32

Размещено на http://www.allbest.ru/

32

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Овес як культурна рослина почав використовуватись людиною пізніше, ніж пшениця, ячмінь та просо.

Народногосподарське значення. Овес -- цінна зернофуражна культура. Зерно його, крім білків і вуглеводів, містить багато жирів та вітамінів. Воно є цінним концентрованим кормом для коней і молодняка великої рогатої худоби, а також для свійської птиці.

Найстаріші рештки зерен вівса були виявлені в свайних будівлях бронзового віку на території теперішньої Швейцарії, Франції і на Датських островах.

Гадають, що скіфи, серед яких були і слов'янські племена, ще до приходу в Причорномор'я сарматів (близько 2400-- 2300 років тому) почали запроваджувати в культуру поряд з іншими зерновими злаками також і овес.

Походження вівса пов'язують з найдавнішими культурами-- ^Лячменем, пшеницею (полбою). У посівах цих культур овес зустрічається як засмічувач.

З перенесенням основних культур на Північ та в гірські місцевості овес, як менш вибагливий до умов вирощування, краще пристосовувався до цих районів, витиснув багато рослин і став самостійною культурою, яку почали вирощувати для харчування. Так у різних місцях ввійшли в культуру різні сорти вівса.

Перші згадки про культуру вівса знаходимо в записах грецького лікаря Дієйхиса, який жив в IV віці до нашої ери. В творах грецького філософа Теофраста (370--285 роках до нашої ер згадується овес як лікарська рослина.

В творах Плінія (79--23 роках до нашої ери) вперше говориться про овес як культуру германців. Колумелла, сучасник Плінія, писав, що овес вирощувався в ті часи не тільки на зерно, але й на зелений корм. У древніх германців до V--VI вв. нашої ери овес був основною продовольчою рослиною. У літописах та в інших письмових джерелах часів-Київської Русі, які збереглися до наших днів, овес вперше згадується в Х віці.

У Древній Русі овес вирощували поряд з пшеницею, житом, горохом, просом і використовували його як на корм тваринам, так і для харчування людей. Згодом овес став однією з найважливіших зернофуражних культуру

Внаслідок меншої вимогливості' вівса до умов вирощування порівняно з ячменем в країнах Західної Європи з високорозви-неним тваринництвом по площі посіву він займає перше місце серед зернофуражних культур. Овес сіють майже в усіх районах нашої країни, але основні площі посіву вівса зосереджені, головним чином, у північній нечорноземній смузі та в центральних чорноземних районах. Значні площі під вівсом зайняті в Сибіру, на Далекому Сході та Україні.

На Україні площі посіву вівса за останні роки також значно зменшились. У 1965 році овес займав на Україні 566,3 тис. гектарів, що становить 3,5%. від площі посіву всіх зернових культур. Найбільші посівні площі вівса у Чернігівській, Житомирській, Київській, Волинській та Сумській областях. На значних площах сіють овес у західних областях України. У південних районах на-шої республіки вівса сіють небагато. В Кримській області посіви йоuо зосереджені в основному в зоні передгір'я. Урожайність вівса часто буває вища, ніж ярої пшениці та ячменю.

Середній врожай зерна вівса зі світової площі посіву становив за 1963--1964 роки 14,4 ц/га, що на 0,2 ц/га більше, ніж ячменю, на 2,6 ц/га більше пшениці і на 1,5 ц/га більше, ніж жита. В умовах Полісся України овес не поступається перед ячменем по врожайності. Так, на Бородянській сортодільниці Макарів-ського району Київської області в середньому за 10 років (1953--1962) урожай зерна вівса становив 23,0 ц/га, а ячменю 23,1 ц/га.

В останні роки високі врожаї вівса вирощують не л,ише окремі колгоспи, а й ряд районів у цілому. Так, колгоспи Білоцерківського і Сквирського районів Київської області у 1964 році виростили врожай вівса в середньому по 20,9 ц/га.

Овес вирощують і в травосумішках на сіно та зелений корм, висіваючи разом із викою, горохом, люпином. За поживністю 100 кг сіна вівса дорівнює -- 48, соломи-- 31, полови -- 40 корм. од. На 1 корм» од. в зерні перетравного протеїну припадає 80 г, у зеленій масі -- 150, полові--60 і в соломі -- 45 г. Солома і полова вівса містять у два рази більше кальцію, ніж солома жита та пшениці»

Зерно вівса має не лише кормове, а й продовольче значення. Воно містить 12--13 % білка, 40--45 -- крохмалю, 4--5% жиру та багато вітамінів. У білках зерна вівса є багато амінокислот -- лізину, триптофану, аргініну. Його використовують для виробництва круп, печива, кавових напоїв та інших продуктів, а також у дієтичному і дитячому харчуванні. Поживність 1 кг вівса прийнято за 1 корм. од.

Високі врожаї вівса одержують і за кордоном. Так, середній урожай зерна вівса в Англії становить більше 25 ц/га, в Голландії _ 30--32 ц/га, в Данії -- 32--33 ц/га.

Наведені приклади вказують ;на можливість значного підвищення врожайності вівса в кожному господ арстві і в цілому ло України.

Овес є однією з важливіших зернофуражних культур. Його здебільшого вирощують на зерно, причому в господарстві використовують як цінний корм солому та полову. В повітряно-сухо-му зерні вівса звичайно міститься 12--17%. води та 83--88% сухої речовини.

Органічні сполуки, що входять до складу включають білки, жири, вуглеводи (крохмаль менти і вітаміни сухої речовини, та цукри).

Важливою складовою частиною зерна є білок. За кількістю білка в зерні овес серед зернових культур поступається лише пшениці.

Кількість білка у зерні вівса у великій мірі залежить від умов вирощування. Так, за даними дослідів, вміст білка у зерні вівса сорту Орел становив: при вирощуванні в Ленінградській області -- 10,4%, Актюбінській -- 13,4, в Краснодарському краї -- 15,5, а у Волгоградській області на богарі -- 17,6 і в по-ливних умовах -- 16,3%.

За даними Ю.І. Кирилової, вміст білка в зерні вівса, вирощеного на осушених болотах низинного типу, досягав у різних сортів 13,3--21,6%. і був на 20--50% вищим, ніж при вирощуванні на мінеральних дерново-підзолистих грунтах.

За своїм фракційним складом білок вівса відрізняється від білків інших злакових культур. Так, на долю альбумінів у вівса припадає 15% від загальної кількості білка в зерні, в той час як у жита -- 25, а кукурудзи -- 6--14%..

