Історія лікувальної справи тварин Київщини (кінець XIX ст. - початок XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук

ІСТОРІЯ ЛІКУВАЛЬНОЇ СПРАВИ ТВАРИН КИЇВЩИНИ (КІНЕЦЬ ХІХ ст. - ПОЧАТОК ХХ ст.)

Стегней Микола Михайлович

Анотація

Стегней М.М. Історія лікувальної справи тварин Київщини (кінець XIX ст. - початок XX ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук за спеціальністю 16.00.12. - історія ветеринарії. Національний аграрний університет, Київ, 2006.

Дисертація присвячена вивченню розвитку лікувальної справи тварин на Київщини кінця ХІХ ст. - початку ХХ ст. та становленню вищої ветеринарної освіти на Київщині.

Висвітлена епізоотична ситуація і зазначені найбільш поширені і небезпечні хвороби тварин у досліджуваний період (сибірка, сап, сказ, ящур) та визначені шляхи боротьби з ними.

Автор на підставі комплексного аналізу архівних даних та друкованих джерел досліджує розвиток ветеринарної служби Київщини і визначає її структуру у період з 1882 по 1930 роки. Розглядається ветеринарно-санітарна діяльність, яка разом із складною епізоотичною ситуацією стала поштовхом для збільшення чисельності ветеринарного персоналу у губернії і розширення мережі ветеринарних дільниць, що піднесло ветеринарію на більш високий рівень.

У дисертації висвітлюється специфіка ветеринарної діяльності у період Української Народної Республіки, що полягала в утворенні головних органів управління з ветеринарії в Україні - Ветеринарної ради, як законодавчого органу і Ветеринарного департаменту, як виконавчого органу.

Розглянута діяльність ветеринарних товариств Київщини і обґрунтовується висновок про високий рівень їх ефективності та динамічності у розвитку ветеринарної діяльності і становленні вищої ветеринарної освіти.

Ключові слова: Київщина, ветеринарія, епізоотії, товариства, вища ветеринарна освіта.

Аннотация

Стегней М.М. История лечебного дела животных Киевщины (конец XIX ст. - начало XX ст.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата ветеринарных наук по специальности 16.00.12 - история ветеринарии. Национальный аграрный университет, Киев, 2006.

Диссертация посвящена изучению развития лечебного дела животных на Киевщине в конце ХІХ - начале ХХ ст. и становлению высшего ветеринарного образования на Киевщине.

Сделан анализ эпизоотической ситуации и приведены наиболее распространенные и опасные заболевания животных в исследуемый период (сибирская язва, сап и т.д.), определены пути борьбы с ними. В 1889 году в г. Киеве зарегистрировано 86 случаев эпизоотий. Наиболее распространенным заболеванием была сибирская язва, которая проявлялась ежегодно. Для предупреждения проявления заболевания в 1898 году впервые в губернии проведена вакцинация крупного рогатого скота и лошадей вакциной против сибирской язвы, что дало положительные результаты.

С диагностической целью, для выявления лошадей, больных скрытой формой сапа, с 1894 года в губернии проводили малеинизацию. Положительно реагирующие лошади подвергались убою на мясо, употребление которого в пищу вызывало заболевание людей. За убитых положительно реагирующих на малеин лошадей земства выдавали вознаграждения (по 40 рублей за животное). Особое место в деле борьбы с инфекционными болезнями отводится ветеринарной бактериологии, ставшей в 1901 году самостоятельной земской единицей, находящейся в подчинении Министерства внутренних дел, которое и финансировало её.

Ключевые слова: Киевщина, ветеринария, эпизоотии, общества, высшее ветеринарное образование.

епізоотія ветеринарія освіта

Abstract

M.M. Stegney. The History Of Medical Business Of Animals In Kyiv Region (end of XIX cen. - begin. of XX cen.). - Manuscript.

Dissertation for veterinary sciences candidate scientific degree competition for speciality 16.00.12. “History of veterinary sciences”. National Agrarian University, Kyiv, 2006.

The dissertation is devoted to studying of medical business of animals development in Kyiv region in the end of XIX cen.-begin. of XX cen. and to formation of higher veterinarian education in Kyiv region.

Epizootic situation is shown and the most widespread and dangerous animal diseases of researched period (anthrax, glanders, rabies, foot-and-mouth disease) are named, and also the ways of their treatment are described.

The author on the basis of complex analysis of archive data and printed sources investigates the veterinary service development in Kyiv region and determines its structure in the period from 1882 till 1930 years. Veterinary-sanitary activity is examined, which together with complicated epizootic situation became a stimulus for increasing of veterinary personnel quantity in the province and widening of veterinary districts network, which in fact raised veterinary medicine to the more developed level.

The specificity of veterinary activity in the period of Ukrainian National Republic is shown in dissertation. This specificity consisted in formation of head organs of veterinary management in Ukraine - Veterinary council, as legislative organ and Veterinary department, as executive organ.

The activity of veterinary societies of Kyiv region is examined, and the conclusion about high level of their efficiency and dynamics in the development of veterinary activity and higher veterinary education establishment is explained.

Key words: Kyiv region, veterinary, epizootic, societies, higher veterinary education.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сьогодні, коли відкриваються нові сторінки історії України, особливої уваги заслуговує історія медицини й ветеринарії, які з часу зародження лікувальної справи розвивалися спільно. Завдання, що стояли перед медициною і ветеринарією, були різними, але мета була одна - зберегти здоров'я людини і тварини. Саме тому історію ветеринарної медицини та медицини взагалі слід розглядати разом і в контексті із загальною історією розвитку людства (Вербицький П.І., Достоєвський П.П., Рудик С.К., 2003).

