Особливості складання проектів територіального землеустрою

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. РОЗРОБЛЕННЯ ЗЕМЛЕВПОРЯДНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ І ПРОЕКТІВ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ЗЕМЛЕУСТРОЮ

1.1 Основні вимоги до складанням схем землеустрою

1.2 Організація робіт пов'язаних із складанням схем землеустрою

1.3 Порядок складання схеми землеустрою адміністративного району

РОЗДІЛ. 2. СКЛАДАННЯ ПРОЕКТІВ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ЗЕМЛЕУСТРОЮ

2.1 Основні вимоги до складання проектів установлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень

2.2 Методика складання проектів формування (зміни) меж населених пунктів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

землеустрій схема район адміністративний



ВСТУП

У системі землевпорядної документації схема землеустрою адміністративно-територіального утворення є передплановим і передпроектним документом, сполучною ланкою між плануванням і організацією використання та охорони земель на відповідному рівні і подальшою основою розроблення проектів землеустрою.

Схема землеустрою адміністративно-територіального утворення (області, району, території ради) - це комплекс текстових і графічних матеріалів, що мають юридичний, технічний, економічний зміст і наукове обґрунтування проблем, що розглядаються.

Зокрема, схема землеустрою адміністративного району є техніко-

економічною основою для територіального міжгалузевого і міжгосподарського перерозподілу земель, удосконалення системи землеволодінь і землекористувань, розроблення пропозицій щодо організації території району в цілому й окремих сільськогосподарських

підприємств, меліорації й охорони земель, шляхової мережі та інших елементів інженерної, соціальної і виробничої інфраструктури, а також розроблення проектів територіального і внутрішньогосподарського землеустрою та ін.

Основне призначення схеми землеустрою адміністративного району як передпроектного і передпланового документа полягає в обґрунтуванні удосконалення розподілу земель з урахуванням розвитку економіки земельних відносин в районі і відповідно до потреб різних галузей у земельних ділянках, а також у забезпеченні комплексного і взаємопов'язаного виконання всіх запроектованих на території району заходів регіонального, міжгалузевого, міжгосподарського і господарського рівнів.

У результаті розроблення схеми землеустрою адміністративно-територіального утворення встановлюється система показників, яка забезпечує обґрунтованість і реальність перспективних і поточних планів раціонального використання й охорони земель.



РОЗДІЛ 1. РОЗРОБЛЕННЯ ЗЕМЛЕВПОРЯДНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ І ПРОЕКТІВ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ЗЕМЛЕУСТРОЮ

1.1 Основні вимоги до складання схемземлеустрою

Під час розроблення схеми землеустрою адміністративно-територіальних утворень потрібно враховувати такі основні вимоги:

- поєднання інтересів суспільства і законних інтересів власників земельних ділянок та інших громадян на території адміністративно-територіального утворення;

- розмежування земель державної та комунальної власності;

-комплексність намічуваних заходів, що передбачають взаємопов'язаність інтересів і задоволення потреб різних галузей економіки в земельних ресурсах;

- пріоритет екологічних вимог над економічною доцільністю використання земель;

- диференційований підхід до встановлення правового режиму земель з урахуванням природних, економічних, соціальних та інших чинників;

- пріоритет збереження особливо цінних сільськогосподарських угідь і земель особливо охоронних територій;

- збереження єдності частин земельних ділянок і тісно пов'язаних з ними об'єктів нерухомого майна;

- запобігання негативним (шкідливим) впливам на здоров'я населення;

- економія матеріальних і трудових ресурсів;

- створення територіальних умов для впровадження індустріальних інтенсивних технологій у сільському господарстві;

- ефективне і повне використання земельного і економічного потенціалу адміністративного району;

- наукове обґрунтування, екологічна, економічна і соціальна ефективність намічуваних заходів.

Заходи, які передбачаються схемою землеустрою, мають забезпечувати:

1) найповніше і найраціональніше використання земель відповідно до їх агроекологічної якості в галузях, які виробляють біологічну продукцію на основі енерго і ресурсо-зберігаючих технологій;

2) зниження рівня негативного впливу на землю;

3) формування раціональної територіальної організації виробництва;

4) суворий режим економії земель у галузях промислового виробництва, енергетики, зв'язку, транспорту та іншого спеціального

призначення;

5) підвищення господарської ролі дрібних і середніх населених

пунктів;

6) розвиток інтеграційних зв'язків між землевласниками і землекористувачами всіх форм власності на землю і форм господарювання;

7) комплексна облаштованість сільської місцевості, що припускає

розвинену інфраструктуру, ефективну переробку сільськогосподарської продукції і сировини, тісний зв'язок виробництва і споживання, ринкове обслуговування, адаптацію виробництва в адміністративному районі до ринкових умов.

1.2 Організація робіт, пов'язаних із складанням схем землеустрою

Схему землеустрою адміністративного району розробляють, як правило, на основі схеми землеустрою території області, що дає можливість прив'язати заходи щодо використання й охорони земель району до території регіону й обґрунтувати узгоджені рішення загальних і взаємозалежних завдань.

Якщо схеми землеустрою території області немає, то за основу беруть концепцію (програму) соціально-економічного розвитку районуі показники завдання на проектування.

При розробленні схеми землеустрою адміністративного району потрібно обов'язково використовувати раніше складені схеми і проекти землеустрою, схеми і проекти перерозподілу земель, формування спеціальних земельних фондів, меліорації й охорони земель, розміщення об'єктів будівництва, а також матеріали інвентаризації земель, чергові кадастрові плани, карти обмежень і обтяжень у використанні земель, матеріали оцінювання земель тощо.

Роботи, пов'язані зі складання схем землеустрою, виконують з ініціативи органів місцевого самоврядування й органів виконавчої влади, зокрема Держкомзему України.

