Сутність агропромислової інтеграції

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Агропромислова інтеграція - основа формування АПК

2. Форми агропромислової інтеграції

3. Структура та функції АПК

4. Проблеми ефективного функціонування АПК в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Галузевій структурі народного господарства притаманні певні міжгалузеві пропорції, міжгалузеві виробничі зв'язки, що постійно посилюються і розширюються. Відбувається процес інтеграції різних стадій виробництва і розподілу тієї чи іншої продукції. В народному господарстві України спостерігається взаємодія галузей у складі інтеграційних структур -- міжгалузевих комплексів.

Одним з найбільш потужних і багатогалузевих комплексів є агропромисловий. Це складний комплекс виробництва, що об'єднує різні галузі народного господарства. Агропромисловий комплекс (АПК) значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а промисловість -- сільськогосподарською сировиною. Вирішення продовольчої проблеми здійснюється переважно в АПК. Саме через це він є важливою ланкою економіки і мусить мати пріоритетний розвиток. [1, с.952]

Тому мета роботи - дослідити та проаналізувати АПК України, його функції і структуру. З`ясувати проблеми й суперечності ефективного функціонування й знайти шляхи їх розв`язання.

Ця тема є актуальною тому, що АПК завжди відіграє одну з найважливіших ролей в економіці й розвитку всієї країни.

В АПК зайнято близько 1/3 всієї чисельності працівників народного господарства. На частку його галузей припадає понад 30% основних виробничих фондів. Галузі АПК формують близько 1/3 національного доходу і майже 2/5 валового суспільного продукту. До АПК належать сільське господарство, харчова промисловість, м'ясо-молочна, борошномельно-круп'яна, комбікормова, мікробіологічна промисловість. У сучасних умовах для успішного розвитку усіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового виробництва - агропромислові об'єднання, агро комбінати, агрофірми, асоціації, виробничі і науково-виробничі системи. [19, с.566]

Як всім відомо, саме АПК виконує важливу суспільну функцію - забезпечує населення продуктами харчування. Більшість з них відносяться до товарів широкого споживання, від забезпечення якими та якості яких залежать фізичне здоров'я населення, що дуже важливо для збереження і покращання його генофонду, забезпечення хоча б простого відтворення населення в країнах перехідної економіки. Дуже гостро ця проблема постала і в Україні, де в останні роки поглиблюються процеси депопуляції населення. У той же час, Україна здавна є землеробською країною, характеризується надзвичайно сприятливими економічними та природними умовами для розвитку сільського господарства і має великий споживчий ринок продуктів харчування. Формування потужного, з розвиненою структурою АПК продовжувалось в Україні століттями. Протягом усієї історії розвитку країни саме агропромислові підприємства займали провідне місце в її господарстві. І навіть у другій половині ХХ століття при великій структурній диверсифікації виробництва агропромисловий комплекс залишався одним з провідних міжгалузевих виробничих комплексів в Україні. До його складу входить майже 100 виробництв. АПК, поряд з промисловістю, відіграє провідну роль у господарстві, на його частку припадає майже 30% національного доходу України, зайнято близько 25% працюючих. Майже в третині областей України АПК займає чільне місце у господарстві згідно з часткою у валовому внутрішньому продукті (в 1998 р.). [з,с.527] На розвиток АПК і ступінь його ефективності в Україні впливають численні природні та економічні фактори. Особливе значення у реформуванні АПК, підвищенні його конкурентоспроможності має зміна відносин власності, формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення раціональних виробничо-територіальних зв'язків між складовими АПК. [4, с.560]

1. Агропромислова інтеграція - основа формування АПК

Поглиблення суспільного поділу праці у сільському господарстві супроводжується виділенням з нього окремих виробництв, операцій, функцій, що призводить до звуження його спеціалізації. За таких умов підприємницька діяльність у цій галузі зосереджується на власне аграрних її видах, а решту функцій - переробка і зберігання сільськогосподарської продукції, обслуговування виробництва - беруть на себе сільськогосподарські підприємницькі структури. Змінюється і функціональна роль цієї галузі. Якщо раніше вона була постачальником готової продукції, потім готової продукції і сировини, то нині - переважно, сировини. Аграрне виробництво стає тільки етапом на шляху створення товарів з його сировини. Об'єктивно необхідною умовою останнього стають міцні, постійно відновлювані міжгалузеві зв'язки між сільським господарством і сукупністю галузей, пов'язаних з ним технологічно, економічно і організаційно. Внаслідок посилення цих зв'язків і розвивається агропромислова інтеграція.

