуючої функції нейтрофілів (в меншому ступені вмісту їх лізосомальних катіонних білків); рівнем IgG₄ та рівнем апоптозу Т_хелперних клітин і Т_регуляторних клітин. Тому можна вважати IgE - асоційовану форму САЕД відповідною терміну АД, а IgE - неасоційовану форму САЕД відповідною терміну ДЕ.

7. Вперше розроблена оригінальна шкала визначення ступеню важкості ДЕ, зокрема чотирикрапкова система (ЧКС), яка базується на візуальному та пальпаторному визначені чотирьох об'єктивних, найбільш характерних ознак клінічної картини вогнища ураження при екземі (еритема, набряк, везикуляція та екскоріація). Кожний симптом оцінюється від 0 до 3 балів (в залежності від інтенсивності його прояву). Після систематизації та обробки отриманих результатів, проводиться оцінка отриманих результатів. Легкому ступеню важкості відповідає оцінка від 0 до 3 балів, середньому ступеню 4 - 8 балів, важкому ступеню 9 - 12 балів. Виявлені сильні кореляційні зв'язки між показниками індексу SCORAD та ЧКС у хворих на дитячу екзему, під час лікування та у віддалені строки, тому запропонована нами оцінка ступеню важкості перебігу ДЕ за допомогою ЧКС, може використовуватися для скрінінгового обстеження відповідних хворих.

8. Застосування розробленої патогенетично обґрунтованої схеми комплексної терапії АД та ДЕ, у складі антигістаміного засобу дезлоратадину, імуномодулятора Трансфер Фактору та імуносупресивного засобу для місцевого використання пімекролімусу показало її достатньо високу терапевтичну ефективність (зникнення суб'єктивних відчуттів та регрес клінічних проявів). Так, індекс SCORAD у дітей, хворих на АД та ДЕ, після лікування зменшився на 76%. У віддалені терміни (12-18 місяців), під час чергового загострення, індекс SCORAD у дітей, хворих на АД, складав 27,33±1,33 бали, що на 16,2% менше, ніж до лікування; у дітей, хворих на ДЕ - 27,63±1,09 бали, що на 18,5% менше, ніж до лікування.

9. Встановлено, що у терміни спостереження від 12 до 18 місяців у групах дітей, хворих на АД та ДЕ, після проведеного лікування згідно з розробленим оригінальним комбінованим методом реєструвалось зменшення кількості пацієнтів, у яких реєструвався черговий рецидив загострення шкірного запального процесу у порівнянні з пацієнтами, які отримали стандартні схеми лікування ( контрольні групи). Показники зменшення кількості пацієнтів, хворих на АД та ДЕ ( основні групи спостереження), у яких не було зареєстровано чергового рецидиву у відповідні терміни спостереження у порівнянні з пацієнтами, хворими на АД та ДЕ, які були залучені у контрольні групи спостереження, становили 32% та 36% відповідно.

Результати проведеного відповідного порівняльного аналізу свідчать про більш високу терапевтичну ефективність запропонованого комплексного лікування у порівнянні з традиційним, а також вказує на його більш виразну патогенетичну направленість, яка спрямована на пролонговане переривання патологічного ланцюга розвитку АД та ДЕ, що має вагоме медичне та медико-соціальне значення.

Для широкого впровадження в практику роботи вітчизняних лікарів-дерматовенерологів, алергологів та педіатрів рекомендується розроблена науково обґрунтована комплексна програма первинного клінічного та імунологічного обстеження хворих на алергодерматози (АД і ДЕ). Реалізація відповідної програми дозволяє виявляти провідні та додаткові чинники розвитку АД і ДЕ, а також індивідуалізовано впливати на них за допомогою комплексної терапії.

1. З метою подальшої персоніфікації терапії алергодерматозів (АД та ДЕ) рекомендовано використовувати поняття, розроблене Європейською академією алергології та клінічної імунології, - синдром атопічної екземи/дерматиту (САЕД). Цей термін охоплює нозології алергічної та неалергічної природи, де алергічні поділяються на IgE - асоційовані та IgE - неасоційовані форми, до яких лікарі первинної ланки мають відносити хворих з алергодерматозами, користуючись методологічною схемою поступового виключення з САЕД певних нозологій на ґрунті ретельно зібраного анамнезу та результатів імунологічних досліджень, а не тільки за клінічними ознаками.

2. З урахуванням певного значення в патогенезі АД та ДЕ підвищеного рівня загального IgE та корелюючого з ним рівня IL_10 рекомендувати обов'язкове обстеження хворих на визначення концентрації цих показників, що допоможе розділити АД (IgE - асоційована форма САЕД) при підвищених значеннях та ДЕ (IgE - неасоційована форма САЕД) - навпаки.

3. Для оцінки ступеня тяжкості клінічного перебігу ДЕ рекомендується впровадити в практику додаткову діагностичну чотирикрапкову систему (ЧКС), яка базується на візуальному та пальпаторному визначені чотирьох об'єктивних, найбільш характерних ознак клінічної картини екземи (еритема, набряк, везикуляція та екскоріація).

