Синтетичні азотисті речовини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Синтетичні азотисті речовини

2. Характеристика азотистих речовин

2.1 Карбамід (сечовина)

2.2 Бікарбонат амонію

2.3 Діамонійфосфат

2.4 Сульфат амонію

2.5 Аміачна вода

Література

Вступ

Одна з найважливіших задач сільського господарства - розвиток та укріплення кормової бази тваринництва і птахівництва.

Для її рішення необхідно збільшити вміст в кормах білків, вітамінів, розширити виробництво кормових добавок і стимуляторів.

Із поживних речовин тваринам необхідні білок, який відіграє ведучу роль в обміні речовин. Його нестача знижує ефективність раціону, приводить до великих витрат (в півтора-два рази) кормів, які затрачаються на одиницю продукції.

Рішення проблеми поповнення протеїну виконується як шляхом збільшення виробництва кормових дріжджів, рослинних, тваринних та рибних кормів, так і за рахунок використання карбаміду та солей амонію.

Все більше значення в якості кормового продукту в раціоні жуйних тварин отримує карбамід, виробництво якого безперервно підвищується.

Багатьма вченими доведено, що в раціонах великої рогатої худоби і овець карбамід може замінити від 25% до 35% загального протеїну. Вважають, що 1 г карбаміду заміщає по кількості перетравлюваного азоту 2,65 г протеїну корму [4].

Тому, щоб забезпечити успішний розвиток тваринництва, потрібно постійно розширювати та укріплювати кормову базу - збільшувати виробництво комбінованих кормів, білково-вітамінних добавок, преміксів та інших кормових добавок.

У сучасному світі існує багато способів годівлі сільськогосподарських тварин, але найбільш визнаними та економічно вигідними є комбікорми [5].

1. Синтетичні азотисті речовини

Такі синтетичні азотисті речовини, як карбамід, бікарбонат амонію, сульфат амонію, моно- і діамонійфосфати, рідкий аміак, амідоконцентратна добавка та ін. використовуються при кормлінні жуйних тварин (овець та великих рогатих тварин) як замісники протеїну кормів, заміняючи до 1/3 потреби тварин в протеїні.

Основні небілкові азотисті добавки: карбамід (сечовина) містить 46% азоту, 1 г еквівалентний 2,6 г перетравного протеїну; сульфат амонію - 20,7% азоту, 1 г еквівалентний 1,2 г перетравного протеїну; діамонійфосфат - 20% азоту, 1 г еквівалентний 1,2 г перетравного протеїну; рідкий аміак, використовуваний для обробки соломи, містить 82% азоту, 1 г еквівалентний 5 г перетравного протеїну [5].

В рубці жуйних тварин під дією ферменту уреази, яка виділяється мікроорганізмами рубця, азотисті кормові добавки, а точніше сечовина та амонійні сполуки, гідролізуються до аміаку та вуглекислого газу. Азот аміаку поглинається мікроорганізмами рубцевого вмісту і використовується для побудови власного тіла. Загальна кількість мікроорганізмів у рубці при цьому різко підвищується. Мікроорганізми з вмістом рубця поступає в сичуг, де під дією соляної кислоти і ферментів гинуть. В тонкому відділі кишечника під впливом ферментів білки мікроорганізмів гідролізуються до пептонів і амінокислот та поглинаються організмом тварин. Такий механізм засвоєння азотистих синтетичних кормових добавок.

Аміак, який виділяється із кормових добавок в рубці, володіє сильною токсичною дією і всмоктується в кров в тому випадку, якщо не встигає засвоїтися мікрофлорою рубця.

Тому азотисті кормові добавки необхідно використовувати при годуванні великої та дрібної рогатої худоби старше шести місяців. Не можна давати їх для згодовування хворим тваринам, особливо при захворюваннях ШКТ, печінки та хворобах обміну речовин. В таких випадках аміак всмоктується в кров і викликає ураження печінки та внутрішніх органів навіть до летальних випадків.