Агропромислова інтеграція -- це об'єктивний процес об'єднання спеціалізованого, пов'язаного спільним виробничим циклом сільськогосподарського і промислового виробництва в єдину систему відтворення. агропромисловий інтеграція сільський суспільний

На її розвиток значний вплив має рівень технологічної і організаційної єдності взаємопов'язаних підприємств, особливості окремих галузей, специфіка перероблюваної сільськогосподарської продукції, технологій її переробки. Факторами, що впливають на інтеграцію сільського господарства і пов'язаних з ним галузей, є також рівень розвитку колективних і державних сільськогосподарських підприємств, селянських господарств, їх спеціалізація. Економічна основа агропромислової інтеграції визначається товарно-грошовим обміном, ринком. Останній об'єднує, організовує їх в галузевому і територіальному відношенні. Ринковий механізм регулювання виробництва створює об'єктивну необхідність для все більш тісної взаємодії і взаємозалежності окремих елементів економічної системи. Все це характеризує агропромислову інтеграцію як багатогранний процес, що розвивається у різноманітних формах.

2. Форми агропромислової інтеграції

Агропромислова інтеграція проявляється в різних формах:

- угоди між сільськогосподарськими підприємствами та суб'єктами різних галузей на рівні індивідуального відтворення;

- поєднання виробництва, зберігання та первииної переробки сільськогосподарської продукції на агропромислових підприємствах, агрофірмах, комбінатах і об'єднаннях;

- утворення місцевих територіальних агропромислових комплексів (у районах та областях);

- формування цілісного агропроислового комплексу України.

Агропромислова інтеграція у власному значенні слова означає певне організаційне поєднання сільськогосподарського і технологічно пов'язаного з ним промислового виробництва з метою одержання кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини і досягнення більшої економічної вигоди завдяки взаємній матеріальній заінтересованості і відповідальності всіх учасників агропромислового виробництва за кінцеві результати господарювання.[7, с.270 ]

Даний вид інтеграції називають вертикальною інтеграцією. Вона може організаційно поєднувати всі або основні стадії агропромислового виробництва й обігу, зокрема виробництво сільськогосподарської сировини, її транспортування, зберігання, переробку і реалізацію кінцевого продукту.

В сільському господарстві розвивається і горизонтальна інтеграція як форма міжгосподарського співробітництва, за якої досягається вищий економічний ефект і нерідко здійснюється поглиблення спеціалізації на окремих стадіях єдиного технологічного процесу Організаційною формою агропромислової інтеграції є агропромислові формування. Розрізняють два типи існуючих нині в Україні агропромислових формувань: регіональні і господарські. Регіональні агропромислові формування представлені переважно агропромисловими асоціаціями, а господарські -- агропромисловими підприємствами і агрофірмами.[7, с.271-272]

У функціонуючих нині агропромислових формуваннях, насамперед у господарських, досягається реальне поєднання сільськогосподарського і промислового виробництва. В результаті цього виробництво продукції сільського господарства, її транспортування, переробка і реалізація з відокремлених ланок перетворюється на єдиний виробничий процес, що з економічної точки зору характеризується взаємною матеріальною заінтересованістю і відповідальністю всіх учасників агропромислового виробництва за результати діяльності -- виробництво і реалізацію кінцевої продукції.[8, с.748]

В умовах реальної інтеграції сільськогосподарського і промислового виробництва створюється додатковий синергічний ефект, що проявляється у вищій економічній ефективності інтегрованого виробництва порівняно з відокремленим. Джерелами одержання агропромисловими формуваннями синергічного ефекту є:

- істотне зменшення втрат сільськогосподарської продукції, передусім тієї, що швидко псується, за рахунок зведення до мінімуму розриву між її збиранням і промисловою переробкою;

- збільшення обсягу виробництва кінцевої продукції за рахунок утилізації нестандартної сільськогосподарської продукції та побічних відходів, які без інтегрованого виробництва повністю пропадають або використовуються нераціонально (так, тваринам нерідко згодовують нестандартні овочі, фрукти тощо);

- скорочення витрат на транспортування продукції до місць переробки на великих переробних підприємствах і на зустрічні завози продовольчих товарів для споживання місцевим населенням. Це особливо важливо в умовах високої вартості енергоносіїв.[9, с.16]

Розвиток агропромислової інтеграції, як свідчить досвід розвинутих країн, дає змогу оптимізувати пропорції між сільським господарством і промисловістю, мінімізує затрати на міжгалузевому рівні, вирівнює ціновий паритет, сприяє зовнішньоекономічній діяльності та вирішенню соціальних питань.[9, с.17]

3. Структура та функції АПК

Вищою формою і наслідком агропромислової інтеграції служить аграрно-промисловий комплекс країни, як сукупність економічних відносин сільського господарства з іншими галузями, насамперед промисловістю, з приводу виробництва і доведення до споживача сільськогосподарської продукції.

АПК виконує притаманні йому функції за наявності науково обгрунтованої галузевої структури, до якої входять три основні сфери: 1) Індустріальна (виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничо-технічне забезпечення :тракторне і сільськогосподарське машинобудування, виробництво мінеральних добрив, капітальне будівництво в АПК тощо); 2)Аграрна (безпосередньо сільське господарство); 3)Проміжна (галузі, що забезпечують заготівлю, транспортування, переробку сільськогосподарської продукції і доведення її до споживача: легка, харчова, м'ясна, молочна, борошно-круп'яна і комбікормова галузі, торгівля продовольчими товарами).[10, с.216]

У структурі АПК України перша сфера становить 12,5%, друга -- 48,5%, третя -- 39%. При цьому за останні роки дещо зменшилася питома вага сільського господарства за рахунок збільшення частки переробних галузей. Це закономірний процес, притаманний АПК розвинутих країн, де на сільське господарство припадає лише 10% продукції АПК. [11, с.800]

У складі АПК важливе місце належить його інфраструктурі, яка забезпечує загальні умови розвитку виробництва та життєдіяльності людей: це шляхово-транспортне господарство, матеріально-технічне обслуговування, складське і тарне господарство, галузі соціального обслуговування. При цьому слід виділити виробничу інфраструктуру, яка власне обслуговує виробництво, і соціальну, що забезпечує загальні умови життєдіяльності людей (житло, культурно-побутове обслуговування, торгівля, громадське харчування тощо). Відповідні ланки інфраструктури є в кожній з трьох зазначених сфер АПК.

Невід'ємною частиною АПК у ринковій економіці є також банки, біржі, кредитні установи й науково-консультативні фірми, страхові компанії, експертні об'єднання та інше. [12, с.680]

Загальною передумовою успішної підприємницької діяльності в умовах агропромислової інтеграції є наявність відповідних ринкових інститутів. Серед них слід виділити існування різноманітних за організаційно-економічними характеристиками самостійних товаровиробників. Вони повинні мати можливість вільно використовувати належне їм майно, самостійно визначати виробничу програму, обирати постачальників і споживачів, визначати ціни, самостійно розпоряджатися прибутком, який залишається після виконання зобов'язань.[13, с.375]

Протягом розвитку ринкових відносин сформувався ринок продовольчих товарів та засобів виробництва сільськогосподарського призначення в АПК. Суб'єкти підприємницької діяльності повинні мати можливість самостійно або за участю посередників виходити зі своєю продукцією на постійно діючі ярмарки, аграрні біржі, де буде здійснюватись оптовий продаж продукції за цінами, які визначаються попитом і пропозицією. З іншого боку, вони можуть купувати необхідні матеріально-технічні ресурси через різноманітні біржі у державних та кооперативних підприємств і організацій, малих і спеціальних підприємств, у населення, а також у державній і кооперативній ринковій торговій мережі.