Наддніпрянський край, древня Київська земля завжди були центром історичних подій та культурного життя українського народу. На землях Київщини набула особливого розвитку праукраїнська культура, яка дала поштовх для розвитку Київської Русі. Древній Київ був не лише адміністративним, але і навчальним центром з медицини та ветеринарії (Києво-Могилянська академія, цехи ковалів та цирюльників).

Впродовж століть можна прослідкувати розвиток лікувальної справи на теренах Київщини. Особливої уваги заслуговує лікувальна справа Київщини кінця ХІХ - початку ХХ ст., коли відбувся перехід від однієї системи правління до іншої, що особливо важливо нині (Рудик С.К., Бісюк І.Ю., 2000).

Ветеринарна служба Київської губернії кінця ХІХ - початку ХХ ст. була нечисленна. Навіть у 1913 р. в губернії працювали 61 лікар і 77 фельдшерів, які обслуговували 447813 коней, 596354 голів великої рогатої худоби та 581165 свиней. Губернія була особливо небезпечна з ряду захворювань (сап коней, сибірка, сказ, короста всіх видів тварин, мит коней, туберкульоз, бешиха свиней, чума свиней, ящур великої рогатої худоби).

Ще складнішою ситуація була після першої світової війни та революції 1917 року, коли поголів'я тварин різко зменшилося під час військових дій. Крім того, великої шкоди завдали заразні хвороби, які особливо поширювалися з інших країн. Хаос громадянської війни спричинив поширення інфекційних хвороб і особливо чуми ВРХ (Теличенко Е.В., 1916; Лук'янов А.О., 1918; Мартин К.Г., 1926).

У такій складній ситуації в Україні працювало всього 540 земських і міських лікарів та 94 державних інспекторів, помічників інспекторів та пунктових лікарів. Така невелика група фахівців ветеринарної медицини зуміла не лише припинити поширення інфекційних хвороб, але й розкрити нові шляхи відтворення поголів'я тварин, методи їх лікування, забезпечити населені пункти ветеринарними фахівцями середньої ланки.

Отже, вивчення становлення ветеринарної справи Київщини кінця ХІХ -початку ХХ ст. є актуальним. Це є прикладом виконання своїх професійних обов'язків для сучасних ветеринарних фахівців, коли економічна, політична і епізоотична ситуації є надзвичайно складними.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у межах наукової теми №110/92 пр. “Вивчення історії ветеринарної медицини України” (номер державної реєстрації 0102U006410), яка виконувалася протягом 1996 - 2000 рр. та 2001-2005 років.

Мета роботи: провести грунтовний аналіз передумов становлення та розвитку ветеринарії Київщини кінця ХІХ - початку ХХ ст., з'ясувати причини заснування ветеринарних товариств і простежити особливості їх діяльності; показати роль товариств у піднесенні ветеринарії та започаткуванні вищої ветеринарної освіти на Київщині.

Завдання дослідження:

Об'єкт дослідження: ветеринарія Київського губернського та 12 повітових земств, вища ветеринарна освіта на Київщині кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Предмет дослідження: закономірності становлення ветеринарії, поширення епізоотій і шляхи боротьби з ними, ветеринарно-санітарний стан, ветеринарні товариства, вища ветеринарна освіта на прикладі Київщини кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Методологія та методи дослідження. Основою методологічного дослідження є фундаментальні підвалини наукового аналізу - принцип історизму та системності.

При проведенні досліджень використано наступні методи: хронологічний - для визначення основних закономірностей розвитку ветеринарії на Київщині у кінці ХІХ - початку ХХ ст.; системний - для аналізу поширення інфекційних захворювань та методів боротьби з ними, ветеринарно-санітарного стану скотобоєнь, ринків та лабораторій і становлення вищої ветеринарної освіти; порівняльно-історичний - для аналізу закономірностей розвитку ветеринарії Київщини до і після Жовтневої революції 1917 року; аналітичний - для виявлення взаємозвязків між основними подіями, що спонукали розвиток ветеринарії; статистичний - для обробки цифрових даних стосовно відсотку захворюваності і загибелі тварин внаслідок епізоотій, кількості ветеринарних установ і фахівців.

Хронологічні межі дослідження окреслені періодом з 1882 до 1930 років. Нижня межа обумовлена періодом становлення губернської ветеринарної служби, верхня межа - становлення сформованої ветеринарної служби Київщини.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше проведено комплексне та системне дослідження історії ветеринарії України, де розглянуті питання, що пов'язані з формуванням мережі і діяльності ветеринарних установ Київщини кінця ХІХ ст. - початку ХХ ст. Виявлено, вивчено, проаналізовано і введено у науковий обіг архівні матеріали, які раніше не використовувалися і не публікувалися у дослідженнях. Глибше розкрито роль ветеринарних товариств Київщини у створенні теоретичних і практичних засад ветеринарної медицини. Детально досліджено динаміку кадрової, фінансової та матеріальної забезпеченості ветеринарної медицини Київщини у зазначений період. Доведено, що формування мережі ветеринарних установ на Київщині зумовлювала складна епізоотична ситуація.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання при розробці відповідних спецкурсів для студентів ветеринарної медицини; при складанні навчальних і методичних посібників; при читанні лекцій з історії ветеринарної медицини, написанні монографій. Матеріали дисертації дозволяють осягнути та оцінити виробничий досвід попередніх поколінь і з'ясувати ефективність ветеринарних заходів на Київщині. Отримані результати дозволяють скласти нове поглиблене уявлення щодо розвитку ветеринарії Київщини кінця ХІХ - початку ХХ ст. та врахувати деякі надбання у сучасних умовах.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є повністю самостійною працею автора, який реалізував початкову ідею наукового керівника.