4. Комплекс терапевтичних заходів для лікування АД та ДЕ має охоплювати гіпосенсибілізуючу, імуномодулюючу терапію, призначення топічного імуносупресивного засобу, а також індивідуалізовану патогенетичну і симптоматичну терапію з урахуванням особливостей клінічної картини ураження та наявності супутньої патології з боку органів і систем організму хворих.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації

1. Іщейкін К. Є. Деякі питання класифікації, особливості клінічних проявів справжньої екземи та перспективи лікування хворих / К. Є. Іщейкін // Дерматовенерология, косметология, сексопатология. -2006. - № 1-2(9). - С. 199-203.

2. Іщейкін К. Є. Сучасний стан проблеми захворюваності на справжню екзему: питання етіології та патогенезу / К. Є. Іщейкін // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2006. - № 3 (22). - С. 6_8.

3. Іщейкін К. Є. Особливості алергізації організму дітей з атопічним дерматитом та екземою дитячою / К. Є. Іщейкін // Проблеми екології та медицини. - 2007. - Т. 11, № 5-6. - С. 15_18.

4. Іщейкін К. Є. Стан окремих показників імунної системи у дітей, хворих на дитячу екзему та атопічний дерматит / К. Є. Іщейкін // Дерматовенерология, косметология, сексопатология. - 2008. - №1-2(11). - С. 83_87.

5. Іщейкін К. Є. Раціональна імуномодулююча терапія у дітей, хворих на атопічний дерматит, з урахуванням сучасних поглядів на патогенетичні механізми розвитку дерматозу / К. Є. Іщейкін // Світ медицини та біології. - 2008. - № 4(І). - С.80-84.

6. Іщейкін К. Є. Імуномоделюючий вплив комплексної терапії у дітей, хворих на дитячу екзему / К. Є. Іщейкін // Проблеми екології та медицини. - 2008. - Т. 12, № 5-6. - С. 18_20.

7. Іщейкін К. Є. Особливості анамнезу та супутньої патології як критеріїв верифікації діагнозу атопічний дерматит / К. Є. Іщейкін // Світ медицини та біології. - 2009. - № 2(ІІ). - С. 25-31.

8. Іщейкін К. Є. Зміни окремих показників стану імунної системи при комплексній терапії дітей, хворих на атопічний дерматит / К. Є. Іщейкін // Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії. - 2009. - Т. 9, № 3(27). - С. 132-136.

9. Іщейкін К. Є. Оцінка терапевтичної ефективності комплексного лікування дітей, хворих на синдром атопічної екземи / дерматиту за допомогою визначення індексу SCORAD та чотирьох крапковою системою під час лікування та у віддалені строки / К. Є. Іщейкін // Проблеми екології та медицини. - 2009. - Т. 13, № 1-2. - С. 16_20.

10. Іщейкін К. Є. Вплив комплексної терапії на окремі показники імунної системи дітей, хворих на дитячу екзему / К. Є. Іщейкін // Вісник проблем біології і медицини. - 2009. - № 2. - С. 75_79.

11. Іщейкін К. Є. Порівняльне вивчення показників імунної системи у дітей, хворих на атопічний дерматит і екзему / К. Є. Іщейкін // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2009. - № 2(33). - С. 58_63.

12. Ищейкин К. Е. Клиническое использование полиненасыщенных жирных кислот / К. Е. Ищейкин, Ю. А. Ищейкина // Актуальні проблеми сучасної медицини. - 2004. - Т. 4, № 2(8). - С. 86_88.

13. Імуносупресивна терапія при атопічному дерматиті (Огляд сучасних літературних даних та обґрунтування перспективних напрямків подальших досліджень) / В. І. Степаненко, П. П. Рижко, К. Є. Іщейкін, І. П. Кайдашев // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2005. - № 1(16). - С. 19_22

14. Социальная информатика математических моделей эпидемических процессов / П. П. Рыжко, К. Е. Ищейкин, Ю. А. Ищейкина [и др.] // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2006. - № 3(22). - С. 103_106.

15. Степаненко В. І. Імунний статус організму дітей, хворих на атопічний дерматит і дитячу екзему / В. І. Степаненко, І. П. Кайдашев, К. Є. Іщейкін // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2008. - № 4(31). - С. 60_62.

16. Степаненко В. І. Удосконалена імуномодулююча терапія в комплексному лікуванні дітей, хворих на атопічний дерматит / В. І. Степаненко, К. Є. Іщейкін // Український науково-медичний молодіжний журнал. - 2008. - № 3. - С. 19_22.

17. Степаненко В. І. Атопічний дерматит чи синдром атопічної екземи/ дерматиту: pro та contra. Погляди на механізми розвитку алергії та атопії / В. І. Степаненко, І. П. Кайдашев, К. Є. Іщейкін // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2007. - № 4(27). - С. 11_17.