Складовою частиною ринкових інститутів АПК є система виробничого обслуговування суб'єктів підприємництва за угодами з наявними агросервісними підприємствами.

Крім цих основних сфер, до АПК входять виробнича і соціальна інфраструктури у тій частині, що працює на потреби цього комплексу. Йдеться про транспорт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні системи, заготівлю, зберігання сільськогосподарської продукції, інформаційне забезпечення, спеціалізовану торгівлю, комунально-житлове господарство, культурне та медичне обслуговування тощо.

Дорівнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного функціонування.[1, с.800-801]

За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і непродовольчий. Продовольчий комплекс -- це сукупність галузей, пов'язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження. Крім того, до продовольчого комплексу (ПК) входять виробництва, що технологічно не належать до сільського господарства. Це -- виробництво солі, мінеральних вод, вилов риби та ін.

До непродовольчого комплексу належать галузі, пов'язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподарської сировини.

Ці комплекси, в свою чергу, залежно від виду сировини, що використовується, поділяються на рослинницькі і тваринницькі підкомплекси.[14, с.350]

Особливу роль в АПК відіграє продовольчий комплекс, який забезпечує населення продуктами харчування. Він включає галузі, пов'язані лише з виробництвом продовольчої продукції. До складу цього комплексу входять зернопродуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодоовочеконсервний, виноградно-виноробний, м'ясний, молочний, олійно-жировий підкомплекси. Крім того, до його складу входять певні інфраструктурні галузі.

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють:

- агропромисловий пункт -- локальна форма АПК, що об'єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

- агропромисловий центр -- локальна форма АПК, яка об'єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

- агропромисловий кущ -- локальна форма АПК, що характеризується компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами;

- агропромисловий вузол -- складне територіальне агропромислове утворення, яке розглядається як система компактно розміщених агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило, обласного чи районного центру).

Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють; формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.[12, с.675]

В межах природноекономічних зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної зони. Вони представлені інтегральними агропромисловими зонами і агропромисловими районами та спеціалізованими агропромисловими зонами і районами. Інтегральна агропромислова зона -- це територіальне зосередження всіх агропромислових підкомплексів в межах однієї природноекономічної зони. Такі зони сформувались у межах Полісся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропромислової зони входять спеціалізовані агропромислові зони, які формуються на основі переважно одного спеціалізованого процесу (наприклад, картоплепродуктова зона). Спеціалізований агропромисловий район -- територіальне зосередження агропромислових підприємств однієї спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої зони (коноплепереробне виробництво). Інтегральний агропромисловий район -- це територіальне зосередження агропромислових підприємств у межах певної частини природно-економічної зони.

Якщо зональні агропромислові комплекси формувалися переважно під впливом природних умов у межах природно-економічних зон Полісся, Лісостепу і Степу, то навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів переважно під впливом економічних факторів формувалися зональні -- інтегральні і спеціалізовані приміські АПК. На формування таких агропромислових утворень насамперед впливає попит населення великих міст на малотранспортабельну продукцію харчування -- овочі, свіже і дієтичне м'ясо, незбирана молочна продукція. Для приміських АПК характерна відсутність виробництва і переробки більшості зернових і технічних культур та тісний зв'язок виробництва продукції з її реалізацією. Практично це агропромислово-торговельні територіальні комплекси.[15, с.61]

4. Проблеми ефективного функціонування АПК в Україні

Як свідчать факти, в Україні за час проведення економічної реформи в дев'яностих роках двадцятого століття фактично відбулася значною мірою агропромислова дезінтеграція. А саме: різко скоротились випуск і реалізаця селу техніки, хімічних добрив, матеріалів тощо. До того ж державою не постачається достатньої кількості коштів на заміну відпрацьованих деталей в сільськогосподарських машинах, тому половина обладнання просто застоює в угіддях.[Додаток А, таблиця] Посилився диспаритет цін. Впала платоспроможність через тотальне зубожіння населення і руйнування сільськогосподарських підприємств. Внаслідок цього втратила досягнутий раніше попит на продукти харчування переробна промисловість, скоротився обсяг валової продукції сільського господарства України. Теж саме сталось і з виробниками основних засобів для сільського господарства.

