Особисте присадибне господарство в сукупному прибутку української селянської родини в 1950 - 1960-х роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особисте присадибне господарство в сукупному прибутку української селянської родини в 1950 - 1960-х роках

Лисак В.Ф.

Протягом багатьох десятиліть панування радянського способу життя основною формою економічної діяльності українського селянства були колективні господарства. Статутні вимоги віддавали перевагу суспільно корисній громадській праці. Від їх виконання залежав безпосередньо добробут селянської родини і можливості користування особистим підсобним господарством. В умовах надзвичайно великих зобов'язань колгоспів перед державою і значними витратами на розвиток сільської інфраструктури звичайний український селянин більшість загально витраченого виробничого часу працював у громадському виробництві. Це складало близько 70 % виробничого часу. Оскільки результати роботи в колективних господарствах були не відповідними вкладеним зусиллям, витраченому часу і трудомісткій праці, українська колгоспна родина паралельно займалася індивідуальною працею в особистих підсобних господарствах. прибуток присадибний бюджет селянин

З урахуванням того, що сукупний прибуток колгоспної родини перш за все складався з надходжень з колгоспу щодо оплати за трудодні і додаткової оплати, а також прибутку від роботи в особистому підсобному господарстві, доцільним є вивчення ролі особистих підсобних господарств у бюджеті родини колгоспного селянина.

Метою даної статті є вивчення прибутку від особистого присадибного господарства в структурі всіх надходжень в родинний бюджет українського селянина у 1950 - 1960-х роках. У цьому контексті необхідно проаналізувати міру надходжень до селянської родини від роботи в ОПГ,простежити зміни щодо поповнення бюджету, узагальнити частку прибутку від особистого підсобного господарства в сукупному родинному бюджеті і його відповідність витраченим зусиллям.

Історіографічна база вивчення проблеми включає різнопланові праці. По-перше, це праці загального характеру, у яких висвітлено становище в сільськогосподарському секторі економіки, подано характеристику державної політики щодо колгоспів, радгоспів і особистих присадибних господарств [1;2]. По-друге, це дослідження, у яких певна увага приділена вивченню ролі особистих підсобних господарств у житті українських селян, аналізу державної політики щодо ОПГ та труднощам їх існування [3]. Заслуговують на увагу праці російських авторів, де охарактеризовано російський колгоспний двір та роль особистого присадибного господарства в прибутках селянської родини [4]. Попри винятковість названих праць, слід звернути увагу, що проблема колгоспного двору в повсякденному житті українських селян 1950-1960-х років не була предметом окремого дослідження.

Джерельну базу розвідки складають документи вищих органів влади щодо особистих присадибних господарств. Значна частина постанов, наказів та законів була опублікована в збірниках документів. Частина документів зберігається в державних та обласних архівах. Важлива інформація про економічні показники діяльності домогосподарств України міститься в щомісячних бюджетних дослідженнях серед селян, що були започатковані постановою Ради Міністрів СРСР у 1951 році, і від цього часу в десяти областях України були визначені господарства, різні за результатами виробництва, у яких частина родин підлягала обстеженню. У статистичних щорічниках 1950 -1960-х років подана загальна інформація щодо кількості свійських тварин, площі посівів тощо.

Після організації колгоспів поряд з основною колгоспно-кооперативною формою власності на селі існувала ще одна, значно менша за фактичним обсягом засобів виробництва і розмірами землі, кількості тварин, - особиста власність - підсобне господарство або колгоспний двір. Членами колгоспного двору вважалися як всі присутні учасники (включаючи малолітніх та старих), так і тимчасово працюючі на заробітках.

У повоєнний час в Україні відбувалося зменшення колгоспних дворів. Якщо в першій половині 1950-х років їх кількість коливалась в межах

5,5 млн. одиниць, то вже у 1969 році цей показник складав 5,1 млн. [5,283;6, 292]. Отже, у процесі перманентного «розселянювання» села відбувалося поступове скорочення особистих господарств, зменшувалася кількість членів родини, наявних членів родини, кількість жінок, підлітків та дітей. Навпаки, збільшувалася кількість старих та інвалідів [7,арк.4]. Частка старих в родинах колгоспників у 1961 році складала 29 % [9,арк.47].

