Паразитологія та інвазійні хвороби тварин

Яйця овальної форми, сірого кольору, з товстою оболонкою та кришечками на полюсах, середніх розмірів (0,074 - 0,095 мм), незрілі (в яйці міститься 8 блас-томерів).

Біологія. Збудники - геогельмінти. Резервуарними хазяями можуть бути дощові черви, сухопутні й прісноводні молюски, багатоніжки, комахи, зокрема хатні мухи.

З трахеї та бронхів яйця проникають у ротову порожнину і заковтуються зі слиною. В подальшому вони з фекаліями потрапляють у зовнішнє середовище. За температури повітря 20 - 30 °С та відповідної вологості через 3 доби в яйцях формуються личинки першої стадії, а через 9 діб після дворазового линяння вони стають інвазійними. Після цього деякі личинки виходять з яєць

інші залишаються там. Зараження птиці відбувається в разі заковтування інвазійних яєць, личинок та резервуарних хазяїв, в організмі яких паразитують личинки гельмінтів. У подальшому з кишок личинки мігрують кровоносними су-динами в легені, бронхіоли, бронхи й трахею. В період міграції вони здійснюють третє й четверте линяння. Молоді нематоди вже на 7-му добу досягають трахеї й бронхів, де відбувається їх копуляція. Паразити досягають статевої зрілості через 18 - 20 діб після зараження. Тривалість життя гельмінтів становить близько 92 діб в організмі курей та 126 діб - індиків.

Діагностика. Зажиттєвий діагноз установлюють на підставі клінічних ознак та виявлення у фекаліях яєць збудників. Фекалії потрібно досліджувати за мето-дом Фюллеборна. Через широко розкритий дзьоб можна навпроти світла побачити гельмінтів у трахеї.

Посмертно діагноз установлюють при розтині трупів і знаходженні нематод у задній частині трахеї та великих бронхах.



Гістрихоз качок

Хвороба спричинюється круглими гельмінтами Hystrichis tricolor родини Dioctophymidae підряду Dioctophymata. Статевозрілі паразити локалізуються в залозистому шлунку свійських качок, диких водоплавних птахів і дуже рідко - в організмі гусей та курей.

Збудник. Н. tricolor -- велика нематода веретеноподібної форми. Тіло в передній частині вкрите великими шипами. Самці (2,7 - 3 см завдовжки) ха-рактеризуються наявністю однієї спікули і м'язової статевої бурси без ребер. Самки (2,5 - 10,5 см завдовжки і 0,3 - 0,5 см завширшки) виділяють у зовнішнє середовище яйця. Вульва відкривається в задній частині тіла.

Яйця середнього розміру, (0,07...0,09) х (0,04...0,05) мм, овальної форми, жовтого кольору, незрілі. Зовнішня їх оболонка товста й комірчаста.

Біологія. Збудник -- біогельмінт. Проміжними хазяями є малощетинкові черви. Влітку за температури повітря 22-30 °С в яйці впродовж 1 міс формується личинка. При заковтуванні зрілих яєць малощетинковими червами в їхньому організмі з яєць виходять личинки, які проникають у кровоносні судини передньої частини тіла. Інвазійної стадії вони досягають через 5,5 міс і після цього залишаються життєздатними впродовж кількох років (тривалість життя черв'яка). Качки заражаються при заковтуванні проміжних хазяїв, в органімі яких є інвазійні личинки Н. tricolor. Через чотири тижні в шлунку дефінітивних хазяїв паразити досягають статевої зрілості. В організмі птахів гельмінти живуть до 1 - 2,5 міс.

Діагностика. За життя гістрихоз діагностують дослідженням фекалій качок за методами Фюлеборна або Дарлінга, посмертно -- при розтині трупів.

Можна досліджувати малощетинкових червів компресорним методом з ме-тою виявлення в їхньому тілі личинок (завдовжки до 3 см) збудника гістрихозу.

Гельмінтози кролів і риб

Трихостронгілідози кролів

Хвороба спричинюється нематодами різних видів родини Trichostrongylidae підряду Strongylata. Статевозрілі паразити локалізуються в шлунку й тонких кишках кролів і зайців.

Збудники - Trichostrongylus retortaeformis і T. instabilis, Nematodirus aspinosus і Obeliscoides leporis. Ці гельмінти дуже дрібних розмірів, яких важко виявити неозброєним оком. Яйця паразитів стронгілідного типу. Морфологічні ознаки такі самі, що й у інших стронгілят.

Біологія. Збудники -- геогельмінти. Зараження тварин личинками стронгілят відбувається перорально або через шкіру.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки, патолого-анатомічні зміни та проводять лабораторне дослідження фекалій методом Фюлеборна. Виявляють яйця гельмінтів. Личинок культивують. Розтин трупів прово-дять методами повного або неповного гельмінтологічного розтину. Личинок четвертої і п'ятої стадій виявляють у зіскрібках зі слизової оболонки кишок, виготовляють препарати за допомогою компресорію і розглядають їх під мікроскопом. Вміст сичуга й кишок вивертають, потім розрізають на невеликі шматочки і вміщують у теплу воду. Залишають за кімнатної температури на 10-12 годин. Осад збирають і розглядають під мікроскопом, виявляють личинок.

Лігульоз риб

Хвороба спричинюється плероцеркоїдами цестод Ligula intestinalis, Digramma interrupta, Schistocephalus solidus родини Ligulidae ряду Pseudophyllidea (стьожа-ки). Лігулідози поширені в ставкових господарствах і природних водоймах.