Генеральними розробниками (підрядниками) схем землеустрою можуть бути як державні наукові та землевпорядні підприємства, так і приватні підприємства. Для виконання робіт з окремих розділів схеми можуть залучатися як субпідрядні відповідні спеціалізовані проектні, дослідні й науково-дослідні організації, приватні землевпорядники.

Роботи зі складання схем землеустрою можуть фінансуватися за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на землеустрій, а також за рахунок бюджетів регіонів і районів, залежно від того, який орган влади ухвалив рішення про складання схеми землеустрою адміністративно-територіального утворення.

Схему землеустрою адміністративного району складають на підставі технічного завдання, виданого замовником при укладанні договору на виконання робіт. У технічному завданні зазначають перспективні показники розвитку економіки, землекористування й охорони земель району, а також зміст усіх землевпорядних дій.

Крім того, у технічному завданні наводять дані про замовника, генерального проектувальника та інших учасників запланованих робіт, основні нормативні акти, якими слід керуватися при складанні схеми, використаний планово-картографічний матеріал і масштаб вихідної картографічної частини схеми, основні вимоги, що мають регламентувати зміст схеми землеустрою.

До схеми землеустрою висувають такі основні вимоги:

- визначення потреби в земельних ресурсах усіх форм господарювання з урахуванням перспективи їх розвитку, придатності земель і агроекологічного зонування території;

- виявлення меліоративного фонду і резерву земель, придатних для використання в сільському господарстві;

- установлення обсягів, об'єктів і черговості освоєння і поліпшення земель;

- формування спеціальних земельних фондів регулювання обігу на ринку земель;

- розроблення пропозицій щодо розвитку селянських і фермерських господарств, сільськогосподарських підприємств та їхніх асоціацій;

- складання зведеного балансу очікуваного розподілу земель за категоріями, формами власності і користування;

- визначення перспектив розвитку і розміщення галузей агропромислового комплексу і їх кооперації та інтеграції, а також розроблення пропозицій щодо використання земель нерентабельних і низькорентабельних сільськогосподарських підприємств;

- установлення складу і співвідношення земельних угідь у сільськогосподарських підприємствах з урахуванням їх спеціалізації і перспектив розвитку;

- розроблення пропозицій щодо удосконалення організації території району;

- розроблення пропозицій щодо охорони земель і поліпшення природних ландшафтів;

- необхідність складання і тиражування «Основних положень схеми землеустрою».

- визначення вартості й ефективності проектованих заходів;

- розроблення плану реалізації схеми землеустрою;

Зміст технічного завдання може уточнюватися з урахуванням складу виконуваних робіт, розробленого комплексу заходів, у тому числі по періодах, інших конкретних умов.

При складанні технічного завдання замовник може обумовлювати необхідність пророблення відповідних частин схеми у варіантах, а також проведення додаткових робіт (як самостійний вид) для одержання відсутньої для складання схеми інформації (інвентаризація земель, спеціальні обстеження, знімальні роботи та ін.).

При оцінюванні й виборі варіантів використовують метод порівнянної економічної, соціальної й екологічної ефективності ухвалених рішень. Для правильного оцінювання варіантів слід дотримуватися умов порівняння (територія, обсяги виробництва, соціальні чинники, охорона земель, забезпеченість ресурсами, які враховуються показники, нормативна база тощо).

1.3 Порядок складання схеми землеустрою адміністративного району

Загальні положення

Складання схеми землеустрою адміністративного району передбачає:

- проведення підготовчих робіт;

- еколого-ландшафтне та інше районування, агроекологічне оцінювання земель і агроекологічне зонування території;

- розроблення пропозицій щодо удосконалення використання земель та їх охорони на перспективу;

- оформлення документації схеми землеустрою;

- узгодження і затвердження схеми землеустрою;

- виготовлення і видачу матеріалів схеми землеустрою замовникові.

Склад і зміст схеми землеустрою, ступінь деталізації розглянутих питань визначаються технічним завданням, обліком конкретних природних, економічних і соціальних умов, характером розв'язуваних завдань. При цьому доцільно враховувати певні вимоги до встановлення складу і змісту робіт.

Оскільки схема землеустрою адміністративного-територіального утворення є техніко-економічною основою для розроблення і здійснення системи заходів щодо організації території, меліорації земель, захисту земель від різних негативних впливів, удосконалення розміщення інфраструктури та інших виробничих і соціальних об'єктів на рівні відповідних проектів, першочергового значення набуває комплексність, взаємопов'язаність і обґрунтованість рішень, які передбачаються схемою та відповідають цим вимогам.

Аналіз стану розроблення схем землеустрою адміністративних районів показує, що неповне врахування або ігнорування зазначених чинників призводить до необґрунтованої необхідності самостійного розроблення на рівні адміністративного району окремих питань (складання схем протиерозійних заходів, розміщення тваринницьких комплексів, рекультивації земель, розміщення шляхової мережі, використання кормових угідь тощо).

Склад розв'язуваних завдань і ступінь деталізації їх розроблення можуть бути різними, але їх слід опрацьовувати тим більше, чим вища перспективна насиченість території інженерними елементами виробничої й соціальної інфраструктури і чим більше економічних можливостей для реалізації заходів.

Зважаючи на це, схема землеустрою району має не тільки визначати технічно обґрунтоване і взаємопов'язане з організацією території та виробництва розміщення об'єктів меліорації, ферм, доріг та інших комунікацій, а й обґрунтовувати їх економічну цілеспрямованість і можливість виконання технічних вимог під час здійснення зазначених заходів.

Наприклад, у районах, в яких передбачається виконання значних обсягів меліоративних робіт, пов'язаних з осушенням перезволожених земель і великою контурністю угідь, розміщення мережі водовідвідних каналів, шляхової мережі має бути взаємопов'язане і узгоджене з розміщенням елементів територіального устрою угідь.