В умовах суворої регламентації ОПГ колгоспним Статутом не були передбачені можливості укрупнення колгоспного двору. Навпаки, в окремих колгоспних родинах відбувалося своєрідне дроблення в результаті виділення в окремі господарства дорослих дітей. Однак цей процес торкався лише сфери знарядь праці, частини тварин та предметів домашнього побуту, тільки не землі. Кожна молода родина, дорослі члени якої працювали в колгоспі, мала право на додаткову землю під присадибне господарство з фонду покинутих колишніми господарями. Подібним чином відбувалося деяке збільшення колгоспних дворів, що ніяк не перекривало значно більший масштаб відтоку родин колгоспників з села.

Основними ознаками особистого підсобного господарства є родина і спільна праця всіх членів з ведення сільського господарства. Оскільки дієздатна частина родини (батьки і дорослі діти) більшу частину виробничого часу працювали в колгоспі, всі інші, включаючи підлітків, у міру своїх можливостей, виконували частину загальних робіт на городі, у саду, догляду за тваринами тощо. Кооперація у веденні господарства в межах родини природно поєднувалася з сумісним споживанням та розподілом виробленого продукту. Не останню роль тут відігравали здатності родини організувати працю і розподілити обов'язки членів родини [4].

При цьому підлітки на селі, формально не одержуючи заробітної платні або пенсії (стипендії), не були повними утриманцями, оскільки вони брали участь у роботі в особистому присадибному господарстві. У селянській родині діти з малих років залучалися до діяльності: пасли скот, допомагали косити траву, носити воду, брали участь у сапанні, зборі овочів, ягід та ін.

Усі роботи в господарстві, виключаючи деяку частину присадибного наділу, який обробляли за допомогою техніки колгоспів та МТС, виконувалися вручну. Оскільки господарство колгоспного двору мало підсобний характер, у ньому допускалося використання лише найпримітивніших знарядь праці - лопат, вил, граблів та інших. Надзвичайно великими були витрати фізичної праці в городництві - на поливі, сапанні, внесенні органічних і мінеральних добрив, вирощуванні і посадці розсади, переробці продукції та ін. У тваринництві найбільш трудомістким був догляд за коровами [4].

В особистому господарстві використовувалася праця тих членів родини, які відповідно до віку (молодого або старого) не могли працювати в колгоспі. Неабияку роль в ОПГ відігравали молоді й багатодітні жінки, які доглядали дітей і не могли регулярно брати участь у роботах колективних господарств.

Матеріали бюджетних досліджень колгоспників свідчать, що підсобне господарство велося зусиллями головним чином жінок. Чоловіки у 1952 - 1955 роках в середньому витрачали 8 - 10 % річного бюджету робочого часу на підсобне господарство, тоді як жінки - 32 - 33 % [7,арк.10]. Робочий час всіх членів родини в особистому господарстві у 1952 році становив 29,2 %, у 1958 році - 33,5 %, у 1961 році - 34,3 % [8;9,арк.60]. Як бачимо, частка часу на роботу в ОПГ відповідно до загально витраченого робочого часу протягом 1950 - 1960 роках поступово збільшувалася.

Безперечно, при визначенні витрат у підсобному господарстві, крім робочого часу, слід враховувати і вільний час, тобто години після роботи в громадському виробництві. Фактично витрати на ведення підсобного господарства колгоспною родиною були значно більші, адже були пов'язані з реалізацією надлишків продукції колгоспного двору на ринку.

У цілому, доля робочого часу на ведення підсобного господарства протягом 1950 - 1960-х років збільшувалася в чоловіків та жінок. Як правило жінки виконували різноманітну сільськогосподарську роботу. Однак, такий складний механізм як підсобне господарство селянської родини, включав виконання щоденних традиційно чоловічих операцій, таких, як будівництво, ремонт житла, господарчих будівель, реманенту тощо. На ці види робіт чоловіки витрачали чимало робочого часу.