Тварин слід годувати азотистими добавками поступово на протязі 10 діб, починаючи з малої кількості (5-10 г), згодовувати в сухому вигляді з сипучими кормами або разом з патокою, яка містить легко перетравлювані вуглеводи.

При використанні азотистих кормових добавок необхідно збалансувати раціон в першу чергу по цукрово-протеїновому відношенню. Раціон також має бути збалансованим за вмістом біологічно-активних речовин - вітамінів та мінеральних речовин [4].

Необхідно дотримуватися максимальних норм заміни перетравлюваного протеїну та кількості азотистих кормових добавок.

Показники нормативної кількості азотистих речовин, які вводяться в корми для тварин різних видів та різного віку, наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Синтетичні азотисті речовини та їх використання тваринами

Для профілактики отруєнь сечовину краще за все використовувати в вигляді амідоконцентратної добавки (АКД) в дозуванні, яке навелено в таблиці 2, але при виконанні всіх вище перелічених вимог [1].

Таблиця 2. Максимально допустимі норми згодовування АКД

2. Характеристика азотистих речовин

2.1 Карбамід (сечовина)

Карбамід - тверда речовина без кольору, температура плавлення 132,7⁰С. Аеросуміш карбаміду вибухонебезпечна, його вміст в 1м³ повітря не має перевищувати 500 г. Кут природнього відкосу карбаміду при температурі 10 ⁰С і відносній вологості повітря 60% становить 37⁰.

Об'ємна маса вільно насипаних кристалів карбаміду становить 630-710 кг/м³. Його виготовляють в кристалічному або гранульованому виді. Об'ємна маса гранульованого продукту залежить від гранулометричного складу, густини та вологості гранул.

Засвоєння карбаміду організмом тварин доведено багато чисельними роботами. Шенеман та Кіліан, згодовуючи помічений карбамід ¹⁵N, встановили,що лише 8% введеної дози азоту виділяється із організму, а інша частина засвоюється.

Карбамід під дією ферменту уреази, яка виділяється найпростішими і потрапляє в шлунок у складі корму, розпадається з утворенням аміаку та вуглекислого газу. Наприклад, в процесі нормального годування овець, кількість аміаку в складі рубця повільно підвищується на протязі двох годин і далі переходить в норму (10-14 мг%).

Надлишок аміаку, який утворюється при розкладі карбаміду, потрапляє в кров і далі в печінку. Враховуючи це, одночасна добова доза карбаміду має відповідати встановленій нормі і забезпечувати нормальне накопичення в рубці аміаку, який не може викликати отруєння тварини.

Для поступової адаптації мікрофлори рубця до засвоєння великих доз аміаку необхідне завчасне пристосування тварин до карбаміду. Воно продовжується 8-12 діб. Крім цього рекомендується розділяти добову порцію карбаміду на дві частини і згодовувати два рази в день.

Ведення карбаміду в дозах, що постійно підвищуються, викликає підвищення ферментативної активності мікрофлори рубця. Після зупинки введення карбаміду ця активність не зберігається, тому необхідно повторна адаптація до нього тварин.

При підборі кормового раціону необхідно, щоб речовини, які йдуть з сечовиною, максимально допомагали розвитку та життєздатності мікроорганізмів. До них відносяться легкозасвоювані вуглеводи, сполуки фосфору, мікроелементи та ін. Вважають, що для годування телят можна використовувати карбамід з двомісячного віку, коли в рубці достатньо сформувалася мікрофлора, яка здатна засвоювати цей продукт.

При відсутності або нестачі в рубці жуйних тварин специфічної флори, що буває в результаті довгого годування сухими кормами, карбамід засвоюється важче. В таких випадках необхідна поступова адаптація тварин до цієї добавки.

