Особливості аграрних відносин у сільському господарстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Особливості розвитку аграрних відносин в умовах переходу до ринку

2. Сучасні форми земельної власності і господарювання

3. Концепція агрополітики України

1. Особливості розвитку аграрних відносин в умовах переходу до ринку

Сільське господарство одна із основних галузей народного господарства. Аграрний сектор посідає також важливе місце і в економіці України. Від його розвитку залежить нормальне функціонування всього господарства і життя країни.

Специфічними особливостями та характерними рисами сучасного стану агропромислового комплексу України є такі:

взаємопов'язаний агропромисловий комплекс, як ціле, тільки формується;

переважну частку вартості в агропромисловому комплексі створює сільське господарство, оскільки воно ще виступає основою для створення агропромислового комплексу;

аграрну сферу, як і все народне господарство, охопила глибока економічна криза, в результаті чого потенціал сільського господарства використовується на третину;

значна частина городніх культур вирощується на ділянках виділених міським жителям, які вимушені займатися малопродуктивною працею, щоб вижити в умовах неприхованого безробіття;

повільний, дещо хаотичний, перехід від командно-адміністративної системи до ринкових відносин, який проходить в процесі невпинних політичних суперечок.

В перехідний період, урядом України, було прийнято ряд законів та постанов стосовно розвитку сільського господарства і агропромислового комплексу в цілому. (Закони України про селянське фермерське господарство, про форми власності на землю, про власність, земельний кодекс та інші).

Слід визначити ряд об'єктивних та суб'єктивних причин, які гальмують розвиток сільського господарства:

відсутність кредитно-фінансового забезпечення сільського господарства;

дискримінація цін на сільськогосподарські продукти;

відсутність інфраструктури ринку;

вменшення доходів і життєвого рівня сільського населення;

занепад розвитку соціальної сфери села.

Всі ці фактори негативно впливають на економічний розвиток сільськогосподарського виробництва. Головними аспектами розвитку сільського господарства в ринковій економіці є те, що ринкова економіка передбачає вільне підприємництво, головною фігурою для якого повинен бути господар-власник землі. Шлях до цього через процеси економічного реформування. Щоб розвивати ефективніше сільське господарство потрібна ефективна ринкова інфраструктура. При ринковій економіці дія кожного сільськогосподарського виробництва, його продукції оцінюється ринком. Тому перехід до ринкових відносин повинен включати підтримку ефективної роботи сільськогосподарських виробництв державою.

2. Сучасні форми земельної власності і господарювання

Економічна реформа у сільському господарстві передбачає формування багатоукладної економіки шляхом розвитку різних форм власності та форм господарювання, утворення повноцінних суб'єктів ринкових відносин.

Закон України про форми власності на землю передбачає: державну, колективну та індивідуальну (приватну) форми. При цьому нові економічні форми, для існування яких визріли об'єктивні умови, мають виникати як у надрах старих форм, так і поряд з ними. Тісний зв'язок сільського господарства із специфічним, основним засобом виробництва - землею, ускладнює реформу. Вони мають проводитись певними етапами, щоб не зруйнувати виробництво харчування людей. На першому етапі у колгоспах і радгоспах будуть проводитись глибокі зміни соціально-економічної структури на основі широкого використання підряду, оренди, акціонерно-корпоративної та сімейно-індивідуальної форм. Запровадження колективно-польових способів безпосереднього привласнення засобів та результатів виробництва. Колективні сільськогосподарські підприємства існували поряд з іншими формами організації сільського виробництва: сімейні форми, селянські і фермерські господарства, самостійні кооперативи, особисті підсобні виробництва тощо.

В законі України “Про власність” підкреслюється, що всі форми власності є рівноправними, а держава створює однакові умови для їх розвитку та захисту. Наприкінці 1994 року, з прийняттям указу президента України про невідкладні заходи що до прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва, розпочався новий етап у реформуванні аграрного сектора. В Конституції України (28 червня 1996р.) зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Перетворення на селі почали набувати більш цілеспрямованого до ринкових відносин характеру.

Новий етап аграрної реформи передбачає, що колгоспно-радгоспні землі передаються державою у колективну власність їх членів. Кожен член колективного сільськогосподарського виробництва отримує сертифікат права власності на земельну частку (пай) із зазначенням її розміру в умовних гектарах і у вартісному виражені. Земля повинна мати цінове вираження. Створення селянських фермерських господарств може здійснюватися частинами колишніх колгоспів і радгоспів через вилучення ними своїх паїв. Щодо працівників соціальної сфери вела, то вони мають реально одержати землю тільки для особистих підсобних господарств. За умов сертифікації земельних паїв їх можна успадковувати. Дарувати, продавати, здавати в оренду, тобто може проходити зміна їх власників.

Важливе значення для підприємця має можливість самостійно вибирати спеціалізацію, із урахуванням умов господарства, визначати перспективу, економічно-ефективну структуру посівних площ та виробництва в цілому, включаючи розвиток підсобних підприємств і обслуговуючих цехів, а також право розпоряджатися виготовленим продуктом, свобода вибору партнера, договірних взаємовідносин із суб'єктами ринку, вільний вибір форми організації і оплати праці. Без цього ні приватна, ні колективна власність не зроблять селянина повноцінним власником. Практика розвинутих країн США, Японії, Франції, Німеччини свідчать про те, що успіх у господарській діяльності забезпечує не форма власності, а підприємець, якого спонукає до якісної праці конкурент.

3. Концепція агрополітики України

сільський господарство аграрний україна

Основним завданням аграрної політики сучасного етапу є зупинення негативних процесів у цьому секторі та забезпечення умов для нарощування виробництва сировини і продовольчих ресурсів.

В зв'язку з цим на сучасному етапі проведення аграрної реформи особливо потрібно наукове, правове, методичне, інформаційне, матеріалотехнічне забезпечення. Для цього потрібно:

законодавче регулювання всіх форм власності;

створення інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції;

забезпечення паритетного формування цін - сприяння еквівалентному обміну з іншими галузями економіки;

фінансова підтримка державою розвитку усіх форм господарювання і відхід від державної монополії у розподілі сільськогосподарської продукції.

Кінцевою метою аграрної реформи повинно бути повне соціальне, економічне, культурне і духовне відтворення села. Повне задоволення внутрідержавних потреб сільськогосподарською продукцією, перетворення держави у національного експортера сільськогосподарської продукції, виведення сільського господарства на світовий рівень розвитку.

Щоб досягти цивілізованих аграрних відносин прогнозуються 20-30 років поетапного розвитку:

3-5 років - провести глибокі зміни у відносинах власності, земельна реформа;

7-10 років - добитися стабілізації сільськогосподарського виробництва, створити надійну базу;

останні 10 років - перетворити Україну у високорозвинену аграрну країну.

Размещено на Allbest.ru