При цьому правильне і узгоджене вирішення цих завдань можна забезпечити при відповідному розробленні питань з організації угідь у схемі землеустрою району.

Відповідно до сучасних вимог склад і зміст схеми землеустрою адміністративно-територіального утворення мають забезпечувати складання такої документації, яка передбачає детальний розгляд питань, що є складовими проектів територіального і внутрішньогосподарського землеустрою. До них належать вдосконалення землеволодінь і землекористувань та їх спеціалізації, встановлення міжгосподарських зв'язків, розміщення виробничих центрів, шляхової і меліоративної мереж, протиерозійних меж трансформації й організації угідь. З огляду на це значною мірою вирішується й урегульовується багато інших складових проекту внутрішньогосподарського землеустрою. Оскільки розроблення проектів землеустрою на основі районних схем має стати нормою, проекти повинні бути логічним продовженням й інструментом реалізації схеми.

Аналогічним чином потрібно розв'язувати питання організації водокористування і розміщення обслуговуючої іригаційної мережі в районах зрошуваного землеробства, розміщення протиерозійних рубежів у районах розвиненої ерозії ґрунтів тощо.

Водночас складові проектів, які частково розв'язуються в схемі землеустрою району, в проектах мають бути, але вже як результат розроблення в схемі за необхідних уточнень і відповідної деталізації.

Такий підхід до розроблення схеми повинен відобразитися в технічному завданні, а також враховуватися під час проведення підготовчих робіт і розроблення проектних пропозицій.

Підготовчі роботи

Підготовчі роботи при складанні схеми землеустрою поділяють на камеральні і польові.

Камеральні підготовчі роботи охоплюють землевпорядні дії зі збирання, вивчення, систематизації, аналізу й оцінювання відомостей і матеріалів, що дає змогу комплексно охарактеризувати всю територію адміністративного району й окремих його частин, оцінити його ресурсний потенціал та умови господарювання, обґрунтувати перспективні напрями з удосконалення організації використання земель та їх охорони, розвитку землекористування й економіки. У цілому під час проведення підготовчих робіт можна виокремити подальші дії зі збирання, аналізу й оцінювання матеріалів, зокрема:

а) загальні дані про район і його соціальні та економічні умови;

б) природні умови;

в) земельно-ресурсний потенціал.

Якщо потрібно уточнити наявні дані, отримані в порядку проведення камеральних підготовчих робіт, а також одержати додаткові дані, то здійснюють польове землевпорядне обстеження.

Польові підготовчі роботи проводять, як правило, у порядку відновного обстеження території району або окремих його частин з метою одержання потрібної додаткової інформації.

Під час польового обстеження насамперед слід одержати інформацію про:

-ступінь інтенсивності розвитку ерозійних та інших негативних процесів деградації;

- стан виробничих центрів сільськогосподарських підприємств;

- наявність земель, забруднених хімічними, радіоактивними та іншими речовинами, джерела забруднення, що розміщуються на території району і прилеглих територіях, місця складання забруднювальних речовин, ареали забруднення;

- стан меліоративної мережі і меліорованих земель;

- культуртехнічний стан земель, запланованих для поліпшення;

- склад гідротехнічних протиерозійних споруд, які передбачається розглянути в схемі землеустрою;

- наявність, розміщення і параметри різних режимоутворювальних об'єктів.

При цьому потрібно дотримуватися таких основних рекомендацій:

- таблиці складаються в розрізі категорій земель, а також з виділенням за формами власності; статистичні показники відображають за підсумками року, що передує року складання схеми землеустрою;

- транспортні зв'язки, стан шляхової міжпоселенської мережі, енерго- і теплопостачання, інших елементів соціальної та інженерної інфраструктури.

- кількість і склад населення, у тому числі працездатного, з них зайнятого в сільському господарстві, характер міграційних процесів і демографічної ситуації;

- систему розселення, наявність міст і сільських поселень, їхнє розміщення, функції і роль у соціальній і господарсько-економічній сферах району, особливості організації місцевого самоврядування;

- таблиці, що відображають інформацію, отриману в районних чи обласних організаціях або в окремих підприємствах, підписують їх представники. Таблиці, отримані в результаті розрахунків, групування в процесі проектування, підписують виконавці робіт.

- показники стану й ефективності сільськогосподарського виробництва доцільно відображати по групах суб'єктів господарювання та за приналежністю їх до форм власності;

- якщо потрібно відобразити явища і процеси в динаміці, то збирання і аналіз інформації, оцінювання результатів проводять, як правило, за 5 - 7 років. Аналізовані терміни, склад таблиць визначають, ураховуючи конкретні природні, економічні, соціальні умови, характер й особливості розвитку тих або інших процесів. В окремих випадках залежно від наявності даних форми таблиць можна доповнювати й уточнювати за змістом;



РОЗДІЛ 2. СКЛАДАННЯ ПРОЕКТІВ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ЗЕМЛЕУСТРОЮ

2.1 Основні вимоги до складання проектів установлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень

За роки земельної реформи відбулися значні зміни у формах власності на землю і формах господарювання на ній. Постійно виникають нові землекористування або впорядковуються існуючі. Нові

форми земельних відносин, такі як купівля-продаж, дарування, оренда, успадкування тощо, потребують більш динамічного обігу земель. Диференціація плати за землю в межах населених пунктів і поза їхніми межами, по територіях місцевих рад передбачає чітке встановлення меж адміністративно-територіальних утворень.

Для організації управління на різних регіональних і місцевих рівнях велике значення має інформація про напрями розвитку територій, яка дає змогу при ухваленні рішень всебічно враховувати довгострокові наслідки цих рішень з тим, щоб вони не суперечили інтересам територіальних громад, регіонів і держави в цілому.