Овес -- культура помірного, досить вологого клімату, Значні площі він займає у районах достатнього зволоження Росії, Білорусі, поліських і лісостепових районах України. У Карпатах овес вирощують до висоти 1200 м над рівнем моря. Серед фуражних культур на Поліссі, зокрема на торфових болотах, у гірських районах Карпат овес за врожайністю перевищує ячмінь, а в лісостепових -- поступається перед ним.

Глобулінів у вівса 12--24%., у жита 15, у пшениці 20%. Глютеіншів у вівса 40%, тоді як у жита 17, ячменю 27, пшениці 25%.

За своєю біологічною цінністю білки вівса перевищують білки кукурудзи, ячменю і навіть пшениці. Білок зерна вівса в своєму складі має, за даними Цаінава Н.Г., 5 незамінних амінокислот (треоінін, аргінін, фенілаланін, лейцин та гістидин) та 8 інших амінокислот.

Не виявлено в зерні вівса таких важливих амінокислот, як лізил, валін та метіолін.

Кількість амінокислот в зерні вівса, як і хімічний склад його в цілому, залежить від грунтово-кліматичних умов, удобрення, прийомів вирощування тощо.

Наприклад, у вегетаційному досліді, проведеному в 1963 році (Н. Г. Цанава), спостерігалось значне збільшення вмісту амінокислот в зерні вівса під впливом збільшення дози внесення азоту, а також від зменшення дози фосфору .

Зерно вівса, порівнюючи з іншими хлібними злаками, містить більше жиру та клітковини, а зародок його -- близько 25% жиру. Дуже важливою складовою частиною зерна вівса є вуглеводи і в першу чергу крохмаль. Крохмаль вівса має особливу будову. Розклад його до декстрину і далі -- до мальтози під дією діастазу проходить значно скоріше, яіж крохмалю інших злаків.

1. Господарсько-біологічні характеристика культури

1. Морфологія вівса

Коренева система вівса мичкувата. Воїна складається з первинного (зародкового) та вторинного (приросткового) коріння. При проростанні насіння звичайно утворюється 3-- 6 первинних корінців і зрідка два або більше. Ці корінці, як і всі інші, вкриті численними тонкими кореневими волосками.

Вкорінюється овес швидше, ніж інші хліба. Через 2--6 днів після появи сходів з колеоптильного вузла починає утворюватись колеоптильне коріння, а через деякий час після цього від зближених підземних стеблових вузлів -- вторинне коріння.

Вторинне коріння розгалужується, утворюючи коріння другого, третього і т. д. порядку. Слід відмітити, що Інтенсивність розгалуження коріння у вівса більша, ніж у пшениці, але менша, ніж у ячменю.

Вторинне коріння розходиться від основи стебла по всіх напрямках, переважно у верхньому шарі грунту. Проникає коріння в грунт на глибину 110--170 см та вбік до 90 см. Загальна довжина коріння однієї рослини вівса, за даними Ф. В. Бистрикова, дорівнює 1279 м, тоді як у ячменю -- 1069 м і у пшениці -- 453 м.

Вага загальної маси .коріння вівса становить 70--85% від ваги надземної маси рослин. Так, наприклад, при врожаї зерна 15,7 ц/га і соломи 24,8 ц/га в грунті залишається 34 ц кореневої системи вівса.

Коріння вівса характеризується більшою інтенсивністю дихання і більшою ємкістю вбирання катіонів. Так, якщо 1 г коріння вівса за 24 години виділяє СОг в одному з дослідів 60,5 см³, у ячменю -- 36, у жита -- 56, а у пшениці -- 38,0 см³. Ємкість вбирання катіонів у вівса становила 22,8, а у ячменю 12,3 мг-екв. на 100 г повітряно сухої маси.

Стебло вівса -- соломина, циліндрична, пустотіла, як правило, не здатна до розгалуження, розділена на міжвузля твердими потовщеннями або вузлами. Найнижчі міжвузля пай-коротші, а самі верхні -- найдовші. У більшості сортів звичайного посівного вівса вузли не опушені і мають зелене або антоціанове забарвлення. Довжина стебла у різних сортів різна, до того ж вона дуже змінюється від умов вирощування.

Ботанічна характеристика. Коренева система у вівса добре розвинена і характеризується високою засвоювальною здатністю. Стебло має сім міжвузлів. Нижні міжвузля короткі (1--3 см), а верхні -- довгі (ЗО--60 см). Висота стебла-- 110--115, товщина --4--4,5 см. На відміну від інших хлібів першої групи, вушок на листках вівса немає.

Волоть буває розлога і стиснена (одногрива). На кінцях розгалужень утворюється по одному колоску. Колоски двотриквіткові, лише у голозерних форм -- багатоквіткові, В остистих форм до спинного боку зовнішньої або нижньої квіткової луски прикріплюється остюк, але не на всіх колосках. У сухі роки утворюється більше остистих колосків, ніж у вологі (рис. 21, 22).

Зернівка покрита волосками, які на верхівці утворюють чубок. У більшості сортів зернівки плівчасті, причому плівки не зростаються Із зернівкою. Плівчастість зерна дуже коливається, найчастіше від 22 до 34 %. Маса 1000 насінин-- 22--40 г. Забарвлення зерна (квіткових лусок) буває біле, жовте, сіре та коричневе

Вирощують два види вівса: посівний і візантійський або середземноморський. У деяких місцях в Україні та в Білорусі переважно у вигляді домішки росте овес піщаний. Як засмічувачі вівса трапляються вівсюг звичайний і південний , Вони відрізняються від культурних форм наявністю підківки, яка утворюється в основі зернівки і зумовлює швидке обсипання зерна при достиганні. У звичайного вівсюга підківки є в основі кожної зернини, а у південного -- тільки в нижнього зерна. Крім того, зерно вівсюга опушене

У візантійського вівса зерно крупне, основа його скошена у вигляді підківки й опушена. При випаданні зерна з колоса стрижень другого зерна ламається внизу або посередині й частково залишається на верхньому зерні. Візантійський овес посухостійкий, може витримувати м'які зими; деякі форми його стійкі проти грибних захворювань. Піщаний овес в Україні трапляється як засмічувач посівного вівса та інших культур. Він має дрібне зерно переважно сірого забарвлення з двома остеподібними відростками (стригами) на верхівці квіткових лусок. Нижня квітка в колоску сидить на ніжці. Стебла цього виду часто залишаються зеленими при повному достиганні зерна.

У посівного вівса друге зерно відламується зверху свого стрижня, який залишається цілим при нижньому зерні. Остюк у колоску один або його зовсім немає.

Різновидності вівса посівного поділяють на три групи:

gгех. diffusae Могdv. із плівчастим зерном і розлогою волоттю;

gгех. огіеntalis Могdv. із плівчастим зерном і стиснутою волоттю, гілочки якої спрямовані в один бік;

gгех. nudae Могdv, -- із голим зерном .

