Стан галузі рослинництва на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. Організаційно - економічна характеристика підприємства

1.1 Природно - кліматичні умови і місце розташування підприємства……....4

1.2 Склад і структура сільськогосподарських угідь…………………….…...….5

1.3 Наявність і ефективність використання трудових ресурсів………..……....8

1.4 Забезпеченість засобами виробництва та ефективність їх використання……………………………………………………………………..10

1.5 Спеціалізація підприємства…………………………………………..……..13

1.6 Ефективність діяльності підприємства………………………………...…..15

РОЗДІЛ 2. Організація оплати праці в галузі рослинництва

2.1 Аналіз стану галузі рослинництва в підприємстві………….……..…...….18

2.2 Аналіз витрат на оплату праці в рослинництві…………………………....21

2.3 Форми і види оплати праці……………………………………………...…..23

2.4 Системи оплати праці в рослинництві та їх застосування……...…......….25

2.5 Тарифні сітки для оплати праці працівників зайнятих на роботах в рослинництві…………………………………………………………..…………28

2.6 Визначення розцінок та визначення заробітку працівників при виконанні окремих видів робіт в рослинництві………………………………………...….29

РОЗДІЛ 3. Основні напрями вдосконалення систем винагород за працю в рослинництві…………………………………………………….……….………32

Висновки та пропозиції

Використані джерела інформації

ВСТУП

На кожному етапі розвитку суспільства виробництво сільськогосподарської продукції було і залишається первинною основою життя і в цьому розумінні основою будь-якого матеріального виробництва. Воно задовольняє постійно зростаючі потреби населення в продуктах харчування, а промисловість - у сировині для виробництва продовольчих і промислових товарів широкого вжитку.

Продукція сільського господарства та промислові товари, виготовлені з неї, складають близько 75 відсотків роздрібного товарообороту державної та кооперативної торгівлі. Тобто, у сільському господарстві України виробляється майже три чверті товарів народного споживання і біля третини національного доходу, тому від темпів розвитку аграрного сектору значно залежать темпи розвитку економіки держави [1, с. 4].

Визначальну роль у сільському господарстві займає галузь рослинництва. На початку 90-х продукція рослинництва складала 45% в структурі сільського господарства. Однак через значно більші обсяги падіння виробництва у тваринництві, на рослинництво у 1999 році припадало 54% продукції цього сектору економіки. Воно спеціалізується на вирощуванні різноманітних культурних рослин, що дають продукти харчування, сировину для легкої і харчової промисловості, корми для тварин, ліки тощо.

Серед факторів сільськогосподарського виробництва вирішальне значення належить трудовій діяльності людини. У всі часи і на всіх континентах праця була і залишається основною умовою, яка визначає матеріальне і духовне багатство кожного суспільства. Саме люди з їх багатовіковим досвідом, практичними навичками й теоретичними знаннями є головною продуктивною силою суспільства[2, с. 246].

Тому питання оплати праці є головним аспектом ефективної діяльності підприємства.

Оплата праці - це частина одержаного продукту, виділена на особисте споживання відповідно до кількості та якості затраченої праці. Основним завданням організації оплати праці є стимулювання росту продуктивності праці, врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, швидкого і якісного виконання транспортних, будівельних і ремонтних робіт, економії грошових і матеріальних ресурсів[15, с. 88].

Правові, економічні і організаційні засади оплати працівників підприємств усіх форм власності і господарювання визначені Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про Колективні договори і угоди», законами України «Про сільськогосподарську кооперацію», підзаконними та локальними нормативно-правовими актами[1, с. 162].

Метою курсової роботи є аналіз стану галузі рослинництва на підприємстві та оплати праці на роботах в рослинництві, визначення перспектив розвитку даного господарства та заходів щодо підвищення його ефективності.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «СВІТАНОК».

У курсовій роботі поставлені наступні завдання:

1. Проаналізувати стан галузі рослинництва та ефективність діяльності підприємства.

2. Розгляд систем оплати праці в рослинництві та їх застосування.

3. Вивчення основних напрямків вдосконалення систем винагород за працю в рослинництві.

Вивчення питань економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції здійснювалося на базі фактичних і статистичних даних, а також використанні форм державної звітності: форма № 50-СГ (річна) за 2009-2011 роки, Баланс (Форма N1) (за 2009-2011 роки), Статут, інші матеріали взяті з СТОВ «СВІТАНОК».

РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЙНО - ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Природно - кліматичні умови і місце розташування підприємства

рослинництво ефективність оплата

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «СВІТАНОК» зареєстроване державним реєстратором Фастівської районної адміністрації Київської області 14 березня 2000 року, відповідно до законодавства України.

Товариство організовує свою діяльність на базі приватної власності учасників на майно та земельні паї та є правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства «Світанок» в частині взятих в оренду майнових паїв.

СТОВ «Світанок» знаходиться на території Фастівського району Київської області. Місце знаходження господарства дає можливість вчасно й без витрат реалізувати сільськогосподарську продукцію та забезпечувати господарство необхідними матеріально - технічними ресурсами.

Клімат району помірно континентальний з досить теплим літом та помірно холодною зимою. За даними Київської метеорологічної станції, середньорічна температура повітря становить +6,7°, найхолоднішого місяця січня (-6,2°), а найтеплішого місяця (липня) - (+19.1°). Від цих середніх багаторічних показників в окремі роки спостерігаються відхилення.

Тривалість безморозного періоду, досягає в середньому 160-170 днів, а вегетаційний період продовжується з другої декади квітня до третьої декади жовтня. Цих природних факторів достатньо для вирощування районованих сільськогосподарських культур. Середньорічна сума опадів становить 560 мм, але розподіл їх по місяцях року рівномірний. Найбільша кількість опадів випадає в липні (77 мм). В посушливі роки особливо мало опадів випадає в травні, що пагубно впливає на сходи рослин.

Глибина промерзання ґрунту в середньому становить 40 см.

Відносна вологість досягає свого максимуму восени і взимку - 80-85%. Посушливих днів з відносною вологістю менше 30% в середньому за рік буває від 15 до 20, з них більшість припадає на травень. Фастівський район відрізняється значним випаровуванням вологи, яке досягає 420-460 мм рік, а тому, незважаючи на позитивний баланс вологи, в окремі роки спостерігається посуха. Кожна пора року характерна своїми позитивними та негативними кліматичними умовами, перехід від однієї пори року до другої, як правило відбувається поступово.

Ґрунтовий покрив району представлений переважно чорноземами типовими (43,8%) та опідзоленими ґрунтами (33,4%). Менш поширені лучно-чорноземні, дерново-підзолисті, лучні і чорноземно-лучні, болотні та інші ґрунти. Найпродуктивніші ґрунти універсального використання - чорноземи типові займають площу 22,9 тис. га сільськогосподарських угідь. Використовуються вони в основному під орні землі.