Проект встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних утворень розробляють у випадках створення нових, об'єднання, розподілу, приєднання, збільшення або зменшення площі існуючих адміністративно-територіальних утворень. Нині процес створення нових, об'єднання, розподілу тощо адміністративно-територіальних утворень відбувається переважно на рівні або в межах адміністративних районів, у складі яких створюються або змінюються межі сільських (селищних) рад і населених пунктів.

Адміністративно-територіальний устрій України - це територіальна організація нашої країни з розподілом її на адміністративно-територіальні утворення (одиниці), що є частиною її єдиної території, просторовою основою організації й діяльності місцевих органів державної влади й самоврядування. Такий розподіл ґрунтується на засадах єдності й цілісності території держави, поєднання централізації та децентралізації при здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів із урахуванням їх історичних, географічних, економічних, екологічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Систему адміністративно-територіального устрою складають адміністративно-територіальні одиниці: села, селища, міста, райони в містах, райони, області, Автономна Республіка Крим. Вони становлять частини території України, що є просторовою базою організації й діяльності місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування.

Територія кожного адміністративно-територіального утворення має свої межі - умовні лінії, що відокремлюють її від інших територій. Їх установлюють і змінюють на підставі проектів землеустрою, розроблених державними та іншими землевпорядними організаціями відповідно до техніко-економічних обґрунтувань їх розвитку, генеральних планів населених пунктів.

Межі не є постійними. З розвитком населених пунктів і збільшенням кількості їх жителів вони можуть змінюватися за рахунок залучення нових земельних ділянок у межі адміністративно-територіальних утворень. Рішення про встановлення й зміну меж районів і міст ухвалює Верховна Рада України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських рад.

Наприклад, у лютому 2002 р. відповідно до постанови Верховної Ради України було змінено межі м. Одеси.

Рішення про встановлення й зміну меж сіл, селищ ухвалюють Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради за поданням районних і сільських, селищних рад.

Межі районів у містах установлюються і змінюються на підставі рішень міських рад, ухвалених за поданням відповідних районних у містах рад. Слід зазначити, що висновки про встановлення й зміну меж сіл, селищ, районів, районів у містах і міст можуть підготовляти також місцеві державні адміністрації міст.

Внесення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району в місті не тягне припинення прав власності й користування цими ділянками. Правовий режим таких ділянок можна змінити тільки у разі їх вилучення (викупу), що відбувається відповідно до норм Земельного кодексу України.

Відповідно до проекту Закону України «Про адміністративно-територіальний устрій України» межі адміністративно-територіальних утворень встановлюватимуться: на суші - по характерних точках і лініях рельєфу; на водоймах гідровузлів та інших штучних водойм - відповідно до ліній меж, що проходили на місцевості до їх заповнення; на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через ділянки судноплавних і несудно-плавних річок, - по середині цих споруд або по їх технологічній осі незалежно від проходження меж на воді.

У Концепції стійкого розвитку населених пунктів, схваленій Постановою Верховної Ради України «Про концепцію сталого розвитку населених пунктів» № 1359 від 24 грудня 1999 р., визначено основні напрями державної політики у сфері подальшого розвитку інфраструктури міст, селищ і сіл, їх планування, благоустрою тощо. При цьому значну роль приділено раціональному використанню і належній охороні земельних ресурсів. Певною мірою Концепція вплинула і на правовий статус заселених земель. У цьому документі їх визначено не як землі населених пунктів, а як землі житлової й громадської забудови. До таких земель належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовують для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. На відміну від земельного закону, який діяв раніше, що охоплював відповідні правові режими всіх земель міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів у їхніх межах і не приділяв уваги заселеним землям курортних, робочих, садових і дачних селищ, а також гірських і хутірських селищ, новий Земельний кодекс України закріплює ці землі як категорію земель житлової та громадської забудови, визначаючи таким чином основне цільове, а отже, і пріоритетне їх призначення.

Отже, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовують для розміщення об'єктів комунально-побутового й соціально-культурного призначення. При цьому новий Земельний кодекс України не визначає пріоритетність земель житлового будівництва або громадської забудови щодо їх використання. Важливим є те, що ці землі перебувають у межах населених пунктів і використовують переважно для цілей житлового будівництва і громадської забудови.

Порядок визначення меж міст, селищ і сіл через позначення їх межі, тобто встановлення зовнішньої межі, що відокремлює їхні землі від інших категорій земель, у цілому не змінився. Складніше з розмежуванням земельних ділянок усередині меж населених пунктів, що використовуються не тільки для житлової та громадської забудови, а й для задоволення інших індивідуальних потреб населення. Їх використовують з метою виділення рекреаційних територій для забезпечення масового відпочинку населення, розвитку зв'язаної з цим соціально-культурної інфраструктури, зведення комунально-транспортних об'єктів і прокладання комунікацій, здійснення виробничо-господарської діяльності тощо.

У результаті багатопланового використання земельних ресурсів населених пунктів відбувається «злиття» правових режимів використання різних категорій земель, розташованих у їхніх межах. Безумовно, виділення серед земель населених пунктів земель житлової та громадської забудови унеможливило традиційний «подвійний» розподіл земельних ресурсів на землі населених пунктів (за місцем розташування) та інші землі (за основним їх цільовим призначенням). У новому Земельному кодексі України не визначено, на жаль, конкретні ознаки відмежування земель житлової та громадської забудови від інших категорій земель, що ускладнює дотримання встановленого правового режиму їх використання.

