Олуланоз свиней у лісостепу і Поліссі України, удосконалення діагностики та заходів боротьби

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Проблема олуланозу свиней зараз стала відчутною, оскільки захворювання часто зустрічається в господарствах з виробництва свинини і призводить до значних економічних збитків, що зумовлюються зниженням відтворювальної здатності та молочності свиноматок, затримкою росту молодняку, втратою маси дорослими свиньми, підвищенням сприйнятливості до захворювань іншої етіології та загибеллю свиней. Так, Ф.А. Волков (1983, 1985) відмічав, що маса поросят, народжених матками, хворими на олуланоз, нижча на 103,8 г порівняно з приплодом, отриманим від агельмінтних свиноматок. Рівень цього показника у 21-добовому віці тварин становив 143,6 г, у 28-добовому - до 157 г. Молочність інвазованих олуланами маток була нижчою на 11,6 кг. Встановлено, що дрібних і слабких поросят більше в олуланозних маток. Поросята із малою масою менш життєздатні і частіше гинуть у перші 3-5 діб. За даними дослідника, на одну інвазовану олуланами свиноматку падіж складав 0,375 поросяти. При дворазовому опоросі за рік економічні збитки від загибелі поросят та недоотримання свинини склали 13,62 крб. на одну інвазовану олуланами свиноматку та 6,59-31,69 крб. - на одне порося.

Аналіз літератури свідчить про збільшення частоти захворювання свиней на олуланоз (Волков Ф.А., 1987; Карчевська Т.М., 1996; Поживіл А.І., Титаренко В.Ф., 1998). Та все ж, цей гельмінтоз переважно залишається поза увагою фахівців ветеринарної медицини. Це пояснюється тим, що олуланоз мало вивчений в цілому. Особливої уваги, з цієї точки зору, заслуговують питання його діагностики, терапії та профілактики (Захрялов Я.Н., Карчевська Т.М., 1989; Козачок В.С., Поживіл А.І., 1999).

Для досягнення мети необхідно було розв'язати наступні завдання:

1) для розробки методів зажиттєвої діагностики олуланозу з'ясувати доцільність проведення мікроскопічних досліджень змивів і біоптату слизової шлунка, отриманих при застосуванні розроблених спеціальних зондів та гастродуоденоскопа;

2) на основі результатів обстеження свинопоголів'я за розробленими методами зажиттєвої діагностики олуланозу та компресорної мікроскопії проб слизу, взятих з фундальної частини шлунків свиней, забитих на м'ясопереробних підприємствах, вивчити поширення та вікову динаміку олуланозної інвазії у лісостеповій і поліській зонах України;

3) за даними спеціальних гельмінтологічних досліджень, проведених як за життя тварин, так і після їх смерті, уточнити коло сприйнятливих до олулан ссавців можливих джерел збудників олуланозної інвазії для свинопоголів'я;

4) за результатами зажиттєвих та посмертних спеціальних гельмінто-логічних досліджень свиней визначити олуланоцидну активність універму 0,2 %-ного;

5) на основі вивчення характеру постдегельмінтизаційних змін у макроорганізмі (за вищезазначеними показниками) розробити і запропонувати ефективні схеми етіотропної та етіотропно-патогенетичної терапії свиней, хворих на олуланоз, з використанням універму 0,2 %-ного та імуностимулятора вірутрициду.

1. Вибір напрямів досліджень, матеріал та методи

Робота виконана в 1998-2003 роках у лабораторії паразитології Білоцерківського державного аграрного університету, в господарствах з виробництва свинини поліської і лісостепової зон України та в умовах АТВТ „Київський м'ясокомбінат“ (м. Київ), а також - ЗАТ „Аграрник“ і ТОВ „Поліс“ (м. Біла Церква).