У цілому кліматичні умови району за кількістю тепла, світла, вологи , а також грунтовий покрив сприятливі для вирощування всіх районованих сільськогосподарських культур.

1.2 Склад і структура сільськогосподарських угідь

Основою матеріального виробництва в сільському господарству є земля - основний засіб виробництва в сільському господарстві,просторовий базис розміщення та розвитку всіх галузей народного господарства.

У володінні і користуванні аграрних формувань знаходяться земельні ділянки для певних виробничих потреб. Залежно від способу використання землі поділяються на сільськогосподарські й несільськогосподарські угіддя.

Сільськогосподарські угіддя - земельні ділянки, які придатні для вирощування певних видів сільськогосподарської продукції:

· орні землі (рілля (посіви + пар)і перелоги);

· багаторічні сільськогосподарські насадження (сади, ягідники,

виноградники, хмільники, горіхоплідні, чайні, тутові);

· сіножаті (заливні, суходільні, заболочені, штучні);

· вигони і пасовища (степові, гірські, низинні, штучні)[15, с.146].

Структурою земельних угідь називається відсоткове співвідношення їх площ у загальній площі всіх або тільки сільськогосподарських угідь. Склад і співвідношення угідь не залишається незмінним. Для виробництва сільськогосподарської продукції можуть залучатися землі, які раніше не оброблялись(осушені болота, розкорчовані чагарники)[5, с.77].

Розглянемо структуру сільськогосподарських угідь у досліджуваному господарстві.

Таблиця 1.1.1 - Склад і структура сільськогосподарських угідь господарств

Види сільськогосподарських угідь	Роки	Відхилення
	2009	2010	2011	+/-	%
	га	%	га	%	га	%
Сільськогосподарських угідь всього	1026	100	1026	100	1026	100	0	0
З них:
рілля	965	94,1	965	94,1	965	94,1	0	0
інші землі	61	5,9	61	5,9	61	5,9	0	0

Проаналізувавши показники складу і структури сільськогосподарських угідь, можна зробити висновок, що підприємство за досліджуваний період характеризується стабільністю в використанні земельних ресурсів. Всього в розпорядженні підприємства 1026 га. В структурі сільськогосподарських угідь 94,1 % займає рілля, тобто 965 га займають орні землі, решту займають інші землі.

Структура посівних площ - відсоткове відношення розміру посівних площ окремих сільськогосподарських культур до їх груп (зернові, технічні, картопля та овоче-баштанні, кормові культури) та цих груп до загальної посівної площі. Розрізняють загальну посівну площу і посівну площу окремих сільськогосподарських культур або культур, об'єднаних у певні групи за характером використання (круп'яні, технічні, овочеві, кормові), способом догляду (просапні) або за ботанічними ознаками (зернові, зернобобові, коренеплоди).

Дані про структуру посівних площ досліджуваного господарства наведені в таблиці 1.2.1.

Таблиця 1.2.1 - Структура посівних площ

Показники	Роки	Відхилення
	2009 р.	2010 р.	2011 р.	+/-	%
	га	%	га	%	га	%
зернові та зернобобові - всього	580	64,73	889	95,18	803	84,97	223	38,45
З них:
Пшениця озима	210	23,44	300	32,12	200	21,16	-10	-4,70
Пшениця яра	95	10,60	36	3,85	50	5,29	-45	-47,37
Гречка	39	4,35	-	-	20	2,12	-19	-48,72
Кукурудза на зерно	-	-	420	44,97	430	45,50	430	-
Ячмінь озимий	-	-	-	-	23	2,43	23	-
Ячмінь ярий	200	22,32	133	14,24	80	8,47	-120	60,00
Овес	36	4,02	-	-	-	-	-36	-
Соя	-	-	45	4,82	142	15,03	142	-
Ріпак озимий	215	24,00	-	-	-	-	-215	-
Ріпак ярий	65	7,25	-	-	-	-	-65	-
Посівів всього	896	100	934	100	945	100

Дані про структуру посівних площ за досліджуваний період свідчать що, за 2009 рік площа посівів становила 896 га, за 2010 рік - 934 га, за 2011рік 945 га. Найбільшу питому вагу в структурі посівних площ за весь період займають посіви зернових та зернобобових. В 2011 році порівняно з 2009 площа посівів зернових та зернобобових культур зросла на 223 га або на 38, 45 відсотків.

1.3 Наявність і ефективність використання трудових ресурсів

Організація праці в сільськогосподарських підприємствах - це система оптимального розміщення трудових ресурсів при умові ефективного використання засобів виробництва.

Потребу в робочій силі підраховують, виходячи з обсягу окремих видів робіт, календарних строків їхнього виконання і денних чи змінних норм виробітку[14, с. 144].

Трудові ресурси сільськогосподарських підприємств - це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, тобто має необхідний фізичний розвиток, знання і практичні навички для якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у цій сфері матеріального виробництва[5, с. 142].

Загальну кількість працівників, які є в списках підприємств ,називають обліковим складом. До облікового складу включають всі категорії постійних,тимчасових і сезонних працівників,прийнятих на роботу на один і більше днів незалежно від того, знаходяться вони на роботі чи перебувають у відпустці, відрядженні, на лікарняному або тимчасово не працюють з інших причин.

Для характеристики розміру можливого залучення сільськогосподарськими підприємствами трудових ресурсів розраховують середню облікову кількість працівників. Її визначають як суму облікового складу працівників за всі дні місяця і діленням одержаного результату на кількість календарних днів у місяці. Середню облікову кількість працівників за рік розраховують як середньоарифметичну величину від суми показників середньої облікової кількості за всі місяці року, поділеної на 12[5, с.146].

Дані про стан трудових ресурсів в товаристві «Світанок» наведені в таблиці 1.3.1.

Таблиця 1.3.1 - Наявність трудових ресурсів та показники їх використання

Показники	Роки	Відхилення
	2009 р.	2010 р.	2011 р.	+/-	%
1.Середньооблікова чисельність працівників - всього, осіб	15	9	12	-3	-20
В т.ч. в рослинництві	12	9	9	-3	-25
2.Норми тривалості робочого часу визначені Міністерством праці та соціальної політики для працівників, зайнятих в АПК - всього, люд/ год.	2004	2004	1996	-8	-0,39
3.Кількість фактично відпрацьованих люд/ год. одним середньообліковим працівником	1924,3	1924,4	1916,2	-8,1	-0,42
4.Коефіцієнт використання трудових ресурсів	0,96	0,96	0,96	0

Проаналізувавши наявність трудових ресурсів та показники їх використання на досліджуваному підприємстві, можна стверджувати про рівномірний коефіцієнт використання трудових ресурсів за досліджуваний період. Фактична кількість відпрацьованих людино - годин одним середньообліковим працівником зменшилась всього на 8 годин або на 0,42 відсотка.