Розвиток господарства колгоспної родини було тісно пов'язане з громадським колгоспним виробництвом. Це засоби й умови виробництва, тяглова сила, транспорт, корм для тварин та інше. З одного боку, скасовувалися деякі додаткові клопоти, спрощувалося ведення підсобного господарства. З іншого боку, селянське господарство не було економічно самостійним.

Характеризуючи ОПГ і його частку в сукупному прибутку селянської родини, відзначимо, що найважливішою умовою права колгоспників на особистий земельний наділ була праця в громадському виробництві. Примірний Статут сільськогосподарської артілі 1935 року, який проіснував без особливих змін до 1956 року, надав у користування родини (колгоспного двору) присадибний наділ (не враховуючи землі під житловими будівлями), господарчі будівлі, сад, город розміром від 0,25 га до 0,5 га в залежності від місцевих умов [10,520]. Кількість тварин в особистому користування колгоспників також обмежувалася відповідно до регіону. У розпорядженні колгоспного двору була одна корова, до двох голів молодняка великої рогатої худоби, 1 - 2 свиноматки з приплодом (у поліських районах Чернігівської та Київської областей дозволялося мати 2 - 3 корови і молодняк, 2 - 3 свиноматки з приплодом), до 10 овець і кіз разом, необмежену кількість птиці, кролів та до 20 вуликів [10,521]. У середньому по Україні в 1955 році на одне господарство припадало 0,4 га землі [5,102-103]. Розмір присадибної ділянки коливався по Україні не більше, ніж 0,6 га. У 1956 році були внесені уточнення до Статуту сільськогосподарської артілі. Розглядалися питання про порядок наділення землею, розміри присадибних ділянок, кількість тварин в особистому користуванні колгоспників, використання колгоспних пасовищ, встановлення мінімуму трудоднів тощо [11,292]. З цього часу розмір присадибного наділу залежав від міри участі в громадській суспільно корисній праці. Господарства, які не виробляли встановленого мінімуму трудоднів або не виконували елементарних обов'язків членів артілі (не брали участь в роботі колгоспу), підлягали перегляду щодо розміру земельного наділу

і взагалі можливості користування ним. Надалі відбувалося зменшення розміру присадибних ділянок, що відповідало генеральній лінії партії на згортання присадибного господарства [3,207].

Зменшення посівної площі у зв'язку з уточненням та впорядкуванням присадибних ділянок колгоспників у 1956 році відбулося у Вінницькій, Волинській, Полтавській, Харківський та інших областях. Після прийняття нового Статуту 1956 року в багатьох колгоспах проводилося відрізання присадибних наділів за рішеннями загальних зборів членів артілі [12]. Відрізані від присадибних господарств землі не завжди включалися в господарський обіг, часто вони залишалися кинутими і заростали бур'яном.

Структура посівів на присадибних наділах визначалася споживанням колгоспної родини, залежала від того які продукти і в якій кількості видавалися на трудодні. Звичайно, що велику роль відігравали природно-кліматичні умови щодо вирощування сільськогосподарських культур. Землі під сільськогосподарські угіддя складали 90 % всієї землі землекористування селян. З них 91 % були орні землі, 2,5 % - сіножаті, 0,07 % - вигони і пасовища [5,102-103]. Як правило, у присадибному господарстві висаджували зернові й бобові, а також кукурудзу, льон та коноплю, тютюн, картоплю, овочеві та баштанні, кормові коренеплоди. Частину власного наділу селянська родина відводила під плодові дерева, виноград, ягідні культури [12,арк.2].

Бюджетні дослідження присадибних посівів під урожай 1956 року показали, що 0,2 % з 5014 господарств взагалі не мали посівів. Більшість землі була відведена під картоплю, зернові та бобові культури. З числа обстежених 3596 або 71 % взагалі не мали плодово-ягідних насаджень [12,арк.2].