Доречно нагадати, що відповідно до Земельного кодексу України 1970 р., наприклад, землі міст, придатні для найбільш багатоплано вого використання, поділялися на п'ять груп. Законодавче визначення правового статусу тієї чи іншої групи земель сприяло дотриманню відповідних правових режимів їх використання за цільовим призначенням і забезпеченню правових вимог, запропонованих для їх охорони. За останнє десятиліття використання земель населених пунктів визначається планом земельно-господарського устрою і містобудівною документацією, що ускладнює здійснення контролю за їх використанням за основним цільовим призначенням, не кажучи вже про дотримання природоохоронних вимог при їх відведенні та забудові.

На правовий режим використання земель житловою та громадською забудовою істотно впливає планування розміщення об'єктів індивідуального і громадського житлового фонду, забудова земельних ділянок із виділенням садибних і здійснення безсадибного будівництва.

Згідно із Земельним кодексом України присадибні земельні ділянки в містах, селищах і селах у встановлених розмірах можуть передаватися тільки громадянам і тільки для будівництва й обслуговування житлового будинку, зведення господарських будівель та інших споруд. Це характерно переважно для сільської й селищної місцевості при спорудженні житлових будівель і господарських споруд на землях, що перебувають у приватній власності. У свою чергу, безсадибне розміщення об'єктів житлової забудови відбувається при зведенні багатоквартирних житлових будинків, як правило, у містах. Їх розташовують на землях житлової та громадської забудови державної або комунальної власності, наданих у постійне користування підприємствам, установам і організаціям цих видів власності.

Розглянута категорія земель призначена не тільки для житлового будівництва, а й для громадської забудови. До такої забудови належать громадські будинки, споруди та об'єкти установ освіти й охорони здоров'я, торгівлі і громадського харчування, соціально-культурних установ і підприємств побутового обслуговування, органів місцевого самоврядування тощо. Особливістю правового режиму земельних ділянок, які використовують для зведення й експлуатації об'єктів громадської забудови, є підстава для користування. Це визначається призначенням цих земель для задоволення громадських потреб і публічних інтересів.

Призначення земель житлової та громадської забудови допускає не тільки експлуатацію існуючих будівель і зведення нових будинків і споруд, а й проведення їх капітального ремонту, реконструкції, реставрації, благоустрою території тощо. Тому житлове будівництво і громадська забудова на землях населених пунктів визначають комплексне використання земельних ділянок для формування житлових кварталів, масивів і мікрорайонів у містах та інших населених пунктах.

На правовий режим земель житлової та громадської забудови впливає стан будівель і споруд, залежно від якого земельні ділянки можуть передаватися у власність або надаватися в постійне користування чи оренду. В таких випадках їх надають для зведення, обслуговування й експлуатації будівель і споруд.

У складі земель житлової та громадської забудови в межах населених пунктів особливе місце належить землям, зайнятим іншими об'єктами загального користування, такими як вулиці, провулки, проїзди, дороги, площі, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, цвинтарі, місця знешкодження відходів. Згідно із Земельним кодексом України вони є землями комунальної власності, які не підлягають передачі у приватну власність. Це не виключає права власності держави на такі об'єкти, як будинки і споруди спортивних комплексів, навчальних закладів, органів державної влади, а отже, і на відповідні земельні ділянки в межах населених пунктів.

Характерною ознакою правового режиму земель загального користування в межах міст, селищ і сіл є їх використання на основі як загального землекористування, тобто без закріплення за конкретними землекористувачами, наприклад користування вулицями, провулками, проїздами, дорогами і площами, так і надання в спеціальне користування комунальних підприємств, зокрема для складування, утилізації й знешкодження комунально-побутових відходів. Проте серед різноманіття загального користування землями житлової та громадської забудови існують визначені різновиди правового режиму їх використання. Так, правовий режим використання земельних ділянок, зайнятих зеленими зонами, лісопарками, гідропарками, набережними і пляжами, відрізняється від правового режиму використання земель, відведених під цвинтарі й знешкодження відходів.

До земель житлової та громадської забудови належать не тільки земельні ділянки, зайняті житловими і громадськими будівлями й об'єктами загального користування, а й ті, які підлягають забудові комунально-побутовими і соціально-культурними об'єктами й спорудами. Вони можуть перебувати в запасі і бути резервом земельних площ для будівництва і благоустрою, зберігаючи статус земель житлової та громадської забудови.

Отже, землі житлової та громадської забудови неоднорідні за своїм складом. У межах населеного пункту вони в комплексі утворюють так звані сельбищні землі, які охоплюють земельні ділянки, зайняті житловими будівлями і громадською забудовою, вулично-дорожніми і транспортно-комунікаційними мережами, а також землі загального користування. Неоднорідність цих земель позначається на правовому статусі земель міст, селищ та сіл і формує комплексний правовий режим використання земель житлової та громадської забудови.

Землі житлової та громадської забудови згідно зі ст. 39 Земельного кодексу України використовують відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови. Проте вимоги, пропоновані до зазначених документів, передбачені не в Земельному кодексі України, а в містобудівних і планувальних законах. Найважливішими серед них є закони від 16 листопада 1992 р. «Про основи містобудування», від 20 квітня 2000 р. «Про планування і забудову територій», від 7 лютого 2002 р. «Про Генеральну схему планування території України» та ін.

У законодавчих актах міститься чимало положень, що дають змогу усвідомити сутність і зміст земельно-правових норм. Так, згідно із Законом України «Про основи містобудування» № 2780-ХІІ від 16 листопада 1992 р. містобудівна документація - це текстові і графічні матеріали, якими регулюються планування, забудова та інше використання території. Відповідно до Закону України «Про планування і забудову територій» № 1699-ІІІ від 20 квітня 2000 р., передбачається, наприклад, розроблення і затвердження схеми планування забудови територій на місцевому рівні, що визначає потребу в зміні меж населених пунктів з метою розширення земельних площ для містобудівних потреб, зонування території й планування структури її використання, а також доцільність розроблення генеральних планів окремих населених пунктів.

