Размещено на http://www.allbest.ru/

21

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Навчально-науковий інститут ветеринарної медицини та якості і безпеки продукції тваринництва

Факультет ветеринарної медицини Кафедра фармакології та токсикології

Курсова робота з токсикології на тему:

«Отруєння сполуками свинцю»

Київ 2014

План

1. Вступ

2. Значення, перелік і застосування препаратів даної групи у сільськогосподарському виробництві, різних галузях промисловості та побуті. Фізичні і хімічні властивості отруйних речовин

3. Шляхи надходження отрут в організм

4. Токсикокінетика і токсикодинаміка

5. Вплив сполук свинцю на різні ланки гомеостазу організму

6. Клінічні ознаки отруєння різних видів тварин

7. Патологоанатомічні зміни в організмі

8. Діагностика отруєнь

9. Методи визначення сполук свинцю

10. Перебіг та прогноз

11. Лікування

12. Профілактика отруєнь тварин

13. Ветеринарно-санітарна експертиза продуктів забою тварин при отруєнні сполуками свинцю

14. Висновки

Список використаної літератури

сільськогосподарський отруєння тварина ветеринарний

1. Вступ

Отруєння свинцем (сатурнізм) - являє собою приклад найчастішого захворювання, зумовленого впливом навколишнього середовища. В більшості випадків мова йде про поглинання малих доз і накопичення їх в організмі, поки його концентрація не досягне критичного рівня, необхідного для токсичного прояву.

Існує гостра та хронічна форма хвороби. Гостра форма виникає при попаданні значних його доз через шлунково-кишковий тракт або при вдиханні парів свинцю, або при розпиленні свинцевих фарб. Хронічне отруєння найчастіше виникає у молодняку, які лижуть поверхню предметів, пофарбованих свинцевою фарбою. Молоді тварини на відміну від дорослих набагато легше абсорбують свинець. Хронічне отруєння може розвиватись при споживанні зараженої води, особливо в старих будівлях, де каналізаційні труби містять свинець. Проблема хронічної інтоксикації пов'язана також із наявністю парів свинцю при застосуванні тетраетилсвинцю при опіках у якості антишокового препарату.

Викиди газу отруюють не тільки атмосферу, але й ґрунт, воду, корми. Тільки в Північній Америці такі викиди в атмосферу складають 200 000 тонн свинцю щорічно.

Надходячи через ротову порожнину, свинець абсорбується в кишках і досягає печінки, звідкіля з жовчю знову потрапляє у 12-ти палу кишку. Одна частина свинцю реабсорбується, інша видаляється з випорожненнями. Якщо свинець потрапляє через дихальні шляхи, він швидко досягає кровотоку, і тоді його дія максимальна. З крові свинець екскретується нирками, частина його депонується у кістках. Свинець інгібує дію багатьох ензимів, а також інкорпорацію заліза в організмі, в результаті чого в сечі різко збільшується кількість вільного протопорфірину. Його збільшення в сечі є чіткою клінічною ознакою сатурнізму.

Органами-мішенями при отруєнні свинцем є кровотворна і нервова системи, нирки. Менш значних збитків сатурнізм завдає шлунково-кишковому трактові. Одна з основних ознак хвороби - анемія, яка виникає у результаті посиленого гемолізу. Ця анемія характеризується “крапковим вкраплінням” еритроцитів у вигляді базофільних гранул, які добре виявляються при фарбуванні метиленовим синім. На рівні нервової системи відзначається ураження головного мозку і периферичних нервів. Сатурнізм - зумовлена енцефалопатія частіше спостерігається у молодих тварин, рідше - у дорослих. У головному мозкову виражений дифузний набряк сірої і білої речовини в поєднанні з дистрофічними змінами кортикальних і гангліонарних нейронів, демієлінізація білої речовини. В капілярах і артеріолах відзначається проліферація ендотеліоцитів. Мозкові ураження клінічно супроводжуються конвульсіями, іноді призводять до сопорозного стану та коми. З периферійних нервів перш за все уражаються найбільш “активні” рухові нерви м'язів. Морфологічно спостерігається їхня демієлінізація з наступним пошкодженням осьових циліндрів. Здебільшого це проявляється дисфункцією, яка зумовлена пошкодженням проксимальних звивистих канальців нирок у вигляді аміноацидурії, глюкозурії і гіперфосфатурії. Причина цієї дисфункції поки що не зовсім вияснена, але експериментально на тваринах і в культурі тканини доведено, що солі свинцю акумулюються в мітохондріях і порушують мітохондріальне дихання. При хронічному сатурнізмі характерна поява кислотостійких внутрішньоядерних включень в епітеліальних клітинах проксимальних канальців нефрону. Ці включення містять магній, кальцій, свинець і протеїни. Яке б не було їхнє походження, виявлення цих включень є важливою морфологічною ознакою сатурнізму. У деяких хворих може спостерігатися розвиток хронічного тубуло-інтерстиціального нефриту і хронічної ниркової недостатності.

Для хронічного сатурнізму характерний розвиток хронічного гінгівіту і поява в порожнині рота темної облямівки на яснах, так звані “свинцеві ясна”. Аналогічні зміни виявляються при отруєнні ртуттю і вісмутом.

2. Значення, перелік і застосування препаратів даної групи у сільськогосподарському виробництві, різних галузях промисловості та побуті. Фізичні та хімічні властивості отруйних речовин

Свинець ( Plumbum) - найпоширеніший з важких металів у природі. Відноситься до четвертої групи періодичної системи елементів.

Свинець - м'який і ковкий метал, нерозчинний у чистій воді. Незначно розчиняється у воді, що містить СО₂ або NH_3. На повітрі свинець окисляється. Він дуже добре затримує радіоактивні випромінювання й тому використається як біологічний захист. Крім того, значні кількості свинцю використаються в багатьох областях техніки. Різні з'єднання свинцю широко поширені в природі. Щорічно у світі виплавляють близько 5 мільйонів тонн свинцю.

З різних сполук свинцю найбільше токсикологічне значення мають арсенат, хромат, ацетат, карбонат, хлорид, нітрат та деякі інші сполуки цього металу.

Свинцю окис (глет), РbО - звичайно жовті кристали (іноді червоні), майже нерозчинні у воді. Використається як основа жовтої фарби, входить до складу свинцевого пластиру.

Свинцевий сурик (Рb3О 4) - червоний, важкий кристалічний порошок, нерозчинний у воді. Використовується для захисту металу від корозії.

Свинцю карбонат основної (свинець вуглекислий). Білий порошок, дуже погано розчинний у воді. Використається для готування свинцевого білила.

