Вплив держави на хлібозаготівельну діяльність вітчизняної споживчої кооперації в 1928 р.

Необхідність оптимізації аграрного сектора виробництва нині не викликає заперечення. Проте з огляду на проблеми світового ринку та труднощі вітчизняної економіки вирішення вказаної проблеми без державної підтримки навряд чи можливе. Tож влада не може ігнорувати інтереси селянина-виробника, зокрема щодо збуту продукції. Відтак звернення до історичного досвіду залучення споживчої кооперації У CPP до хлібозаготівель у 1920-ті рр. цілком виправдане, оскільки спроможне виявити як внесок системи у подолання продовольчих труднощів, так і ті негативні наслідки політики радянської влади, які призвели до перетворення кооперативних організацій у безвідмовних виконавців більшовицьких проектів.

Перші розвідки щодо висвітлення досвіду хлібозаготівельної діяльності споживчої кооперації України в останні роки непу з'явилися ще в 1920 і рр. Однак праці Є. Грінберга, О. Генкіна, М. Філіповича, Л. Пивоварова та інших, хоча й містили обсяжний цифровий матеріал про участь споживчих товариств та їх спілок у державних хлібозаготівлях, були позбавлені неупередженого підходу, а отже, й об'єктивних висновків. Автори вважали доречним тогочасне посилення державного тиску на кооперативні хлібозаготівлі з огляду на необхідність фінансової підтримки індустріалізації країни. У подальші роки дослідження досвіду залучення більшовиками потенціалу споживчої кооперації для проведення хлібозаготівель практично не здійснювалися. Винятком вважаємо працю Я.А. Кістанова з історії споживчої кооперації СРСР, де автор, хоча й з марксистських позицій, зробив спробу розкрити роль споживчих товариств та їх спілок у хлібозаготівельних кампаніях 1920-х рр.

Серед сучасних дослідників, які розглядали історичний досвід державних заготівельних структур та споживчої кооперації щодо участі у хлібозаготівлях в останні роки непу, варто згадати статтю Н.І. Земзюліної і B.C. Корновенка, де акцентовано на посиленні планових засад та централізації з боку існуючої влади. Проте в зазначеній розвідці автори не ставили мету виявити відмінності хлібозаготівельної роботи державних структур та споживчої кооперації.

Помітний внесок у висвітлення досвіду споживчої кооперації Поділля у хлібозаготівельних кампаніях кінця 1920-початку 1930-х рр. зробили В.В. Подолян та В.П. Рекрут. Скориставшись великим масивом архівних документів, автори дійшли висновку, що більшовики свідомо залучали кооперативні установи «до виконання антигуманних планів хлібозаготівель». Цілком погоджуємося з тезою, що споживча кооперація стала заручницею тодішньої хлібозаготівельної політики, яка призвела до примусового втягування її у «трагічний для українського селянства апокаліпсис 1929-1933 рр.».

Однак дотепер, на нашу думку, відносини держави і споживчої кооперації у заготівлях зернохліба, який на той час був важливим стратегічним товаром на світовому ринку, потребують подальшого дослідження. Спираючись на здобутки сучасної історіографії, зробимо спробу проаналізувати суть державної політики щодо хлібозаготівельної діяльності споживчої кооперації України у 1928 р.

Початок індустріалізації посилив увагу правлячої партії до хлібозаготівель. Як зазначає С.В. Кульчицький, держава була покликана «забезпечувати продовольством виплачувану робітникам новобудов зарплату, а також заробляти валюту продажем зерна за кордон, щоб розплатитися за імпортне устаткування». Відтак роль споживчої кооперації в заготівлях з огляду на розгортання індустріалізації країни помітно зросла, бо на неї покладалося важливе державне завдання сприяти оперативному збуту вирощеного селянами зернохліба на внутрішньому ринку і за кордоном.

Однак хлібозаготівельна кампанія 1928 р. мала свої особливості, оскільки тоді посилилося державне втручання у господарську діяльність споживчої кооперації. Через низький урожай та для послаблення конкуренції між державними та кооперативними заготівельниками регулюючі органи робили спробу встановити державну монополію на хлібозаготівельному ринку, потіснивши з нього кооперацію. Парадоксально, що більшовики, істотно збільшуючи хлібозаготівельні плани споживчій кооперації, водночас прагнули скоротити її заготівельну мережу. Так, Конвенційне бюро хлібозаготівельників при Вінницькому окружному торговельному відділі Наркомату внутрішньої торгівлі УСРР 14 жовтня 1928 р. визначило, що проводити централізовані планові хлібозаготівлі мають право 123 споживчі кооперативи, а децентралізовані, тобто для потреб пайовиків, - 201.