Доцільність використання гастродуоденоскопа при діагностиці олуланозу визначали на 54-х інвазованих олуланами свинях віком 8-9 місяців. Використовували ендоскоп „Пучок МТ-11“ з освітлювачем „ОГ-ВО-1“. Біопсійний матеріал (0,5 см3 слизової з ділянки фундальних залоз шлунка і така сама кількість з дванадцятипалої кишки) відбирали в місцях з вираженими морфологічними патологічними змінами, досліджували під світловим мікроскопом або трихінелоскопом „ПТ-80“. При стандартизації цього методу та виведенні коефіцієнта перерахунку скористалися методичним підходом Я.Н. Захрялова та Т.М. Карчевської (1989).

При вивченні розповсюдження олуланозної інвазії в Поліссі та Лісостепу України шлунки 4678 свиней, що поступали на АТВТ „Київський м'ясокомбінат“ (м. Київ), ЗАТ „Аграрник“ та ТОВ „Поліс“ (м. Біла Церква) з 32 господарств Київської, 17 Черкаської, 23 Житомирської, 19 Хмельницької та 8 Чернігівської областей обстежували на наявність олулан за методом Я.Н. Захрялова та Т.М. Карчевської (1989).

Вивчення постдегельмінтизаційних змін в організмі свиней, інвазованих олуланами, після введення універму та з'ясовування доцільності імуностимулювальної терапії при олуланозі вірутрицидом здійснили, використавши 21-е порося 2-місячного віку, експериментально інвазоване олуланами.

Для вивчення патогенетичних зрушень при олуланозі в крові свиней визначали: рівень лейкоцитів та лейкоформули - за загальноприйнятими методами, репродуктивну активність імунокомпетентної системи - в реакціях спонтанного розеткоутворення (Jondal M. et al., 1972) та комплементарного розеткоутворення (Bianco C. et al., 1970; Mendes M.E. et al., 1973), стан хелперно-супресорних механізмів регуляції імуногенезу - оцінюючи репродукцію активної субпопуляції Т-лімфоцитів (Новиков Д.К., Новикова В.І., 1979) та в тесті чутливості Е-розеткоутворення до теофіліну (Limatibul S. et al., 1978), цитохімічну активність лізосомальних ферментів (КФ та КНЕ) імунокомпетентних клітин - у реакціях одночасного азосполучення (Coldberg A.F., Barka T., 1962; Mieller J. et al., 1975), фагоцитарну активність нейтрофілів з використанням культури золотистого стафілокока (Staphylococcus aureus, штам 209 Р), титр гетерофільних аглютинінів - в реакції аглютинації, АСТ і АЛТ - за Рейтманом і Френкелем (1985), ГГТ - кінетичною колірною реакцією з L--глутаміл-4-нітроанілідом, ЛФ - за методом Боданського.

Математично-статистичну обробку результатів досліджень здійснили на комп'ютері з використанням методів варіаційної статистики за допомогою таблиць Стьюдента.

2. Результати досліджень та їх аналіз

Розробка методів зажиттєвої діагностики олуланозу в свиней

За результатами посмертної діагностики з 98-ми досліджуваних свиноматок олулани були виявлені в 76-ти тварин (77,6 %). Середній рівень ІІ при цьому становив 849±42,0 екз./гол. Ефективність розроблених та випробуваних методів зажиттєвої діагностики становила: 1-го - 38,3 %; 2-го - 86,8 і 3-го методу - 89,6 %. З 74-х 5-6-місячних поросят заражені олуланами були 48 тварин (дані посмертних досліджень). При цьому середній рівень ІІ дорівнював 1026,0±114,2 екз./гол. Діагностична ефективність 1-го методу становила 39,9 %; 2-го - 88,0 і 3-го - 92,5 %. Простежувалася прямо пропорційна залежність рівня ефективності методів діагностики від ступеня інвазування. Результати гастродуоденоскопії в досліді з 20-ма свинями, у яких робили змиви зі шлунка чи відбирали проби шлункового слизу за допомогою розроблених зондів, засвідчили нешкідливість для тварин проведених маніпуляцій, адже через 2, 5, 10, 15 та 20 діб після їх здійснення патоморфологічних змін у слизовій шлунка виявлено не було.