Апробація результатів досліджень. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були висвітлені у доповідях VІІ наукової конференції молодих вчених “Історія освіти, науки і культури в етапах, напрямках, школах, іменах” (Київ, 20-21 травня 1996); міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми ветеринарної медицини та технологій продуктів тваринництва” (Львів, 9-10 жовтня 1997) та наукових конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів НАУ (Київ 2004, 2005).

2. Основний зміст дисертації

Найпоширенішими із повальних хвороб, зареєстрованих серед домашніх тварин, були сибірка (телей), ящур, сап (носатина) тощо. Лише у м. Києві (у 1889 р.) зареєстровано 86 випадків епізоотичних хвороб. У липні 1895 р. від сибірки у Київській губернії загинуло 120 голів худоби. Подібні захворювання спостерігалися і у подальші роки. Так, у 1897 р. на сибірку захворіло 900 тварин, з яких 738 загинуло (82%). Подібна ситуація відзначена і у 1898 р. - захворіло 670 тварин і загинуло 592 (88%) . Василевский П. Положение ветеринарного дела в Киевской губернии // Вестник общественной ветеринарии. - 1896. - №4. - С. 137-139..

У 1898 р. вперше у губернії проведено щеплення вакциною проти сибірки великої рогатої худоби і коней з позитивними результатами². Ініціатива застосування профілактичного щеплення проти сибірки виходила від поміщиків, що з розумінням віднеслися до науки, яка запропонувала вірний засіб для боротьби з даним захворюванням. Худоба бідного населення, через відсутність коштів, не щеплювалася.

Для щеплення тварин використовували вакцину проти сибірки, яку виготовляли Харківський ветеринарний інститут, Петербурзька Міністерська лабораторія, а з 1901 р. - Окружна ветеринарно-бактеріологічна лабораторія (м. Київ). Щеплювали тварин безкоштовно, але з 1900 року за щеплення ввели платню (15 коп. за велику і 5 коп. за дрібну тварину).

У Київській губернії поширеною була епізоотія ящуру, яка реєструвалася у 93 пунктах губернії, за винятком Бердичівського і Сквирського повітів. Так, у 1897 р. на ящур захворіло 29820, у 1898 - 3762, у 1905 р. - 16971 голів великої рогатої худоби Ветеринарная часть // Памятная книжка Киевской губернии на 1909 г. с приложением адрес-календаря губернии. - 1909. - С. 200-202.. Слід зазначити, що хворих тварин приховували власники худоби, особливо селяни, які несли значні економічні збитки. При ящурі заборонялося продавати молоко у сирому вигляді, тоді як кип'ячене молоко було значно нижче у ціні.

Не останнє місце у протиепізоотичних заходах відводилося боротьбі з туберкульозом. Молоко від туберкульозних корів поступало для продажу на ринок, що викликало захворювання людей. Лише протягом 7 років (1885-1892 рр.) від туберкульозу у м. Києві померло 4306 чоловік Отчет Киевского ветеринарного врача за 1893 г. // Державний архів м. Києва. - Ф. 163. Оп. 11. Ед. хр. 5. - С. 28-31.. Вперше у 1900 р. ветеринарний лікар М.К. Кобилянський запропонував використовувати туберкулін для діагностики туберкульозу. У цьому ж році ветеринарний лікар М.П. Слесаревський організував молочну ферму, де і проводив туберкулінізацію корів. Молоко з цієї ферми поступало у дитячі заклади.

Чума великої рогатої худоби належала до найбільш загрозливих та надзвичайно контагіозних захворювань, яка посідала одне з провідних місць серед інфекційних хвороб і боротися з якою було дуже важко. У 1887 р. чума великої рогатої худоби виникла у м. Києві, що змусило Губернську Управу ввести закон, на основі якого проводився обов'язковий забій хворої і підозрілої на захворювання чумою худоби.

У кінці ХІХ - початку ХХ ст. реєструвалося багато інфекційних хвороб коней (сап, мит, інфекційний вагініт коней тощо). Значну увагу в губернії приділяли поширеному на той час сапу, який завдавав значних економічних збитків конярству. Сап, в основному, виникав спорадично і тільки місцями уражував значне поголів'я коней. Так, у 1898 р. сап проявився у 13 пунктах 6 повітів губернії, де захворіло 213, з яких загинуло 24 і вимушено забито 24 голови коней. Для припинення епізоотії сапу ветеринарним фахівцям губернії рекомендувалося забивати явно хворих на сап коней та застосовувати з діагностичною метою малеїн. Малеїнізацію коней, з діагностичною метою, у Київській губернії стали проводити з 1894 р., проте деякі автори вважали, що малеїн не можна вважати достовірним діагностичним засобом Томилин И. Опыты производства малеиновых инъекций в Киевской губернии // Вестник общественной ветеринарии. - 1894. - С. 389-397..

Із часу впровадження малеїну у практику позитивно реагуючі коні підлягали забою на м'ясо. Проте значний відсоток захворювань людей на сап змушував Ветеринарний комітет і Медичну раду Міністерства внутрішніх справ видати вказівку про недопущення до забою на м'ясо позитивно реагуючих на малеїн коней. У 1913 р. Київський губернатор видав циркуляр для міських і земських управ, ветеринарних лікарів і членів поліції губернії, щоб не споживати м'ясо позитивно реагуючих на малеїн коней Циркуляр Киевского губернатора от 19.03.1913 г. за №918, на имя городских и земских управ, ветеринарных врачей и членов полиции Киевской губернии // Ветеринарная хроника Киевской губернии. - 1913. - №3. - С. 104..