Збудники. Статевозрілі стьожкові черви (ремінці) мають щільне, не поділене на членики тіло. Це паразити великих розмірів, від 15 до 120 см завдовжки, 0,3 - 1,5 см завширшки, білого або жовтуватого кольору. Передній та задній кінці тіла загострені. На передньому кінці тіла розміщені дві присмоктувальні щілини (ботрії). У гермафродитних члениках знаходяться одинарні або подвійні (D. interrupta) статеві апарати, що складаються із сім'яників, оотипу, жовточників, яєчника та матки. Статеві отвори відкриваються з вентрального боку членика.

Яйця дрібні, 0,04...0,06 х 0,03 мм, овальної форми, з кришечкою на одному з полюсів, жовтого кольору, незрілі.

Біологія. Збудники -- біогельмінти. Вони розвиваються за участі дефіні-тивних (рибоїдні птахи), проміжних (циклопи та діаптомуси) і додаткових (риби) хазяїв.

Статевозрілі паразити в організмі птахів (головним чином чайок, рідше поганок, качок) відкладають яйця, які разом з послідом потрапляють у воду.

Залежно від температури води в яйці впродовж 5-15 діб формується корацидій. Це личинка круглої форми, вкрита війками. Вона здатна жити у водному середовищі впродовж 1 - 2 діб. Нижчі рачки (циклопи, діаптомуси) заковтують корацидіїв, в організмі яких через 10 - 15 діб формуються процеркоїди.

Коропові риби (лящ, плотва, товстолобик, білий амур та ін.) заражаються при поїданні інвазованих плероцеркоїдами ракоподібних. Ці личинки проникають у черевну порожнину риб і через 8 - 12 міс перетворюються на плероцеркоїдів. Вони нагадують дорослих ремнеців і зберігають життєздатність до 3 років.

Заражена плероцеркоїдами риба стає здобиччю чайок та інших птахів, у тонких кишках яких через 3-5 діб ці цестоди стають статевозрілими. Тривалість паразитування лігул в організмі птахів незначна (від кількох діб до двох тижнів).

Діагностика. У риб діагноз установлюють на підставі клінічних ознак, патологоанатомічних змін та виявлення в черевній порожнині плероцеркоїдів збудників хвороби при розтині трупа.

Для встановлення діагнозу у качок та інших рибоїдних птахів можна дослід-жувати фекалії методом флотації (виявляють яйця паразитів) або розтинати трупи з метою виявлення в тонких кишках статевозрілих збудників.



Протозоози тварин

Еперитрозооноз жуйних тварин

Кровопаразитарна гостра, підгостра чи хронічна хвороба жуйних, що спричинюється мікоплазмоподібними організмами з ряду Rickettsiales і характе-ризується лихоманкою, анемією, іктеричністю слизових оболонок, схудненням тварин. У великої рогатої худоби хворобу спричинюють Eperythrozoon wenyoni, E. teganodes, E. tuomii.

Збудники. В мазках крові, пофарбованих за методом Романовського, пара-зити мають вигляд ніжних поодиноких (круглих, овальних, витягнутих, кільце-подібних) утворень блідо-рожевого або рожево-фіолетового кольору, розміщених на поверхні еритроцитів чи тромбоцитів, їхні розміри -- 0,2 - 2,5 мкм.

Біологія. Зараження худоби відбувається через кровосисних членистоногих, які інокулюють у кров сприйнятливих тварин збудників хвороби. Паразити своєю плазматичною мембраною щільно прилягають до мембрани еритроцитів. У міс-цях їх прикріплення оболонка еритроцитів стає пористою. Живляться збудники гемоглобіном. Розмножуються простим поділом та брунькуванням.

Діагностика. Установлення діагнозу ґрунтується на епізоотологічних даних, клінічних ознаках та результатах мікроскопії мазків крові, пофарбованих за мето-дом Романовського. Розроблено серологічну діагностику (РЗК, РТЗК, ЕLISА).

Еперитрозооноз потрібно диференціювати від бабезіозу, анаплазмозу.



Еймеріоз і цистоізоспороз лисиць і песців

Хвороби собак, котів, лисиць, песців, що характеризуються зниженням або відсутністю апетиту, схудненням, діареєю, поліурією іноді загибеллю хворих тварин.

Збудники належать до родів Eimeria і Cystoisospora підродини Eimeriinae і Isosporinae родини Eimeriidae.

У собак відомо два збудники - C. canis і C. оhioensis.

У котів паразитують С. felis і C. rivolta.

У лисиць виявлено понад 10 видів кокцидій. Найпоширеніші з них E. vulpis, E. adleri, E. bacanensis, C. canivelocis, C. vulpina, C. buriatica.

У песців описано 6 видів збудників. Найбільш вивчені - E. imantanica,

C. pavlodarica.

Збудники. Спорульовані ооцисти еймерій мають овальну, округлу, еліп-соподібну форми. Вони значно менші за ооцисти цистоізоспор. їхні розміри становлять 11-44 мкм у довжину і 8 - 30 мкм у ширину. Оболонка ооцист щільна, двоконтурна. У кожній ооцисті знаходиться по 4 спороцисти овальної форми, а в останніх -- по 2 бананоподібних спорозоїти. Залишкові тіла можуть бути як в ооцистах, так і в спороцистах. Споруляція завершується впродовж 2-4 діб.