18. Степаненко В. І. Стан апоптозу CD4⁺ CD25⁺регуляторних клітин в організмі дітей, хворих на атопічний дерматит та екзему дитячу / В. І. Степаненко, І. П. Кайдашев, К. Є. Іщейкін // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2007. - № 3(26). - С. 7_11.

19. Степаненко В. І. До питання уніфікації класифікації та критеріїв діагностики атопічного дерматиту та екземи дитячої / В. І. Степаненко, І. П. Кайдашев, К. Є. Іщейкін // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - 2009. - № 1(32). - С. 61_65.

20. Іщейкін К. Є. Аналіз розповсюдженості та захворюваності на атопічний дерматит серед дитячого населення Полтавської області за період 2003 - 2007 рр. / К. Є. Іщейкін // Журнал дерматології, косметології ім. М.О. Торсуєва. - 2009. - № 1-2(18). - С. 23_31.

21. Патент України № 41302. Спосіб комплексного лікування дітей, хворих на атопічний дерматит / Іщейкін К.Є.; заявник та патентовласник Українська медична стоматологічна академія (м. Полтава). - №u200900361; заявл.19.01.09; опубл. 12. 05.09, Бюл. №9.

22. Патент України № 41844. Спосіб визначення ступеня тяжкості клінічних проявів справжньої екземи / Іщейкін К.Є.; заявник та патентовласник Українська медична стоматологічна академія (м. Полтава). - № u200900358; заявл. 19.01.09; опубл.10.06.09, Бюл. №11.

23. Іщейкін К.Є. Аналіз динаміки захворюваності дітей, хворих на атопічний дерматит, мешканців фтористої геохімічної провінції / К.Є. Іщейкін, Ю.О. Іщейкіна // Сучасні аспекти етіопатогенезу, діагностики, клініки та лікування в дерматології і косметології: наук.-практ. конф.: тези доп. - Донецьк, 2003. - С. 26_27.

24. Іщейкін К. Є. Вивчення залежності захворюваності на атопічний дерматит серед дітей Полтавської області від дії екологічних та інших факторів / К. Є. Іщейкін // Сучасні проблеми дерматовенерології і косметології: наук.-практ. конф.: тези доп. - Полтава, 2003. - С. 61_62.

25. Ищейкин К. Е. Некоторые вопросы этиологии и патогенеза истинной экземы / К. Е. Ищейкин // Розвиток дерматовенерологічної служби в нових умовах регуляторної політики і подальшої демократизації суспільства: наук.-практ. конф.: матеріали доп. - Харків, 2007. - С. 44_49.

26. Іщейкін К. Є. Застосування мазі тримістин - дарниця у комплексному лікуванні при алергодерматозах / К. Є. Іщейкін // Журнал сучасного лікаря «мистецтво лікування». - 2007. - № 5(41). - С. 30_34.

27. Степаненко В. И. Роль процессов апоптоза и изменения функционирования Т-регуляторных клеток при атопическом дерматите / В. И. Степаненко, К. Е. Ищейкин // Сб. науч. трудов V съезда дерматовенерологов Республики Узбекистан, посв. 75-летию со дня образования научно-исследовательского института дерматологии и венерологии. - Ташкент, 2008. - С. 64.

28. Новые возможности в наружном лечении хронически-рецидивирующих дерматозов / П. П. Рыжко, Л. В. Рощенюк, К. Е. Ищейкин [и др.] // Розвиток дерматовенерологічної служби в нових умовах регуляторної політики і подальшої демократизації суспільства: наук.-практ. конф.: матеріали доп. - Харків, 2006. - С. 92_97.

29. Ищейкин К. Е. Социальная информатика и математическое моделирование эпидемического процесса / К. Е. Ищейкин, Ю. А. Ищейкина // Розвиток дерматовенерологічної служби в нових умовах регуляторної політики і подальшої демократизації суспільства: наук.-практ. конф.: матеріали доп. - Харків, 2006. - С.80_84.

30. Новый антигистаминный препарат Цетиризин отечественного производителя / П. П. Рыжко, Л. В. Рощенюк, К. Е. Ищейкин [и др.] // Розвиток дерматовенерологічної служби в нових умовах регуляторної політики і подальшої демократизації суспільства: наук.-практ. конф.: матеріали доп. - Харків, 2006. - С. 287_291.

31. Ищейкин К.Е. Некоторые аспекты проблемы заболеваемости истинной экземой / К. Е. Ищейкин // Проблемы дерматологии и медицинской косметологии на современном этапе: V юбилейная науч.-практ. конф.: сб. работ. - Владивосток, 2006. - № 8. - С. 17_23.

32. Esheykin K. Y., Ryzhko P. P. Social informatics of mathematic models of epidemic process / K. Y. Esheykin, P. P. Ryzhko // JEADV. - 2005. - Vol. 19. - Suppl. 2. - P. 1.

Размещено на Allbest.ru