Значне поширення у губернії мав сказ. Згідно із звітом про діяльність Товариства боротьби із заразними хворобами (1901 р.) лише у Київській губернії зареєстровано 37% укусів людей (від загального відсотка укусів): собаками - 1340, котами - 113, вовками - 2, а відсоток смертності становив 0,23% Мурзаев Б. Отчет о деятельности Общества для борьбы с заразными болезнями в г. Киеве за 1901 г. // Вестник общественной ветеринарии. - 1903. - №9. - С.113.. У 1907 р. зареєстровано 168 випадків захворювання домашніх тварин на сказ Памятная книжка Киевской губернии за 1909 г. с приложением адрес-календаря губернии // К.: 1909. - С. 200-202.. У 1908 р. сказ зареєстровано у 84 випадках, де захворіло: собак - 54, великої рогатої худоби - 22, свиней - 5 і коней - 3 голови. У зв'язку з поширенням сказу серед тварин у губернії, м. Київ та його околиці оголосили неблагополучними Протокол засідання комісії у справі боротьби зі сказом собак від 19. VІІ. 1927 р. // Державний архів м. Києва. - Ф. № р-1. Опис №1. Од. Збер. № 637. - С.4..

У 1912 р. Губернське земство організувало діагностичні кабінети у кожному повітовому місті Уведомление в Киевское Губернское Правление от 5. ХІІ. 1915г. №73016 // Державний архів Київської області. - Ф. №1. Оп. №337. Од. Сх. 120. - С. 3..

Значне поширення інфекцій, небезпечних не лише для тварин, а й для людей, змушувало земства видавати обов'язкові постанови про заходи боротьби з епізоотіями. Головним у цих обов'язкових постановах було те, що власники домашніх тварин у містечках і повітах Київської губернії зобов'язувалися негайно сповіщати ветеринарні органи і місцеву владу про виникнення епізоотії серед тварин. У 1912 р. на нараді при Київській губернській земській управі розглядали питання про погодження протиепізоотичних заходів між губернською і повітовими земськими управами О согласовании городских обязательных постановлений о мерах против эпизоотий с таковыми же земскими // Ветеринарная хроника Киевской губернии. - 1913. - №1. - С. 81-83.. Земствами Київської губернії протиепізоотичні заходи здійснювалися тільки у повітах і не поширювалися на міста Полозов А.В. О взаимоотношениях городов и земств в области ветеринарно-санитарных мероприятий // Ветеринарная хроника Киевской губернии. - 1914. - №3. - С. 303-309.. На ветеринарній нараді при Уманській повітовій земській управі визнали необхідність створення епізоотичного персоналу при губернській Управі Протокол ветеринарного совещания при Уманской Уездной Земской Управе 2 декабря 1913 г. // Ветеринарная хроника Киевской губернии. - 1914. - №1. - С. 54-56..

У 1914 р. Київськими губернськими зборами приймаються „Обов'язкові постанови про заходи попередження і припинення прояву заразних хвороб серед домашніх тварин у губернії”, які відмінили старі постанови Издание новых обязательных постановлений о мерах предупреждения и прекращения заразных болезней на домашних животных в Киевской губернии // Ветеринарная хроника Киевской губернии. - 1915. - №11-12. - С. 895.. Ці постанови приймаються в усіх містах губернії, за винятком м. Києва К принятию г. Киевом земских обязательных постановлений // Ветеринарная хроника Киевской губернии. - 1916.- №3-5. - С. 4..

Загальногубернські обов'язкові постанови не включали реєстрацію домашніх тварин, а боротьба з епізоотіями в м. Києві спрямовувалася на боротьбу із занесенням інфекцій із губернії в місто Письмо от Киевского городского головы 16 ноября 1907 г. № 2674 на имя Киевского губернатора // Ветеринарная хроника Киевской губернии. - 1916. - №3-5. - С. 4-6.. Загальногубернські постанови включали правила забою худоби на м'ясо, тоді як у м. Києві забій тварин на м'ясо виділився у особливий відділ “По завідуванню міськими скотобойнями”, який підпорядковувався Міській думі.

Ветеринарна бактеріологія до 1899 р. знаходилася у підпорядкуванні Медичного департаменту Міністерства внутрішніх справ. З 1899 р. при Бактеріологічному інституті створено ветеринарний відділ, завідувачем якого передбачався ветеринар, у підпорядкуванні якого був спеціаліст-бактеріолог Ветеринарное отделение при Киевском бактериологическом институте // Вестник общественной ветеринарии. - 1899. - №14. - С. 623.. 3 січня 1901 р. у м. Києві відкрито ветеринарно-бактеріологічну лабораторію Південно-Західного краю Міністерства внутрішніх справ Корреспонденция // Вестник общественной ветеринарии. - 1901. - №3. - С. 130-131.;, яка обслуговувала 4 губернії. З 1914 по 1917 роки лабораторія обслуговувала потреби Київського і Волинського земств. У лабораторії виготовляли вакцини і сироватки проти сибірки, бешихи свиней, септицемії і чуми свиней. Починаючи з 1903 р., на базі лабораторії організовуються чотиримісячні курси з бактеріології та бактеріоскопії для земських і вільнопрактикуючих ветеринарних лікарів Південно-Західного краю. Метою цих курсів було ознайомити лікарів з науковими досягненнями з підтвердження діагнозу заразних хвороб тварин, навчити проводити відповідні заходи. З липня 1917 р. Київська окружна лабораторія, за згодою Київського і Волинського губернських земств, переводиться в м. Житомир, у розпорядження Волинського губернського земства. У м .Києві в 1915 р. губернською земською Управою розпочато будівництво Бактеріологічної лабораторії Київського губернського земства, яка була відкрита у вересні 1916 р.

