Созологічний аналіз лісової рослинності України (теоретичні засади, методологія, прикладні аспекти)

З переходом від лінійного до площинного вимірів, охоплюючи ландшафтний рівень, змінюється і стратегія охорони, яка грунтується на закономірностях розміщення ценорізноманітності ландшафтних виділів. Для вирішення цього питання є різні класифікаційні підходи, серед яких до цілей геоботаніки найближче знаходиться ценогеографічний, згідно з якими В.Б. Сочава (1972) виділив планетарні, регіональні і топологічні одиниці. Найменшою одиницею топологічного рівня є виділ асоціації, який можна взяти за основу стратегії охорони площинної сигмасинтаксономічної різноманітності лісів. Ознаки рослинності виділів використовувалися для розроблення функціональних карт, на яких кожний контур несе синфітосозологічну інформацію за шкалою рідкісності сигмасинтаксонів. Контури з однаковою або близькою інформацією генералізуються, а відповідні їм сигмасинтаксони об'єднуються у вищі синтаксономічні порядки. Аналіз отриманих результатів дав змогу детальніше з'ясувати потребу у виробленні созотехнічних рекомендацій щодо функціонального зонування.

3.4 Стратегія охорони ценорізноманітності лісової рослинності залежно від типів її сукцесій

Специфіка охорони ценорізноманітності як динамічної фітоцено-системи. В основу теорії охорони ценорізноманітності лісів динамічного типу в мережі ЛПЗТ закладається організація різноманітності антропогенно-природних та природних, у кінцевому результаті - демутаційних та ендоекогенетичних змін рослинності (Андриенко, Попович, Шеляг-Сосонко, 1986). Аналогічно в основі методологічної концепції мають бути два підходи: забезпечення оптимальних умов для процесу в цілому (полістадій) та охорона угруповань, що представляють окремі стадії сукцесій (моностадій). Несформовані фітоценози на стадіях змін ми вважаємо елементарними одиницями ценорізноманітності динамічного типу.

Охорона ценорізноманітності демутаційного типу. Сукупність стадій одного ряду має созологічне значення, оскільки забезпечує поступовість і цілісність відновлювальних процесів у екосистемах. На початкових стадіях демутації, коли ще продовжує діяти антропогенний фактор, хоча вже у згасаючому вигляді, созотехнічну діяльність доцільно проводити з метою усунення дестабілізуючих причин і покращання гідрологічної, едафічної та загальноекологічної ситуації в екосистемах. Подальше спрямування і коригування ходу демутацій розглядається вже не на екотопічному, а на фітоценотичному рівні. Механізм формування режимів охорони угруповань передбачає прискорену зміну неценотичних елементів на ценотично стійкі з високою едифікаторною роллю, а також коректування розвитку деревних біоморф. Далі витримується принцип: кожній стадії - відповідний вид режиму охорони її угруповань. Контроль за демутацією з першої до останньої стадії є неодмінною умовою загальної охорони ценорізноманітності демутаційного типу. Це положення конкретизовано на прикладі модельних соснових і дубових лісів у обсязі певних груп асоціацій деяких ЛПЗТ (Андриенко, Попович, Шеляг-Сосонко, 1986; Попович, Устименко, 1992б). Також як прикладний захід вирішення цього пропонується категорія заповідання “ділянка відновлення лісу”, зміст якої визначається часом протікання демутаційних процесів і у зв'язку з цим - ротаційним поліфункціональним зонуванням досліджуваної ЛПЗТ.

Охорона ценорізноманітності синендоекогенетичного типу. Ідея створення локальної мережі ділянок відновлення лісу частково має ще одну мету - забезпечення протікання сингенезу та ендоекогенезу, що поєднується з необхідністю відновлення корінних фітоценозів. Концепція поєднання понять про сукцесію та її охорону вперше була втілена у ПЗ. Однак пряма постановка питання про збереження умов для сукцесій виникла лише два десятиріччя тому (Лавренко, 1980; Попович, 1984; Herbich, 1986). Закономірною є тенденція накопичення фактичного матеріалу про ендоекогенетичні зміни у ПЗ. Ці дослідження сприяють розробленню теорії керування екосистемами і підтримання їх стабільності, виділенню ЛПЗТ. На підставі порівняльної оцінки сукцесій соснових і дубових лісів вважаємо, що основними стратегічними напрямками їх охорони є виявлення корінних пралісових, малозмінених екосистем, негайне вилучення з обігу лісокористування та ведення господарства, організація на їх базі з метою усунення дії “крайових ефектів” великих за площею ЛПЗТ, забезпечення РАЗ, сезонні й багаторічні стеження, контроль за ходом ендоекогенезу.