Середньооблікова чисельність працівників в 2011 році зменшилась в порівнянні з 2009 роком на 20 % тобто на 3 працівника.

Важливим показником ефективності використання трудових ресурсів є продуктивність праці. Продуктивність праці - це кількість продукції, виробленої за певний період у розрахунку на одного працівника або витрати робочого часу на одиницю продукції.

Дані про показники продуктивності праці СТОВ «Світанок» наведено в таблиці 1.3.2 .

Таблиця 1.3.2

Показники	Роки	Відхилення
	2009 р.	2010 р.	2011 р.	+/-	%
1	2	3	4	5	6
1.Валова продукція в спів ставних цінах 2005 р. всього,тис. грн.	1677,4	1302	1913,5	236,1	14,08
2.Середньорічна чисельність працівників, осіб	15	9	12	-3	-20
В т.ч. в рослинництві	12	9	9	-3	-25
3.Вироблено валової продукції на одного середньорічного працівника, грн	111,83	144,67	159,46	47,63	42,59
В т.ч. в рослинництві	139,78	144,67	212,61	72,83	52,10
4.Затрати праці всього, тис. люд/год	2864	17320	13469	-15395	-53,34
5.Вироблено валової продукції на 1 люд.-год. всього, грн.	58,11	75,17	142,07	83,96	144,48

Показники продуктивності праці

Проаналізувавши показники продуктивності праці на підприємстві за досліджуваний період спостерігаємо значне збільшення кількості виробленої валової продукції на 1 людино-годину, в 2011 році порівняно з 2009 роком цей показник збільшився на 83,96 людино-годин або на 144,48 відсотків. Валова продукція в співстаних цінах за 2005 рік зросла на 236,1 тис. грн. або на 144,48 відсотка. Середньорічна чисельність працівників зменшилась на 20 відсотків. На одного середньорічного працівника в 2011 році в порівнянні з 2009 вироблено валової продукції на 42,59 % більше. Всього затрат праці в 2011 році порівняно з 2009 роком зменшилось на 15395 людино-годин або на 53,34 відсотка.

1.4 Забезпеченість засобами виробництва та ефективність їх використання

В умовах становлення ринкових відносин, розвитку різних форм господарювання велике значення мають формування матеріально - технічної бази, організації відтворення засобів виробництва і постачання господарств засобами виробництва.

В усіх галузях матеріального виробництва, в тому числі і в сільському господарстві, процес виробництва включає три основних фактори: працю людини, предмети праці і знаряддя праці. До засобів праці відносяться матеріальні фактори виробництва, за допомогою яких людина діє на предмети праці, видозмінює їх і одержує готову продукцію .

Засоби виробництва - це сукупність засобів та предметів праці,які становлять матеріальну основу виробництва і використовуються людиною при створенні матеріальних благ. Тому від рівня забезпеченості ними виробництва, їх структури та ефективності використання значною мірою залежать кінцеві результати діяльності суб'єктів господарювання в сільському господарстві.

Засоби виробництва класифікуються за їх роллю в процесі праці на предмети праці і знаряддя праці, а за значенням у процесі виробництва на основні і оборотні.

Основні засоби - це ті, які беруть участь у виробництві протягом кількох виробничих циклів, зношуються поступово і свою вартість переносять на вироблювану продукцію протягом усього строку використання частинами, пропорційно до їх участі в процесі виробництва. При цьому вони зберігають свою натуральну форму .

Оборотні засоби - це ті, що беруть участь у виробництві тільки протягом одного виробничого циклу і свою вартість повністю переносять на виготовлену продукцію. При цьому в процесі виробництва оборотні засоби повністю споживаються[5, с. 91-92].

Дані про наявність і ефективність використання засобів виробництва наведені в таблиці 1.4.1.

Таблиця 1.4.1 - Наявність і ефективність використання виробничих фондів

Показники	Роки	Відхилення
	2009	2010	2011	+/-	%
1.Середньорічна вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення тис. грн.	1120	1475	1090,5	-29,5	-2,63
2.Середньорічна вартість оборотних активів,тис. грн.	4244	9619,5	8557	4313	101,63
3.Середньорічна вартість активів підприємства, тис. грн.	5428,5	1113,5	11131,5	105703	105,06
4.Середньорічна чисельність працівників, осіб	15	9	12	-3	-20
5. Площа сільськогосподарських угідь, га	1026	1026	1026	0	0
6. Вартість ВП в співставних цінах 2005 р., тис. грн.	1677,4	1302	1913,5	236,1	14,08
7. Фондозабезпеченість, тис. грн.	1,09	1,44	1,06	-0,03	-2,75
8. Фондоозброєність, тис. грн.	74,67	163,90	90,88	16,21	21,70
9. Фондовіддача грн./1 грн.	1,50	0,88	1,75	0,25	16,67
10.Фондомісткість грн./1 грн.	0,67	1,13	0,57	-0,1	14,93
11. Фондорентабельність	1,4	1,4	2,4	1,0
12. Норма прибутку,%	0,2	0,3	0,3	0,1

Аналізуючи показники можна стверджувати, що за даний період середньорічна вартість основних виробничих засобів зменшилась на 29,5 тис. грн. або 2, 63%. Середньорічна вартість оборотних активів зменшилася на 43,13 тис. грн. або 101, 63 %. Середньорічна вартість активів підприємства зменшилася на 1057,03 тис. грн. або 105, 06 %. Площа сільськогосподарських угідь не зазнала змін і становила 1026 га.

Фондозабезпеченість - це обсяг основних засобів який припадає на 100 га сільськогосподарських угідь. Він зменшився на 0,03 або 2,75%: 2009 рік - на 100 га 1,09 тис. грн.; 2011 рік - на 100 га 1,06 тис. грн.

Фондоозброєність - це обсяг основних фондів, який припадає на одного середньорічного працівника. Він збільшився на 16,21 тис. грн. або 21,70%: 2009 рік - на одного працівника 74,67 тис. грн.; 2011 рік - на одного працівника 90,88 тис. грн.

Фондовіддача - це обсяг вартості валової продукції, який припадає на 1 грн. обсягу основних виробничих фондів. Вона збільшилася на 0,25 грн. або 16,67 %: 2009 рік - на 1 грн. обсягу основних виробничих фондів припадало 1,50 грн. обсягу вартості валової продукції; 2011 рік - на 1 грн. - 1,75 грн. обсягу вартості валової продукції.