Добровільне страхування тварин у Київській губернії розпочали з 1884 р. Цю роботу проводило Російське товариство взаємного страхування від загибелі худоби внаслідок інфекційних хвороб Киевский календарь на 1885 г. К.: 1884.- 202 с.. З 1924 р. (постанова №207 від 24.10.1924 р.) вводиться обов'язкове страхування великої рогатої худоби і коней По отделу страхования животных №2233/38 от 6 ноября 1924 г. // Обіжні розпорядження Київської контори Державного страхування. - 1924. - С. 31-38.. Від обов'язкового страхування звільнялися велика рогата худоба і коні, які належали особам, що обкладалися єдиним сільськогосподарським податком. Робоча худоба також підлягала Сільському окладному страхуванню.

Фінансування ветеринарної мережі належало губернському і повітовим земствам. Асигнування витрачалися на утримання ветеринарного персоналу, ветеринарних лікарень і амбулаторій, діагностичних кабінетів, на інструменти, медикаменти, придбання літератури, відрядження тощо. У кошторисі виділялася окрема стаття витрат коштів на випадок вимушеного забою інфекційно-хворих тварин. Для роботи повітової ветеринарної служби кошти, в основному, виділяли повітові земства і лише 1/3 коштів бюджету складало губернське земство. Значно поповнювали казну губернії Київські міські скотобійні не тільки за рахунок забою худоби, а й за ветеринарно-санітарний огляд привізного м'яса Рудик С.К. Історія становлення ветеринарної служби в Україні // К.: “Бронт”. - 1995. - 31с.. Усі витрати щодо попередження прояву заразних хвороб у повітах здійснювалися повітовими земствами за рахунок коштів Губернських земських зборів, які одержували з губернської Управи. Ветеринарно-бактеріологічну лабораторію фінансувало Міністерство внутрішніх справ, а з 1912 р бюджет лабораторії поповнювався за рахунок власних коштів, які одержували від продажу вакцин і сироваток.

Ветеринарна служба Київщини

До 1882 р. на всю Київську губернію було 4 ветеринарні лікарі (2 губернські і 2 для сільського населення) Уведомление в Житомирскую Городскую Управу №67/675 от 11.01.1906 г. // Державний архів м. Києва. - Ф. 163. Оп. №53. Ед. хр. 200. - С. 1.. Губернські ветеринарні лікарі займалися переважно організаторською справою. До 1886 р. у містах Київської губернії не існувало посади міського лікаря. У 1886 р. Дума запросила ветеринарного лікаря для м. Києва з оплатою 600 руб. на рік Василевский П. Положение ветеринарного дела в Киевской губернии // Вестник общественной ветеринарии. - 1896. - №4. - С. 137-139.. Цю посаду обійняв вільно практикуючий ветеринарний лікар В.К. Пономарьов, який основну увагу приділяв нагляду за молоком і молочними фермами. У 1897 р. Губернською Управою затверджується “Інструкція для міського ветеринарного лікаря” Отчет Киевского ветеринарного врача за 1893 г. // Державний архів м. Києва. - Ф. 163. Оп. 11. Ед. хр. 5. - С. 28-31.. Міський ветеринарний лікар входив до складу Санітарної комісії і підпорядковувався її голові.

Особливе значення мала військова ветеринарна служба губернії, яка почала організовуватися у 1851-1852 рр. після введення посад корпусних ветеринарів, старших і молодших ветеринарних лікарів у полках, що підпорядковувалися корпусним ветеринарам. У 1864 р. посади корпусного ветеринара і старших ветеринарних лікарів у полках скорочуються, але вводиться посада окружного ветеринара, який підпорядковувався медичному інспектору і при цьому позбавлявся будь-якої самостійності Настоящая инструкция для городского ветеринарного врача утверждена Городской Управой к исполнению 15 мая 1897 года // Державний архів м. Києва..

У 1897 р. вийшов закон “Об изменении порядка управления ветеринарной частью в империи”, який затверджував посаду губернського ветеринара, незалежного від медичних інспекторів Евсеенко С.С. Сто лет назад и теперь // Вестник общественной ветеринарии. - 1913. - №6. - С. 271-286.. Губернський ветеринарний лікар керувався інструкцією, затвердженою Міністерством внутрішніх справ (від 29.04. 1894 р.) Інструкція губернським ветеринарам // Державний архів м. Києва. - Ф. 163. Оп. 42. Справа 22. - С. 58-63.. У 1897 р. у Київській губернії ще додатково працювали 6 пунктових ветеринари і надштатні ветеринари. Посаду пунктового ветеринара відкривали у тих повітах, де повітові ветеринари були перевантажені.

Додатково посаду пунктового ветеринара введено у: м. Києві (2) та по одному - Білій Церкві, Бердичеві, Умані, Золотопіллі Чигиринського повіту. Надштатні ветеринари знаходилися на ст. Христинівка Південно-Західної залізниці, ст. Київ ІІ Московсько-Києво-Воронезької залізниці.

Ветеринарні лікарі губернії тривалий час підпорядковувалися Медичному департаменту і лише у 1899 р. медичних лікарів звільнили від виконання обов'язків по ветеринарній частині, оскільки чисельність ветеринарного персоналу дозволяла виконувати їх обов'язки Письмо Господину Киевскому городскому голове // Державний архів Київської області. - Ф.1. Оп.271. Д.№394. - С. 6-10..