До складу деяких фарб входить хромат свинцю. Арсенат свинцю належить до сполук, які використовуються для боротьби з шкідниками садів і виноградників. Основний ацетат свинцю в деяких країнах застосовують у медичній практиці. Стеарат, олеат та інші сполуки свинцю з органічними кислотами застосовуються як стабілізатори при виробництві пластмас. Ці сполуки використовуються як сикативні добавки до фарб, а також входять до складу деяких помад і рідин для волосся. Трапляються випадки побутових отруєнь сполуками свинцю при вживанні консервів, виготовлених у недоброякісно лудженому й емальованому посуді. Велике токсикологічне значення має тетраетилсвинець.

Тетраетилсвинець [ТЕС -- РЬ(С2Н₅)₄] -- прозора безбарвна рідина, у суміші з бензином -- етилований бензин, останній застосовується у двигунах внутрішнього згоряння як коштовний антидетонатор. Тетраэтилсвинец легко розчинний у спирті, бензині, ефірі, у жирах і маслах, розкладається на прямому сонячному світлі. Добре всмоктується слизуватими оболонками й шкірними покривами тварини. Тетраетилсвинец - сильна отрута з переважною дією на центральну нервову систему, має кумулятивні властивості, затримується в організмі тварини кілька діб (3-5) і порушує окисні процеси. Отруєння тварин можуть бути при використанні етилованого бензину як розчинник препаратів для обробки худоби й для дезінфекції приміщень, при вдиханні парів від працюючих моторів на етилованом пальному, при поїнні тварин водою з тари й водойм, забруднених етилованим бензином. Найбільш чутливі до тетраетилсвинцю собаки й коні.

На промислових підприємствах, де використовують металевий свинець, а також на шахтах, де добувають свинцеві руд, при недостатній техніці безпеки й охороні праці можуть бути отруєння парою свинцю з вдихуваним пилом. Основним шляхом потрапляння сполук свинцю в організм є травний канал.

Деякі препарати свинцю раніше широко використалися в медицині й ветеринарії (наприклад, свинець оцтовокислий). Препарати: свинцю використалися в якості антисептичних в'язких засобів, свинцевих мазей і пластирів.

Слід зазначити, що свинець знаходиться в певних кількостях у складі клітин і тканин організму. Іони свинцю сполучаються в організмі з сульфгідрильними та деякими іншими функціональними групами ферментів та інших життєво важливих білкових сполук. Сполуки свинцю гальмують синтез порфірину, спричинюють порушення функцій центральної й периферичної нервової системи.

За Р. Лудевігом і К. Лосом (1983), близько 90 % іонів свинцю, які надійшли в кров, зв'язуються з еритроцитами. Сполуки свинцю виділяються з організму переважно з фекаліями. Менші кількості цих сполук виділяються в кишки з жовчю, а сліди з сечею. Сполуки свинцю частково відкладаються в кістковій тканині у вигляді тризаміщеного фосфату.

3. Шляхи надходження отрут в організм

Для тварин становлять небезпеку корми, забруднені часточками металевого свинцю (у зеленій масі й силосі можуть бути здрібнені акумуляторні пластини, які іноді викидають на пасовища й косовиці) і свинцевою рудою (після транспортування кислого гніта або комбікормів у неочищені з-під руди вагонах), а також побутові фарби (сурик, білило, жовте фарба зі свинцевого глету), деякі лікарські препарати при неправильному застосуванні (свинцю ацетат - свинцевий цукор), антидетонатор тетраетилсвинець (при зовнішньому застосуванні етилованого бензину). Водоплавні птахи нерідко заковтують у великій кількості мисливський дріб, що поступово накопичується в донному мулі водойм.

Крім того, здоров'ю людини й тварин загрожує поступове забруднення з'єднаннями свинцю ґрунту й водойм у результаті діяльності деяких промислових підприємств, де немає належного очищення газів, що викидають, і стічних вод.

Свинцевовмістні пестициди у виді високої персистентності й токсичності для застосування заборонені.

Підвищену чутливість до з'єднань свинцю проявляє велика рогата худоба. Про це можна судити по смертельних дозах ацетату свинцю при внутрішньому введенні, г: для дорослої великої рогатої худоби - 50,0-100,0; коней - 500,0-750,0; овець і кіз - 20,0-25,0; свиней і собак - 10,0-25,0.

4. Токсикокінетика і токсикодинаміка

Забруднення навколишнього середовища свинцем та його сполуками підприємствами металургійної промисловості визначається специфікою їхнього виробничої діяльності: безпосереднє виробництво свинцю та її сполук; попутне вилучення свинцю з деяких інших видів сировини, що містять свинець як домішки; очищення одержуваної продукції з домішки свинцю тощо.

У паливно-енергетичному комплексі забруднення довкілля свинцем зумовлено виробництвом етилолованих бензинів і спалюванням палива (передусім вугілля).

Суттєвими джерелами забруднення довкілля свинцем та його сполуками є діяльність окремих підприємств. Полігони твердих побутових відходів (ТПВ) де є величезні площі з джерелами забруднення довкілля важкими металами, зокрема свинцем.

Внесок різних галузей промисловості, у забруднення атмосферного повітря свинцем стаціонарними джерелами поділяються так:

1 - кольорова металургія;

2 - машинобудування металообробки;

3 - чорна металургія;

4 - хімічна промисловість та нафтохімічна промисловість;

5- деревообробна і целюлозно-паперова промисловість;

6 - транспортні підприємства, харчова промисловість, промисловість будівельних матеріалів, електроенергетика і паливна промисловість;

7 - інші галузі промисловості;

Є й стаціонарні джерела надходження свинцю у повітря, головною з яких є автотранспорт.

У ракетно-космічній техніці основним джерелом свинцевого забруднення є піротехнічні засоби, при спрацьовуванні яких у з іншими шкідливими речовинами виділяється й свинець в пароподібному стані. До джерелам надходження свинцю в довкілля слід віднести мисливський промисел і аматорське полювання, зокрема забруднення довкілля свинцевим дробом.

Зазвичай, найвищі концентрації свинцю в фонових районах спостерігаються в зимовий період, що пов'язані з додатковими викидами у повітря продуктів спалювання палива. Несприятливі метеорологічні умови у період року також сприяють нагромадженню свинцю в нижніх шарах атмосфери.

Свинець в річкових водах міститься як у суспензіях, так і в розчинній формі. Збільшення змісту свинцю у грунті, зазвичай, але не завжди, веде до його нагромадження рослинами. Високі концентрації свинцю притаманні рослинності на техногенно забруднених територіях: навколо металургійних підприємств, рудників з видобутку поліметалів головним чином, вздовж автострад.

У хребетних тварин свинець найбільше накопичується в кістковій тканині, у риб - в гонадах, у птахів - у пір'ї, у ссавців - в головному мозку, печінці.