Як зазначалося, систему адміністративно-територіального устрою складають адміністративно-територіальні одиниці: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища й села.

Села, селища, міста та їхні ради, райони в містах становлять первинний рівень адміністративно-територіального устрою. Їхні межі встановлюють і змінюють обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Райони становлять середній рівень адміністративно-територіального устрою і встановлення та зміна їхніх меж є компетенцією Верховної Ради України.

Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь становлять верхній рівень адміністративно-територіального устрою, їхні межі встановлює та змінює Верховна Рада України.

Отже, адміністративно-територіальна одиниця - це частина території України, яка є земельно-територіальною основою для організації та діяльності місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.

Межами Автономної Республіки Крим, області, району, рад, села, селища, міста, району в місті є умовно замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію республіки, області, району, села, селища, міста, району в місті від інших територій. Їхні межі встановлюються й змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральної схеми, планування території України, схем планування території областей, районів і генеральних планів населених пунктів.

Межі цих територій відрізняються від («юридичних») меж землеволодінь і землекористувань. Це адміністративні межі, в яких здійснюється управління земельними ресурсами. Вони мають кілька порядків:

1) межі Автономної Республіки Крим і областей;

2) межі районів і міст;

3) межі рад, сіл, селищ і районів у містах.

Ці межі частково встановлено, але більшість із них потребують уточнення, змін і кінцевого оформлення та затвердження. Методи встановлення цих меж потребують розроблення.

Отже, територіальний землеустрій з формування меж адміністративно-територіальних утворень - це комплекс соціальних, економічних, правових та технічних дій із визначення, встановлення, відновлення й закріплення на місцевості меж відповідних адміністративно-територіальних одиниць

У зв'язку з цим виникає питання, які землевпорядні дії у сучасних умовах належать до територіального землеустрою з межування земель адміністративно-територіальних утворень? У практиці сучасного землеустрою, в законодавстві застосовують поняття встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень.

Чим відрізняється термін «межування земель» від терміна «встановлення (відновлення) на місцевості меж». Установлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень здійснювалося за процедурою розроблення проектів міжгосподарського землеустрою, а саме затвердження проекту компетентним органом і є юридичним актом, який затверджує економічні рішення.

Водночас взагалі немає землевпорядної процедури визначення, встановлення й закріплення на місцевості меж Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст. Недосконалою залишається така процедура щодо сільських, селищних рад та сільських населених пунктів. Тому насамперед потрібно:

- розробити відповідно до чинного законодавства класифікацію адміністративно-територіальних утворень (райони, області, населені та ін.);

- розробити класифікацію територій з особливими режимами використання земель і спеціальних фондів.

При цьому методи межування і межові знаки мають бути різними залежно від рангу об'єкта.

Таким чином, у складі територіального землеустрою слід окремо виділити землевпорядні дії з визначення, встановлення й закріплення меж, які є порядком вище від меж землеволодінь і землекористувань. Бажано також, щоб адміністративні межі збігалися з природними межами або межами землеволодінь.

Отже, межування земель - це землевпорядні дії з установлення, зміни, юридичного і технічного оформлення меж та визначення площ адміністративно-територіальних утворень, територій із особливими режимами використання земель, спеціальних земельних фондів, груп землекористувань у єдиній державній системі.

2.2 Методика складання проектів формування (зміни) меж населених пунктів

Проекти встановлення меж сільських населених пунктів складають з метою забезпечення реалізації прав територіальних громад з регулювання земельних відносин на своїй території.

При формуванні меж території населеного пункту слід керуватися Земельним кодексом України, Законом України «Про місцеве самоврядування» та іншими чинними нормативно-технічними документами з цих питань.

Проекти містять техніко-економічне обґрунтування розмірів населених пунктів з урахуванням перспектив їх розвитку та проектів планування й забудови.

Проекти встановлення меж населених пунктів розробляють на підставі завдання на проектування (дод. 4), яке складається відповідною радою одночасно по всіх населених пунктах, розташованих на території цієї ради.

Проекти розглядає місцева рада, погоджує районна рада, затверджує обласна рада.

На основі затверджених проектів установлюють межі населених пунктів у натурі.

Підготовчі роботи

Підготовчі роботи передбачають збирання, вивчення та аналіз планово-картографічних матеріалів, земельно-облікової документації, матеріалів відведення земель у межах селища, села, проекту планування та забудови, проектів внутрішньогосподарського землеустрою, матеріалів інвентаризації земель, даних про склад та чисельність населення.

Під час підготовчих робіт здійснюють:

- обстеження території сільського населеного пункту;

- вибір опорного планово-картографічного матеріалу;

- визначення обсягів польових вимірювальних робіт з метою приведення планово-картографічного матеріалу у відповідність з натурою;

- нанесення на планову основу меж усіх землеволодінь і землекористувань, що знаходяться на території сільського населенного пункту;

- проведення польового обстеження й погодження меж сільських населених пунктів.

Складання проекту

У проекті встановлення меж сільських населених пунктів визначають функціонально взаємопов'язані території (земельні ділянки),

що використовуються для розміщення всього житлового та культурно-побутового будівництва, а також об'єктів виробничого призначення, створення систем інженерного обладнання і благоустрою, забезпечення санітарно-гігієнічних та рекреаційних умов, ведення особистого підсобного господарства, інших потреб.

Загальну площу населеного пункту визначають з урахуванням потреби населення в додатковій площі для індивідуальної забудови тощо.