Додавання карбаміду в раціон з високим вмістом клітковини може стимулювати її перетравлюваність і розвиток мікроорганізмів при наявності в кормі легко перетравлюваних вуглеводів і достатній кількості мінеральних речовин і вітамінів. Тому введення буряку, зернових злакових концентратів, меляси, мінеральних добавок, які містять фосфор, сірку, кобальт, в раціон з великим вмістом грубих кормів та силосу створюють позитивний вплив на синтез бактеріального білка і засвоюваність поживних речовин, підвищує дію азотистих добавок, як замісників кормового протеїну.

Для згодовування тваринам карбаміду з силосом вводять 4,5-5,0 кг його на 1 т корму в силосну масу. Силос збагачується кормовим азотом і в ньому в результаті мікробіологічних процесів підвищується кількість амінокислот, в тому числі метіоніну, аргініну, тирозину. Частіше за все для цієї мети використовують силос, який готується з зеленої маси кукурудзи в стадії молочно-воскової зрілості. Якість силосу залежить від виконання умов його отримання. При недостатньо хорошій укладці в масі розвиваються гнилісні бактерії і гальмується розвиток молочнокислих бактерій.

Для застосування карбаміду розроблені необхідні рекомендації по його згодовуванню. Обов'язкова поступова адаптація тварин. Великій рогатій худобі в перші два дні згодовують по 10 г на голову, вівцям - 2-3 г. до повної норми добову дозу доводять на 12-15-й день.

В раціони, які містять карбамід, необхідно вводити корми, багаті на легко перетравлювані вуглеводи, що містяться в буряці, зерні, картоплі.

Карбамід доцільно рівномірно перемішувати з кормами і давати порціями не рідше двох раз на добу.

Згодовування карбаміду при одноразовому годуванні молодняка великої рогатої худоби викликали тяжкі отруєння при дозі 150-200 г. отруєння проявлялося через 15-20 хвилин. Згодовування карбаміду в такій же дозі, але при поступовій адаптації тварин, не впливало на їх здоров'я [4].

2.2 Бікарбонат амонію

Бікарбонат амонію, або двовуглекислий амоній - нестійкий мікрокристалічний порошок, який має виражений солоний смак та запах аміаку. Погано розчиняється в воді. Містить 17-20% азоту. При температурі 10 ⁰С на сухому повітрі через п'ять діб із препарату вивільняється 0,6-0,7% озоту, при 30 ⁰С - 10-11%, а при 60 ⁰С бікарбонат амонію повністю розкладається на аміак та вуглекислий газ. Зберігають препарат в прогумованих мішках або іншій добре закритій тарі. Органічні кислоти силосу покращують розчеплення препарату з утворенням амонійних солей органічних кислот.

У зимових умовах можна згодовувати в сухому вигляді в суміші з розмолотими концентратами; вводять його безпосередньо перед згодовуванням . При включенні його в кормову суміш у кількості до 7% ( за масою ) не погіршується поїдаємість останньої. Через летючості бікарбонату амонію його не можна використовувати при виробництві комбікормів.

Бікарбонат амонію також можна згодовувати (взимку), додаючи в силос; для кращої поїдаємості такого силосу доцільно його здобрювати розчином меляси (кормової патоки).

Зоотехнічна ефективність використання бікарбонату амонію і як джерело азоту для жуйних вивчалася але багатьох дослідах на різних групах великої рогатої худоби та овець порівняно з сечовиною . Так , Всесоюзним інститутом тваринництва в радгоспі Ново-Анновський був проведений тривалий досвід (12 місяців) але порівняльного вивчення сечовини і бікарбонату амонію в годівлі молочних корів.