Біологічні особливості вівса

Відношення до світла. Овес невибагливий до тепла. Насіння проростає при температурі грунту 1--2 °С. Сходи добре переносять приморозки 3--4 °С. У період від цвітіння до наливання зерна оптимальна температура повітря становить 15--22 °С. Овес найбільш вологолюбний серед хлібних злаків, транспіраційний коефіцієнт його 431. Найбільше рослини використовують вологу в період виходу в трубку -- викидання волотей, Тривалість вегетаційного періоду різнив сортів коливається від 85 до 130 днів. Посуха та суховії дуже шкодять рослинам. Овес -- культура довгого дня, він менш вибагливий до грунтів, ніж інші хлібні злаки, витримує кислі грунти, а солонцюваті мало придатні для його вирощування.

За даними К.Н. Керефова, на Кабардинській селекційній станції виведені сорти озимого вівса, що відносяться до виду посівного вівса, які при весняному посіві .не викидають волоті. У цих сортів стадія яровизації проходить за 28--55 днів при температурі від 0 до 10°.

Під час проходження стадії яровизації відбувається диференціація зачаткового стебла на вузли, міжвузля та закладається суцвіття.

Другою стадією розвитку є світлова стадія. Під час цієї стадії розвитку відбувається диференціація осі суцвіття та утворення органів квіток. На другій стадії розвитку рослини вівса чутливі до тривалості освітлення. Більшість форм посівного вівса нормально проходить світлову стадію при довгому дні. При вирощуванні їх на 14-годинному дні викидання волоті дуже затримується, а у деяких сортів навіть зовсім не настає.

Поряд з цим є і сорти з короткою світловою стадією, які зустрічаються як серед південних форм ( наприклад, сорт Кримський), так і серед північних. Візайтійський овес має коротку світлову стадію. В цілому звичайний овес має значно довшу світлову стадію, ніж ячмінь. Під час світлової стадії на рослинах вівса формуються волоті. У цей період розвитку рослин великого значення набуває вологість грунту. Дослідами В.П. Новикова встановлено, що недостача вологи в грунті під час проходження рослинами світлової стадії призводить до затримки розвитку волотей і утворення невеликих волотей з малою кількістю гілочок першого і другого порядку. При цьому значна кількість колосків не розвивається, внаслідок чого врожай різко знижується. У зв'язку з цією біологічною особливістю вівса стає ясною важливість агротехнічних заходів, застосування яких сприяє нагромадженню та збереженню вологи в грунти при вирощуванні вівса.

Закінчується світлова стадія появою тетрад пилку у квітках середньої частини волоті.

Для рослин вівса має значення не лише тривалість освітлення, але і його інтенсивність. Вимогливість рослин вівса до інтенсивності освітлення буває неоднаковою в різних фазах розвитку.

Як вказує 3.Д. Бараннікова, світлова стадія вівса може проходити при послабленій інтенсивності освітлення. Високої інтенсивності освітлення овес потребує під час утворення в квітках перших тетрад пилку; після утворення тетрад пилку у всіх квітках потреба у високій інтенсивності освітлення знижується. Період формування тетрад пилку є критичним по відношенню до інтенсивного освітлення і продовжується близько10 днів. Цей період, на думку того ж автора, є третьою стадією розвитку рослин і характеризується швидким ростом волоті в довжину та гнтенсивним нагромадженням сухої речовини. Недостатнє освітлення рослин у цей період призводить до стерильності квіток.

У дослідах канадських дослідників Гфеллера і Гулдена при штучному освітленні овес достигав і давав зерно при інтенсивіності світла 16000 люксів, але і при такому освітленні рослини не були повністю плідними. У пшениці та ячменю при такому освітленні плідність була високою.

При меншій інтенсивності освітлення викидання волотей у вівса значно затримувалось. Критичний період у вівса по відношенню до інтенсивності освітлення збігається з критичним періодом по відношенню до нестачі вологи.

Слід відмітити, що різні форми вівса потребують і різної інтенсивності освітлення. Так, наприклад, візантійському вівсу потрібна менша інтенсивність освітлення, .ніж посівному.

Вимоги до тепла. Овес належить до рослин, не вимогливих до тепла. Вимоги його до тепла в різних фазах росту різні. Насіння вівса, яке увібрало відповідну кількість води, проростає вже при температурі 1--2°, але оптимальною температурою для проростання вважається 15--25°, а при 30° воно припиняється.

При зниженій температурі (+5, +10°) приріст ростків затримується, але така температура сприяє створенню густої, добре розвиненої кореневої системи. Підвищення температури негативно впливає на ріст кореневої системи, а завдяки цьому і на врожай, але в меншій мірі, ніж на інші зернові хліба. Менша чутливість вівса до підвищення температури при формуванні кореневої системи може бути однією з причин і менш різкого зниження врожаю при запізненні з його посівом, діж у пшениці.

Сходи вівса добре переносять весняні приморозки мінус 3-- 4°. Насіння, яке тільки наклюнулось, витримує значно нижчу температуру. У міру дальшого розвитку рослини стають все чутливішими до низьких температур, мінус 2° під час цвітіння є для них згубні. Найбільший добовий приріст під час кущення буває при температурі 16--26°. Жарка погода в цей період шкідлива для вівса.

Як вказує Р.С. Линарь, підвищення температури грунту зверх 20°С при оптимальному рівні мінерального живлення негативно впливає на синтез хлорофілу в листках вівса, і навпаки, на бідних грунтах, а також при надмірному Вінесенні добрив таке підвищення температури грунту сприяє більшому накопиченню хлорофілу.

У період від цвітіння до наливу зерна сприятливою температурою можна вважати 15--22°. Дні з температурою 30° і вище дуже небезпечні, особливо коли така погода триває декілька днів підряд. Висока температура; дуже небезпечна також і під час наливу та достигання зерна.

Як встановлено дослідами проф. В.Р. Зеленського, на Саратовській дослідній станції при температурі 38--40° уже через 4--5 годин із замикаючих клітин продихів зникає крохмаль, внаслідок чого у рослин порушується регулювання випаровування і /настає запал.

Характерними ознаками запалу є засихання кінців листя, яке при цьому залишається зеленого кольору, а також засихання колоскових лусок, які внаслідок запалу стають білими.

Порівняно з іншими хлібами овес посівний менш стійкий проти запалу. Так, у ярої пшениці в тих же дослідах клітини продихів паралізуються при температурі 38--40° лише через 10--17 годин, а у ячменю -- через 20--35 годин. Візантійський оівес, який у період плодоутворення вибагливий до тепла, відзначається підвищеною стійкістю проти спеки.

