Офіційні опоненти: доктор сільськогосподарських наук, член-кор. УЕАН, професор СЛЮСАР Іван Тимофійович, Інститут землеробства УААН, смт. Чабани, завідувач лабораторії землеробства на осушених землях

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.М. Побірський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Екологічний стан грунту зумовлений дією природних факторів, однак в більшості випадків сучасні зміни пов'язані з антропогенним навантаженням, що впливає не тільки на ґрунтовий покрив, але й на інші компоненти природно-антропогенного комплексу. Наслідками інтенсивної господарської діяльності є порушення законів функціонування агроекосистем; відбувається деградація ґрунтового покриву, зменшується вміст гумусу, порушується колообіг біогенних елементів, збільшується вміст у ґрунті біохімічно активних елементів, відбувається ущільнення та переущільнення орного і підорного шарів, посилюються ерозійні процеси, збіднюється фіторізноманіття агроценозів тощо (В.В. Медведев, О.Г. Тараріко, Б.С. Носко, М.К. Шикула, Е.Г. Дегодюк , Н.А. Макаренко, В.П. Стрельченко та ін.).

Серед сучасних умов, що визначають ефективність агропромислового виробництва, важливе екологічне значення мають вдосконалені системи землеробства. Складовою частиною їх є плодозмінні біологізовані сівозміни, ґрунтозахисні технології обробітку, збалансовані системи удобрення. Всі ці прийоми спрямовані на оптимізацію ґрунтових факторів, енергозбереження і охорону навколишнього середовища, відвернення деградаційних змін і забруднення

Так, в умовах Полісся України ряд проблем екологічного характеру залишаються недостатньо вивченими, зокрема питання наслідків впливу на агрофітоценози різних способів основного обробітку ґрунту, удобрення та захисту рослин. Це і визначило актуальність наших досліджень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною програми досліджень за темою: “Впровадження елементів біологічної системи землеробства, спрямованих на виробництво екологічно чистої продукції в умовах Полісся України” (номер державної реєстрації 0199 Y003682), що виконується кафедрою ґрунтознавства та землеробства Державного агроекологічного університету (м. Житомир).

Мета та задачі досліджень. Встановити вплив антропогенних чинників на агроекологічні фактори функціонування агроценозу ячменю ярого в умовах Полісся.

Для досягнення мети було поставлено наступні задачі:

визначити зміни загальних агрофізичних властивостей ґрунту;

з'ясувати динаміку водного режиму ґрунту протягом вегетації культури;

вивчити трансформацію основних елементів мінерального живлення рослин та біологічної активності ґрунту;

визначити вміст в ґрунті та зерні ячменю ярого біохімічно активних елементів;

встановити вплив на стан агроценозу;

визначити рівні продуктивності та показники якості зерна ячменю;

оцінити економічну та енергетичну ефективність технологій вирощування ячменю ярого.

Об'єкт дослідження - процес трансформації родючості та зміна агроекологічного стану сірого лісового ґрунту та формування продуктивності ячменю ярого в польовій сівозміні за різних способів основного обробітку і систем удобрення.

Предмет дослідження - показники екологічного стану сірого лісового ґрунту, способи основного обробітку та системи удобрення у сівозміні, ефективність агрофітоценозу ячменю ярого.

Методи досліджень: метод аналізу - застосовували при вивченні об'єкта досліджень; синтезу - полягав у формуванні узагальнень та висновків; індукції - використовували для виділення варіантів з найвищою урожайністю та якістю продукції; польовий - для встановлення параметрів впливу елементів технології на вирощування ячменю ярого; лабораторний - для визначення фізичних, хімічних та мікробіологічних властивостей ґрунту та якості врожаю; статистичний - встановлення вірогідності результатів досліджень та точності досліду; порівняльно-розрахунковий - визначення економічної та енергетичної ефективності технологій вирощування культури.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у встановленні параметрів комплексної дії агроекологічних факторів на трансформаційні процеси родючості ґрунту та агробіологічний потенціал ячменю ярого, що дозволяє оптимізувати систему агротехнічних заходів, фітоценотичний і санітарний стан агроценозу.

На фоні органо-мінерального удобрення та застосування засобів захисту рослин виявлено позитивну дію ґрунтозахисного обробітку на агроекологічні показники посіву ячменю з отриманням високого врожаю відповідної якості.