3.5 Регіонально-хорологічні основи стратегії охорони лісових асоціацій

Охорона асоціацій у межах їх ареалів. Саме у созологічних цілях (Балявичене, 1991; Селедец, 1992) ще досить рідко застосовувалися результати географічного аналізу флори фітоценозів. В існуючих бібліографічних обгрунтуваннях охорони лісових синтаксонів у межах ареалів їх домінантів дослідники спиралися здебільшого на загальний ареал едифікатора. При цьому не враховувалася частина ареалу едифікатора, яку представляє спільне поширення всіх домінантів синтаксону. Територію накладення чи перекриття ареалів домінантів синтаксону трактуємо як ценоареал цього синтаксону. Тому загальний ареал будь-якого домінанту синтаксону є значно ширшим, ніж його ценоареал. Концептуальною основою стратегії охорони такого типу організації ценорізноманітності має бути вчення про розмірність ценоареалу синтаксону і його ценотичних зв'язків у межах окремого природно-географічного регіону чи ширшого простору. Екотопічні асоціативні відношення між домінантами формують синтаксони, сукупність яких у межах своїх ценоареалів створює абстрактну географічну асоціативність як прояв ценорізноманітності її хорологічного типу організації. Географічна асоціативність має вузьке і широке поширення, суцільний і територіально розмежований характер. Асоціативність суцільного поширення представляють синтаксони, які сформовані домінантами, характерними для суміжних регіонів, розмежованого - для віддалених один від одного регіонів. Величина щільності ценотичних зв'язків між різними регіонами до деякої міри свідчить про ступінь їх континуальної близькості. Звідси, в Україні як частині ценоареалів лісових фітоценозів найстабільніше вони сформувалися між дубовими лісами Поділля і Карпат, а також Середнього Придніпров'я і Донбасу. Рослинність цих регіонів відповідно знаходиться у межах однієї широти та споріднених фізико-географічних умовах. Проте, ценотичні зв'язки між дубовими лісами віддалених регіонів слабкіші. Отже, у стратегії охорони ценорізноманітності лісів регіонально-хорологічного типу організації треба враховувати такі фактори, як розмірність ареалів домінантів синтаксону, розмірність ценоареалу синтаксону, величину амплітуди географічної асоціативності.

Формування синфітосозологічних списків асоціацій. В основі формування списків асоціацій за групами лежить європейський тип ареалу лісових видів. До першої групи відносимо асоціації, домінанти яких мають вузькоєвропейський (можливо диз'юнктивний) ареал, а також близькі до них за структурою ценотичні зв'язки, поширення яких обмежується окремим регіоном. До другої - асоціації, домінанти яких головним чином займають європейський ареал, а також ценозв'язки, характерні для двох суміжних природно-географічних регіонів. До третьої групи увійшли асоціації, домінанти яких мають значно більший ареал, ніж європейський, а ценозв'язки типові для трьох і більше регіонів. За таким відбором відпрацьовано основні та додаткові синфітосозологічні списки для дубових і соснових лісів. Отже, лише 48 асоціацій дубових та 14 - соснових лісів, що належать до першої групи, ми відібрали для основного списку охорони, відповідно 43 та 34 асоціації - до додаткового.

Розділ 4. СУЧАСНИЙ СТАН ЛІСОВОЇ РОСЛИННОСТІ УКРАЇНИ

4.1 Динаміка лісфонду

За літературними даними (Солдатов, Тюков, Туркевич, 1960; Шеляг-Сосонко, 1974; Генсірук, 1980; Украинские…, 1988; Вакулюк, 1989; Андрієнко, 1992; Національна…, 1993; Шеляг-Сосонко, Стойко, Вакаренко, 1996 та ін.), наводяться цифрові показники та окреслюється тенденція динаміки лісовкритої площі України за останні 100-150 років. Нині вона становить близько 9 млн га (лісистість - 15,6 %) і за останні 50 років збільшилася на 4 %. Найбільш лісистими є Житомирська, Рівненська та Закарпатська області. До першої групи лісів віднесено 48,1 % лісових площ. Загальний запас лісів оцінюється приблизно в 1 млрд м? деревини, а річне лісокористування сягає 13 млн м? при середньому запасі деревини 153 м?/га. За віковою структурою переважають молодняки (53%), пристигаючі ліси займають 9,7 %, перестійні - 7,4 % від лісовкритої площі.

У цілому в лісовій зоні зростає майже 42 % лісів країни, з них 20 % - у Карпатах, де лісистість становить близько 55 %. В сучасному лісовому покриві Українських Карпат 40 % зайнято молодняками, 33,4 % - середньовіковими, решта - стиглими та пристигаючими деревостанами. Корінні ялицеві ліси зменшили свою площу на 30 %, букові ліси займають лише 33 %, а смерекові - 56%, що свідчить про штучне нарощування площ смерекових лісів в неавтохтонних для них екотопах. Верхня межа лісу знизилася на 200-300 м (Украинские…, 1988).

Лісистість Українського Полісся становить 30 %. Аналогічно смерековим лісам у Карпатах на Поліссі панують соснові ліси також штучного походження (64 %), але треба відмітити, що за їх рахунок загальна площа лісів цього регіону в останні десятиріччя поступово зростає. Питома вага деревостанів твердолистяних порід лише 9,7 %, зате березові ліси займають 13 % (Генсірук, 1980; Андрієнко, 1992).

Лісистість Лісостепу становить 12-13 %. Вона найвища у його західній частині. Ліси із твердолистяних порід займають 63,6 %. До початку освоєння тут було 50 % лісів. У 4-5 раз скоротилися площі заплавних лісів. У степовій зоні лісистість 3-4 %. Під всіма типами лісів і посадками знаходиться 11,4% (Генсірук, 1980; Шеляг-Сосонко, Стойко, Вакаренко, 1996; Мельник, 1997).

4.2 Антропогенні зміни основних формацій лісової рослинності

Наводиться загальна динаміка лісфонду дубових і соснових лісів. На прикладі модельних регіонів простежуються антропогенні зміни цих формацій під впливом головних екзогенних факторів (Андриенко, Попович, Шеляг-Со-сонко, 1986; Попович, 1990г; Попович, Устименко, 1992б).

За останні два десятиріччя на Донбасі різко прискорилися процеси денатуралізації природних екосистем, спостерігається скорочення площ корінної рослинності, відбуваються зміни у синтаксономічному складі. В лісах цього регіону виділяємо ценодеструктивні та ценосинантропні види антропогенних змін рослинності. Перший вид змін характеризує формування угруповань з порушеною вертикальною структурою. Відбувається не тільки заміна корінних ценопопуляцій підліску на похідні, але і локальна інвазія в молоді деревостани інших порід, які не проявляють ценотичних властивостей у цьому регіоні. Із 108 асоціацій широколистяних лісів Донбасу повноцінну структуру корінних лісів зберегли лише фітоценози 28 асоціацій, а з 146 асоціацій, що виділені нами для усієї лісової рослинності досліджуваного регіону, з порушеним трав'яним покривом налічуємо 46 похідних асоціацій. Спостерігаються інтенсивні процеси синантропізації лісових угруповань, особливо їх флористичного складу. Ізольовані масиви синантропізовані до 2-3 км від периферії. Аналогічні тенденції антропогенних змін дубових лісів характерні і для західних відрогів Середньоросійської височини. Специфікою можна назвати повсюдне загальнорельєфне збільшення дольової участі в трав'яному ярусі Aegopodium podagraria L., Stellaria holostea L., зменшення кількості популяцій Glechoma hederacea L. (Злобин, Сухой, 1985).