Вимоги до вологи. Серед зернових хлібів овес найбільш вологолюбна рослина. Насіння вівса при набуханні вбирає 59,8-- 76,3% води від своєї ваги, тоді як насіння ячменю --48,2--57,4, а пшениці -- 46,6--47,7%. У грунті з недостатньою кількістю вологи насіння вівса проростає довго і сходи бувають недружні. При дуже вологому грунті сходи також затримуються.

Після появи сходів для свого нормального росту та розвитку рослини вівса потребують значної кількості води.

Про відносну вимогливість рослин до вологи в деякій мірі можна судити по транспіраційному (Коефіцієнту, який у вівса вищий, ніж у ячменю та пшениці. Транспіраційний коефіцієнт вівса в дослідах Безенчуцької дослідної станції дорівнював 431, тоді як у ячменю -- 382, а у пшениці -- 411.

Треба мати на увазі, що транспіраційний коефіцієнт може змінюватись залежно від температури, відносної вологості повітря, сили вітру та інших причин. Великий вплив на величину транспіраційного коефіцієнта має кількість поживних речовин та вологи в грунті. У дослідах акад. Д. М. Прянишникова внесення повного мінерального добрива істотно вплинуло на транспіраційний коефіцієнт вівса при різній вологості грунту.

З даних цієї таблиці можна зробити висновок, що, створюючи кращі умови живлення, можна в деякій мірі знизити транспіраційний коефіцієнт вівса і тим самим примусити його економніше витрачати вологу. Дослідами Харлстеда і Шенка, проведеними в США у 1960--1961 роках, встановлено, що сорти вівса можуть досить істотно розрізнятись по транспіраційному коефіцієнту. Це Вказує на можливість створення нових сортів які економічно витрачали б вологу з ґрунту. від кількості, що засвоюється за весь вегетаційний період, а ячмінь встигає до кінця кущення засвоїти майже 50%, а до виходу в трубку 60--75% поживних речовин. Цим в основному і пояснюється менша вимогливість вівса до грунту, ніж ячменю.

Вегетаційний період. Тривалість вегетаційного періоду в сортів вівса, що вирощуються в нашій країні, коливається в межах від 75 до 120 днів. Тільки у сортів, які висівають під зиму, вегетаційний період значно більший.

Не залишається постійним продовження вегетаційного періоду і для окремого сорту: вона змінюється в залежності від умов вирощування. В залежності від перелічених факторів вегетаційний період одного й того ж сорту буває неоднаковим не лише в різних географічних пунктах, але навіть в одній місцевості.

Основним фактором, який впливає на тривалість вегетаційного періоду, поряд з освітленням, вологою та живленням є температура. З підвищенням температури, при наявності інших факторів, вегетаційний період скорочується. Збільшення тривалості світлового дня при інших рівних умовах скорочує період від сходів до викидання волоті.

При збільшенні вологості грунту і повітря вегетаційний період подовжується, підвищені дози азотних добрив також подовжують його, а фосфорні та калійні -- скорочують.

Тривалість всього вегетаційного періоду залежить від довгочасності окремих фаз розвитку, з яких він складається. Фаза посів -- сходи є початком життя рослини. У цей час відбувається набубнявіння і насіння, його проростання та вихід ростка на поверхню.

При проростанні вівса в першу чергу розвиваються зародкові корінці, звичайно від 3 до 6, а потім з верхньої частини зародка виходить росток або зародковий стебловий пагін. Він одягнутий тонким прозорим листочком -- колеоптиле, який захищає росток від пошкодження.

При виході ростка ,на поверхню грунту колеоптиле розривається і з'являється перший зелений листок. За сприятливих умов сходи вівса з'являються на 6--7-й день після посіву, при пониженій температурі -- на 11--12-й день, а іноді і пізніше. На відміну від інших хлібів у вівса ріст підземної частини головного стебла відбувається не тільки за рахунок видовження першого міжвузля між колеоптильним вузлом і вузлом кущення, а в першу чергу за рахунок видовження епікотилю -- частини стебла, що лежить нижче колеоптильного вузла.

У зв'язку з цим у вівса колеоптильний вузол знаходиться не в основі підземної частини стебла безпосередньо біля насіння, як у рослин інших зернових колосових культур, а виноситься ближче до поверхні грунту, вище Від насінини. Завдяки цьому при посіві на значну глибину колеоптиле у вівса завжди коротше, ніж у інших злаків.

З колеоптильного вузла розвивається первинне коріння, а через деякий час від зближених підземних вузлів стебла (вузла кущення) розвивається вторинне коріння. Через 10--15 днів після появи сходів, коли звичайно бувають розвинуті 3--4 листки, починається кущення. При цьому як з колеоптильного вузла, так і з вузла кущення утворюються нові пагони, які, виходячи з пазух листків, розвиваються так само, як головна стеблина. У фазі кущення посилено йде також утворення кореневої системи.

Овес кущиться сильніше, ніж яра пшениця, але слабкіше, ніж ячмінь. Здебільшого овес має продуктивну кущистість 1,5--2, тоді як у ярої пшениці вона дорівнює звичайно 1,2--1,5, а у ячменю -- 2,5--3. У зріджених посівах кущистість різко підвищується. Нестача поживних речовин та вологи зменшує кущистість. Ранній посів, неглибоке загортання ;насіння та помірна температура сприяють кущенню. Різні сорти мають різну схильність до кущення. Ще в період кущення утворюється соломина з дуже скороченими міжвузлями та з зачатковою волоттю. Через 10--15 днів після кущення починається вихід у трубку, тобто утворення соломини з видовженими міжвузлями. Першим видовжується нижнє міжвузля, а поступово за ним і інші міжвузля, одне за одним. Чим вище по стеблині розміщене міжвузля, тим воно з часом стає довшим.

З початком виходу в трубку дуже прискорюється ріст надземних органів та коріння. У цей період утворюється стеблове листя, внаслідок чого асиміляційна поверхня різко збільшується. Одночасно відбувається формування волоті.

Внаслідок видовження соломини з пазухи верхнього листка виходить суцвіття з уже сформованими колосками та квітками. Поява перших колосків з пазухи листка відмічається як фаза викидання волоті, що настає приблизно через 3 тижні після виходу в трубку.

Після викидання волоті з пазухи верхнього листка починається цвітіння. Першими зацвітають квітки в самих верхніх колосках, а в і наступні дні цвітіння розповсюджується до низу волоті та від кінців гілок до їх основи.

У межах колоска цвітіння починається з нижньої квітки і просувається до верхівки; продовжується воно 2--3 дні. Окрема волоть цвіте 5--8 днів.