В умовах Полісся обґрунтовано екологічну доцільність поєднання врівноважених оптимальних доз органічних і мінеральних добрив та вперше експериментально доведено нижчу ефективність органічної системи удобрення з насиченням польової сівозміни підстилковим гноєм більше 20 т/га.

Практичне значення одержаних результатів. На основі комплексної екологічної, економічної та енергетичної оцінки проведених досліджень виробництву рекомендовано: під ячмінь ярий після попередника картоплі застосовувати обробіток дисковою бороною на глибину 10-12 см з поєднанням у системі удобрення польової сівозміни органічних та мінеральних добрив, що дозволяє удосконалити технологію вирощування культури для отримання близько 5 т/га високоякісного зерна.

Результати досліджень протягом 2003-2005 рр. впроваджено у фермерському господарстві “Орлан” Новоград-Волинського району Житомирської області на площі 60 га.

Особистий внесок здобувача. Автор брав безпосередню участь у розробці програми і методики досліджень, виконав повний обсяг робіт польових дослідів, провів лабораторні аналізи та статистичну обробку отриманих результатів. Узагальнив результати досліджень, провів їх систематизацію, сформулював основні положення дисертаційної роботи, висновки та рекомендації виробництву. Опублікував статті, в тому числі в співавторстві (особистий внесок 25-50 %), підготував до друку дисертацію та автореферат.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи оприлюднені та обговорені на конференції молодих вчених-ботаніків України “Актуальні проблеми флористики, систематики, екології та збереження фіторізноманіття” (Львів, 2002), ІІІ Міжнародній науковій конференції “Корми і кормовий білок” (Вінниця, 2004), Міжнародній науковій конференції “Екологія: проблеми адаптивно-ландшафтного землеробства” (Житомир, 2005), конференціях аспірантів ДАУ (Житомир, 2001-2003), розширеному засіданні кафедри ґрунтознавства та землеробства (Житомир, 2005, 2006).

Структура дисертації. Загальний обсяг дисертаційної роботи - 167 сторінок. Робота складається з вступу, п'яти розділів, висновків і пропозицій виробництву, додатків. Робота містить 28 таблиць, ілюстрована 30 рисунками. В додатку вміщено 5 таблиць, 2 рисунки і акт впровадження результатів досліджень у виробництво. Бібліографія 265 найменувань, з яких 15 - латиницею.

агроекологічний агрофітоценоз ячмень ярий

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

РОЗДІЛ 1. АГРОЕКОЛОГІЧНІ УМОВИ ВИРОЩУВАННЯ ЯЧМЕНЮ ЯРОГО ЗА РІЗНИХ СПОСОБІВ АНТРОПОГЕННОГО ВПЛИВУ НА АГРОФІТОЦЕНОЗ (огляд літератури)

Розділ містить огляд джерел літератури, в якому висвітлено коротку історію, сучасний стан та перспективи розгляду питання впливу основного обробітку та удобрення на екологічний стан ґрунту, продуктивність та якість ячменю ярого. За результатами оцінки досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених обґрунтовано необхідність подальшого вивчення впливу тривалого застосування безполицевого обробітку ґрунту з різними рівнями удобрення на стан агроценозів Полісся.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ТА УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

Наші дослідження проведено в 2001-2003 рр. у тривалому досліді Державного агроекологічного університету, закладеного в 1990 р. в навчально-дослідному господарстві ”Україна” Черняхівського району Житомирської області на сірому лісовому пилувато-легкосуглинковому ґрунті з вмістом гумусу 1,6 % (за Тюріним), азоту, що легко гідролізується, 75 мг (за Корнфілдом), рухомого фосфору 175 мг та обмінного калію 90 мг/кг ґрунту (за Кірсановим). Гідролітична кислотність близько 3,0 мг-екв. на 100 г ґрунту (за Каппеном-Гільковиц).

Погодні умови в роки досліджень оцінено в порівнянні з середніми багаторічними даними. Встановлено, що в 2001 році кількість опадів за період вегетації ячменю була більшою від норми (264 мм) на 15 %, а в 2002-2003 рр. вона знизилась на 19 та 37 % відповідно. Середньомісячна температура повітря за цей період перевищувала багаторічний показник (14,2⁰С) на 1,2-1,8⁰С. Такі зміни погодних умов відповідним чином впливали на стан агроценозу ячменю, зокрема на фізико-хімічні процеси в ґрунті, його біологічну активність, забур'яненість ценозу, ураженість ячменю кореневими гнилями, продуктивність культури.