Спорульовані ооцисти цистоізоспор мають овальну або яйцеподібну форму, колір -- від блідо-жовтого до світло-коричневого, розміри залежно від виду -18 - 53 мкм у довжину і 13 - 43 мкм у ширину. Оболонки ооцист щільні, двоконтурні. Залишкового тіла в ооцистах немає, за винятком С.canivelocis. Кожна ооциста містить по дві спороцисти еліпсоподібної форми. Оболонка спороцист тонка, одношарова. Всередині спороцист знаходиться по 4 спорозоїти циліндричної чи бананоподібної форми і залишкове тіло. Стадія спорогонії завершується за 1-2 доби.

Біологія. Розвиток еймерій відбувається так само, як і в інших тварин.

Дещо інший цикл розвитку цистоізоспор. М'ясоїдні заражаються при заков-туванні спорульованих ооцист або при поїданні мишоподібних гризунів, які є факультативними проміжними чи резервуарними хазяями. В епітеліальних клітинах слизової оболонки задньої третини тонких кишок тварин проходить стадія мерогонії, яка включає три генерації меронтів, і стадія гаметогонії, що завершується утворенням неспорульованих ооцист. Стадія спорогонії проходить у зовнішньому середовищі. Препатентний період залежно від виду збудника стано-вить 4-9 діб, патентний -- до 2 міс.

Діагностика. Діагноз комплексний, з урахуванням клінічних ознак, епізоо-тологічних даних, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних дос-ліджень. Фекалії досліджують методом нативного мазка або флотації (за Дарлін-гом чи Фюлеборном). При патологоанатомічному розтині з уражених ділянок кишок роблять зіскрібки слизової оболонки, вміщують їх на предметне скло, накривають покривним скельцем. Під час мікроскопічного дослідження виявляють ендогенні стадії розвитку кокцидій.

Трипаносомоз м'ясоїдних

Кровопаразитарна, природно-вогнищевава, трансмісивна хвороба, що харак-теризується лихоманкою, анемією, нервовими розладами, пригніченням тварин. Собаки сприйнятливі до чотирьох видів збудників: Trypanosoma brucei, T. сongo-lense, T. evansi, T. cruzi. Коти уражуються такими самими видами трипаносом, за винятком T. evansi.

Збудники. Одноклітинні організми, що спричинюють трипаносомоз м'ясоїдних мають тіло веретеноподібної форми, джгутик, що закінчується вільно, на задньому кінці тіла є кінетопласт.

Біологія. Кожний із зазначених збудників має свої особливості циклу розвитку. В організмі хребетних трипаносоми паразитують у плазмі крові, де розмножуються поздовжнім поділом.

Біологічним переносником Т. bruсеі є різні види мух це-це. Паразити інтен-сивно розмножуються в середній частині кишечника мух, потім переселяються в слинні залози, де продовжують розвиток. Інвазійної стадії збудники досягають через 11-18 діб з моменту заковтування мухами трипаносом. Механічними переносниками можуть бути гедзі та мухи-жигалки.

Біологічним переносником Т. сongolense також є мухи це-це. Трипаносоми розвиваються в середній кишці мух. Потім потрапляють у стравохід і гіпофа-ринкс, де через 19 - 53 доби стають інвазійними.

Зараження Т. evansi відбувається за участі механічних переносників -- ґедзів і мух-жигалок. У Латинській Америці збудника також передають летючі миші-вампіри.

Збудником Т. сrusі тварини заражаються за допомогою біологічних пере-носників -- тріатомових клопів. Ці літаючі комахи живуть у лісах. На тварин і людей нападають уночі, часто кусають у губи, через що дістали назву «поцілун-кових клопів». У травному каналі комах трипаносоми стають інвазійними через 15 - 20 діб. Під час живлення на тваринах збудники разом з фекаліями комах потрапляють у ранку чи інші пошкодження шкіри.

Діагностика комплексна. Враховують клінічні ознаки, епізоотологічні дані, патологоанатомічні зміни, а також результати мікроскопічного дослідження мазків крові та пунктатів поверхневих лімфовузлів. Встановлено високу ефективність серологічних методів (РЗК, РІФ, ЕLISА) та біопроби з викорис-танням чутливих до збудників лабораторних тварин (білі миші, пацюки, морські свинки).

Лейшманіоз собак

Облігатно-трансмісивна, природно-вогнищева, зооантропонозна хвороба собак, що характеризується ураженням шкіри та внутрішніх органів.

Збудниками хвороби є два види найпростіших: Leishmania tropica (спричинює шкірну форму і паразитує в клітинах шкіри та регіонарних лімфатичних вузлах) і L. donovani (спричинює вісцеральний лейшманіоз і уражує клітини печінки, селезінки, кісткового мозку, лімфатичних вузлів, крові). Паразити належать до родини Trypanosomidae ряду Trichomonadida класу Kinetoplastidea.

Збудники. Лейшманії можуть перебувати у формі амастиготи і промасти-готи. Амастигота розвивається в організмі ссавців. Це безджгутиковий паразит овальної чи округлої форми, 2-6 мкм у діаметрі. Ближче до центра або збоку розміщене ядро, поблизу якого знаходиться кінетопласт у вигляді округлого тільця.

Промастигота паразитує в тілі біологічних переносників (москітів). Форма тіла видовжена, веретеноподібна. Має розміри (10 - 15 х 2 - 4) мкм. У промасти-гот є джгутик 18 - 20 мкм завдовжки.