При виведенні коефіцієнта перерахунку для визначення рівня інтенсивності олуланозної інвазії біоптат слизової шлунків 17-ти тварин стандартизували по 0,5 см3 і досліджували шляхом компресорної мікроскопії. При цьому ІІ знаходилась у межах від 3 до 169 екземплярів. У подальшому визначали інтенсивність олуланозної інвазії при неповному гельмінтологічному розтині тварин після їх забою. Вміст шлунка і дванадцятипалої кишки, змиви зі слизових оболонок стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки досліджували шляхом мікроскопії, підраховуючи наявних олулан. Глибокі зскребки слизової з усієї поверхні стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки перетравлювали у штучному шлунковому соці. Кількість олулан, виявлених в осаді перетраву, змивах і вмісті стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки досліджуваних свиней, знаходилась у межах від 254 до 4212 екземплярів. Показник рівня інтенсивності олуланозної інвазії, визначеної за методом гельмінтологічних розтинів, ділили на кількість олулан, виявлених у 0,5 см3 біоптату слизової шлунка кожної тварини. В результаті такого підрахунку співвідношення кількості олулан по кожній із досліджуваних тварин знайшли середній рівень показника, який становив 25,4. Останній, імовірно, може слугувати коефіцієнтом перерахунку для визначення кількості олулан у досліджуваної тварини.

Особливості епізоотології олуланозної інвазії у поліській і лісостеповій зонах України.

Розповсюдження олуланозу свиней у Поліссі та Лісостепу України. При гельмінтологічному дослідженні туш 1007 свиней із господарств Житомирської, 959 - Черкаської, 1379 - Київської, 347 - Чернігівської та 986 - Хмельницької областей встановили наявність олулан у шлунках 1146 тварин (24,50 %). Неблагополучними з олуланозу виявилися 60,87 % обстежених господарств Житомирської (ЕІ свиней - 19,66 %), 88,24 - Черкаської (ЕІ - 33,26 %), 75,0 - Київської (ЕІ - 47,21 %), 25,0 - Чернігівської (ЕІ - 5,75 %) та 68,42 % - Хмельницької (ЕІ - 16,43 %) областей.

Вікова динаміка олуланозної інвазії у свиней. Дослідження 1659 свиней шляхом компресорної мікроскопії проб слизової шлунка, одержаних за допомогою гастродуоденоскопа, дозволили встановити олуланозну інвазію у свиней усіх вікових груп (ЕІ - 20,61 %, ІІ - 1218,62±392,34 екз./гол.). Із 172 досліджених поросят 1-місячного віку у 4-х виявили олулани (ЕІ - 2,33 %, ІІ - 31,75±12,70 екз.). Рівень як ЕІ, так і ІІ олуланами свиней зростав із їхнім віком і був найвищим у свиноматок (ЕІ - 74,37 %, ІІ - 3235,63±1314,04 екз.) та кнурів-плідників (ЕІ - 60,0 %, ІІ - 2634,49±980,55 екз.).

Коло сприйнятливих живителів та джерела збудників олуланозної інвазії для свиней. Результати посмертних гельмінтологічних досліджень м'ясоїдних та гризунів, що мешкали в свинарниках, на території свиноферм, а також у забійних пунктах неблагополучних з олуланозу господарств, підтвердили існуючі відомості про сприйнятливість до олуланозної інвазії собак і котів (ЕІ, відповідно, 8,05 та 23,29 %) та засвідчили можливість переживання олулан в організмі гризунів: із 196-ти досліджених сірих щурів у - 5-ти (1,09 %), а із 457-ми хатніх мишей - у 3-х (1,53 %) виявили цих гельмінтів.