Негативно позначилась на розвитку АПК спроба сільгоспвиробників переробляти свою продукцію на власній базі. За примітивних умов і знарядь праці це виявилось недоступним для більшості підприємств. Тоді як переробна промисловість занепадала. Штучно занижувались ціни на сільськогосподарську сировину переробними підприємствами-монополістами, які на тіньовій основі скористалися хаосом в АПК. До того ж не була сформована належна інфраструктура аграрного ринку. Галузь охопила криза неплатежів. Недосконалість оподаткування, кредитної політики, скорочення експорту прискорили падіння нашого сільськогосподарського виробництва. У результаті внутрішній ринок почали агресивно захоплювати іноземні фірми. Слід мати на увазі, що при цьому не просто погіршилось життя та екологія. Катастрофічно відбувається старіння села, не забезпечується навіть його просте відтворення. Словом, АПК свої функції призупинив.[16, с.8]

Упродовж здійснення економічної реформи вдалося прийняти понад 100 різних постанов Верховної Ради і Уряду України, створити нормативно -правову базу для аграрних перетворень. Здійснено, зокрема, роздержавлення і приватизацію майна, землі і нерухомості, паювання землі, широкого розвитку набули різні форми господарювання. Однак позитивних наслідків аграрна реформа поки що не дала. Відсутність стабільної валюти, гіперінфляція, непомірне зростання цін на промислові засоби виробництва і предмети праці, дуже великий диспаритет цін на них і сільськогосподарську продукцію, та продовольчі товари, відсутність довгострокового кредитування, недоступність господарств до банківських кредитів, відсутність у них необхідної кількості коштів для високоінтенсивного ведення сільського господарства, його дезіндустріалізація, дезінтенсифікація і переспеціалізація господарств призвели до зниження продуктивності та економічної ефективності використання аграрного потенціалу, зменшення виробництва сільськогосподарської продукції і загострення продовольчої проблеми.[17, с.576]

Відбулася руйнація цілісності і збалансованості агропромислового комплексу, економічних, технологічних і організаційних зв'язків між окремими галузями підприємства та господарствами. Цілий ряд підприємств переробної, харчової промисловості, не маючи сировини, змушені були скоротити виробництво своєї продукції, а багато з них стане на консервацію. [18, с.28]

Реформування колгоспів і радгоспів відбувалося некомплексно. Не було створено відповідних економічних умов для ефективного функціонування господарств. Вся сільськогосподарська техніка, яка була в колгоспах і радгоспах, - розбазарена і розкрадена. Перш, ніж приступити до реорганізації колгоспів, необхідно було створити в кожному населеному пункті машинно-тракторні станції, систему агросервісного і агрохімічного обслуговування. Їх відсутність дуже негативно впливає на розвиток сільськогосподарського виробництва. Не маючи достатньої кількості техніки, налагодженої системи агрохімічного і агросервісного обслуговування, господарства позбавлені можливості вести високоінтенсивне сільськогосподарське виробництво.

Новий етап економічної реформи має бути спрямований на узгоджений, збалансований, структуризований, цілісний, соціальноорієнтований розвиток агропромисловий комплекс. Економічна політика держави має бути скерована на поглиблення економічних,технологічних і організаційних зв'язків між сільськогосподарськими і промисловими підприємствами, раціоналізації їх сировинних зон, створення машинно-тракторних станцій, системи агрохімічного і агросервісного обслуговування, поліпшення системи матеріально - технічного постачання, розвиток сільськогосподарського машинобудування, максимальне насичення ринку промисловими засобами виробництва і предметами праці, економічне і організаційне зміцнення господарств і підприємств, розвиток оптової і роздрібної торгівлі, насичення ринку продовольчими товарами. В економічних умовах, що склалися, господарства не мають достатньо коштів для придбання необхідної техніки, мінеральних добрив, хімічних меліорантів, пального, мастильних та інших матеріалів.[18, с.30-31]