За способом запилення овес належить до самозапильних рослин. Тип цвітіння у вівса розкрито квітковий, причому квіткові плівки розкриваються під час цвітіння іноді майже під прямим кутом. Приймочки та пиляки достигають одночасно. Під час цвітіння приймочки здебільшого .не виходять з квіткових плівок, а пиляки лопаються ще до того, як вийдуть з квітки. Іноді пиляки виходять на зовні, ще не лопнувши, і тоді їх розтріскування відбувається поза квіткою, і пилок в такому разі розноситься вітром. У зв'язку з таким типом цвітіння випадки перехресного запилення у вівса нерідко-спостерігаються у всіх його видів. Особливо високий процент природних гібридів (до 10%) зустрічається у голозерного вівса.

Природні гібриди утворюються не тільки від схрещування між рослинами в межах виду, але й між різними видами.

Під час цвітіння вівса ріст рослин продовжується. За даним,и М.М. Кулешоіва і Г.П. Лапцевич, у перші дні його цвітіння спостерігається ще значний ріст стебла, який згодом поступово уповільнюється і зовсім припиняється з закінченням цвітіння останніх колосків у волоті.

Після запліднення квіток внаслідок надходження поживних речовин до зав'язі відбувається налив зерна а згодом і його достигання. У зерен вівса відзначають три фази стиглості: молочну, воскову та повну.

Молочна стиглість настає здебільшого через 12--16 днів після цвітіння. Перехід від молочної стиглості до воскової у вівса відбувається швидше, ніж у інших хлібних злаків. Але волоть вівса достигає менш рівномірно, ніж колосся інших хлібних рослин. В снопах овес достигає гірше, ніж інші хліба, через що при надто ранньому збиранні одержують не вирівняне зерно. Достигають зерна в межах окремої волоті аналогічно тому, як відбувалося цвітіння: від верхньої до нижньої частини волоті.

Зерна, що утворилися у волоті першими, звичайно бувають крупнішими та найважчими.

Слід мати на увазі, що схожість насіння, яке тільки що достигло, буває дуже низькою.. Для того, щоб вона стала нормальною, потрібен період післязбирального достигання, який буває різної тривалості: у одних форм всього декілька днів, а у інших -- значно довший. Більш тривалий період післязбирального достигання у південних форм. Короткий період після збирального достигання є негативною властивістю сорту, оскільки насіння таких сортів здатне зразу ж після достигання за дощової погоди проростати у валках і снопах. Післязбиральне дозрівання можна в разі потреби значно прискорити навіть у насіння, зібраного в молочно-восковій стиглості,-- прогріванням протягом 2--3 днів при температурі до 50°С або охолодженням до температури +5° протягом 3 днів.

2. Технологія вирощування культури в господарстві

Попередники. Кращими попередниками є зайняті пари після зернобобових культур (особливо горох) та після багаторічних трав. Не рекомендується висівати після суданської трави, сорго, кукурудзи на зерно, соняшнику, які пізно звільняють поле та висушують і виснажують ґрунт на значну глибину.

Рекомендовані сорти: Астор, Буг, Кубанський, Альф, Плонез, Факір, Синельниківський 68, Скакун, Чернігівський.

Підготовка ґрунту. Лущення потрібно провести зразу ж після збирання попередника на глибину 6-8 см дисковими лущильниками ЛДГ-5А, ЛДГ-10А, ЛДГ-15А або важкими дисковими боронами БДВ-3, БДВ-6,5.

Оранку проводять на глибину 22-25 см плугами ПЛН-3-35;

ПЛН-4-35, ПЛН-5-35 та ін. Перед оранкою необхідно внести органічні та мінеральні добрива, а при потребі провести вапнування ґрунтів. Органічні добрива вносяться розкидачами РОУ-6А, ПРТ-10-1, ПРТ-16М з розрахунку 20-25 т/га. Під основний обробіток ґрунту необхідно внести повну дозу фосфорно-калійних добрив з розрахунку 90-120 кг д.р. на 1 га, а на збіднілих ґрунтах додатково -- 20-30 кг д.р. азотних добрив. Для внесення мінеральних добрив використовуються машин 1РМГ-4, МВУ-0,5 М, МВУ-5 та ін.

Перед сівбою необхідно проводити передпосівний обробіток ґрунту за допомогою культиваторів КПС-4,0 або УСМК-5,4. Найкраще використовувати комбіновані ґрунтообробні агрегати типу «Європак-6000», «Скорпіон», «Компактор», «Борекс».

У боротьбі з комплексом шкідливих організмів першорядне значення мають агротехнічні заходи. Щоб запобігти масовому розмноженню багатьох видів шкідників і нагромадженню збудників інспекційних хвороб, не рекомендується розміщувати овес після стерньових попередників більше двох років підряд. При розміщенні вівса після стерньового попередника ґрунт до сівби необхідно утримувати під чистим паром не менше двох місяців, для чого урожай на цих полях збирають у першу чергу.

Особливу увагу слід приділяти своєчасному післяжнивному та передпосівному обробітку ґрунту на полях після збирання зернових колосових культур, які є попередниками озимої пшениці.

Обов'язковим заходом є завчасне протруювання насіння з метою знезараження від збудників сажкових хвороб і захисту проростків від ураження збудниками кореневих гнилей. Для протруювання застосовують препарати: Байтап універсал, 19,5% з.п. -- 2,0 кг/т (19,5%-й змочуваний порошок); Вінцит, 5% к.с. -- 2,0 л/т (5%-й концентрат суспензії); Вітавакс 200 ФФ, 34% в.с.к. -- 2,5 -3,0 л/т (34%-й водосуспепзійний концентрат); Дивіденд, 3%) т.к.с. -- 2,0 л/т (3% -- й текучий концентрат суспензії); Максім 0,25, 2,5%) т.к.с. -- 2,0 л/т; Раксіл, 2% з.п. -- 1,5 кг/т; Реал 200, 20%) т.к.с. -- 0,2 л/т.При загрозі масового пошкодження посівів шкідниками на початку свого розвитку рекомендується обробляти насіння препаратом Промет 400, 40%) мк.с. -- 2,0 л/т (40%) -- на мікрокапсульована суспензія).

Протруєння проводиться протруювачами ПСШ-5, ПС-10 А.

1. Місце в сівозміні

Вівсу, як маловибагливій до грунту культурі, здебільшого відводять у сівозміні останнє місце. Часто овес служить попередником багаторічних трав, які під нього підсівають. На піднятих цілинних луках та на осушених болотах овес висівають першою культурою.