Біологія. Лейшманії локалізуються переважно в ендотеліальних чи ретикуло-ендотеліальних клітинах шкіри, печінки, селезінки, лімфатичних вузлів. Розмно-жуються паразити також і в лейкоцитах. В одній клітині можна виявити до 100, а іноді й більше збудників. Москіти під час нападу на тварин, хворих на лейшма-ніоз, заковтують з кров'ю амастигот. Останні інтенсивно розмножуються в кишеч-нику, проникають у передні його відділи, через 7 - 8 діб перетворюються на інва-зійні промастиготи. При повторному нападі на тварин джгутикові форми іноку-люються в кров чи тканини шкіри.

Діагностику проводять комплексно з урахуванням клінічних ознак, епізоо-тологічних даних, патологоанатомічних змін. Проводять Також мікроскопічні й серологічні дослідження. Мазки виготовляють з пунктатів селезінки, лімфовузлів, кісткового мозку або ураженої шкіри. За наявності виразок беруть зіскрібок з крайового інфільтрату навколо ураження. Мазки забарвлюють за методом Романовського.

Із серологічних реакцій використовують РІФ, РЗК, РНГА, ЕLISА. Можна культивувати паразитів на живильних середовищах і ставити біопробу на білих мишах та хом'яках.

Лейшманіоз слід диференціювати від демодекозу, хвороб, спричинюваних акариформними кліщами, мікозів шкіри, дерматитів.

Трихомоноз птахів

Гостра або хронічна хвороба птахів, що характеризується виразководифте-ритичним ураженням травного каналу, включаючи ротову порожнину, м'язовий і залозистий шлунки. У птахів паразитує кілька видів трихомонад. Trichomonas gallinae уражує верхній відділ травного каналу; T.gallinarum - сліпі кишки курей, індиків та голубів; T.cberi локалізується в сліпих кишках качок; T.anceri уражує гусей. Паразити належать до родини Trichomonadidae.

Збудники. Форма тіла у трихомонад овальна або грушоподібна. Розміри значно варіюють і становлять (5 - 20 х 3 - 10) мкм. Тіло одноклітинних організмів складається з оболонки, цитоплазми, ядра і має 5 джгутиків (на відміну від анало-гічних паразитів інших тварин, у яких 4 джгутики); 5-й джгутик довший, розмі-щений по краю ундулюючої мембрани і закінчується вільно на задньому кінці тіла. За несприятливих умов джгутики та ундулююча мембрана зникають, збудники округлюються, стають нерухомими і перетворюються на цисти.

Біологія. Птиця заражається при заковтуванні трофозоїтів чи цист паразитів з кормом або водою. Джерелом інвазії є хвора птиця та паразитоносії, які через фекалії інвазують зовнішнє середовище, у тому числі корми й воду. Розмножуються одноклітинні організми простим поділом, а також брунькуван-ням. Живляться слизом, бактеріями, форменими елементами крові, ексудатом.

Діагностика. Діагноз комплексний. Вирішальну роль відіграють результати мікроскопічних досліджень. Готують мазки з вмісту органів травлення, а також з уражених ділянок печінки. Мазки фарбують за методом Романовського. Інтенсив-ність інвазії встановлюють методом роздавленої краплі, підраховуючи кількість паразитів у полі зору мікроскопа (наявність більш як 100 трихомонад свідчить про високий ступінь інвазії). Можна культивувати збудників на середовищі Петровсь-кого. За потреби ставлять біопробу на голубах або 15 - 20-денних курчатах.

Лейкоцитозоози птахів

Трансмісивна хвороба свійської птиці та диких птахів, що супроводжується високою температурою тіла, виснаженням, лейкоцитозом, анемією, нервовими розладами. У курей хвороба спричинюється паразитами Leucocytozoon caulleryi, L. sabrazesi, L. schuffneri; у качок - L. anatis, L. simondi; у гусей - L. anserina; у індиків - L. smithi; у цесарок - L. neavei. Збудники належать до родини Leucocytozoidae ряду Haemosporidia класу Sporozoa. В організмі птахів паразити локалізуються в ендотелії кровоносних судин легень, селезінки, печінки, серця, кишок або проникають у клітини ретикулоендотеліальної системи.

Збудники. У клітинах печінки меронти одноклітинних організмів досягають розмірів 11-18 мкм. У макрофагах мегаломеронти мають розміри 60 -100 мкм.

Біологія. Біологічними переносниками збудників лейкоцитозоозів є кровосисні мошки. Зараження птахів відбувається при нападі комах, які зі своєю слиною інокулюють у кров спорозоїти паразитів. Останні проникають у клітини ендотелію кровоносних судин, де впродовж 4 - 5 діб проходять стадію мерогонії. Формується кілька генерацій меронтів. Частина мерозоїтів проникає в еритро-бласти, де впродовж 9 діб формуються чоловічі й жіночі статеві клітини (макро- та мікрогаметоцити). Уражені еритробласти видовжуються, набувають веретено-подібної або кулястої форми, ядро деформується і відтискується до периферії клітини. Гаметоцитами можуть уражатись лімфоцити, моноцити, мієлоцити. Спостерігають позаклітинні форми розвитку збудників у тканинах серця, селезінки, печінки, кишок.

Під час нападу на хворих птахів чи паразитоносіїв мошки з кров'ю заков-тують макро- та мікрогаметоцити. У травному каналі переносника відбувається запліднення, утворюється зигота, яка дозріває, збільшується в розмірі, а потім руйнується. Виходять спорозоїти, які проникають у слинні залози та хоботок комахи, а під час нападу на птахів інокулюються в їхню кров. В організмі мошок розвиток паразитів відбувається впродовж 5 діб.