Фондомісткість - це обсяг основних виробничих фондів, який припадає на 1 грн. вартості валової продукції. Він зменшився на 0,1 грн. або 14,93 %: 2009 рік - на 1 грн. вартості валової продукції припадає 0,67 грн. обсягу основних виробничих фондів; 2011 рік - на 1 грн. - 0,57 грн. обсягу основних виробничих фондів.

Фондорентабельність - це відсоток суми прибутку на 1 грн. обсягу основних виробничих фондів. Він збільшився на 1%: 2009 рік - на 1 грн. обсягу основних виробничих фондів припадає 1,4 суми прибутку; 2011 рік - на 1 грн. - 2,4 суми прибутку.

Норма прибутку - це відсоток суми прибутку на 1 грн. суми вартості основних і оборотних фондів. Він зріс на 0,1%: 2009 рік - на 1 грн. суми вартості основних і оборотних фондів припадає 0,2% суми прибутку; 2011 рік - на 1 грн. - 0,3% суми прибутку.

1.5 Спеціалізація підприємства

Спеціалізація є формою суспільного поділу праці, який виникає й удосконалюється разом з розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, що зумовлює виділення виробництва певних видів продукції в самостійній галузі та підгалузі відповідно до потреб суспільства.

Спеціалізація - це переважаючий розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих підприємствах, районах, областях, регіонах.

Підприємство, регіони і навіть країни зосереджують зусилля на виробництві тих видів продукції, які забезпечують максимальну економічну вигоду або мінімальні економічні втрати порівняно з іншими видами діяльності[2, с.280].

Для правильного визначення спеціалізації потрібно враховувати особливості сільськогосподарського виробництва і функціонування його галузей. Тому при оцінці цього процесу використовують дві групи економічних показників. Перша - включає структуру товарної і валової продукції, посівних площ, затрат праці, рівень товарності. В другу групу входять показники, які характеризують рівень спеціалізації: виробництво валової і товарної продукції з одиниці земельної площі, продуктивність праці, собівартість продукції, рівень рентабельності.

Основним показником, який характеризує рівень спеціалізації як процесу суспільного поділу праці, є питома маса галузей в структурі товарної продукції.

Досліджуване господарство спеціалізується на виробництві продукції рослинництва. Про це свідчать дані в таблиці 1.5.1.

Таблиця 1.5.1 - Структура товарної продукції господарства

Види продукції	Вартість товарної продукції, тис. грн.	Структура товарної продукції,%
	2009 р.	2010 р.	2011 р.	у серед. за 3 роки	галузева	по господарству
Продукція рослинництва	4682,5	4144,7	4625,0	4484,1	100	100
у тому числі зернові та зернобобові - всього	2674,4	3989,7	4337,8	3667,3	81,8	81.8
З них:
Пшениця озима	1084,6	1081,0	874,6	1013.4	22.6	22.6
Пшениця яра	446,2	120,2	-	188.8	4.2	4.2
Гречка	172,5	-	81,0	84.5	1.9	1.9
Кукурудза на зерно	-	2048,4	3153,8	1734.1	38.8	38.8
Ячмінь озимий	-	722,0	-	240.7	5.4	5.4
Ячмінь ярий	950,1	18,1	227,8	398.7	8.9	8.9
Овес	21,0	-	-	7	0.2	0.2
Соя	-	155,0	287,8	147.6	3.3	3.3
Ріпак озимий	1475,9	-	-	492.0	11.0	11.0
Ріпак ярий	323,0	-	-	107.7	2.4	2.4
Інша продукція рослинництва	209,2	-	-	69.7	1.6	1.6

Проаналізувавши дані в структурі товарної продукції ТОВ «Світанок» можна сказати що підприємство спеціалізується на виробництві продукції рослинництва, зокрема, найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції рослинництва займають зернові та зернобобові - 81,8 %, виробництво сої становить 3,3 %, овес займає 0,2 % в структурі виробництва галузі рослинництва, ріпак озимий становить 11 %, а ріпак ярий 2,4 % всієї товарної продукції господарства. На виробництво іншої продукції рослинництва припадає 1,6 % в структурі товарної продукції ТОВ «Світанок».

Використовуючи формулу:

Кс =100 / (?Ут(2і-1))

ми розрахували коефіцієнт спеціалізації, який становить 0,22, що свідчить про середній рівень спеціалізації на досліджуваному підприємстві.

1.6 Ефективність діяльності підприємства

Поняття ефективності - одне з центральних в економічній теорії та практиці. На будь-якому напрямі суспільного життя вона визначає доцільність дій господарюючого суб'єкта в економічній системі.

Ефективність виробництва в сільськогосподарському підприємстві оцінюють за допомогою системи економічних показників:

· вартість валової продукції (в натуральному вартісному виразі, на 100 га сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника і т. д.);

· валовий дохід на 100 га сільськогосподарських угідь; на одного середньорічного працівника. Валовий дохід визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції і наданих послуг та матеріально-грошовими затратами на її виробництво;

· прибуток - це частина доходу, створеного у сфері виробництва, що отримав свою специфічну форму на стадії реалізації продукції, робіт і послуг та сумою усіх витрат на виробництво та реалізацію;

· чистий прибуток - це частина балансового прибутку, що залишається у господарстві після покриття всіх платежів і витрат, які здійснюють з прибутку;

· рентабельність - це відношення прибутку до величини затрат, що сприяли його створенню;

· норма рентабельності (загальна рентабельність) розраховується як процентне відношення балансового прибутку до середньорічної вартості виробничих основних фондів та нормованих оборотних засобів.

Для визначення фінансового результату діяльності п-ва за звітний період необхідно порівняти доходи звітного періоду і витрати, понесені для одержання цих доходів.

Доходи підприємства - це збільшення економічних вигод у вигляді надходжень активів або зменшення зобов'язань, які приводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Доходи - витрати = прибуток чи збиток

Прибуток - перевищення доходів звітного періоду над витратами звітного періоду.

Дані про рівень ефективності діяльності досліджуваного товариства свідчать дані в таблиці 1.6.1.