У межі сільських населених пунктів входять:

- зони житлової забудови;

- ділянки для розміщення об'єктів комунального призначення (водозаборів, очисних споруд тощо);

- території загального користування з громадськими будівлями, зеленими насадженнями, водоймами, майданами, вулицями, проїздами;

- виробничі зони, що перебувають у межах села;

- землі, надані в установленому порядку організаціям, підприємствам, установам для цільового призначення в межах населенного пункту;

- сільськогосподарські угіддя, розташовані в межах населенного пункту;

- рекреаційні зони, що розміщуються в межах населеного пункту або безпосередньо прилягають до нього;

- резервні території, потрібні для розширення забудови сільських населених пунктів згідно з перспективою їх розвитку й архітектурн-планувальною структурою.

Проект установлення меж сільських населених пунктів розробляють на основі та з урахуванням:

- змін у межах населеного пункту, спричинених перерозподілом земель між землевласниками та землекористувачами відповідно до Земельного кодексу України;

- вимог еколого-ландшафтної організації території сільськогосподарських підприємств;

- обґрунтованих даних проектів планування та забудови сіл;

На стадії складання проекту площу населеного пункту обчислюють як суму контурів, що входять у межі населеного пункту. За основу беруть дані коригування планових матеріалів минулих років. Якщо до населеного пункту належить частина площі контуру, то обчислена площа всіх ділянок контуру має прив'язуватися до загальної площі контуру.

Площі вираховують по окремих землеволодіннях та землекористуваннях, земельних угіддях загального користування. Проводять розшифровування земель, що не показані на плані, обстежуючи квартали населеного пункту. Як правило, на цій стадії робіт використовують дані попереднього вирахування площ.

Експлікація земель у межах населеного пункту складається по землевласниках і землекористувачах, землях загального користування.

За результатами проведеної роботи складають креслення проекту встановлення меж сільських населених пунктів.

Погодження та затвердження проекту

Проект установлення меж сільських населених пунктів погоджується із суміжними землевласниками або землекористувачами, районними (міськими) землевпорядними, природоохоронними, санітарними органами та органом архітектури і подається на розгляд до сільської або селищної ради.

Сільська або селищна рада розглядає проект установлення меж сільських населених пунктів і зі своїм висновком подає проект на розгляд районної ради, яка зі своїм висновком подає на затвердження обласної ради.

Проект установлення меж сільських населених пунктів розглядає й затверджує обласна рада.

Виготовлення та оформлення проектної документації

Проектна документація складається із:

- пояснювальної записки;

- графічних матеріалів;

- матеріалів погодження та затвердження.

Пояснювальна записка передбачає:

- завдання на виконання робіт;

- коротку характеристику сільських населених пунктів;

- особливості формування території населеного пункту;

- погодження меж із суміжними землевласниками та землекористувачами;

- короткий опис виконаних робіт;

- склад земель по угіддях, землевласниках і землекористувачах.

До архівного примірника додають:

- матеріали вирахування загальної площі села;

- матеріали польових вимірювань;

Графічні матеріали містять:

- копію креслення меж сільських населених пунктів у масштабі 1 : 10 000; 1 : 25 000;

- креслення перенесення елементів проекту встановлення меж в натуру в масштабі 1 : 10 000; 1 : 5000 або 1 : 2000;

- креслення меж сільського населеного пункту в масштабі 1 : 25 000; 1 : 10 000; 1 : 5000 або 1 : 2000.

На кресленні показують: окружну межу, номери межових знаків, румби та міри ліній, назви суміжних землеволодінь і землекористувань; межі, геодезичні дані та площі землеволодінь і землекористувань, що перебувають у межах населених пунктів; площі кварталів та загальну площу населеного пункту.

Креслення супроводжується експлікацією земель населенного пункту по землевласниках та землекористувачах, земельних угіддях загального користування.

Землі громадян, що мають земельні ділянки під особистими підсобними господарствами, а також ділянки, надані їм для індивідуальної забудови, індивідуального городництва та садівництва, що розташовані в межах населеного пункту, приводяться в складі земель сільського населеного пункту загальною площею.

Матеріали погодження та затвердження проектної документації складаються із:

- акта польового обстеження, погодження меж населених пунктів;

- висновку районної ради про розгляд проекту встановлення меж сільських населених пунктів;

- висновку сільської, селищної ради про розгляд проекту встановлення меж сільських населених пунктів;

- рішення обласної ради про затвердження проекту встановлення меж сільських населених пунктів.

Проектну документацію виготовляють у трьох примірниках: перший примірник передають проектній організації, другий - сільській, селищній раді, третій - районній раді.

Якість виконуваних робіт забезпечується встановленою системою контролю, що здійснюється впродовж усього періоду проектування установлення меж сільських населених пунктів.

Виготовлення технічної документації з перенесення проекту в натуру (на місцевість).

Затверджений обласною радою проект установлення меж сільських населених пунктів переноситься в натуру (на місцевість) на тих ділянках меж, які були спірні або нечітко виражені на місцевості.

Роботи, пов'язані з перенесенням усіх меж сільських населених пунктів у натуру (на місцевість) виконують за окремою заявкою замовника.

Межові знаки встановлюють у таких місцях, де є можливість забезпечити їх надійне збереження. На тих відрізках меж, де проектні межі збігаються з природними, їх закріплюють лише кілками (дерев'яними або металевими) завдовжки 0,3 - 0,4 м. При цьому 0,08 - 0,1 м їх довжини має бути над землею. Окопують такі межові знаки курганом діаметром 1,0 м висотою насипу 0,2 м.

Межові знаки встановлюють на тих відрізках меж населенного пункту, де нечітко виражена межа і є можливість самозахоплення земель. Потрібно забезпечити встановлення межових знаків довгострокового користування через 1,5 - 2,0 км, по периметру межі з метою їх подальшого використання для поновлення окремих відрізків межі села, вирішення земельних спорів, проведення робіт, пов'язаних з упорядкуванням земель землевласників і землекористувачів у населених пунктах.