Проте у 1928 p., коли питання виконання державних планів з огляду на неврожай різко загострилося, радянській владі довелося рахуватися з тим, що кооперативні заготівельники мають тісні контакти із селянами. Відтак кооператорам удалося зберегти широку хлібозаготівельну мережу. На кінець року хлібозаготівлею в Україні займалися до 8 тис. споживчих кооперативів. На XIV сесії Вукопспілки у лютому 1929 р. ішлося про те, що «…усупереч невдалим заходам регулювальних органів, скерованих на скорочення заготівельної мережі споживкооперації й очевидно розрахованих на зменшення її ролі, вона зберегла цілком свої міцні позиції на хлібозаготівельному ринку».

Посилилася централізація хлібозаготівель у системі споживчої кооперації. Основна частина хлібозаготівель припадала на сільські товариства. Якщо в 1925-1926 рр. вона становила 79%, то в 1927-1928 рр. зросла до 96,4%. У 1927-1928 рр. споживча кооперація всього заготувала 1688,4 тис. тонн зернохліба, з них 1627,1 тис. тонн припадало на сільські товариства. Таким чином, процес концентрації хлібозаготівель у сільській ланці відбувався у контексті посилення централізації економіки загалом по країні, а отже, він мав сприяти виконанню державних хлібозаготівельних завдань.

Керівництво ВУКС широко використовувало методи матеріальної зацікавленості селян до здачі зернохліба споживчим кооперативам, до чого зобов'язували рішення X Всеукраїнського з'їзду Рад. Зокрема, впродовж 1928 р. мануфактура залишалася дієвим стимулом для хлібозаготівель, бо її не вистачало на селі. Лише 7 грудня 1928 р. правління ВУКС замовило у HKBT УСРР 83 вагони цього ходового товару. Загалом держава прагнула урегулювати надходження дефіцитних промислових товарів під хлібозаготівлі, не допускаючи їх розпорошення на місцях. Згідно з директивою HKBT СРСР та РПО СРСР від ЗО грудня 1927 p., надісланою місцевим виконкомам, відділам внутрішньої торгівлі та кооперативним організаціям, усі непорозуміння щодо надходження дефіцитних товарів мали вирішуватися HKBT СРСР та УСРР упродовж 24 годин.

У 1928 р., коли державні хлібозаготівлі через низькі заготівельні ціни здійснювалися в умовах загострення класової боротьби на селі, влада прагнула задовольняти мануфактурою передусім сільську бідноту та сільських активістів. Наприклад, Лубенський окрвиконком у таємному обіжнику до райспілок від 28 жовтня 1928 р. установив, що сільській бідноті призначалося 30% мануфактури. Інші верстви селян лише за умови здачі кооперативу не менше 1 пуда зерна могли отримати мануфактури не більше як на 70 коп. Крім цього для стимулювання селян до здачі хліба кооператори Полтавщини використовували й інші гостродефіцитні товари, у тому числі сукно,

Водночас практикувалося оперативне перекидання на село промислових товарів, які були у розпорядженні робітничої кооперації. Так, 25 червня 1928 р. загально-оперативні збори Дніпропетровського ЦРК з огляду на повільне надходження зернохліба визнали доцільним перекидання ходових товарів у хлібозаготівельні райони «навіть в ущерб забезпечення міського робітничого населення». Відтак на середину 1928 р. частка промислових товарів для села зросла до 65% від усіх товарів, які отримала тоді споживча кооперація.

Утім у ряді споживчих товариств простежувалося порушення порядку стимулювання членів кооперації за зданий зернохліб. Це, наприклад, підтверджує стенограма наради уповноважених ЦК ЦКУ по хлібозаготівлях від 1 листопада 1928 р. Мовилося про те, що на місцях непоодинокими були випадки, коли приватники, закупляючи збіжжя у селян за вищою, ніж у споживчій кооперації ціною, потім здавали його до сільського кооперативу і в результаті забирали весь дефіцитний товар, зокрема, мануфактуру.