У сівозмінах з зайнятими парами овес при посіві його з деякими зернобобовими культурами -- викою, горохом, пелюшкою, люпином широко використовується як парозаймаюча культура. Часто овес використовують як покривну культуру для багаторічних трав. Але він вважається гіршою покривною культурою, ніж ячмінь та яра пшениця, бо більш пригнічує розвиток трав. Вивченням впливу попередників на врожай вівса займалося багато науково-дослідних установ України .

Як видно з наведених даних, овес -- чутлива до попередників культура. Найбільш високі врожаї одержують при посіві його після картоплі, кукурудзи і зернобобових. Великий вплив на врожай вівса має також агротехніка попередників. Врожаї вівса при посіві по удобрених попередниках значно вищі, ніж по тих же попередниках, але не удобрених. Просапні культури є добрими попередниками для вівса, якщо догляд за ними був дбайливий.

Досить часто, особливо в південних районах, овес сіють після озимої пшениці. Більші врожаї при цьому .одержують після пшениці, що йшла по пару.

2. Обробіток ґрунту

Під овес застосовується така ж система обробітку грунту, як і під інші ярі зернові хліба. Вола повинна бути спрямована на підвищення родючості грунту, збереження та нагромадження вологи та поживних речовин, знищення бур'янів, шкідників та збудників хвороб і проведення сівби в лай-більш ранні та стислі строки.

Така система, як відомо, складається з лущення стерні, зяблевої оранки, раннього весняного боронування, передпосівної культивації та боронування.

Кожна з складових частин системи обробітку грунту має істотне значення для одержання високого врожаю вівса. Так, за даними Носівської дослідної станції, в середньому за 15 років одержало врожай вівса при посіві його без лущення стерні 11 ціга, а при застосуванні лущення --14,2 ц/га.

Важливе значення для врожаю вівса має своєчасність проведення зяблевої оранки. Багаторічними дослідами ряду дослідних станцій встановлено, що чим раніше зорати на зяб, тим вищий буде врожай вівса.

Застосовуючи ранню оранку в комплексі з іншими агротехнічними прийомами, часто одержують високі врожаї вівса. Дослідження останніх років показали, що (ранні строки зяблевої оранки навіть в південних районах не мають великого значення для вирощування високих врожаїв при умові, що лущення проведено своєчасно і якісно. Важливе значення має також глибина зяблевої оранки. Але слід мати на увазі, що в південних районах при недостатній кількості опадів глибока зяблева оранка призводить до надмірного висушування врожаю вівса. Практично у виробництві поглиблення оранки безпосередньо під овес не провадиться. Проте овес добре реагує на поглиблення орного шару і в тому випадку, якщо воно провадилось під його попередник. Зоране на зяб поле звичайно залишають на зиму незаборонованим. Але не скрізь і не завжди це буває корисно. Ще П.А. Костичев рекомендував для безсніжних районів, зокрема для Криму, боронувати зяб з осені, щоб запобігти висиханню грунту взимку. За даними кол. Українського н.д. інституту зернового господарства, при осінньому боронуванні зябу на півдні України зберігається більше вологи в грунті, ніж без боронування. Осіннє боронування зябу, за тими ж даними, буває тим більш ефективним, чим менше було опадів з осені. Якщо під час оранки грунт сухий і глибистий, то вирівнювання поверхні зябу провадять після осіннього дощу. Осіннє боронування зябу має значення для південних районів і як засіб, що зменшує вітрову ерозію грунту. У цих районах необхідне широке виробниче випробування цього прийому обробітку грунту. При підготовці грунту під овес на схилах з крутизною 7--9°, за даними Українського науково-дослідного інституту землеробства, найбільш ефективною є зяблева оранка з утворенням чистого мікрорельєфу. Особливо перспективною при цьому є оранка плугами з валкоутворювачами і ґрунтопоглиблювачами.

Як відомо, овес є найбільш вологолюбною культурою серед зернових культур. Для одержання високого врожаю вівса особливе значення має нагромадження та збереження вологи в грунті. Одним із важливих заходів по нагромадженню вологи є затримання снігу і талих вод. Овес у більшій мірі, ніж інші культури, терпить від суховіїв. Важливим засобом захисту посівів вівса від суховіїв є лісосмуги.

Весняний передпосівний обробіток грунту необхідно починати якнайраніше. Перш за все провадять закриття вологи шляхом боронування або шлейфування, залежно від окультуреності та механічного складу грунту. Слідом за закриттям вологи провадять культивацію на глибину загортання насіння з одночасним боронуванням.

Звичайно, під овес культивацію провадять на глибину 5--6 см, а в південних районах в сухі весни -- на глибину 7--8 см.

В окремих випадках, коли за зиму грунт мало ущільнився, можна обійтись без передпосівної культивації, провівши лише боронування.

У районах достатнього зволоження (західні області) на важких запливаючих грунтах провадять розпушування на глибину 12--15 см з одночасним боронуванням. Важкі ґрунти в умовах достатнього зволоження так злежуються, що культивації з боронуванням часто буває не досить.

При вивченні ефективності різних прийомів передпосівного обробітку ґрунту під овес на важких дерново-підзолистих ґрунтах у зональному н.-д. інституті зернового господарства нечорноземної смуги одержано такі результати .

Як видно з наведених даних, глибоке розпушування, а також переорювання зябу забезпечили в цьому досліді значну прибавку врожаю порівняно до культивації. Але при переорюванні засміченість посіву була значно більшою, ніж при глибокому розпушуванні. При переорюванні частина насіння бур'янів, яке було приоране восени, виноситься на поверхню.

Дослідами встановлено, що глибоке розпушування запливаючих грунтів весною культиваторами підвищує біологічну активність грунту, внаслідок чого утворюється більше нітратів, які сприяють підвищенню врожаю. У цих дослідах розпушування на глибину 15--17 см збільшило врожай вівса на 2,4 ц/га, порівнюючи з переорюванням. Підвищення врожаю при цьому зв'язане також з меншою засміченістю ділянок, якщо не провадилось весняне переорювання.

При передпосівній підготовці грунту, особливо коли провадиться глибоке розпушування зябу в сухі весни, застосовується коткування.

Удобрення овес слабше реагує на удобрення, ніж жито, ячмінь та озима пшениця, але трохи краще, ніж яра пшениця. Проведеними дослідами виявлено, що більш чутливим на внесення гною є жито, потім ячмінь, просо та озима пшениця. На кол. Харківській дослідній станції вивчалось відношення різних ярих зернових культур до спільного впливу післядії .гною та прямої дії мінеральних добрив. У цьому досліді в пар під озимину вносився гній по 20 г/га, а перед зяблевою оранкою під ярі культури вносились повні мінеральні добрива з розрахунку по 45 кг/га діючої речовини. У середньому за 6 років приріст урожаю зерна вівса від такого добрива дорівнював 34,5%, а ячменю -- 10^%.