Таблиця 1.6.1

Показники	Роки	Відхилення
	2009 р.	2010 р.	2011 р.	+/-	%
1.Грошові надходження, тис. грн. всього	5920,0	5625,8	6474,8	554,80	9,37
В т.ч.
продукція рослинництва - всього	4682,5	4144,7	4625,0	-57,50	-1,23
2.Повна собівартість проданої продукції, тис. грн. - всього	3461,1	4587,8	5269,9	1808,80	52,26
В т.ч.
продукції рослинництва - всього	2751,1	3820,4	3519,9	768,8	27,95
3.Прибуток всього, тис. грн..	2458,9	1038	1204,9	-1254	-51,00
В т.ч.
продукція рослинництва - всього	1931,4	3106,7	1105,1	-826,30	-42,78
4.Валовий дохід, тис. грн..	4083,2	3419,4	2708,4	-1374,8	-33,67
5.Рівень рентабельності, %	71,04	22,63	22,86	-48,18
В т.ч.
В галузі рослинництва	70,02	108,49	31,40	-38,62

Проаналізувавши фінансові результати діяльності можна стверджувати про негативні зміни на підприємстві. За досліджуваний період рівень рентабельності в звітному році порівняно з базисним роком значно зменшився, оскільки, грошові надходження в 2011 році порівняно з 2009 роком зросли лише на 554,8 тис. грн. або на 9,38%, а повна собівартість проданої продукції зросла на 1808,8 тис. грн. або на 52,26 %, а за продукцію рослинництва рівень грошових надходжень взагалі зменшився на 57,5 тис. грн. тобто на 1,23, а повна собівартість проданої продукції , навпаки, зросла на 768,8 тис. грн. або на 7,95 відсотків. Відповідно і прибуток зменшився на 1254 тис. грн. або на 51 %, в тому числі за продукцію рослинництва на 826, 3 тобто на 42,78 відсотка. Валовий дохід зменшився на 1374,8 тис. грн.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ В ГАЛУЗІ РОСЛИННИЦТВА

2.1 Аналіз стану галузі рослинництва в підприємстві

Культури та їх групи	Роки	Відхилення
	2009 р.	2010 р.	2011 р.	+/-	%
1. Зернові та зернобобові -всього
Площа посіву, га	580	889	803	223	38,45
Валовий збір, ц	20918	32840	45720	24802	118,57
Урожайність, ц/га	36,07	36,94	56,94	20,87	57,86
Озима пшениця:
Площа посіву, га	210	300	200	-10	-4,76
Валовий збір, ц	9070	5950	6350	-2720	-29,99
Урожайність, ц/га	43,19	19,83	31,75	-11,44	-26,49
Пшениця яра:
Площа посіву, га	95	36	50	-45	-47,36
Валовий збір, ц	3732	800	1450	-2282	-61,15
Урожайність, ц/га	39,28	22,22	29	-10,28	-26,17

Рослинництво є комплексною галуззю сільського господарства, від розвитку якої залежить розвиток інших галузей, особливо тваринництва, оскільки кормова база останнього створюється переважно в цій галузі. Галузі рослинництва забезпечують населення країни продуктами харчування, тваринництво кормами, а промисловість сировиною. Рослинництво як комплексна галузь складається з декількох підгалузей: зерновиробництво, буряківництво, льонарство, картоплярство, овочівництво, кормо виробництво та ін.. Відповідно до цього формуються певні виробничі типи господарств, які відрізняються один від одного технологією та організацією виробництва, кваліфікацією робочої сили, вироблюваною продукцією[5, с.184 ].

Таблиця 2.1.1 - Динаміка виробництва продукції рослинництва

Гречка:
Площа посіву, га	39	-	20	-19	-48,72
Валовий збір, ц	520	-	190	-330	-63,46
Урожайність, ц/га	13,33	-	9,5	-3,83	-28,73
Ячмінь озимий:
Площа посіву, га	-	-	23	23	-
Валовий збір, ц	-	-	550	550	-
Урожайність, ц/га	-	-	23,91	23,91	-
Ярий ячмінь:
Площа посіву, га	200	133	80	-120	-60
Валовий збір, ц	6926	2630	2300	-4626	-66,79
Урожайність, ц/га	34,63	19,77	28,75	-5,88	-16,98
Кукурудза на зерно
Площа посіву, га	-	420	430	10	2,38
Валовий збір, ц	-	23460	34880	11420	48,68
Урожайність, ц/га	-	55,86	81,12	25,26	45,22
Овес:
Площа посіву, га	36	-	-	-36	-
Валовий збір, ц	670	-	-	-670	-
Урожайність, ц/га	18,61	-	-	-18,61	-
2. Соя:
Площа посіву, га	-	45	142	97	215,56
Валовий збір, ц	-	620	1960	1340	216,13
Урожайність, ц/га	-	13,78	13,80	0,02	0,15
3. Ріпак озимий:
Площа посіву, га	215	-	-	-215	-
Валовий збір, ц	5760	-	-	-6760	-
Урожайність, ц/га	26,79	-	-	-26,79	-
4. Ріпак ярий:
Площа посіву, га	65	-	-	-65	-
Валовий збір, ц	1303	-	-	-1303	-
Урожайність, ц/га	20,05	-	-	-25,05	-

Проаналізувавши динаміку виробництва продукції рослинництва на досліджуваному підприємстві, можна сказати що галузь за досліджуваний період занепадає, оскільки, площа посіву і валовий збір таких основних культур як озимої пшениці, пшениці ярої, ярого ячменю, гречки, вівса в 2011,порівняно з 2009 роком значно зменшились. Хоча в загальному виробництво зернових і зернобобових за досліджуваний період збільшилось: площа посіву збільшилась на 223 га або на 38,45%, валовий збір зріс на 24802 ц або на 118,57 %, урожайність відповідно зросла на 20,87 ц/га тобто на 57,86 відсотків, за рахунок ярого ячменю і кукурудзи на зерно. Збільшився і обсяг виробництва сої. Ріпак озимий і ріпак ярий взагалі знято з виробництва.

Таблиця 2.1.2 - Показники економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва

Культури та їх групи	Роки	Відхилення
	2009 р.	2010 р.	2011 р.	+/-	%
1. Зернові та зернобобові -всього
Кількість реалізованої продукції, ц	21927	32750	28200	6273	28,61
Дохід від реалізації, тис. грн.	2674,4	3989,7	4337,8	1663,4	62,20
Повна собівартість проданої продукції, тис. грн.	1740,9	3665,4	3312,1	1571,2	90,25
Прибуток, тис. грн.	933,5	324,3	1025,7	92,20	9,88
Рівень рентабельності, %	53,62	8,85	30,97
Ціна реалізації 1 ц	121,97	121,80	153,82	31,85	26,11
Пшениця озима:
Кількість реалізованої продукції, ц	8970	8990	5010	-3960	-44,15
Дохід від реалізації, тис. грн.	1084,6	1081,0	874,6	-210	-19,36
Повна собівартість проданої продукції, тис. грн.	705,7	847,5	697,4	-8,30	-1,18
Прибуток, тис. грн.	378,9	233,5	177,2	-201,7	-53,23
Рівень рентабельності, %	53,69	27,55	25,41
Ціна реалізації 1 ц	121,25	120,24	174,57	53,32	43,96
Ярий ячмінь:
Кількість реалізованої продукції, ц	3931	6000	1340	-2591	-65,91
Дохід від реалізації, тис. грн.	950,1	722,0	227,8	-722,3	-76,02
Повна собівартість проданої продукції, тис. грн.	633,4	601,1	196,0	-437,4	-69,06
Прибуток, тис. грн.	316,7	120,9	31,8	-284,9	-89,96
Рівень рентабельності, %	50,00	20,11	16,22
Ціна реалізації 1 ц	241,69	120,33	170,00	-71,69	-29,66
Кукурудза на зерно
Кількість реалізованої продукції, ц	-	16390	21600	5210	31,79
Дохід від реалізації, тис. грн.	-	2048,4	3153,8	1105,4	53,96
Повна собівартість проданої продукції, тис. грн.	-	1501,0	2352,9	851,9	56,76
Прибуток, тис. грн.	-	547,4	800,9	253,5	46,31
Рівень рентабельності, %	-	36,47	34,04
Ціна реалізації 1 ц	-	125,00	146,00	21,00	16,8