Протягом першої половини 1950 років селянська родина віддавала перевагу вирощуванню на власних ділянках картоплі. Причому кількість землі під цю культуру коливалася в межах близько 900 тис га [5,347]. Велика площа під картоплю була виділена в господарствах Південно- Західного регіону України, а саме в Київській, Черкаській, Чернігівській, Житомирській, Вінницькій, Хмельницькій областях. У південному регіоні в господарствах колгоспників картопля займала найменші площі. У середньому по країні на кожне присадибне господарство припадало 0,17 га землі, що складало понад 40 % всього земельного наділу. У 1961 році з 3684 м² всього посіву 1946 м² припадало на картоплю, що складало 52,8 % всієї посівної площі присадибного господарства [7,арк.66]. Найменше картоплі з присадибного господарства колгоспний двір отримав у складному 1954 році. У середньому 1452 кг на колгоспний двір (84, 8 % надходжень картоплі від колгоспу і від ОПГ) проти 1695 кг у 1955 році (87 %) [7,арк.11]. З часом питома вага прибутків від рослинництва в бюджеті селянської родини змінюється. При цьому частка надходжень від вирощування картоплі залишалася незмінно високою. У 1953 році вартість продуктів рослинництва складала 37,5 % всіх надходжень з присадибного господарства, з них 12,1 % - картопля. У 1958 році при 45,7 % питомої ваги рослинництва, 18,1 % припадало на картоплю [8]. Така ж ситуація характерна і для 1961 року. Загальна частка надходжень від рослинництва становила 41,6 % в сукупному прибутку від ОПГ, з них 19,4 % належало картоплі [9,арк.63]. Отже, селянські господарства протягом 1950-1960 років надавали перевагу виробництву продукції рослинництва, де картопля займала перші позиції. Її використання селянською родиною було надто активним: як продукт харчування самої родини і тварин, на продаж, для насіння та інші.

Не меншу роль в структурі посівів у господарствах колгоспників відігравали зернові культури. Багато колгоспів України в оплату за працю видавали селянам зерно. Кількість виданого на оплату трудодня зерна не завжди покривала потреби селянської родини в хлібі, зерні, крупах. Не зважаючи на досить високі ціни на зерно на ринках, колгоспники обов'язково засівали зерновими культурами частину присадибних господарств. У 1952 році з присадибного господарства родина отримала 233 кг зерна, у несприятливому 1954 році - 153 кг, що складало 16,8 % в структурі сукупних надходжень зерна з колгоспу і від ОПГ, у 1955 році - 283 кг (25,4 % всіх надходжень зерна) [7,арк.11]. При цьому в 1954 році на особисті потреби було витрачено близько 550 кг, на корм тваринам - 350 кг, 45 кг - продано, 448 кг - залишилося на кінець року. Кращим за врожайністю зернових культур був 1955 рік. Тоді селянська родина отримала непоганий врожай, однак витрати зернових у господарствах колгоспників були значно вищими. Загалом було витрачено 1087 кг цього продукту [7,арк.12].

У 1956 році під зернові й бобові посіви в господарствах колгоспників відводили 1277 м², в тому разі 564 м² було відведено під кукурудзу [12,арк.2]. У 1957 році надходження зерна з присадибного господарства дорівнювалося 15,6 % (159 кг) прибутків зерна від колгоспу і ОПГ, у 1958 році - 20,5 % (224 кг) всіх надходжень зерна [8;13]. У 1961 році в селянське господарство надійшло 193 кг зерна, що становило 17,7 % всіх прибутків зерна [9,арк.64]. Надходження зерна з присадибного господарства, як видно, коливалося в межах 150 - 280 кг, залежало від врожайності і природно-кліматичних умов. Така досить низька ставка зернових культур від особистого присадибного господарства була пов'язана з тим, що більшість цього продукту отримували від колгоспу на трудодні та з додаткової оплати праці.