Аграрна реформа повинна бути спрямована не лише на створення сприятливих економічних умов для розвитку агропромислового комплексу. Державні і ринкові механізми повинні забезпечити стимулювання, найбільш високоефективне використання природно-ресурсного, основних виробничих фондів, матеріально-технічних і фінансових ресурсів. Реформування агропромислового комплексу має охоплювати не тільки суспільні і виробничі відносини людей в процесі агропромислового виробництва, але і відносини людей до природи. Створення максимально сприятливого природного середовища для розвитку сільського господарства на основі середовища неформуючих, природоохоронних, комплексно-меліоративних, землевпорядних і агрозоотехнічних заходів повинно стати основним напрямом господарської діяльності на сучасному етапі. [18, с.32]

Агропромисловий комплекс може ефективно розвиватися лише на індустріальній, високоінтенсивній і спеціалізованій основі. Індустріалізація агропромислового виробництва вимагає розвитку цілих галузей промисловості, створення повного набору машин для комплексної автоматизації виробничих процесів. Тому реконструкція діючих і будівництво нових заводів, зміцнення матеріально-технічної бази Інституту механізації та електрифікації сільського господарства, створення нових конструкторських бюро повинні забезпечити переведення сільського господарства на індустріальну основу.[8, с.746]

Не можна забувати один із найголовніших чинників ефективного функціонування АПК, про конкурентноспроможність. Для цього потрібні певний попит на продукцію, зокрема, вимогливі споживачі, конкурентоспроможні постачальники і суміжники, сумлінне ведення конкуренції, відповідна стратегія підприємств щодо їх розвитку і підвищення конкурентоспроможності.

З метою створення нормального конкурентного середовища для всіх конкурентоспроможності, що складається з господарського - для створення системи умов і відносин регулювання виробництва, розподілу, обміну та споживання (партнерів АПК, необхідно сформувати механізм підвищення їх нагромадження) й економічного механізму, котрий включає сукупність методів і засобів впливу на зростання виробництва та підвищення його ефективності.

Але позитивною тенденцією у формуванні єдиного правового поля держави щодо аграрного сектору стало об'єднання всіх преференцій для аграрників в один законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування сільськогосподарських підприємств». Завдання цього закону - впровадження норм міжнародного права, які захищають ринок сільськогосподарської продукції України від некерованої конкуренції з боку субсидованої іноземної аграрної продукції. В результаті зміни зазнали чотири закони: «Про податок на додану вартість», «Про фіксований сільсько-господарський податок», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про збори на обов'язкове державне страхування» . Не дивлячись на створене правове поле, сільське господарство України на рівні з іншими секторами національної економіки діє в умовах ринку недосконалої конкуренції, що обумовлює необхідність відхилення фактичних фінансових (облікових) цін від економічної цінності (вартості) товарів. На практиці це означає, що держава змушена здійснювати витрати на створення виробничої і соціальної інфраструктури в сільському господарстві, а також на охорону навколишнього середовища з тим, щоб забезпечити ефективний розвиток сільськогосподарського виробництва. У зв'язку з цим, фінансові результати товаровиробників в сільському господарстві не в повній мірі відображають реальні вигоди і витрати на ведення відтворювального процесу в галузі.

З необхідністю активного державного регулювання економічних взаємовідносин пов'язані і питання раціонального використання землі у всіх країнах, не дивлячись на різну структуру власності, земля вважається національним багатством і держава покликана дбати про створення умов для раціонального її використання.

Висновок

Аграрно-промисловий комплекс - сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом, переробкою, збереженням і доведенням до споживача сільськогосподарської продукції. До складу АПК входять три основні сфери: 1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничого обслуговування; 2) власне сільське господарство; 3) заготівля, переробка, зберігання, транспортування і збут сільськогосподарської продукції. До першої сфери АПК входять галузі і підприємства, що виготовляють для сільського господарства техніку, електроустаткування, будівельні матеріали, добрива та отрутохімікати, комбікорми, медикаменти тощо. Важливе місце у складі АПК належить галузям виробничої та соціальної інфраструктури: шляхово-транспортному господарству, елеваторно-складським підприємствам, зв'язку, матеріально-технічному обслуговуванню, житловим та культурно-побутовим об'єктам. Невід'ємною частиною АПК є також кредитні установи й науково-консультаційні фірми, страхові компанії, експортні об'єднання та ін. Кінцева продукція АПК є результатом взаємодії галузей всіх трьох сфер, міжгалузевої кооперації.