За рівнем впливу на живі організми свинець віднесено до класу високонебезпечних речовин поруч із миш'яком, кадмієм, ртуттю, селеном, цинком, фтором і бензапиреном. Небезпека свинцю для тварин визначається в його значній токсичності та здатності до накопичування в організмі.

Нині свинець займає одне з перших місць з промислових отруєнь. Це викликано широким застосуванням його у різних галузях промисловості.

Найбільшу небезпеку представляють пари й дрібний пил свинцю в повітрі, тому що через легені вони всмоктуються значно швидше, ніж через рот. Проникнення свинцю через легені залежить значною мірою від розмірів часток аерозолю й концентрації в повітрі.

5. Вплив сполук свинцю на різні ланки гомеостазу

Надходження свинцю в організм, навіть у малих кількостях, викликає порушення синтезу гемоглобіну й придушення активності дегидратази гамма-амінолевулинової кислоти. При цьому збільшується число випадків гіпертонії.

Свинець може надходити в організм тварин через органи дихання й шлунково-кишковий тракт. Абсорбція з'єднань свинцю в організмі залежить, головним чином, від фізико-хімічних властивостей з'єднання, а також фізіологічного стану організму в цілому й органа, через який свинець проникає в організм, а також і від ряду інших факторів. Найбільш токсичні з'єднання свинцю, розчинні у воді й розчиняються в кислотах. Деякі нерозчинні у воді з'єднання свинцю під впливом кислоти шлункового соку переходять у розчинний стан і токсичність їх при цьому підсилюється. Так, наприклад, розчинність карбонату свинцю в шлунковому соку досягає 46%, сульфатів 9,5%, свинцю сірчанокислого - до 2,5%.

Доведено можливість надходження свинцю через шкіру тварин. Особливо добре проникають через шкіру жиророзчинні органічні сполуки свинцю. При потраплянні на шкіру розчинні з'єднання свинцю проявляють припікальну дію, внаслідок чого їх раніше застосовували як в'яжучі засоби. При впливі концентрованих розчинів (наприклад, 5% свинцю ацетату) внаслідок глибокого ушкодження тканин утвориться струп.

Найбільшу небезпеку представляють пари й дрібний пил свинцю в повітрі, тому що через легені вони всмоктуються значно швидше, ніж через ротову порожнину. Проникнення свинцю через легені залежить значною мірою від розмірів часток аерозолю й концентрації в повітрі.

Свинець знижує резистентність еритроцитів, збільшує проникність клітинних оболонок, що веде до втрати калію, гемолізу еритроцитів.

Основна маса свинцю в організмі перерозподіляється в кістках (90% свинцю), де період його напіввиведення становить близько 20 років. Інша маса свинцю втримується в крові й м'яких тканинах з періодом напіввиведення 20 діб. Основна маса свинцю (80%) виводиться з організму із сечею, деяка частина з потом і молоком. Свинець може проникати через плаценту в кров (Лид, 1983).

На думку Гелке (1984) вміст 10 мг/кг свинцю в кормі (на суху речовину) не небезпечно для тварин. При вмісті в сухій масі корму 35 мг/кг свинцю спостерігаються ознаки отруєння й відбувається нагромадження його в печінці й нирках.

По даним Геслер (1984) вміст свинцю в м'ясі тварин, що надходять на м'ясокомбінати західної Європи, не перевищує 0,021 мг/кг, у печінці - 0,224 мг/кг, що значно нижче МДУ 0,1 мг/кг для м'яса й 0,5-0,8 м/кг для печінки.

За даними В.В. Устенко (1981) при вмісті свинцю в ґрунті в кількості 10, 100, 1000 й 10000 мг/кг максимальна концентрація металу в наземній частині рослин становила відповідно: 3,68; 7,84, 115,7;372,4 мг/кг. Найбільш сильно абсорбує свинець із ґрунту вика, а потім, в спадаючому порядку: горох, кукурудза, конюшина, пшениця, ячмінь.

Звичайно зі шлунково-кишкового тракту абсорбується 5-10% свинцю, що надійшов у нього. Однак, молодих тварин абсорбція його йде значно більш інтенсивно. Є дані, що зі шлунково-кишкового тракту молодняку абсорбується до 50% свинцю, що надійшов. Абсорбція свинцю відбувається більш інтенсивно при дефіциті в раціоні кальцію й вітаміну Д, заліза, а також при голодуванні. Свинець, що потрапив у кров, зв'язується еритроцитами (96-98%) і тільки 2-4% із плазматичними білками. У крові плода виявляється майже така ж концентрація свинцю, як й у крові матері.

Свинець ставиться до числа речовин, що утворять в організмі стійкі депо. На початку інтоксикації свинець накопичується в печінці, а потім перерозподіляється в кістках (до 90%). Свинець відкладається в кістках у вигляді неактивного, нерозчинного трьохосновного фосфату свинцю. Під впливом стресових ситуацій (інфекція, кокова інтоксикація й інші) свинець виходить із депо. При цьому, відзначалися випадки клінічно вираженого свинцевого токсикозу.

Свинець виділяється, головним чином, через нирки (80%) і кишечник (20%). Його виявляють у шлунковому соку, жовчі, слині, молоці й сечі.

Розподіляється свинець в організмі нерівномірно. Найбільша кількість його виявляється в кістках, печінці й нирках (особливо в корковому шарі). У м'язовій тканині його вміст невеликий.

Вважається, що при щоденному надходженні в організм 2 мг свинцю отруєння розвивається через кілька місяців. Тому свинець являє класичний приклад отрут, що викликають хронічне отруєння.

Різні види тварин проявляють неоднакову чутливість до свинцю. Найбільш чутлива до інтоксикації свинцем велика рогата худоба. Смертельна доза нейтрального ацетату свинцю - Рb(С₂Н₃О₂)₂ для великої рогатої худоби становить 50-60 г. У коней введення цього препарату в дозі 500 г викликає лише важке отруєння. Більша чутливість жуйних до препаратів свинцю пояснюється специфічним характером травлення, у зв'язку з наявністю в них багатокамерного шлунка. Вівці трохи більше стійкі до отруєння свинцем, ніж велика рогата худоба. Смертельна доза свинцю ацетату для них 50 г. Досить чутливі до отруєння свинцем собаки й особливо птахи.

Токсична доза кожного свинцевого препарату в остаточному підсумку визначається його фізико-хімічними властивостями, видом і загальним станом тварини, кратністю надходження й інших умов.

Через неушкоджену шкіру всмоктуються жиророзчинні органічні сполуки свинцю (наприклад, тетратиловинець). Свинець, як й інші важкі метали, є клітинною протоплазматичною отрутою. В організмі вона зв'язує сульфгідрильні групи, викликає порушення обміну речовин, функції кровотворення й центральної нервової системи. Звуження дрібних кровоносних судин веде до дистрофічних змін паренхіматозних органів.