У подальшому досліді за даними мікроскопії біоптату шлункової слизової, а пізніше за результатами неповного гельмінтологічного розтину, із 20-ти собак, яким згодували слизову шлунків інвазованих свиней протягом одного місяця, олуланами було заражено 12 тварин. Протягом такого ж терміну після експериментального зараження олулан виявляли у слизовій шлунка 30-ти котів. За результатами діагностичного забою (по 3 щури і 7 мишей кожні 2 доби) на 2-у добу досліджень інвазованими були всі досліджувані щури та миші. Їх ЕІ в подальшому становила , відповідно: на 4-у добу - 100 та 85,7 %, 6-у - 66,7 та 85,7, 8-у - 33,3 та 71,4 і 10-у добу - 0 та 42,9 %, а пізніше ці тварини були інтактними.

У досліді щодо з'ясування питання збереження олуланами при переживанні в організмі хижаків і гризунів своєї інвазійної спроможності по відношенню до організму свині мікроскопічні дослідження слизових шлунків свиней, забитих через 2 місяці після дотримання умов експериментального зараження, показали, що всі тварини 3-ї та 4-ї груп (їм згодовували шлунки, відповідно, мишей та щурів, яким за 4-5 діб до цього дали інвазійну олуланозну культуру) заразились олуланами (ІІ, відповідно, 70,27±24,31 та 90,93± 31,80 екз./гол.). Екстенсивність та інтенсивність інвазії олуланами свиней 1-ї групи (протягом одного місяця жили в одному станку з інвазованими олуланами собаками) становили, відповідно, 50,0 % та 90,93±45,01 екз./гол., 2-ї (утримувалися протягом місячного періоду з котами, зараженими олуланами) - 83,3 % та 193,33±49,85 екз./гол.

Особливості розвитку патологічного процесу в організмі свиней при олуланозі.

Стадійність розвитку патологічного процесу проявлялася зменшенням (з вірогідною різницею з 30-ї доби) кількості В-лімфоцитів (26,0±1,7-31,0±2,96 %, у контролі - 32,71±2,3-40,29±2,35 %), при якому не розвивалися функціональні порушення їхніх мембранних структур (відповідно інтенсивності ЕАС-розеткоутворення). Зміни в тимусзалежній системі наставали раніше і були тим глибшими, чим вищою була ІІ олуланами. Так, репродуктивна активність Т-системи інвазованих свиней стала вірогідно нижчою, ніж в інтактних, уже з 25-ї доби після інвазування (28,86±2,79-40,0±1,85 %, у контролі - 48,43±1,39-50,57±1,97 %), а інтенсивність Е-розеткоутворення, яка свідчила про ступінь диференціювання та активність поверхневих рецепторів клітин, - ще з 15-ї доби (1,71±0,29-9,57±1,73 %, у контролі - 3,43±0,57-17,14±1,5 %).

Оцінка стану лізосомальних ферментних систем, рівень цитохімічної активності яких використовують в ролі маркерів імунокомпетентних клітин окремих популяцій та субпопуляцій, а також з метою визначення їх ступеня диференціювання та функціональної активності, дозволила нам ще повніше оцінити зміни в макроорганізмі, уточнити строки динамічної відповіді факторів імунобіологічного захисту організму свиней на інвазування олуланами. Так, з 3-го по 60-й день після зараження рівень імунокомпетентних клітин, що позитивно реагували в реакції на КФ та КНЕ, а також тих із них, в яких тип реагування був крупногранулярним чи крупноплямистим, в інвазованих олуланами тварин був нижчим, ніж у незаражених. Проте, беручи до уваги вірогідність різниці рівня дослідних та контрольних показників, істотні зміни у бік пригнічення тимусзалежної системи розвивалися з 10-го дня після експериментального інвазування олуланами. За рівнем цитохімічних маркерів вони характеризувалися зниженням об'єму в периферичній крові не тільки загального пула Т-лімфоцитів, а й кількості зрілих, високоспроможних у функціональному відношенні тимусзалежних клітин, а за рівнем активності КНЕ - переважно імунокомпетентних клітин з хелперними властивостями.