Виходячи зі всього вищенаведеного, робимо висновок, що при виробленні та реалізації аграрної політики в Україні помилково робити ставку лише на створення фермерських господарств. Адже аграрно-промислові об'єднання здійснюють спільний випуск продукції рослинництва і тваринництва, займаються її первинною обробкою та зберіганням, вступають у виробничу кооперацію з постачальниками промислової продукції для сільського господарства. Держава активно регулює діяльність АПК через механізм цін, оподаткування, кредитну політику, надання субсидій сільському господарству, заохочення експорту сільськогосподарської продукції тощо. Найслабшою ланкою АПК в Україні є зберігання, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції, що зумовлює необхідність структурних змін в АПК. В розвинених країнах світу (в тому числі і в Україні) держава активно регулює діяльність АПК. У травні 1992 р. було прийнято Закон України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України”. В 1996 р. Кабінет Міністрів України підвищив ставки ввізного мита на низку товарів, які можуть в необхідних розмірах виготовлятися всередині країни, були відстрочені платежі на 240 днів в оплаті податку на додану вартість на товари критичного імпорту, знято податок на натуральну форму оплати праці; звільнено від сплати податків до фонду зайнятості колективні господарства. В 1999 р. запроваджено єдиний податок для сільськогосподарських підприємств. [18, с.34]

Тож політика державного регулювання аграрної економіки в Україні повинна, в першу чергу, передбачати зрівноважений комплексний розвиток сільських регіонів. Разом з тим, надмірне втручання держави у сферу сільського господарства, в свою чергу, може призвести до виникнення серйозних диспропорцій в галузі і зниження ефективності функціонування аграрного сектора національної економіки. Тому важливо знайти оптимальнийступінь взаємодії між використанням вільних ринкових відносин і втручанням держави у сферу сільського господарства.

Я погоджуюся з автором [21, с.57], що головна увага має бути зосереджена на залученні інвестицій, перш за все внутрішніх, в аграрний сектор, на поліпшенні загального інвестиційного клімату в країні. Формування ефективного конкурентоспроможного агропромислового виробництва, здатного забезпечити продовольчу безпеку в країні та нарощування експорту окремих видів продукції сільського господарства й продовольства. є насамперед стратегічним завданням аграрної політики держави в економічній сфері. Зростання технологічного рівня аграрного виробництва, впровадження ресурсозберігаючих технологій є основою для підвищення ефективності виробництва в АПК і доходів сільського господарства. Для зупинення спаду виробництва безпосередньо в сільському господарстві терміново потрібно:

- відновити систему страхування у сільському господарстві, з урахуванням ринкових відносин;

- здійснити фінансове оздоровлення, в тому числі і за рахунок реструктуризації заборгованості сільськогосподарських товаровиробників бюджетам усіх рівнів, державним позабюджетним фондам;

- організувати спеціальну фінансову систему обслуговування товаровиробників АПК;

- прискорити розробку та впровадження нових механізмів господарювання, які б забезпечували б адаптацію підприємств до умов ринкової нестабільності;

- розробити заходи щодо відновлення технічної оснащеності сільського господарства;

- створити державні резервні продовольчі фонди, насамперед зерна і організувати державне регулювання їх ринків та інше.