У структурі продукції рослинництва важливе місце належало овочевим та баштанним культурам. У середньому у 1952-1955 роках на селянський присадибний наділ припадало 0,11 га посівів цих культур [5,102-103] Як показує статистика цього періоду, надходження овочів та баштанних від присадибного господарства з кожним роком зростало [7,арк.11]. У 1955 році родина селянина в середньому по Україні отримала 818 кг овочів та баштанних [7,арк.11]. У 1961 році селянська родина отримала від ОПГ 714 кг овочів та баштанних, що складало 93,4 % надходжень з колгоспу і від ОПГ [7,арк.64]. Продукція рослинництва широко використовувалася родинами селян у харчуванні, на корм тваринам і на продаж на ринку.

Селянська родина забезпечувала себе продуктами садівництва. Серед плодових дерев найбільше було яблунь, груш, айви (близько 2,9 шт. на одне господарство), вишень, черешень, слив, персиків, абрикос та інших кісточкових (7,5 шт.), горіх (грецький, фундук, мигдаль, фісташки) - 0,1 шт., 0,9 шт. кущів смородини, 0,8 м² суниці, малини, полуниці, 13,1 м² винограду [12,арк.2]. Частка надходжень від особистого присадибного господарства фруктів, ягід та винограду у другій половині 1950-х років незмінно зростала. У сукупному прибутку фруктово-ягідно-виноградна продукція від ОПГ дорівнювалася майже 100 % [13;14].

Однак у цілому продукція садівництва в сукупному прибутку селянської родини від ОПГ була незначною. У 1953 році вона становила 3,4 % всього прибутку від присадибного господарства, у 1958 - 7,1 %, у 1960 - 8,1 %, у 1961 - 5,3 % [9,арк.63].

Важливу роль у домашньому господарстві відігравало тваринництво, що забезпечувало колгоспну родину високоякісними продуктами харчування. У середньому по Україні в 1955 році на одне господарство припадало 0,5 корів, 0,8 свиней, 0,46 овець та кіз [5,349-352 ]. У 1958 році за результатами бюджетних обстежень на один колгоспний двір при- ходилося в середньому 1,1 голів великої рогатої худоби, 1,5 - свині, 0,27 - овець та кіз, 15,9 одиниць домашньої птиці [8]. На початок 1961 року в середньому в домашньому господарстві колгоспників нараховувалося 0,82 ВРХ, 1,5 - свині, 0,23 - овець та кіз, 15,7 - птиці [9,арк.68]. Отже, тенденція щодо кількості домашніх тварин у господарствах колгоспників протягом 1950 - 1960-х років залишалася незмінною, що було пов'язано з загальнодержавною політикою, спрямованою на ліквідацію підсобних господарств.

Продукція тваринництва в прибутках від особистих підсобних господарств протягом 1950-1960-х років складала понад 50 % всього сукупного доходу від ОПГ. Це було пов'язано з незначною часткою цих продуктів в оплаті за роботу в колгоспах. Від власного господарства у 1956 - 1958 роках селянська родина отримувала майже 100% м'яса, сала і яєць, 88,3 % всього надходження молока [8;13].

Результати бюджетних обстежень свідчать про те, що до структури надходжень від ОПГ входили продукти рослинництва, тваринництва, у тому числі приплід та приріст тварин, продукція лісу, мисливства, рибальства, прибуток від кустарно-ремісничих робіт. У 1956 році в структурі сукупного прибутку від присадибного господарства в середньому по Україні найбільша питома вага належала продуктам тваринництва, що складали 56,9 %, продукція рослинництва - 40,2 %, продукти лісу, мисливства, рибальства та кустарно-ремісничих робіт - 1,9 %, інші прибутки - 1 % [14,арк. 9-10]. У 1961 році ці показники залишалися майже незмінними [9,арк.62].