В районах більш вологих у тих випадках, коли для вівса створені добрі умови вирощування, чутливість його на удобрення значно підвищується так, у дослідах Носівської дослідної станції при внесенні 20 т/га гною безпосередньо під овес одержано в середньому за ряд років зерна по 20,6 ціга, а без добрив тільки 15,8 ц/га. У дослідах, проведених Всесоюзним інститутом добрив, агротехніки та агрогрунтознавства, урожай вівса підвищувався від внесення повного мінерального добрива на підзолистих супіскових грунтах з 10,8 до 19,2 ц/га; на підзолистих суглинистих грунтах -- з 12,3 до 19,9 ц/га; на сірих лісових грунтах -- з 14,8 до 22,3 ціга; на деградованих та вилугуваних чорноземах -- з 16,3 до 26,4 ціга, а на глибоких та звичайних чорноземах---з 18,8 до 24,3 4/га. .

За даними Г.С. Кияка застосування повного мінерального добрива під овес на опідзоленому чорноземі в Озерах (Ровенська область) збільшило врожай зерна з 17,4 до 30,1 ціга, а внесення під овес N30, Р50, К40 після цукрових буряків, які були удобрені 40 г/га гною на лесовому суглинку в Ходорові (Дрогобицька область), збільшило врожай вівса з 24,3 до 38,0 ціга.

Слід мати на увазі, що різні сорти вівса також неоднаково реагують на удобрення. Добрива у нас використовуються головним чином під культури, які найбільш ефективно оплачують затрати на їх застосування. Овес, який у сівозміні розміщують замикаючою культурою або після просапних, добре використовує післядію добрив, внесених під попередник. Вивчення впливу післядії добрив на врожай вівса в польовій льонокартопляній сівозміні на дерново-підзолистому грунті.

Таблиця 8. Система обробки ґрунту під овес

Види робіт	Прийоми робіт	Машини для робіт	Сроки виконання	Агротехнічні прийоми
основний	Зяблева оранка	Т - 150, ПЛГ - 6- 35	Через 2-3 дні після збирання попередника	Глибина оранки 23 см. Загортання добрив і рослинних решток на глибину 10-12см.
Снігозатримання	Снігозатримання	Т - 150 СВУ- 2,6	Взимку	Снігові валки висотою 60 - 80 см, відстань між валками 6-10 см.
Передпосівний обробіток (весняний)	Закритя вологи	Т - 150 БЗСС - 1	Рано весною	Глибина 4 см в 2 сліди під кутом до напрямку оранки.
	Культивація 1	Т - 150 + КПС	У фізичну стиглість грунту	Глибина 12 см упоперек оранки
	Культивація 2	Т - 150+КПС -4 +БЗСС - 1	Через 10 - 12 днів після 1культивації	Глибина 10 см рух у поперек 1культивації, розпушення грунту
Передпосівний обробіток грунту	Культивація	Т - 150 , БЗСС - 1	Перед посівом	На глибину загортання насіння. Розпушення і вирівнювання ґрунту.

Підготовка насіння

Сівба високоякісним насінням є одним з найважливіших заходів одержання високого врожаю вівса. За загальносоюзним стандартом насіння вівса повинно відповідати таким вимогам. Щоб довести насіння вівса до посівних кондицій, його очищають як на простих, так і складних зерноочисних машинах.

Як відомо, зерно вівса дуже невиржняне -- нижнє в колоску значно крупніше, ніж верхнє. Продуктивність нижніх зерен також значно вища. Так, у дослідах кафедри рослинництва Сільськогосподарської академії ім. К.А. Тімірязєва при посіві крупним насінням (нижніми зернами) одержано врожай на 1,5 ц/га більший, ніж при посіві дрібнішим насінням.

Як показали досліди Шатіловської дослідної станції, рослини вівса, вирощені з крупнішого насіння, краще розвиваються і менше випадають під час вегетації від різних несприятливих умов, ніж рослини, вирощені з дрібного насіння .

Інтенсивний розвиток рослин, вирощених із крупного ваговитого насіння, пояснюється кращим живленням їх у перший період життя за рахунок більшого запасу поживних речовин уньому. Оскільки крупне насіння дає і більш дружні сходи, польова схожість його значно більша, ніж дрібного. Особливо різко це помітно на важких запливаючих грунтах. У Степу Української РСР сівба крупним насінням має ще й те значення, що його можна загортати в разі потреби глибше, щоб воно потрапило у вологий шар грунту. Перевага крупного вирівняного насіння порівняно до звичайного особливо різко буває виражена в несприятливі роки.

Як показують досліди н.-д. установ, використання на посів крупного насіння підвищує продуктивність рослин не лише впер ш й % ір і к, але і в потомстві. Важливим прийомом підвищення якості насіння є повітряно-теплове та сонячне його обігрівання. Особливо необхідним буває застосування цього прийому, якщо процес дозрівання насіння за осінньо-зимовий період ще неповністю закінчився. Повітряно-теплове та сонячне обігрівання насіння значно прискорює процес дозрівання, внаслідок чого підвищується енергія проростання та схожість, що сприяє одержанню дружних сходів. Перед сівбою насіння обов'язково протруюють.

Таблиця 9. Підготовка насіння до посіву

Види робіт	Прийоми робіт	Машини для робіт	Сроки виконання	Агротехнічні прийоми
очистка	До посівної очистки від домішок	ОВ - 10, 3 ВС - 106	Після збирання врожаю	Доведення зерна до посівної кондицій.
сортування	Вибір сорту	ОС - 1, ОСМ - 3	Після очистки	Після очистки
протруювання	Боротьба з хворобами	Іржа, борошниста роса.	Перед сівбою	Завчасно провести профілактику.

Сівба

Строки сівби. Сівбу вівса треба провадити якнайраніше. Легкими весняними приморозками сходи вівса не пошкоджуються. Невисока температура в період до кущення сприяє кращому розвиткові кореневої системи рослин. Як показують результати багаторічних дослідів, найбільш високі врожаї вівса одержують при ранніх строках сівби.

Особливо різко знижується врожай вівса при запізненні з сівбою в посушливих районах Степу. У цих районах характерною особливістю весняної погоди є швидке наростання температури та випаровування вологи з грунту.

Пізні посіви менш продуктивні тому, що недостача вологи в грунті призводить до неповних і недружних сходів, а рослини погано кущаться і утворюють менш розвинену кореневу систему.

Рослини пізніх строків сівби менш стійкі до різних несприятливих умов і більш уражуються хворобами та пошкоджуються шкідниками. Все це вказує на необхідність проведення сівби в ранні і стислі строки.