Діагностика. Враховують клінічні ознаки, епізоотологічні дані, патолого-анатомічні зміни, а також мікроскопію мазків з периферичної крові, де виявляють гаметоцити. Під час розтину трупів виготовляють мазки-відбитки з внутрішніх органів, де знаходять меронти.

Бореліоз птахів

Трансмісивна хвороба свійської та диких птахів, що характеризується лихоманкою, пригніченням, анемією, нервовими явищами та високою летальні-стю. Збудник хвороби Borrelia gallinarum належить до до ядерних організмів ряду Spirochaetales.

Збудник. Ниткоподібні паразити, що закручуються у вигляді спіралі (мають 9-12 завитків), завдовжки 3-30 мкм, завширшки -- 0,2 - 0,4 мкм. Досить рухливі.

Біологія. Хворіють кури, гуси, рідше качки та індики, а також дикі птахи. Збудники локалізуються в печінці, селезінці, кістковому мозку, плазмі крові. Біологічними переносниками паразитів е персидський (Аrgаs регsісus) і курячий (Dermanyssus gallinae) кліщі, а також клопи (Сіmех lеcturalis). Механічними пере-носниками можуть бути пухоїди роду Mеnороn. Передавання борелій кліщами відбувається як трансоваріально, так і трансфазно. Розмноження збудників в орга-нізмі птахів і кліщів відбувається шляхом поперечного поділу. Переносники іно-кулюють паразитів у кров птахів під час кровоссання.

Діагностика. Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних. клінічних ознак, патологоанатомічних змін. З метою виявлення збудників готують мазки крові або кісткового мозку чи печінки і фарбують їх за методом Романовського, Буррі чи Морозова. У разі потреби ставлять біопробу на курчатах, яким підшкірно або внутрішньом'язово вводять кров птиці, підозрюваної щодо захворювання на бореліоз.

Ноземоз бджіл

Ноземоз - хвороба бджіл, досить поширена в Україні і характеризується по-рушенням функції кишечнику. Вона спричинюється збудником Nosema apis, що належить до родини Nosematidae ряду Nosematida типу Microspora.

Збудник. Свіжі зрілі спори паразита мають овальну, яйцеподібну форму, розміри (4,5 - 1,5 х 2 - 3,5) мкм. Оболонка спор гладенька або злегка хвиляста, триконтурна. Один край спор (витончений) має мікропіле і полярні гранули. Всередині спори розрізняють парасолькоподібний пластинчастий поляропласт, полярну трубку, спороплазму з двома сферичними чи довгастими ядрами, задню вакуолю.

Цикл розвитку. Бджоли заражаються ноземами при заковтуванні спор, які через 30 хв потрапляють у середню кишку, де під дією травних соків викидають полярну трубку. З останньої виходить двоядерна спороплазма, амебула якої проникає в цитоплазму або ядро клітини епітелію. Тут відбувається розмноження зародка простим поділом. Формуються меронти з наступним перетворенням їх на споронти. В подальшому вони утворюють споробласти, а потім спори. За сприят-ливих кліматичних умов одна генерація збудника хвороби розвивається впродовж 2-3 діб. Розмноження нозем у клітинах епітелію середньої кишки відбувається за температури гнізда +22...34 °С.

Діагностика. Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак та результатів мікроскопічних досліджень.

У лабораторію надсилають не менш як 30 трупів або живих бджіл. Трупи від-бирають із середнього шару підмору, що утворився на дні вулика. Живих бджіл у період зимівлі або рано навесні беруть з верхньої планки рамок. Матеріал, що надійшов у лабораторію ветеринарної медицини, досліджують груповим методом або кожну бджолу окремо. У комахи беруть черевце, вмішують в 1 мл води і ретельно готують суспензію. Краплю її досліджують під мікроскопом (х 400 -600) у злегка затемненому полі. Досліджують не менш як 20 полів зору мікроскопа. У разі позитивних результатів виявляють овальні спори нозем.



Арахно-ентомози тварин

Кривеліоз кіз

Хвороба кіз, спричинюється личинками підшкірного овода Crivellia silenus родини Hypodermatidae і характеризується місцевими запальними процесами шкіри, загальною інтоксикацією, зниженням продуктивності тварин.

Збудник. Підшкірний овід (козляк) -- велика комаха, завдовжки 11-15 мм, округлої форми. Має велику голову і конусоподібне черевце, вкрите довгими волосками. На грудях помітний шашковий малюнок. Яйця овальної форми, блискучі, жовтуватого кольору. Личинки першої стадії до 11 мм завдовжки, видовжено-овальної форми, другої стадії -- трохи більші за попередніх і третьої стадії -- видовжено-овальні, завдовжки до 21 мм, блискучі, від світло- до темно-коричневого кольору. Лялечки подібні до личинок третьої стадії, але мають темний колір, щільні, з кришечкою на передньому кінці.

Біологія. Після запліднення самки оводів летять у пошуках тварин. Вони підлітають непоміченими і відкладають по одному яйцю на волосок у ділянці грудей, черева, грудних і тазових кінцівок тварин. Одна самка відкладає 330 - 350 яєць. Личинка формується в яйці впродовж 6-10 діб. Вона розриває оболонку, виходить назовні і проникає під шкіру кози. Мігрує до грудей, спини, попереку, кінцівок і утворює капсули, де й розвивається. Зріла личинка виповзає назовні, падає на землю, заривається в ґрунт на глибину до 1 - 2 см і через 2 - 5 діб перетворюється на лялечку. Ця фаза триває від 24 діб до 3,5 міс. Живуть оводи 15 25 діб. Розвиваються впродовж 10 - 12 міс.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки, патолого анатомічні зміни. Під час обстеження спини й попереку хворих тварин виявляють капсули, в яких містяться личинки.