Антропогенні зміни соснових лісів ми детально вивчали у Поліському ПЗ (Андриенко, Попович, Шеляг-Сосонко, 1986), а також в долині р. Сіверський Донець. Їх тенденції майже не відрізняються від загальнорегіональних на Українському Поліссі та Лівобережному Лісостепу. Це - деструкція ценотичної організації лісів, їх ксерофітизація, зниження стійкості і продуктивності на загальному фоні антропогенезу ландшафтів (Каркуциев, Попович, Кияк, 1986; Андрієнко, 1992). Внутрішньоформаційні процеси антропогенної деградації соснових лісів схематично близькі до антропогенезу розглянутих вище дубових.

Розділ 5. СИНТАКСОНОМІЧНИЙ СКЛАД ЛІСОВОЇ РОСЛИННОСТІ УКРАЇНИ

5.1 Інвентаризація синтаксонів як основа розвитку синфітосозології

Традиційність інвентаризації компонентів екосистем в першу чергу передбачає фіксування видової різноманітності. Інвентаризація рослинності є першоосновою усіх напрямків ботанічних досліджень новостворених ЛПЗТ. Повний список асоціацій має не лише інформаційне значення, але і є науковим фундаментом для побудови класифікаційних схем рослинності, созологічної оцінки рослинних угруповань (Попович, Устименко, 1995в; Устименко, Попович, 1995). Накопичення бази даних з інвентаризації фітоценофонду новостворених ЛПЗТ повинно проводитися в трьох паралельних напрямках: розроблення продромусів (водночас конспектів) синтаксонів, складання карт рослинності, а також створення фітоценотек - сховищ первинних геоботанічних описів усіх фітоценозів. Конспекти синтаксонів пропонуємо складати із продромусу та якісної характеристики угруповань.

Результати інвентаризації фітоценофонду можуть використовуватися для розроблення кадастрів фітоценозів та синфітосозологічних кадастрів. До останніх включаються відомості про ПЗТ, на яких відмічено фітоценоз, види режимів охорони, контролю за станом, загрожуючі фактори, установи-куратори, деякі созотехнічні особливості тощо. Для рідкісних фітоценозів заносяться синфітосозологічні показники, зокрема індекс та клас оцінки угруповань. O.Татсуюкі (Tatsuyuki, 1992) пропонує включати значення синтаксону, характер поширення, ранг, розмір, ступінь залежності від певного таксону тваринного світу. В такому разі важко відрізнити синфітосозологічний кадастр від фітоценотичного. Стрижнем синфітосозологічного кадастру має бути конспект, в якому наводяться фітоценози, проінвентаризовані за ступенем рідкісності та ознаками типовості.

5.2 Класифікаційна схема лісової рослинності України

Досі не розроблено класифікаційної схеми рослинності України, доведеної до рівня асоціації. Окремі схеми є для дубових (Шеляг-Сосонко, 1974), соснових (Мякушко, 1975), ялицевих і смерекових (Голубець, 1978) та букових (Буняк, 1986) лісів. Обсяг і структура формацій визначені в значній мірі у колективній монографії “Рослинність УРСР. Ліси” (1971). Для побудови класи-фікаційної схеми ми використали списки асоціацій, що наведені у вищезгаданих монографіях, багаточисленних статтях, інших працях, а також асоціації, які виділені нами безпосередньо. Особливо велику роль для підготовки класифікаційної схеми лісової рослинності України відіграла фундаментальна праця “Продромус растительности Украины” (1991). В її основу нами покладено принципи побудови структури класифікаційних схем дубових (Шеляг-Сосонко, 1974) та соснових (Андриенко, Попович, Шеляг-Сосонко, 1986) лісів. Мета дисертації не передбачала розгортання теоретичних засад формування класифікацій рослинності, оскільки полеміка з цього приводу вже точиться давно (Продромус…, 1991). На наш погляд, побудувати універсальну і водночас детальну класифікацію неможливо через об'єктивно надмірний суб'єктивізм процесу генералізації одиниць. Натомість, дотримуючись під час виділення одиниць узагальнених порогових вимог до норм і обсягів синтаксонів, ми намагалися привернути ще раз увагу на якісний і кількісний фон синтаксономічної різноманітності. Він став фактичним матеріалом для визначення стратегії і тактики охорони ценорізноманітності лісів України.

За нашим аналізом, у складі всіх лісових асоціацій бере участь близько 100-150 домінантів, у тому числі 21 едифікатор, з яких два ендеміки і релікти. Лісова рослинність України представлена 89 субформаціями, 340 групами асоціацій, 1202 асоціаціями.