6. Клінічні ознаки отруєння різних видів тварин

Розрізняють 4 групи свинцевих отруєнь:

1. Носійство свинцю - наявність свинцю в сечі, свинцева облямівка на зубах.

2. Легке свинцеве отруєння - ретикулоцитоз. Підвищення кількості базофільно-зернистих еритроцитів, явища астено-вегетативного синдрому, помірний гепатит.

3. Свинцеве отруєння середньої тяжкості - малокрів'я (зниження кількості гемоглобіну, ретикулоцитоз, збільшення кількості базофільно-зернистых еритроцитів, слабко виражені свинцеві коліки, токсичний гепатит, астено-вегетативний синдром, поліневрит.

4. Важке свинцеве отруєння - малокрів'я, зниження рівня гемоглобіну на 50%, рертикулоцитоз, збільшення кількості базофільно-зернистих еритроцитів, виражені свинцеві коліки, паралічі, енцефалопатія.

Клінічна симптоматика свинцевої інтоксикації різна. Дія свинцю проявляється, переважно, у вигляді змін з боку нервової системи і системи крові. Більшість авторів, вивчавших в дослідженнях дію свинцю на статевий апарат, вказують на можливість абортів, мертвонародженого, нежиттєздатного приплоду.

Велика рогата худоба. Найчастіше отруєння свинцем зустрічаються у великої рогатої худоби. Отруєння потікає у різних формах: над гострій, гострій і хронічній.

Надгостра характеризується раптовою появою клонічних судом, прагненням до руху вперед, назад чи по кругу. Тварини мукають і падають на землю. Через 15-20 хвилин у тварин відмічається агонія і вони швидко гинуть.

Гостре отруєння проявляється спочатку пригніченням, відмовою від корму. У тварин помітні слинотеча, атонія передшлунків, інколи тимпанія. У корів різко знижуються надої. У більшості тварин відмічають пронос, який часто змінюється запором, пригнічення скоро змінюється збудженням, з'являється тремтіння окремих груп м'язів, манежні рухи. Надалі нервові явища продовжують посилюватись. Відмічається порушення зору. Тварини намагаються рухатись в різні сторони, ревуть, проявляється стан буйства. Інколи помітні тетанічні судоми. Прояви судом змінюються періодами відносного пригнічення. Тварини впираються головою в стіну, падають на землю, закидають голову і в бічному положенні виконують плавальні рухи кінцівками. Температура тіла знаходиться в межах норми. Прояви судом поступово зникають. Тварини стають сонливі. Можливий розвиток паралічів, особливо тазових кінцівок. При клінічному дослідженні знаходять твердий, ниткоподібний пульс. Дихання затруднене, поверхневе. В гострих випадках смерть може наступити через 1 - 2 доби після потрапляння свинцевих препаратів у шлунок. В деяких випадках хвороба приймає затяжний характер і триває 8 діб.

При хронічній інтоксикації (сатурнізмі) симптомокомплекс визначається кількістю отрути та тривалістю її надходження в організм. Клінічні ознаки отруєння можуть проявлятися через багато місяців після початку надходження отрути в організм. Найбільш характерна загальна слабкість і прогресивне схуднення тварин. Апетит, як правило, збережений, різко зменшується молочна продуктивність. При клінічному дослідженні виявляють синьо-чорну кайму на краях ясен. Збоку шлунково-кишкового тракту відмічаються запори і тимпанії. Запори в деяких випадках змінюються проносом. Перед смертю виявляють коматозний стан та паралічі. В деяких випадках спостерігали напухання суглобів і порушення координації рухів. Тривалість клінічно вираженого свинцевого токсикозу може становити кілька місяців.

За даними іноземних авторів, у телят 3-12 місячного віку при потраплянні в раціон свинцю ацетату в дозі 20, 5,0 і 2,7 мг/кг маси тіла щоденно ознаки інтоксикації та летальний вихід з'являлись через 5, 11 і 20діб відповідно. Інтоксикація супроводжувалась нездатністю телят стояти, атаксією, тремором м'язів голови і грудей. Потім відмічали опістотонус. Загибель телят наставала в результаті порушення дихання в процесі статичної епілепсії. Єдиним тестом, корелююючим з важкістю інтоксикації, був рівень свинцю в крові й тканинах.

Дрібна рогата худоба. Хронічне отруєння у овець проявляється загальною слабкістю, неспокоєм та проносами. Напади судом звичайно не відмічаються. У кіз в результаті отруєння свинцем відмічались аборти і безпліддя.

Свині. Описаний випадок отруєння свиней в результаті поїдання білил (близько 1 кг). Клінічні ознаки інтоксикації з'явились через кілька днів і характеризувались відмовою від корму, сліпотою та сильним неспокоєм. Смерть настала на 16 добу після поїдання свинцевих білил.

Коні. Коні є дуже чутливими до свинцю. Встановлено, що при концентрації свинцю 0,6 мг/л крові помітні клінічні симптоми токсикозу. При свинцевому отруєнні у коней відмічається блідість слизових оболонок, тремтіння м'язів, скрегіт зубами, болючість в області живота, коліки. Перистальтика кишечника ослаблена, калові маси тверді, темного кольору, з гнилісним запахом. Запори стайкі. Сеча тягуча, клейка. Пульс твердий, ниткоподібний, дихання прискорене. Температура тіла нормальна. Смерть при гострому отруєнні наступає при явищах бурхливих клоніко-тонічних судом. Іноді спостерігається пронос. Смерть може бути раптовою.

Підгостре й хронічне отруєння в коней проявляється менш вираженими симптомами з боку шлунково-кишкового тракту. Найбільш характерна для хронічного отруєння втрата працездатності, порушення з боку нервової системи. Специфічним клінічним симптомом при отруєнні свинцем у коней вважається ураження поворотного нерва зі своєрідним симптомом свистячої ядухи. При хронічному токсикозі відзначається також синя облямівка на яснах, порушення функції зорового нерва.

Собаки. Хронічний токсикоз проявляється блювотою, слинотечею, проносом, м'язовим тремтінням. Тварини поступово худнуть, розвивається атрофія м'язів. Надалі пронос змінюється запором, з'являються напади судом.

Птиця. Птиця досить чутлива до отруєння свинцем. Є дані про отруєння птахів свинцем у результаті поїдання свинцевого дробу або грузил. Отруєння характеризується загальною слабкістю, пригніченням, втратою апетиту, сильною спрагою. Птиця не може стояти, калові маси мають зеленуватий відтінок. Птиця гине звичайно через 24-48 годин після потрапляння отрути [6].