Гіпобоскоз коней

Хвороба коней спричинюється кровососкою Hyppobosca equine родини Hyppoboscidae і характеризується занепокоєнням, свербежем, дерматитами та схудненням тварин.

Збудник. Кінська кровососка має тіло завдовжки 7-9 мм, великі овальні крила, які в спокійному стані знаходяться над черевцем, причому одне крило прикриває друге. Голова й груди темно-бурого кольору зі світло-жовтими смужками й плямами, а черевце і лапки коричневі. Тіло сплющене в дорсо-вентральному напрямку. Кровососки живуть до 7 міс.

Біологія. Самки нападають на коней і живляться кров'ю. Кріпляться в ділянці ануса, промежини, внутрішньої поверхні стегон, черева. Після кровоссання вони можуть тривалий час знаходитись на тілі тварини. Потім вони відкладають личинки (за життя 10 - 15) на землю, гній, у щілини й тріщини дерев, будівель. Через кілька годин личинка стає чорною та блискучою і перетворюється на лялечку. Ця стадія триває 3 - 6 тижнів, після чого вилітає імаго.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки, під час обстеження виявляють кровососок на морді, голові, шиї, вухах, боках тварини.

Хейлетіоз собак

Захворювання спричинюється кліщами Cheyletiella jasguri (у собак) і C.blakei (у котів) родини Cheyletidae і характеризується ураженням шкіри, облисінням та виснаженням тварин.

Збудники розміром 0,3 - 0,5 мм, світло-жовтого кольору, мають тіло овальної форми з «талією». Пальпи сильно витягнуті й нагадують лапки. Кожна пальпа закінчується пристосованими до захоплення кігтиками. Кліщі мають шість довгих волосків на тілі: два біля ануса і по два з боків, між 2-ю і 3-ю парами лапок. Лапки закінчуються «щітками». Самки більші за самців.

Біологія. Кліщі проходять повний цикл розвитку на тілі тварини (яйце, личинка, протонімфа, дейтонімфа, імаго) за 16 - 35 діб. Паразитують вони на поверхні шкіри у волоссі, шерсті. Живляться епідермісом, лімфою, сукро-вицею. Поза тілом живуть 1-5 діб.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні прояви хвороби та проводять лабораторне дослідження зіскрібків шкіри, які відбирають за допомо-гою скальпеля. Виявляють кліщів на різних стадіях розвитку. Хейлетіоз дифе-ренціюють від сифункулятозу, бовікольозу, саркоптозу, мікозів, екземи, алер-гічних дерматитів.

Епідермоптоз птиці

Хвороба птиці спричинюється кліщами Epidermoptes bilobatus родини Epidermoptidae і характеризується запаленням шкіри, облисінням та зниженням її продуктивності.

Збудник -- кліщ овальної форми, жовтуватого кольору, розміром 0,2 -0,23 мм. Має добре розвинені лапки, які закінчуються кігтикоподібними зубчиками і присосками на коротких стерженьках. Паразитує під лусками епідермісу й у перо-вих фолікулах.

Біологія. У своєму розвитку кліщі проходять стадії яйця, личинки, прото-німфи, телеонімфи та імаго. Загальний цикл розвитку триває 2 - 3 тижні.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки і проводять лабораторне дослідження пір'я, пуху, зіскрібків шкіри. Виявляють кліщів на різних стадіях розвитку.



Сирингофільоз птиці

Хвороба птиці спричинюється кліщами Syringophilus bipectinatus родини Syringophilidae і характеризується свербежем, запаленням шкіри, випаданням пір'я, пуху, зниженням продуктивності.

Збудник -- кліщі видовжено-овальної форми, розміром до 1 мм, темно-сірого кольору. Хоботок гризучого типу, дещо виступає вперед. Лапки короткі, мають форму конуса і закінчуються відростками у вигляді гребенів. Від заднього кінця тіла відходять 4 довгі щетинки.

Біологія. В своєму розвитку кліщі проходять стадії яйця, личинки, протонімфи, телеонімфи та імаго. Живуть вони колоніями, до кількох сотень. Кліщі проникають в очин і виходять з нього через щілинний канал, який проходить через основу опахала пера. Розвиток їх триває 2,5 - 3 тижні.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки і результати лабораторного дослідження свіжого пір'я, що відірвалося з уражених місць на шкірі птахів. Порожнина очина непрозора, містить світло-коричневу масу. Очин розтинають ножицями, вміст висипають на годинникове скло, добавляють 10%-й розчин лугу або гасу, ретельно розмішують, готують розчавлені краплі і розгля-дають препарат під мікроскопом.

Лістрофороз кролів

Хвороба кролів спричинюється кліщами Listrophorus gibbus родини Listrophpridae і характеризується свербежем, облисінням і запаленням шкіри.

Збудник - волосяний кліщ розміром 0,48-0,65 мм, сірувато-білого кольору, лапки й хоботок коричневі. Має чотири пари п'ятичленистих лапок. Паразитує на волоссі. У зовнішньому середовищі життєздатний до 2 тижнів.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки та результати лабораторного дослідження. З місць ураження вищипують або вистригають волосся, яке розглядають під мікроскопом чи лупою. Кліщі добре помітні на волоссі.