Розділ 6. СИНФІТОСОЗОЛОГІЧНА ОЦІНКА ЛІСОВОЇ РОСЛИННОСТІ УКРАЇНИ

6.1 Загальний аналіз стану охорони ценофонду лісової рослинності України

За нашими підрахунками, в Україні ліси заповідані на площі близько 900 тис. га. З них у ПЗ і БЗ охороняється 74 487 га, у НПП - майже 130 тис. га. На території лісфонду налічується близько 2800 ЛПЗТ всіх категорій (Шеляг-Сосонко, Стойко, Вакаренко, 1996). Під ПЗ та НПП було зарезервовано 83 145 га лісів. Крім цих категорій ЛПЗТ, досить значні площі лісів сконцентровано у заказниках. Станом на 01.01. 1998 р. за повідомленням Головного управління національних природних парків і заповідної справи Мінекобезпеки України лише у 32 лісових заказниках загальнодержавного значення ліси охороняються на площі 25 975,2 га, у 223 лісових заказниках місцевого значення - 52 371,2 га. Опріч заказників у лісфонді нараховується 13 - пам'яток природи загальнодержавного значення та 1100 - місцевого, 530 заповідних урочищ загальною площею 80 тис. га, а також 478 генетичних лісових резерватів площею близько 24 тис. га (Шеляг-Сосонко, Стойко, Вакаренко, 1996).

Крім територіального стану охорони лісів, синфітосозологічна оцінка була зроблена для формацій та асоціацій (таблиця 1). Керуючися піонерними публікаціями і відомими монографіями з цього питання (Охорона…, 1980; Андриенко, Шеляг-Сосонко, 1983; Генсирук, Гайдарова, 1984; Социально-экологическая…, 1991; Denisiuk, 1993), а також результатами власних досліджень, ми вперше встановили загальну кількість заповідного ценофонду лісів України. З'ясовано, що з 21 лісової формації України лише у сімох показник охоронного стану асоціацій нижчий за половину. Із усього асоціаційного складу лісів охороняються 612 асоціацій, тобто майже половина (51 %).

У дисертації наводиться загальна характеристика забезпеченості охороною кожної формації. Окремо подається детальний аналіз забезпеченості охороною субформацій дубових і соснових лісів. Встановлено, що найвищий показник мають моноедифікаторні соснові ліси, далі - буково-соснові, найнижчий - ясенево-дубові та буково-дубові ліси. Загалом Pineta sylvestris має вищий показник охоронного стану, ніж Querceta roboris, що пов'язується з рядом причин, до яких відносяться ширший ценоареал Pineta sylvestris, відносно невисокий ступінь ценорізноманітності (співвідношення до Querceta roboris становить 134:312 асоціацій), проста ценотична структура, менше лісотехнічне значення деревини. В цілому складні за будовою мішані ліси мають досить низькі показники охоронного стану, хоча здебільшого це унікальні ценосистеми, які потребують невідкладного заповідання.

Проаналізовано також фітоценофонд субформацій соснових і дубових лісів, котрі ще не охоплені охороною. Досі потребують заповідання 209 асоціацій цих формацій. Ясенево-дубова, буково-дубова та грабово-дубова субформації мають найбільшу кількість асоціацій, що не охороняються. Незаповідний ценофонд дубових і соснових лісів в основному складають типові асоціації, п'ять з них занесено до Зеленої книги України (1987). Серед асоціацій, які не увійшли до ПЗФ, першочергової охорони потребують 57 рідкісних і малопоширених, з них 15 є рідкісними і занесеними до Зеленої книги України (1987).

Таблиця 1 Порівняльні дані складу асоціацій лісів України

6.2 Репрезентативність ценофонду лісової рослинності заповідників

Подається коротка характеристика представленості асоціаційного складу лісової рослинності у ПЗ і БЗ. Вперше встановлено, що ценофонд лісів ПЗ і БЗ України у цілому налічує 382 асоціації, а це 32 % загальної кількості всіх лісових асоціацій країни. З охоронного ценофонду (612 асоціацій) майже 62 % відмічається в ПЗ і БЗ. Найвищий ступінь репрезентативності (50 %) мають мало-асоціаційні формації Betuleta borysthenicae, Populeta nigrae, Betuleta pendulae, що загалом повторює тенденцію, характерну для усього охоронного ценофонду лісів. Наявність у ПЗ і БЗ достатньо великої кількості асоціацій Betuleta pendulae свідчить загалом про молодий ценотичний вік лісів. На рівні середньої репрезентативності опинилися Saliceta albae, Acereta pseudoplatani та Fageta syl-vaticae, дещо нижче середньої - Carpineta betuli, Pineta sylvestris, Рiceeta abietis, Alneta incanae. Цей аналіз підтвердив раніше висловлене припущення (Социально-экологическая…, 1991) щодо низької репрезентативності асоціаційного складу Querceta roboris у ПЗ і БЗ. Тому для охорони дубових лісів необхідно створити спеціальний ПЗ або НПП. Найслабше у ПЗ і БЗ представлені асоціації Querceta petreae та Fraxineta excelsioris. Найбільший за площею, ценотично і флористично найбагатший лісовий Карпатський БЗ (Шеляг-Сосонко, Попович, Устименко, 1997) налічує 190 асоціацій, з яких 21 занесена до Зеленої книги України (1987).

6.3 Оцінка раритетного ценофонду лісової рослинності України

Теоретичні основи цього питання найдетальніше розроблені вченими України (Стойко, 1982, 1983; Голубев, 1983; Шеляг-Сосонко, Андриенко, 1983; Ткачик, Гринюк, Гузій, 1995). Зелена книга України (1987) не охопила весь раритетний фітоценофонд лісів, хоча на той час це питання не ставилося, але проблема категоризації фітоценозів завжди була актуальною (Васильева, Воронцова, Ломакина и др., 1980; Балявичене, 1986; Мілкіна, 1990; Зеленая…, 1996). Тому насамперед необхідно доповнити Зелену книгу України (1987) новими рідкісними синтаксонами, які описані ще до і після її виходу у світ (Шеляг-Сосонко, Курсон, 1979; Любченко, 1981; Удра, Вавриш, 1983; Смык, 1984; Мазур, 1988; Мельник, 1988; Стойко, Вантух, 1988; Мілкіна, 1990; Стойко, Жижин, Кагало, 1990). Ці автори виділили 31 рідкісну лісову асоціацію.