Проаналізувавши показники економічної ефективності виробництва таких видів продукції рослинництва як пшениця озима, ярий ячмінь та кукурудза на зерно, ми визначили, що найбільш рентабельною культурою на сьогоднішній день на досліджуваному підприємстві є кукурудза на зерно, хоча спостерігається зменшення даного показника за досліджуваний період: в 2010 році він становив 36,47 %, а в 2011 - 34,04%, значне зменшення рівня рентабельності спостерігається і при вирощуванні пшениці озимої та ярого ячменю. В 2011 році порівняно з 2009 роком рівень рентабельності пшениці

озимої зменшився на 28, 28 %, а рівень рентабельності ярого ячменю на 33,78 відсотків.

2.2 Аналіз витрат на оплату праці в рослинництві

Витрати на оплату праці в рослинництві складаються з основної оплати, додаткової оплати та преміювання.

Основна оплата нараховується за:

· кількість виробленої продукції;

· відпрацьовані людино-години;

· обсяг виконаних робіт.

Додаткова оплата за:

· якість виконаних робіт і стислі строки їх виконання;

· підвищена оплата на збиранні врожаю;

· доплати за стаж роботи в даному господарстві і кваліфікацію виконавця (класність);

· надбавки за роботу із захисту рослин і на різних видах техніки.

· збереження і ефективне використання техніки та подовження строків служби техніки;

· економію енергоресурсів та інших прямих витрат;

· досягнення високих врожаїв і прибутків.

Наведені категорії взаємопов'язані між собою і взаємозалежні одна від одної. Чим вища основна оплата праці, тим більша і додаткова, оскільки остання нараховується за відповідними відсотками (встановлюється в господарстві) до основної. Дещо інша система преміювання, яка встановлюється за визначеними показниками від суми економії витрат та встановлених розмірів за збереження техніки, подовження строків її служби, навчання молодих працівників[1, c. 167].

Про витрати на оплату праці на ТОВ «Світанок» наведені дані в таблиці 2.2.1.

Таблиця 2.2.1 - Рівень оплати праці на підприємстві

Показники	Роки	Відхилення
	2009 р.	2010 р.	2011 р.	+/-	%
Фонд оплати праці, грн.	90000	104000	160800	70800	78,67
Середньомісячна заробітна плата, грн.	500	962,96	1116,67	616,67	123,33
Оплата 1 люд. - год. на підприємстві, грн.	3,12	6,00	11,94	8,82	282,69

Керуючись даними таблиці 2.2.1 можна стверджувати що за досліджуваний період показники рівня оплати праці досить суттєво збільшились. Фонд оплати праці в 2011 році порівняно з 2009 зріс на 70800 грн. або на 78,67 %, відповідно і середньомісячна заробітна плата зросла в звітному періоді на 616,67 грн. Оплата 1 люд. - год. на підприємстві зросла майже вчетверо ( 8, 82 грн. або 282,69 %). Таке збільшення рівня оплати праці може пояснюватись не тільки внутрішньогосподарськими змінами а й законодавчими, зокрема, розміром мінімальної заробітної плати.

2.3 Форми і види оплати праці

Форма оплати праці характеризує співвідношення між витратами робочого часу, продуктивністю праці персоналу та розміром їх заробітку і підрозділяється на погодинну та відрядну. За погодинною оплатою праці розмір заробітку пропорційний фактично відпрацьованому часу. За відрядної форми заробіток робітника пропорційний кількості виготовленої ним продукції. На більшості підприємств із високою часткою ручної праці застосовується відрядна форма оплати праці, що залежно від спеціалізації працівника враховує нормування робіт, точний облік випуску і виробничу доцільність збільшення обсягів виробництва на тому чи іншому робочому місці. Така форма оплати праці забезпечує нерозривний зв'язок між результатами роботи й отриманої за неї винагородою, є найбільш зрозумілою для працівників і тим самим стимулює їх до збільшення кількості виробленої ними продукції. Однак висока якість і значне зростання випуску продукції є важко поєднувальними поняттями, оскільки працівник зосереджується винятково на кількості виробленої продукції, тоді як якість виготовлення виробів знижується.

Погодинна форма оплати праці останнім часом набула актуальності у зв'язку з розширенням технологічної інформованості виробництва, коли праця основного працівника перестає зводитись до механічного виготовлення продукції, а становить роботу оператора, що працює з електронними прикладними програмами. Таким чином, погодинна форма оплати праці застосовується в умовах механізації і автоматизації виробництва. У результаті застосування погодинної оплати праці, робітники мають гарантований дохід, який не залежить від можливого зниження рівня виробництва[6, с 225-226].

Є такі види оплати праці:

1. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки).

2. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає:

- надбавки і доплати:

* за високу кваліфікаційну майстерність;

* роботу у важких, шкідливих умовах;

* суміщення професій;

* класність (водіям);

* знання іноземної мови, науковий ступінь тощо.

- премії та винагороди, які мають систематичний характер, в тому числі за вислугу років;

- оплату за працю у вихідні та святкові дні, в понадурочний час;

- оплату щорічних, додаткових і навчальних відпусток;

- вартість безплатно наданих окремим категоріям працівників комунальних та інших послуг, безплатний проїзд працівникам транспорту;

- суму індексації заробітної плати та компенсації за порушення термінів її виплати;

- оплату за час виконання державних або громадських обов'язків та ін.

3. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати:

- винагороди і заохочення, які мають одноразовий характер, в тому числі за підсумками роботи за рік;

- премії за сприяння винахідництву і раціоналізації, за створення, освоєння і впровадження нової техніки тощо;

- виплати соціального характеру, зокрема оплата харчування працівників, путівок та ін.;

- матеріальна допомога, яка має систематичний характер, тощо.

Зазначені три види заробітної плати становлять фонд оплати праці (ФОП).