Іншим видом матеріального стимулювання селян була додаткова виплата за зданий хліб. Так, правління ВУКС 21 грудня 1927 р. визнало за потрібне видавати доплату пайовикам у розмірі до 5 коп. за кожний пуд зданого зерна. При встановленні додаткової оплати за хліб, враховуючи директиви регулюючих органів, кооператори мали дотримуватися класового підходу. Наголошувалось на тому, що незаможники й середняки у своїй більшості здавали до кооперації збіжжя у першій половині хлібозаготівельної кампанії, а заможні верстви села з метою спекуляції затримували реалізацію зернохліба до післявесняного періоду. Відтак було запропоновано видавати селянам доплату лише за хліб, зданий до кооперації не пізніше 1 квітня 1928 р.

Цікавою виявилася тодішня практика грошового преміювання Могилів-Подільською райспілкою кооператорів, задіяних на хлібозаготівлях. Зокрема, 20 січня 1928 р. райспілка ухвалила рішення про їх стимулювання. Тож за січень на премію міг розраховувати член правління того сільського товариства, для якого місячний план здачі зернопродуктів становив не менше 1 тис. пудів. У такому разі винагорода складала 10 крб. За перевиконання товариством місячного плану на 25% його керівники отримували 25 крб., а за перевиконання місячного плану на 50% - відповідно 50 крб. Перевиконання місячного плану кооперативом понад 50%, крім вище зазначеної винагороди, передбачало по 1 крб. за кожний відсоток.

Загалом матеріальне заохочення за здане збіжжя отримували лише ті кооперативи та райспілки, а також їх керівники, які своєчасно виконали чи перевиконали встановлені державою плани. Так, згідно з таємною телеграмою HKBT УСРР від 17 січня 1928 р. до уповноважених цього наркомату на місцях, хлібозаготівельників і окрвиконкомів дізнаємося, що лише в ті райони, де хлібозаготівлі зросли, посилено надсилалися дефіцитні товари для заохочення селян. Водночас місцеві регулюючі органи зобов'язували скоротити постачання дефіцитними товарами тих споживчих кооперативів, у районах яких хлібозаготівлі відставали від необхідних державних планів.

Споживчій кооперації було заборонено з метою стимулювання селян вдаватися до підвищення закупівельних цін. Зручною формою державного регулювання заготівельних цін на зернопродукти виявилися конвенційні бюро, які з середини 1920-х рр. діяли при окружних відділах HKBT У СРР. Відповідно всі заготівельні організації даного регіону укладали між собою угоду про встановлення та дотримання заготівельних цін як на зернохліб, так і на інші сільськогосподарські продукти. У разі переплати за зернохліб споживчі товариства притягалися до судової відповідальності.

Від початку 1928 р. регулюючі органи систематично збільшували хлібозаготівельні плани споживчої кооперації. Так, 3 січня 1928 р. Українська економічна рада ухвалила план державних хлібозаготівель для ряду організацій. Із загального обсягу 265 млн. пудів збіжжя на «Сільський Господар» припадало 91 млн., відповідно на ВУКС - 80 млн., державні структури «У хліб» - 55 млн. і «Хлібопродукт» - 35 млн. пудів. Згідно з розпорядженнями HKBT Вукопспілка протягом січня 1928 р. мала заготувати 5 млн. пудів зерна. Ця директива була визнана керівництвом ВУКС завищеною, тому воно звернулося до вказаного наркомату із письмовим клопотанням про зменшення хлібозаготівельного плану на січень до 4 млн. пудів, бо «виконання вставленого плану хлібозаготівель призведе до недовантаження млинів ВУКС і зриву через це плану внутрішнього постачання». Однак прохання керівництва ВУКС не було задоволене.

Невиконання встановлених центром планів державними та кооперативними організаціями загрожувало їх усуненням від цієї справи. Без сумніву, це вплинуло на загострення конкурентної боротьби між ними. ГІід тиском розпоряджень планових органів, а також для збереження своїх позицій на хлібному ринку у січні 1928 р. ВУКС спромоглася виконати місячний план на 131%, «Сільський Господар» - на 116%, тоді як державні заготівельні організації «Укрхліб» на 82% і «Хлібопродукт» на 56%. Відставання державних хлібозаготівельників спонукало керівництво УСРР внести корективи в плани хлібозаготівель. 11 лютого 1928 р. хлібозаготівельна комісія ЦКК КПУ вимагала від ЦК збільшення планів для споживчої кооперації. У лютому місячний план для ВУКС підвищили до 11 млн. пудів за рахунок перекидання частини плану «Хлібопродукту».