У людей клінічні прояви отруєння у вигляді сатурнізму, крім порушень з боку кровотворної системи, характеризується також ураженням нервової системи (энцефалопатії і нейропатії), серцево- судинної (нейроциркуляторні дистонії, свинцеві гіпертензії, у деяких випадках - кардіоміопатії), видільної (нефропатії), травної (шлунково-кишкові коліки, гастрити, коліти, гепатити), органів чуття ("офтальмосатурнізм") і ін.

7. Патологоанатомічні зміни в організмі

Макроскопічно. У тварин, що загинули в результаті гострого отруєння свинцем, виявляють явища сильного гастроентериту. Кормові маси в передшлунках ущільнені. Особливо щільні кормові маси знаходять у книжці. Листочки в книжці анемічні. Слизова оболонка шлунку (сичуга) і тонкого відділу кишечника гіперемійована, набрякла, запалена, з крапковими крововиливами й некрозами. Під плеврою, капсулою печінки, нирками і селезінки, а також епікардом виявляють крововиливи різної форми. При затяжній формі отруєння в печінці й нирках виявляють зміни дистрофічного характеру, серцевий м'яз в'ялий, має колір вареного м'яса. У головному мозку різко виражена ін'єкція кровоносних судин.

У птахів найбільш характерні виражені запальні процеси, нерідко з явищами некрозу слизової оболонки шлунково-кишкового тракту. Виявляються також крововиливи під епікардом. Печінка, особливо у випадках затяжної інтоксикації, в'яла, глинистого кольору.

При хронічній інтоксикації найбільш виражені зміни зустрічаються в шлунково- кишковому тракті. Слизова оболона шлунку й кишечника завичайн потовщена, забарвлення її змінене й може бути сірого або навіть чорного кольору. Характерна наявність виразок і некротизованних ділянок. Відзначається недокрів'я всіх органів черевної порожнини. Печінка жовтянична, запальні процеси в нирках приводять до її зморщування. Серцевий м'яз має множинні крововиливи. У легенях виражені застійні явища.

Мікроскопічно. Виражені зміни ультраструктури й ультрагістохімічних особливостей гепатоцитів виявляють вже на першу добу після впливу свинцю. Найбільш чутливими є мітохондрії, гладка й зерниста ендоплазматична сітка, пластинчастий комплекс, а також саме ядро. При ультрагістохімічному дослідженні в мітохондріях гепатоцитів виявляють електроннощільний осад у вигляді поліморфних гранул хромату свинцю. Дрібні, із чіткими контурами гранули діаметром від 5 до 10 нм часто розташовуються на внутрішній поверхні внутрішніх мембран мітохондрій. Нерідко, зливаючись, вони утворюють досить великі округлої або неправильної форми гранулярні конгломерати із чітким контуром, які досягають розміру 100-120 нм і зустрічаються в їхньому матриксі. У деяких мітохондріях виявляють практично повне заповнення матриксу електроннощільним гранулярним або аморфним матеріалом. Як правило, у таких органелах на неконтрастних ультратонких зрізах не виявляють навіть одиничні фрагменти крист, що було обумовлено їхнім заповненням электроннощільним гранулярним й аморфним матеріалом. Зовнішні мембрани мітохондрій зберігають свою цілісність на всьому протязі. Свинець в гепатоцитах виявляють лише в пошкоджених ультраструктурах.

8. Діагностика отруєнь

Діагноз на отруєння свинцем ставиться на підставі комплексного обстеження тварин: анамнез, клінічні спостереження, патологоанатомічний розтин, хіміко-токсикологічний аналіз.

Кількісне визначення свинцю виконують після руйнування тканин азотною кислотою й пергідролем. У випадках хронічної інтоксикації характерна поява своєрідної темної облямівки на краях ясен біля основи зуба. При патологічному розтині дуже часто виявляють у вмісті шлунка шматочки свинцю або відповідних виробів (шматки акумуляторних батарей, дріб). Характерною є також наявність запальних явищ у шлунково-кишковому тракті, наявність у ньому виразок і некрозів. Слизова оболонка нерідко має сірий колір.

Використовують також прижиттєве дослідження мазків крові на базофільну зернистість еритроцитів. Поява такої зернистості навіть в одного еритроцита з 200 (0,5%) з великою часткою ймовірності дає можливість стверджувати про наявність свинцевого отруєння.

Для хіміко-токсикологічних досліджень направляють у лабораторію кров, калові й блювотні маси. Від загиблих тварин направляють уміст шлунково-кишкового тракту й обов'язково кіркову частину нирки. Трупи птиці направляють цілими. Доставляти проби в лаборатрію треба якомога швидше, оскільки результат дослідження залежить від часу, що пройшов з моменту відбору проби. Одночасно з відправленням на дослідження продуктів забою в лабораторію направляють 500-1000 г кормів, що викликали отруєння. Дослідження проводять методами, встановленими нормативно-правовими актами.

У нормі кров великої рогатої худоби й коней містить 0,05-0,25 мг свинцю в 1 літрі. При отруєнні кількість свинцю збільшується в 4-6 разів. У кірковій частині нирок вміст свинцю збільшується до 25 мг/кг і вище, а в печінці - до 10 мг/кг і вище.

У телят, що вживали свинець у дозі 2,8 мг/кг протягом 105 доби, концентрація його в крові на 28 день досягала 1,5 мг/л. На 105 день концентрація свинцю в печінці й нирках досягала 2951 й 250 мг/кг сухої маси, відповідно.

Диференціальна діагностика. При постановці діагнозу отруєння свинцем варто виключити ряд хвороб. На перше місце з них необхідно поставити стахіботріотоксикоз, що характеризується високою температурою (у заключній стадії) і зменшенням або відсутністю ретракції кров'яного згустку. Крім того, картина аутопсії при стахіботріотоксикозі характеризується добре вираженим геморагичним діатезом і некротичними змінами в печінці, сичугу, рубці, книжці, сітці, легенів й іноді в ротовій порожнині. У хворих тривалий час тварин виявляють підшкірний набряк і жовтяницю.