Маючи у класифікаційній схемі лісової рослинності України повний перелік асоціацій, ми визначили роль кожної із созологічних категорій стосовно критеріїв розмежування значень рідкісності і типовості фітоценозів. У зв'язку з цим, обгрунтувавши відповідними розрахунками, нами було опрацьовано доповнення до Зеленої книги України (1987). Паралельному збільшенню кількості раритерних синтаксонів у значній мірі сприяє Червона книга України (1996), оскільки в одній із категорій рідкісні фітоценози здебільшого визначаються наявністю видів, які до неї занесені. Всі обгрунтування показників синфітосозологічних класів та індексів проводилися за теоретичними викладами Ю.Р. Шеляга-Сосонка та С.М. Стойка (1987), категорій охорони - за працею Л.І. Мілкіної (1990). В результаті созологічного аналізу на підставі цих показників ми пропонуємо можливі види режимів охорони рідкісних рослинних угруповань.

Таким чином, відібрано 149 асоціацій (12,4 %) соснових і дубових лісів. Порівнюючи ці дані з тими, що були отримані в дослідженнях за регіонально-хорологічними критеріями (139 асоціацій - 11,6 %), ми одержали досить близькі показники. За цими двома підходами спільними виявилися 79 асоціацій, які претендують на першочергове включення до нового видання Зеленої книги Ук-раїни. За шкалою синфітосозологічних індексів складено список із 202 рідкісних асоціацій (17 %) для усього ценофонду лісів України (Попович, Устименко, 1998).

ВИСНОВКИ

Розвиток співвідношень фітоценологічних та созологічних досліджень грунтувався на трансформації класичних ідей, завдань і методів фітоценології у созологічні. В кінцевому результаті це спричинило формування синфітосозології, що відобразилося у спадкоємності її шляхів від опису заповідних фітоценозів, вивчення їх динаміки до наукових методів охорони ро-слинних угруповань. Синфітосозологія є теоретичною основою созогеоботаніки, інтегруючий зв'язок якої з созофлористикою формує стрижень системного фітоохоронного вчення, що охоплює діапазон від локального до континентального рівнів організації.

Аналіз сучасного стану парадигм фітоценології та созології засвідчує про наявність аналогічного стану парадигми синфітосозології, яка грунтуючися на панфітоценоцентричній концепції та наслідуючи світові тенденції розвитку заповідної справи, набуває рис переходу від олігофункціональної до системно-поліфункціональної наукової дисципліни.

Збереження всієї ценорізноманітності лісів ми вважаємо необхідно розглядати у межах перспективної екологічної мережі, основою якої є система ЛПЗТ на глобальному (міжнародному), державному (національному), регіональному і локальному рівнях з удосконаленою класифікацією їх категорій. Системність режимів охорони лісової рослинності формується за провідним принципом комплексності їх форм (пасивна, активна), видів та ценотичних рівнів організації екосистем.

За сумарними показниками аналізу синтезу геоботанічного районування України з мережею ЛПЗТ встановлено, що нині найбезпечнішою є ситуація для ценофонду лісів Європейської широколистянолісової області в цілому і у її Центральноєвропейській провінції. Першочерговими і перспективними для організації НПП і ПЗ є такі підпровінції: Західноукраїнська, Подільсько-Бессарабська та Середньоросійська лісові, Лівобережнопридніпровська і Середньоросійська лісостепові, а також східна половина Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції. Мережу РЛП, заказників і пам'яток природи загальнодержавного значення є потреба розширити у таких округах: Волинський лесовий, Центральнополіський, Глухівсько-Орловський лісові, а також в усіх чотирьох округах Лівобережного Лісостепу. Мережа ЛПЗТ місцевого значення потребує удосконалення у більшості районів лісовкритої площі України.

Збереження лісових видів рослин, які занесено до Червоної книги України, буде найефективнішим за умови застосування трьох видів режимів охорони. У РАЗ та аналогічному до нього, але з елементами репатріації, необхідно охороняти ценопопуляції дуже рідкісних асектаторів, котрим загрожує екзогенний вплив, і які пристосувалися лише до лісових фітоценозів. У періодичному РРЗ треба охороняти популяції асектаторів лучно-лісової фітоценотичної пристосованості, що поширені спорадично і мають процвітаючу активність, а також ценопопуляції домінантів і співдомінантів з реліктовою та згасаючою активністю.

Нами виведено положення про те, що концептуальною та методологічною основою наукової стратегії охорони асоціацій на регіонально-хорологічному рівні їх організації має бути вчення про єдність і взаємозалежність структури типів ценоареалів, регіональних та позарегіональних ценозв'язків між домінантами. В такому разі для визначення типів ценоареалів і ценозв'язків враховується їх широтна розмірність та залежна від неї наукова цінність досліджуваної синтаксономічної одиниці.

В основі стратегії охорони сукупностей фітоценозів лежать закономірності їх розміщення у ландшафті, зокрема у лінійному вимірі охорона сигмасинтаксонів нами виводиться з величини стабільності ценоекотопічних зв'язків та едифікаторної ролі домінантів. Головним методологічним прийомом для розроблення моделей площинної охорони є поєднання карт рослинності з картографічним зображенням поділу території за охоронними властивостями і функціями фітоценозів чи їх сигмасинтаксонів.

Перспективність розвитку наукової дисципліни про охорону лісової рослинності базуватиметься на необхідності збереження ценорізноманітності не лише за основними типами її організації, але і динаміки, яку представляють стадії змін у сукцесійному ряду. Класи віку деревостанів є визначальними у встановленні видів режимів охорони лісових фітоценозів. У РАЗ демутація і вторинний сингенез характеризуються прямою, а у РРЗ - висхідною векторністю. Забезпечення ендоекогенезу у пралісових та квазіпралісових екосистемах потребує запровадження РАЗ незалежно від категорії заповідання, регіону і статусу земель.