Площа посівної ділянки - 196 м², облікова площа - 100 м². Половину кожної ділянки обробляли гербіцидом 2М-4ХМ.

Розміщення варіантів з обробітками ґрунту та добривами систематичне.

Сорт ярого ячменю - Роланд.

Програма досліджень передбачала вивчення трьох способів основного обробітку ґрунту:

1. Оранка на глибину 20-22 см плугом ПЛН - 3-35 (контроль);

2. Обробіток плоскорізом КПГ - 250 на глибину 20-22 см;

3. Обробіток важкою дисковою бороною БДВ - 3 на глибину 10-12 см.

Різноглибинні способи основного обробітку ґрунту вивчали на фонах органічного і органо-мінерального удобрення, з післядією (І року) підстилкового гною і прямої дії мінеральних туків за такими системами удобрення:

І. Органічна - з використанням післядії 110 т/га гною, внесеного під попередник (в 1991-2000 рр. насиченість складала 28,8 т/га гною, з 2001 - 20 т/га);

ІІ. Органо-мінеральна - з післядією 70 т/га гною і внесенням одинарної дози мінеральних добрив N₃₀P₃₀K₃₀ (в 1991-2000 рр. - 23,7 т/га гною та 94 кг/га мінеральних добрив, з 2001 р. - відповідно 12,5 т гною та 78 кг на 1 га);

ІІІ. Органо-мінеральна - з післядією 50 т/га гною і внесенням подвійної дози мінеральних добрив N₆₀P₆₀K₆₀ (11,2 т/га гною і 88 кг в 1991-2000 рр. та 6,2 т/га гною і 156 кг мінеральних добрив з 2001 року).

Таблиця 1 - Схема основного обробітку та удобрення ячменю ярого та його попередника в досліді на сірому лісовому легкосуглинковому ґрунті

Розроблені схеми живлення рослин передбачають визначення екологічносумісних варіантів з залученням поживних речовин гною, оптимізацією їх за рахунок додаткової енергії у вигляді мінеральних добрив з одинарною та подвійною дозю при безгербіцидній і гербіцидній технології вирощування.

Дослід проведено у 8-пільній експериментальній сівозміні з наступним чергуванням культур: 1 - багаторічні трави (конюшина +тимофіївка) на два укоси на сіно; 2 - багаторічні трави (конюшина +тимофіївка) на один укіс на сіно; 3 - озима пшениця; 4 - льон-довгунець; 5 - вико-вівсяна суміш; 6 - озиме жито + післяжнивний посів редьки олійної; 7 - картопля; 8 - ячмінь з підсівом багаторічних трав.

Технологія вирощування ячменю ярого загальноприйнята для зони Полісся.

Показники щільності ґрунту на глибині 0-10 та 10-20 см визначали методом Н.А. Качинського; загальну пористість розрахунковим методом; вологість ґрунту - термостатно-ваговим методом, а відбір зразків здійснювали на всіх варіантах досліду пошарово через кожні 10 см до глибини 0,4 м та через кожні 20 см з глибини 0,4 до 1 м.

Визначення агрохімічних показників проводили за стандартними методиками: гумус - за Тюріним в модифікації Симакова; азоту, що легко гідролізується, - за Корнфілдом; рухомий фосфор та обмінний калій - за Кірсановим; рН - потенціометрично; гідролітичну кислотність - за Каппеном-Гільковиц.

Вміст важких металів у ґрунті та в рослинах визначали на приладі марки С 115 - 1М за методом атомно-адсорбційної спектроскопії. Коефіцієнт біологічного поглинання важких металів (КБП) розраховували за формулою А.І. Перельмана (1966).

Біологічну активність целюлозорозкладаючих бактерій в ґрунті визначали методом лляних полотен в шарах 0-10 і 10-20 см. Облік вермибіоти проводили за методикою О. Кістяківського, І. Мазепи (1967).