Керівництво ВУКС тоді не зуміло протистояти державному тиску, а відтак було змушене виконувати завищені хлібозаготівельні директиви. 18 лютого 1928 р. на засіданні правління ВУКС після обговорення результатів хлібозаготівель констатували «надзвичайно незадовільне виконання лютневого плану». Загроза зриву державних завдань спонукала правління розіслати на місця розпорядження - за 5 днів домогтися «різкого перелому в ході хлібозаготівель для беззастережного виконання лютневого плану».

Відповідно до резолюції «Про хлібозаготівлю поточного року і про організацію хлібозаготівельної кампанії на 1928-29 рік», ухваленої об'єднаним пленумом ЦК і ЦКК ВКП у квітні 1928 p., увесь хліб, заготовлений споживчою кооперацією за загальносоюзним планом, вона мала здавати на заготівельні пункти державної хлібозаготівельної структури «Союзхліб». Однак хлібозаготівельна практика першої половини 1928 р. переконувала, що більшість організацій споживчої кооперації із завищеними державними планами не впорається. Зокрема, влітку 1928 р. споживча кооперація Чернігівської округи заготувала зернопродуктів лише 51,1% від плану.

Запровадження першого п'ятирічного плану з 1 жовтня 1928 р. означало, що віднині господарська діяльність споживчої кооперації буде відбуватися в суворо узгоджених рамках державного планування. Хоча обсяги заготівель хліба споживчою кооперацією в 1927-1928 рр. зросли порівняно з попереднім на 71,8%, пленум ЦК КПУ різко критикував її роботу за недостатню увагу до цієї державної справи. Споживчу кооперацію звинувачували у недовиконані планових завдань за перший квартал 1928-1929 господарського року не лише в неврожайних округах, але й у регіонах із хорошим урожаєм.

Оскільки ситуація на хлібному ринку залишалася вкрай напруженою, все частіше правління ВУКС збиралося на засідання, щоб проаналізувати виконання державних планів та виробити заходи щодо активізації хлібозаготівель. Так, 12 грудня 1928 p., підбиваючи підсумки хлібозаготівельної кампанії за листопад, правління ВУКС визнало, що виконання плану складає лише 55%. З огляду на це було вирішено терміново направити на місця додаткову партію гостродефіцитних товарів. Райспілки з найгіршими показниками були зобов'язані впродовж грудня домогтися не тільки виконання плану, але й компенсації за листопад. 20 грудня 1928 р. відбулося наступне засідання правління ВУКС, на якому суворо були попереджені райспілки за недовиконання державного плану: Полтавська - 43,5%, Харківська - 48,2% і Прилуцька - 60,6%. Утім виконання споживчою кооперацією хлібозаготівельного плану у кінці 1928 р. продовжувало залишатися нереальною справою, а отже, за грудень воно становило 51,3%.

У пошуках винуватців зриву державних хлібозаготівельних завдань керівництво республіки постійно посилювало перевірки кооператорів, задіяних на хлібозаготівельній роботі. Поштовхом до посилення «чистки» кооператорів стала секретна директива Політбюро ЦК ВКП до партійних організацій за підписом Й.В. Сталіна від 13 лютого 1928 р. «Про підсумки заготівельної кампанії». Споживчі товариства та райспілки, зазначалося у директиві, «виявилися не на висоті свого покликання», оскільки «замість того, щоб приборкати спекуляцію,… підривали єдиний фронт заготівельників, піднімали ціни на хліб і тим самим допомагали спекулянтам і куркулям зривати радянську політику цін, погіршували ринок, заважали заготівлі». Таким чином акцентувалося на необхідності очищення кооперації від «ворожих елементів».

Ряд секретних розпоряджень щодо притягнення до судової відповідальності за зрив хлібозаготівельних планів на Україні видав HKBT УСРР. Так, 7 січня 1928 р. цей регулюючий орган надіслав розпорядження окружним прокурорам, за яким їм надавалося право притягати до кримінальної відповідальності керівників та членів правлінь кооперативних організацій, які використовували промислові товари під хлібозаготівлі не за призначенням. Згідно з розпорядженням HKBT УСРР від 16 січня кооперативним центрам належало усувати з роботи тих членів правлінь споживчим товариств, які не забезпечувати виконання державних планів хлібозаготівель.