Клінічні ознаки отруєння свинцем варто диференціювати від поліенцефаломаляції (спорадичне захворювання, що супроводжується нервовими симптомами, підвищеним рівнем піровиноградної і молочної кислот у крові, низьким рівнем тіаміну в тканинах мозку й печінки, некротичними вогнищами в сірій речовині головного мозку), пасовищної тетанії (порушене співвідношення між вмістом кальцію й магнію, а також натрію й калію), гострого отруєння фуразолідоном (підвищена температура й геморагічний діатез), сказу (патогномонічні тільця Негрі), лістеріозу овець і великої рогатої худоби (бактеріологічно виділяють лістерії, гістологічно визначають гнійне запалення в довгастому, головному мозку, мозочку й варолієвому мосту), нервової форми ацетонемії в корів (жирова інфільтрація й дистрофія паренхіматозних органів, відсутність гістологічних змін у мозку), отруєння фосфорорганічними сполуками й карбаматними інсектицидами (незначна виразка травного тракту). При гістологічному дослідженні визначають виражену зернисту дистрофію паренхіматозних органів і набряк мозку, відсутність некрозів, при гістохімічному аналізі виявляють зниження активності холінестераз (у нервово-м'язових синапсах), абсцеси й пухлини мозку.

Деякі отруєння рослинами (паслін гіркий, молочай, чемериця, болиголов, рицина) клінічно проявляються подібно отруєнню свинцем, але більшість із них зустрічаються рідко.

9. Методи визначення сполук свинцю

Дослідження осаду на наявність іонів свинцю

Після руйнування органів катіони цього металу знаходяться в мінералізаті у вигляді білого осаду РЬSO₄. У вигляді таких самих білих осадів у мінералізатах можуть міститися сульфати барію й стронцію.

Щоб виявити свинець, необхідно відділити його сульфат від сульфатів барію та стронцію. Для цього використовують реактиви, які переводять осад сульфату свинцю в розчинний стан і не взаємодіють з осадами сульфатів барію та стронцію.

1. Сульфат свинцю частково розчиняється в концентрованій сірчаній кислоті з утворенням гідросульфату:

РbSО₄ + H₂SO₄ > Рb (НSO₄)₂

2. Сульфат свинцю розчиняється в лугах. У цьому разі утворюється плюмбіт:

РbSO₄ + 4NаОН > Nа[Рb(OН)₃] + Nа₂SO₄

3. Сульфат свинцю добрі розчиняється в розчині ацетату амонію при нагріванні:

2РbSO₄ + 2СНзСООNН₄ > [Рb (СНСОО)₂*РbSO₄] + (NH₄)₂SО₄

За А. П. Крешковим, ця сполука має таку структурну формулу:

СH₃ COO - Pb - O O

S

СH₃ COO - Pb - O O

Сульфати барію й стронцію не розчинні в розчині ацетату амонію. Здатність сульфату свинцю розчинятися в розчині ацетату амонію використовують у хіміко-токсикологічному аналізі для відділення сульфату цього металу від сульфатів барію й стронцію.

Розчинення осаду сульфату свинцю. У фарфорову чашку до осаду сульфату свинцю, виділеного з мінералізату й промитого розчином сірчаної кислоти, або до суміші сульфатів свинцю, барію й стронцію, теж промитих розчином тієї самої кислоти, додають 3-5 мл гарячого (майже киплячого) 30 %-го розчину ацетату амонію. Вміст фарфорової чашки перемішують скляною паличкою й нагрівають на киплячому водяному нагрівачі протягом 3-5 хв. Одержаний розчин зливають з осаду, що залишився. Після охолодження цей розчин досліджують на наявність іонів свинцю. Якщо отруєння відбулося сполуками свинцю, весь осад розчиниться в ацетаті амонію. У тому випадку, коли отруєння відбулося сполуками барію або стронцію, після нагрівання осаду з розчином ацетату амонію в нерозчиненому стані завтрачати осади сульфатів барію й стронцію.

Виявлення іонів свинцю

Для дослідження на наявність сполук свинцю в біологічному матеріалі використовують розчин сульфату цього металу в ацетаті амонію. Виявлення іонів свинцю проводять за допомогою реакцій з родизонатом натрію, дитизоном, йодидом калію, ацетатом міді й нітритом калію.

Реакція з родизонатом натрію. На фільтрувальний папір наносять краплю досліджуваного розчину й додають краплю свіжоприготованого 0,2 %-го розчину родизонату натрію(І). При наявності іонів свинцю на папері з'являється синя пляма або синє кільце родизонату свинцю (//):

Якщо на забарвлену пляму нанести 1-2 краплі буферного розчину (рН = 2,8), то синя пляма стане яскраво-червоною.

Ця реакція дуже чутлива, її дають не лише іони свинцю, а й нерозчинні сполуки цього металу (сульфід, сульфат, хромат та інші). Крім іонів свинцю родизонат натрію дає забарвлення з катіонами інших металів (барію, стронцію, талію, срібла, кадмію, олова (II) та деяких інших іонів). Проте в умовах хіміко-токсиколопчного аналізу ці катіони не заважають виявленню свинцю із зазначеним реактивом. Після руйнування біологічного матеріалу свинець, барій і стронцій знаходяться в мінералізаті у вигляді осаду, а інші катіони містяться в рідкій фазі мінералізату, яку відділяють від осаду фільтруванням або центрифугуванням. Потім сульфат свинцю розчиняють в ацетаті амонію. Одержаний розчин відділяють від осадів барію і стронцію й лише після цього виконують якісні реакції на свинець.

Виконання реакції. На фільтрувальний папір наносять краплю досліджуваного розчину, додають краплю 0,2 %-го свіжоприготовленого розчину родизонату натрію. При наявності свинцю в розчині з'являється синя пляма або кільце такого самого кольору. При додаванні до плями буферного розчину (рН= 2,8) вона набуває яскраво-червоного забарвлення.

Реакція з дитизоном. При додаванні до розчинних сполук свинцю хлороформового розчину дитизону (або розчину цього реактиву в чотирихлористому вуглеці), які мають зелене забарвлення, шар органічного розчинника набуває оранжево-червоного кольору. Поява цього забарвлення зумовлена взаємодією дитизону (І) з іонами свинцю і утворенням однозаміщеного дитизонату цього металу (II):

Виконання реакції. У маленьку пробірку вносять 1-2 краплі досліджуваного розчину й додають 2 краплі розчину дитизону в хлороформі або в чотирихлористому вуглеці. Суміш ретельно збовтують. Зміна зеленого забарвлення кулі органічного розчинника на оранжево-червоне свідчить про наявність свинцю в досліджуваному розчині.

Реакція з йодидом калію. У пробірку вносять 0,5 мл досліджуваного розчину й кілька крапель 0,5 %-го розчину йодиду калію. При наявності іонів свинцю в досліджуваному розчині утворюється жовтий осад РbI₂. Після нагрівання вмісту пробірки цей осад розчиняється, а після охолодження - з'являються кристали жовтого кольору у вигляді пластинок.

Під час виконання цієї реакції не слід додавати надлишок розчину йодиду калію, у якому розчиняється облог йодиду свинцю з утворенням розчинного К₂ [РbІ₄].