Визначення якості зерна ячменю проводили у відповідності до технічних вимог: масу 1000 зерен та натуру зерна - за ДСТУ 4138-2002. Вміст незамінних амінокислот визначали методом іонної хроматографії на аміноаналізаторі амінокислот марки ААА-339 М “Мікротехна-Прага”. Кормову цінність визначали розрахунковим методом з використанням довідкових матеріалів (Н.М. Карпусь та ін., 1978; И.С. Шумилин и др., 1986).

Облік врожаю зерна ячменю проводили суцільно поділяночно.

Статистичну обробку результатів отриманих експериментальних даних проводили по Б.А. Доспехову, (1985), а також методом дисперсійного аналізу з використанням прикладних комп'ютерних програм. Енергетичну ефективність проводили за методикою О.К. Медведовського та П.І. Іваненка (1988). Економічну ефективність розраховували за рекомендаціями з визначення ефективності сільськогосподарського виробництва (Методические рекомендации по определению эффективности с/х производства, 1996).

РОЗДІЛ 3. АНТРОПОГЕННИЙ ВПЛИВ НА ЗМІНУ ПОКАЗНИКІВ ПОТЕНЦІАЛЬНОЇ РОДЮЧОСТІ СІРОГО ЛІСОВОГО ҐРУНТУ

Зміна водно-фізичних властивостей

Щільність та шпаруватість ґрунту. Одним із об'єктивних едафізичних показників екологічних властивостей є щільність ґрунту, що зумовлює досить тісний зв'язок з водно-фізичними режимами ґрунту. Критичні межі цього показника значно погіршують ріст і розвиток рослин, пригальмовують та порушують хід мікробіологічних процесів, знижують водопроникність ґрунту і посилюють процеси деградації ґрунтового покриву.

Дослідженнями встановлено, що на фоні органічної системи удобрення за обробітку без обертання скиби щільність ґрунту в орному (0-20 см) шарі, у середньому за вегетацію становила 1,37 г/см³ і суттєво не відрізнялась від контролю. Істотна різниця (0,05 г/см³) показників щільності ґрунту виявилась лише у підорному (20-30 см) шарі за обробітку дисками. При органо-мінеральних системах удобрення за обробітку плоскорізом щільність ґрунту в 0-30 см шарі була на рівні з оранкою і становила 1,35-1,52 г/см³, а обробіток дисками знижував щільність 0-10 см шару ґрунту на 0,04-0,05 г/см³, але підвищував її в підорному шарі.

Загальна шпаруватість, що має безпосередній зв'язок зі складенням ґрунту також була аналогічна змінам щільності, тому у середньому за вегетацію тенденція до змін цього показника в орному шарі залежала від способів основного обробітку.

Запаси продуктивної вологи в ґрунті. Підтримка біоценозу в динамічній рівновазі безпосередньо пов'язана з участю вологи на всіх його трофічних рівнях.

Результати досліджень свідчать, що вміст продуктивної вологи у середньому за вегетацію на оранці у шарах ґрунту 0-20, 0-40 і 0-100 см становив 24, 47 та 124 мм за органічної системи й відповідно 21, 45 і 120 мм - за органо-мінеральних систем удобрення. Застосування обробітку без обертання скиби збільшило запаси продуктивної вологи на фоні органічної системи удобрення в шарі 0-20 см на 12-14 %, а у 0-40 та 0-100 см - на 6-8 %. За органо-мінеральної системи різниця від способу обробітку у запасах продуктивної вологи була не істотною, а при умові збільшення доз мінеральних добрив зростала на 12-15 % у орному шарі і на 5-8 % - у 0-40 та 0-100 см.

Зміна агротехнічного потенціалу ґрунту за різних способів основного обробітку та удобрення

Фізико-хімічні показники родючості ґрунту. Переважно кисла реакція ґрунтів Полісся, відіграє провідну роль у встановленні екологічної рівноваги в агробіоценозах. З цим показником пов'язані процеси декальцинації і дегуміфікації, поведінка полютантів у ґрунті, ростові процеси сільськогосподарських культур, інтенсивність використання фізіологічно і хімічно кислих мінеральних добрив.