4.Інші виплати, що не включаються до ФОП:

- внески підприємств на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

- суми вихідної допомоги;

- витрати на відрядження;

- оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності;

- допомога по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, при народженні дитини та ін.;

- матеріальна допомога разового характеру;

- вартість виданого спецодягу, спецвзуття, миючих засобів тощо;

- дивіденди, відсотки працівникам підприємства тощо.

2.4 Системи оплати праці в рослинництві та їх застосування

При відрядній та погодинній системах оплати праці використовуються такі їх різновиди: пряма відрядна; відрядно-преміальна; відрядно-прогресивно-преміальна; непряма відрядна; проста погодинна; погодинно-преміальна.

До відрядної системи оплати праці відносять:

1. Пряма відрядна система - заробіток працівника перебуває в прямій залежності від індивідуального виробітку, і за кожну одиницю роботи йому нараховується заробітна плата згідно з прийнятою в господарстві тарифною сіткою і нормами виробітку на дану роботу. Тобто скільки б одиниць роботи не виконав працівник, за кожну з них він отримує однакову оплату. Відрядна розцінка при цьому за одиницю роботи визначається діленням тарифної ставки на встановлену в господарстві норму виробітку.

2. Відрядно-преміальна система - сутність її полягає в тому, що за обсяг виконаних робіт у межах встановленої норми виробітку за кожну одиницю виконаної роботи заробіток нараховується в межах прийнятої тарифної ставки, а за перевиконання норми-виробітку передбачається премія в розмірах, встановлених у господарстві. Премії можуть становити 30-50% від тарифної ставки за виконану понаднормативну роботу.

3. Відрядно-прогресивно-преміальна система відрізняється від попередньої тим, що розцінки в межах норми залишаються незмінними, а з перевиконанням денної норми підвищуються за прогресивно зростаючою шкалою, визначеною в господарстві. Наприклад, якщо у вищенаведеному прикладі за кожну перевиконану одиницю роботи оплата збільшується на 50%, то за прогресивно-преміальною системою розробляється шкала, згідної з якою, чим більше перевиконується норма, тим вища премія за кожну її одиницю, яка може досягати коефіцієнта 2. Це встановлюється в господарстві і включається до затверджуваного зборами Положення про оплату праці.

Відрядно-прогресивно-преміальну систему доцільної застосовувати не досить широко і на тих роботах, які є надто терміновими (сівба, садіння, збирання врожаю) і зумовлюють вищий рівень результату праці, бо таке підвищення оплати створює ситуацію, за якої зростання оплати праці випереджатиме підвищення її продуктивності.

4. Непряма відрядна система застосовується переважно при оплаті праці допоміжних робітників: водіїв, майстрів - налагоджувальників, ремонтників, інших обслуговуючих виробництво працівників, за умов коли їх заробіток ставиться в пряму залежність від заробітної плати основних робітників.

Водночас показники основного працівника залежать від ритмічної роботи обслуговуючих. Особливо ефективна непряма відрядна оплата, за якої заробіток допоміжних працівників поставлено в пряму залежність від виконання основними працівниками встановленого виробничого завдання, а не норми виробітку.

До погодинної системи оплати праці відносять:

1. Проста погодинна, передбачає, що заробіток робітника встановлюється на підставі погодинної тарифної ставки відповідно до кваліфікації робітника і відпрацьованого ним часу. За способом нарахування заробітку за цією системою розрізняють погодинну, поденну і помісячну оплату. Погодинна система оплати праці переважно використовується підрядними трудовими колективами як одна з основних форм авансування до розрахунку за продукцію. Вона певною мірою спонукає трудові колективи до отримання високих кінцевих результатів.

2. Погодинно-преміальна система полягає в тому, що до заробітку

працівника, крім погодинної тарифної ставки за фактично відпрацьованим час, включають премію за виконання нормованого завдання, розробленого на основі прогресивних нормативів, своєчасне і якісне виконання роботи та її якісні показники.

Колективна акордна система - передбачає оплату праці не за окрему виробничу операцію, а за комплекс взаємопов'язаних робіт. Акордна оплата визначається виходячи з діючих норм, тарифів і розцінок відповідно до переліку виконуваних робіт. Проміжні розрахунки здійснюються за фактично виконані роботи. Сутність акордно-преміальної системи полягає в тому, що основна оплата праці здійснюється за двома показниками:

1. обсяг виконаних робіт (відпрацьований час);

2. кількість і якість виробленої продукції.

Перша її частина (обсяг робіт, відпрацьований час) виступає у формі авансу, що може бути як відрядним (за обсяг виконаних робіт), так і погодинним (за відпрацьований час).

Друга частина (оплати праці за кінцевий результат виробництва) формується за рахунок коштів збільшення тарифних ставок на 25-50% при визначенні розцінок оплати за продукцію (величина відсотка залежить від досягнутого рівня виробництва: чим він вищий, тим більший і відсоток збільшення тарифу).

2.5 Тарифні сітки для оплати праці працівників зайнятих на роботах в рослинництві

На сільськогосподарських підприємствах застосовують тарифну систему, яка враховує характер та умови праці, забезпечує дотримання принципу однакової оплати за рівну працю.

Тарифна система складається з трьох основних частин: тарифних сіток, тарифних ставок і тарифно-кваліфікаційних довідників.

Тарифна сітка - це шкала співвідношення в оплаті робіт які потребують різної кваліфікації працівників і виконуються в неоднакових умовах. Вона складається з шести тарифних розрядів із присвоєними їм тарифними коефіцієнтами, що показують у скільки разів оплата за даним розрядом більша за перший[11, с. 116].

Тарифна сітка є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка повинна охоплювати працівників всіх професій і посад, що працюють на підприємстві: від некваліфікованих (I тарифний розряд) до керівників (найвищий тарифний розряд). Кількість розрядів залежить від специфіки діяльності підприємства, професійного складу працівників і їх кваліфікованості. Підприємство самостійно розробляє тарифну сітку. Держава встановлює Єдину тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів по оплаті праці лише для установ і організацій бюджетної сфери.

Тарифний розряд характеризує складність виконуваної роботи і рівень кваліфікації робітника. Кількість тарифних розрядів залежить від наявності видів робіт, їх різноманітності, складності та умов виконання, особливостей виробництва і організації праці.

Тарифні коефіцієнти характеризують відношення тарифних ставок того чи іншого тарифного розряду до тарифної ставки першого розряду, розмір якої взято за одиницю. Величина тарифного коефіцієнта показує, у скільки разів робота, відносна до того чи іншого тарифного розряду, складніша від робіт, що тарифікуються першим розрядом. Одночасно він показує у скільки разів рівень оплати робіт (робітників), віднесених до даного конкретного тарифного розряду, перевищує рівень оплати найпростіших робіт, віднесених до першого тарифного розряду, або рівень оплати праці некваліфікованих робітників, яким присвоєно перший тарифний розряд.