Псороптоз кролів

Хвороба кролів спричинюється кліщами Psoroptes cuniculi родини Psoroptidae і характеризується ураженням внутрішньої поверхні вушних раковин з утворен-ням масивних і щільних нашарувань, пробок та супроводжується отитом, свербе-жем, дерматитом на шиї й лапах тварин.

Діагностика. Проводять клінічне обстеження хворих тварин і лабораторне дослідження кірок, взятих пінцетом з ураженого вуха. Кірки вміщують у бакте-ріологічну чашку, нагрівають до 35 - 40 °С і через 10 хв виявляють значну кіль-кість сіро-білих кліщів, які мають вигляд рухливих крапок. Кліщів переносять на предметне скло у краплю з водно-гліцериновою сумішшю (1 : 1) І під мікро-скопом уточнюють попередній діагноз.

Хейлетіоз кролів

Хвороба кролів спричинюється кліщами Cheyletiella parasitivorax родини Cheyletidae і характеризується дерматитами, випаданням шерсті та схудненням тварин.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки хвороби та проводять лабораторне дослідження зіскрібків шкіри. Хейлетіоз диференціюють від сифункулятозу.



Варооз бджіл

Хвороба спричинюється кліщами Varroa jacobsoni надродини Gamasoidae і характеризується масовою загибеллю личинок, лялечок, та дорослих бджіл.

Збудник має склеротизоване, сплюснуте в дорсовентральному напрямку тіло. Самка завдовжки 1 - 1,8 мм, завширшки 1,5 - 2 мм, коричневого або темно-коричневого кольору має 4 пари шестичленистих лапок, які закінчуються потужними присосками. На передніх лапках є набір спеціальних чутливих органів - сенсил, в основі яких розміщені нервові клітини. Вона має добре розвинену систему дихальних трубок - трахей. Молоді, не повністю склеротизовані самки рухаються боком. Самець сірувато-білого або слабо-жовтого кольору, 0,8-1 мм завдовжки і 0,7-0,9 мм завширшки. Ротовий апарат колючо-сисного типу.

Цикл розвитку. Кліщі розмножуються на бджолиному й трутневому роз-плодах. Самка після живлення проникає до бджолиних та трутневих комірок, де відкладає білуваті яйця розміром 0,5 - 0,6 мм: у бджолині комірки 4 - 5, у трутневі -- 6 - 7. За одну добу виходить протонімфа, яка перетворюється на дейтонімфу та імаго. Цикл розвитку самки 5-6, самця -- 6-7 діб. Самки живуть влітку 2-3, взим-ку -- 6-8 міс. Кожна стадія кліща живиться гемолімфою. Вони добре помітні на тілі бджоли, особливо на білому фоні бджолиних і трутневих лялечок.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки і результати лабораторного дослідження живих бджіл та їхніх трупів, а також наявність воско-пергових крихт з дна вулика. Використовують спеціальний прилад, який складається з сітки, вставленої в скляну лійку, закріплену в штативі. Вона сполучена за допомогою гумової трубки з короткою скляною трубкою такого самого діаметра, на кінці якої гумовим кільцем зафіксовано марлю. Гумова трубка має затискач. Пробу бджіл вмішують у лійку і заливають 1%-м водним розчином прального порошку, помішують скляною паличкою впродовж 3-5 хв. Потім затискач послаблюють і розчин зливають. Промивають цим або таким самим новим розчином пробу 2-3 рази, знімають марлю і розглядають її на наявність кліщів.

Дослідження можна проводити безпосередньо на пасіці: в тарілку або чашку наливають гарячої води (температура 70 °С) і додають 2 -3 г прального порошку. В цей розчин всипають бджіл або їхні трупи, помішуючи впродовж 1 - 2 хв. Кліщі, які відпали, добре помітні на білому фоні.

Варооз диференціюють від браульозу, американського та європейського гнильцю, парагнильцю, мішечкуватого розплоду, вірусних хвороб.

Акарапоз бджіл

Хвороба бджіл спричинюється кліщами Acarapis woodi родини Tarsonemidae і характеризується масовою загибеллю.

Збудник. Самка має овальне тіло білого кольору, розміром 0,1-0,2 мм, силь-носплюснуте в дорсо-вентральному напрямку. Трахейна система добре розвинена. Стигми відкриваються по боках ротового апарату. Лапки спрямовані вперед і виконують функцію дотику. Друга й третя пари п'ятичленистих лапок закінчують-ся двома кігтиками і круглим присоском, призначені для ходіння. Четверта пара лапок тричлениста і закінчується чотирма довгими щетинками. Самець не має трахейної системи, дихає всією поверхнею тіла. Кліщі малорухливі, паразитують у трахеях робочих бджіл, маток і трутнів. Живляться гемолімфою. В трупах бджіл кліщі живуть 5 - 6, у воді 2 - 3, у вазеліні -- 10 - 12 діб.

Цикл розвитку. Кліщі у своєму розвитку проходять стадії яйця, личинки, протонімфи, дейтонімфи та імаго впродовж 7-9 діб.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки і результати лабораторного дослідження хворих бджіл та їхніх трупів. Живих бджіл умертвляють парою ефіру або заливають 5%-м розчином лугу. Після цього трупи ретельно промивають у водопровідній воді і висушують на фільтрувальному папері. Дослідження проводять методом індивідуального розтину або компре-сорної діагностики. У разі індивідуальної діагностики бджолу кладуть на спинку в лабораторну чашку, заливають парафіном і закріплюють ентомологічними гол-ками. Чашку вмішують на предметний столик бінокулярного мікроскопа і під візуальним контролем препарувальною голкою відривають голову разом з пер-шою парою лапок. Знаходять обірвані кінці першої пари грудних трахей. Для їх відділення надривають хітин середнього членика грудей і відвертають його в боки. Звертають увагу на стан трахей. Характерна наявність потемніння, окремих жовтих і коричневих плям, чорних ділянок, які розпались. Відділяють трахею і вмішують її в краплю води на предметному склі, накривають покривним скельцем і розглядають препарат під мікроскопом. Виявляють кліщів на різних стадіях розвитку.