Такі знаки встановлюють ланками по три стовпи кожна.

Місця встановлення межових знаків мають бути легкодоступними, добре розпізнаватися на місцевості, забезпечувати їх збереження, техніку безпеки та зручність використання при наступній експлуатації.

Не дозволяється встановлення центрів тривалого зберігання на ріллі та болоті, проїжджій частині доріг, поблизу русел річок, що розливаються, поблизу берегів водосховищ та обривів на ярах і крутосхилах.

Замість двох-трьох сусідніх точок ходу допускається закріплювати тільки одну точку за умови визначення дирекційного кута (азимута) із закріпленої точки на характерні, що легко розпізнаються, постійні місцеві предмети - орієнтири, як то: флюгери, радіо і телевізійні щогли, антени, заводські труби, куполи церков тощо.

На всі закладені центри межових знаків складають абриси з прив'язуванням до постійних предметів місцевості не менше ніж трьома промірами та наводять опис місцеположення знака в картках установленої форми.

Постійні межові знаки здають під охорону та на збереження селищним, сільським радам по акту.

Акт складають у трьох примірниках, один з яких залишається у проектній організації, другий передають селищній, сільській раді, третій - районній раді.

Межові знаки прив'язують, як правило, за допомогою прокладання теодолітних ходів. Теодолітні ходи прокладають за допомогою оптичних теодолітів, світлодалекомірів та електронних тахеометрів. Координати межових знаків отримують від державної геодезичної мережі або меж землеволодінь і землекористувань. Довжина теодолітних ходів між твердими пунктами, а також периметр полігонів не повинні перевищувати:

- 13 км - при середній довжині сторін між точками 500 м і більше;

- 10 км - те саме, 250 м;

- 7 км - те саме, 150 м і менше.

Виконуючи роботи з точністю 1 : 5000, довжини теодолітних ходів слід зменшити в 1,5 раза.

У системі з вузловими точками довжину теодолітних ходів можна збільшити на одну третину.

Діагональні ходи слід прокладати вздовж існуючих лінійних об'єктів (бажано по одній зі сторін смуги відведення або контуру) або в місцях розміщення ділянок землевласників і землекористувачів, межі яких підлягають наступному обміру або уточненню.

Горизонтальні кути в теодолітних ходах вимірюють теодолітами одним повним прийомом з допустимим розходженням між напів-прийомами - 1?.

Кути вираховують із заокругленням до 0,1?.

Кутові неув'язки в полігонах і теодолітних ходах не повинні перевищувати Ѓ}1? n, а при довжині сторін менше ніж 150 - Ѓ}1,5? n.

Відносні значення лінійних неув'язок не повинні перевищувати 1 : 2000. В окремих місцях гірських та заболочених територій допускається зниження точності до 1 : 1000.

Роботи виконують у державній системі координат 1942 та 1963 рр. або місцевій системі координат, яка має зв'язок з державною. Складається каталог координат межових знаків довгострокового зберігання, встановлених при прокладанні діагональних ходів.

Установлені межі проорюються в 1 - 2 борозни (за потреби).

Перенесенню проекту в натуру передує його геодезична підготовка: складання розбивного креслення, на якому вказують місця закладання межових знаків, прив'язування теодолітних ходів до меж землеволодінь або землекористувань, пунктів тріангуляції або інших геодезичних знаків, координати яких обчислені в системі 1942 та 1963 рр. На кресленні наводять потрібні геодезичні дані (міри ліній, кути, румби або дирекційні кути), порядок виконання робіт.

За результатами виконаних робіт складають креслення меж сільських населених пунктів у масштабі 1 : 10 000, 1 : 5000 або 1 : 2000. Масштаб планового матеріалу визначають залежно від характеру контурності в населеному пункті з тим, щоб таке креслення стало основою для горизонтальної зйомки населеного пункту й упорядкування земель у ньому.

Креслення меж населеного пункту виготовляють на планшетах (тверда основа) або лавсановій плівці розміром 50 Ч 50 або 60 Ч 80 см.

Крім графічної частини, на графічному матеріалі подають внутрішньорамкове й зарамкове оформлення, яке виконують на листах креслення відповідно до стандартів, норм і правил.



ВИСНОВКИ

Для організації управління на різних регіональних і місцевих рівнях велике значення має інформація про напрями розвитку територій, яка дає змогу при ухваленні рішень всебічно враховувати довгострокові наслідки цих рішень з тим, щоб вони не суперечили інтересам територіальних громад, регіонів і держави в цілому.

Проекти встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних утворень розробляють у випадках створення нових, об'єднання, розподілу, приєднання, збільшення або зменшення площі існуючих адміністративно-територіальних утворень. Нині процес створення нових, об'єднання, розподілу тощо адміністративно-територіальних утворень відбувається переважно на рівні або в межах адміністративних районів, у складі яких створюються або змінюються межі сільських (селищних) рад і населених пунктів.

Адміністративно-територіальний устрій України - це територіальна організація нашої країни з розподілом її на адміністративно-територіальні утворення (одиниці), що є частиною її єдиної території, просторовою основою організації й діяльності місцевих органів державної влади й самоврядування. Такий розподіл ґрунтується на засадах єдності й цілісності території держави, поєднання централізації та децентралізації при здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів із урахуванням їх історичних, географічних, економічних, екологічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Територія кожного адміністративно-територіального утворення має свої межі - умовні лінії, що відокремлюють її від інших територій. Їх установлюють і змінюють на підставі проектів землеустрою розроблених державними та іншими землевпорядними організаціями відповідно до техніко-економічних обґрунтувань їх розвитку, генеральних планів населених пунктів.