У січні 1900 р. на ветеринарній нараді Київської губернії ветеринарний лікар К.Є. Стопакевич відмітив, що у Київській губернії, як і в усьому Південно-Західному краї, лікувальна справа знаходилася на низькому рівні і запропонував створити амбулаторії для лікування домашніх тварин О ветеринарных амбулаториях в Киевской губернии // Вестник общественной ветеринарии. - 1900. - №9. - С. 487.. Київський відділ Російського товариства захисту тварин, починаючи ще з 1899 р., неодноразово звертався у Київську міську управу з проханням виділити ділянку міської землі під будівництво лікарні для тваринОтношение Киевского отдела Росийского Общества покровительства животным № 470 от 24.06.1899 г. в Киевскую Городскую Думу // Державний архів м. Києва. - Ф. 163. Оп. 7. Ед. хр. 1546. - С. 1-2., Отношение Киевского отдела Российского Общества покровительства животным № 557 от 18.08.1899 г. в Киевскую Городскую Думу // Державний архів м. Києва. - Ф. 163. Оп. 7. Ед. хр. 1546. - С. 4.. Про необхідність відкриття лікарні для тварин у м. Києві у 1892 р. піднімав питання міський ветеринарний лікар М.П. Слесаревський.

З 1904 р. у Київській губернії діяло “Положение об управлении земским хозяйством” К ветеринарно-санитарной реорганизации в Киевской губернии // Вестник общественной ветеринарии. - 1904. - №21. - С. 1115., на основі якого засідала агроекономічна комісія для попереднього розгляду витрат на ветеринарну частину. Комісія на чолі з губернським ветеринарним інспектором В.І. Вишенецьким одноголосно прийняла рішення подвоїти існуючий на той час ветеринарний персонал, тобто відкрити додатково 20 посад ветеринарних лікарів і 48 - ветеринарних фельдшерів. У кожний повіт на допомогу ветеринарним лікарям призначалися пунктові ветеринарні фельдшери у кількості 11 чоловік. Кількість ветеринарних фельдшерів у Київській губернії значно збільшилася за рахунок земств. Уже в 1907 р. було 50 земських ветеринарних лікарів. Із збільшенням кількості посад ветеринарних лікарів і фельдшерів у губернії почала розширюватися мережа ветеринарних лікарень і амбулаторій. Слід зауважити, що перші ветеринарні амбулаторії були відкриті лише у 1905 р. (Гостомельська, Таращанська та ін.).

У 1908 р. у Київській губернії функціонувало 25 ветеринарних лікарень і 26 ветеринарно-фельдшерських пунктів Отчет о ветеринарно-санитарном состоянии Киевской губернии за 1908 г. // Ветеринарный врач. - 1910. - №26. - С. 415-416..

Консультативним і спеціально-виконавчим органом по ветеринарній частині при губернській Управі був ветеринарний відділ, яким керував губернський земський ветеринар. Усі ветеринари підпорядковувалися Ветеринарному відділу міністерства. Ветеринарний персонал як губернського, так і повітового земств у своїй діяльності керувався обов'язковими постановами та інструкціями губернського земства, виконував усі розпорядження губернської і повітової управ. Колегіальним консультативним органом виступала губернська ветеринарна нарада, яка відбувалася за участю урядових і міських представників, військових лікарів м. Києва та губернії.

У період першої світової війни (1914-1918 рр.) діяльність ветеринарних лікарів майже повністю припинилася. Більшість ветеринарних лікарів мобілізували в армію, а працювали тимчасові ветеринари. Зменшилася і кількість ветеринарних дільниць з 52 до 23, тобто їх стало менше, ніж до введення земства (1912 р.). У зв'язку з недостатньою кількістю ветеринарного персоналу у губернії Київське губернське земство організувало шеститижневі курси підготовки осіб для проведення щеплення тварин та виконання певних видів ветеринарної роботи.

У Росії ветеринарно-санітарний закон діяв з 1879 р. Исторический очерк // Вестник общественной ветеринарии. - 1910. - № 2. - С. 51-53., але лише з 1882 р. у Київській губернії ветеринарній санітарії стали надавати відповідного значення. Першими ветеринарними лікарями у складі Санітарної комісії, куди входили і медичні фахівці, були В.К Пономарьов. (з 1886 р.), П.М. Геневський. У 1888 р. відкрито Київські міські скотобійні і П.М. Геневського призначили старшим ветеринарним лікарем.

До 1888 р. у м. Києві існувало 17 невеликих приватних скотобоєнь, які на основі Обов'язкових постанов про міські скотобійні і користування ними були закриті (1888 р.). Приватні скотобійні розміщувалися по всьому місту і перебували в антисанітарному стані. Бійні знаходилися у дворах і брудних амбарах, де забивали худобу без ветеринарного огляду. По вул. Васильківській, 137 були відкриті Київські міські скотобійні (1888 р.) Дуброва С.П. Киевские городские скотобойни // Вестник общественной ветеринарии. - 1911. - № 5. - С. 815-818.. Ветеринарний персонал боєнь підпорядковувався управляючому бойні (не ветеринарному спеціалісту), або голові Санітарної комісії (медичному лікарю). Ветеринарні лікарі боєнь не входили до складу Санітарної комісії чи Управи. Майже всі засідання Санітарних боєнських комісій відбувалися без участі ветеринарів. На бойнях доброякісність м'яса і вік тварин визначалися не колегією боєнських ветеринарних лікарів, а наглядачем, який не мав на це юридичного права. При створенні нових міських скотобоєнь головним завданням було забезпечення населення доброякісним м'ясом та запобігання забрудненню води, грунту і повітря боєнськими відходами. Як свідчать архівні дані, стічні води Київських міських скотобоєнь випускали у річку Либідь, яка була надзвичайно мілкою. Від такого насичення кров'ю вона мала червоний колір Рапорт г. Киевскому Полицмейстеру // Державний архів Київської обл. - Ф.1. Оп. 271. Д. 394. - С. 2-4..