Таким чином, в зв`язку з вищесказаним можна зробити наступні висновки: особливостями сучасного функціонування агропромисло-вого комплексу є низька ефективність сільськогосподарського виробництва, кредитна, інвестиційна та інноваційна привабливість; підвищення цін на сільськогосподарську продукцію; гострота соціальних проблем; деіндустріалізація сільського господарства; відсутність регіональних програм розвитку сільських територій та інше; до подолання наслідків фінансово-економічної кризи, яка вразила економіку нашої країни, необхідна розробка комплексу взаємопов`язаних заходів щодо взаємодії фінансового та нефінансового секторів економіки, а також узгодженість дій усіх органів державної влади та суб`єктів господарювання з метою їх виконання. Його мета полягає у забезпеченні реальної економічної єдності, особливо між сільським господарством і взаємопов'язаними з ним галузями промисловості та інфраструктури, оскільки неузгодженість у їхньому розвитку та порушення еквівалентності в обміні між ними поки що не дають можливості досягти відчутних економічних і соціальних результатів.

Література

1. Мочерний С.В. (відп. ред.) та ін. Економічна енциклопедія: У 3 т. / Редкол.: - К.: Академія. - Т.1. - 2002. - с.800-952

2. Чепінгого В.Г. Основи економічної теорії:Навч посібник - К.:Юрінком Інтер, 2003. - с.456

З. Башнянін Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр. Ельга, 2000. - с.520-527

4. За ред. В.О. Білика, П.Т. Саблука Економічна теорія: Навч. посібник / 4-е вид., перероб. та доп. - К.: ННЦ ІАЕ, 2004. - с.560

5. Мочерний С.В. Політекономія: Підручник. - 2-е вид., випр. - К.: Вікар, 2005. - с.386

6. За ред. В.Д. Базилевича Економічна теорія: Політекономія: Підручник - К.: Знання-Прес, 2001. - с.581

7. Орехівський Г.А. Політекономія: Навч. посібник 2-е вид. - К.: Каравела, 2010 - с.270-272

8. Мельник Л.Ю., Макаренко П.М., Кириленко І.Г. Економічна теорія на межі тисячоліть: Навч. посібник. - К.: ІАЕ УААН. - 2003. - с.746-748

9. Саблук П. Стан і перспективи розвитку агропромислового комплексу України / П. Саблук // Економіка України. - 2008. ? № 12. - С. 4-18.

10. Безгулий В.В., Козинець С.В. Регіональна економіка України і світу:Посібник.- К.:Видавничий центр “Академія”, 2002.- с.214-216

11. За ред. Ю.Я. Лузана, П.Т. Саблука Економічний довідник аграрника / К. Преса України, 2003. - с.800

12. За ред. Проф. Шаблія О.І Соціально-економічна географія України:Навч. Посібник/ Вид. Друге,перероб. І доп.-Львів: Світ,2000.- с.675-680

13. За ред. Є.Ф.Качана Розміщення продуктивних сил України: Підручник Вища шк., 1998.- с.372-375

14. За ред. В.В.Ковалевського, О.Л.Михайлюк В.Ф.Семенова Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник /.-6-е вид., випр.-К.:Т- во “Знання”,2004.-350с.

15. Давиденко К.В. Розвиток підприємництва в агропромисловому виробництві // Економіка АПК. - 2004. - №9. - с.61-68

16. Українське село потрібно рятувати // Урядовий кур'єр. - 24 листопада 2005р. - № 224. - с. 8.

17. Жук М.В. Комерційні відносини України: Підручник.-Чернівці:Рута 2003.-576с.

18. Войнаренко М., Рябчинська Л. Цінова політика держави та її вплив на механізм формування витрат агропромислового комплексу / Економіст, грудень № 12,2003р.-28-34с.

19. За ред. О.Г. Осауленка Статистичний щорічник України за 2008 рік / Держкомстат України - К.: Держ. Підприємство «Інформаційно-аналітичне агентство», 2009. - с.566

20. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - с.80

21. Єщенко П.С. Економічні теоретичні концепції та їх предмет: Економіка України, №5, 2004 - с.56-60

22. За заг. ред. Проф. Ніколенка Ю.В. Основи економічної теорії / Підручник - К.: ЦУЛ, 2003 - с.500

23. Базилевич В.Д., Гражевська Н.І., Гайдай Т.В. та ін.Історія економічних вчень підручник - К.: Знання, 2004 - с.415

Размещено на Allbest.ru