Для досвіду відібрали 36 корів, яких розбили на три аналогічні групи по 12 голів у кожній. Тварини отримували основний раціон, дефіцитний по перетравного протеїну на 20-30 %, що складається з соломи, кукурудзяного силосу, зернових малобілкових концентратів. Різниця в годівлі корів полягало в тому, що корови контрольної групи отримували звичайний кукурудзяний силос та макуху; тваринам 1-й дослідної групи згодовували силос, збагачений сечовиною; коровам 2-й дослідної групи - той же силос, але збагачений бікарбонатом амонію. У літній період хімікати згодовували в розчині кормової патоки , але для зняття піноутворення при цьому в розчин додавали кухонну сіль.

Корови контрольної та бікарбонатної груп давали в день в середньому за досвід по 9,9 кг молока базисної жирності (3,7 % жиру в молоці), а тварини сечовини групи - 10,3 кг молока при тій же жирності. За 300 днів досвідченого періоду надоїли відповідно - 2997, 2987 і 3092 кг молока. Тварини сечовини групи на 6-10 кг більше додали в живій масі, ніж контрольні корови. Потім провели досліди з перетравності поживних речовин раціонів. Для цього з кожної групи виділили по три корови і визначили у них ступінь перетравності поживних речовин раціону і кількість засвоєного азоту і мінеральних речовин. Виявилося, що тварини, яким згодовували хімікати, краще засвоювали поживні речовини корму, ніж контрольні [2].

2.3 Діамонійфосфат

Зовнішній вигляд - кристали світло-сірого кольору.

Масова частка фосфору, розчинного в 0,4 %-вому розчині соляної кислоти в перерахунку на Р2О5, % - 53 ± 1. Масова частка азоту , розчинного в 0,4 %-вому розчині соляної кислоти, %, не менше - 19.

Масова частка вологи, %, не більше - 5.

Масова частка фтору, %, не більше - 0.05.

Масова частка миш'яку, %, не більше - 0.001. Масова частка свинцю, %, не більше - 0.001.

Масова частка частинок, %, розміром: - від 4 до 7 мм, не більше - 3 - більше 7 мм - відсутні [1].

Містить у своєму складі основних поживних речовин: азоту не менше 20 % і фосфору не менше 53 % (у перерахунку на Р2О5). Діамонійфосфат включають в раціон великої рогатої худоби та овець у незбалансовані за протеїном і фосфором корми. Діаммонійфосфат рекомендується застосовувати жуйних тварин старше 4-х місяців.

Норма застосування діамонійфосфату на одну голову на добу, в грамах:

коровам сухостійним 25-75

коровам дійним 50-150

молодняку великої рогатої худоби: - старше 4- х місяців 10-30

старше року 30-80

бикам - виробникам 30-80

вівцематкам 2-5

ягнятам старше 4- х місяців 0.8 -1.0

Рекомендуються наступні способи внесення діамонійфосфат в корми:

- при сухому типі годівлі

- в концентровані корми

- в розчин меляси

- у воду зволоження кормової суміші, подрібненої соломи, силосу, сінажу.

При цьому корми повинні бути ретельно змішані.

Згодовування діамонійфосфат починають з малих доз, збільшуючи її кожні два дні і доводять до максимальної протягом 2-3 тижнів. Добову норму препарату слід давати пробно, кількома порціями.

Правильне використання діамонійфосфат в годівлі жуйних тварин не викликає отруєння. Воно може виникнути при недотриманні справжніх рекомендацій , доз ступеня змішування і кратності застосування препарату.

Зберігати діамонійфосфат необхідно в сухому закритому приміщенні, окремо від добрив і отрутохімікатів. Гарантійний термін зберігання 6 місяців [2].