З метою поліпшення ветеринарно-санітарної справи на міських скотобойнях у 1899 році створюється спеціальна підкомісія, головою якої обрано А.К. Столпчевського. Головним завданням підкомісії було видання інструкцій для ветеринарних лікарів. За ветеринарно-санітарний нагляд на Київських міських скотобійнях відповідала Санітарна комісія і лише з 1899 року нагляд між ветеринарними і медичними фахівцями розмежовується.

У повітах ветеринарно-санітарною діяльністю займався повітовий ветеринарний лікар, завдання якого спрямовувалися на наведення порядку на містечкових скотобійнях, яких лише у 1909 р. було відкрито 10 Скотобойни // Памятная книжка Киевской губернии с приложением адрес-календаря губернии. - 1911. - С. 102.. Скотобійні відносились до закладів ветеринарного характеру, але нагляд за ними здійснювало місто. Бійні існували в усіх містах. У повітах Київської губернії вони почали відкриватися з 1882 р., тобто з початком розширення ветеринарної мережі в губернії. Більшість боєнь відкрито на початку ХХ століття. Майже всі бійні у повітах були приватними і знаходилися у пристосованих будівлях із дерева, що не забезпечувало їхній санітарний стан на належному рівні. Якщо на Київських міських скотобійнях працювала значна кількість ветеринарних спеціалістів, то у більшості повітових боєнь таких фахівців просто не було. З розвитком лабораторної справи проводилася підготовка мікроскопісток, які вміло працювали на контрольно-трихінельозних станціях. Особливо мікроскопістки запрошувалися при масовому забої свиней. Для отримання звання мікроскопістки необхідно було скласти іспит, до якого допускалися особи з посвідченням ветеринарно-санітарного закладу чи відомої особи, де зазначалося, що мікроскопістка навчалася під її керівництвом і засвоїла певну техніку.

Вперше у губернії (з 1898 р.) на Київських міських скотобійнях розпочали знезараження фінозного і туберкульозного м'яса. Для стерилізації м'яса використовували апарат доктора Rohrbeсka. Після стерилізації протягом однієї години м'ясо клеймували особливим клеймом і направляли у продаж на ринок. Розподіл службових завдань між ветеринарними лікарями скотобоєнь встановлювала міська управа, голова комісії із завідування міськими скотобійнями і старший ветеринарний лікар, у обов'язки яких входило і лікування коней, що належали міським скотобійням. Заходи за контролем молока і молочними продуктами введено в дію лише у 1913 р. Протокол заседания Городской санитарно-исполнительной комиссии от 17.01.1914 г. // Ветеринарная хроника Киевской губернии. - 1914. - №3. - С. 296-303.. До 1913 р. контроль за молоком на ринках здійснювали санітарні лікарі-медики. Молоко на ринках у м. Києві проходило тільки частковий контроль. Для продажу воно надходило надзвичайно забруднене не тільки бактеріями, а й механічними домішками. При проведенні ветеринарно-санітарного нагляду за молоком і молочними продуктами значна увага приділялася корівникам, молочним фермам, кумисним закладам.

Ветеринарно-санітарний нагляд у м. Києві існував також за кровосушильним заводом, салотопнею та утилізаційним заводом Осмотр кровосушильного завода // Вестник общественной ветеринарии. - 1899. - №10. - С.463..

На кровосушильному заводі Макомаського кров від забою тварин висушували, утилізували в апаратах Podewils'a і реалізували як добриво Уведомление в Ярославскую Городскую Управу // Державний архів м. Києва. - Ф. 163. Оп. 53. Ед. хр. 200. - С. 4.. В м. Києві функціонував утилізаційний завод Гольберта, який розміщувався на відстані 5 верст від міста, у міському лісі Деміївки.

З 1911 р. у Київській губернії введено нове земське положення, що дозволило з 1912 р. призначати ветеринарно-санітарних лікарів у повіти. Діяльність цих лікарів на початку мала суто організаційний характер Отчет о деятельности санитарного ветеринарного врача при Киевской Уездной Земской Упарве за 1912 год // Ветеринарная хроника Киевской губернии. - 1913. - №3. - С. 134-149..

Ветеринарні лікарі звітувалися перед ветеринарним відділом при Медичному департаменті Міністерства внутрішніх справ. Ветеринарне відділення було адміністративним органом і підпорядковувалося директору медичного департаменту. З 1886 р. ветеринарний відділ став підзвітним Губернському правлінню. З утворенням Української Центральної Ради (1917 р.) вся звітність перед ветеринарним Управлінням покладалася на ветеринарних інспекторів, пунктових і поліцейських ветеринарних лікарів через ветеринарний відділ.

Ветеринарна служба Київщини у період Української Народної Республіки

З утворенням Української Центральної Ради (березень 1917 р.) створено тимчасове правління Міністерства внутрішніх справ, у розпорядженні якого знаходилося ветеринарне управління Письмо ветеринарного управления временного правительства Министерства внутренних дел Губернским комиссарам №262 от 27.08.1917 г. // Державний архів м. Києва. - Ф. 163., Оп. 11., Ед. хр. 11. - С. 11-12.. Пізніше тимчасове правління передало весь правлінський нагляд у розпорядження губернських земств і міських самоуправ, які виділилися у самостійні земські одиниці. З проголошенням Української Народної Республіки (листопад 1917 р.) Верстюк В. Українська Центральна Рада: Навчальний посібник. - К.: Заповіт. - 1997. - 344 с. у м. Києві відбувся І Всеукраїнський з'їзд ветеринарних лікарів Твердження ухвалені І Всеукраїнським ветеринарним з'їздом у м. Києві 30 листопада 1917 р. // Вісник ветеринарної медицини. - 1918. - Ч. 2. - С. 23-28., на якому прийнято ухвалу про необхідність створення Ветеринарної Управи Української Народної Республіки як самостійної одиниці незалежної держави. Ветеринарна Управа була консультативним органом і керувалася постановами Української ветеринарної ради, до складу якої входили делегати від губернських ветеринарних з'їздів та ветеринарного відділу при Генеральному секретаріаті по військових справах.