Результати наших досліджень показали, що тривале використання в польовій сівозміні гною має меліораційний ефект. Показники обмінної кислотності практично не зазнали помітних змін за будь-якого обробітку грунту (рН=5,2-5,0). При внесенні по фону гною одинарної дози NPK показник рН підвищувався, порівняно з вихідними зразками на 14-15 %. Під впливом мінеральних добрив гідролітична кислотність в шарі 0-10 см зростає за оранки на 78%, плоскорізного обробітку на 89% і за дискування - на 84 %, а в шарі 10-20 см незалежно від способу обробітку вона зросла більш ніж утричі, при вихідних значеннях 1,6 і 0,7 мг-екв/100 г грунту. Підвищення дози мінеральних добрив до N₆₀P₆₀K₆₀ на фоні зниження дози гною не мало істотного впливу на підвищення кислотності ґрунту порівняно з попередньою дозою мінеральних добрив. Це свідчить про комплексний вплив агрохімікатів на процеси декальцинації і необхідності додаткового проведення вапнування в сівозміні з урахуванням встановлених змін гідролітичної кислотності.

Трансформація гумусу та біогенних елементів в орному шарі ґрунту. Просте або розширене відтворення родючості ґрунту забезпечується при дотриманні закону повернення біогенних елементів, нестача яких викликає деградацію ґрунтового покриву, а надлишок - забруднення навколишнього середовища. Вплив агрокультури на процеси гумусоутворення та трансформацію основних поживних речовин є визначальними.

Гумус є складовою частиною та одним з найважливіших компонентів ґрунту, що забезпечує екологічну стабільність у ґрунті за рахунок участі у регулюванні водного, повітряного і теплового режимів, підвищенні буферності й стійкості ґрунтів до несприятливих чинників. Запаси його суттєво впливають на зростання продуктивності сільськогосподарських культур.

Дослідженнями встановлено, що за органічної системи запаси гумусув 0-10 см при безполицевому обробітку збільшувались, порівняно з оранкою, на 4,2 т/га що складає 23 %. Поєднання в системі удобрення органічних та мінеральних добрив підвищувало запаси гумусу, порівняно з традиційною оранкою, за плоскорізного обробітку на 1,7-3,5 т/га (9-19 %), а за дискування - на 2,6-4,1 т/га (13-22 %). Запаси гумусу в шарі 10-20 см істотно не відрізнялися залежно від системи удобрення та від способу обробітку (табл. 2).

Пошук шляхів відтворення гумусу в ґрунті потребує контролю за гумусним станом ґрунтів впродовж тривалого періоду. Наведені в таблиці 2 дані свідчать, що тривале застосування обробітку ґрунту без обертання скиби за органо-мінерального удобрення забезпечило збільшення вмісту гумусу в орному шарі на 0,3-0,4 %, тоді як за полицевого обробітку - на 0,1-0,2 % Це вказує про вищу ефективність безполицевого обробітку та органо-мінеральних добрив у накопиченні гумусу.

Азот. Екологічна роль цього елементу полягає в участі у синтезі білків, ферментів, хлорофілу, ростових процесах рослин.

Дослідження на сірому лісовому ґрунті показали, що на вміст азоту, що легко гідролізується, більший вплив має внесення мінеральних добрив, ніж проведення різних способів основного обробітку. Тривале використання органічних добрив в сівозміні забезпечили підвищення вмісту азоту порівняно з вихідними зразками в орному шарі за безполицевого обробітку ґрунту на 35 %, а за оранки на 22 %. На фоні органо-мінерального удобрення таке збільшення становило за обробітків без обертання скиби 40 %, а за оранки - 27% (табл. 2).

Фосфор. Показник вмісту рухомих форм фосфору найпомітніше регулюється за використання засобів хімізації, тому способи основного обробітку практично не впливали на запаси рухомого фосфору в ґрунті під ячменем ярим.

За органо-мінерального удобрення запаси фосфору, порівняно з органічною системою зростали на 34 % за одинарної та на 55 % - за подвійної дози мінеральних добрив. Внесення високих доз гною впродовж ротації сівозміни знизило вміст рухомого фосфору по всьому орному шарі, незалежно від способу основного обробітку, у середньому на 23 % до вихідного значення, тоді як за органо-мінеральної системи удобрення з низькими дозами мінеральних туків різниця між вихідними і кінцевими значеннями знижувалась лише до 15 %. З підвищенням доз

мінеральних добрив вміст цього елементу живлення збільшився, зокрема в 0- 10 см шарі ґрунту за оранки на 31 %, за обробітку плоскорізом на 36% та за дискування - на 41 %. У шарі 10-20 см вміст Р₂О₅ зріс відповідно на 21, 17 та 12 % (табл. 2).