Реакція з хроматом калію. До 0,5 мл досліджуваного розчину додають 3-5 крапель 5 %-го розчину хромату калію, який дає з іонами свинцю оранжево-жовтий осад:

Рb + K₂CrO₄ > РbСrO₄ + 2K⁺

Реакція з ацетатом міді і нітритом калію. На предметне скло наносять 2-3 краплі розчину досліджуваної речовини, які випарюють на невеликому полум'ї досуха. Після охолодження предметного скла на сухий залишок наносять 1 - 2 краплі 1 %-го розчину ацетату міді й знову випарюють досуха. На сухий залишок наносять 2-3 краплі 30 %-го розчину оцтової кислоти. На край одержаної плями наносять 1-2 кристалики нітриту калію. Утворення чорних або коричневих кристалів, які мають форму кубів, свідчить про наявність сполук свинцю в досліджуваному розчині. Утворення цих кристалів відбувається за таким рівнянням:

Рb^{2 +} Сu (СНзСОО)₂ + 6КNO₂ K₂Сu [Рb (NO_{2) 6}] + 2СНзСООК + 2K⁺

Крім перелічених реакцій іони свинцю можна виявити за допомогою реакцій з сірководнем, сірчаною кислотою тощо

Методи визначення тетратилсвинцю.

Витяг тетраетилсвинцю. 100--150 г досліджуваного об'єкта (вмістиме шлунка, паренхіматозні органи) ретельно подрібнюють і змішують із винним спиртом до густоти рідкої кашки, протягом 30 хвилин настоюють, періодично перемішуючи, потім поміщають у колбу й негайно піддають перегонці з водяною парою. Дистилят приймають у склянки Дрекселя (2 склянки), послідовно з'єднані між собою за допомогою притертих пробок і скляних трубок. У прийомні склянки поміщають по 20--30 мол 5%-ного спиртового розчину йоду. Відгін роблять із розрахунком, щоб у прийомних склянках було відігнано близько 100 мл дистиляту. Вмістиме (дистилят) склянок Дрекселя з'єднують і поміщають у порцелянову чашку, а склянки 4 рази змивають спиртом i змив також приєднують до дистиляту. Вміст порцелянової чашки випарюють на водяній бані досуха.

Якісна проба. Осад, отриманий при витягу тетраетилсвинцю, розчиняють в азотній кислоті (1:2) і випарюють на водяній бані. Потім порцелянову чашку охолоджують, після чого залишок розчиняють дистильованою водою й роблять якісні реакції.

Кількісне визначення. Метод заснований на руйнуванні тетраетилсвинцю йодом до неорганічного свинцю.

Реактиви:

1. 5 %-ий спиртової розчин йоду.

2. 5 %-ий розчин біхромату калію.

3.0,5%-ий розчин ацетату натрію, приготовленого на 0,5%-ому розчині оцтової кислоти.

4. Етиловий спирт.

5. Стандартний розчин азотнокислого свинцю -- у мірну колбу ємністю 10 мл поміщають 0,1025 г азотнокислого свинцю [Рb(NO₃)] ₂, додають дистильовану воду й 1 мл азотної кислоти, коли азотнокислий свинець повністю розчиниться, доводять дистильованою водою до мітки. 1 мл цього розчину буде відповідати 1 мг тетраетилсвинцю. 10 мл отриманого розчину розводяють дистильованою водою в мірній колбі ємністю 100 мл. 1 мл останнього розчину відповідає 0,1 мг тетраетилсвинцю.

6. Стандартна шкала:

№ пробірки.........………………. 0 1 2 3 4 5 6

Стандартний розчин

азотнокислого свинцю (мл)……… 0,0 0,05 0,1 0,2 0,3 0,4 0,5

Розчин ацетату натрію (мл).…….. 5,0 4,95 4,9 4,8 4,7 4,6 4,5

Розчин біхромату калію (мл).......... 0,1 0,1 0,1 0,1 0,1 0,1 0,1

Кількість тетраетилсвинцю визначають у такий спосіб. До залишку, отриманому після випарювання винного спирту, додають 5 мл 0,5%-ого розчину ацетату натрію (реактив № 3) і розчиняють при слабкому нагріванні. Потім фільтрують через змочений паперовий фільтр, залишки на чашці змивають 3 мл 0,5%-ого розчину ацетату натрію. Отриманий фільтрат доводять до мітки 10 мл тим же розчином ацетату натрію й ретельно перемішують. Отриманий розчин досліджують. У колориметричну пробірку поміщають 5 мл цього розчину й додають 0,1 мл біхромату калію (реактив №2), а через 15 хвилин порівнюють зі стандартною шкалою, приготовленою одночасно з випробуваним розчином.

Вміст тетраетилсвинцю (у мг на 1 кг продукту) обчислюють по формулі:

X=0,1А · 10 · 1000 / БВ,

де: А -- кількість стандартного робочого розчину свинцю, що дав мутність, однакову з випробуваним розчином (у мл);

Б -- кількість досліджуваного розчину, узятого для колориметрування (у мл);

В -- навішення досліджуваного об'єкта (у г);

0,1 -- постійний коефіцієнт (1 мл відповідає 0,1 мг тетраетилсвинцяю). Визначення тетраетилсвинцю необхідно проводити у витяжній шафі.

10. Перебіг та прогноз

При надгострій формі отруєння свинцем, як правило, через 15-20 хвилин після появи нервових симптомів настає смерть. Гостре отруєння протікає на протязі 2-3 днів (більша частина тварин гине). Прояви клінічних симптомів хронічного отруєння - від кількох тижнів до кількох місяців. Нові випадки захворювання можуть реєструватися при цьому через 3-4 тижні після встановлення його причини.

При вчасно поставленому діагнозі й лікуванні прогноз сприятливий. При запізнілому діагнозі й надходженні більших доз отрути й наявності важких нервових явищ (судоми) прогноз несприятливий.

11. Лікування

Спочатку виключають і з раціону корм, який містить свинець, чи відповідне джерело отруєння. Хворих тварин відділяють і намагаються не турбувати. При надгострому перебігу інтоксикації лікування звичайно ефекту не дає. При інших формах гострого отруєння лікування повинне бути спрямоване насамперед на видалення отрути зі шлунково-кишкового тракту й переведення розчинних солей свинцю (зокрема, що утвориться в шлунку хлориду свинцю) які важко розчинні. Для цього промивають шлунок за допомогою зонда 1%-им розчином натрію гідрокарбонату чи магнію сульфату, після чого вводять всередину проносні дози натрію сульфату чи магнію сульфату з великою кількістю води (200-500г, а пізніше протягом кількох днів по 100-200г).

Коню, 400 кг

Rp.: Sol. Natrii hydrocarbonatis 1% - 1000.0

D.S.: Всередину для промивання шлунку.