У разі масового дослідження бджіл застосовують компресорний метод. Вміст грудної порожнини комах вичавлюють пінцетом або роблять зрізи з середньої частини грудей, вміщують їх на компресоріум і розглядають під мікроскопом.

Акарапоз диференціюють від американського та європейського гнильцю, парагнильцю, вірусних хвороб, мішечкуватого розплоду.

Сенотаїніоз бджіл

Хвороба спричинюється паразитуванням на медоносних бджолах личинок мух Senotainia tricuspis родини Sarcophagidae і характеризується масовою загибеллю бджіл.

Збудник. Самка мухи сенотаїнії 5 - 8 мм завдовжки, попелястого кольору з широкими білими смугами на голові. Вусики й передня частина голови жовті. Мухи поселяються на узліссі соснових лісів. Личинки живуть в органічних рештках, деякі з них є паразитами.

Біологія. Мухи з'являються на початку літа біля гнізд джмелів або на даху вулика. Одна самка відкладає 200 - 300 личинок. Вона інвазує дорослих бджіл, які вилітають, на льоту або в стані 1 - 3 м від місця вильоту. На тілі бджіл у ділянці з'єднання голови з грудьми через кожні 6 - 10 с муха відкладає личинок. Вони білого кольору, веретеноподібної форми, мають 13 сегментів. Через 15 хв личинка проникає в груди бджоли і розміщується під слинними залозами. Жи-виться м'язами впродовж 3-4 діб. У трупі бджоли паразитує 5-7 діб, поїдає увесь її вміст і виходить на поверхню. Проникає в ґрунт на глибину від 1 до 20 см і перетворюється на лялечку. Ця стадія перезимовує, а навесні вилітає імаго.

Діагностика. Личинок мух виявляють у грудях бджіл методом компресо-рного дослідження або з 20 - 30 свіжих трупів комах готують суспензію. Про-пускають її крізь сито, центрифугують, а осад розглядають під мікроскопом.

Блощиці, таргани, молі.

Клопи -- тимчасові ектопаразити птахів, лабораторних тварин, людей. Належать до ряду Hemiptera (напівтвердокрилі), їх налічують до 25 тис. видів. Ве-теринарно-медичне значення мають кровосисні клопи родини Сіmесіdaе видів: Сіmех lecturalis (постільний клоп), який поширений усюди, а також С columbarius (голубиний клоп) -- у південних регіонах. У країнах з тропічним кліматом трапляються окрилені (поцілункові) клопи родини Reduvidae і Роlyctenidae. Вони живуть біля гнізд і нір тварин, часто залітають у приміщення людей, їхні укуси та кровоссання тварини й люди не відчувають.

Біологія. Клопи нападають на тварин і людей зазвичай уночі, а іноді й вдень. Живляться самці та самки кров'ю. Імаго може голодувати до 6 міс, личинки - до 1,5 року. Самка впродовж життя відкладає до 500 яєць, які спочатку мають білий колір, а потім жовтий, овальної форми, з кришечкою на одному з полюсів.

Діагностика. Клопів знаходять уночі на птиці або в гніздах. Біля кролячих кліток, курячих гнізд відчувається характерний запах, що йде від клопів.



Список використаної літератури

1. Методичні вказівки для лабораторно-практичних занять з паразитології та інвазійних хвороб с-г тварин. Розділ „Цестодози”, Дніпропетровськ 2000 р .

2. Методичні вказівки до лабораторно-практичного заняття з паразитології та інвазійних хвороб тварин. Розділ „Трематодози”, Дніпропетровськ 1997 р.

3. Методичний посібник для проведення лабораторно-практичних занять з паразитології сільськогосподарських тварин з розділів „Нематодози” і „Акантоцефальози”, Дніпропетровськ 2003.

4. Методичні вказівки для лабораторно-практичних занять. „Стронгілятози, при яких збудники локалізуються в органах дихання”, Львів 2001.

5. Паразитологія та інвазійні хвороби тварин / В.Ф.Галат, А.В.Березовський, М.П.Прус, Н.М.Сорока; За редакцією В.Ф.Галата - К.: Вища освіта, 2003.

6. Паразитология и инвазионные болезни сельскохозяйственных животных / К.И.Абуладзе, Н.В.Демидов, А.А.Непоклонов и др.; Под ред. К.И.Абуладзе. 3-е изд. перераб. и доп. - М.:Агропромиздат, 1990.

7. Практикум по диагностике инвазионных болезней сельскохозяйственных животных / К.И.Абуладзе, Н.В.Павлова, В.И.Потемкин и др.; Под ред. К.И.Абуладзе. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Колос, 1984.

8. Навчально-практичний посібник. „Акарологічні дослідження тварин та акарициди” / І.Д.Юськів - Л.: Каменяр, 1998.

9. Навчальний посібник. „Ветеринарна протозоологія” / І.Д.Юськів; під ред. К.В.Секретарюка - Л.: Каменяр, 1997.

Размещено на Allbest.ru