Розвиток патологічного олуланозного процесу також характеризувався пригніченням фагоцитарної активності нейтрофілів з 10-ї до 60-ї доби (25,0±1,98-40,0±1,0 %, у контролі - 34,57±2,47-58,14±1,2 %). Однак, фагоцитарний індекс в інвазованих свиней хоч і був нижчим від контрольного, але вірогідною відмінність була тільки на 25-у добу після зараження (2,29±0,008, у контролі - 2,71±0,07).

Титри гетерофільних антитіл також знижувалися на фоні патогенного впливу олулан. Різниця їх рівня у дослідних тварин відносно контрольних стала вірогідною аж на 30-у добу після зараження. Ймовірно це стало ще одним відображенням феномену ендогенного олуланозного суперінвазування і збільшення кількості олулан у макроорганізмі, а отже і їх патогенного впливу.

Розробка ефективних схем терапії свиней, хворих на олуланоз.

За даними зажиттєвої діагностики на 20-у добу після дегельмінтизації, універм не був достатньо ефективним не тільки при одноразовому груповому його згодовуванні свиням, хворим на олуланоз, у дозах 0,00018 (ІІ - 63,79, ЕЕ - 33,3 %) і 0,0002 г ДР на кг (ІІ - 89,08, ЕЕ - 33,3 %), а навіть при дворазовому введенні у дозі 0,00015 г ДР/кг (ІЕ - 95,02, ЕЕ - 66,6 %). Тільки при дозах 0,00018 та 0,0002 г ДР/кг за умов його дворазового (з добовим інтервалом) давання констатували 100 %-не звільнення свиней від олулан. Ці дані були підтверджені посмертними дослідженнями на наявність олулан шлункової слизової свиней при їх забої на 30-ту добу після дегельмінтизації. Отже, терапевтично ефективною схемою етіотропної терапії універмом свиней, хворих на олуланоз, імовірно є дворазове групове згодовування його у дозі 0,00018 г ДР на кг, оскільки підвищувати дозу було б недоцільним не тільки з погляду зайвих витрат засобу, а і з урахуванням відомостей про імунодепресивні властивості авермектинів та івермектинів.

Патогенетичні зрушення в організмі хворих на олуланоз свиней при монотерапії універмом та антгельмінтно-імуностимулювальній терапії. Терапія універмом (дворазове групове згодовування у дозі 0,00018 г ДР/кг) та комбінована етіотропно-патогенетична терапія з використанням останнього (у таких же дозі та кратності) в комплексі з вірутрицидом (4 см3 внутрішньом'язово, дворазово - в день дегельмінтизації та через 4 доби), забезпечили 100 %-ний олуланоелімінаційний ефект. У свиней обох дослідних груп протягом 60-добового періоду після введення препаратів у біоптаті слизової шлунків олулан не виявляли, водночас у контрольних тварин спостерігали поступове зростання ІІ олуланами за рахунок повторних заражень (з 2598,06± 504,72 до 7474,86±583,17 екз. на гол.).

У свиней, які звільнилися від олулан після дегельмінтизації універмом, протягом перших 15-20 діб спостерігалося поглиблення стану супресії імунокомпетентної системи, що попередньо розвинувся на фоні олуланозної інвазії (тварини піддавалися терапії через 14 діб після експериментального інвазування олуланами). Про це свідчили зниження репродуктивної активності імунокомпетентної системи, ступеня диференціювання імунокомпетентних клітин периферичної крові, дисбаланс хелперно-супресорних регуляторних механізмів, порушення функціональної активності мембранних структур лімфоцитів.

Тенденція до нормалізації рівня показників імунобіологічного захисту, яку спостерігали у пізніші строки, імовірно проявилася після того, як організм тварин завдяки активації відновних процесів подолав наслідки несприятливого впливу на нього як олулан, так і застосованого етіотропного засобу терапії.

Поряд з цим, імуномодулювальний ефект дегельмінтизації універмом щодо активності нейтрофілів і титрів гетерофільних аглютинінів проявився по-іншому: рівень останніх у периферичній крові вірогідно зростав з 10-ї, а фагоцитарна активність та фагоцитарний індекс - з 20-ї доби. Цей феномен можна пояснити багатогранністю імунотропних властивостей засобу і, звичайно, - припиненням імуносупресивної дії олулан.