2.4 Сульфат амонію

Сульфат амонію, або амоній сірчанокислий. При гідролізі у воді або соках рослин він розпадається на сірчану кислоту і гідрат окису амонію (нашатирний спирт). У зв'язку з тим, що сульфат амонію має кислу реакцію, він на відміну від карбаміду злегка підкисляє корми і завдяки цьому до певної міри має консервуючу властивість. Як речовина, здатна збагачувати силос загальним азотом і білком, сульфат амонію широко використовується: при внесенні на 1 т зеленої маси, що силосується 1 кг добавки у вигляді сульфату амонію при силосуванні кукурудзи, соняшнику, бурякової гички і конюшини знижує втрати поживних речовин і збільшує вміст загального азоту в силосах у порівнянні з вихідною кількістю на 10-15%. При додаванні до кукурудзи, при силосуванні, сірчанокислого амонію підвищується вміст білкового азоту на 16-31%. Сульфат амонію в силосуємій масі, на відміну від карбаміду , покращує бродіння і зменшує розвиток гнильної мікрофлори. Це з'єднання запобігає в процесі силосування розпад білків, дезамінування амінокислот і сприяє синтезу в силосі таких сірковмісних амінокислот, як цистин і метіонін.

Силос з добавками сульфату амонію та карбаміду за якістю перевершує силос, збагачений тільки одним карбамідом . Витрати на придбання сульфату амонію і внесення його в зелену масу повністю окупаються додатково отриманою продукцією тварин, до раціону яких входив такий силос. При силосуванні рекомендується вносити на 1 т кукурудзяної маси 6 кг карбаміду або 6 кг карбаміду і 3 кг сульфату амонію [2].

2.5 Аміачна вода

Зріджений аміак поставляється хімічними заводами в сталевих балонах. При попаданні на шкіру викликає сильні опіки, висока концентрація його в повітрі надає задушливе дію.

У практиці зазвичай використовують аміачну воду, тобто 25%-ний водний розчин аміаку. Аміачну воду готують з синтетичного і кам'яновугільного аміаку.

Для амонізаціі силосу або бурякового жому рекомендується застосовувати тільки аміачну воду з синтетичного аміаку, так як аміачна вода, отримана в результаті обробки кам'яного вугілля, містить сірководень, який може викликати отруєння тварин і псування кормів [2].

Дослідження ряду науково-дослідних установ, проведені на молодняку великої рогатої худоби і на коровах, показали, що при обробці грубих і соковитих кормів аміачною водою можна заповнити в раціоні до 25-30% перетравного протеїну [5].

Аміачну воду застосовують для підвищення вмісту протеїну в кукурудзяному силосі і кислому буряковому жомі. При амонізаціі відбувається зв'язування аміаку органічними кислотами кормів з утворенням амонійних солей молочної, оцтової та інших кислот, які є хорошим джерелом кормового азоту для жуйних тварин.

Аміачну воду використовують для збагачення протеїном готового силосу, бурякового жому та соломи. Застосовувати ж її під час закладки зеленої маси не можна, так як це може призвести до псування силосу через лужної реакції аміачної води, що порушує процес силосування.

Корми амонізують не менше ніж за годину до годування тварин на відкритому повітрі або в добре вентильованому приміщенні. Корм вважається придатним, якщо він не має запаху аміаку.

Амонізацією силосу. На тонну кукурудзяного силосу при дачі його великій рогатій худобі 25-30 кг на добу додають 10-15 л 25%-вої аміачної води. дозування розраховують: якщо добова потреба корови протеїні становить 1000 г, то 25% від цієї кількості або 250 г, може бути заповнене аміачною водою. У 250 г сирого протеїну міститься 40 г азоту. Така ж кількість азоту міститься в 200 г аміачної води. Значить, стільки повинно бути внесено її в добову норму силосу.

Зазвичай силос амонізують за 2-3 години до згодовування . аміачну воду попередньо краще розбавити з розрахунку 3-4 л води на літр аміачної води.

Силос рівномірно поливають цим розчином і ретельно перемішують. на обробку тонни силосу витрачають 60-75 л такого розчину. Цю операцію можна механізувати за допомогою транспортера і бака з аміачною водою, забезпеченою розпилювачем. При необхідності можна поливати силос за допомогою звичайної городньої лійки з чорного заліза (не можна користуватися лійками з оцинкованого заліза). Після обробки аміачною водою силос злегка темніє і кислотність його знижується. Згодовувати його можна після зникнення запаху аміаку в тих же кількостях , що й звичайний . Амонізований силос не викликає отруєння тварин , тому немає необхідності в спеціальному привчанні тварин до його поїдання.