Способи сівби. Колгоспи і радгоспи сіють овес звичайним рядковим з міжряддями 12,5--15 см, вузькорядним та перехресним способами. Найкращі результати дає вузькорядний спосіб сівби з міжряддям 7,5 см. Цей спосіб забезпечує найбільш рівномірне розміщення рослин на площі, що значно поліпшує умови для повнішого використання рослинами вологи, поживних речовин та сонячного світла. Крім того, при такому способі сівби грунт краще затінюється рослинами, внаслідок чого пригнічується розвиток бур'янів І зменшується випаровування вологи.

Вивчення вузькорядного способу сівби вівса у нас почалось з часу організації найстаріших дослідних станцій. Шатіловська дослідна станція, провівши досліди в 1902--1905 роках, дала високу оцінку цьому способу сівби. У дальшому перевага його була доведена багатьма дослідним.и установами. За даними їх до-слідів, від застосування вузькорядного способу сівби можна одержати збільшення врожаю зерна в порівнянні із звичайним рядковим способом від 2 до 7 ц/га і більше.

Сівбу вузькорядним способом провадять спеціальними сівалками -- анкерними СА-48Б з міжряддями 7,5 см, дисковими СУБ-48 з міжряддями 7--8 см або льоновими. Деякі господарства використовують для сівби цим способом звичайні рядкові сівалки, встановлюючи їх у жорсткому з'єднанні так, щоб сошники задньої сівалки йшли в міжряддях передньої.

Якщо овес використовується як покривна культура для багаторічних трав, то сівбу краще провадити зерно-трав'яними сівалками СЗТ-47 або СЗТК-19 з міжряддями 7,5--15 см. Такісівалки дають змогу висіяти трави в міжряддя вівса. При цьому забезпечується оптимальна глибина загортання насіння як вівса, так і трав. При відсутності згаданих сівалок сівбу провадять звичайними сівалками. Іноді застосовують роздільну сівбу вівса і трав -- після сівби вівса підсівають трави, пускаючи сівалку поперек напрямку посіву вівса.

Норми висіву. Урожай з одиниці площі визначається середньою продуктивністю однієї рослини та кількістю рослин, вирощених на цій площі. Високі врожаї можна одержати лише при певній оптимальній густоті насадження рослин.

Густота насадження рослин залежить від того, скільки насіння висіяної на одиницю площі, тобто від норми висіву, від якості висіяного насіння, а також від якості підготовки грунту та якості сівби.

У кожному окремому випадку оптимальна густота насадження рослин буває різною. Регулюють густоту насадження рослин в першу чергу за допомогою норми висіву. Тому норма висіву є дуже важливим елементом у забезпеченні високих урожаїв.

Норма висіву вівса змінюється залежно від грунтово-кліматичних умов, окультуреності грунту, попередників, способу сівби, біологічних особливостей сорту, крупності насіння та його посівних якостей.

На основі даних науково-дослідних установ та виробничої практики рекомендуються такі норми висіву вівса по зонах УРСР: для поліських районів та західних областей -- 150--180, правобережного Лісостепу -- 140--150, лівобережного Лісосте-пу -- 130--140, північного Степу -- 120--140, центрального Сте-пу,-- 120--130 і південного Степу -- 110--120 кг/га.

Оптимальна густота посіву значно змінюється від умов живлення та вологості грунту,:

У південних районах, де весною не вистачає вологи і де внаслідок цього кущення вівса різко зменшується, густота посіву буде в значній мірі залежати від норми висіву. В таких умовах на. більш родючих грунтах норма висіву повинна бути трохи більшою, ніж на бідних грунтах.

В західних областях та на Поліссі, де є достатня кількість вологи, на більш родючих або удобрених грунтах норма висіву повинна бути трохи нижчою, ніж на менш родючих або неудобрених грунтах.

Норма висіву може змінюватись також залежно від строку сівби. Так, у дослідах Мнронівської дослідної станції при ранніх строках сівби оптимальна норма висіву в середньому за 3 роки була 100 кг/га, а при сівбі через 10 днів після раннього строку найбільш високий урожай одержано при нормі висіву 150 кг/га. Значно змінюється оптимальна норма висіву і залежно від способу сівби.

Норма висіву змінюється також залежно від крупності насіння. Вагова норма висіву крупного насіння повинна бути біль-шою, ніж дрібнішого насіння того ж сорту, але поштучна норма висіву крупного насіння повинна бути трохи меншою, бо, як вже вказувалось раніше, з крупного насіння розвиваються кращі рослини, які потребують і більшої площі живлення. Для різних сортів оптимальна норма висіву може бути також різною. Для сортів, які дуже кущаться, норма висіву повинна бути трохи мен-шою, ніж для сортів, що кущаться слабкіше. Глибина загортання насіння, залежить від вологості грунту, його механічного складу, а також від крупності насіння. Якщо грунт добре підготовлений до сівби і в ньому досить вологи, то сіють на глибину 4--5 см. У південних районах України насіння загортають звичайно на 6--7 см, а при швидкому висиханні верхнього шару грунту -- навіть на 7--8 см. Крупне насіння при потребі можна загортати глибше, ніж дрібне. Від глибини загортання насіння в значній мірі залежить доля врожаю. Мілке загортання в недостатньо зволожений грунт призводить до. зрідження сходів, поганого укорінення рослин і внаслідок цього до ненормального їх розвитку та зниження врожаю. Надто глибоке загортання насіння теж призводить до зрідження сходів, послаблення рослин, особливо при сівбі на осушених болотних грунтах. Для одержання дружних сходів важливе значення має ще й рівномірність глибини загортання насіння.

Таблиця 10. Сівба

Види робіт	Прийоми робіт	Машини для робіт	Сроки виконання	Агротехнічні прийоми
сівба	сівба	СА - 48 Б + СУБ - 48	У фізичну стиглість грунту	Глибина загортання насіння 5 - 7 см.

Догляд за посівами

Однією з важливих умов одержання високого врожаю вівса є застосування належного догляду за посівами.

Щоб вирівняти поверхню грунту, яка після проходу посівного агрегату стає нерівною, застосовують післяпосівне боронування. Розпушений тонкий шар грунту, який утворився після боронування, зменшує випаровування вологи. У степовій зоні України післяпосівне боронування має особливе значення для підвищення врожаю вівса, У практиці післяпосівне боронування провадять одночасно з сівбою, включаючи борони в посівний агрегат. Але тоді, коли сіють дуже рано, боронування в агрегаті з сівалкою не завжди забезпечує високоякісну роботу борін. У таких випадках передові господарства застосовують додаткове боронування посівів. Післяпосівне боронування посівів особливо потрібне, якщо до появи сходів утворилась ґрунтова корка. Таку корку знищують за допомогою легких борін або ротаційних мотик.