Систематично у місцеві партійні осередки від райспілок надходила інформація про кооператорів, на які покладалися обов'язки забезпечення виконання планів хлабозаготівель. Наприклад, 20 серпня 1928 р. до Дніпропетровського окружкому КПУ надійшли детальні характеристики на 26 кооператорів, які відповідали за своєчасні хлібозаготівлі в Петриківському, Петропавлівському, Перещепинському, Юріївському, Солоняському, Васильківському, Криничанському та Дніпровському районах Дніпропетровської округи.

Якщо на місцях перевіркою кооператорів-заготівельників займалися окружні партійні осередки, то стосовно хлібного та збутового відділів ВУКС цю роботу здійснював ЦК КПУ. Tак, 26 жовтня 1928 р. вийшла директива Оргбюро ЦК КПУ про заміну безпартійних членів підрозділів ВУКС, відповідальних за хлібозаготівлі, кооператорами-комуністами з числа членів правління. Водночас HKBT у директиві від 11 серпня звинуватив споживчу кооперацію у бездіяльності, яка призвела до «загрози зриву хлібозаготівельної кампанії». Щоб домогтися «різкого перелому в розвитку хлібозаготівель», зобов'язали направити на село кооператорів-комуністів або перевірених на хлібозаготівельній роботі безпартійних.

Керівництво ВУКС тоді не знайшло в собі сили протидіяти розгортанню «чистки» кооперативних кадрів з боку влади. Натомість очільники кооперативних організацій теж почали вдаватися до усунення від хлібозаготівель тих, хто не відповідав «сучасним вимогам роботи». Загалом у 1928 р. було знято з роботи кілька тисяч, за визначенням керівників ВУКС, «непридатних робітників, які або дійсно були непридатні, або злякалися труднощів, що повстали перед кооперацією в час боротьби за хліб».

Відмінною рисою хлібозаготівельної кампанії 1928 р. стало те, що об'єктом критики за уповільнення її темпів стали не лише кооператори - заготівельники, але й безпосередньо самі пайовики. Тоді один з партійних керманичів України, на той час - нарком земельних справ О.Г. Шліхтер закликав споживчу кооперацію перебудувати роботу «в напрямі поглиблення класового підходу до окремих соціальних груп села» і «стати на шлях припинення будь-якої господарської допомоги куркульським елементам». Кооперативні організації, виконуючи державні директиви, посилили боротьбу проти тих пайовиків, які притримували збіжжя або продавали його приватному посередникові. У червні 1928 р. журнал «Кооперативне будівництво» закликав занести на «чорну дошку всіх пайовиків, які обходять свій кооператив, коли реалізують хлібопродукти, позбавляти їх права одержувати з кооперативу постачання і навіть виключати з числа пайовиків спекулянтів та тих, хто приховує хліб, створюючи навколо них атмосферу загального презирства та бойкоту як до ворогів кооперації».

Отже, протягом 1928 р. хлібозаготівельна робота в країні мала ряд особливостей. Вона виконувалася на фоні швидкого розгортання індустріалізації, збільшення планових завдань та загострення боротьби за хліб. З 19% у хлібозаготівельну кампанію 1926-1927 рр. питома вага ВУКС як планового заготівельника в Україні зросла до 36,2% у хлібозаготівельну кампанію 1927-1928 рр. Загалом, збільшивши обсяги заготівель зернохліба, споживча кооперація України зробили значний внесок у розв'язання продовольчої проблеми в республіці, водночас сприяючи продовольчому забезпеченню промислових центрів СРСР. Проте досягнуті результати хлібозаготівельної діяльності були тісно пов'язані з одержавленням споживчої кооперації, ослабленням господарської ініціативи кооператорів, «чистками» кооперативних кадрів. В останні роки непу кооперація стала слухняним виконавцем більшовицьких хлібозаготівельних планів і тим самим була причетна до загострення економічної і політичної ситуації на селі.

З огляду на доцільність підтримки сучасного села є сенс і надалі продовжити дослідження історичного досвіду співпраці держави і споживчої кооперації щодо стимулювання сільськогосподарського виробництва та налагодження процесу збуту вирощеної селянами продукції через споживчу кооперацію, яка традиційно мала на селі розгалужену заготівельну мережу.

аграрний хлібозаготівля кооперація заготівельний

Размещено на Allbest.ru