Калій. Запаси доступного калію порівняно з запасами фосфору піддаються менш помітними змінам, що пов'язано з активним переходом в процесі мінерального живлення рослин з його обмінних форм в необмінні. На фоні органічної системи в сівозміні вміст обмінного калію за обробітку ґрунту плугом збільшився по орному шарі в середньому на 18 %, тоді як за обробітку без обертання пласта - на 16 % (табл.2).

Внесення мінеральних добрив на фоні підстилкового гною збільшувало вміст калію, порівняно з вихідними зразками, залежно від обробітку ґрунту на 34-42 %, а порівняно з органічною системою удобрення - на 17-25 %.

Вміст біохімічно активних елементів в орному шарі. Роль важких металів, як біохімічно активних елементів, є неоднозначним в оцінці впливу агрохімікатів на навколишнє середовище. Окремі з них в невеликих концентраціях відіграють роль мікроелементів, а у високих - полютантів. Це, зокрема, мідь і цинк, а власне важкі метали - кадмій і свинець, що вивчались у нашому досліді.

Встановлено, що за основного безполицевого обробітку ґрунту спостерігалась тенденція до підвищення рухомості міді в шарі 10-20 см по мірі зростання доз мінеральних добрив. Вміст рухомого Zn в орному шарі був у 1,3-1,6 рази вищим за органічної системи удобрення порівняно з варіантами, де вносили NPK. Рухомість цинку зростала у міру збільшення доз мінеральних добрив. Можна вважати, що на сірому лісовому ґрунті зі зростанням навантаження мінеральними добривами зростатиме і дефіцит цинку.

Отримані дані свідчать, що за встановленого навантаження агрохімікатами фактичний вміст біохімічно активних елементів міді і цинку у ґрунті не перевищує гранично допустимих рівнів (табл. 3).

Вміст важких металів кадмію і свинцю за прийнятого навантаження в сівозміні гноєм і мінеральними добривами практично не змінювався. Проте, рухомість кадмію як в шарі 0-20 см за будь-якого обробітку підвищувалась у міру збільшення доз мінеральних добрив, однак концентрація Cd у потенційно небезпечній формі не перевищувала ГДК (табл. 3). Вміст валових форм свинцю виявився найнижчим за органічної системи удобрення і в середньому склав у шарі 0-20 см за органічної системи удобрення 35,1, органо-мінеральної з одинарною дозою NPK 38,3 і подвійної - 42,4 мг/кг ґрунту. При цьому, концентрація рухомого свинцю перевищувала допустимий рівень в 1,8-2,3 рази. Тенденція до збільшення вмісту валових і рухомих форм свинцю імовірно пов'язана з високим фоновим його вмістом у ґрунті.

Таблиця 3 - Уміст рухомих форм біохімічно активних елементів у ґрунті залежно від способу основного обробітку та удобрення, мг/кг (2001-2003)

Примітка: О* - оранка на 20-22 см (контроль); П - плоскорізний обробіток на 20-22 см; Д - дискування на 10-12 см. І** - органічна система; ІІ - органо-мінеральна з одинарною дозою туків; ІІІ - органо-мінеральна з подвійною дозою туків.

В чисельнику - шар ґрунту 0-10 см, в знаменнику - шар ґрунту 10-20 см.

Адсорбція важких металів у ґрунті залежно від вмісту гумусу визначалось тісним кореляційним зв'язком, який для міді становив 0,72, цинку 0,78 , кадмію 0,43 і свинцю 0,67. Це вкотре доводить необхідність насичення ґрунту органічною речовиною, яка адсорбує ці біохімічно активні елементи та запобігає їх переходу по трофічних зв'язках у продуктивну частину агрофітоценозів.

Вплив реакції ґрунтового середовища на рухомість важких металів був істотним для цинку (r=0,77) і свинцю (r=-0,70). Меншою мірою від рН ґрунту залежала рухомість міді (r=0,52) і практично не встановлено впливу реакції ґрунтового середовища на перехід кадмію з твердої фази ґрунту у розчини.