Слід відмітити, що значну частину ветеринарної діяльності охопила нова організація - сільська громадська ветеринарія, яка діяла на всій території України. До складу громадської ветеринарії входили народні управи: губернська, повітові і волосні. При міській народній управі діяла міська громадська ветеринарія, а при волосних земствах створена ветеринарна рада Твердження ухвалені І Всеукраїнським ветеринарним з'їздом у м. Києві у листопаді 1917 р. // Вісник ветеринарної медицини. - 1918. - Ч. 3. - С. 19-21.. При цьому ветеринарний лікар був обов'язковим учасником волосних народних зборів і мав право дорадчого голосу. При повітовій народній управі також створено ветеринарну раду, до складу якої увійшли повітові і міські ветеринарні лікарі, представники волосних управ, фельдшерський персонал, а також агрономи, зоотехніки та кооператори. Крім того, при повітовій управі створюється ветеринарний відділ, який стає посередником між дільницями та управою, забезпечує повіт медикаментами, інструментами, влаштовує ветеринарні наради з фахових питань та представляє інтереси повітової ветеринарії у губернській народній управі. Питання організації ветеринарної служби на Київщині вирішувалися на губернських нарадах (з'їздах) ветеринарних спеціалістів, які збиралися майже щорічно. Дорадчим органом у губернії була громадська ветеринарна рада.

При генеральному військовому комітеті (серпень 1917 р.) створюється “Санітарний відділ”, який керує медично-санітарною і ветеринарною справами.

Влітку 1918 р. затверджено постанови Всеукраїнської ветеринарної наради, де головними органами управління в Україні визнані ветеринарна рада і ветеринарний департамент при Міністерстві земельних справ Постанови Всеукраїнської ветеринарної наради, яка відбулась 30 червня - 5 липня 1918 року // Вісник ветеринарної медицини. - 1918. - Ч.1. - С. 21-28.. Ветеринарна рада стала вищим законодавчим, а департамент - виконавчим органом.

Після революції у губернії проходили адміністративні реформи, що сприяли збільшенню кількості ветеринарних лікарів і розширенню ветеринарної мережі. В губернії (1922-1926 рр.) діяло 66 дільниць, 62 пункти, 13 аптечних складів, 6 діагностичних кабінетів, 2 трихінелоскопічні станції, 61 забійний пункт, де працювало 96 лікарів і 83 фельдшери. Проте відчувалась нестача ветеринарних кадрів і у господарствах, в основному, працювали ветеринарні виконавці - досвідчені члени комуни, що цікавилися скотарством.

У період з 1918 р. по 1930 р. епізоотії серед тварин були менш поширені порівняно з попередніми роками. Проте, такі хвороби як чума великої рогатої худоби, сибірка, сказ, сап, ящур мали тенденцію до значного прояву, що змушувало губернську управу приймати відповідні рішення. Так, у вересні 1920 р. створено Надзвичайну комісію для боротьби з чумою великої рогатої худоби в Україні. Внаслідок планових заходів, проведених комісією, останню ліквідовано у 1924-1925 рр. У січні 1928 року видано Декрет правління, згідно якого 40 ветеринарних лікарів України (у т. ч. 4 із Києва) мобілізовано на боротьбу з чумою рогатої худоби у республіки Закавказзя.

Підготовку ветеринарних виконавців здійснювали при дільничих ветеринарних амбулаторіях (Чорнобильська, Гостомельська, Переяславська і Київська на Петрівці) протягом 4 місяців в осінньо-зимовий період. Витрати з організації і підготовки ветеринарних виконавців несла Колгоспсекція.

Товариства Київщини і їх роль у становленні ветеринарії

Важливе значення для культурного та професійного життя України мали наукові товариства, особливо лікарські Рудик С.К., Кобута М.В., Стегней М.М. Історія лікарських товариств в Україні // Вісник аграрної науки. - 1998. - №7. - С. 81-82.. З 1840 року у м. Києві діяло товариство Київських лікарів, спільне для лікарів-медиків і ветеринарних лікарів.

З'ясовано, що у 1875 р. у Росії було засновано Російське товариство ветеринарних фельдшерів, до складу якого входили ветеринарні фельдшери м. Києва, Київської губернії та інших земель України. Паралельно у Росії існував інститут ветеринарних фельдшерів. Лише 6 червня 1910 р. у м. Києві вперше відкрився Київський відділ Російського товариства ветеринарних фельдшерів Открытие в Киеве Российского общества ветеринарных фельдшеров // Вестник общественной ветеринарии. - 1910. - №14. - С. 495., на базі якого проходили курси перепідготовки ветеринарних фельдшерів протягом 3 місяців раз у 3-5 років.

Значну роль у розвитку ветеринарної справи на Київщині відіграло Російське товариство захисту тварин, де у 1880 р. відкрито Київський відділ. З 1899 р. товариство постійно зверталося до Київської міської думи з проханням відвести ділянку землі для відкриття ветеринарної амбулаторії, яка почала функціонувати у 1904 р.

Значну роботу з популяризації ветеринарних знань і організації ветеринарії у губернії проводили сільськогосподарські і промислові виставки, на яких представлялася ветеринарія Медведев Б. Ветеринария на Киевской выставке // Вестник общественной ветеринарии. - 1897. - №15. - С. 571-572..