2.6 Визначення розцінок та визначення заробітку працівників при виконанні окремих видів робіт в рослинництві

Методика розрахунку розцінок оплати праці за продукцію ґрунтується на використанні показників оплати за тарифом та доплат за продукцію й вихід валової продукції. Розраховується за формулою:

де Ро.п.- розцінка оплати за одиницю продукції, грн.;

Т - тарифний фонд оплати праці на виробництві певної продукції, грн.;

Кт - коефіцієнт збільшення тарифу (1,25-1,50);

В - валова продукція, ц, шт., грн.

Розрахована таким чином розцінка оплати праці за продукцію є акордною оплатою, яка встановлюється після отримання продукції як добуток від множення кількості одиниць продукції на її розцінку. Різниця між виплаченим протягом року авансом і розрахованою сумою за продукцію і є тією різницею, що виплачується за другий показник пропорційно до отриманого авансу.

Розцінка оплати праці за одиницю продукції може бути розрахована за різними варіантами:

- за кожну культуру, яку вирощує внутрішньогосподарське формування;

- єдина розцінка за 1000 грн. виробленої валової продукції;

- колективна акордна розцінка за одиницю продукції на виробництві (заготівлі), виконанні окремих комплексних видів робіт - заготівлі та внесенні добрив, збиранні врожаю та ін.

Тарифний фонд оплати праці визначається за даними технологічних карт з кожної культури з урахуванням змін, що відбуваються в тарифних розрядах, ставках та нормах виробітку. Коефіцієнт збільшення тарифу приймається загальними зборами в межах рекомендованих (1,25-1,50) і відображених у прийнятому в господарстві Положенні про оплату праці. Урожайність на плановий рік також приймається загальними зборами господарського формування. Вартість валової продукції розраховується за цінами, які існують на період складання виробничої програми і розрахунку розцінок [11, с. 141].

При застосуванні колективної розцінки розподіл оплати праці між професійними групами здійснюється пропорційно до акордного фонду оплати праці, а всередині професійної групи - за відпрацьований час.

Після завершення сільськогосподарських робіт (у тому числі під урожай майбутнього року)з працівниками бригад, ланок проводять остаточний розрахунок за вироблену і оприбутковану продукцію за встановленими розцінками.

Із суми заробітку, нарахованого за продукцію(без урахування надбавок за класність, звання «Майстер», підвищеної оплати праці на збиранні врожаю), віднімають одержаний аванс і суму заробітку залучених осіб. Різниця становить суму доплат за продукцію, яку розподіляють між членами колективу.

Особам яким присвоєно звання «Майстер рослинництва І класу» проводиться доплата до заробітку в розмірі 20 відсотків, а особам яким присвоєно звання «Майстер зрошення ІІ класу», «Майстер рослинництва ІІ класу» - 10 відсотків.

Враховуючи особливо важливе значення проведення збирання врожаю, в господарствах, як правило, встановлюються підвищені розцінки з оплати праці для працівників, зайнятих на цих роботах. Найпоширенішим є традиційний порядок, при якому розцінки трактористам-машиністам збільшуються до 60 відсотків, а всім іншим, зайнятим на збиранні врожаю працівникам - до 15 відсотків.

Оплату праці працівників збирально-транспортних комплексів (загонів)на збиранні врожаю проводять залежно віл фактичного заробітку трактористів-машиністів, які працюють на комбайнах та інших збиральних агрегатах (без урахування надбавки за класність).

Оплату праці водіїв автомобілів, які обслуговують збиральні агрегати, проводять у розмірі до 80 відсотків, а їх помічників - до 80 - 100 відсотків середнього заробітку трактористів-машиністів, які працюють на збиральних агрегатах[4, с.133-134].

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМ ВИНАГОРОД ЗА ПРАЦЮ В РОСЛИННИЦТВІ

Розробка й обгрунтування основних положень з оплати праці працівників рослинництва вимагають послідовного вивчення ряду питань, найважливішими серед яких є:

· вибір найдоцільнішої (найприйнятнішої) системи основної оплати праці в даному господарстві: оплата за фактично вироблену продукцію чи від одержаного валового доходу;

· стимулювання протягом року, кінцевий розрахунок за результатами роботи за рік.

Подальше вдосконалення існуючої на підприємстві системи оплати праці, спрямоване на підвищення її продуктивності, закріплення кадрів, збільшення обсягів виробництва та досягнення інших тактичних і стратегічних цілей, має відбуватися з урахуванням наступних принципів:

· врахування розміру мінімальної оплати праці, визначеного державою;

· максимальна самостійність підприємства в питаннях організації і оплати праці;

· випереджаючі темпи росту продуктивності праці в порівнянні з темпами росту заробітної плати;

· матеріальна зацікавленість працівників у зростанні продуктивності праці;

· забезпечення раціонального співвідношення в оплаті складної та простої, розумової і фізичної праці;

· забезпечення співвідношень в оплаті праці окремих професій, категорій і груп;

· індексація заробітної плати у відповідності до темпів росту інфляції;

· забезпечення оптимальної питомої ваги заробітної плати в собівартості продукції;

· вибір раціональної системи оплати (відрядної, погодинної) для окремих працівників;

· забезпечення соціального захисту працівників за допомогою певних державних і внутріфірмових гарантій праці;

· аналіз динаміки росту заробітної плати та окремих її компонентів (оклади, тарифні ставки, винагороди, премії).

У ринковій економіці, що базується на різноманітних формах власності та господарювання, підвищення матеріальної зацікавленості працівників в ефективній роботі має ґрунтуватися на таких умовах оплати праці, які б максимально стимулювали збільшення обсягу продажу товарів та послуг, підвищення рівня техніки, освіти і професійної підготовки, удосконалення організації виробництва і праці.

Організація заробітної плати на підприємстві - це система її диференціації і регулювання за категоріями персоналу залежно від складності виконуваних робіт, а також індивідуальних та колективних результатів праці при забезпеченні гарантованого заробітку за виконання норми праці.

Організації заробітної плати властиві певні принципи:

1) Оплата праці найманого працівника залежно від його особистого трудового вкладу, кількості і якості витраченої праці. При цьому необхідно враховувати результати господарської діяльності підприємства і його фінансові можливості. Кількість праці вимірюється тривалістю робочого часу в годинах, днях або обсягом затрат праці в одиницю часу. Обсяг затрат праці виражається кількістю виробленої продукції або виконаних робіт певної якості. Якість праці виражає ступінь складності самої праці, яка визначається певним рівнем кваліфікації, умовами праці, її значенням в економіці.