Інвентаризація синтаксонів є першоджерелом розвитку синфітосозології. Синтаксономічна різноманітність лісів України представлена 21 формацією, 89 субформаціями, 340 групами асоціацій і 1202 асоціаціями. За ступенем забезпеченості охороною ценофонду до першої групи входять Betuleta borysthenicae, Pineta cembrae, Tilieta plathyphyllae (забезпеченість 100 %), другої - Populeta nigrae, Alneta incanae, Acereta pseudoplatani (100-90 %), третьої - Betuleta pendulae, Fageta sylvaticae, Piceeta abietis, Pineta sylvestris, Fraxineta excelsioris, Tilieta cordatae, Populeta albae (90-50 %), четвертої - Querceta petreae, Carpineta betuli, Querceta roboris, Populeta tremulae (50 % і нижче). Для соснових і дубових лісів на субформаційному рівні організації встановлено, що найвища забезпеченість охороною спостерігається для смереково-соснових, буково-соснових, скельнодубово-соснових, повислоберезово-соснових, пухнастоберезово-соснових, польовокленово-дубових, в'язово-дубових, польовокленово-ясенево-дубових, польовокленово-липово-дубових, польовокленово-грабово-дубових, ясенево-грабово-дубових, в'язово-ясенево-дубових, липово-ясенево-дубових і липово-грабово-дубових лісів (100 %), а найнижча - для дубово-соснових, грабово-дубових, ясенево-дубових і буково-дубових лісів (20-11%). Загалом Pineta sylvestris має вищий показник охоронного стану, ніж Querceta roboris. Незаповідний ценофонд лісів складають переважно типові асоціації. У ПЗ і БЗ нараховується 32 % усього або 62 % лише охоронного ценофонду лісів.

За шкалою оцінки синфітосозологічних індексів визначено 149 (12,4%), а за регіонально-хорологічними критеріями - 139 (11,6 %) раритетних асоціацій соснових і дубових лісів. Спільними, що виділено за цими двома підходами, виявилися 79 асоціацій, з котрих досі не охороняються 57, у тому числі п'ять типових та 15 рідкісних асоціацій, які занесено до Зеленої книги України.

СПИСОК НАУКОВИХ РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Андриенко Т.Л., Попович С.Ю., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Полесский государственный заповедник. Растительный мир.- Киев: Наук. думка.- 1986.- 208с.

2. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Дидух Я.П., Дубына Д.В., Костылев А.В., Попович С.Ю., Устименко П.М. Продромус растительности Украины.- Киев: Наук. думка.-1991.- 270с.

3. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Попович С.Ю., Устименко П.М. Ценотична різноманітність // Біорізноманіття Карпатського біосферного заповідника.- К.: Інтерекоцентр.- 1997.- С.114-162.

4. Балашев Л.С., Попович С.Ю., Петрусенко А.А. Полесский заповедник // Заповедники СССР. Заповедники Украины и Молдавии.- М.: Мысль.- 1987.- С.17-30.

5. Попович С.Ю., Андрієнко Т.Л. Рослинність озера Гропа та його наукова цінність // Укр. ботан. журн.- 1982.- 39, №4.- С.92-95.

6. Андриенко Т.Л., Попович С.Ю., Прядко Е.И. Находки на Словечанско-Овручской возвышенности (Украинское Полесье) // Ботан. журн.- 1984.- 69, №7.-С.958-962.

7. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Андрієнко Т.Л., Попович С.Ю., Устименко П.М. Біосферний заповідник на Українському Поліссі // Вісн. АН УРСР.- 1984.- №8.-С.82-88.

8. Бумар Г.И., Попович С.Ю. Arctostaphylos uva-ursi (L.) Spreng. в Полесском государственном заповеднике (УССР) // Растит. ресурсы.- 1985.- 21, №4.- С.441-446.

9. Попович С.Ю., Перегуда Л.В., Андрієнко Т.Л. Розподіл рослинності Поліського державного заповідника залежно від грунтово-гідрологічних умов // Укр. ботан. журн.- 1985.- 42, №1.- С.25-30.

10. Каркуциев Г.Н., Попович С.Ю., Кияк С.Р. Опыт комплексной оценки влияния осушительных мелиораций на природные ландшафты // Физич. географ. и геоморфология.- Киев: Вища школа.- 1986.- вып.33.- С.75-79.

11. Попович С.Ю. Етапи організації фітоценотичного моніторингу на Українському Поліссі // Укр. ботан. журн.- 1986а.- 43, №4.- С.39-42.

12. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Попович С.Ю., Устименко П.М. Про необхідність створення державних природних національних парків на Донбасі // Укр. ботан. журн.- 1989.- 46, №4.- С.93-96.

13. Попович С.Ю. Ландшафтні лісоценокомплекси долини р. Сіверський Донець // Укр. ботан. журн.- 1990а.- 47, №5.- С.36-40.

14. Попович С.Ю. Проблеми режиму заповідних територій (виступ за “круглим столом”) // Укр. ботан. журн.- 1990б.- 47.- №6.- С.70, 71, 75.

15. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Устименко П.М., Попович С.Ю. Синтаксономічний склад рослинності Гомольшанського державного природного національного парку // Укр. ботан. журн. 1990.- 47, №4.- С.25-29.

16. Попович С.Ю., Устименко П.М. Охрана островных лесов на Донецком кряже // Географ. и природ. ресурсы.- 1991.- №3.- С.46-52.

17. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Дідух Я.П., Костильов О.В., Попович С.Ю., Дубина Д.В., Устименко П.М. Аналіз синтаксонів рослинності України // Укр. ботан. журн.- 1991.- 48, №1.- С.5-11.

18. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Попович С.Ю., Устименко П.М. Продромус лісової рослинності Донбасу // Укр. ботан. журн.- 1991.- 48, №5.- С.48-51.

19. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Устименко П.М., Попович С.Ю. Функціональне зонування території запроектованого Гомольшанського державного природного національного парку //Укр. ботан. журн.- 1991.- 48, №3.- С.84-87.

20. Попович С.Ю., Устименко П.М. Рослинність і функціональне зонування Сіверськодонецького природного національного парку // Укр. ботан. журн.- 1992а.- 49, №3.- С.25-31.

21. Попович С.Ю., Устименко П.М. Антропогенные изменения травяного покрова в лесах западных отрогов Среднерусской возвышенности // Географ. и природ. ресурсы.- 1992б.- №4.- С.116-121.

22. Попович С.Ю., Устименко П.М., Костильов О.В. Сучасний стан рослинного покриву острова Хортиця // Укр. ботан. журн.- 1992.- 49, №1.- С.77-82.

23. Устименко П.М., Попович С.Ю. Растительность проектируемого Славяногорского национального парка и зонирование его территории // Бюл. Главн. Ботан. сада РАН.- 1992.- №164.- С.76-81.

24. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Устименко П.М., Попович С.Ю. Перспективна мережа національних парків України // Укр. ботан. журн.- 1992а.- 49, №6.- С.91-95.

25. Попович С.Ю. Фітоценологічні аспекти стратегії заповідної справи // Ойкумена. Укр. екол. вісн.- 1993а.- №3.- С.31-36.

26. Устименко П.М., Попович С.Ю. Состояние растительности как основа функционального зонирования национальных парков (на примере Тростянецкого лесного массива) // Географ. и природ. ресурсы.- 1993.- №2.- С.89-94.

27. Устименко П.М., Попович С.Ю., Мовчан Я.І. Зелені раритети зони відчуження // Ойкумена. Укр. екол. вісн.- 1993.- №2.- С.22-24.

28. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Устименко П.М., Попович С.Ю. Розподіл рослинності на території проектованого Гомольшанського природного національного парку (Харківська обл., Україна) // Укр. ботан. журн.- 1993.- 50, №3.- С.65-71.

29. Устименко П.М., Попович С.Ю. Фітосозологічні основи виділення цінних лісових комплексів // Ліс. журн.- 1994.- №5.- С.19-20.

Шеляг-Сосонко Ю.Р., Попович С.Ю., Устименко П.М. Система природно-заповідних територій України // Укр. ботан. журн.- 1994.- 51, №1.- С.5-10.

31. Попович С.Ю., Устименко П.М. Резервування лісових екосистем на Західному і Центральному Поліссі // Ойкумена. Укр. екол. вісн.- 1995а.- №1-2.- С.40-44.

32. Попович С.Ю., Устименко П.М. Охорона екосистем Свидовецьких гір // Ойкумена. Укр. екол. вісн.- 1995б.- №1-2.- С.62-67.

33. Устименко П.М., Попович С.Ю. Продромус рослинності Стужицького масиву Карпатського біосферного заповідника // Укр. ботан. журн.- 1995а.- 52, №3.- С.414-419.

34. Устименко П.М., Попович С.Ю. Висотна диференціація рослинності Стужицького масиву Карпатського біосферного заповідника // Укр. ботан. журн.- 1995б.- 52, №5.- С.703-706.

35. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Попович С.Ю. Теоретичні основи заповідної синфітосозології // Укр. ботан. журн.- 1995.- 52, №2.- С.165-173.

36. Попович С.Ю., Устименко П.М. Рослинні раритети національного парку “Синевир” // Укр. ботан. журн.- 1996.- 53, №1-2.- С.111-117.

37. Безусько Л.Г., Костильов О.В., Попович С.Ю. Фітоценологічна інтерпретація палінологічних даних на прикладі Чорноморського біосферного заповідника // Укр. ботан. журн.- 1997.- 54, №1.- С.80-86.

38. Попович С.Ю. Становлення лісової синфітосозології в Україні // Укр. ботан. журн.- 1997а.- 54, №3.- С.295-299.

39. Попович С.Ю. Екоцентричні ідеї у сучасній синфітосозології // Укр. ботан. журн.- 1997б.- 54, №5.- С.420-425.

40. Попович С.Ю., Устименко П.М. Ценотична організація Стужицького масиву Карпатського біосферного заповідника // Укр. ботан. журн.- 1997.- 54, №4.-С.384-387.

41. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Попович С.Ю. Предмет і структура созологічної фітосферології // Екол. і ноосферологія.- 1997.- 3, №1-2.- С.56-64.

42. Попович С.Ю., Устименко П.М. Синфітосозологічна оцінка лісоценофонду України // Укр. ботан. журн.- 1998.- 55, №3.- С. 315-324.

43. Попович С.Ю., Устименко П.М., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Карта рослинності Чорногірського масиву Карпатського біосферного заповідника // Укр. ботан. журн.- 1998.- 55, №2.- С.195-200.

44. Попович С.Ю. Уровни организации фитобиологического мониторинга // Мат. конф. “Актуальные проблемы охраны, рационального использования и воспроизводства природных ресурсов”.- Минск: Изд -во Бел. гос. ун-та.- 1985.- С.96.

45. Попович С.Ю. Экологическая роль и вопросы охраны лесных болот Украинских Карпат // Мат. конф. “Перспективы развития лесной и деревообрабатывающей промышленности в соответствии с основными направлениями экономического и социального развития СССР на 1986-1990 гг. и на период до 2000 г.”.- Свалява, 1986б.- С.152-153.

46. Попович С.Ю. Динамические особенности сосновых лесов молиниевых // Тезисы докладов VIII съезда Украинского ботанического общества.- Киев: Наук. думка.- 1987.- С.159.