#

Корові, 350 кг

Rp.: Magnesii sulfatis 300.0

D.S.: Всередину. На один прийом із 5л води.

При цьому розчинні солі свинцю переходять у важко розчинний сірчанокислий свинець. Для поглинання свинцю в кишечнику вводять активоване вугілля.

Корові, 400 кг

Rp.: Tabulettae Carbi activati 1.0

D.t.d. №. 200

S.: Внутрішньо. На один прийом.

Для захисту слизової оболонки від місцевого впливу препарату вводять слизові відвари: молоко, розчин білка (яєчного), танін, відвар насіння льону. Рекомендується внутрішньовенне введення бороглюканату кальцію.

При наявності кольок застосовують атропін (під шкіру), засоби симптоматичного лікування, зокрема, серцеві засоби, вітаміни.

Теляті, 300 кг

Rp.: Sol. Atropini sulfatis 1% - 1.0

D.t.d. №.30 in ampulis

S.: Підшкірно. На одне введення.

#

Коню,300 кг

Rp.: Sol. Coffeini-natrii benzoatis 10% - 2.0

D.t.d. №.5 in ampulis

S.: Підшкірно по 3 мл 2 рази в день

#

Корові, 300 кг

Rp..: Solutionis Acidi

Ascorbinici 5% - 5 ml

D.t.d № 9 in ampullis

S.: Внутрішньовенно 10мл на 1 ін'єкцію 1 раз на день протягом 3 днів.

#

Коню, 350 кг

Rp.: Sol. Glucosi sterilisatae 40% - 100.0

D.S.: Внутрішньовенно. На одне введення.

Гарний ефект дає введення унітіолу в дозах 10-15 мг/кг, собакам - 20 мг/кг.

Жуйним тваринам унітіол уводять внутрішньовенно чи внутрішньобрюшинно, іншим видам тварин підшкірно або внутрішньом'язево. У перший день лікування препарат уводять 2-3 рази на добу, потім 1-2 рази на добу.

Корові, 450 кг

Rp.: Sol. Unithioli 5% - 5.0

D.t.d. №. 14 in ampulis

S.: Внутрішньовенно. На одне введення.

При хронічному отруєнні призначають препарати, які сприяють швидкому виведенню свинцю з організму. Для цього, зокрема, дають тваринам калію йодид. Однак, при цьому слід дотримуватися особливої обережності, тому що йодиди протипоказані при запальних явищах у нирках. Рекомендують також давати тваринам через рот лікувальні дози кальцію фосфату. Вважається, що цей препарат зв'язує свинець і тонізує симпатичну нервову систему.

При наявності свистячої задишки в коней застосовують хірургічне лікування. Використають також симптоматичне лікування.

12. Профілактика отруєнь тварин

Профілактичні заходи повинні бути направлені на виключення можливості потрапляння з'єднань свинцю з кормом. Корми, отримані в районах, розміщених вздовж магістралей з постійним автомобільним рухом чи недалеко від підприємств, переробляючих свинець, слід періодично піддавати хімічному аналізу.

Звертають особливу увагу на ретельну зачистку транспортних засобів, що перевозили свинцеву руду й матеріали. Необхідно стежити, щоб тварини не мали доступу до місць складування, очищення або розбирання устаткування, що має деталі зі свинцю (наприклад, акумуляторні батареї).Не можна допускати забруднення пасовищ препаратами свинцю в результаті роботи промислових і транспортних підприємств. При встановленні металевих конструкцій (бокси, стовпи та ін.) в тваринницьких комплексах слід уникати використання фарб, що містять свинець.

Гранична концентрація свинцю у воді - 0,2-10 мг/л, тому МДВ свинцю у водоймах повинна становити 0,1 мг/л.

13. Ветеринарно-санітарна експертиза туш і органів тварин у випадку отруєння свинцем

Під час післязабійного ветеринарно-санітарного огляду туш і органів у випадках підозри на отруєння необхідно зробити повздовжній глибокий розріз нирки для дослідження кіркового і мозкового шарів та слизової оболонки ниркової миски, а також обов'язково розітнути шлунок, кишечник і сечовий міхур, що не роблять під час звичайної експертизи.

Дослідивши проби лабораторія у висновку вказує метод,за допомогою якого проведений аналіз, і дає рекомендації щодо використання продуктів забою.

У випадку отруєння тварин свинцем, рішення про можливість використання м'яса від таких тварин приймається у кожному окремому випадку з урахуванням ступеня, клінічних ознак отруєння, токсичності і рівня вмісту залишкової кількості речовини, що спричинила отруєння, згідно з нормами показників безпеки.

Вміст свинцю 0,5 мг/кг і вище дає причину заборонити використання туші для харчових цілей. При благоприємних результатах всіх досліджень і вмісті свинцю до 0,5 мг/кг м'ясо реалізують як умовно придатне після знешкоджують проварюванням чи направляють на виготовлення м'ясних хлібів.

В рибі і рибопродуктах максимально допустимий рівень свинцю складає 1,0 мг/кг.

При накопиченні в м'ясі курчат- бройлерів свинцю в кількостях, перевищуючих допустимий рівень, встановлено зменшення кількості білку, жиру, золи і збільшення вологи, а по амінокислотному складу і біологічній цінності таке м'ясо поступається м'ясу здорових тварин.

14. Висновки

Отруєння свинцем уперше були описані майже 2000 років тому. Широке застосування свинцю в різних областях промисловості (особливе застосування тетраетилсвинцю як антидетонаційна домішка в бензині) веде до постійного підвищення ступеня забруднення навколишнього середовища.

У наш час загальновизнано, що забруднення навколишнього середовища відбувається, в основному, за рахунок промислових викидів і транспортом. У зв'язку із цим концентрація свинцю в повітрі сільської місцевості досягає 0,1-1 мкг/м³ а в містах до 0,5-10 мкг/м³.

При згорянні у двигунах вмістимий в бензині тетраетилсвинець руйнується, утворюючи токсичні свинцеві з'єднання: свинець бромистий, свинцю окис, свинець хлористий, свинцю фосфат, свинцю сульфат.

Вдихання великої кількості свинцю в багатьох великих містах приводить до підвищення захворюваності психічними розладами. Отруєння свинцем у людей у результаті вживання в їжу забруднених продуктів відзначалися в різних країнах світу. Ці отруєння супроводжувалися розвитком анемії, периферичних нефропатій й енцефалопатії.

За даними досліджень, проведених у США, виявлена корелятивна залежність між підвищеним змістом у крові свинцю в дітей і розвитком нервово-психічних розладів. Вважають, що безпечною є концентрація свинцю в крові, що не перевищує 30 мкг%. МДУ свинцю у воді для країн ЄС - 0,05 мг/л.