Виходячи з того, що активність сироваткових ферментів є одним із ранніх діагностичних тестів, гіперферментемію АЛТ (170,43±17,94-358,14± 39,53 нкат/л), АСТ (153,43±14,05-324,14±23,07 нкат/л), ГГТ (1824,29±181,48-2650,71±253,65 нкат/л) та ЛФ (4095,71±361,05-5852,14±530,32 нкат/л) у контрольних поросят, як і в попередньому досліді, ми розцінюємо як свідчення пошкодження гепатоцитів, порушення функціонального стану печінки та розвитку холестазу. Після припинення патогенного впливу олулан в результаті дворазової дегельмінтизації універмом трансаміназна активність сироваток крові знижувалася, що свідчило про відновлення структури гепатоцитів, а зниження активності ГГТ і ЛФ - також і про зменшення рівня холестазу. Проте процеси реабілітації печінки розвивалися поступово - активність АЛТ вірогідно знизилася лише на 30-у добу (178,86±17,82, у контролі - 245,71± 23,79 нкат/л), АСТ та ЛФ - на 25-у (149,57±17,14, у контролі - 209,86± 18,82 нкат/л і 2927,14±217,07, у контролі - 4867,14±435,96 нкат/л, відповідно), ГГТ - на 20-у (1414,29±127,46, у контролі - 1973,57±176,23 нкат/л).

Отже, вивчення імунотропних властивостей універму показало, що де-гельмінтизація цим препаратом у цілому є прийнятною для лікування свиней, хворих на олуланоз. Однак, на нашу думку, недоцільно використовувати засіб за описаною схемою при терапії тварин з низьким рівнем імунобіологічної реактивності організму для запобігання повторних інвазувань та ускладнень патологічного олуланозного процесу іншими патогенетичними факторами.

Результати досліджень показали підвищення терапевтичної ефективності універму при його використанні у комплексі з вірутрицидом. Останній значною мірою згладжував негативні ефекти дегельмінтизації універмом, особливо щодо прояву його депресивної дії відносно імунокомпетентної системи в перші 15-20 діб після застосування.

У цей період вірутрицид запобігав зниженню внаслідок дії універму кількості в периферичній крові В- та Т-лімфоцитів, тимусзалежних мононуклеарів із хелперно-індукторними властивостями і водночас підвищував рівень імуно-компетентних клітин, активних як супресори та кілери. Зростала, порівняно з тваринами, що піддавалися монотерапії, кількість у периферичній крові зрілих, функціонально активних імунокомпетентних клітин, особливо їх хелперної субпопуляції. В окремі періоди досліджень були вищими, ніж у поросят лише дегельмінтизованих, фагоцитарна активність (15-а і 20-а доба) і титри неспецифічних антитіл (на 10-у і 25-у доби).

біоптат олуланозний інвазія

Література

1. Гончаренко В.П. Розробка методу прижиттєвої діагностики олуланозу свиней // Вісник Білоцерків. держ. аграр. ун-ту: Зб. наук. праць. - Біла Церква, 1999. - Вип. 9. - С. 40-45.

2. Гончаренко В. Можливості гастродуоденоскопічних досліджень при олуланозі свиней // Вет. медицина України. - 2001. - № 11. - С. 28-29.

3. Гончаренко В.П. Епізоотологічні аспекти олуланозної інвазії в Поліссі та Лісостепу України // Вісник Білоцерків. держ. аграр. ун-ту: Зб. наук. праць. - Біла Церква, 2000. - Вип. 14. - С. 166-169.

4. Гончаренко В.П., Пономар С.І., Антіпов А.А. Сприйнятливість м'ясоїдних та гризунів до олуланозної інвазії // Проблеми зооінженерії та вет. медицини (Ветеринарні науки): Зб. наук. праць Харків. зоовет. ін-ту. - Харків, 2001. - Вип. 7 (31). - С. 227-228.

Размещено на Allbest.ru