47. Попович С.Ю. Лесная растительность Донбасса: проблемы сохранения, изучения и использования в условиях техногенеза // Тез. докл. Первой Всесоюз. науч. конф. ”Растения и промышленная среда”, (Днепропетровск, 20-22 марта 1990 г.).- Днепропетровск, 1990в.- С.40.

48. Попович С.Ю. Антропогенные изменения лесной растительности Донбасса // Тез. докл. Респ. науч. конф., посвящ. 25-летию Донец. ботсада АН УССР.- Донецк, 1990г.- С.85-86.

Попович С.Ю. Географічна асоціативність фітоценотипів // Тези доповідей IX з'їзду Українського ботанічного товариства.- К.: Наук. думка, 1992.- С.114-115.

50. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Попович С.Ю., Устименко П.М. Про парадигму у заповідній справі // Тези доповідей ІХ з'їзду Українського ботанічного товариства.- К.: Наук. думка.- 1992.- С.175-176.

51. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Устименко П.М., Попович С.Ю. Стратегія поліфункціональної охорони природних територій // Тези доповідей ІХ з'їзду Українського ботанічного товариства.- К.: Наук. думка, 1992б.- С.174-175.

52. Попович С.Ю. Стратегія заповідної синфітосозології в Україні // Мат. конф. “Підсумки 70-річної діяльності Канівського заповідника та перспективи розвитку заповідної справи в Україні”, (Канів, вересень 1993 р.).- Канів, 1993б.- С.153-154.

53. Попович С.Ю. Наукові шляхи розвитку синфітосозології // Тез доп. міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 25-річчю Карпат. біосф. зап-ка “Екологічні основи оптимізації режиму охорони і використання природно-заповідного фонду” (Рахів, 11-15 жовтня 1993 р.).- Рахів, 1993в.- С.55-56.

54. Вакаренко Л.П., Попович С.Ю., Устименко П.М. Рідкісні рослини “Стужиці” // Тез. доп. наук. конф. “Охорона генофонду рослин в Україні”, (Кривий Ріг, травень 1994 р.).- Донецьк, 1994.- С.14-15.

55. Oleshchenko V., Popovych S. Some aspects of the nature conservation policy and practice in Ukraine // Nature Conservation in Central and East- Europe: Workshop (Sarrod, Hungary, 13-16 of June 1995).- Sarrod, 1995.- P.22-28.

56. Попович С.Ю. Заповедный лесоценофонд Украины // Мат. рос.-укр. конф. “Заповедные территории и охрана биологического разнообразия. Природные резерваты и охрана биологического разнообразия среднего течения Десны”, (Нерусса, Брянская обл., 5-8 декабря 1995 г.). Под ред. О.И. Евстигнеева.- Брянск, 1995.- С.33-36.

57. Попович С.Ю., Устименко П.М. Інвентаризація фітоценофонду - важливе завдання новостворених заповідних об'єктів // Мат. наук.-практ. конф. “Проблеми становлення і функціонування новостворених заповідників”, (Гримайлів, 12-15 червня 1995 р.).- Гримайлів, 1995в.- С.222-223.

58. Стеценко Н.Ф., Попович С.Ю. О создании заповедников в средней части бассейна Десны // Мат. рос.-укр. конф. “Заповедные территории и охрана биологического разнообразия. Природные резерваты и охрана биологического разнообразия среднего течения Десны”, (Нерусса, Брянская обл., 5-8 декабря 1995 г.). Под ред. О.И. Евстигнеева.- Брянск, 1995.- С.44-47.

59. Устименко П.М., Попович С.Ю. Концептуальні засади синфітосозологічного менеджменту // Мат. наук.-практ. конф. “Проблеми становлення і функціонування новостворених заповідників”, (Гримайлів, 12-15 червня 1995 р.).- Гримайлів, 1995в.- С.249-250.

60. Стеценко М.П., Попович С.Ю. Транскордонні природно-заповідні території: концепція, реальність та перспективи створення в Україні // Мат. междун. семин. ”Развитие системы межгосударственных особо охраняемых природных территорий”, (с. Мартовая, Харьковская обл., 6-9 августа 1996 г.).- Киев, 1996.- С.93-97.

61. Попович С.Ю., Андрієнко Т.Л., Устименко П.М. Перспективні поліфункціональні природно-заповідні території на Лівобережному Поліссі // Мат. конф. “Актуальні проблеми створення Деснянсько-Старогутського національного природного парку та шляхи їх вирішення”, (Середина-Буда, 19-20 листопада 1997 р.).- Київ, 1998.- С.26-29.

62. Попович С.Ю. Принципи резервування лісової рослинності // Мат. конф., присвяч. 75-річчю Канів. природ. зап-ка “Роль охоронюваних природних територій у збереженні біорізноманіття”, (Канів, 8-10 вересня 1998 р.).- Канів, 1998.- С.20-21.

63. Попович С.Ю., Устименко П.М. Фітоценофонд заповідників України // Мат. конф., присвяч. 75-річчю Канів. природ. зап-ка “Роль охоронюваних природних територій у збереженні біорізноманіття”, (Канів, 8-10 вересня 1998 р.).- Канів, 1998.- С.97-99.

64. Попович С.Ю. Созологічне районування як методологічна основа концепції сталого розвитку // Мат. міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 30-річчю Карпат. біосфер. зап-ка “Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку”, (Україна, Рахів, 13-15 жовтня 1998 р.).- Рахів, 1998, т.1.- С.100-103.

65. Устименко П.М., Попович С.Ю. Ценотичне різноманіття національних природних парків України // Мат. міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 30-річчю Карпат. біосфер. зап-ка “Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку”, (Україна, Рахів, 13-15 жовтня 1998 р.).- Рахів, 1998, т.2.- С.153-156.

Размещено на Allbest.ru