При амонізації зміст перетравного протеїну в силосі підвищується приблизно в 2 рази, а надої збільшуються на 0,8-1,2 л на добу. середньодобовий приріст ваги молодняку великої рогатої худоби, що одержує 12 кг силосу на добу, обробленого аміачною водою, збільшується на 100 г на добу.

У буряковому жомі, так само як і в силосі, міститься багато органічних кислот, що утворюються при зброджуванні вуглеводів: 5-2%. При обробці кислого жому водним розчином аміаку утворюються солі амонію органічних кислот, які представляють хороший джерело азоту для заповнення його недоліку в раціонах жуйних.

Виходячи з того, що вільні органічні кислоти в кислому жомі складають близько 1,5%, а аміачна вода 1 сорту містить 25% аміаку, для нейтралізації вільних кислот на тонну такого жому потрібно внести 3,25 кг аміаку, що відповідає 13 кг аміачної води.

Зручно змішувати жом в змішувачі - кормороздавачі або в розчиномішалках, тривалість процесу не перевищує 35 хвилин. Для зручності на машинах встановлюють бак , з якого аміачна вода надходить в змішувач.

Амонізований жом має приємний запах і охоче поїдається тваринами.

Оскільки ступінь зв'язування аміаку залежить від кислотності жому, кількість вноситься аміачної води можна збільшувати або зменшувати. При великому змісті вільних кислот аміак зв'язується дуже швидко, і через годину після змішування аміачний запах в кормі зникає. При низькій кислотності аміак пов'язується не повністю і жом зберігає сильний запах . У такому випадку норму аміачної води треба зменшити.

Молодняк великої рогатої худоби слід привчати до поїдання амонізованого жому поступово, починаючи з 6 кг і доводячи добову норму до 25-27 кг на восьмий день згодовування. Тваринам на відгодівлі норму можна збільшити до 30-35 кг на голову на добу, згодовувати її за три прийоми.

Хороші результати дає амонізація сухого жому. Буряковий жом після такої обробки містить, залежно від умов процесу, 2,7-5 % азоту, який знаходиться в розчинній , але стійкій формі. Втрати його незначні навіть при тривалому зберіганні. Корм охоче поїдається худобою.

Сухий жом можна обробляти безпосередньо в господарстві. На тонну його додають 72-80 кг аміачної води і залишають в закритому чані або баку на ніч. Вранці корм готовий до вживання. Вміст азоту в збагаченому жомі підвищується з 1,4 до 2,7-3 %. Ефективність амонізованого жому: аміаком, пов'язаним в жомі, можна замінити в раціоні молочних корів від 20 до 35 % азоту протеїну [5].

Література

зоотехнічний амонізований жом тварина

1. Розділ: забезпечення тварин кормами. Використання амонійних солей http://prut.ru/animalfodder/360.html.

2. Стаття: значення аміноконцентратних добавок http://www.pekmz.com.

3. Дудкін М.С., Гриншпун С.І., Дарманьян П.М. Виробництво та використання кормового протеїну [Текст]/ЦНИИТЭИ Мингаза СССР.-М.:ЦНИИТЭИ, 1976.-40 с.-Комбикормовая промышленность.-ОНАПТ.

4. Дудкин М.С., Дарманьян П.М. Карбамид, и его использование в комбікормах [Текст]. - М.: Колос, 1982.-54 с.-ОНАХТ.

5. Венедиктов А.М., Дуборезова Т.А., Симонов Г.А., Козловский С.Б. Кормовые добавки [Текст]: справочник.-2-е изд., перераб. и доп.-М.:Агропромиздат, 1992.-192 с.

Размещено на Allbest.ru