Таким чином, селянська родина поряд з основним завданням працювати в громадському виробництві виконувала різноманітні роботи з ведення особистого підсобного господарства. Незважаючи на державну політику щодо зменшення питомої ваги ОПГ в структурі сукупного прибутку селянської родини, протягом 1950 -1960-х років частка надходжень у родину колгоспника з присадибного наділу була постійно високою, що не відповідало витраченому на роботу в ОПГ виробничому часу. Особисті підсобні господарства зберегли провідну роль серед інших доходів, які отримувала селянська родина. У 1952 році від присадибного господарства окрема селянська родина одержала 53,5 % всього сукупного прибутку, у 1953 році - 48,8 %, 1954 році - 53,2 %. У наступні роки ця стаття надходжень до родинного бюджету дещо змінювалася, однак продовжувала залишатися в межах 50 %. У 1955 році надходження від ОПГ до бюджету селянської родини становили 49,2 % [7,арк.24]. Навіть у 1958 році прибуток української сільської родини від ОПГ складав 47,5 % у загальній структурі надходжень [8]. У 1960 році - 50,6 %, у 1961 році - 45 % [9,арк.59].

Таким чином, протягом 1950-1960-х років повсякденне життя українського селянина було напряму пов'язано з веденням особистого присадибного господарства, яке в цілому зберігало першорядне значення в забезпеченні селян основними сільськогосподарськими продуктами і давало можливість за рахунок продажу продукції ОПГ на ринку покращувати житлово-побутові умови, забезпечувати себе промисловими продовольчими та непродовольчими товарами і навіть заощаджувати певну кількість грошей на майбутні потреби.

У перспективі слід звернути увагу на вивчення структури витрат домогосподарств, проаналізувати витрати на відтворення особистого присадибного господарства, на харчування, придбання промислових товарів, на податки, збори і накопичення.

Джерела та література

1. Історія українського селянства. Нариси в 2-х томах. - Т.2. - Київ: «Наукова думка», 2006. - 655 с.

2. Баран В. Україна 1950 - 1960-х рр.: еволюція тоталітарної системи / В.К.Баран. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 1996. - 448 с; Баран В.К. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953 - 1985 рр. /

3. В.К. Баран - Львів: МП «Свобода», 1992. - 124 с.

4. Завальнюк О.М., Рибак І.В. Новітня аграрна історія України. - Кам'янець- Подільський: Абетка-НОВА, 2004. - 288 с.

5. Вербицкая О.М. Российское крестьянство: от Сталина к Хрущову. Сер.40 - нач. 60-х гг. - М.: Наука, 1992. - 224 с.

6. Народне господарство Української РСР. Статистичний збірник. - К.: Держстатвидав, 1956. - 535 с.

7. Народне господарство Української РСР в 1969 році. Статистичний щорічник. - К.: Статистика, 1970. - 611 с.

8. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України). - Ф.582. - Оп.24. - Спр.438.- 209 арк.

9. Там само. - Ф.582. - Оп.24. - Спр.699. - 30 арк.

10. Там само. - Ф. 582. - Оп.24. - Спр.972. - Арк. 60.

11. Примерный устав сельскохозяйственной артели, принятый II Всесоюзным съездом колхозников-ударников и утвержденный советом народных комиссаров Союза ССР и Центральным комитетом ВКП(б) 17 февраля 1935 г. // Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам (1917 - 1967 гг.). - Т.2. - М.: Изд. полит. лит., 1967. - С.519-530.

12. Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР. 6 марта 1956 г. Об уставе сельскохозяйственной артели и дальнейшем развитии инициативы колхозников в организации производства и управлении делами артели // Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам (1917 - 1967 гг.). - Т.4. - М.: Изд. полит. лит., 1968. - С.290-297.

13. ЦДАВО України. - Ф.582. - Оп.24. - Спр.504. - 28 арк.

14. Там само. - Ф.582. - Оп.24. - Спр.600. - 30 арк.

15. Там само. - Ф.582. - Оп.24. - Спр.437.- 44 арк.

Размещено на www.allbest.ru